|
|
Скачати 56 Kb.
|
|
Сонце живе у наших долонях 1. Сьогодні я знову напився, як свиня. Що відчуває п’яна людина? Пустоту, оту порожнечу, котра пожирає мозок, спогади. Нічого в голові нема, окрім почуттів, що були колись. Можливо, звідси пішли анекдоти про жінок, які, напившись, дзвонять колишньому. Почуття. Це ніби ти починаєш розуміти найголовніше. І забуваєш те, що тобі не потрібно. Можливо, через те люди п’ють. Хоча.. Я не п’яниця. Я просто людина, котру все дістало. *** Перехожі спішать, спішать… не помічають деталей. А деталі усюди. Світ складається з деталей, людина складається з деталей. От бабця переходить дорогу, і їй ніхто не допоможе. З машин лунають голоси знервованих водіїв: «Куди ти преш?»… «Ти що, очей не маєш?!». Вона не встигає перейти дорогу. Тишу тривожать двигуни, крики, шум. Одна жінка, котра спішила так само як усі, не втримала пакети. Червоні помідори, на яких сонячне проміння гралося у лови, нечемно втікали по асфальті. Жінка нахилилася, аби їх підійняти. Це була красива струнка брюнетка. Я б сказав, що вона офісний працівник, ба, навіть директор, якби не її одяг. Одяг все псував. Звичайна пошарпана блузка, на вигляд, доволі стара та зручні темні брюки. Волосся зав’язане у хвіст. На блузці виднілась маленька плямка від дитячого харчування. Це Матір, котра любить своїх дітей і спішить з крамниці, бо залишила їх на сусідку лише на пів години, не більше. Її гаманець випав, і з нього виднілася сотня. Вона швидко підійняла його, та не успіла вложити в кишеню. Якийсь покидьок вихопив його із рук. Худий. Статура далеко не спортивна. Але спритно бігав. «Допоможіть! Будь ласка, допоможіть! Мій гаманець..!» - гукала жінка. Напевно, та сотня – це великі гроші для неї. Жирний поліцейський, який купляв собі морозива , ліниво струснув свій живіт і намагаючись придати темпу в бігу, щоб зловити злодія, здається, згадав молодість. Коли він останній раз бігав? Хіба, за пончиками. Покидька не наздогнали. Поліцейський почав вибачатися. Але на «вибач» хліба не купиш. Жінка понурила голову. Вона така красива, та синці від недосипання, турботи за дітьми, нерви потворили її обличчя. Збиралась іти. А люди і далі не помічали деталей. Люди не помічали людей.
Вона невпевнено рушила до мене, витріщаючись на моє тіло. Це не дивно.
Я обшукав свою кишеню в надії, що там буде хоча б 90 гривень. Але назбирав лише 82, 50 копійок. - Візьміть. – Протяг я з добрими очима. - Не варто. О Господи, не варто. – Вона почала плакати. Люди дивились на мене, як на божевільного. Каліка без однієї ноги, котрий жебракує, обідранець, худий, із травмованими руками, пальцями, каліка, котрий не доїдає, простягає гроші жінці. Дехто з перехожих усміхнувся безжалісною посмішкою. Дехто і зовсім почав відкрито насміхатись. Хтось проявив повагу. Хтось зупинився і задумався.
Жінка плакала.
Вона лише подякувала поглядом і пішла. Сумна, задумана. На мить мені здалося, що я подарував їй частинку свого серця, свого щастя, на мить мені здалося, що вона вже не буде такою сумною. І все ж мені було жаль, що я не зміг їй допомогти матеріально. Мені було жаль, що я не зумів зловити того покидька. Мені було жаль, що я не зміг допомогти тій старенькій перейти дорогу. Саме зараз, саме тут, в цей момент, мені було жаль, що я не в змозі ходити *** Я не пам’ятаю ,як давно я вже такий. Не пам’ятаю, як став «фізично недосконалим», не пам’ятаю, як опинився на вулиці і не пам’ятаю ,чому одного дня я проснувся на звалищі з побитою головою , переламаними ребрами. Подальша ціль мого життя – це знайти відповідь. В чому взагалі сенс життя людського? Думаю, саме у питаннях – відповідях. Хоча, буває, краще жити, не знаючи багато речей. Так легше. І дурним добре бути і легше жити. Філософи – бідні люди. Вони не сплять вночі. Вони думають забагато. Цим ускладнюють собі життя. Точніше ,питаннями, на котрі не знають відповідь. «Навіщо я тут?», «Чи справді існує Бог? Якщо так, то звідки він з’явився? З чого? Де його початок?», «Що таке Людина?», «Яке призначення вона має на Землі?», «Навіщо нам дане Життя?», «У чому його суть?», «Що таке Щастя?», «Де воно?». Я часто думаю над цими питаннями, так само часто не можу дійти до відповіді, яка б мене задовольнила. *** Одного разу я спас пташенят, котрі випали із гнізда. Була весна. Весна примушує думати, що все не так погано. Вона - наче тимчасова доза морфію. На вулиці тепло. Сонце любило мене промінням. Сніг танув, калюжі простягали свої руки по асфальті. Через калюжі мені важче рухатись. Коляска не розрахована на таку погоду. Хоча а я завжди кажу, що це я не розрахований на таку погоду. Я бачив закохану пару. Вони мило воркували між собою якимись незрозумілими мені словами. Повторювали: «Люблю». Ніколи не розумів, навіщо люди перетворюють свої почуття в нікчемство, намагаючись описати почуття словами. Найпрекрасніше і найдивовижніше криється не у словах. Воно живе глибше. Дерева скидали з себе яблуневий цвіт. Я проїхав біля одного. Простяг руку. На долоню упала квітка. Така ніжна. Боюсь покалічити її пальцями. Боюсь вбити. Вітер сам забрав її у мене. Недолугий. Думає, що силою можна одержати все. Якийсь малий кинув в мене камінець. «Виродок, виродок!» - кричав він. Я усміхнувся. Зараз його матір почне вибачатись. Потім, глянувши на мене, запропонує гроші, ті нещасні копійки. Вони ж нічого не вартують, ті гроші…. Я з легкістю можу віддати те, що назбирав за місяць, першому стрічному. Гроші не роблять тебе кращим, не здатні підзарядити тебе вірою чи надією, не в змозі примусити тебе чинити добро. Все залежить від твого ставлення до них. Гроші – це лише засіб. А люди зробили їх пріоритетами. Якби не хлопчик, я б не замітив дещо важливе. На дереві, на одній із гілок, над гніздом літав зяблик. Ви коли-небудь бачили зяблика? Розміром зяблик з горобця (довжина близько 17 см). Оперення у самця яскраве (особливо навесні): голова синювато-сіра, спина коричнева із зеленою смужкою, воло і груди буро-червоні, на крилах великі білі плями; забарвлення самки тьмяніше. Так от. Це був самець. Він кружляв навколо гнізда. Трапилось щось жахливе. Двоє пташенят упали. Добре, що не забились. Живі. Вони навіть не кричали. Мені здалося, що ті нещасті втратили надію, їм вже було все рівно. Жінка, матір «нечемної дитини», як я і передбачав, почала тикати мені гроші зі словами: «Мені дуже прикро. Вибачте. Візьміть». Та я їх не взяв.
Вона почала шукати очима добру людину серед натовпу. Спочатку не знала, до кого звернутись. Потім промовляла: «Допоможіть, будь ласка. Тут пташенята упали». Перехожі не відкликалися. Так пройшло декілька хвилин. Та знайшлась людина, котра звернулась до неї сама. Все ж цей світ не настільки поганий.
Добра людина. Люблю добрих людей. З ними легше порозумітись. В них немає гордині. Вони думають не лише про себе. Добрих людей мало. Якщо ви зустріли одну із них, бережіть її, робіть все можливе, щоб цей світ не заплямував її серце. Я спостерігав за чоловіком та тією жінкою. Здається, вона йому подобається, здається, це взаємно. - Ви одружені? – запитав він. - Ні. Чоловік кинув нас, - вона обняла свого сина, - коли йому було лиш пів року. - Не хочете пообідати разом? Я знаю хорошу місцину, де подають смачне морозиво для дітей. – Він глянув на хлопчика. Вони говорили, говорили, говорили…йдучи від мене все далі і далі. Забули про мене. Пішли. Радий, що тепер у цього хлопчика, можливо, буде батько. Він йому зараз потрібен. А все ж прекрасні ці створіння - зяблики. Б.І.О. ----------------------------------Продовження буде------------------------------- |
| Нарешті квітень. Земля в цвіту, а сумно на душі. Мимоволі подумки... Нарешті квітень. Земля в цвіту, а сумно на душі. Мимоволі подумки оглядаєшся назад, у такий самий сонячний весняний день, як сьогодні.... |
М. Сьогодні чудовий день! Адже ми будемо святкувати Новий рік! Ж. Протягом вечора з вами ми. Мар’яна, учениця 10- а класу, президент шкільного євроклубу |
| Тема: «Почуття і емоції» У здоровому організмі існує рівновага між спокусою і забороною; людина відчуває себе вільною у вираженні своїх почуттів і імпульсів,... |
Я проснувся… О ні… невже знову ранок… знову новий день… День який... Я проснувся… О ні… невже знову ранок… знову новий день… День який знову не принесе нічого хорошого… Невже знову доведеться вставати…... |
| Екологічна безпека літосфери Земля й вода, якщо вони безсовісно не пограбовані, можуть знову й знову давати все необхідне для життя.” |
ТАК ЛІКУЄ МОЯ БАБУСЯ ВЧИТЕЛЬ. Сьогодні ми знову зустрілися у фіто вітальні «Материнка», де відпочинемо,зцілимося, дізнаємося багато цікавого про цілющі... |
| ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ Мистецтво зовнішньополітичної стратегії віддавна мало своїх яскравих творців і дослідників. Проте сьогодні на драматичному етапі... |
На сьогодні питанням взаємостосунків між людьми є питання комунікацій... Процесу комунікації варто приділяти увагу всім людям, а особливо тим, які відносять себе до професій типу "людина— людина": психолога,... |
| Конспект уроку з української літератури Соціокультурна лінія: Сьогодні кожна людина може, як райдуга, всі свої сім кольо |
Відчуття це відображення окремих властивостей предметів і явищ при... У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття... |