"ЗАТВЕРДЖУЮ"
Начальник ДПЧ-21
ВзОНПР на закритих об'єктах
підполковник вн.сл.
О.В. Мартинов
"_____" ___________ 2005г.
ПЛАН-КОНСПЕКТ
для проведення заняття по медичній підготовці
з начальницьким складом ДПЧ-21
ТЕМА: Електротравма. Ураження блискавкою. Променева хвороба. Діагностика та надання першої медичної допомоги.
ВІДПРАЦЬОВУВАНІ ПИТАННЯ: 1. Надання першої медичної допомоги при електротравмі.
2. Надання першої медичної допомоги при ураженні блискавкою.
3. Надання першої медичної допомоги при променевій хворобі.
4. Практична робота з набором для надання першої медичної допомоги.
МЕТА ЗАНЯТТЯ: 1. Учбова: Тренувати особовий склад караулу діям при наданні першої долікарняної допомоги.
2. Виховна: Відчуття упевненості, формування психологічної готовності.
3. Розвиваюча: Мислення, силу волі.
ЧАС: 1 година.
МІСЦЕ ПРОВЕДЕННЯ: Учбовий клас.
МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: Набір для надання першої медичної допомоги.
МЕТОД ПРОВЕДЕННЯ: практично
ЛІТЕРАТУРА: 1. Пам’ятка співробітнику ПО по наданню першої медичної допомоги. Миколаїв-2001.
2. Наказ МВС № 840-00р. „Правила безпеки праці в ДПО МВС України”
ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТТЯ:
1. Організаційний момент - 5 хв.
- перевірка особового складу;
- оголошую тему і мету майбутнього заняття;
-Т.Б. при проведенні штучного дихання і непрямого масажу серця.
2. Контроль знань - 5 мін.
3. Викладення матеріалу теми - 65 хв..
Питання, що вивчаються:
1. Надання першої медичної допомоги при електротравмі.
2. Проведення штучного дихання.
3. Проведення непрямого масажу серця.
.
Питання, що вивчаються та їх короткий зміст
|
Методичні рекомендації
|
Загальними умовами успіху при наданні першої допомоги потерпілим від електричного струму і при інших нещасних випадках є швидкість дій, винахідливість і вміння того, хто надає допомогу. Цих якостей можна досягти за допомогою відповідних тренувальних вправ для придбання навиків. Одного лише знання цих Правил недостатньо.
Рятування потерпілого від електричного струму в більшості випадків залежить від швидкості визволення його від струму, а також від швидкості і правильності надання потерпілому першої допомоги. Гаяння часу і тривала підготовка можуть призвести до загибелі потерпілого. Ніколи не слід відмовлятися від надання допомоги потерпілому і вважати його померлим із-за відсутності дихання, серцебиття, пульсу. При враженні електричним струмом часто виявляється, що вирішити питання про доцільність чи недоцільність подальших дій щодо оживляння потерпілого і винесення висновку про його смерть може тільки лікар.
Особовий склад, що обслуговує електроустановки повинен періодично проходити інструктаж щодо небезпеки враження електричним струмом і способи надання першої допомоги потерпілим, а також практичне навчання прийомам визволення від електричного струму, способам проведення штучного дихання зовнішнього (непрямого) масажу серця. Заняття мають проводити компетентні особи медичного персоналу разом з технічним персоналом. Організація навчання має покладатись на відповідних осіб з числа начальницького складу, які несуть відповідальність за правильну експлуатацію пожежної
техніки з електроустановками.
В усіх пожежних частинах, на кожному пожежному автомобілі з електроустановкою, мають бути набори (аптечки) необхідних пристосувань і засобів для надання першої долікарняної допомоги.Перша допомога потерпілому, яка надається особовим складом, не повинна заміняти собою допомогу медичного персоналу і має надаватись до прибуття лікаря; ця допомога має обмежуватись суворо визначеними видами (тимчасова зупинка кровотечі, перев'язання рани та опіку, імобілізація зламу - фіксуюча пов'язка, оживляючі заходи, перенесення і перевезення потерпілого).
Визволення від електричного струму
Доторкання до частин, що проводять електричний струм і які знаходяться під напругою, викликають у більшості випадків довільне судорожне скорочення м'язів. Внаслідок цього пальці, якщо потерпілий тримає провід руками, можуть так сильно стиснутись, що визволити провід з його рук стає неможливим. Якщо потерпілий продовжує торкатись частин, що проводять електричний струм, необхідно перш за все швидко звільнити його від дії електричного струму. При цьому треба мати на увазі, що торкатись до людини, яка знаходиться під струмом, без застосування належних заходів запобігання, небезпечно для життя людини, яка надає допомогу. Тому першою дією особи, яка надає допомогу, має бути швидке відключення тієї частини установки, якої торкається потерпілий.
При цьому необхідно враховувати таке:
а) у випадку знаходження потерпілого на висоті, вимикання установки і визволення потерпілого від електричного струму можуть призвести до падіння протерпілого з висоти; у цьому випадку мають бути вжиті заходи, що забезпечують безпеку потерпілого;
б) при відключенні установки може одночасно відключитися також і електричне освітлення. У зв'язку з цим необхідно забезпечити освітлення від іншого джерела (ліхтар, факел, свічка, аварійне освітлення, акумуляторні ліхтарі і т.ін.), не затримуючи відклю-
чення і надання допомоги потерпілому. Якщо відключення установки не може бути проведено достатньо швидко, то необхідно вжити заходи по відокремленню потерпілого від струмопровідних частин, до яких він доторкається.
При напрузі до 1000 В
Для відокремлення потерпілого від струмопровідних частин, або проводу необхідно використовувати сухий одяг, канат, палицю, дошку або будь-який інший сухий предмет, який не проводить електричний струм. Використання для цих цілей металевих чи вогких предметів не допускається. Для відокремлення потерпілого від струмопровідних частин також можна взятися за його одяг (якщо він сухий і відстає від тіла потерпілого), наприклад, за поли кітеля або шинелі, уникаючи при цьому доторкання до металевих предметів і частин тіла, які не прикриті одягом. Відтягуючи потепілого за ноги, не слід торкатися його взуття або одягу без хорошої ізоляції рук, оскільки взуття і одяг можуть бути вогкими і являтись провідниками електричного струму.
Для ізоляції рук особи, яка надає допомогу, особливо якщо необхідно торкатись тіла потерпілого, не прикритого одягом, необхідно одягти діелектричні рукавички або обмотати собі руки шарфом, опустити на руки рукав кітеля або шинелі, використовувати прогумовану матерію (плащ) або звичайну суху матерію. Можна також ізолювати себе, ставши на суху дошку або на будь-яку іншу, що не проводить електричний струм, підстилку, пакунок одягу і т.ін.
При відокремленні потерпілого від частин, що проводять електричний струм, рекомендується діяти, за можливістю, однією рукою. При ускладненні щодо відокремлення потерпілого від струмопровідних частин необхідно перерубати або перерізати провід сокирою з сухою дерев'яною ручкою або іншим відповідним інструментом. Виконувати це необхідно з належною обережністю (не торкаючись проводів, перерізуючи кожний провід окремо, одягнувши діелектричні рукавички і калоші).
При напрузі вище 1000 В
Для відокремлення потерпілого від землі або частин, що проводять електричний струм і які знаходяться під високою напругою, необхідно одягти діелектричні рукавички і боти та діяти штангою або кліщами, що розраховані на напругу лінії електромережі. На лініях електромережі, коли визволення потерпілого від струму одним із вказаних вище способів достатньо швидко і безпечно неможливо, необхідно вдатися до короткого замикання (накид і
т.ін.) всіх проводів лінії і до надійного їх попереднього заземлення (згідно з загальними правилами безпеки праці); при цьому мають бути вжиті запобіжні заходи для того, щоб провід, що накидається, не торкнувся тіла рятувальника і потерпілого. Крім того, необхідно мати на увазі таке:
а) якщо потерпілий знаходиться на висоті, необхідно запобігти його падінню, або зробити його безпечним;
б) якщо потерпілий торкався одного проводу, то часто є достатнім заземлення тільки одного проводу;
в) провід, який застосовується для заземлення і закорочування, необхідно спочатку з'єднати з землею, а потім накинути на лінійні проводи, які підлягають заземленню.
Необхідно також знати, що і після вимикання лінії, на ній, у випадку великої ємності лінії, може зберегтись заряд, небезпечний для життя, і що убезпечити лінію може лише надійне її заземлення. Заходи першої допомоги потерпілому від електричного струму Заходи першої допомоги залежать від стану, у якому знаходиться потерпілий після визволення його від електричного струму.
Для визначення цього стану, необхідно негайно провести
такі заходи:
а) покласти потерпілого на спину на тверду поверхню;
б) перевірити наявність у потерпілого дихання (визначається по підйому грудної клітини чи будь-яким іншим способом);
в) перевірити наявність у потерпілого пульсу на променевій артерії у зап'ястя чи на сонній артерії на переднєбоковій поверхні шиї;
г) з'ясувати стан зіниці (вузька чи широка); широка зіниця вказує на різке погіршення кровопостачання мозку.
У всіх випадках ураження електричним струмом, виклик лікаря є обов'язковим незалежно від стану потерпілого. Якщо потерпілий знаходиться при свідомості, але до цього був у стані запаморочення, його треба покласти у зручне положення (на підстилку і накрити його зверху будь-чим з одягу) і до прибуття лікаря забезпечити повний спокій, обов'язково спостерігаючи за диханням і пульсом. Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатись, а тим більше продовжувати роботу, оскільки відсутність тяжких симптомів після ураження електричним струмом не виключають можливості подальшого погіршення стану потерпілого. Якщо лікаря швидко викликати не можна, необхідно терміново доставити потерпілого у медичний пункт, забезпечивши для цього необхідні транспортні засоби або ноші.
Якщо потерпілий знаходиться у непритомному стані, Але зберігається дихання і пульс, його необхідно рівно і зручно покласти, розстебнути одяг, забезпечити приплив свіжого повітря, дати понюхати нашатирний спирт, бризнути на нього водою і забезпечити повний спокій. У той же час треба викликати лікаря. Якщо потерпілий погано дихає - дуже рідко і судорожно (як помираючий), йому необхідно робити штучне дихання і масаж серця.
При відсутності у потерпілого ознак життя (дихання і пульсу), не можна вважати його померлим, тому що смерть часто є уявною. У такому стані потерпілий, якщо йому не буде надано негайну першу допомогу у вигляді штучного дихання і зовнішнього (непрямого) масажу серця, дійсно помре. Штучне дихання необхідно робити безперервно, як до, так і після прибуття лікаря. Питання про доцільність чи недоцільність подальшого проведення штучного дихання вирішується лікарем.
При наданні допомоги уявнопомерлому, буває дорога кожна секунда, тому першу допомогу необхідно надавати негайно і за можливістю на місці пригоди. Переносити потерпілого до іншого місця треба тільки у тих випадках, коли йому, чи особі, яка надає допо-
могу, продовжує загрожувати небезпека або коли надання допомоги на місці неможливе.
Ураженого електричним струмом можна признати померлим тільки у випадку наявності видимих тяжких зовнішніх ушкоджень, наприклад, у випадку роздроблення черепа при падінні, чи при обпаленні всього тіла. У інших випадках констатувати смерть має право тільки лікар.
Основні правила, які є обов'язковими при проведенні штучного дихання.
Оживлення організму, ураженого електричним струмом, може бути проведено кількома способами. Всі вони засновані на штучному диханні.
Штучне дихання необхідно проводити тільки у тому випадку, коли потерпілий не дихає або дихає дуже погано (рідко, судорожно, мовби схлипуючи, як помираючий), а також якщо дихання потерпілого постійно погіршується.
Починати штучне дихання слід негайно після визвільнення потерпілого від електричного струму і проводити безперервно до досягнення позитивного результату чи появлення незаперечних ознак дійсної смерті (поява великих плям чи трупного заклякнення).
Спостерігались випадки, коли уявнопомерлі, після ураження електричним струмом, були повернені до життя через декілька годин.
Під час проведення штучного дихання необхідно уважно спостерігати за обличчям потерпілого. Якщо він поворухне губами чи повіками або зробить ковтальні рухи гортанню (кадиком), треба перевірити, чи не зробить він самостійного вдиху. Проводити штучне дихання після того, як потерпілий почне дихати самостійно і рівномірно не слід, тому що продовження штучного дихання може принести йому тільки шкоду.
Якщо після декількох миттєвостей чекання виявиться, що потерпілий не дихає, виконання штучного дихання необхідно негайно відновити. Перш ніж почати робити штучноге дихання необхідно:
а) швидко, не гаючи ні секунди, визволити потерпілого від стискаючого дихання одягу, розстебнути комір, розв'язати краватку або шарф, зняти ремінь, розстебнути штани і т.ін.;
б) також швидко визволити рот потерпілого від зайвих предметів (витягнути вставні щелепи, якщо вони є) і слизу;
в) якщо рот потерпілого міцно стиснутий, відкрити його шляхом відтягнення вперед нижньої щелепи: для цього необхідно чотири пальці обох рук поставити позаду кутів нижньої щелепи і, упираючись великими пальцями в її край, висувати нижню щелепу так, щоб зуби нижньої щелепи були попереду верхніх.
Якщо таким чином розкрити рот потерпілого не вдасться, необхідно у кут рота, між задніми корінними зубами (але не передніми), обережно, щоб не зламати зуби, вставити дощечку, металеву пластинку, ручку ложки чи інший подібний предмет та з їх допомогою розтулити зуби.
Найбільш ефективним способом штучного дихання є спосіб з "рота до рота".
Спосіб штучного дихання "з рота до рота" полягає в тому, що особа, яка надає допомогу, виконує видих зі своїх легенів до легень потерпілого через спецІальний пристрій, або безпосередньо до рота чи носа потепілого. Цей спосіб є найбільш ефективним, тому що кількість повітря, яке потрапляє до легенів потерпілого за один вдих, в чотири рази більший, ніж при старих способах штучного дихання. Крім того, при застосуванні даного методу штучного дихання забезпечується можливість контролю надходження повітря до легень потерпілого за ясно видимим розширенням грудної клітини після кожного вдування повітря і послідовному опусканню грудної клітини після закінчення вдування в результаті пасивного видиху повітря через дихальні шляхи назовні.
Трубка (повітровід) для проведення штучного дихання складається з двох відрізків гумової чи гнучкої пластмасової трубки діаметром 8-12 мм, довжиною 60 і 100 мм, що натягнуті на металеву або тверду пластмасову трубку довжиною 40 мм, і овального фланця, вирізаного з цупкої гуми. Фланець натягується на стик відрізків трубок, які щільно стискають місце їх з'єднання.
Для виконання штучного дихання потерпілому, слід покласти його на спину, розкрити його рот і витягти з рота сторонні предмети та слиз (хусткою чи кінцем сорочки), вкласти трубку: дорослому - довгим кінцем, а дитині (підлітку) - коротким кінцем.
При цьому необхідно слідкувати, щоб язик потерпілого не западав і не закривав дихальні шляхи, щоб вставлена у рот трубка попала в дихальне горло, а не у стравохід. Для запобігання западанню язика, нижня щелепа потерпілого має бути висунута трохи вперед.
Для розкриття гортані необхідно закинути голову потерпілого назад, підклавши під потилицю одну руку, а другою рукою надавити на чоло потерпілого так, щоб підборіддя опинилося на одній лінії з шиєю. При такому положенні голови просвіт глотки і верхніх дихальних шляхів значно розширюється і забезпечується повна прохідність, що є головною умовою успіху штучного дихання за цим методом.
Для того, щоб виправити трубку у роті і направити її у дихальне горло, слід також злегка посовати вгору та униз нижньою щелепою потерпілого.
Потім, ставши на коліна над головою потерпілого, cлід щільно притиснути до його губів фланець, а великими пальцями обох рук затиснути потерпілому ніс, для того, щоб повітря, що вдувається через трубку не виходило назад, обминаючи легені. Відразу після цього, особа, яка надає допомогу, робить в трубку декілька сильних видихів і продовжує їх зі швидкістю біля 10-12 видихів на хвилину (кожні 5-6 сек), до повного відновлення дихання потерпілого чи до прибуття лікаря.
Для забезпечення можливості вільного видиху повітря з легенів потерпілого, особа, яка надає допомогу, після кожного вдування повинна визволити рот і ніс потерпілого (не виймаючи при цьому з рота потерпілого трубки).
При кожному вдуванні грудна клітина потерпілого має розширюватися, а після визволення рота і носа самостійно опускатися. Для забезпечення більш глибокого видиху, можна легким нажимом на грудну клітину допомогти виходу повітря з легень потерпілого.
У процесі проведення штучного дихання, особа, яка надає допомогу, має слідкувати за тим, щоб повітря, що вдувається нею, попадало до легенів, а не до живота потерпілого. При попаданні повітря до живота, що може бути виявлено за відсутністю розширення грудної клітини і вздуттю живота, необхідно швидким, натисненням на верхню частину живота під діафрагмою випустити повітря і встановити дихальну трубку у необхідне положення шляхом повторного переміщення уверх та униз нижньої щелепи потерпілого. Після цього необхідно швидко відновити штучне дихання наведеним вище способом. При відсутності на місці пригоди необхідної трубки слід швидко розкрити потерпілому рот (наведеним вище способом), видалити з нього сторонні предмети і слиз, закинути йому голову і відтягнути нижню щелепу. Після цього особа, що надає допомогу, робить глибокий вдих і з силою видихає до рота потерпілого. При вдуванні повітря, особа, яка надає допомогу, щільно притискає свій рот до обличчя потерпілого так, щоб, за можливості, охопити cвоїм ротом увесь рот потерпілого, а великим і вказівним пальцями кисті затиснути йому ніс. У цей період грудна клітина потерпілого опускається і він довільно робить пасивний видих. Якщо потерпілий дорослий, видихати слід міцніше, а якщо дитина - слабше.
При неможливості повного охоплення рота потерпілого, вдувати повітря в його легені слід через ніс, щільно закриваючи при цьому рот потерпілого.
Вдування повітря до рота чи носа треба виконувати через марлю, серветку чи носову хустку, слідкуючи за тим, щоб при кожному вдуванні відбувалося достатнє розширення грудної клітини потерпілого.
При наявності апарата штучного дихання, після проведення сеансу штучного дихання способом "з рота до рота" чи "з рота до носа", можна перейти на штучне дихання за допомогою апарата.
При відновленні у потерпілого самостійного дихання, деякий час слід продовжувати штучне дихання до повного приведення потерпілого до свідомості чи до прибуття лікаря. В цьому випадку вдування повітря слід проводити одночасно з початком власного вдиху потерпілого.
При виконанні штучного дихання, необхідно уникнути надмірного стискання грудної клітини, зважаючи на можливість перелому ребер.
При проведенні штучного дихання, не можна також допускати охолодження потерпілого (не залишати його на сирій землі, кам'яній, бетонній чи металевій підлозі).
Під потерпілого слід підстелити щось тепле, а зверху його накрити.
Правила проведення зовнішнього (непрямого) масажу серця.
При відсутності у потерпілого пульсу, можливі такі порушення діяльності серця:
а) різке послаблення чи навіть повне припинення роботи серця, що відбувається внаслідок тривалого знаходження потерпілого під впливом струму, а також за відсутності своєчасної допомоги у випадку первинного ураження дихання;
б) утворення під впливом електричного струму розрізнених і різночасних (фібриляторних) скорочень окремих груп волокон серцевого м'язу, котрі не можуть забезпечити роботу серця як насоса, що нагнітає кров до судин і які відбуваються при короткочасному перебуванні потерпілого під напругою. У цьому випадку дихання якийсь час після визволення потерпілого від впливу струму може ще продовжуватись, однак ефективність його при цьому нульова.
Ось чому при відсутності у потерпілого пульсу для підтримання життєдіяльності організму (для відновлення кровообігу), необхідно незалежно від причини, яка викликає припинення роботи серця, одночасно зі штучним диханням (вдуванням повітря), проводити зовнішній масаж серця. При цьому слід мати на увазі, що без правильної і своєчасної попередньої допомоги потерпілому до при буття лікаря, медична допомога може виявитись запізнілою і неефективною.
Зовнішній (прямий) масаж проводиться шляхом ритмічних стискань серця через передню стінку грудної клітини при надавлюванні на відносно рухливу нижню частину грудини, поза якою розташовується серце. При цьому, серце притискається до хребта і кров з його порожнин видавлюється у кровоносні судини. Повторюючи натискання з частотою 60-70 разів на хвилину, можна забезпечити достатній кровообіг в організмі при припиненні роботи серця.
Можливість такої імітації роботи серця з'являється в результаті глибокої втрати м'язового тонусу (напруги) у помираючого, внаслідок чого його грудна клітина стає більш рухливою і піддатливою, ніж у здорового чоловіка.
При проведенні зовнішнього масажу серця потерпілого необхідно покласти його спиною на тверду поверхню (низький стіл, лавочку або підлогу), оголити у нього грудну клітину, зняти ремінь, підтяжки та інші предмети одягу, що утруднюють дихання. Особа, яка надає допомогу, має стати з правої чи з лівої сторонни потерпілого і зайняти таке положення, при якому можливий більш чи менш значний нахил над потерпілим. Якщо потерпілого поклали на стіл, то особа, яка надає допомогу, має стати на низький стілець, а при знаходженні потерпілого на підлозі, особа, що надає допомогу, має стати на коліна поруч з потерпілим. Визначивши положення нижньої третини грудини, особа, яка надає допомогу, має покласти
на неї верхній край долоні, що розігнута повністю, а потім поверх руки покласти другу руку і натискати на грудну клітину потерпілого, злегка допомагаючи при цьому нахилами свого корпусу. Натискання слід проводити швидким поштовхом в такт, щоб продвинути нижню частину грудини вниз у бік хребта на 3-4 см, а у повних людей на 5-6 см. Зусилля при натисканні слід концентрувати на нижню частину грудини, яка завдяки прикріпленню її до хрящевих кінцівок нижніх ребер є рухомою. Верхня частина грудини прикріплена нерухомо до кісткових ребер і при натисканні на неї може зламатись.
Слід уникати також натискання на кінцівки нижніх ребер, оскільки це може призвести до їхнього зламу. Ні в якому разі не можна натискати нижче краю грудної клітини (на м'які тканини) , оскільки можна пошкодити розташовані тут органи, перш за все печінку.
Натискання на грудину слід повторювати приблизно 1 раз на секунду.
Після швидкого поштовху руки залишаються у досягнутому положенні приблизно одну третину секунди. Після цього руки слід зняти, визволивши грудну клітину від тиску для того, щоб дати їй можливість розправитися. Це сприяє припливу крові з великих вен до серця і його наповнення кров'ю.
Для забезпечення організму достатньою кількістю кисню, за відсутності роботи серця, слід одночасно з масажем серця, проводити штучне дихання способом вдування повітря до легенів потерпілого.
Оскільки натискання на грудну клітину утруднює її розширення під час вдиху, вдування слід проводити в інтервалах між натисканнями або під час спеціальної паузи, передбаченої через кожні 4-6 натискань на грудну клітину.
У випадку, коли особа, яка надає допомогу, не має помічника і змушена проводити штучне дихання і зовнішній масаж серця одна, слід чергувати проведення вказаних операцій у такій послідовності: після 2-3 глибоких вдувань до рота або носа потерпілого, особа, яка надає допомогу, робить 15-20 натискань на грудну клітину, потім знову робить 2-3 глибоких вдування і знову повторює 15-20 натискань з метою масажу серця і т.ін.
При наявності помічника, один із тих, хто надає допомогу, менш досвідчений у цьому питанні, має проводити штучне дихання шляхом вдування повітря, як менш складну процедуру, а другий, більш досвідчений, - проводить зовнішній масаж серця. При цьому вдування повітря слід проводити до часу припинення натискання на грудну клітину або перериваючи на час вдування (приблизно на 1 сек) масаж серця.
При однаковій кваліфікації осіб, які надають допомогу, має сенс кожному з них проводити штучне дихання і зовнішній массаж серця по черзі, змінюючи один одного через кожні 6-10 хв.
Таке чергування буде менш стомлюючим, ніж безперервне проведення однієї й тієї ж процедури, особливо масажу серця.
Ефективність зовнішнього масажу серця проявляється, в першу чергу, в тому, що кожне натискання на грудну клітину призводить до появи у потерпілого таких ознак оживлення:
1) покращення кольору обличчя, яке набуває рожевого відтінку замість сіро-земляного кольору з синюватим відтінком, який був у потерпілого до надання допомоги;
2) з'явлення самостійних дихальних рухів, які стають і більш рівномірними по мірі продовження заходів з надання допомоги (оживленню);
3) звуження зіниць.
Ступінь звуження зіниць може служити найбільш правильним показником ефективності надання допомоги. Вузькі зіниці у потерпілого вказують на достатнє забезпечення мозку киснем, і навпаки, початок розширення зіниць свідчить про погіршення забезпечення мозку кров'ю і необхідність прийняття більш ефективних заходів щодо оживлення потерпілого. У цьому може допомогти підіймання ніг потерпілого приблизно на 0,5 м від підлоги і зали-
шення їх у піднятому положенні протягом усього часу зовнішнього масажу серця. Таке положення ніг потерпілого сприяє кращому припливу крові до серця з вен нижньої частини тіла. Для підтримання ніг у піднятому положенні під них необхідно щось підкласти.
Штучне дихання і зовнішній масаж серця слід проводити до появи самостійного дихання і роботи серця, але поява слабких подихів (при наявності пульсу), не дає підстави для закінчення штучного дихання.
У цьому випадку, як вказувалось вище, вдування повітря необхідно проводити до моменту початку власного вдиху потерпілого.
Про відновлення діяльності серця у потерпілого судять за появою у нього власного, не підтримуваного масажем регулярного пульсу. Для перевірки пульсу переривають масаж на 2-3 сек, і якщо пульс зберігається, то це вказує на самостійну роботу серця. За відсутності пульсу під час перерви, необхідно негайно відновити масаж.
Довга відсутність пульсу при самостійному диханні і вузьких зіницях вказує на фібриляцію серця. У цьому випадку необхідне продовження заходів щодо оживлення потерпілого до прибуття лікаря або до доставки потерпілого у лікувальний заклад при безперевному продовженні заходів щодо оживлення у машині.
Слід пам'ятати, що передчасне закінчення заходів щодо оживлення (1 хвилина і менше) може призвести до непоправних наслідків.
Після появи перших ознак оживлення, зовнішній масаж серця і штучне дихання слід продовжити протягом 5-10 хв., проводячи вдування в момент власного вдиху.
|
|
4. Перевірка знань - 10 хв.
1. Перша медична допомога при електротравмі.
2. Проведення штучного дихання.
3. Проведення непрямого масажу серця.
5. Заключна частина – 5 хв.
- виставляю загальну оцінку за підсумками занять;
- даю завдання на самопідготовку.
Начальник 4-го караулу ДПЧ-21
ст. лейтенант вн.сл. В.А.Скоколь
|