|
|
Скачати 0.5 Mb.
|
3. Умисел та його видиУмисел – найбільш поширена форма вини. За дослідженнями питома вага умисних злочинів досягає 90-92% від загальної кількості вчинених злочинних діянь. Закон розрізняє два види умислу прямий і непрямий Прямий умисел – це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності) передбачена його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК). Непрямний умисел – це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачаю його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК). Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об’єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об’єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. У зміст цієї інтелектуальної ознаки не включається усвідомлення ознак самої суб’єктивної сторони та ознак, які характеризують суб’єкта злочину. Якщо йде мова про злочини зі спеціальним суб’єктом, то умислом винного повинні охоплюватися не самі по собі додаткові ознаки суб’єкта, а характер порушених винним спеціальних обов’язків, які визначають специфічні властивості самого діяння. Усвідомлення суспільно небезпечного характеру діяння не потрібно ототожнювати з усвідомленням його протиправності, тобто забороненості кримінальним законом. У більшості випадках особи, які скоюють умисні злочини, усвідомлюють їх протиправність. Але закон не включає усвідомлення протиправності вчиненого діяння у зміст умисної форми вини, тому злочин може бути визнаним умисним і в тих досить рідких випадках, коли протиправність вчиненого діяння не усвідомлювалася винним, оскільки українське кримінальне право послідовно притримується принципу ignoratia legis neminem excusat (незнання законів нікого не вибачає). Вольова ознака прямого умислу – це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу. Так, 3. з мстою заволодіння квартирою батьків і одержання спадщини умовив свого знайомого В. за винагороду вбити батьків і сестру. Для реалізації злочинного наміру З. розробив план вбивства, приготував та сховав у квартирі ніж і повідомив В., де знаходяться гроші, якими він може заволодіти після вбивства В. після вбивства матері не став чекати на повернення з роботи інших членів сім’ї, заволодів грошима і пішов з місця злочину. В цьому разі З. і В. діяли з прямим умислом. Обидва усвідомлювали суспільно небезпечний характер своїх дій З. – організацію вбивства, розробку плану реалізації злочину, підготування знаряддя вбивства і т. ін., В. – нанесення смертельних ударів ножем у життєво важливі органи потерпілої і заволодіння грошима. Вони усвідомлювали, що діють спільно і переслідують корисливу мету З. – одержання спадщини і вирішення для себе житлової проблеми, а В. – одержання грошової винагороди. З. і В. передбачали неминучість настання смерті потерпілих за умови, що намічений план буде реалізований, і Непрямий умисел. Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що характеризують об’єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об’єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків. Передбачення при непрямому умислі має свою розпізнавальну особливість. Як і при прямому умислі, воно носить конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв’язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діяння. Передбачення неминучості настання наслідку при непрямому умислі виключається. Воля особи в цьому разі не спрямована на досягнення суспільно небезпечного наслідку. Саме в цьому і полягає розпізнавальна особливість передбачення наслідків при непрямому умислі. Можливість настання наслідків як предмет передбачення при непрямому умислі у літературі нерідко визначається як “реальна”. Термін “реальна можливість” точно передає відтінок у характері передбачення при непрямому умислі. Можливість настання суспільно небезпечних наслідків передбачається як реальна, якщо суб’єкт вважає ці наслідки закономірним результатом розвитку причинового зв’язку саме в цьому конкретному випадку. Якщо особа, усвідомлюючи закономірність настання подібних наслідків в інших аналогічних ситуаціях, але не поширює її на конкретну ситуацію (абстрагується від неї), то можна говорити про передбаченні лише абстрактної можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Але основна сутність непрямого умислу – в його вольовій ознаці. Особливість такої ознаки полягає у відсутності бажання настання суспільно небезпечного наслідку. Незважаючи на передбачення такого наслідку, особа не відчуває потреби в його досягненні, воно не потрібно їй ні як основний, ні як проміжний наслідок. Тут має місце ситуація, при якій особа, не спрямовуючи свою волю на досягнення наслідку, все ж таки свідомо допускає його настання. Частіше за все таке свідоме допущення виражається в байдужому ставленні до наслідків. Інакше кажучи, особа, не будучи зацікавленою у настанні суспільно небезпечного наслідку свого діяння, все ж допускає таку можливість. Свідоме допущення означає, що винний своїми вольовими діями викликає певний ланцюг подій і свідомо допускає розвиток причинності, яка приводить до настання суспільно небезпечних наслідків. В окремих випадках свідоме допущення суспільно небезпечних наслідків може проявитися в безпідставному розрахунку на їх ненастання. Воля особи нібито спрямована на недопущення наслідків свого діяння, проте її розрахунок і надії абстрактні, ні на чому конкретному не грунтуються. В подібних випадках прийнято говорити про розрахунок на “навмання”. Непрямий умисел може існувати тільки у злочинах з матеріальним складом. Непрямий умисел зустрічається на практиці значно рідше, ніж прямий. Адже вся справа у тому, що він несумісний з деякими інститутами кримінального права. непрямий умисел неможливий у злочинах з формальним складом, у злочинах, склад яких включає вказану у законі мету, при замаху на злочин. при готуванні до злочину, у діяльності певних видів співучасників тощо. Тому, як показують вибіркові дослідження, з непрямим умислом вчиняється приблизно 10-12% усіх умисних злочинів. Прямий та непрямий умисли – це різновиди однієї і тієї ж форми вини, тому між ними багато спільного. Але кожен з них має свої особливості. Відмінність непрямого умислу від прямого. Викладене дозволяє виділити ознаки, що відрізняють непрямий умисел від прямого Багато хто схильний бачити відмінність між ними тільки у вольовій ознаці – при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому – воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настання. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не можна обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тільки реальну можливість (ймовірність) настання таких наслідків. Особливості умислу в злочинах з формальним складом. Відомо, що злочини з формальним складом визнаються закінченими з моменту вчинення діяння і не потребують настання і встановлення яких-небудь наслідків такого діяння (погроза вбивством – ст. 129, погроза знищення майна – ст. 195, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину – ст. 383 КК та ін.). Структура цих складів злочинів така, що наслідки тут лежать за межами необхідних ознак об’єктивної сторони, а відтак, і складу злочину. Вже тому суб’єкт не може бажати їх настання. Проте ця обставина не виключає умисної вини. Інтелектуальна ознака умислу в цих випадках включає лише усвідомлення суспільно небезпечного характеру свого діяння, ставлення до наслідків тут не виникає та й не може виникнути. А вольова ознака умислу обмежується бажанням вчинення конкретної дії чи бездіяльності. Таким чином, злочини з формальним складом можуть бути вчинені лише з прямим умислом. У літературі існує точка зору, відповідно до якої в злочинах з формальним складом зміст вини включає в себе психічне ставлення не тільки до діяння, а й до його суспільно небезпечних наслідків, щодо яких можливий і непрямий умисел. Проте це твердження ігнорує наявну в законі конструктивну відмінність між матеріальним і формальним складами злочину. Більш того, висновки про можливість непрямого умислу в злочинах з формальним складом не відповідають законодавчому визначенню цих злочинів, що не включають до складу їх наслідки і не враховують, що в цих випадках вольова ознака умислу переноситься на саме діяння. Інакше кажучи, вольова ознака умислу повинна визначатися тут психічним ставленням суб’єкта до суспільно небезпечної дії чи бездіяльності. Вона проявляється не тільки в усвідомленні об’єктивно існуючої суспільної небезпечності діяння, а й у бажанні це діяння вчинити. Отже, непрямий умисел тут виключається тому що свідоме допущення стосується виключно наслідків суспільно небезпечної дії чи бездіяльності, які у злочинах з формальним складом лежать за межами її об’єктивної сторони. Інші види умислу. В межах прямого і непрямого умислу в теорії і на практиці виділяють й конкретні їх види, що мають значення при юридичній оцінці і кваліфікації деяких злочинів. Вони характеризуються додатковими розпізнавальними ознаками часом виникнення, спрямованістю, конкретизацією бажаного наслідку та ін. За часом виникнення і формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. У більшості випадків кваліфікація злочину не залежить від часу виникнення умислу, проте КК відомі злочини, суб’єктивна сторона і характер суспільної небезпечності яких фактично визначаються умислом, що виник раптово. Це передбачено ст. 116 (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання) або ст. 123 (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання). Простий умисел, що раптово виник – це такий умисел, при кому намір вчинити злочин виникає у винного у нормальному психічному стані та був реалізований відразу ж чи через невеликий проміжок часу з моменту виникнення. На такий вид умислу часто впливає провокуюча ситуація чи наявність приводу до вчинення злочину. З умислом, що раптово виник, часто вчиняються корисливі злочини особами зі стійкими злочинними нахилами, які проявляються при будь-якому вдалому випадку (крадії, грабіжники тощо). Частіше за все приводом до цього є протиправні дії самого потерпілого, внаслідок чого така ситуація розглядається як обставина, що пом’якшує покарання (п. 7 ст. 66 КК). Проте така оцінка не є наслідком лише раптовості виникнення умислу. Вирішальне значення тут мають протиправні дії або тяжка образа з боку потерпілого, що ініціюють (провокують) умисел і лежать в основі його виникнення. Однак оцінка умислу, що виник раптово, в усіх випадках як менш небезпечного в порівнянні із заздалегідь обдуманим була б помилковою. Так, вбивство з хуліганських мотивів навіть при наявності умислу, що виник раптово, обгрунтовано визнається вбивством при обставинах, що обтяжують покарання (п. 7 ч.2 ст. 115 КК). А вбивство з ревнощів або вбивство із жалощів до тяжко хворою, що відчуває тяжкі муки, навіть при заздалегідь обдуманому умислі розглядається як просте умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК). Така оцінка є справедливою. Формування умислу в подібній ситуації поєднане зі складною боротьбою почуттів, важкими переживаннями, приниженнями і сумнівами. Тому в кожному конкретному випадку вчинення злочину необхідний всебічний аналіз усіх обставин виникнення і формування умислу. Афектований умисел характеризується не стільки моментом, скільки психологічним механізмом виникнення наміру вчинити злочин. Приводом до його виникнення є неправомірні чи аморальні дії потерпілого щодо винного чи його близьких. Під їх впливом у суб’єкта раптово виникає сильне емоційне хвилювання, яке істотно утруднює свідомий контроль над вольовими процесами. Тому у злочинах з афектованим умислом меншою мірою проявляється антисоціальна установка особистості, а більшою мірою відчувається вплив ситуації як зовнішнього приводу до вчинення злочину. Цим і пояснюється пом’якшення покарання за злочини, вчинені з афектованим умислом – ст. 116 КК “Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання” та ст. 123 КК “Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне в стані сильного душевного хвилювання”. За своїм психологічним змістом і заздалегідь обдуманий умисел, і умисел, що раптово виник, може бути і прямим, і непрямим. Залежно від спрямованості і ступеня конкретизації бажаних наслідків умисел прийнято розмежовувати на визначений (конкретизований) і невизначений (неконкретизований). Визначений умисел характеризується чіткою конкретизацією наслідків діяння в передбаченні винного. Суб’єкт тут передбачає конкретні наслідки і бажає їх або свідомо допускає. Наприклад, особа бажає викрасти гроші із каси магазину. Тут вона має чітке уявлення про характер наслідків. Водночас конкретизацію наслідків не можна зводити в усіх випадках до чітко формальних параметрів. Діапазон їх відносно широкий. Саме тому визначений умисел в одних випадках може бути простим, коли винний передбачає і бажає настання одного конкретизованого наслідку, досягнення певної мети, наприклад, смерті потерпілого при пострілі впритул, або альтернативним, коли особа передбачає і однаково бажає або свідомо допускає настання одного із двох чи більшого числа, але індивідуально визначених наслідків. Так, при заподіянні проникаючого ножового поранення грудної клітини потерпілого винний однаковою мірою передбачає і бажає настання смерті потерпілого або заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження. Простий визначений умисел є головним критерієм кваліфікації злочинів при суб’єктивні помилці, при недоведенні злочину до кінця і в деяких інших випадках, при який вчинене діяння кваліфікується не за фактичними наслідками, що настали, а саме залежно від уявлення винного. Так, особа має нести відповідальність за крадіжку, а не за грабіж, якщо навіть за його злочинними діяннями спостерігали сторонні особи, про що не було відомо винному. Злочини, вчинені з прямим умислом, повинні кваліфікуватися залежно від фактично заподіяних наслідків. У вище наведеному прикладі дії винного повинні кваліфікуватися як умисне заподіяння тих наслідків, які фактично настали. Невизначений умисел відрізняється від альтернативного визначеного умислу тим, що при передбаченні можливості настання шкідливих наслідків тут відсутня їх індивідуальна визначеність. У особи немає чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Суб’єкт у цьому разі бажає або свідомо допускає настання шкідливих наслідків тим чи іншим інтересам, але про те, якою фактично буде ця шкода, не має чіткого уявлення. Так, при нанесенні ударів кулаком винний не передбачає, які саме тілесні ушкодження будуть заподіяні потерпілому легкі, середньої тяжкості або навіть тяжкі. Але у подібних випадках він передбачає спричинення будь-якого за ступенем тяжкості тілесного ушкодження потерпілому і бажає або свідомо допускає його настання. Злочин у таких випадках кваліфікується за фактично заподіяними наслідками. Розглянуті види умислу впливають або на кваліфікацію злочину, або на ступінь його суспільної небезпечності, і тому повинні враховуватися при призначенні покарання. |
|
Питання на держіспит з дисципліни «Кримінальне право України» Поняття i ознаки суб`єктивної сторони складу злочину. Вина як ознака суб`єктивної сторони складу злочину. Форми та види вини |
Кримінальне право є однією з професійно-орієнтованих дисциплін. Курс... Це неможливо без знання відправних положень Загальної частини: підстав кримінальної відповідальності; поняття злочину та його складу,... |
|
Реферат з правознавства Поняття злочину, як і поняття можливого наслідку для особи, що вчинила його, — покарання, є наріжним, визначальними поняттями кримінального... |
Склад злочину. Методичні рекомендації: При визначенні поняття «склад... При визначенні елементів та ознак складу злочину, необхідно давати їх загальну характеристику (більш докладно це буде досліджуватися... |
|
Стадії злочину Мета: визначення стадій злочину, кримінальна відповідальність за незакінчений злочин, добровільна відмова від вчинення злочину. Розвивати... |
ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ НООСФЕРНОГО (ІНФОРМАЦІЙНОГО) ТИПУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ... ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ЗНАЧЕННЯ НООСФЕРНОГО (ІНФОРМАЦІЙНОГО) ТИПУ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ДЛЯ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОЇ ДУМКИ |
|
Поняття, зміст, принципи державного управління ... |
Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення... Перевищення меж необхідної оборони. Крайня необхідність. Стадії вчинення умисного злочину (поняття, види) |
|
Кримінальне право Україні, виховувати в учнів правову свідомість, негативне ставлення до злочину як суспільного явища і розуміння невідворотності... |
Конституційне право України Конституційно-правові відносини: поняття, види, суб’єкти, об’єкти, зміст, підстави виникнення, зміни та припинення |