|
|
Скачати 450.25 Kb.
|
|
План Вступ...................................................................................................................................3 Розділ 1. Історично-правові аспекти захисту інтелектуальної власності..............4 Розділ 2. Характеристика складів злочинів у сфері інтелектуальної власності...........................................................................................................................14 2.1. Порушення авторського права і суміжних прав......................................14 2.2. Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію.........................................................................................................22 2.3. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару.................29 Розділ 3. Актуальні проблеми кримінально-правового захисту інтелектуальної власності.....................................................................................................................35 Список використаних джерел.........................................................................................39 Вступ Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку українського суспільства питання інтелектуальної власності перетворилося на критичне. Інтелектуальна власність почала здійснювати значний вплив на економічну діяльність, стала її невід'ємною частиною. За таких умов об'єкти інтелектуальної власності, що представляють собою результати інтелектуальної праці – винаходи, технології, товарні знаки, тощо, які можуть генерувати значні прибутки при їх використанні, повинні бути взяті під щільну та ефективну охорону усіма способами, в тому числі кримінально-правовими. Наявність ефективної системи кримінально-правових заходів захисту інтелектуальної власності є нагальною та актуальною проблемою сьогодення, а так, і кримінального права. У зв'язку з цим, тема курсової роботи є актуальною. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу вітчизняного кримінального законодавства визначити кримінально-правові аспекти захисту прав інтелектуальної власності в Україні, а також перспективи та шляхи розвитку кримінального законодавства в означеній сфері. Об'єктом роботи є правові відносини, які виникають у державі з приводу застосування норм кримінального права щодо захисту об'єктів права інтелектуальної власності. Предметом дослідження є норми права, які регулюють питання захисту інтелектуальної власності, судова практика, наукові публікації та монографії, які розглядають проблеми кримінально-правових аспектів захисту інтелектуальної власності. Методи дослідження. Для вирішення завдань дослідження в роботі використовується комплекс методів наукового пізнання: системний метод; історично-правовий метод; формально-юридичний метод; порівняльно-правовий метод; системно-функціональний метод; статистичний метод; метод спостереження; аналіз службової документації. Розділ 1. Історично-правові аспекти захисту інтелектуальної власності Як свідчить історія, порушення прав інтелектуальної власності почали з'являтись у суспільстві ще від найдавніших часів. Наприклад, факти існування одного з найпоширеніших порушень авторського права – плагіату (оприлюднення чужого твору під іменем особи, яка не є його автором) мали місце ще у Стародавній Греції та Римській Імперії. Зокрема, у трактаті Вітрувія «Про архітектуру» є навіть опис літературного змагання на честь Аполлона (міфологічного покровителя мудрості) та Муз (дев'яти богинь – покровительок мистецтв і наук), які традиційно проводилися в Олександрії. За свідченням Вітрувія, суддя змагань, граматик Аристофан, присудив нагороду аж ніяк не ліпшому письменнику, мотивуючи подібне рішення тим, що решта учасників змагання подали точні копії творів, відомих на той час авторів. Після цього інциденту всі письменники, звинувачені у плагіаті, були вигнані з Олександрії [с. 76, 11]. Проте, в усі історичні періоди плагіат різко засуджувала громадська думка. Про творчу діяльність людини та необхідність її охорони висловлювались відомі філософи. Письменники, поети самих різних країн та поколінь, які черпали відповідні джерела із свого повсякденного життя. Наведемо лише деяких з них. Наприклад, філософ Стародавньої Греції Платон (427-347 рр. до н. е.) стверджував, що створення будь-яких творів мистецтва і ремесла треба назвати творчістю, а всіх створювачів – творцями. Інший відомий філософ Аристотель (384-322 рр. до н. е.) у своїй «Метафізиці» зазначав, що «Будь-яке мислення спрямоване на творчість...». Відомий класик давньоримської літератури Вергілій (70-19 рр. до н. е.), автор славетної «Енеїди», очевидно, з сумом констатував порушення авторського права, виходячи з його крилатого вислову: «я написав вірші, а слава дісталась іншому», який на сьогоднішній день вже увійшов до скарбниці античної мудрості [с. 52, 12]. На сьогоднішній день проблема вдосконалення кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності є не лише нагальною потребою для України, але і в історично-правовому аспекті сягає своїм корінням глибокої давнини. Як справедливо підкреслюється в юридичній літературі, на території України в різні часи діяли законодавства тих держав, до складу яких входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини. Ці чинники зумовили те, що тривалий час на території України діяли законодавства різних держав. Слід зазначити, що такі визначні пам'ятки та джерела українського писаного права як «Руська правда» (ХІ ст.), Судебник Великого князя Казимира ІV (1468 р.), Литовські статути (редакцій 1529, 1566, 1588 рр.), «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.), «Зібрання малоросійських прав» (1807 р.) не містили норм про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності. Натомість виникнення на території України законодавства про кримінальну відповідальність за дані порушення тісно пов'язано з її перебуванням у складі Російської імперії. Аналіз законодавчих актів Російської імперії, що діяли на території України, дає змогу дійти висновку, що вперше закріплення кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності на законодавчому рівні було здійснено в першій половині ХІХ ст. у Зводі законів Російської імперії (1832 р.) та його подальших редакціях 1845 р., 1857 р., 1885 р. – систематизованому збірнику законів Російської імперії, підготовленому протягом 1826-1830 рр. спеціальною комісією під керівництвом М. М. Сперанського. В цілому Звід законів Російської імперії складався з 15 томів, що мали відношення до різних галузей права, втому числі й до кримінального права. Таким чином, маємо підкреслити, що закріплення кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності на території України здійснено більш ніж на п'ятдесят років раніше від дати прийняття перших у всьому світі міжнародно-правових актів у даній сфері – Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883 р.) та Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.). Порушення авторського права, що переслідувалось у кримінальному порядку в ті далекі часи, полягало у привласненні чужого твору науки. Літератури чи мистецтва, видання даного твору під своїм іменем, друці ті іншому розпорядженні чужим твором як своїм власним або частиною даного твору, а винна особа повинна була не лише у повному обсязі відшкодувати потерпілому автору завдані цим збитки, але і підлягала засланню до найвіддаленіших губерній Російської імперії на строк від шести місяців до одного року чи відданню у робітничий будинок на строк від одного до двох років, чи поміщенню до так званого «утихомирю вального» будинку на строк від трьох місяців до одного року. Також, подібно до зазначених вище положень Біблії, винний піддавався грошовому стягненню у подвійному розмірі від ціни усіх неправомірно надрукованих примірників книг, нот та інших творів [с. 64, 13]. У свою чергу, порушення прав на торговельні марки, які переслідувались у кримінальному порядку, полягали у:
а) позбавленню усіх прав та привілеїв; б) накладенню штрафу у розмірі до двохсот рублів; в) ув'язненню у тюрмі на строк від чотирьох до восьми місяців. Що надзвичайно важливо, відповідно до положень ст. 1357-3 Зводу законів усі торговельні марки, незаконно нанесені на товар, упаковки, в якому він зберігався, посуд, в якому він знаходився, підлягали зняттю та знищенню. Звертає на себе увагу цікава і, певною мірою повчальна, інша процесуальна деталь: кримінальне переслідування проти осіб, винних у порушенні прав на торговельні марки, фабричний або ремісницький знак, малюнок, здійснювалось лише за заявою потерпілої особи – підприємства чи громадянина, яким належало порушене право. Іншими словами, якщо використати сучасну кримінально-процесуальну термінологію, це були так звані справи приватного обвинувачення. Отже, такий підхід російського законодавця до кримінально-правового захисту авторського права та прав на торговельні марки можна охарактеризувати як достатньо дієвий, оскільки, по-перше, він давав реальну можливість отримати автору та власнику марки від винної особи грошової компенсації за завдані порушенням їх прав збитки, і таким чином виконував важливу компенсаційну функцію, якій у сучасному кримінальному праві почало приділятись все більше уваги, а по-друге, забезпечував дієве покарання винного шляхом застосування будь-якого з зазначених вище кримінальних покарань, а отже, виконував в усі часи притаманну кримінальному праву функцію кари. Очевидно, поєднання таких заходів майнового та карального в цілому буде здатне виконувати важливу функцію попередження порушень прав інтелектуальної власності в Україні в наш час [1]. Слід зазначити, що в Україні чинність Зводу законів Російської імперії в частині кримінального права було поширено з 1840 р. на Лівобережну, а з 1842 р. – на Правобережну Україну. При цьому, Звід втратив чинність після встановлення на території України радянської влади, а отже, діяв близько вісімдесяти років поспіль. Другий не менш важливий нормативно-правовий акт, що встановлював кримінальну відповідальність не лише за порушення авторського права, але і прав промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки тощо), було прийнято вже у наступному ХХ столітті. Це було Кримінальне уложення, підписане Російським імператором Миколою ІІ 22 березня 1903 р. (надалі – Кримінальне уложення). Норми, присвячені кримінально-правовому захисту авторського права, були зосереджені у двох окремих статтях Кримінального уложення. Це були статті 620 та 622, які містились у 35 Главі Кримінального уложення. Стосовно кримінально-правового захисту прав на торговельні марки, відповідні норми були зосереджені у п'яти окремих статтях Кримінального уложення. Це були статті 356, 357, 358, 359, 360, які містились у 16 Главі Кримінального уложення. Порівняно зі статтями 2275, 2276, 2277 Зводу законів Російської імперії (1832 р.), у статтях 620, 621 та 622 Кримінального уложення (1903 р.) захищались не лише авторське право, але і відповідні права промислової власності. Крім того, було криміналізовано нові форми порушення авторського права, які, як вбачається з наведеного, полягали вже не тільки у самовільному виданні з метою збуту чужого літературного, музичного чи художнього твору, але і, на чому особливо наголошувалось у ст. 620 Кримінального уложення, взагалі у будь-якому самовільному користуванні чужим правом літературної, музичної чи художньої власності та, як зазначалося у ст. 622 Кримінального уложення, в зберіганні для продажу або ввезенні з-за кордону для продажу предметів, завідомо виготовлених в порушення права літературної, музичної чи художньої власності. Також, як вбачається із зазначених статей Кримінального уложення, ними було встановлено більш тяжкі покарання за порушення авторського права, які полягали у арешті винного, його ув'язненні у тюрмі на строк, не менший ніж три місяці, або у стягненні з винного грошової пені у розмірі до п'ятисот рублів. Про пильну увагу російського законодавця до кримінально-правової охорони прав інтелектуальної власності свідчить той факт, що зазначені вище статті Кримінального уложення були введені в дію, не чекаючи набуття чинності даного Уложення у повному обсязі. З цього приводу зазначимо, що в дію Кримінальне уложення 1903 р. вступало частинами протягом 1904-1906 рр. [с. 51, 17]. Стосовно кримінально-правового захисту прав на торговельні марки відзначимо, що порівняно зі статтями 1354, 1356, 1357, 1357-1, 1357-2, 1357-3 Зводу законів Російської імперії (1832 р.), у статтях 356, 357, 358, 359, 360 Кримінального уложення (1903 р.) було криміналізовано не лише продаж, пропонування для продажу, зберігання товарів, посуду та упаковок товарів з незаконним нанесенням на них торговельної марки іншої особи, але і перевезення зазначених товарів, посуду та упаковок, в яких вони містяться, їх виробництво, а також будь-яке введення в обіг товару з незаконно нанесеною торговельною маркою. Крім того, було встановлено нові положення, згідно з якими: 1) кримінальній відповідальності підлягав винний у застосуванні без належного дозволу в торгівлі, при перевезенні предметів, їх виробництві, в оголошеннях торговельних або промислових закладів торговельної марки, яка належить виключно створеному у встановленому законом порядку іншому товариству (ст. 359); 2) криміналізовано застосування без належного дозволу зображення державного герба або позначення явно схожого з ним (ст. 360). Крім того, як вбачається із зазначених статей Кримінального уложення, новим покаранням за порушення прав на торговельні марки, порівняно з відповідними статтями Зводу законів, було передбачено арешт на строк до трьох місяців та грошова пеня у розмірі до п'ятисот рублів. Також, подібно до норм Зводу законів, усі незаконно використані торговельні марки підлягали зняттю та знищенню. Не менш важливою особливістю кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності відповідно до Кримінального уложення було те, що справи про порушення чужого авторського права та права промислової власності (статті 620, 621, 622 Кримінального уложення) починалися не інакше, як за скаргою потерпілого. Навіть вирок про покарання відмінявся, якщо особа, яка принесла скаргу стосовно дій порушника прав інтелектуальної власності, примириться з винним до виконання винесеного вироку суду. Кримінальне уложення було джерелом кримінального права, що, поряд зі Зводом законів Російської імперії, діяло на території царської Росії, у тому числі в Україні, до встановлення в них Радянської влади, а отже, було чинним на протязі майже двадцяти років. Порушника прав інтелектуальної власності до «кримінального» штрафу в потрійному розмірі від суми отриманого прибутку та примусової праці на реченець. Слід зазначити, що зі встановленням радянської влади на території України напрацьований досвід кримінально-правової охорони прав на торговельні марки періоду царської Росії було майже забуто. На зміну чому в Україні почалося формування відповідного радянського законодавства. 23 серпня 1922 р. було прийнято перший Кримінальний кодекс УРСР (надалі – КК УРСР 1922 р.), який, по суті, копіював відповідний загальносоюзний Кримінальний кодекс РСФСР 1922 р. постановою Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету (надалі – ВЦВК) від 23 серпня 1922 р. з цієї дати Кодекс було введено в дію на території всієї Української Радянської Соціалістичної Республіки. Кодекс також захищав права інтелектуальної власності, однак, на відміну від попередніх йому Зводу законів Російської імперії та Кримінального уложення, під абсолютно іншим кутом зору, виходячи, звичайно, з пріоритету інтересів радянської держави. Так, кримінальна відповідальність за порушення авторського права встановлювалась у статті 101 Кодексу, яка містилась у пункті 2 «Про злочини проти порядку управління» глави 1 «Державні злочини» Особливої частини КК УРСР (1922 р.). Відповідно до цієї статті КК УРСР 1922 р. «самовільне видання, розмноження з метою збуту літературних, музичних і, взагалі, художніх творів, визнаних надбанням республіки», каралося «примусовими роботами на строк до одного року з конфіскацією майна або без неї». Варто відзначити, що в такому контексті кримінальна відповідальність за порушення авторського права розглядається як відповідальність за один із державних злочинів, а отже, перш за все, охоронялись державні інтереси. Натомість кримінально-правова охорона прав та законних інтересів автора здійснювалась лише опосередковано, що відповідало політико-правовій ідеології тогочасної радянської держави. Крім того, виходячи зі змісту ст. 101 КК УРСР 1922 р. самовільне видання, розмноження з метою збуту літературних, музичних та художніх творів, які не були визнані надбанням республіки, взагалі не тягло за собою кримінальної відповідальності, а отже, унеможливлювало охорону авторського права. Кримінальну відповідальність за порушення прав промислової власності було встановлено у іншій главі Особливої частини КК УРСР 1922 р. – главі 6 «Майнові злочини» (статті 198-199) [с. 97, 11]. Так, відповідно до ст. 198 Кодексу «самовільне користування з корисливих мотивів чужим винаходом або привілеєм, зареєстрованим у встановленому законом порядку», каралося «примусовими роботами на строк до одного року або штрафом у потрійному розмірі проти отриманого від самовільного використання прибутку». В силу ст. 199 КК УРСР 1922 р., «самовільне користування з метою недобросовісної конкуренції чужим торгівельним, фабричним або ремісничим знаком, малюнком, моделлю, а так само чужою фірмою або чужим найменуванням» каралося «примусовими роботами на строк до одного року або штрафом у потрійному розмірі проти отриманого від самовільного використання прибутку». Отже, позитивними тенденціями першого Кримінального закону радянського періоду стосовно охорони прав інтелектуальної власності можна вважати подальшу деталізацію кримінально-правової охорони прав промислової власності та встановлення дієвого покарання за дані злочини – штраф у потрійному розмірі від отриманого прибутку. З іншого боку, на мій погляд, негативним було те, що на відміну від зазначених вище статей Зводу законів та Кримінального уложення, у санкції ст. 199 КК УРСР 1922 р. не було передбачено такого покарання як зняття чи знищення незаконно використаних торговельних марок, однак, зазначене покарання є важливим стосовно запобігання вчинення порушень прав на торговельні марки у майбутньому [с. 53, 11]. Наступний Кримінальний кодекс УРСР від 8 червня 1927 р. (надалі – КК УРСР 1927 р.) був уведений в дію відповідною постановою ВЦВК на всій території УРСР з 1 липня 1927 р. У КК УРСР 1927 р. кримінально-правова охорона прав інтелектуальної власності здійснювалась статтями 190 та 191, що містились у розділі 7 «Протимайнові злочини» Окремої частини Кодексу. У зазначеному вигляді нормативно-правове регулювання кримінальної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності проіснувало в УРСР до 1961 р. Постановою ІV сесії Верховної Ради УРСР п'ятого скликання було затверджено новий Кримінальний кодекс УРСР, який набув чинності 1 квітня 1961 р. (надалі – КК УРСР 1961 р.). Кримінальна відповідальність за порушення авторських прав містилась у ст. 136 «Порушення авторських прав», що входила до Глави 4 «Злочини проти політичних та трудових прав громадян» Особливої частини КК УРСР 1961 р. При цьому, відразу ж впадають в око вади правил законодавчої техніки КК УРСР 1961 р., адже, звичайно, авторське право не є ані виборчим, ані трудовим правом громадян. Отже, відповідь на питання про те, чому дана стаття була поміщена радянським законодавцем до розділу злочинів проти політичних та трудових прав громадян, залишається загадкою. Зазначу, що відповідно до ст. 136 КК УРСР 1961 р. «видання під своїм іменем або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення або розповсюдження такого твору» каралося лише «виправними роботами на строк до одного року або штрафом у розмірі до трьохсот карбованців». Кримінальна відповідальність за порушення винахідницьких прав містилась у ст. 137 Кодексу, згідно з якою «привласнення авторства на чуже відкриття, винахід або раціоналізаторську пропозицію, розголошення винаходу або наукового відкриття, або заявки без згоди автора, а також незаконне використання винаходу, право здійснення якого належить державі» аналогічно до санкції ст. 136 КК УРСР 1961 р. каралося «виправними роботами на строк до одного року або штрафом у розмірі до трьохсот карбованців». Стосовно кримінально-правового захисту прав на торговельні марки слід вказати, що із прийняттям КК УРСР 1961 р. порушення права на торговельні марки були повністю декриміналізовані на більш ніж сорок років, що було негативним явищем. Адже кримінально-правовий захист прав на торговельні марки протягом більш ніж сорока років на тернах УРСР був повністю відсутній, а напрацьований до цього досвід та розвиток кримінального законодавства втрачений. Лише 5 квітня 2001 р. відповідно до Закону України від 5 квітня 2001 р. № 2362-ІІІ ст. 136 КК УРСР 1961 р. «Порушення авторських прав», яка до цього часу містила кримінальну відповідальність лише за порушення авторських прав, була викладена в новій редакції, а саме: «Стаття 136. Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності [с. 26, 10]. Отже, порівнюючи кримінально-правові норми стосовно захисту прав інтелектуальної власності, які містились у Зводі законів та Кримінальному уложенні з відповідними нормами радянських кримінальних кодексів, і неозброєним оком можна помітити, що перші значно більшою мірою та дієвіше захищали відповідні права інтелектуальної власності від порушень та посягань на них. І головне, що вони турбувалися про потерпілого автора та власника торговельні марки, яким на рівні кримінального законодавства (незважаючи на існування цивільних санкцій за порушення відповідних прав) гарантувалось відшкодування винним завданої шкоди у повному обсязі. Чого, однак, не можна сказати про норми, присвячені захисту прав інтелектуальної власності у всіх трьох радянських кодексах. Отже, можна стверджувати, що сьогодні в Україні склались глибокі історичні та правові передумови для ефективного кримінально-правового захисту прав інтелектуальної власності. Слід особливо підкреслити, що відповідний досвід почав набуватись в Україні ще задовго до прийняття найперших у всьому світі міжнародно-правових актів у сфері інтелектуальної власності – Паризької конвенції про охорону промислової власності (1883 р.) та Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.). |
| М Додаток №1 Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
Конкурентне право: захист від недобросовісної конкуренції Правова охорона об'єктів інтелектуальної власності. Інформаційна природа об'єктів інтелектуальної власності. Поняття використання,... |
| Гражданский кодекс Украины (Книга четвертая. Право интеллектуальной собственности) Право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної... |
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Система органів управління в сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності |
| СУТНІСТЬ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ Про те, що інтелектуальна власність „виступає як товар, свідчить світовий досвід, який показує, що питома вага інтелектуальної власності... |
У СЕРЕДУ, 21 БЕРЕЗНЯ, У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ ВІДБУЛИСЯ ПАРЛАМЕНТСЬКІ... У слуханнях взяли участь народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, громадських інституцій, інтелектуальної... |
| Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права... Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів |
ЗАХИСТ АВТОРСЬКИХ ТА СУМІЖНИХ ПРАВ В УКРАЇНІ В цій роботі представлені огляд та аналіз поточних тенденцій в сфері інтелектуальної власності (ІВ) в Україні. Зокрема, дослідження... |
| 5. Основні правові форми набуття права власності на землю. Право... Тема Основні правові форми набуття права власності на землю. Право на земельну частку (пай).=розділ IVЗКУ |
Деякі питання правового захисту прав інтелектуальної власності В та можливість останніх приводити такі норми в динамічний режим, тобто реалізовувати |