Визволення від електричного струму

а) швидко, не гаючи ні секунди, визволити потерпілого від тискаючого дихання одягу, розстебнути комір, розв'язати краватку або шарф, зняти ремінь, розстебнути штани і т.ін.;

б) також швидко визволити рот потерпілого від зайвих предметів (витягнути вставні щелепи, якщо вони є і слизу;

в) якщо рот потерпілого міцно стиснутий, відкрити його шляхом відтягнення вперед нижньої щелепи: для цього необхідно чотири пальці обох рук поставити позаду кутів нижньої щелепи і, упираючись великими пальцями в її край, висувати нижню щелепу так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду верхніх.

Якщо таким чином розкрити рот потерпілого не вдасться, необхідно у кут рота, між задніми корінними зубами (але не передніми), обережно, щоб не зламати зуби, вставити дощечку, металеву пластинку, ручку ложки чи інший подібний предмет та з їх допомогою розтулити зуби.

Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб з "рота до рота".

Спосіб штучного дихання "з рота до рота" полягає в тому, що особа, яка надає допомогу, виконує видих зі своїх легенів до легень потерпілого через спеціальний пристрій, або безпосередньо до рота чи носа потепілого.

Цей спосіб є найбільш ефективним, тому що кількість повітря, яке потрапляє до легенів потерпілого за один вдих, в чотири рази більший, ніж при старих способах штучного дихання. Крім того, при застосуванні даного методу штучного дихання забезпечується можливість контролю надходження повітря до легень потерпілого за ясно видимим розширенням грудної клітини після кожного вдування повітря і послідовному опусканню грудної клітини після закінчення вдування в результаті пасивного видиху повітря через дихальні шляхи назовні.

Трубка (повітровід) для проведення штучного дихання складається з двох відрізків гумової чи гнучкої пластмасової трубки діаметром 8-12 мм, довжиною 60 і 100 мм, що натягнуті на металеву або тверду пластмасову трубку довжиною 40 мм, і овального фланця, вирізаного з цупкої гуми. Фланець натягується на стик відрізків трубок, які щільно стискають місце їх з'єднання.

Для виконання штучного дихання потерпілому, слід покласти його на спину, розкрити його рот і витягти з рота сторонні предмети та слиз (хусткою чи кінцем сорочки), вкласти трубку: дорослому - довгим кінцем, а дитині (підлітку) - коротким кінцем.

При цьому необхідно слідкувати, щоб язик потерпілого не западав і не закривав дихальні шляхи, щоб вставлена у рот трубка попала в дихальне горло, а не у стравохід. Для запобігання западанню язика, нижня щелепа потерпілого має бути висунута трохи вперед.

Для розкриття гортані необхідно закинути голову потерпілого назад, підклавши під потилицю одну руку, а другою рукою надавити на чоло потерпілого так, щоб підборіддя опинилося на одній лініє з шиєю. При такому положенні голови просвіт глотки і верхніх дихальних шляхів значно розширюється і забезпечується повна прохідність, що є головною умовою успіху штучного дихання за цим методом.

Для того, щоб виправити трубку у роті і направити її у дихальне горло, слід також злегка посовати вгору та униз нижньою щелепою потерпілого.

Потім, ставши на коліна над головою потерпілого, cлід щільно притиснути до його губів фланець, а великими пальцями обох рук затиснути потерпілому ніс, для того, щоб повітря, що вдувається через трубку не виходило назад, обминаючи легені. Відразу після цього, особа, яка надає допомогу, робить в трубку декілька сильних видихів і продовжує їх зі швидкістю біля 10-12 видихів на хвилину (кожні 5-6 сек), до повного відновлення дихання потерпілого чи до прибуття лікаря.

Для забезпечення можливості вільного видиху повітря з легенів потерпілого, особа, яка надає допомогу, після кожного вдування повинна визволити рот і ніс потерпілого (не виймаючи при цьому з рота потерпілого трубки).

При кожному вдуванні грудна клітина потерпілого має розширюватися, а після визволення рота і носа самостійно опускатися. Для забезпечення більш глибокого видиху, можна легким нажимом на грудну клітину допомогти виходу повітря з легень потерпілого.

У процесі проведення штучного дихання, особа, яка надає допомогу, має слідкувати за тим, щоб повітря, що вдувається нею, попадало до легенів, а не до живота потерпілого. При попаданні повітря до живота, що може бути виявлено за відсутністю розширення грудної клітини і вздуттю живота, необхідно швидким, натисненням на верхню частину живота під діафрагмою випустити повітря і встановити дихальну трубку у необхідне положення шляхом повторного переміщення уверх та униз нижньої щелепи потерпілого. Після цього необхідно швидко відновити штучне дихання наведеним вище способом. При відсутності на місці пригоди необхідної трубки слід швидко розкрити потерпілому рот (наведеним вище способом), видалити з нього сторонні предмети і слиз, закинути йому голову і відтягнути нижню щелепу. Після цього особа, що надає допомогу, робить глибокий вдих і з силою видихає до рота потерпілого. При вдуванні повітря, особа, яка надає допомогу, щільно притискає свій рот до обличчя потерпілого так, щоб, за можливості, охопити cвоїм ротом увесь рот потерпілого, а великим і вказівним пальцями кисті затиснути йому ніс. У цей період грудна клітина потерпілого опускається і він довільно робить пасивний видих. Якщо потерпілий дорослий, видихати слід міцніше, а якщо дитина - слабше.

При неможливості повного охоплення рота потерпілого, вдувати повітря в його легені слід через ніс, щільно закриваючи при цьому рот потерпілого.

Вдування повітря до рота чи носа треба виконувати через марлю, серветку чи носову хустку, слідкуючи за тим, щоб при кожному вдуванні відбувалося достатнє розширення грудної клітини по­терпілого.

При наявності апарата штучного дихання, після проведення се­ансу штучного дихання способом "з рота до рота" чи "з рота до но­са", можна перейти на штучне дихання за допомогою апарата.

При відновленні у потерпілого самостійного дихання, деякий час слід продовжувати штучне дихання до повного приведення по­терпілого до свідомості чи до прибуття лікаря. В цьому випадку вдування повітря слід проводити одночасно з початком власного вдиху потерпілого.

При виконанні штучного дихання, необхідно уникнути надмірно­го стискання грудної клітини, зважаючи на можливість перелому ре­бер.

При проведенні штучного дихання, не можна також допускати охолодження потерпілого (не залишати його на сирій землі, кам'яній, бетонній чи металевій підлозі).

Під потерпілого слід підстелити щось тепле, а зверху його накрити.

Правила проведення зовнішнього (непрямого) масажу серця.

При відсутності у потерпілого пульсу, можливі такі порушення діяльності серця:

а) різке послаблення чи навіть повне припинення роботи сер­ця, що відбувається внаслідок тривалого знаходження потерпілого під впливом струму, а також за відсутності своїчасної допомоги у випадку первинного ураження дихання;

б) утворення під впливом електричного струму розрізнених і різночасних (фібриляторних) скорочень окремих груп волокон серце­вого м'язу, котрі не можуть забезпечити роботу серця як насоса, що нагнітає кров до судин і які відбуваються при короткочасному перебуванні потерпілого під напругою. У цьому випадку дихання якийсь час після визволення потерпілого від впливу струму може ще продовжуватись, однак ефективність його при цьому нульова.

Ось чому при відсутності у потерпілого пульсу для підтриман­ня життєдіяльності організму (для відновлення кровообігу), не­обхідно незалежно від причини, яка викликає припинення роботи серця, одночасно зі штучним диханням (вдуванням повітря), прово­дити зовнішній масаж серця. При цьому слід мати на увазі, що без правильної і своїчасної попередньої допомоги потерпілому до при-

буття лікаря, медична допомога може виявитись запізнілою і нее­фективною.

Зовнішній (прямий) масаж проводиться шляхом ритмічних стис­кань серця через передню стінку грудної клітини при надавлюванні на відносно рухливу нижню частину грудини, поза якою розташо­вується серце. При цьому, серце притискається до хребта і кров з його порожнин видавлюється у кровоносні судини. Повторюючи натис­кання з частотою 60-70 разів на хвилину, можна забезпечити дос­татній кровообіг в організмі при припиненні роботи серця.

Можливість такої імітаціє роботи серця з'являється в резуль-

таті глибокої втрати м'язового тонусу (напруги) у помираючого, внаслідок чого його грудна клітина стає більш рухливою і піддат­ливою, ніж у здорового чоловіка.

При проведенні зовнішнього масажу серця потерпілого не­обхідно покласти його спиною на тверду поверхню (низький стіл, лавочку або підлогу), оголити у нього грудну клітину, зняти ремінь, підтяжки та інші предмети одягу, що утруднюють дихання. Особа, яка надає допомогу, має стати з правої чи з лівої сторони потерпілого і зайняти таке положення, при якому можливий більш чи менш значний нахил над потерпілим. Якщо потерпілого поклали на стіл, то особа, яка надає допомогу, має стати на низький стілець, а при знаходженні потерпілого на підлозі, особа, що надає допомо­гу, має стати на коліна поруч з потерпілим. Визначивши положення нижньої третини грудини, особа, яка надає допомогу, має покласти на неє верхній край долоні, що розігнута повністю, а потім поверх руки покласти другу руку і натискати на грудну клітину потерпіло­го, злегка допомагаючи при цьому нахилами свого корпусу. Натис­кання слід проводити швидким поштовхом в такт, щоб продвинути нижню частину грудини вниз у бік хребта на 3-4 см, а у повних лю­дей на 5-6 см. Зусилля при натисканні слід концентрувати на нижню частину грудини, яка завдяки прикріпленню її до хрящевих кінцівок нижніх ребер є рухомою. Верхня частина грудини прикріплена неру­хомо до кісткових ребер і при натисканні на неє може зламатись. Слід уникати також натискання на кінцівки нижніх ребер, оскільки це може призвести до єхнього зламу. Ні в якому разі не можна на­тискати нижче краю грудної клітини (на м'які тканини) , оскільки можна пошкодити розташовані тут органи, перш за все печінку.

Натискання на грудину слід повторювати приблизно 1 раз на

секунду.

Після швидкого поштовху руки залишаються у досягнутому поло­женні приблизно одну третину секунди. Після цього руки слід зня­ти, визволивши грудну клітину від тиску для того, щоб дати єй можливість розправитися. Це сприяє припливу крові з великих вен до серця і його наповнення кров'ю.

Для забезпечення організму достатньою кількістю кисню, за відсутності роботи серця, слід одночасно з масажем серця, прово­дити штучне дихання способом вдування повітря до легенів по­терпілого.

Оскільки натискання на грудну клітину утруднює її розширення під час вдиху, вдування слід проводити в інтервалах між натискан­нями або під час спеціальної паузи, передбаченої через кожні 4-6 натискань на грудну клітину.

У випадку, коли особа, яка надає допомогу, не має помічника і змушена проводити штучне дихання і зовнішній масаж серця одна, слід чергувати проведення вказаних операцій у такій послідов­ності: після 2-3 глибоких вдувань до рота або носа потерпілого, особа, яка надає допомогу, робить 15-20 натискань на грудну клітину, потім знову робить 2-3 глибоких вдування і знову повто­рює 15-20 натискань з метою масажу серця і т.ін.

При наявності помічника, один із тих, хто надає допомогу, менш досвідчений у цьому питанні, має проводити штучне дихання шляхом вдування повітря, як менш складну процедуру, а другий, більш досвідчений, - проводить зовнішній масаж серця. При цьому вдування повітря слід проводити до часу припинення натискання на грудну клітину або перериваючи на час вдування (приблизно на 1 сек) масаж серця.

При однаковій кваліфікаціє осіб, які надають допомогу, має сенс кожному з них проводити штучне дихання і зовнішній масаж серця по черзі, змінюючи один одного через кожні 6-10 хв.

Таке чергування буде менш стомлюючим, ніж безперервне прове­дення одніїї й тіїї ж процедури, особливо масажу серця.

Ефективність зовнішнього масажу серця проявляється, в першу

чергу, в тому, що кожне натискання на грудну клітину призводить до появи у потерпілого таких ознак оживлення:

1) покращення кольору обличчя, яке набуває рожевого відтінку замість сіро-земляного кольору з синюватим відтінком, який був у потерпілого до надання допомоги;

2) з'явлення самостійних дихальних рухів, які стають все більш рівномірними по мірі продовження заходів з надання допомоги (оживленню);

3) звуження зіниць.

Ступінь звуження зіниць може служити найбільш правильним по­казником ефективності надання допомоги. Вузькі зіниці у по­терпілого вказують на достатнє забезпечення мозку киснем, і нав­паки, початок розширення зіниць свідчить про погіршення забез­печення мозку кров'ю і необхідність прийняття більш ефективних заходів щодо оживлення потерпілого. У цьому може допомогти підіймання ніг потерпілого приблизно на 0,5 м від підлоги і зали­шення єх у піднятому положенні протягом усього часу зовнішнього масажу серця. Таке положення ніг потерпілого сприяє кращому при­пливу крові до серця з вен нижньої частини тіла. Для підтримання ніг у піднятому положенні під них необхідно щось підкласти.

Штучне дихання і зовнішній масаж серця слід проводити до по­яви самостійного дихання і роботи серця, але поява слабких по­дихів (при наявності пульсу), не дає підстави для закінчення штучного дихання.

У цьому випадку, як вказувалось вище, вдування повітря не­обхідно проводити до моменту початку власного вдиху потерпілого.

Про відновлення діяльності серця у потерпілого судять за по-

явою у нього власного, не підтримуваного масажем регулярного пульсу. Для перевірки пульсу переривають масаж на 2-3 сек, і якщо пульс зберігається, то це вказує на самостійну роботу серця. За відсутності пульсу під час перерви, необхідно негайно відновити масаж.

Довга відсутність пульсу при самостійному диханні і вузьких зіницях вказує на фібриляцію серця. У цьому випадку необхідне продовження заходів щодо оживлення потерпілого до прибуття лікаря або до доставки потерпілого у лікувальний заклад при безперевному продовженні заходів щодо оживлення у машині.

Слід пам'ятати, що передчасне закінчення заходів щодо ожив­лення (1 хвилина і менше) може призвести до непоправних наслідків.

Після появи перших ознак оживлення, зовнішній масаж серця і штучне дихання слід продовжити протягом 5-10 хв., проводячи вду­вання в момент власного вдиху.