|
|
Скачати 89.44 Kb.
|
| Відповідальність як основа виховання вільної особистості Матеріал підготувала ст. викладач кафедри психології Гребенюк О.Ю. У контексті сучасних тенденцій щодо більшого демократизму й прозорості в освіті варто зазначити, що свобода й відповідальність є найважливішими ознаками демократії. Окрім того, вони виступають тими загальнолюдськими цінностями, які об’єднують різні педагогічні системи. У ХХІ столітті відповідальність стає основною моральною цінністю, яка розповсюджується на всі сфери й аспекти приватного, суспільного й політичного життя, охоплює масштаби всієї планети та спрямована в майбутнє. Від розвитку цього почуття залежить напрямок розвитку цивілізації й існування людства взагалі. Відповідальність висувається на перший план таких наук, як педагогіка, психологія, філософія, аксіологія і т.д. Вітчизняні педагоги ─ О.Сухомлинська, Т.Левченко, О.Савченко, І.Бех ─ говорять про необхідність формування особистості на основі загальнолюдських моральних цінностей, серед яких вагоме місце посідає відповідальність, а тому спрямовують зусилля на виховання вільної гармонійної особистості, здатної відповідально ставитися до життя, навчання, діяльності, природи, сім’ї, здоров’я тощо. Проте для категорійного обґрунтування поняття відповідальності варто звернутися до філософських концепцій, оскільки філософські категорії виступають призмою, крізь яку людина сприймає навколишній світ. Великої уваги й значущості відповідальності як одній з найвищих цінностей надавали В.Віндельбанд, Г.Гегель, Г.Герц, Г.Йонас, Ж.-Ж.Руссо, Л.Фейєрбах, І.Кант, Е.Фромм. Г.Герц уважав, що свобода й відповідальність об’єднують активні суспільні дії людей в єдине ціле. Відповідальність – це вимога до людини, яка полягає в здатності передбачати результати власного вибору, об’єктивно оцінювати свої дії та аналізувати їх. Для відповідальності велике значення має вибір як основа дії, від якого залежить розвиток особистості. Моральний вибір і відповідальність є проявом свободи в тому випадку, коли служать суспільному прогресу [3, с.46]. Е.Фромм у своїй книзі “Человек для самого себя” підкреслює необхідність відповідальності за власне існування [4, с.42]. За Е.Фроммом, відповідальність співвідноситься з такими гуманістичними цінностями, як турбота, любов, повага, свобода. Він розрізняє поняття “відповідальність” і “обов’язок”, проводячи паралель з авторитарною та гуманістичною совістю. Таким чином, відповідальність має позитивний відтінок і є категорією свободи, а обов’язок ─ категорією несвободи [4, с.376]. Як і будь-яка інша категорія, відповідальність має свою мету, засіб та значення. Так, наприклад, за В.Віндельбандом, існує правова відповідальність, яку утворює синтез двох елементарних форм відповідальності. У такому випадку кінцевою метою є особистість, котра проявляється шляхом виконання правового мінімуму чи норми, яка являє собою значення відповідальності та дотримання якої держава вимагає від своїх громадян. Конкретною практичною метою є виконання цієї правової норми, досягнути яку можна шляхом покладання відповідальності, що є необхідною умовою формування моральної особистості. В.Віндельбанд уводить поняття “право відповідальності”, яке полягає в тому, щоб здійснювати за допомогою відповідальності моральні норми [1]. Кожна норма має свою певну цінність, тому відповідальність має різні ступені, але конкретно визначити їх неможливо. В.Віндельбанд виділяє самовідповідальність совісті як окрему форму відповідальності, що дозволяє пізнати себе як особистість. Він трактує її як відповідальність людини перед власною моральною та релігійною свідомістю та називає “найпіднесенішою формою покладання відповідальності”. Самосвідомість або самовідповідальність совісті ─ це внутрішній процес покарання чи нагороди. І хоча ці почуття, з одного боку, можна вважати протилежними, з іншого боку, вони мають деякі спільні риси, наприклад, спрямованість у майбутнє. Якщо йдеться про внутрішню моральну нагороду, то вона є стимулом для подальшого самовдосконалення, а моральне покарання потребує перетворення внутрішньої сутності людини [1, с.192]. Важливим є те, що в обох випадках ці процеси ─ позитивна та негативна форми покладання відповідальності ─ стимулюють розвиток моральних якостей, які роблять людину морально зрілою та розвиненою. Значного поширення проблема визначення відповідальності як найголовнішої цінності технологічної цивілізації набула у працях німецько-американського філософа Г.Йонаса, науково-філософський доробок якого має величезний вплив на свідомість нашого часу. За Г.Йонасом, відповідальність – категорія, спрямована в майбутнє та проголошена найвищою моральною цінністю XXI століття. Важливість і актуальність поглядів Г.Йонаса полягає в тому, що він брав за основу сучасну цивілізацію й сучасні умови та враховував найбільші досягнення науки й техніки, а також місце людини в системі “людина-техніка-технологічна цивілізація”. Сама відповідальність, оскільки вона пронизує всі сфери життя від особистої до політичної, є дуже громіздким поняттям. Тому у визначенні відповідальності слід ураховувати два чинники, які доповнюють один одного і є інтегруючими складовими етики загалом. Такими чинниками є об’єктивний, який має справу з розумом, і суб’єктивний, пов’язаний із почуттям [2, c.133]. Г.Йонас виділяє різні типи відповідальності, які найбільшою мірою поширені в суспільстві: природна та штучна (договірна); горизонтальна та вертикальна; легальна та моральна; відповідальність “за” та “перед”. 1. Відповідальність поділяється на природну та штучну в залежності від фактора, який викликає її виникнення. Природна – це така відповідальність, що виникає природним шляхом, вона є безперечна, постійна та незалежна від попередньої згоди. Прикладом такої відповідальності є батьківська відповідальність, оскільки їй притаманні всі перелічені властивості. Договірна відповідальність визначається змістом, попередньою домовленістю, часом, завданням, дорученням, компетенцією, наприклад, доручення службовця. Прийняття такої відповідальності містить у собі елемент вибору, від якого можна відмовитись [2, c.147]. 2. Прикладом “вертикальної” відповідальності може бути відповідальність батьків за дітей, яка за своїм суб’єктом є всеосяжною, тобто поширюється на все, що потребує піклування. 3. Легальна – це відповідальність, яка встановлена на рівні закону, тобто зовнішня. Моральна – це внутрішні почуття (відчуття провини, покаяння, готовність до спокутування провини), які супроводжують суб’єкт учинку. Відмінність між цими поняттями найкраще відображається у відмінності між цивільним і кримінальним правом, у дивергентному розвитку яких були розмежовані спершу ототожнені поняття спокутування (через відповідальність) і покарання (за провину). Проте спільним є те, що “відповідальність” пов’язується зі скоєним учинком і обумовлює відповідальну дію фактично ззовні [2, c.143]. Це стосується й природи, яка має свої вимоги до людини. Відносини між людьми повинні мати моральне підґрунтя, тобто ґрунтуватися на моральній, а не на легальній відповідальності. Тут прослідковується паралель з Е.Фроммом, коли він говорив про відповідальність та обов’язок. Те, що Г.Йонас називає моральною та легальною відповідальністю, за Е.Фроммом, є авторитарною та гуманістичною совістю. 4. Відповідальність “за” та відповідальність “перед” є також важливими різновидами відповідальності, які зумовлені лексичним значенням самого слова. Слово “відповідальність” (Verantwortung) має в німецькій мові два взаємопов’язаних значення (те ж саме відбувається і в українській мові): відповідальність “за” щось чи когось та відповідальність “перед” кимось. Перше передбачає відповідальність людини за власні вчинки, за наслідки своєї діяльності, відповідальність за когось, задля чогось. Друге значення – відповідальність перед кимось: іншими людьми, суспільством, Богом. Для Г.Йонаса відповідальність “за” є більш важливою порівняно з відповідальністю “перед”. Архетипом такої відповідальності є відповідальність за дитину, яка не може відстоювати та захищати власні права. Безпомічна дитина є архетипом сущого, де перетинаються буття й належність: дитина повинна бути. Тому Г.Йонас звертається до відповідальності, яка викликана не формальним законом, а почуттям відповідальності [2, c.383]. Поряд з цими існують ще два типи відповідальності – батьківська та політична (державна), які заслуговують особливого розгляду та аналізу. Батьківська відповідальність виступає першоджерелом усіх проявів відповідальності [2, c.157]. З одного боку, обидва види передують усім іншим відомим проявам відповідальності, з іншого боку, вони поєднують між собою всі можливі види та прояви відповідальності. Ті якості та особливості, що властиві цим видам, найяскравіше відображають суть власне поняття “відповідальність”. Існують три основні елементи, які, на думку Г.Йонаса, не лише розкривають зміст, спільність та відмінність батьківської та політичної відповідальності, а й узагальнюють спільне стосовно існування щастя людської істоти ─ “всеосяжність”, “безперервність”, “майбутнє”. Розглядати ці елементи слід саме в такому порядку, тому що кожен наступний елемент є логічним продовженням попереднього. Всеосяжність обов’язків виявляється через обидва види відповідальності: батьківську та політичну, які розповсюджуються на все буття їхніх об’єктів і охоплюють усі інтереси та потреби від буденних до найвищих. Так, батьки несуть відповідальність за дитину, яка є предметом усієї відповідальності. Спочатку це відповідальність за фізичний розвиток дитини. Потім уже вони займаються духовним розвитком усіх здібностей дитини та її вихованням. Під вихованням розуміються здібності, поведінка, взаємини з навколишнім середовищем, характер та знання, розвитку яких треба сприяти й певною мірою, зокрема на початковому етапі, контролювати їх для того, щоб виховувати в дитині бажання вчитися, здобувати нову інформацію та задоволення від навчання. Батьківська відповідальність є всеосяжною, її зміст ─ це буття дитини як цілого (als Ganzes) та піклування про її благо. Відповідальність у тому значенні, в якому вона тут розглядається, має за мету можливе щастя дитини. Ідеться не лише про буття, а й про краще буття. У цьому полягає спільність батьківської та політичної відповідальності. Цікавим є той факт, що в давнину володаря країни називали “Цар-батюшка”. Державний діяч, політик, президент держави, уряд під час свого правління підпорядковуються одній спільній меті: всеосяжній відповідальності за благо свого народу, тобто піклування про загальне суспільне благо [2, c.156-158]. Особливу увагу Г.Йонас звертає на виховання. Унаслідок всеосяжності свого предмета переплітаються й доповнюють одна одну найприватніша та найсуспільніша сфери буття. Через виховання дитина входить у суспільство, світ інших людей, знайомиться з новим середовищем, тобто її життя вже виходить за межі суто родинних стосунків. Спочатку індивід засвоює мову, потім суспільні цінності, норми, правила поведінки й у такий спосіб стає членом більшої спільноти. Сфера приватного життя вже починає охоплювати й громадське. Інакше кажучи, “громадянин” є метою виховання, він не формується лише зусиллями держави, оскільки є частиною батьківської відповідальності. Цей факт має зворотний бік. Держава має відповідати та піклуватися про виховання дітей, а батьки виховують їх для держави. Держава здійснює вплив на формування своїх громадян через різні установи й заклади, що знаходяться під її компетенцією та наглядом. Таким чином здійснюється політика у сфері виховання. Окрім того, державні установи можуть контролювати процес виховання й за необхідності втручатися в нього, наприклад, коли треба захистити дітей від своїх батьків, примусити їх до виконання батьківських обов’язків чи позбавити батьківських прав, надати особливу допомогу, якщо батьки не в змозі це зробити. Все більше й більше батьківська відповідальність переноситься на державну. Відбувається трансформація й перехід одного виду відповідальності в інший [2, c.158-159]. Важливим елементом, характерним для батьківської та політичної відповідальності, Г.Йонас уважає безперервність, яка є логічним наслідком, продовженням всеосяжності. Оскільки життя предмета відповідальності не припиняється, ані батьки, ані уряд не мають права давати собі в цій справі відпочинок. Дуже важливою в цьому ракурсі є вимога забезпечення безперервності існування. Всеосяжність та безперервність відповідальності дуже тісно переплітаються одна з одною. У такому випадку політична відповідальність має більш розширений часовий простір, який сягає далеко в минуле та охоплює майбутнє. Відповідальність має справу з майбутнім. Кожного дня люди турбуються про те, яким буде наступний день, що треба зробити. Але коли йдеться про відповідальність та майбутнє, то тут уже вирішального значення набувають зовсім інші виміри. Майбутнє усього існуючого стає спільним предметом усіх окремих дій відповідальності, які завжди опікуються саме ближнім. Це сфера майбутнього передбачення, інше є непередбачуваним унаслідок багатьох причин, серед яких основними є невідомі об’єктивні обставини, спонтанність та свобода життя [2, c.162-165]. Отже, “принцип відповідальності”, проголошений Г.Йонасом основним моральним імперативом майбутнього, має бути покладений в основу етики майбутнього й стати для кожного його власною філософією життя. Основна ідея такої філософії полягає у відповідальності перед майбутніми поколіннями за наслідки власної діяльності заради збереження життя, природи й буття. Досягти такого рівня відповідальності, коли наслідки кожного вчинку матимуть у свідомості проекцію на майбутнє, здається можливим через виховання, перш за все, самовідповідальності та вимогливості до себе. У свою чергу це впливатиме на свідомий вибір поведінки і, як наслідок, на світосприйняття й світогляд. ЛІТЕРАТУРА 1. Виндельбанд В. О свободе воли. – М.: АСТ, 2000. – 208 с. 2. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації. – К.: Лібра, 2001. – 400 с. 3. Нравственные проблемы развития личности / Под ред. А.И.Титаренко. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 143 с. 4. Фромм Э. Психоанализ и этика. ─ М.: ООО “Издательство АСТ-ЛТД”, 1998. ─ 568 с. |
|
Нижникевич Зоряна Як виховувати в учнів початкової школи відповідальне... А виховання творчої особистості школяра, відповідального й свідомого громадянина. Відповідальність як інтегральна якість особистості... |
О. А. Мільченко ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ... Ьтурної і наукової організації. Нині перед середніми загальноосвітніми школами (СЗШ) постали завдання виховання вільної, творчої,... |
|
Принципи процесу виховання – їх характеристика ”. Анотація Автор висвітлює концепцію національного виховання і її принципи. Наведені приклади практичної реалізації принципів виховання в освітньому... |
Особливості ґендерного виховання в сучасній школі Особистісно зорієнтоване виховання – це утвердження людини як найвищої цінності, на основі якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети.... |
|
Виховання найбільш діалектична і найбільш суперечлива сфера педагогічної... Виникла соціальна потреба у формуванні творчої особистості майбутнього спеціаліста, який би зміг розв’язувати як щоденні, так і масштабні... |
Уроку з правознавства на тему Юридична відповідальність Базові поняття і терміни: «відповідальність», «юридична відповідальність», «види юридичної відповідальності», «Обставини, що виключають... |
|
ВПЛИВ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ КЕРІВНИКА... Ький писав: «…у вихованні все повинне ґрунтуватися на особистості вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела... |
Національно-патріотичне виховання в контексті Програми «Основні орієнтири... До суспільства і держави, інших людей, праці, природи, мистецтва, самої себе. Виховання здійснюють для ідентифікації вихованця із... |
|
Хатнє виховання або роль сім ї у вихованні особистості «Хатнє виховання». Саме тут, в сім’ї, в родині дитина робить свої перші кроки в подальше життя, і якою буде ота життєва стежка багато... |
— наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості. Етапи Педагогіка — наука, що вивчає процеси виховання, навчання і розвитку особистості |