“Теоретико-математичні моделі хеджування як засобу зниження ризику”


Скачати 192.42 Kb.
Назва“Теоретико-математичні моделі хеджування як засобу зниження ризику”
Дата19.03.2013
Розмір192.42 Kb.
ТипРеферат
bibl.com.ua > Фінанси > Реферат



Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра


економічної кібернетики

Реферат на тему:
“Теоретико-математичні моделі хеджування як засобу зниження ризику”


Студентки


групи ЕКО-41

Іваненко О.

Львів – 2005

ЗМІСТ




Стор.



Вступ 3

  1. Хеджування ризику відсоткових ставок за допомогою форвардних контрактів 6

  2. Процес хеджування ф’ючерсами 8

  3. Опціони відсоткових ставок 9

  4. Особливості своп-контрактів 13

  5. Висновки 15

  6. Література 16

ВСТУП
Під хеджуванням (від англ. hеdgе - захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, яка спрямована на створення захисту від можливих втрат у майбутньому. Хеджування — це загальний термін, який використовується для опису дій з мінімізації фінансових ризиків.

Фінансовий ризик визначається ймовірністю грошових втрат у зв'язку зі змінами цін на фінансові або фізичні активи на ринках. Під фінансовими активами розуміють грошові кошти, іноземну валюту, цінні папери, до фізичних активів відносять дорогоцінні метали, нафту, зерно, кольорові метали тощо.

Найбільш значними фінансовими ризиками для банків є валютний та ризик зміни відсоткової ставки.

Валютний ризик відбиває ймовірність втрат, пов'язаних зі зміною курсу національної валюти щодо іноземної протягом певного часу. На валютний ризик наражаються всі суб'єкти господарської діяльності, які мають на балансі іноземну валюту.

Ризик відсоткових ставок — це ймовірність фінансових втрат у зв'язку з мінливістю відсоткових ставок на фінансових ринках. Відсотковий ризик присутній у діяльності позичальників, кредиторів, власників цінних паперів. У сучасних умовах мінливості відсоткових ставок на міжнародних фінансових ринках відсотковий ризик став ризиком номер один у світовій банківській практиці.

Обмежити рівень валютного та відсоткового ризиків можна обмеженням обсягів або відмовою від проведення валютних, кредитних, депозитних та інших операцій, у зв'язку з якими виникають ці ризики. Якщо компанія чи фірма може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів та проведення експортно-імпортних операцій, то банк не в змозі повністю уникнути фінансових ризиків. Це дало поштовх до розвитку методів мінімізації ризиків, насамперед як методів фінансового управління банком.

Для управління фінансовими ризиками як банки, так і компанії застосовують ряд спеціальних методів, об'єднаних спільною назвою — хеджування.

Термін "хеджування" в економічній теорії та практиці має кілька значень: стратегія, метод, операція та інструменти хеджування. Ці значення об'єднані однією ідеєю зменшення рівня фінансового ризику, але різняться за змістом та формою.

Стратегія хеджування — це загальний підхід, ідея, концепція управління активами і пасивами, зміст якої визначається як обмеження або мінімізація ризиків.

Методи хеджування — це способи впливу на структуру фінансових активів та зобов'язань з метою обмеження рівня ризику або Створення сис­тем захисту від ризику укладанням додаткових фінансових угод. У широкому розумінні до методів хеджування відносять:

• збалансований підхід до управління активами і пасивами;

• управління розривом між чутливими активами та пасивами;

• проведення операцій хеджування;

• управління-середньозваженим строком погашення;

• обмеження обсягу ризикових операцій;

• страхування на відкритих фінансових ринках.

Такий підхід ряду економістів до тлумачення методів хеджування ба-зується на тому, що будь-які дії, застосовувані з метою мінімізації фінансових ризиків, є хеджуванням.

У вузькому розумінні хеджуванням вважають лише проведення відповідних операцій за допомогою фінансових інструментів, механізм дії яких забезпечує компенсацію фінансових втрат внаслідок зміни ринкової ціни активу в майбутньому.

Операція хеджування полягає в укладенні строкової компенсаційної угоди з третьою стороною з .метою повної ліквідації або часткової нейтралізації фінансового ризику. Якщо компанія або банк планують провести операцію продажу або купівлі активів у майбутньому, то виникає ризик зміни ціни за даний період. З метою мінімізації цього ризику укладається додаткова угода з третьою стороною — учасником ринку, який жодним чином не пов'язаний з операцією купівлі-продажу активу. Умови такої угоди дозволяють одержати виграш (компенсацію) у разі фінансових втрат в основній операції. Якщо ж за основною операцією отримано прибуток спеку­лятивного характеру (як наслідок сприятливих змін ціни активу), то за додатковою угодою матимуть місце втрати.

:• Операції хеджування фіксують майбутню вартість активів на визначеному рівні, що виключає як можливість зазнати в майбутньому збитків, так і можливість'одержати спекулятивні прибутки. Операції хеджування про­водяться на ринку строкових угод, коли період від дати укладення угоди до дати виконання реальної операції становить більше як два робочих дні. На практиці тривалість такого періоду коливається від кількох тижнів до кількох років, здебільшого—1-3 місяці.

Інструменти хеджування — це фінансові угоди, механізм дії яких дозволяє мінімізувати ризик зміни ціни активу в майбутньому. Для хеджування ризику на міжнародних ринках застосовуються такі інструменти як форвардні контракти, фінансові ф'ючерсні контракти,

опціони та своп-контракти. З цією самою метою можуть використовуватись і похідні фінансові інструменти — свопціони, опціонні форвардні угоди, опціони на купівлю (продаж) ф'ючерсів і т. ін. Інструменти хеджування дозволяють зафіксувати ціну активу в даниґі момент для операції купівлі-продажу, яка відбудеться на якусь дату в майбутньому.

За допомогою фінансових інструментів проводяться як операції хеджування, так і спекулятивні операції. Залежно від мети, з якою здійснюється операція на ринку, усіх учасників можна поділити на дві групи: хеджерів і торговців (спекулянтів). Хеджер — це фізична чи юридична особа, яка має основну (балансову) позицію і проводить операції на ринку строкових угод з метою хеджування ризику за цією позицією. Сутність операції хеджування полягає в перенесенні ризику зміни ціни активу з хеджера на іншого учасника ринку. Метою проведення спекулятивної операції є одержання прибутку завдяки сприятливим змінам ціни активу. Хеджери зацікавлені в кінцевому результаті як сумі прибутків і втрат за основною та строковою угодами. Торговці, навпаки, розраховують лише на одержання прибутку від різниці в ціні активу. Сподіваючись на отримання спекулятивних прибутків, торговці беруть на себе ризик хеджерів. Для ефективної роботи ринків необхідні і хеджери і торговці, які забезпечують йому високу ліквідність.

З метою захисту від можливих втрат у майбутньому поряд з операціями хеджування проводяться операції страхування. Операція страхування полягає в укладенні угоди з учасником ринку, який за певну винагороду зобов'язується компенсувати втрати, пов'язані зі зміною ціни активу. Отже, ризик зміни ціни активу переноситься на учасника, який отримав винагороду— страхову премію. Операція страхування базується на попередній виплаті премій за можливу компенсацію майбутніх збитків, незалежно від того, чи стануться ці збитки чи ні. Це не виключає можливості отримання переваг від сприятливих змін ціни активу. Між операціями хеджування та страхування існують суттєві відмінності.

Наслідки хеджування симетричні. Хеджування даватиме прибуток, який компенсує збитки за основною позицією банку, якщо ставка чи курс змінюється. Або хеджування завдасть збитків, котрі компенсують прибутки в основній позиції. А наслідки страхування асиметричні. Це означає, що страхування компенсує негативні наслідки, дозволяючи отримати переиаги від сприятливої кон'юнктури ринку. Ціною за можливість отримати додат­ковий прибуток є страхова премія. Вартість страхових операцій значно пе­ревищує вартість операцій хеджування, витрати за якими досить незначні і, порівняно із сумами операцій, можуть не братися до уваги.

Операції хеджування проводяться за допомогою таких інструментів як форвардні та ф'ючерсні контракти, угоди своп. Операції страхування фінансових ризиків проводяться за допомогою опціонів.

1. ХЕДЖУВАННЯ РИЗИКУ ВІДСОТКОВИХ СТАВОК ЗА ДОПОМОГОЮ ФОРВАРДНИХ КОНТРАКТІВ
Форвардний контракт за відсотковими ставками — це двостороння угода, в якій фіксується відсоткова ставка за кредитом (депозитом), що його буде надано (прийнято) на визначену дату в майбутньому.

Одним з учасників такої угоди є кредитна установа, інший учасник — клієнт, який звернувся за кредитом. Іноді форвардні контракти за відсот­ковими ставками укладаються на міжбанківському ринку.

На ринку форвардних контрактів загальноприйнятими є такі терміни:

• дата угоди — дата, коли клієнт і банк підписали форвардний кон­тракт;

• дата платежу або розрахунків — дата отримання кредиту в банку;

• дата погашення — дата повернення клієнтом основної суми та відсотків за кредитом;

•дата фіксингу — дата, на яку фіксується ринкова ставка за кредитом;

• форвардний період — час від дати угоди до дати платежу;

• контрактний період—час від дати платежу до дати погашення, тобто період, на який банк надає кредит клієнтові і наражається на кредитний ризик;

• контрактна ставка — відсоткова ставка за кредитом, яка визначена та зафіксована на дату укладення угоди і гарантується банком на весь період контракту.

Іншими словами, згідно з умовами форвардного контракту кредит бро-нюється на деякий період, який називають форвардним. Форвардні угоди можна укладати і за депозитними операціями, фіксуючи відсоткову ставку за депозитом, який буде вкладено в банк на визначену дату в майбутньому.

Форвардний та контрактний періоди, а також сума угоди можуть бути довільними і визначаються за бажанням та потребами клієнта. Типовий форвардний період становить від 1 до 3 місяців, типовий контрактний період становить 12-24 місяці, що Дає підстави відносити форвардні кон­тракти за .відсотковими ставками до середньострокових фінансових інструментів. На міжнародних форвардних ринках типові суми контрактів становлять від 5 до 100 млн дол. США, але обмежень щодо сум не існує.

Форвардні контракти мають назви, що відбивають співвідношення тривалості форвардного періоду та загальної тривалості контракту в місяцях, яка включає форвардний і контрактний періоди. Важливим етапом у процесі укладання форвардної угоди є встановлення контрактної

ставки. Ставка обчислюється спеціалістами казначейства банку з управління ризиками і пропонується клієнтові, який звернувся з приводу форвардного контракту. На рівень контрактної ставки впливає ряд факторів, які беруться до уваги аналітиками банку:

1) поточні умови ринку, особливо ринків ф'ючерсів та свопів;

2) результати аналізу кривої руху банківських акцептів;

3) попит і пропозиція на форвардних ринках;

4) власні можливості та значущість власних позицій;

5) результати прогнозу швидкості, напряму та величини зміни процентних ставок на ринку.

Спеціалісти казначейства беруть також до уваги власний погляд на величину форвардних ставок, що дає змогу враховувати й ті фактори, які не мають кількісних характеристик. Отже, визначення форвардної ставки — це складний процес, який потребує сучасних технологій, кількісних методів аналізу та прогнозування, високого рівня підготовки кадрів.

Здебільшого рівень контрактних ставок за кредитними форвардними угодами дещо вищий, ніж рівень ставок за кредитом, які існують у даний час на ринку. Це зумовлюється тим, що коли клієнт прогнозує зниження відсоткових ставок за кредитами в майбутньому, то укладання кредитної форвардної угоди втрачає сенс. Клієнт звертатиметься до банку з приводу форвардного контракту за кредитом лише в разі очікування підвищення ставок, щоб хеджувати свій відсотковий ризик. Підвищена контрактна ставка за кредитом відбиває насамперед ризик, що його бере на себе банк, фіксуючи в даний момент ставку за майбутнім кредитом.

Хоча на рівень контрактної ставки впливають різноманітні чинники, але в основу ціноутворення форвардних контрактів покладено розрахунок форвардної відсоткової ставки, виконуваний на підставі діючих ринкових ставок. Якщо форвардна ставка фіксується в угоді, то вона перетворюється на контрактну. Проте форвардна і контрактна ставки можуть не збігатися.

Форвардна угода може умовно розглядатися як парі на рівень відсоткової ставки на визначену дату в майбутньому. Одна зі сторін, яка уклала угоду, виграє і отримує кошти, інша   програє і платить. Додаткова платня у вигляді комісійних за форвардними контрактами не стягується.

Сума платежу, що її виплатив банк клієнтові, відноситься на витрати і є сумою недоодержаного прибутку банку. Це означає, що сума платежу — це не прямі збитки банку, а втрачена можливість отримання додаткового до­ходу. Саме те, що банк проводить усі операції на дату укладення угоди і оперує з реальними, а не прогнозованими відсотковими ставками, які діють на ринку, і дає йому можливість не нести реальних збитків за форвардними угодами навіть у випадках, коли ринкові ставки перевищують контрактні.

2. ПРОЦЕС ХЕДЖУВАННЯ Ф'ЮЧЕРСАМИ
Ф'ючерсний контракт на короткострокові відсоткові ставки —це угода між продавцем (покупцем), з одного боку, та кліринговою палатою ф'ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) стандартної кількості грошових коштів під визначену відсоткову ставку на конкретну дату в майбутньому.

Укладення ф'ючерсної угоди на відсоткові ставки означає, що продавець бере на себе зобов'язання надати кредит стандартного розміру під відсоткову ставку, що фіксується в момент продажу контракту. Дата виконання такого ф'ючерсного контракту віддалена деяким проміжком часу від дати укладення угоди і є стандартною. Покупець ф'ючерсного відсоткового контракту зобов'язується прийняти кредит на аналогічних умовах. В основу кожного типу ф'ючерсних контрактів покладено відповідний фінансовий інструмент, доходність якого формує ціну ф'ючерсів. Ф'ючерсні контракти на короткострокові відсоткові ставки оцінюються за індексним методом ціноутворення. Це означає, що ціна ф'ючерсу, виписаного на короткостроковий фінансовий інструмент, подається як 100 мінус відсоткова ставка за даним інструментом на грошовому ринку. Цей метод установлення ціни дозволяє встановити нормальну обернену залежність між цінами ф'ючерсів та цінами короткострокових інструментів, покладених у їх основу. Чим вищою є очікувана ставка інструменту (депозиту, векселя), тим нижчою буде ціна і навпаки.

Ф'ючерсні контракти на короткострокові відсоткові ставки можуть використовуватися для хеджування ризику зміни ціни фінансових активів, які мають високий коефіцієнт кореляції між цінами грошового та ф'ючерсного ринків.

3. ОПЦІОПИ ВІДСОТКОВИХ СТАВОК
Опціон відсоткових ставок — це угода, яка дає право власникові на одержання кредиту за ставкою, що не перевищує фіксованої верхньої межі, або право інвестування коштів під ставку, не нижчу за встановлену нижню межу, у деякий момент часу в майбутньому або протягом наперед визначеного періоду.

Продавець опціону встановлює опціонну премію залежно від вірогідної майбутньої тенденції щодо динаміки відсоткових ставок та тривалості часового періоду, який покриває опціон. Якщо відсоткові ставки за кредитами опускаються нижче від зафіксованого в опціоні рівня або депозитні ставки піднімаються вище за ставку інвестування, зафіксовану в опціоні, то власник опціону не скористається своїм правом, а шукатиме вигідніші шляхи фінансування.

Опціони відсоткових ставок у механізмі дії та реалізації дещо відрізняються від інших видів опціонів і мають самостійні назви, а саме САР, FLOOR, СОLLАR.

Терміни дії контрактів САР, FLOOR, СОLLАR доволі різноманітні — від кількох тижнів до 10 років. Умови більшості контрактів прив'язані до відсоткових ставок за державними цінними паперами, комерційними векселями, кредитами для першокласних позичальників (прайм-ставка) або за євродоларовими депозитами (ставка LIBOR).

САР — це угода, яка надає право власникові опціону на одержання кредиту визначеної величини з попередньо встановленим максимальним рівнем відсоткової ставки в майбутньому. САР може розглядатися як серія опціонів РUТ європейського типу.

Відсотковий САР використовується для захисту позичальника, який бе­ре кредит під плаваючу ставку, від підвищення рівня ринкових ставок за кредитом. Як компенсацію за попередньо виплачену опціонну премію по­зичальники отримують гарантію, що їх кредитори не можуть підшитті ставку за кредитом понад зазначений в опціоні рівень, який називається САР-ставкою. Встановлення САР-ставкн як верхньої межі або стелі підвищення ставки за кредитом не заважає одержувати доход від зниження ставки. Якщо ринкові ставки нижчі за САР-ставку, то відсотки за кредитом нараховуються за діючими ринковими ставками. Отже, відсотковий САР страхує власника від підвищення ринкових ставок за кредитом, але дозво­ляє скористатися перевагами від зниження рівня ставок.

Опціонна премія САР залежить від співвідношення ринкової ставки та САР-ставки. Чим ближче САР-ставка до поточних ринкових ставок, тим вища вартість захисту від зміни ставок. Іншими словами, чим ближчс одна до одної перебувають ринкова і САР-ставка, тим вища ймовірність того, що їм ринкові ставки перевищать рівень САР. А це означає, що продавець

опціну втратить кошти на різниці ставок. Бажаючи захиститись від майбутніх втрат, продавець опціону призначає вищу премію. Навпаки, опціон коштувати значно дешевше, якщо САР-ставка встановлена на рівні, ірність досягнення якого ринковими ставками досить незначна.

Сума кредиту в угоді САР може бути реальною, якщо клієнт має намір кредит, або умовною, коли сторони домовляються лише про виплату ці у відсоткових ставках.

В першому випадку операція надання кредиту та угода САР розгляда-і як дві окремі операції. Це означає, що за виданим під плаваючу ставку кредитом нараховуються відсотки у звичайному порядку згідно з ринко-ставками, навіть якщо вони перевищують рівень САР. Друга операція захисту САР, компенсує будь-які додаткові платежі за відсотками за им кредитом, що перевищують САР-ставку. Такий підхід дозволяє ати САР не лише у свого кредитора, а й у третьої сторони, що розширювати можливості хеджування за допомогою опціонів. Це дозволяє також упорядкувати порядок обліку таких операцій.

Продаючи угоду САР клієнтові, банк бере на себе відсотковий ризик цього клієнта і як компенсацію одержує опціонну премію. Укладаючи такі угоди у великих обсягах та маючи широкі фінансові можливості, банки можуть знизити рівень узятого на себе ризику за допомогою інших прий­омів хеджування, наприклад свопу відсоткових ставок.

FLOOR — це угода, яка надає право її власникові інвестувати визначе­ну суму грошових коштів під попередньо обумовлену мінімальну відсоткову ставку протягом деякого періоду в майбутньому. FLOOR — це серія опціонів САLL європейського типу.

Установлення мінімальної ставки для активів інвестора в умовах пла­ваючих ставок захищає від зниження ринкових відсоткових ставок, але доз­воляє одержати доход при загальному підвищенні ставок. Угода FLOOR страхує власника від відсоткового ризику, що його бере на себе продавець, одержуючи за це опціонну премію. Чим ближча нижня межа ставки, зафіксована в угоді FLOOR, до поточних ринкових ставок, тим вищою буде вартість опціону, тим більшу премію виплатить клієнт при купівлі FLOOR з метою захисту своїх активів.

Механізм дії угоди FLOOR такий самий, як угод САР. Сума угоди може БУТИ Рабо умовною з виплатою різниці у ставках. Операції іня коштів та власне угода РШОК розглядаються як окремі неза-рації. Відсотки за користування інвестованими коштами нарахо-' звичайному порядку за ринковими поточними ставками. Одно-но з угодою РШОК продавець виплачує різницю у ставках в разі, ові ставки стали нижчими за рівень РШОК, зафіксований в угоді. іяє компенсувати інвесторові зниження доходності активів через я рівня ринкових відсоткових ставок.

Особливістю угоди FLOOR є те, що такого захисту від коливань ринкових ставок банки

потребують навіть більше, ніж їх клієнти, тоді як покупцями- САР є здебільшого позичальники — клієнти банку. Видаючи кредит під плаваючу відсоткову ставку, банк зацікавлений у гарантії мінімального рівня доходності за даним видом активів. У такому разі банк може купити в клієнта угоду РШОК., щоб дістати право навіть у періоди значного спаду відсоткових ставок одержувати доход за кредитом, не нижчий від зафіксованого в угоді рівня FLOOR. За таке право банк виплачує клієнтові опціонну премію.

Потреба в угоді FLOOR може виникнути в клієнта банку, якщо він планує через деякий час вкласти кошти на депозитний рахунок у банк, але остерігається, що ставки знизяться до неприйнятного рівня. Тоді купівля угоди FLOOR в банку дає змогу застрахуватися від несприятливих змін ставок.

FLOOR. захищає власників і в разі, коли кошти інвестуються під плаваючу ставку, яка періодично переглядається і в деякі періоди може не задовольнити очікувань інвестора. Згідно з угодою сторона, яка продала угоду і одержала опціонну премію, зобов’язана-виплатити різницю між ставкою FLOOR та нижчою поточною ставкою власникові угоди.

При укладанні угоди FLOOR обумовлюється базова ставка, на основі якої проводяться розрахунки. Це може бути будь-яка ставка, наприклад за державними цінними паперами, першокласного позичальника або LIBOR. У міжнародній практиці звичайно угоди укладаються на основі ставки LIBOR. Якщо угода FLOOR прив'язана до реального процесу інвестування, то необхідно, щоб доходи за інвестиціями і угода FLOOR розраховувались на основі однієї і тієї самої ставки. Це забезпечить максимальний рівень страхування відсоткового ризику.

COLLAR — це угода, яка передбачає одночасну купівлю САР і продаж FLOOR.

СОLLAR застосовується з метою захисту позичальника в умовах плаваючих відсоткових ставок від їх підвищення при нижчій вартості, ніж звичайний САР. Для отримання такого захисту як СОLLAR клієнт купує САР з установленою максимальною межею, яка перевищує поточні ставки, та одночасно продає FLOOR з обумовленою нижньою межею, яка звичайно нижча за поточні ставки. Премія, що її одержує клієнт при продажу, використовується для зниження вартості угоди САР, яку він придбав. Отже, захист типу СОLLAR. обходиться клієнтові значно дешевше, ніж звичайний захист САР. Чим меншою є різниця між мінімальною ставкою FLOOR і поточними ринковими ставками, тим більшу премію одержує клієнт за угодою FLOOR, яка спрямовується на покриття вартості САР. Вартість СОLLAR обчислюється як різниця між премією САР та преміею FLOOR. Чиста величина премії СОLLAR може бути додатною чи від’ємною залежно від прогнозу динаміки відсоткових ставок, а також від схильності до ризику позичальника та кредитора на момент укладення контракту.
Угода СОLLAR. є інструментом одночасного страхування від відсоткового ризику обох учасників: позичальник страхується від підвищення відсоткових ставок, а кредитор — від зниження доходності своїх активів.

Угоди СОLLAR. можуть укладатися як на реальну суму, коли угода супроводжується операцією видачі кредиту, так і на умовну суму, коли сторони домовляються лише про обмін різницями відсоткових ставок.

4. ОСОБЛИВОСТІ СВОП-КОНТРАКТІВ

Відсотковий своп — це контрактна угода між двома учасниками про обмін відсотковими платежами в розрахунку на визначену суму, яка укладається-з метою встановлення нижчих витрат запозичення. Є два типи відсоткових свопів:

1) прості, або "ванільні" , свопи, які передбачають обмін фіксованої від-соткової ставки на плаваючу чи плаваючої ставки на фіксовану;

2) базисні свопи, у результаті яких плаваюча ставка обмінюється на плаваючу, але розраховану на основі іншої базової ставки.

Своп відсоткових ставок— це спосіб зміни загального рівня чутливості активів чи пасивів банку до флуктуацій ринкових ставок. Учасники контракту можуть змінити умови укладених раніше угод проведенням операцій обміну фіксованих відсоткових ставок на плаваючі і навпаки. Своп також дозволяє досягти точнішої відповідності між строками дії активів і зобов'язань, а отже, одержати такі грошові потоки, які задовольняють менеджмент банку.

Для здійснення операції своп необхідна наявність значної різниці в кредитних рейтингах учасників, причому вона має становити не менш як 0,75% у рівнях відсоткових ставок за кредитом. Як правило, учасник з вищим рейтингом виплачує відсотки за плаваючою ставкою, а одержує фінансовані відсоткові платежі від сторони з нижчим кредитним рейтингом.

Сутність більшості відсоткових свопів полягає в тому, що позичальник з низьким кредитним рейтингом одержує довгостроковий кредит за фіксованою відсотковою ставкою, яка значно нижча за ту, котру він міг би одержати на ринку самостійно, не укладаючи угоди своп. Це відбувається тому, що учасник угоди з вищим рейтингом робить довгострокову позику від свого імені, що дозволяє значно знизити відсоткові витрати. В обмін на це позичальник з низьким рейтингом залучає короткострокові кошти під плаваючу відсоткову ставку і передає позику стороні, яка має високий рейтинг. Такий обмін дозволяє трансформувати довгострокову фіксовану ставку в гнучкішу і, можливо, нижчу короткострокову ставку. Кожний з учасників свопу здійснює позику на тому ринку, де виграш з погляду порівняльних витрат максимальний, і потім обидві сторони обмінюються відсотковими платежами за позиками, залученими кожною з них. У результаті витрати запозичення після укладення своп-угодп знижуються для обох учасників, навіть тоді, коли позичальник з вищим рейтингом має змогу залучати кошти як на довгостроковому, так і на короткостроковому ринку дешевше, ніж позичальник з нижчим кредитним рейтингом. При цьому кожна сторона свопу має сама платити та відповідати за власні борги. Фактично учасники обмінюються лише різницею між фіксованими та плаваючими ставками на кожний момент виплати відсотків за позиками. Здебільшого обмін номінальними сумами позик, які

називають умовною сумою, не відбувається. Тому сама своп-угода не позначається на балансі учасників, хоча може зменшити відсотковий ризик, пов'язаний з балансовими позиціями за активами та пасивами.

Свопи також використовуються для подолання дисбалансів між строками погашення активів і зобов'язань. Банк може мати короткострокові активи, видані під плаваючу ставку, які фінансуються за рахунок довгострокових зобов'язань, залучених під фіксовану ставку. У такому разі банк остерігається зниження ринкових ставок, що призведе до зменшення доходів. Інший банк чи компанія, яким належать довгострокові активи з фіксованою ставкою доходу та зобов'язання коротших строків дії, остерігаються зростання відсоткових ставок. Такі учасники ринку є кандидатами на укладення угоди своп про обмін відсотковими ставками.

При укладанні базисних своп-контрактів змінюється база розрахунку їх відсоткових платежів за позиками. Найпопулярнішими ставками на міжнародних фінансових ринках, що використовуються в базисних свопах, є ставка LIBOR, ставка першокласного позичальника, ставка міжбанківського кредиту в США, композитні ставки за депозитними сертифікатами і комерційними векселями, ставка за казначейськими векселями.

ВИСНОВКИ

Таким чином, хеджування полягає у введенні до торгової та кредитної угоди «мультивалютної обумови», згідно з якою сума грошового зобов’язання перераховується залежно від зміни грошового співвідношення між валютою платежу та певним набором інших валют. Завдяки цьому знижується ймовірність різкої зміни суми платежу, причому з погляду валютного ризику обидва контрагенти перебувають в рівних умовах.


Зв’язок банку з хеджуванням виявляється подвійним чином, оскільки, з одного боку, банк, як і будь-яка інша комерційна компанія, може застосовувати описані щойно методи страхування валютних ризиків у повсякденній практиці своєї фінансової діяльності, пов’язаної з управлінням власними валютними ресурсами, а з іншого – хеджування здебільшого є тією послугою, яку банки пропонують клієнтам. Насамперед, може йтися про консультування клієнтів з питань страхових ризиків, тобто про відповідальний, складний і багатоетапний процес.

Але від звичайних консультантів банки відрізняються тим, що вони не лише дають поради зі страхування валютних ризиків, а й безпосередньо виконують потрібні операції. У зв’язку з цим банкам часто доводиться брати на себе ризик зміни валютного курсу в песприятливому напрямку. Природно, що, як і будь-яка інша комерційна компанія, банк прагне уникнути надлишкових і надміру небезпечних ризиків, тобто виконує такі операції лише з надією отримати прибуток за умови допустимого ступеня ризику.

Як звичайно підкреслюють експерти, важко показати своїм клієнтам, що не існує жодного простого “золотого правила” і що валютні операції потребують систематичного аналізу кожного кроку і цілого процесу прийняття рішень. Власне тому і є доцільним використання адекватного інструментарію ризикології та побудова математичних моделей.

ЛІТЕРАТУРА





  1. Вітлінський В.В. Економічний ризик:ігрові моделі: Навч. пос. за ред. д-ра екон. наук, проф. В.В. Вітлінського. – К.: КНЕУ, 2002.

  2. Ющенко, Міщенко. Управління валютними ризиками: Навч. пос. – К.: Товариство “Знання”, 1998.

  3. Камінський А. Б. Економічний ризик та методи його вимірювання: Навч. пос. – К.: Видавничий дім “Козаки”, 2002.

  4. Банківський менеджмент. Хеджування фінансових ризиків: Навч. пос. – К.: КНЕУ, 1998.



Схожі:

Тема 1
Поведінкові реакції населення у НС. 4) Розробка ризик-стратегії з метою зниження вірогідності реалізації ризику і мінімізації можливих...
ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ ТА ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПРОГНОЗУВАННІ...
В роботі досліджено сучасні підходи до прогнозування соціально-економічних показників, побудовано моделі прогнозу курсу валют на...
1. Математичні методи, моделі та інформаційні технології
Використання гібридних інтелектуальних технологій для управління соціально-економічними системами
Библиографический список литературы по вопросам высшей школы
Артюх С. Виховання професійних і спеціальних психофізіологічних якостей у майбутніх інженерів – запорука зниження ризику техногенних...
Урок (природознавство, математика, трудове навчання)
Робота вчителя повинна бути спрямована на формування вміння учня створювати математичні моделі процесів навколишнього світу, застосовувати...
УРОКУ   Тема:  Використання засобу «Пошук рішення»
Мета: навчити учнів розв’язувати задачі щодо оптимізації із застосуванням засобу Поиск решений
ФОРМУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ МОДЕЛІ У НАПРЯМКУ ПІДВИЩЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ РЕГІОНІВ
У статті розкриті теоретико-методологічні основи дослідження економічної безпеки, визначено сутність і структуру категорії, систему...
1. Дискреційна фіскальна політика держави
Ріст/зниження державних витрат збільшує/зменшує сукупний попит. Зайнятість зростає/падає – випуск продукту зростає/падає. Ріст/зниження...
Рекомендації щодо розробки індивідуальних програм психолого-педагогічного...
...
Економіко-математичні моделі та інформаційні технології в дослідженнях...
Анотація. Дослідження людських ресурсів завжди актуальні, оскільки їх розвиток відбувається практично безперервно. Вирішенню питань...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка