Роман.
|
Одного не дуже сонячного дня, нам стало відомо, що нас чекає захід, який має назву – презентація.
|
Анна.
|
Звісно, що це за красиве закордонне слово, ми не розуміли, але вирішили, що презентуватися будемо.
|
Роман.
|
З чого починати?
|
Анна.
|
Що вигадати?
|
Роман.
|
Потрібно почати із засідання художньо – естетичного сектора.
|
Анна.
|
Сподіваюсь, що ти пам’ятаєш, що його очолюєш?
|
Роман.
|
Пам’ятаю, люба! Але потрібно на початку провести збір художньо – естетичного сектора не 9”Б” класу, а наприклад 6”Б”.
|
Анна.
|
Якими ми були...- це приємні спогади.
|
Роман.
|
Колись, три роки тому, коли ми вперше вийшли на сцену…
|
|
пісня «Куда ты тропинка…»
|
Анна.
|
Ромо, кого ти гукаєш?
|
Роман.
|
На дві години призначено збір художньо – естетичного сектора, але нікого немає!
|
Анна.
|
Чому немає? Я є!
|
Роман.
|
А де інші? Знову сплять?
|
|
пісня « Какой чудесный день»
|
Анна.
|
Ти чуєш, мабуть, Артем прокинувся!
|
Роман.
|
Голос розробляє!
|
|
вбігає Артем
|
Артем.
|
А! А! Нічого не хочу! Я проти! Все дурниці!
|
Анна.
|
Артеме, заспокойся! Сідай на місце!
|
Артем.
|
А! А!
|
Роман.
|
Твій рот закривається, ноги зупиняються, руки по швах. Тобі добре, ти дуже спокійний.
|
Артем.
|
На мене засоби психотерапії не діють!
|
Роман.
|
Подіють!
|
|
під пісню « Мамонтёнка» з’являються Дмитро і Павло
|
Анна.
|
Пашо! Дімо! Нарешті ви прийшли! Не проминуло ще і півроку!
|
Дмитро.
|
Дуже довгий шлях від нашого класу до актової зали.
|
Павло.
|
Ми дуже поспішали…
|
Роман.
|
Естонська школа у нас буде в 9 класі, пам’ятайте, що ми тільки в шостому!
|
Дмитро.
|
А! Зрозумів!
|
Павло.
|
Я теж!
|
Анна.
|
Знову на своїй хвилі!
|
|
під пісню « Зарядка для хвоста» з’являється Юлія
|
Юлія.
|
Доброго дня! Сідайте, будь ласка!
|
Роман.
|
Ви що сьогодні змовилися. Естонія знаходиться на півночі, а ми зараз в Україні!
|
Артем.
|
Га – га! Рома, у тебе теж естонська хвороба!
|
Юлія.
|
Що трапилось? Про що ми будемо говорити?
|
Анна.
|
Обговорюватимемо презентацію, що незабаром відбудеться!
|
Юлія.
|
Як це цікаво! Потрібно починати!
|
|
під пісню «Человек собаке друг» з’являються Ірина і Марія
|
Артем.
|
Нарешті прийшли!
|
Марія.
|
Звісно! Пройшов дощ та прибив пилюку.
|
Артем.
|
Зараз я вас приб’ю!
|
Роман.
|
Артем, тобі добре, добре…
|
Артем.
|
А всім буде погано, погано…
|
Анна.
|
Артеме!
|
Юлія.
|
Вже потрібно починати!
|
Дмитро.
|
А я поспішаю додому на футбол, в їдальню, тому що з матусею потрібно піти купувати шкільну форму, в якій я вивчатиму українську мову…
|
Роман.
|
Дімо, зараз ти починаєш?
|
Павло.
|
А мені потрібно йти на «брейк-данс», готуватися до чемпіонату України.
|
Анна.
|
Зачекай ще хвилинку, через годинку прийде Лера!
|
|
під пісню « Мері Поппінс» з’являється Лера
|
Валерія.
|
Сподіваюсь, що я не спізнилася? По мені звіряють годинники!
|
Роман.
|
Мабуть, зламані. Ми вже півтори години тебе чекаємо!
|
Дмитро.
|
Я пішов додому!
|
Павло.
|
Я теж!
|
Роман.
|
О боже!
|
Анна.
|
І з цим класом ми повинні готувати презентацію!
|
|
втрачають свідомість
|
|
всі співають їм пісню «Сюрприз»
|
Роман.
|
Ось так відбувалася підготовка до різноманітних конкурсів, коли ми були малі.
|
Анна.
|
А що зараз ми дорослі? Ти пам’ятаєш, як зустрівся із горіхом? Підсумок - горіх не постраждав!
|
Роман.
|
Тихіше! Не потрібно розповідати про мої маленькі таємниці. Краще запропонуємо глядачам подивиться, які ми зараз.
|
Анна.
|
Завжди ми полюбляли танцювати…
|
|
танок
|
Роман.
|
Розумієш, наскільки складне завдання розповісти які ми зараз.
|
Анна.
|
Про це я тобі казала до початку презентації. 3 роки, це не термін, щоб залишити дитячий садок.
|
Роман.
|
Що ж робити? Презентацію потрібно продовжувати.
|
Анна.
|
Послухай мене. Розповімо про те, якими б нам не бажано ставати через… багато років.
|
Роман.
|
Чудова думка! Як вона прийшла тобі в голову? Не розумію.
|
Анна.
|
Ромо!
|
Роман.
|
Мовчу, мовчу.
|
Анна.
|
…надцять років потому.
|
Роман.
|
Середина 21 століття. Десь у Черкасах зустрілися колишні учні 9”Б”.
|
|
музика
|
Ірина.
|
Друзі! Спробуємо згадати шкільні роки та відірвемося по-справжньому!
|
Артем.
|
У нашому віці та при наших посадах, шановна Ірино Юріївно, це якось не шляхетно.
|
Павло.
|
Який приклад ми подамо молоді.
|
Ірина.
|
Павлушо, а ти пам’ятаєш, як ти зухвало танцював „брейк”?
|
Павло.
|
То була велика помилка! Потрібно було, краще, приділяти більше часу українській мові, тоді б я став писати доповіді нашому новому президенту, а то лише звичайний директор банку.
|
Валерія.
|
Ні, друзі. Все ж чудово було в школі, а зараз родина, робота, діти…
|
Марія.
|
У мене їх п’ятеро і всі просять їсти…
|
Дмитро.
|
А я вчетверте одружений і ніяк не зрозумію - навіщо?
|
Валерія.
|
Так прийнято, ми ж дорослі.
|
Артем.
|
Господи! Яка стала молодь: голосно розмовляє, бігає мов скажена, постійно робить дурниці. Як на це дивляться батьки?
|
Марія.
|
Ви маєте рацію, Артеме В’ячеславовичу. В школу відмовляються ходити в шкільній формі, а на перервах тільки бешкетують.
|
Юлія.
|
Дійсно, так. Я вже 30 років викладаю фізику, розповідаю їм про 3 закони Ньютона, а як запитаю їх, то потребую швидкої медичної допомоги, тому що вони не мають ніяких знань.
|
Дмитро.
|
А як вони спілкуються між собою, які вживають речення: достав, задовбав, відчепися…
|
Артем.
|
Пішла звідси, вівця!
|
Ірина.
|
Друзі! Хіба ми були іншими в їх віці?
|
Артем.
|
Звичайно, Ірино Юріївно! Ми були врівноваженими та вихованими, весь час носили шкільну форму.
|
Павло.
|
Завжди ввічливо віталися, навчалися тільки на 12.
|
Дмитро.
|
Завжди виконували всі вказівки вчителів, робили уклін при зустрічі.
|
Валерія.
|
А яка у нас була мова, як пісня.
|
Юлія.
|
Вірно, Валеріє Максимівно! Я завжди згадую той час, коли нам кажуть «рівняйсь» - і ми рівняємося, «струнко» - і поводимо себе дуже спокійно.
|
Валерія.
|
Так, Юліє Сергіївно. А як ми зосереджено слухали вчителів.
|
Дмитро.
|
Ніколи і нічого не писали на партах. Я, до речі, не знав ніжодного пристойного слова…
|
Всі.
|
Що?
|
Дмитро.
|
Вибачте, непристойного!
|
Марія.
|
А я згадую, з яким задоволенням чергувала в класі.
|
Дмитро.
|
Так воно і було, Маріє Сергіївно. А як добре вимити стелю, щоб блищала.
|
Артем.
|
А я любив прасувати шкарпетки, візьму праску і відпрасую всій школі!
|
Павло.
|
А до мене директор особисто вітався.
|
Юлія.
|
Пам’ятаю, Павле Валерійовичу! А мені доручали фарбувати парти.
|
Дмитро.
|
А краще за все було, прийти першим до класу, відчинити вікно та зачаровано дивитись на схід сонця…
|
Павло.
|
Тиша і спокій…
|
Валерія.
|
Так. Не те, що зараз!
|
Ірина.
|
Це ж відверта брехня! Навіщо, друзі, розповідати нісенітниці? Ми були звичайними бешкетниками, а не біс казна-хто. Друзі, згадаємо школу і станцюємо як колись. Будь ласка!
|
Всі.
|
Давайте спробуємо!
|
|
танок під пісню «Гоп, гоп»
|
Анна.
|
Підходить до фіналу наш виступ.
|
Роман.
|
Ми бажаємо вам, шановні глядачі, залишатися такими як ви є.
|
Роман.
|
А в кінці нашого виступу ми традиційно виконуємо фінальну пісню.
|
|
фінальна пісня
|