1.3 Поняття про свердловину та її елементи
Свердловиною називають гірську умовно циліндричну виробку, що споруджується без доступу в неї людини і діаметр якої в багато разів менший від довжини (рисунок 1.1).
Початок свердловини називається устям, циліндрична поверхня - стінкою або стволом, а дно - вибоєм. Відстань від устя до вибою по осі ствола визначає довжину свердловини, а по проекції осі на вертикаль - її глибину.
Свердловини бурять вертикальні і похилі. В останньому випадку свердловину примусово викривляють згідно з раніше запроектованим профілем.
Свердловини бурять ступенево, зменшуючи діаметр від інтервалу до інтервалу. Глибини свердловин коливаються в широких межах: від декількох сотень до декількох тисяч метрів.
Поглиблення свердловини здійснюється шляхом руйнування породи на всій площі вибою (без відбору керну) або на його периферійній частині (з відбором керну).
Буріння свердловини здійснюється за допомогою спеціальних бурових установок як на суші, так і на морі.
а, б-вертикальні; в-похила; а, в- буріння без відбору керна;
б-буріння з відбором керна;
1-устя; 2-стінка (ствол); 3-вісь; 4-вібій; 5-керн
Рисунок 1.1 — Схема свердловини
1.4 Класифікація свердловин за призначенням
За призначенням всі свердловини, що буряться з метою геологічного дослідження району, поділяються на опорні, параметричні, структурні, пошукові, розвідувальні, експлуатаційні і спеціальні.
Опорні свердловини бурять для вивчення геологічної будови і гідрогеологічних умов залягання осадової товщі порід і вивчення закономірностей поширення комплексів відкладів, сприятливих для нафтогазонакопичення. При бурінні опорних свердловин намагаються розкрити кристалічний фундамент, а там, де він залягає глибоко, бурять до технічно досяжних у даний час глибин.
Результати опорного буріння всебічно досліджують і в комплексі з іншими одержаними раніше геолого-геофізичними даними використовують для з’ясування загальних закономірностей геологічної будови району, попереднього оцінювання перспектив його нафтогазоносності, складання перспективного плану геологорозвідувальних робіт і підрахунку прогнозних запасів нафти і газу.
Параметричні свердловини призначені для детальнішого вивчення геологічної будови розрізу, особливо на великих глибинах, а також для виявлення найперспективніших площ з точки зору проведення на них геолого-пошукових робіт. За результатами буріння параметричних свердловин уточнюють стратиграфічний розріз і наявність сприятливих для накопичення нафти і газу структур, коригують розроблені за даними опорного буріння перспективи нафтогазоносності району і прогнозні запаси нафти і газу.
Структурні свердловини служать для ретельного вивчення структур, виявлених при бурінні опорних і параметричних свердловин та для підготовки проекту пошуково-розвідувального буріння на ці структури. Результати структурного буріння і геофізичних досліджень використовують для вивчення характеру залягання, віку і фізичних властивостей порід, що складають розріз, для точного відбиття опорних (маркуючих) горизонтів і побудови структурних карт.
Пошукові свердловини споруджують на підготовлених попереднім бурінням та геолого-геофізичними дослідженнями площах з метою відкриття нових родовищ нафти і газу або для пошуків покладів нафти і газу на уже раніше відкритих родовищах. При бурінні пошукових свердловин детально вивчають геологічний розріз і його нафтогазоносність з відбором проб породи, води, газу, нафти, а при розкритті продуктивної товщі свердловини випробовують на приплив нафти з допомогою спеціальних пристроїв.
Розвідувальні свердловини бурять на площах зі встановленою промисловою нафтогазоносністю з метою оконтурювання родовища та збору вихідних даних для складання проекту його розробки. У процесі розвідувального буріння продовжують дослідження розрізу і його нафтогазоносності приблизно в такому ж обсязі, як це роблять при пошуковому бурінні.
Експлуатаційні свердловини бурять на повністю розвіданому і підготовленому до розробки родовищі з метою експлуатації покладів нафти і газу.
У категорію експлуатаційних входять не тільки свердловини, з допомогою яких видобувають нафту або газ (видобувні свердловини), але і свердловини, які дозволяють організувати ефективну розробку родовища (оціночні, нагнітальні, спостережні).
Оціночні свердловини призначені для уточнення режиму роботи пласта і ступеня виробки ділянок родовища, уточнення схеми його розробки.
Нагнітальні свердловини служать для організації законтурного і усередину контурного нагнітання в експлуатаційний пласт води, газу, або повітря з метою підтримання пластового тиску.
Спостережні свердловини споруджують для систематичного контролю за режимом роботи родовища.
Спеціальні свердловини бурять для вибухових робіт при сейсмічних методах пошуків і розвідки родовища, скидання промислових вод у непродуктивні поглинаючі пласти, розвідки і видобутку води, підготовки структур для підземних газосховищ і закачування в них газу, ліквідації відкритих фонтанів нафти і газу.
1.5 Описання процесів ударного та обертового буріння
1.5.1 Ударне буріння
Ударний спосіб вже майже 50 років практично не застосовується в нашій та зарубіжних країнах для буріння нафтових і газових свердловин. Проте у вугільній і гірничорудній промисловості, при інженерно-геологічних пошуках, бурінні свердловин на воду і для вибухових робіт ударне буріння ще знаходить застосування.
З усіх різновидностей ударного буріння в даний час застосовується тільки ударно-канатний спосіб (рисунок 1.2). Буровий снаряд, що складається з долота 1, ударної штанги 2, розсувної штанги-ножиць 3 і канатного замка 4, спускається в свердловину на інструментальному канаті 5, перекинутому через головний ролик 7 та амортизатор 8 щогли 9, обгинає стяжний 10 і направляючий 12 ролики балансирної рами 11. При загальмованому барабані інструментальної лебідки 13, на якому закріплений кінець каната, шатунно-кривошипним механізмом 14 і 15 балансирна рама приводиться в коливальний рух відносно осі направляючого ролика 12. Відтяжний ролик балансирної рами, опускаючись, натягує канат і піднімає снаряд над вибоєм. Піднімаючись вверх, ролик 10 звільнює канат, і снаряд під власною вагою падає на вибій, руйнуючи долотом породу.
Рисунок 1.2 — Схема ударно-канатного буріння
У міру поглиблення свердловини, канат подовжують, змотуючи його з барабана 13. Циліндричність свердловини забезпечується поворотом долота в результаті розкручування каната під навантаженням (під час підйому бурового снаряда) і скручування його при знятті навантаження (під час удару долота об породу).
Ефективність руйнування породи при ударно-канатному способі буріння прямо пропорціональна масі бурового снаряду, висоті його падіння, прискоренню падіння, кількості ударів долота об вибій за одиницю часу і обернено пропорціональна квадрату діаметра свердловини.
У процесі розбурювання тріщинуватих і в’язких порід можливе заклинювання долота. Для звільнення долота в буровому снаряді застосовують штангу-ножиці.
Процес буріння буде тим ефективніший, чим менший опір долоту бурового снаряда чинить накопичувана на вибої свердловини зруйнована порода. При відсутності або недостатньому припливі пластової рідини у свердловину з устя періодично доливають воду. Рівномірний розподіл частинок вибуреної породи у воді досягається періодичним розходженням (припідйомом і опусканням) бурового снаряду. У міру накопичення на вибої зруйнованої породи (шламу) виникає необхідність в очистці свердловини. Для цього з допомогою барабана піднімають буровий снаряд із свердловини і опускають у неї жолонку 17 на канаті 6, що змотується з барабана 16. У днищі жолонки є клапан. При зануренні жолонки в зашламовану рідину клапан відкривається і жолонка заповнюється цією сумішшю, а при підйомі жолонки клапан закривається. Підняту на поверхню зашламовану рідину виливають у збірну ємність. Для повного очищення свердловини необхідно спускати жолонку декілька разів підряд.
Після очищення вибою в свердловину опускають буровий снаряд і процес буріння продовжується.
При ударному бурінні свердловина, як правило, не заповнена рідиною. Тому з метою уникнення обвалювання породи зі стінок у свердловину спускають обсадну колону, яка складається з металевих обсадних труб, з’єднаних одна з одною з допомогою різьби або зварки. У міру поглиблення свердловини обсадну колону просувають до вибою і періодично подовжують її на одну трубу.
Із збільшенням довжини обсадної колони просування її до вибою затрудняється. Наступає такий момент, коли обсадну колону неможливо подати вниз навіть спеціальним забивним снарядом. У цьому випадку обсадну колону залишають у свердловині, а всередину її спускають другу обсадну колону, і свердловину поглиблюють долотом меншого діаметра. Знову наступає момент, коли і друга обсадна колона не проходить глибше, що створює необхідність спускати третю колону ще меншого діаметра, і т.д. до того часу, поки не буде досягнута проектна глибина. Таким чином, у свердловину може бути спущено декілька концентрично розташованих обсадних колон, зібраних з труб різного діаметра.
Для ударно-канатного буріння випускають самохідні і стаціонарні станки, що дозволяють бурити свердловини глибиною до 500 м. Вони мають порівняно невелику масу (7-20 т), і тому їх можна легко перевозити з місця на місце, що дуже важливо для організації бурових робіт у важкодоступних і віддалених районах.
1.5.2 Обертальне буріння
При обертальному бурінні руйнування породи відбувається в результаті одночасної дії на долото осьового навантаження і крутного моменту. Під дією навантаження долото втискується в породу, а під дією крутного моменту - сколює її.
Існує два способи обертального буріння - роторний і з вибійними двигунами.
При роторному бурінні (рисунок 1.3) потужність від двигунів 9 передається через лебідку 8 до ротора 16 - спеціального обертального механізму, встановленого над устям свердловини в центрі вишки. Ротор обертає бурильну колону і нагвинчене на неї долото 1. Бурильна колона складається з ведучої труби 15, спеціального перевідника 6 і бурильних труб 5.
При бурінні з вибійними двигунами долото 1 нагвинчується на вал, а бурильна колона з’єднується з корпусом двигуна 2. При роботі двигуна обертається його вал з долотом, а бурильна колона не обертається.
Характерною особливістю обертального буріння є промивання свердловини водою або спеціальною рідиною протягом усього періоду роботи долота на вибої.
Рисунок 1.3 — Схема установки для буріння нафтових та газових
свердловин обертовим способом
Для цього два (рідше один або три) насоси 20, що приводяться в дію від двигунів 21, нагнітають промивальну рідину по трубопроводу 19 в стояк-трубу 17, встановлену в правому куті вишки, далі в гнучкий буровий шланг 14, вертлюг 10 і в бурильну колону. Досягнувши долота, промивальна рідина проходить через наявні в ньому отвори і по кільцевому простору між стінкою свердловини і бурильною колоною піднімається на поверхню, захоплюючи з собою частинки розбуреної породи. Тут же в жолобній системі 18 і в очисних механізмах промивальна рідина очищається від вибуреної породи, надходить у прийомні ємності 22 бурових насосів і знову закачується в свердловину.
У міру поглиблення свердловини бурильна колона, підвішена до талевої системи, що складається з кронблока, талевого блока 12, крюка 13 і талевого каната 11, подається в свердловину. Коли ведуча труба 15 ввійде в ротор 16 на всю довжину, включають лебідку, піднімають бурильну колону на довжину ведучої труби і підвішують бурильну колону з допомогою елеватора або клинів на столі ротора.
Потім відгвинчують ведучу трубу 15 і разом з вертлюгом 10 спускають в обсадну трубу, встановлену в похилу свердловину (шурф), довжина якої дорівнює довжині ведучої труби. Ця свердловина буриться заздалегідь у правому куті основи вишки приблизно на середині віддалі від центра до її ноги. Після цього бурильну колону нарощують шляхом пригвинчування до неї однієї труби, довжиною приблизно 12 м, знімають з елеватора або клинів, спускають у свердловину на довжину нарощеної труби, підвішують з допомогою елеватора або клинів на столі ротора. Із шурфа піднімають ведучу трубу з вертлюгом, пригвинчують її до бурильної колони, звільняють бурильну колону від клинів або елеватора, опускають долото до вибою і продовжують процес буріння.
Для заміни зношеного долота піднімають із свердловини всю бурильну колону, замінюють долото і знову опускають її. Спуско-підіймальні роботи ведуть також з допомогою талевої системи. При обертанні барабана лебідки талевий канат намотується на барабан або змотується з нього, що і забезпечує підйом або спуск талевого блока і крюка. До останнього з допомогою штропів і елеватора підвішують бурильну колону, яка піднімається або опускається.
При підйомі бурильну колону розгвинчують на секції, довжина яких визначається висотою вишки (близько 25 м при висоті вишки 41 м). Відгвинчені секції, що називаються свічками, встановлюють у ліхтарі вишки на спеціальному підсвічнику.
Спускають бурильну колону в зворотному порядку.
У даний час застосовують три види вибійних двигунів: турбобури, гвинтові двигуни та електробури.
При бурінні з допомогою турбобура або гвинтового двигуна гідравлічна енергія потоку промивальної рідини, що рухається вниз у бурильній колоні, перетворюється в механічну енергію на валу вибійного двигуна, з яким з’єднане долото.
При бурінні з електробуром енергія до його двигуна подається кабелем, секції якого змонтовані всередині бурильної колони.
Процес буріння свердловини чергують із спуском обсадних колон 3,7, цементуванням затрубного простору 4, проведенням каротажних робіт, дослідженням перспективних пластів тощо.
1.5.3. Ударно-обертальне буріння
При ударно-обертальному бурінні долото здійснює обертання з допомогою ротора і осьові коливання з певною амплітудою і частотою, які створюються вібраторами чи вібромолотами, встановленими на поверхні, або вибійними двигунами, розміщеними над долотом.
При бурінні глибоких свердловин застосовують другий спосіб, коли обертання долота здійснюється з поверхні роторним способом, а коливання долота, тобто динамічні удари долота об породу, створюються гідравлічними, пневматичними та іншими вибійними двигунами – вібробурами. Поширення одержали гідравлічні вібробури клапанного типу, які дають при бурінні твердих і надтвердих порід високі показники роботи долота.
Ударно-обертальний спосіб буріння не вийшов із стадії експериментальних випробувань.
1.6 Поняття про цикл будівництва свердловини
Комплекс робіт, починаючи з підготовки майданчика під бурову і закінчуючи демонтажем бурового устаткування, перевезенням його на нову точку і рекультивацією земельних угідь, називають циклом будівництва свердловини.
Усі види робіт, які входять у цикл будівництва свердловини, поділяються на:
1) підготовчі роботи до монтажу бурового обладнання (планування майданчика під бурову, проведення під’їзних доріг, прокладення водопроводу, підвід електроліній, телефонного зв’язку);
2) монтаж бурового обладнання (встановлення фундаментів і блоків обладнання на них, обв’язка обладнання, захист вишки та обладнання, встановлення ємностей і побутових приміщень);
3) підготовчі роботи до буріння свердловини (встановлення направлення; оснащення талевої системи; буріння під шурф і встановлення в ньому труби; монтаж і випробування пристосувань малої механізації, що прискорюють і полегшують процес виконання робіт; приєднання бурового шланга до вертлюга і стояка; підвішування машинних ключів; перевірка приладів; центрування вишки, перевірка горизонтальності ротора);
4) буріння свердловини, кріплення її стінок обсадними колонами і розмежування пластів;
5) вторинне розкриття продуктивного пласта (при перекритому колоною пласті), випробування, освоєння і здача свердловини в експлуатацію;
6) демонтаж бурового обладнання;
7) перевезення обладнання на нову точку.
Усі види робіт на етапах 1, 2, 3, 6 і 7 виконуються вишкомонтажниками, на етапі 4 – буровими бригадами, а на етапі 5 – бригадами для дослідження та освоєння свердловин.
2 БУРОВІ УСТАНОВКИ ТА ОБЛАДНАННЯ
2.1 Складові елементи бурових установок
Бурові установки призначені для буріння експлуатаційних і глибоких розвідувальних свердловин обертовим способом.
Основними складовими елементами сучасних бурових установок є:
бурові споруди (вишка, основа, укриття, містки і стелажі);
спуско-підіймальне обладнання (бурова лебідка, кронблок, талевий блок, гак і гакоблок);
обладнання для обертання бурильної колони (ротор, вертлюг);
обладнання для виносу вибуреної породи та її видалення (бурові насоси або компресори, циркуляційна система, обладнання для приготування та обробки розчинів, обладнання для очищення бурових розчинів від вибуреної породи і газу);
силовий привід та енергетичні установки;
засоби для автоматизації і механізації СПО та подачі долота.
2.2 Основні параметри бурових установок
Спорудження нафтогазових свердловин здійснюють в різних геологічних та природно-кліматичних умовах. Залежно від геологічних умов та призначення свердловини в широких межах змінюються її глибина і конструкція, застосовується похило-скероване буріння.
Для забезпечення високих техніко-економічних показників, враховуючи різноманітні умови буріння, використовують бурові установки різних конструкцій і типорозмірів. Відповідно до вимог виробництва і експлуатації розробляється параметричний ряд бурових установок, який включає всі їх класи для спорудження свердловин, різних за глибиною та конструкцією.
Бурові установки характеризуються багатьма параметрами, серед яких:
максимально допустиме навантаження на гак;
умовна глибина буріння;
тип головного привода;
потужність привода установки;
потужність привода окремих агрегатів;
вид енергії;
продуктивність і максимальний тиск бурових насосів;
діапазон частот обертання ротора;
швидкості підйому гака;
висоти підроторної основи;
висоти вишки та ін.
Умовна глибина буріння визначається максимально допустимою для бурової установки певного класу вагою бурильного інструменту і визначається за співвідношенням
 , (2.1)
де Рдоп – допустиме навантаження на підйомний гак, регламентоване ГОСТ 16293-89, Н;
Кбк – відношення допустимого навантаження на підйомний гак до максимальної ваги бурильного інструменту, яке за вищезазначеним стандартом приймається не меншим 1,66;
q – приведена вага погонного метра 114,3 мм бурильних труб, яка приймається рівною 300 Н/м.
2.3 Наземні споруди і бурове обладнання
До наземних споруд належать вишки, основи, укриття, містки і стелажі для бурильних і обсадних труб.
Бурова вишка призначена для підйому і спуску бурильної колони та обсадних труб у свердловину, утримання бурильної колони на вазі під час буріння, а також розміщення в ній талевої системи, бурильних труб і частини обладнання, необхідного для здійснення процесу буріння. Вишки являють собою решітчасті конструкції, виконані з профільного заліза або труб.
Бурові вишки розрізняються за конструкцією, висотою та вантажопідіймальністю.
За конструкцією бурові вишки поділяються на два типи: баштові і щоглові.
Баштові вишки – це вишки, у яких навантаження передається на чотири опори. У вишках щоглового типу навантаження передається на одну або дві опори.
Вишки випускаються висотою 33, 41, 42, 47, 52, 53, 64, 70, 73 м.
Вишка баштового типу – це чотиригранна зрізана піраміда. Нижня основа вишки має розмір 88 м (для 41-42 м) або 1010 м (для 53 м), а верхня - 22 м. На верхній основі піраміди встановлюють підкронблочні балки, до яких кріпиться кронблок, огороджений перилами. На вишках висотою 41 м на висоті 22 м монтується чотиристоронній балкон з квадратним прогоном посередині і площадкою, яка виступає всередину вишки для обладнання робочого місця помічника бурильника (верхового). Вишки висотою 53 м обладнані двома балконами для роботи з 25-ти і 36-ти метровими свічками.
Для буріння надглибоких свердловин (до 15000 м) використовуються баштові вишки з вертикальними колонами.
Навколо бурової вишки споруджують маршові сходи з перилами.
Найпоширенішими серед щоглових вишок є вишки А-подібного типу, які мають ряд переваг порівняно з вишками баштового типу: менша металоємність, менша кількість деталей, полегшується монтування і демонтування, покращуються умови роботи щодо затягування труб у бурову і викидання їх з бурової, а також видимість у буровій.
Баштові вишки монтують з допомогою спеціальних підйомників методом “зверху-вниз”. Вишки А-подібного типу монтують у горизонтальному положенні і піднімають у вертикальне з допомогою стріли і бурової лебідки або трактора.
Основа бурової установки – це комплекс металоконструкцій для встановлення на них бурового обладнання, агрегатів і механізмів з метою забезпечення зручної експлуатації, скорочення термінів монтажу і демонтажу. Залежності від розміщуваного на них обладнання на основах комплектують блоки: вишковий, призначений для встановлення вишки і механізму кріплення нерухомого кінця талевого канату; лебідковий; підсвічників; енергетичний; насосний; обладнання для приготування бурових розчинів.
До спуско-підіймального обладнання, яке призначене для підтримування у підвішеному стані і нарощування бурильного інструменту та проведення СПО, належать, як було сказано вище, бурові лебідки, кронблоки, талеві блоки і гаки або гакоблоки.
Бурові лебідки призначені для спуску і підйому бурильної колони, утримання на вазі бурильної колони під час буріння і при промиванні, подачі бурильної колони у міру заглиблення долота в породу, спуску обсадних колон. Бурові лебідки призначені також для передачі обертання ротору (при відсутності індивідуального приводу до ротора), проведення допоміжних робіт по підтягуванні важких предметів до устя свердловини і від нього, згвинчування та розгвинчування труб (при відсутності ключів з індивідуальним приводом), підйому вишки у вертикальне положення.
Талева система призначена для зменшення натягу талевого канату у порівнянні із силою, створюваною вагою підвішеного до гака вантажу. З допомогою талевої системи обертовий рух барабана лебідки перетворюється на поступальний рух вантажу при його спуску або підйомі. Талева система включає кронблок, талевий блок, гакоблок, а також талевий канат.
У бурових установках застосовують талеві блоки двох типів: для роботи з ручним встановленням бурильних свічей і для роботи з автоматичним елеватором в комплекті з механізмами автоматизації СПО.
Обладнання для обертання бурильної колони включає ротори і вертлюги.
Ротор призначений для обертання бурильного інструменту в процесі буріння, передачі механічної енергії долоту, а також для підтримування бурильної або обсадної колони у підвішеному стані при розвантаженій талевій системі. При бурінні з допомогою вибійних двигунів ротор сприймає реактивний момент.
Вертлюг призначений для підведення бурового розчину в бурильну колону, що обертається, через буровий рукав від стояка маніфольда та забезпечення вільного обертання підвішеної колони труб. Він сприймає осьове навантаження від ваги колони та іншого підвішеного на ній обладнання. До складу вертлюга входить система деталей, що обертаються, і нерухомих деталей. Нерухома частина вертлюга підвішується до підйомного гака, а до частини, що обертається, підвішується бурильна колона.
Комплекс обладнання для механізації і автоматизації СПО забезпечує:
- суміщення в часі піднімання і спуску колони бурильних труб і незавантаженого елеватора з операціями встановлення свічей на підсвічник, виносу їх із підсвічника, а також із розгвинчуванням або згвинчуванням свічі з колоною бурильних труб;
- механізацію встановлення свічі на підсвічник та винесення її до осі свердловини, а також захоплення або звільнення колони бурильних труб автоматичним елеватором.
Обладнання циркуляційної системи включає бурові насоси, маніфольди, обладнання для приготування, обробки і обважнення бурових розчинів, обладнання для очищення бурових розчинів від вибуреної породи і газу, жолоби, ємності тощо.
2.4 Принцип вибору бурової установки
Вихідними даними для визначення класу бурової установки є спосіб буріння, конструкція свердловини, компоновка і склад бурильної колони та ін.
Відповідно до чинного стандарту колишнього СРСР (ГОСТ 16293-89) вибір бурової установки здійснюється за допустимим навантаженням на гак
 (2.2)
де G0 – вага у повітрі найбільш важкої обсадної колони або її секції чи хвостовика з урахуванням ваги бурильних труб, потрібних для спуску, Н;
Gб – вага у повітрі найбільш важкої бурильної колони, Н;
k0, kб – коефіцієнти запасу допустимих навантажень відповідно для обсадної і бурильної колон.
Коефіцієнт запасу для бурильної колони приймається рівним kб=1,67–2,0. Для збільшення довговічності обладнання піднімального механізму бурової установки переважно приймають kб ≥ 2,0.
Коефіцієнт запасу для обсадної колони визначається за умови забезпечення додаткового (безпечного) навантаження у різьбових з’єднаннях з урахуванням необхідного запасу міцності, регламентованого нормативними документами.
При виборі класу бурової установки рекомендується перевіряти інші параметри щодо їх відповідності проекту на спорудження свердловин.
Наприклад, діаметр D отвору в столі ротора має задовольняти умові
 (2.3)
де  - найбільший діаметр долота або розширювача, передбаченого проектом на спорудження свердловини;
 - мінімальний зазор, який приймають рівним 20 мм.
Якщо умова (2.3) не виконується, то допускається заміна на ротор із більшим прохідним отвором стола.
Висота основ бурової установки має задовольняти умові розміщення стовбурної збірки ПВО та колонної головки. Зазор між верхньою відміткою стовбурної збірки та нижньою відміткою розташованих над нею елементів бурового обладнання чи бурових споруд має бути не менше 300 мм.
Якщо висота основ бурової установки не задовольняє вказаній умові, то незалежно від виконання інших умов рекомендується вибрати установку з наступного класу.
Інші параметри і характеристики бурової установки, в тому числі і кліматичне виконання, тип і характеристика головного привода, система енергозабезпечення, вибираються залежно від мети буріння, району і умов розташування проектної свердловини.
|