Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського договору в разі
|
|
Скачати 5.71 Mb.
|
| § 4. Права та обов'язки сторін за договором схову (зберігання) Охоронець не тільки має право прийняти на зберігання майно, а й у деяких випадках зобов'язаний це зробити. Так, зобов'язані приймати на зберігання майно громадян камери схову транспортних організацій, гардероби підприємств та установ згідно з їх правилами внутрішнього розпорядку. У ст. 940 ЦК України прямо передбачається, що професійний зберігач, який зберігає речі на складах загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості. Приймаючи майно, охоронець повинен оглянути його. Так, у разі відвантаження матеріальних цінностей державного резерву на підприємства для їх зберігання та з цих підприємств усі транспортні підприємства та організації незалежно від форм власності приймають та здають їх, обов'язково перевіряючи вагу або кількість місць (залежно від виду вантажу )', тобто фактично майно приймається після огляду. Якщо майно не відповідатиме вимогам, що пред'являються до якості упаковки, комплектності та іншим ознакам, або заборонене до приймання відповідними З  акон України "Про державний матеріальний резерв" // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 13.420 Глава 59  правилами, охоронець може відмовитися прийняти таке майно. Іноді майно, що передається на схов, підлягає оцінці. Так, майно, що здається в ломбард, оцінюється за згодою сторін. Речі з дорогоцінних металів оцінюють за встановленими державними розцінками.Після прийняття речей на зберігання охоронець приступає до виконання свого основного обов'язку. Щоб здійснити його, він повинен вжити всіх необхідних або передбачених договором заходів для збереження майна (ч. 1 ст. 416 ЦК УРСР, ст. 942 ЦК України). Обсяг та характер засобів, що їх має вжити охоронець, визначаються видом договору, а також його оплатністю чи безоплатністю. При здачі речей охоронцеві може бути визначено, від якої небезпеки їх треба охороняти, які дії для цього вчинити. Охоронець у всіх випадках повинен зберігати майно від загибелі, крадіжки. Так, на нього може бути покладений обов'язок зі збереження продуктів від псування, речей від пошкодження шкідниками тощо. Зокрема, ломбард вживає застережних заходів проти псування речей від вологості, молі тощо; холодильник забезпечує збереження продуктів відповідно до інструкцій та санітарних правил. Якщо дії, які зобов'язаний вчинити охоронець для забезпечення схоронності речі, не визначено договором або спеціальними правилами, то він повинен вживати необхідних заходів, виходячи із конкретних обставин, умов зберігання, властивостей і стану речей, а також небезпеки, що може загрожувати їх цілості. Дії, спрямовані на збереження майна, залежать від роду речей, їх властивостей, місця і часу зберігання. Заходи, яких вживає охоронець, зумовлені тим, окремий громадянин чи організація зберігає майно, оплатно чи безоплатно надається ця послуга, здійснюється вона як одна Із цілей діяльності організації, передбаченої в її статуті, чи ні. Коли охоронцем є громадянин, то при безоплатному зберіганні речей Іншої особи він зобов'язаний виявити турботу про передане йому майно, тобто дбати про це майно, як про своє власне (ч. 2 ст. 416 ЦК УРСР). У новому ЦК України також є аналогічна стаття, але вона встановлює обов'язок будь-якого зберігача (як фізичну, так і юридичну особу) за безоплатним зберіганням піклуватися про річ, як про свою власну (ст. 942). Від нього можна вимагати вжиття лише тих заходів зі збереження речей, яких він вживає щодо своїх речей того самого виду і призначення. Отже, такого охоронця не можна звинувачувати в тому, що він не вжив певних заходів щодо схоронності майна, якщо ці заходи він не застосував для збереження власного майна (наприклад, не провітрював речі, не встановлював додаткових охоронних пристроїв тощо). Проте останнє не слід розуміти так, що якщо охоронець (зберігач) при безоплатному зберіганні майна іншого громадянина ставиться до збереження власного майна того самого призначення недбало, не виявляючи звичайної турботи про нього, то він не зобов'язаний вжити мінімальних доцільних заходів зі збереження прийнятого майна. Безгосподарне ставлення до своїх речей не звільняє охоронця від відповідальності за пошкодження чужого майна. Турбота має бути не меншою, ніж про свої речі, і в тому разі, якщо особі передається на зберігання майно, описане слідчим, зокрема речові докази. Коли охоронцем є організація, для якої схов (зберігання) — одна з цілей діяльності, передбаченої її статутом (положенням), пред'являються максимальні вимоги щодо схоронності майна (наприклад, холодильники, ломбарди). Ці підприємства надають послуги зі зберігання оплатно і зобов'язані проводити цілий комплекс дій і заходів, застосовувати спеціальні технічні засоби, способи, апаратуру для створення умов, що виключають навіть випадкову втрату, пошкоджен- Договір схову (зберігання) 421 ня майна. їх зобов'язання передбачають схоронність внутрішніх і зовнішніх властивостей речей. З процесу зберігання майно має вийти таким, яким воно було прийнято на зберігання. Строк, протягом якого охоронець має здійснювати свої функції, може бути визначеним і невизначеним. Якщо обома сторонами в зобов'язанні зі зберігання є громадяни, тривалість виконання охоронцем його обов'язків встановлює він сам. Договір схову між ними може бути укладений на визначений строк, без зазначення строку або до витребування. При передачі громадянами своїх речей на зберігання організаціям строк зберігання визначається угодою сторін, статутом охоронця або спеціальними правилами. Так, у договорі вказується строк зберігання при здачі громадянами майна в ломбард. Строк зберігання речей у камерах схову готелів, гуртожитків, будинків відпочинку, санаторіїв, гардеробах підприємств, установ та організацій визначається часом перебування громадян у цих організаціях. Іноді зберігання має тривати протягом строку, встановленого законом (наприклад, щодо знайдених речей). Охорона спадкового майна триває до прийняття його всіма спадкоємцями, а якщо воно не прийнято — до закінчення строку прийняття спадщини (ч. 2 ст. 558 ЦК УРСР), а за новим ЦК України — до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1283). У зобов'язаннях зі зберігання строк визначає час здійснення охоронцем своїх обов'язків. До закінчення встановленого строку особа, яка прийняла майно на зберігання, як правило, не може вимагати від поклажодавця, щоб він прийняв речі назад. Таке право надано йому тільки у разі настання строку, який встановлюється в інтересах поклажодавця. Але чи залишається обов'язок охоронця зберігати майно після закінчення строку зберігання? Аналіз ст. 418 ЦК УРСР, ст. 950 ЦК України дає змогу дійти висновку, що такий обов'язок з охоронця не знімається, але ступінь турботи про майно, що зберігається, характеризується після цього більш низькими вимогами. Охоронець і надалі відповідає за втрату, нестачу або пошкодження цього майна, але лише за наявності з його боку умислу або грубої необережності. Після закінчення строку зберігання, охоронець зобов'язаний продовжувати виявляти турботу про схоронність майна до того моменту, поки його не візьме інша сторона. У такому разі охоронець має право вимагати відшкодування йому додаткових витрат зі зберігання майна. Якщо охоронець навмисно або з грубою необережністю допустив втрату, нестачу або пошкодження цього майна, то він зобов'язаний відшкодувати особі, яка здала річ на зберігання, заподіяні збитки. Згідно Із ст. 416 ЦК УРСР, ст. 944 ЦК України охоронець не має права користуватися майном, переданим йому на схов, якщо інше не передбачено договором. Навіть у тих випадках, коли використання майна не спричинить особливих змін зовнішнього вигляду, погіршення його стану (наприклад, при читанні прийнятих на зберігання книг), на це необхідна згода поклажодавця. Так, Закон України "Про державний матеріальний резерв" забороняє використання матеріальних цінностей, зокрема за самовільне відчуження (використання, реалізацію) матеріальних цінностей державного резерву з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких вони перебувають, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей у цінах на час виявлення факту відчуження, а також пеня з суми відсутнього їх обсягу за кожний день до повного їх повернення (п. 10 ст. 14). Іноді закон передбачає право користування речами, що зберігаються. Так, 422 Глава 59  відповідно до ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" охоронець може користуватися переданим на схов майном боржника, якщо за властивостями майна користування ним не тягне за собою знищення або зменшення його цінності. В іншому разі заборона користуватися майном має бути спеціально обумовлена в акті опису.Але буває так, що, враховуючи властивості майна, зберігання його не можна здійснити належним чином, не користуючись ним. У такому разі охоронець може користуватися такого роду майном, щоб воно не простоювало марно, задовольняючи свої господарські інтереси з урахуванням призначення майна, яке зберігається. Це не перетворює зобов'язання зберігання на відносини з надання майна у безоплатне користування, оскільки тут вирішальне значення для учасників правовідносин має саме момент зберігання, мета, заради якої майно передавалося колгоспові, а не момент користування, що відіграє другорядну роль. Особа, що взяла майно на зберігання, зобов'язана зберігати його особисто. Передати майно на зберігання іншій особі вона може тільки за згодою поклажо-давця. Проте у деяких випадках охоронець має право передати іншій особі речі, які зберігає, і без згоди їх володільця. Така передача можлива, якщо будь-які обставини будуть загрожувати цілості майна, а охоронець засобами, що є в його розпорядженні, не може відвернути таку загрозу і позбавлений можливості запитати згоди поклажодавця. У цьому разі охоронець діє в інтересах поклажодав-ця з метою схоронності його речей, і він зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця про передачу речі на зберігання іншій особі (ст. 962 ЦК України). Охоронець зобов'язаний повернути майно тому, хто здав його на схов, або уповноваженій на це особі навіть тоді, коли зберігання майна продовжується до визначеного законом або угодою сторін строку, поклажодавець має право у будь-який час взяти його назад, оскільки строк зберігання встановлюється в його інтересах. Особа, що прийняла річ на зберігання, не може наполягати на її отриманні поклажодавцем до закінчення строку, якщо він здав річ на певний строк, який ще не настав (ст. 415 ЦК УРСР, ст. 943 ЦК України). Речі, що зберігаються, мають бути видані відразу після пред'явлення вимоги з урахуванням звичайного часу роботи охоронця, можливості термінового повернення, роду майна, способу його отримання тощо. Майно може повертатися не все разом, а частинами, партіями. Договором між сторонами може бути визначений і порядок повернення майна. Якщо вантажі перебувають на відповідальному зберіганні, їх мають за розпорядженням постачальника відправити за вказаною адресою будь-яким видом транспорту, якщо не було вказівки про те, яким способом слід повернути продукцію або товар. Якщо вид транспорту був вказаний охоронцю, він зобов'язаний використати саме цей вид транспорту, в іншому разі можуть виникнути додаткові витрати. Майно має бути повернуто у тому місці, яке визначено договором або нормативними документами. Якщо місце зберігання не збігається з місцем, де потрібно згідно Із договором видати майно назад, то охоронець має право відправити його поклажодавцеві за рахунок останнього. Переважно речі повертаються в місцезнаходженні охоронця — ломбарді, камері схову, гардеробі. Охоронець не лише зобов'язаний повернути майно, що зберігається у нього, у встановлений законом або договором строк, а й має право вимагати своєчасного отримання майна особами, які здали його на зберігання. Якщо особи, які здали на зберігання речі, ухиляються від зворотного одержання їх, для них наста- Договір схову (зберігання) 423  ють невигідні наслідки. Так, у разі невибрання з державного резерву матеріальних цінностей у передбачені договором строки одержувачі відшкодовують витрати, пов'язані з додатковим зберіганням зазначених матеріальних цінностей понад ці строки, а також збитки, зумовлені зниженням якості матеріальних цінностей за період прострочення їх вибрання та простій транспортних засобів, наданих для відвантаження зазначених матеріальних цінностей (п. 11 ст. 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв").Якщо охоронцем є громадянин, він згідно з ч. 2 ст. 421 ЦК УРСР має право вимагати по суду продажу невитребуваного поклажодавцем майна в порядку, передбаченому ЦПК України. Якщо охоронцем є організація, то продаж невитребуваного майна проводиться в порядку, передбаченому її статутом (положенням). Суми, виручені від реалізації майна, видаються тому, хто здав майно на схов, за вирахуванням сум, належних охоронцеві (ч. З ст. 421 ЦК). У новому ЦК передбачено право продажу зберігачем невитребуваного майна лише щодо речей, не витребуваних поклажодавцями з камер схову організацій, підприємств транспорту впродовж трьох місяців з моменту закінчення встановленого строку зберігання (ст. 972). Заслуговує на увагу норма ст. 945 ЦК України про те, що у разі небезпеки, втрати, нестачі чи пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця, а у разі якщо річ, що є на зберіганні, пошкоджено або виникла реальна загроза її пошкодження, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право реалізувати річ чи її частину самостійно та відшкодувати понесені втрати з суми виторгу, якщо він не відповідає за настання зазначених обставин. Таке право охоронця не суперечить природі зобов'язань зі зберігання, оскільки в даному випадку виконується доручення в інтересах особи, що здала на схов майно. Наявність такого права сприятиме зменшенню збитків під час зберігання. Бувають випадки, коли, незважаючи на вжиті усі необхідні заходи для подальшого зберігання майна, неможливо усунути певні несприятливі обставини, а в законі немає вказівки на те, як повинні діяти охоронець І поклажодавець у подібних ситуаціях. На відміну від охоронця, поклажодавець не може бути зобов'язаний виконати своє зобов'язання в натурі, якщо у нього немає майна, яке він повинен був здати на зберігання. Поклажодавець, який передав майно на зберігання, зобов'язаний сплатити охоронцеві винагороду, якщо договір схову оплатний. Розмір винагороди визначається затвердженими у встановленому порядку таксами, ставками, тарифами, а за відсутності таких — за згодою сторін (ч. 1 ст. 417 ЦК УРСР). У новому ЦК України такої норми немає. В ст. 946 цього Кодексу передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором. У разі дострокового припинення зберігання з незалежних від зберігача обставин він має право на пропорційну частину оплати. Поклажодавець, який не забрав річ після закінчення терміну зберігання, повинен оплатити за весь час фактичного її зберігання. Законом передбачаються і особливі випадки оплати зберігання. Так, нотаріальна контора зобов'язана видати винагороду охоронцеві, опікунові або особі, якій передано на зберігання спадкове майно, якщо вони не є спадкоємцями (п. 106 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України)1. З  акон і бізнес. — 1994. — 5 жовтня. — № 40.424 Глава 59  Зберігач описаного державним виконавцем майна, якщо ним не є сам боржник або член його сім'ї, одержує винагороду відповідно до угоди зберігача і державного виконавця (ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження").Послуги, що надаються охоронцем, оплачуються у багатьох випадках наперед, інакше речі не можуть бути прийняті на зберігання. Такі правила діють при здачі майна в ломбарди, автоматичні камери транспортних організацій, у камери схову залізниці. Плата вноситься або за весь період, або за певний термін. Винагорода може вноситися і в момент отримання речей назад. Питання про право охоронця затримувати у себе річ до сплати винагороди поклажодавцем законом не врегульовано, а в літературі вирішується по-різному. Одні автори вважають, що охоронець не має права затримувати річ до отримання грошей за зберігання1, інші — що перешкод до цього немає, посилаючись при цьому на двосторонній характер оплатного договору схову2. Вважаємо більш правильною другу точку зору, оскільки у взаємних договорах кожна із сторін може не виконувати своїх обов'язків доти, поки інша сторона не виконає те, що покладено на неї. В разі безоплатного схову той, хто здав майно на схов, зобов'язаний відшкодувати охоронцеві витрати, необхідні для зберігання майна (ч. 2 ст. 417 ЦК УРСР). За новим ЦК України такий обов'язок покладається на поклажодавця за умови, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, якщо громадянин безоплатно зберігав речі іншої особи і передав їх у ломбард, бо приміщення, де вони знаходилися, залило водою, то витрати з оплати зберігання речей у ломбарді, доставки їх туди і назад мають бути відшкодовані, оскільки є необхідними і здійснені з метою захисту інтересів поклажодавця. Розмір витрат у даному разі визначають виходячи з дійсно зроблених витрат зі зберігання. При виникненні розбіжностей спір вирішує суд. Тобто охоронець у разі закінчення безоплатного договору має право вимагати від іншої сторони у судовому порядку відшкодування всіх необхідних і виправданих витрат, пов'язаних з виконанням обов'язків зі зберігання майна. На відшкодування витрат понад обумовлену винагороду охоронець має право і в разі укладення оплатного договору, якщо ці витрати також були зумовлені необхідністю. При безоплатному зберіганні речей у санаторіях, готелях, гуртожитках і тому подібних організаціях, у гардеробах установ, підприємств володільці речей ніяких витрат не відшкодовують, бо тут вони входять як один з елементів в обслуговування громадян. Згідно із ч. 2 ст. 415 ЦК УРСР охоронець має право у будь-який час відмовитися від договору, якщо майно здано на схов до затребування або без зазначення строку, але він зобов'язаний надати поклажодавцеві достатній за даних обставин строк для прийняття речей назад. Поклажодавець зобов'язаний взяти їх у цей строк. Новим ЦК України дещо по-іншому врегульовано такі відносини. Згідно зі ст. 938 ЦК якщо строк зберігання у договорі не встановлений, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, а у разі визначення строку моментом пред'явлення вимоги про повернення речі, зберігач має право вимагати від поклажодавця забрати цю річ у розумний строк. О  тдельные виды обязательств / Под ред. К. А. Граве, И. Б. Новицкого. — М., 1954. — С. 328. Иоффе О. С. Обязательственное право. — С. 506.Договір схову (зберігання) 425  Отже, в обох випадках законодавець не встановлює конкретного строку, протягом якого поклажодавець зобов'язаний взяти майно у охоронця. На охоронця покладається обов'язок надати поклажодавцеві строк, достатній для отримання речей.В одних випадках вимога охоронця може потягти за собою обов'язок покла-жодавця терміново взяти свої речі (наприклад, у зв'язку з припиненням роботи гардероба в організації), а в інших — надання певного часу, відстрочення для отримання майна. Це правило встановлено тому, що речі зберігаються в інтересах їх володільця, термінове ж виконання ним свого обов'язку може порушувати іноді його інтереси. Поклажодавець може сам отримати майно або через уповноважену ним особу. Обов'язок охоронця повернути майно поклажодавцеві дає право останньому вимагати речі або товари у примусовому порядку, якщо вони не будуть повернуті у встановлений строк. Коли ж охоронець не повертає речі, то він порушує свій обов'язок, який існує за договором або зобов'язанням зберігання, яке виникло з інших юридичних фактів, що є підставою подання позову про повернення речі у натурі. Поклажодавець може вимагати примусового виконання охоронцем його обов'язку. Він повинен подати лише докази, що підтверджують факт передачі майна на зберігання, а не належність майна останньому. § 5. Відповідальність сторін у зобов'язаннях схову (зберігання) Якщо охоронець не виконає належним чином своїх обов'язків, допустить втрату майна, нестачу або його пошкодження, він несе відповідальність за це перед поклажодавцем. Відповідальність охоронця за ЦК УРСР може бути повною І обмеженою. При повній відповідальності охоронець відшкодовує поклажодавцеві як прямі збитки, так і неодержані доходи, тобто відповідає за загальними правилами цивільного законодавства. Повна відповідальність може настати, якщо це передбачено законом або договором (ст. 419 ЦК УРСР). У всіх інших випадках настає обмежена відповідальність, на підставі якої за втрату та нестачу майна охоронець відповідає лише у розмірі вартості втраченого майна чи майна, якого не вистачає, а за пошкодження майна — у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ст. 419). Отже, внаслідок диспозитивного характеру даної статті у зазначених у ній розмірах охоронець відповідає в тих випадках, якщо за законом або договором на охоронця не покладено обов'язок відшкодувати збитки у вигляді неодержаних доходів. Якщо при здаванні майна на схов було зроблено оцінку цього майна, яку зазначено у договорі або іншому письмовому документі, виданому охоронцем, відповідальність охоронця обмежується сумою оцінки, коли не доведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна або майна, якого не вистачає, перевищує цю суму. Певною мірою суперечливо вирішено питання про розмір відповідальності зберігача в новому ЦК України, в ст. 950 якого закріплено правило про відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі на загальних підставах. Тобто це правило можна зрозуміти і так, що відшкодуванню підлягають як прямі (реальні) збитки (витрати, зроблені поклажодавцем, втрата або пошкодження майна), так і неодержані ним доходи. Однак зміст ст. 951 ЦК України 426 Глава 59 свідчить про інше, оскільки згідно з нею збитки, завдані поклажодавцеві втратою або пошкодженням речі відшкодовуються зберігачем: у разі втрати та нестачі речей — у розмірі їх вартості; у разі пошкодження речі — у розмірі суми, на яку знизилася ЇЇ вартість. Таким чином, ця норма, як І відповідна норма ст, 419 ЦК УРСР, не передбачає відшкодування неодержаних доходів, які міг би одержати поклажодавець у разі належного зберігання майна.Незважаючи на те, що під час приймання майна на схов і визначення його вартості за згодою сторін може бути занижено оцінку речей, закон дозволяє у разі їх втрати відшкодовувати збитки лише у розмірі оцінки, встановленої у договорі. У розмірі оголошеної вартості несуть відповідальність транспортні організації при втраті або пошкодженні речей, що здані до камери схову, якщо охоронець не доведе, що дійсна вартість майна нижча від суми оцінки. Якщо речі здано до камери схову цих організацій без оголошення їхньої вартості або до автоматичних камер схову, де оцінка не оголошується, охоронці відповідають у межах доведеної позивачем дійсної вартості речей. За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. Це правило має застосовуватися тоді, коли майно є в наявності, але пошкоджено, в зв'язку з чим знизилася його вартість. Характер пошкодження майна має бути таким, що можна поновити його вартість і використовувати за початковим призначенням після відповідного ремонту. Під зниженням вартості пошкодженого майна розуміється зниження його вартості внаслідок погіршення властивостей, необхідності ремонту, зниження ефективності використання корисних якостей1. Розмір суми, на яку знизилася вартість майна в результаті пошкодження, може визначатися за допомогою експертизи. Отже, якщо пошкоджене майно можна використовувати за початковим призначенням, хоч І зі зниженням вартості, стягненню підлягає сума оцінки. Якщо таке майно може бути використане за призначенням після необхідного ремонту, потрібно стягнути вартість цього ремонту. Крім того, за наявності відповідних умов можливе стягнення і суми, на яку знизилася вартість пошкодженого майна внаслідок втрати ним товарного вигляду. У таких випадках не можна стягувати з охоронця вартість майна, яку воно мало до пошкодження. Якщо у зв'язку з пошкодженням майна, за яке охоронець відповідає, якість майна знизилася настільки, що воно не може бути використано за початковим призначенням, поклажодавець має право від нього відмовитися. Охоронець зобов'язаний у такому разі відшкодувати дійсну вартість майна з урахуванням його зношення. Ступінь пошкодження майна та його придатність до подальшого використання визначають сторони, а у разі спору встановлюється висновком спеціальної інспекції або експертизи. У законі немає вказівки щодо того, до якого моменту повинна визначатися вартість втраченого або пошкодженого майна — на день втрати або пошкодження майна, тобто на момент заподіяння шкоди, чи на день розгляду позову. Судова практика виходить з того» що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності — за дійсною вартістю майна на Х аскельберг Б. Л. Ответственность железных дорог за несохранность груза. — М, 1966. — С. 19—24; Смирное В. Г., Яковлева В. Ф. Правовые проблемы перевозки и материально-технического снабжения. — Л., 1978. — С. 210.Договір схову (зберігання) 427 час розгляду справи (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. № 20). Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості. Так, рішенням Вінницького обласного суду від 10 вересня 1998 р. було задоволено позов гр-на Крикливого до ВАТ "Маяк" про відшкодування вартості автомобіля. Спір полягав у тому, що 12 грудня 1996 р. невідомим з платної стоянки "Маяк" було вкрадено належний гр-ну Крикливому автомобіль БМВ-735. Суд ухвалив стягнути з ВАТ "Маяк" на користь позивача 96188 грн. вартості автомобіля. ВАТ "Маяк" оскаржило таке рішення суду, оскільки вважало, що суд не врахував дійсну вартість автомобіля і те, що автомобіль тривалий час експлуатувався в Україні. Судова колегія Верховного Суду України залишила скаргу ВАТ "Маяк" без задоволення, а рішення суду без змін, зазначивши в ухвалі, що суд обгрунтовано виходив з дійсної вартості аналогічного автомобіля чотирирічного віку, бо на день викрадення автомобіль експлуатувався 4 роки, а на день розгляду справи такий автомобіль коштував 96188 грн. У тому разі, коли ціна на майно підвищилася після його втрати або пошкодження, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, слід обчислювати виходячи із цін, які існують на день розгляду спору і ухвалення рішення, на що справедливо вказується в літературі1. Це пояснюється тим, що принцип повного відшкодування заподіяної шкоди полягає у поновленні попереднього майнового становища кредитора, забезпеченні можливості набути взамін втраченого нове манно. Відповідальність за втрату або пошкодження майна несуть також зберігачі, які здійснюють зберігання не за договором схову, а на інших підставах. Відповідачами тут можуть бути лише готелі, мотелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки і тому подібні організації. Вони відповідають за збереження майна громадян, яке перебуває у відведених йому приміщеннях, хоч це майно і не було здано на зберігання цим організаціям, за винятком грошей і коштовностей (ст. 420 ЦК УРСР, ст. 975 ЦК України). Розмір відповідальності цих організацій також визначається за правилами ст. 419 ЦК УРСР, ст. 951 ЦК України. Як правило, у цивільному праві відповідальність настає за наявності вини особи, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання. У зобов'язаннях схову майна передбачається виняток з цього правила. Зокрема, організація, що здійснює схов у межах своєї професійної діяльності, звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження майна лише тоді, якщо доведе, що шкоду спричинено непереборною силою (ст. 418 ЦК УРСР). За новим ЦК України професійний зберігач відповідає за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ст. 950). Отже, звичайну відповідальність нестимуть організації, для яких схов є додатковою функцією, а підвищену— лише організації, для яких схов є єдиною або однією з основних цілей професійної діяльності. Для звільнення охоронця від від- Н  овицкий И. Б., Лунц Л. ТІ. Общее учение об обязательстве. — М., 1950. — С. 366—368, 374—375; Калмыков Ю. X. Возмещение ущерба, причиненного имуществу. — Саратов, 1965. — С. 70-71.428 Глава 59 повідальності за незбереження майна в результаті дії непереборної сили необхідно, щоб невиконання ним своїх обов'язків було в причинному зв'язку з такими діями, щоб дійсно ці явища (повінь, землетрус тощо) впливали на діяльність охоронця, завдаючи шкоду. Якщо охоронець міг і повинен був передбачити заподіяння шкоди майну, що зберігається, зокрема настанням повені, і запобігти шкідливим наслідкам доступними йому засобами, його посилання на непереборну силу у разі втрати або пошкодження майна буде необгрунтованим. Він має довести, що об'єктивно не міг відвернути дії непереборної сили, у зв'язку з чим і не зміг зберегти майно. Умовами відповідальності професійних охоронців (зберігачів) є: наявність шкоди, причинного зв'язку між поведінкою охоронця і заподіяною шкодою, а також протиправність дій охоронця. Вина не є необхідною умовою відповідальності таких охоронців. Відповідальність інших охоронців (зберігачів) за незбереження майна настає за наявності загальних підстав за порушення зобов'язань. Відповідальність охоронця зменшується, якщо поклажодавець не забере майно у строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку — у строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження невитребуваного майна. Охоронець у таких випадках відповідає лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (ч. 2 ст. 418 ЦК УРСР, п. З ст. 959 ЦК України). Таким чином, після прострочення поклажодавця в отриманні майна знову відповідальність охоронця знижується. За несхоронність речей внаслідок простої необережності охоронець не відповідає. Це правило поширюється на випадки схову майна як організаціями, для яких схов є однією із цілей діяльності, так і підприємствами, що здійснюють схов у вигляді додаткової або допоміжної функції, а також громадянами. Поклажодавець, як і охоронець, за невиконання своїх обов'язків щодо охоронця несе відповідальність за збитки, які виникли у зв'язку з цим. Закон не передбачає відповідальність поклажодавця незалежно від вини, тому слід виходити із загального правила про відповідальність лише за вину. Поклажодавець відповідає і за порушення обов'язку отримати майно по закінченню встановленого строку. При ухиленні поклажодавця від отримання майна може бути здійснено його продаж у порядку, встановленому законом для охоронців-громадян та в порядку, встановленому статутом організації, яка є охоронцем (ст. 421 ЦК УРСР). У новому ЦК України така загальна норма відсутня. Однак за ст. 972 ЦК України камери схову зобов'язані зберігати не витребувану річ протягом трьох місяців, а зі спливом цього строку річ може бути продана у встановленому законом порядку. Майно, здане на зберігання, може заподіяти шкоду охоронцеві своїми природними властивостями. Як правильно зазначав О. С. Іоффе, якщо охоронець знав або повинен був знати про шкідливі властивості речей і все ж прийняв їх на зберігання, то він має вжити необхідних заходів, щоб запобігти збиткам, за які не можна притягти до відповідальності особу, яка здала такі речі1. А відтак цілком справедливо у ст. 422 ЦК УРСР та ст. 950 ЦК України передбачено обов'язок поклажодавця відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, про які зберігач, приймаючи майно на зберігання, не знав і не повинен був знати. Иоффе А. С, Толстой Ю. К. Новый гражданский кодекс РСФСР. — Л., 1965. — С. 350. |
Схожі:
|
Термін дії та умови розірвання договору За згодою Сторін, про що інша Сторона має бути повідомлена не менш ніж за 15 (п’ятнадцять) діб |
Зразок заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей Ми, що нижче підписалися, за взаємною згодою просимо розірвати шлюб у встановленому законодавством порядку |
|
ПРАВО НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт) |
1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників є одним із засобів доказування. Ці пояснення мають статус доказів за умов, що... |
|
Права і свободи людини і громадянина в демократичн ій системі Отже, питання про права людини — це не тільки питання про те, що повинно бути з позицій абстрактних намірів та зобов'язань, а й про... |
Договір про надання послуг Наведена нижче інформація є пропозицією укласти договір на абонентське обслуговування. Сплата першого рахунку є Вашою згодою укласти... |
|
“Договір перевезення” складається з наступних розділів: вступу, 1)... Ь сторін за перевезення вантажів; 3) Договір чартеру (фрахтування); 4) Договір найму (оренди) транспортного засобу; 5) Договір про... |
1 Покупець підтверджує, що купує Товар з метою перепродажу третім особам (далі – «Клієнт»). 3 «Покупець»), в особі директора Куца І. В., який діє на підставі Статуту, з другої сторони, що надалі в тексті Договору разом іменуються... |
|
І. О. Ніколаєску, доцент кафедри Відомі слова Я. Коменського свідчать, що “учителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді... |
ДОГОВІР № / Ц про надання телекомунікаційних послуг Виконавець, з однієї сторони, та , в особі , яка діє на підставі , що іменується далі Замовник, з іншої сторони,... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua