Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін. Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського договору в разі
|
|
Скачати 5.71 Mb.
|
|
§ 4. Правове регулювання вексельного обігу в Україні Загальні положення про вексельний обіг. Вексель є неодмінною умовою розвитку кредитних і розрахункових відносин. Там, де товаровиробникам незручно проводити обмін товару на товар або товару на гроші, застосовується Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 389   вексель, як механізм поповнення обігових коштів. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов кілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Йшлося, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав банку, а той доручав своєму банку-кореспонденту, який знаходився в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі.Надалі операції обміну векселя на гроші вдосконалювалися і вексель став не тільки інструментом переказу грошей, а й почав виконувати функцію кредитування. Особа, яка видавала вексель, вказувала в ньому віддалений термін платежу, обмінювала вексель на товар, після чого продавець одержував гроші за проданий товар відповідно до строку платежу, вказаного у векселі. Широке застосування векселя у міжнародній торгівлі і його обіговий характер викликали до життя необхідність уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій у вексельних законах. Результатом такої уніфікації стали міжнародні конвенції, прийняті міжнародною конференцією в Женеві 7 червня 1930 р. Зокрема, це Конвенція, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Конвенція про врегулювання колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенція про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів. Країни, що приєднались до названих конвенцій, створили так звану систему женевського вексельного права. Друга світова система вексельного законодавства основана на англійському законі про переказні векселі 1882 р. Велика Британія, США, а також Інші країни, які прийняли вексельне законодавство на основі англійського закону, створили англо-американську систему вексельного права. Крім того, є країни, які створили національне законодавство, яке не грунтується ні на женевських конвенціях, ні на англійському законі про переказні векселі. Вексельне законодавство можна віднести до національної системи вексельного права. Верховна Рада України 6 липня 1999 р. прийняла закони України "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів". Таким чином, Україна підтвердила своє входження до женевської системи вексельного права. Особливість обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних і простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань, визначено в прийнятому 5 квітня 2001 р. Законі України "Про обіг векселів в Україні". Поєднуючи у собі властивості цінного папера, розрахункового та платіжного засобу, вексель посідає особливе місце серед дієвих способів покриття взаємоза-боргованості суб'єктів господарювання, а також інструментів розвитку фондового ринку в Україні. Юридична природа векселя. Питання про правову природу пов'язане з тим, що в законодавстві України вексель визначений, як цінний папір, який за- 390 Глава 58 свідчує безумовне зобов'язання сплатити певну суму грошей (ст. 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу")- Отже, з одного боку, вексель є цінним папером, а з іншого — документом, разом з яким народжуються зобов'язальні правовідносини. В юридичній літературі є різні думки з приводу правової природи векселя. Г. Ф. Шершеневич назвав вексель договірним зобов'язанням І юридичним фактом, на підставі якого виникає договірне зобов'язання. "Розглядаючи вексель як договірне зобов'язання, ми маємо на увазі не ті договірні відносини, які привели до векселя, наприклад, купівлю-продаж або позику, а ті відносини, які створюються векселем"1. Більшість сучасних авторів вказує на те, що вексель є юридичний факт, на підставі якого виникає особливе зобов'язання, а саме вексельне зобов'язання. Так, В. А Белов вказує на той юридичний факт наявності векселя, з якого виникає вексельне зобов'язання.2 Є. А. Крашенинников зазначає, що "і простий, і переказний вексель засвідчують абстрактне зобов'язання платежу визначеної суми"3. Враховуючи визначене в законодавстві поняття векселя як цінного папера, що засвідчує безумовне зобов'язання сплатити суму грошей вказану у векселі, на наш погляд, є підстави приєднатися до тих авторів, які пов'язують юридичну природу векселя з юридичним фактом, на підставі якого виникає зобов'язання з характерними для нього ознаками. На підтримку цієї точки зору можна навести такі доводи. Відповідно до ст. 75 Уніфікованого закону простий вексель обумовлює зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей векселедержателю. А згідно зі ст. 1 цього закону переказний вексель вказує на пропозицію векселедавця платнику сплатити визначену грошову суму векселедержателю. Враховуючи, що векселедавець за переказним векселем не вказує на зобов'язання сплатити грошову суму, виникає питання, чи має право вимагати ЇЇ законний векселедержатель і у кого він має право вимагати. Відповідно до ст. 47 Уніфікованого закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, які забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Отже, видаючи переказний вексель векселедавець (трасант) бере передусім на себе зобов'язання відповідати перед держателем. Таким чином, характеристика векселя як зобов'язання, стосується як простого, так і переказного векселя. Крім того, законодавство, яке регулює вексельний обіг вказує на особливі ознаки, що характеризують вексельне зобов'язання. Такими ознаками є абстрактність, безумовність і суворий формалізм. Абстрактність вексельного зобов'язання визначена тим, що для виконання вексельного зобов'язання не має значення, з якою метою видано вексель. Якщо його форма відповідає закону, боржник зобов'язаний виконати вимогу кредитора про сплату відповідної грошової суми. С. М. Барац у зв'язку з цим вказав, що перед лицем усіх законодавств вексель є безспірним документом: він відкидає будь-які непорозуміння між боржником і кредитором, він не допускає ніяких застережень, ніяких заперечень по суті з боку особи, яка є відповідальною за векселем4. Шершеневич Г. Ф. Вексельное право: Лекции. — СПб., 1909. — С. 22. Белов В. Л. Практика вексельного права. — М., 1991. — С. 130. ' Крашенинников Е. Л. Составление векселя. — Ярославль, 1992. — С. 39. Шершеневич Г. Ф. Зазн. праця. — С. 22. Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 391 Безумовність вексельного зобов'язання випливає з суттєвих приналежностей векселя. Як було зазначено раніше, простому векселю притаманний обов'язковий реквізит, який вказує на просте і нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей. А переказний вексель має містити просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей. Така вимога закону забороняє суб'єктам вексельного зобов'язання включати в текст векселя умови, від настання чи ненастання яких залежить виконання платежу за векселем, тобто такі умови, які не дають можливості стверджувати, що вексельне зобов'язання буде виконано. Наприклад, векселедавець, видаючи простий вексель вказує, що він сплатить, якщо векселедержатель виконає на його користь певні дії. Вимога про строгість форми векселя випливає з правил про обов'язкові реквізити векселя. Форма векселя. Вексель — строго формальне зобов'язання відносно визначеної в ньому грошової суми. Виконання вексельного зобов'язання не залежить від тієї підстави (угоди), на основі якої воно виникло. Вексельним законодавством визначена письмова форма векселя. Йому притаманні реквізити, без наявності яких вексель не може вважатися дійсним. Ця умова стосується як до складання векселя, так і до всіх наступних дій, що здійснюються у процесі обігу векселя. Наприклад, акцепт, авалювання, передача векселя за індосаментом. Кожна з названих дій щодо векселя, щоб набути юридичної сили, має бути оформлена у письмовій формі. Відповідно до ст. 1 Уніфікованого закону про пе-реказні векселі та прості векселі (далі — Уніфікований закон) переказний вексель повинен містити наступні реквізити або суттєві вексельні приналежності: вексельна мітка; простий І нічим необумовлений наказ сплатити певну суму; найменування платника; зазначення строку платежу; зазначення місця платежу; найменування ремітента; зазначення дати і місця складання векселя; підпис векселедавця. Згідно зі ст. 75 Уніфікованого закону простий вексель містить такі суттєві вексельні приналежності: вексельна мітка; проста і нічим необумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця платежу; найменування ремітента; дата і місце складання векселя; підпис векселедавця. Недодержання вексельної форми, визначеної законом, має своїм наслідком втрату юридичної сили векселя і перетворює простий вексель на боргову розписку, а переказний вексель — на письмове доручення. Передача векселя шляхом індосаменту. Види індосаменту. Вексель, як цінний папір, може бути переданий векселедержателем шляхом індосаменту. Індосамент — це спеціальний напис, здійснений на векселі (або на додатковому аркуші — алонжі), який засвідчує передачу права за векселем новому векселедержателю. Особа, яка передає вексель називається Індосантом, а особа, яка його отримує, — індосатом. Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Він переносить усі права, що випливають із вексельного зобов'язання. Частковий Індосамент є недійсним (ст. 11 Уніфікованого закону). Передати за індосаментом можна будь-який вексель, який не містить застереження щодо вчинення цієї дії. Воно може бути зроблено векселедавцем у самому тексті векселя за допомогою слів "не за наказом" або будь-якого рівнозначного виразу. Заборона передачі векселя шляхом індосаменту може бути здійснена і векселедержателем. І у першому, і у другому випадках наслідком за- 392 Глава 58 стереження є те, що вексель може бути переданий тільки з додержанням форми і з наслідками звичайної цесії. На практиці можливі випадки передачі векселя шляхом індосаменту і тоді, коли в його тексті має місце застереження "не за наказом". За таких обставин настають такі наслідки:
Вексель може передаватись шляхом індосаменту з метою:
Отже, розрізняють два види індосаменту. До першого виду відносять-індосамент, який повністю передає право власності на вексель, а саме право на отримання вексельної суми від головного боржника (платника чи акцептанта), право на отримання вексельної суми в порядку регресу. До другого виду належать індосаменти із застереженнями, що виражають просте доручення або вказують на заставу векселя. Такі індосаменти не переносять права власності на вексель від індосанта до індосата. Заставний індосамент, який не переносить права власності на вексель від заставодавця до за-ставодержателя, має як формальні ознаки, так і ознаки, що визначають його зміст. За формою заставний індосамент повинен містити застереження "валюта в забезпечення", "валюта під заставу" або інше застереження, що має на увазі заставу. Платіж за вексельним зобов'язанням. Виконання вексельного зобов'язання має особливості. Платіж за векселем здійснюється не за ініціативою боржника, а за Ініціативою кредитора. Це випливає з ознак векселя як оборотного документа та цінного папера. Для виконання вексельного зобов'язання вексель має бути пред'явлений кредитором платнику. Без пред'явлення векселя, виконання боржником вексельного зобов'язання, за загальним правилом, не здійснюється. Місцем виконання вексельного зобов'язання є місцезнаходження платника, а не кредитора. Пред'явлення векселя для оплати має бути здійснено у строки, передбачені законом. Так, векселі із строком на визначений день або у такий-то час від пред'явлення чи від складання повинні бути пред'явлені до платежу або в день, коли вони мають бути оплачені, або в один із двох наступних робочих днів (ст. 38 Уніфікованого закону). Векселі строком за пред'явленням оплачуються протягом одного року від дати складання векселів. Цей строк може бути подовжений або скорочений векселедавцем або індосантами. Векселедавець може встановити, що такий вексель не може бути пред'явлений до платежу раніше визначеного строку. Тоді річний строк буде відраховуватись від цього строку (ст. 34 Уніфікованого закону). Пред'явити вексель до платежу має право тільки легітимований держатель векселя. Пред'явити вексель для акцепту може будь-який фактичний держатель Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 393 векселя незалежно від того, чи легітимований він у самому векселі або в якомусь іншому документі. Право на пред'явлення до платежу і отримання платежу за векселем мають також особи, які уповноважені на це шляхом передорученого чи заставного Індосаменту (ст. 19 Уніфікованого закону). Вексель, що пред'явлений до платежу, має бути оплачений у день пред'явлення. Закон не передбачає відстрочення вексельного платежу, за винятком випадків, коли вона спричинена форс-мажорними обставинами (наприклад, законодавче розпорядження держави, випадок непереборної сили). Пред'явлення векселя до настання строку не зобов'язує платника платити, але і платник не може змусити векселедержателя без його згоди прийняти платіж. Платник, який платить до настання строку, робить це на свій страх і ризик. У разі неплатежу векселя платником після того, як він був пред'явлений йому для оплати із додержанням правил вексельного права, векселедержатель набуває права обернути свій позов боржнику (акцептанту або векселедавцю у простому векселі) про виконання вексельного зобов'язання або здійснити свої регресні вимоги. Векселедержатель може здійснити свої регресні вимоги як в судовому порядку, обертаючи позов про платіж за векселем зобов'язаним особам, так і в досудовому. Він має право пред'явити неоплачений акцептантом вексель регресним боржникам безпосередньо, без звернення в суд. За загальним правилом, для виникнення у векселедержателя регресних прав, неоплачений вексель має бути опротестований. Відмова у платежі повинна бути засвідчена актом, складеним у публічному порядку, тобто опротестована нотаріусом (ст. 44 Уніфікованого закону). Протест щодо неплатежу необхідний саме для виникнення регресних прав векселедержателя. Що стосується права вимоги платежу за векселем з акцептанта (векселедавця простого векселя), то воно виникає у держателя і без вчинення протесту. § 5. Порядок відкриття рахунків у банках Згідно з ст. 6 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам—інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) вкладні (депозитні) та поточні рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Поточний рахунок — рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. 394 Глава 58 Платник може розпоряджатися грошима, що зберігаються на його поточному рахунку, за допомогою платіжних інструментів, зокрема платіжної картки. Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних) та поточних рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками. Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як шляхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом переказу грошей у безготівковій формі з Інших рахунків. Банки мають право відкривати своїм клієнтам — іншим банкам кореспондентські рахунки. Кореспондентський рахунок — це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок. Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору. Відкриття зазначених рахунків здійснюється відповідно до ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 p., ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 42 Закону України "Про підприємства в Україні" на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженій постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р. № 527. Так, відповідно до Інструкції поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків також належать: а) рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються увипадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України; б) карткові рахунки (картрахунки), що відкриваються відповідно до вимогцієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією та відповідними нормативно-правовими актамиНаціонального банку України, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток. Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Установи банків відкривають депозитні рахунки підприємствам, що використовують найману працю, за умови надання ними копії документа про повідомлення органів Фонду соціального страхування від нещасних випадків щодо намірів платника страхових внесків відкрити відповідні рахунки. Кошти на депозитні рахунки підприємств та їх відокремлених підрозділів перераховуються з поточного рахунка і після закінчення строку зберігання повертаються на поточний Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 395 рахунок. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з депозитного рахунку юридичної особи або ЇЇ відокремленого підрозділу забороняється. Нараховані проценти за депозитами підприємств та їх відокремлених підрозділів відповідно до умов депозитного договору можуть перераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на поповнення депозиту. Для відкриття поточних і бюджетних рахунків підприємства подають установам банків такі документи: а) заяву на відкриття рахунку встановленого зразка. Заяву підписує керівникта головний бухгалтер підприємства. Якщо у штаті немає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконує обов'язки головного бухгалтера,то заяву підписує лише керівник; б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій); в) копію належним чином зареєстрованого статуту (положення), засвідченунотаріально чи органом, який реєструє. Положення, які затверджуються постановами Кабінету Міністрів України чи указами Президента України, нотаріального засвідчення не потребують. Установа банку, в якій відкриваються поточні рахунки, ставить відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підприємства на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунку; г) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік, засвідчену податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку; д) картку із зразками підписів осіб, яким відповідно до чинного законодавства чи установчих документів підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів, засвідчену нотаріально або вищестоящою організацією у встановленому порядку. У картку включається також зразок відбитка печатки, присвоєної підприємству; є) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що видав відповідний документ; є) копію довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену нотаріально або органом, що видав довідку; ж) документ, що підтверджує реєстрацію підприємства як платника соціальних страхових внесків, або його копію, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, чи уповноваженим працівником банку. Бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного доручення фінансового органу, органу Державного казначейства України, відповідного розпорядника бюджетних коштів з наданням в установу банку картки із зразками підписів та відбитком печатки. У разі якщо в цій установі банку відкрито поточний рахунок клієнта, надання картки не обов'язкове. При відкритті поточних рахунків відокремленим підрозділам підприємств до 396 Глава 58 установи банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, подаються такі документи: а) заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка. Заяву підписують керівник та головний бухгалтер відокремленого підрозділу. Якщо в штатінемає посади головного бухгалтера чи іншої службової особи, яка виконуєобов'язки головного бухгалтера, то заяву підписує лише керівник; б) копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державнуреєстрацію, засвідчену нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію; в) копію належним чином оформленого положення про відокремлений підрозділ, засвідчену нотаріально чи органом, що створив відокремлений підрозділ. Установа банку, в якій відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, ставить відмітку про відкриття такого рахунка на тому примірнику положення про відокремлений підрозділ, на якому стоїть оригінал відмітки про взяття підрозділу на облік у податковому органі, після чого цей примірник повертається власникові рахунка; г) картку з відбитком печатки та зразками підписів службових осіб підрозділу, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами підприємства надано право розпорядження рахунком та підпису розрахункових документів. Зразки підписів та повноваження службових осіб засвідчуютьсянотаріально або керівником підприємства; д) клопотання підприємства або відповідного органу приватизації (щодоструктурних підрозділів, які виділяються у процесі приватизації) до банку, вякому відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунка із зазначенням місцезнаходження підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якомувін відкритий, а також податкового органу, в якому підприємство перебуваєна обліку; є) довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; є) копії документів про взяття на податковий облік юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, та відокремленого підрозділу (від податкового органу за місцезнаходженням цього підрозділу), засвідчені податковим органом, нотаріально або уповноваженим працівником банку; ж) копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи як платника соціальних страхових внесків, засвідчену нотаріально або органом, що його видав, або уповноваженим працівником банку. Наведений вище перелік документів є загальним. Для окремих видів підприємств законодавством передбачено подання додаткових документів (наприклад, для орендного — нотаріально засвідченої копії договору оренди); Інші підприємства звільнені від подання певних документів (так, статут не подається повним та командитним товариствами, фермерським господарством, бюджетними установами та організаціями). Рахунки юридичним особам — нерезидентам відкриваються у порядку, передбаченому розділом 4 Інструкції. Рахунок типу "П" відкривається уповноваженим банком постійним представництвам іноземних компаній, фірм, міжнародних організацій, створеним у будь-якій організаційній формі без статусу юридичної особи, через які повністю або Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 397 частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України. Для відкриття рахунку типу "П" постійному представництву до уповноваженого банку подаються такі документи: — клопотання юридичної особи—нерезидента про відкриття постійномупредставникові рахунку типу "П";
— картка із зразками підписів і відбитком печатки, засвідчена нотаріально.Рахунок типу "П" використовується відповідно до правил, встановлених для поточних рахунків резидентів України (у тому числі для нарахування та зарахування на рахунок відсотків за залишком коштів на цьому рахунка, якщо таке нарахування передбачено договором між банком та власником рахунка), крім випадків купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України. Наявні кошти з рахунку типу "П" можуть бути використані постійним представництвом юридичної особи — нерезидента для купівлі на міжбанківському валютному ринку України іноземної валюти з метою її перерахування тільки на: а) рахунок юридичної особи — нерезидента, інтереси якої представляє на території України це представництво, на суму коштів:
б) власний рахунок в іноземній валюті в уповноваженому банку України длявикористання на:
398 Глава 58 Здійснення інвестицій в Україні, інших операцій, що заборонені чинним законодавством України з цього виду рахунків, не дозволяється. Розміщення коштів на депозитних рахунках в установах банків України здійснюється з рахунка типа "П" з наступним поверненням коштів та нарахованих відсотків на зазначений рахунок. У разі здійснення перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, викликаної змінами назви, організаційно-правової форми, форми власності, власник рахунка зобов'язаний подати до установи банку заяву, нову копію свідоцтва про державну реєстрацію і зміни до установчих документів, засвідчені у встановленому порядку. Поточні рахунки закриваються в установах банку: а) на підставі заяви власника рахунка; б) на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства; в) на підставі відповідного рішення суду або арбітражного суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом; г) на інших підставах, передбачених чинним законодавством України.Законодавством України встановлено спеціальний порядок відкриття рахунків в іноземній валюті. Відповідно до п. 6.1.1 Інструкції банківські рахунки в іноземній валюті поділяються на поточні та депозитні (вкладні). Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення розрахунків у межах чинного законодавства України у безготівковій та готівковій іноземній валюті при здійсненні поточних операцій, визначених чинним законодавством України. Поточними торговельними операціями в іноземній валюті є такі розрахунки:
— оплата товарів (робіт, послуг) з використанням чеків та пластиковихкарток. Поточними неторговельними операціями є такі розрахунки:
Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин 399
Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство-резидент подає уповноваженому банку ті самі документи, що і для відкриття поточного рахунку в національній валюті. Відкриття поточного рахунку в іноземній валюті відокремленому підрозділу юридичної особи — резиденту здійснюється уповноваженим банком на підставі нотаріально засвідчених копій документів, необхідних для відкриття відокремленому підрозділу поточного рахунку в національній валюті. |
Схожі:
|
Термін дії та умови розірвання договору За згодою Сторін, про що інша Сторона має бути повідомлена не менш ніж за 15 (п’ятнадцять) діб |
Зразок заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей Ми, що нижче підписалися, за взаємною згодою просимо розірвати шлюб у встановленому законодавством порядку |
|
ПРАВО НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт) |
1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників є одним із засобів доказування. Ці пояснення мають статус доказів за умов, що... |
|
Права і свободи людини і громадянина в демократичн ій системі Отже, питання про права людини — це не тільки питання про те, що повинно бути з позицій абстрактних намірів та зобов'язань, а й про... |
Договір про надання послуг Наведена нижче інформація є пропозицією укласти договір на абонентське обслуговування. Сплата першого рахунку є Вашою згодою укласти... |
|
“Договір перевезення” складається з наступних розділів: вступу, 1)... Ь сторін за перевезення вантажів; 3) Договір чартеру (фрахтування); 4) Договір найму (оренди) транспортного засобу; 5) Договір про... |
1 Покупець підтверджує, що купує Товар з метою перепродажу третім особам (далі – «Клієнт»). 3 «Покупець»), в особі директора Куца І. В., який діє на підставі Статуту, з другої сторони, що надалі в тексті Договору разом іменуються... |
|
І. О. Ніколаєску, доцент кафедри Відомі слова Я. Коменського свідчать, що “учителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді... |
ДОГОВІР № / Ц про надання телекомунікаційних послуг Виконавець, з однієї сторони, та , в особі , яка діє на підставі , що іменується далі Замовник, з іншої сторони,... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua