|
|
Скачати 131.81 Kb.
|
|
Тема. Сутність та структура свідомості. План 1.Проблема свідомості у філософії 2.Біологічні та соціальні умови виникнення свідомості 3.Структура та функції свідомості. 4.Суспільна свідомість. 1. Проблема свідомості у філософії Людині притаманна здатність не тільки сприймати різноманітні явища зовнішнього світу і власні переживання, але й осмислювати їх. У ході такого осмислення людина узагальнює свій практичний досвід, вивчає об’єктивні властивості предметів навколишнього світу і саму себе. На цій основі вона складає програму своїх дій, передбачає їх наслідки і, головне, відповідає за них. Це перші штрихи до властивості, притаманної тільки людині, яку ми називаємо свідомістю. Проблема свідомості багатогранна. Вона перебуває в центрі уваги багатьох наук. Свідому діяльність людини вивчають філолософія, медицина, психологія, кібернетика та деякі інші науки. По своєму осмислюють її мистецтво та релігія. Аналізом же свідомості в цілому, в контексті інших видів діяльності людини та суспільства, займається філософія. Вона намагається відповісти на питання: що таке свідомість з точки зору філософії, як виникла свідомість людини, якими є її основні властивості, фукції та структура. Проблема свідомості є однією з найскладніших і найзагадковіших. Ми не можемо спостерігати явище свідомості безпосередньо, чуттєво, не можемо його вимірювати, досліджувати за допомогою різних приладів. Це завжди сприяло містифікації її природи та сутності. Ще в стародавні часи виникло уявлення про те, що свідомість є прояв душі. Характерним для цих поглядів було те, що душа не відокремлювалась від тіла, бо не існувало поділу на матеріальне та ідеальне. Це також стосується і перших філософських теорій. З часом душа почала розглядатись як якась не матеріальна субстанція, нібито не залежна від матерії, здатна вести самостійне існування, безсмернта і вічна. Вперше такі погляди знайшли обгрунтування у філософії Сократа і його учня Платона. Геракліт основу свідомих дій людини називав “логосом”, що тлумачилось як слово, думка, сутність самих речей. Цінність людського розуму визначалась залежно від міри залучення до цього логосу – об’єктивного світопорядку. Взагалі ж у античній філософії свідомість причетна до розуму, що є космічним і виглядає як узагальнення дійсного світу, як синонім універсальної закономірності. У подальшому історико-філософському процесі проблема свідомості набувала найрізноманітніших тлумачень. Ідеалістичні погляди на природу свідомості протягом столітть набували різного змісту, але зводились до наступного: свідомість – первинна, матерія – вторинна. З точки зору дуалістів, матерія та свідомість- самостійні, рівноцінні начала. У 50-роки ХІХ століття набула досить великого поширення вульгарно-матеріалістична точка зору на свідомість. Вважалось, що свідомість, думка “виділяється” мозком таким чином, як сеча нирками. Механістично тлумачив свідомість і такий напрямок, як гілозоїзм. Прихильники гілозоїзму припускали можливість наявності відчуттів і в неживих предметів. Діалектичний матеріалізм розглядає свідомість як продукт закономірного історичного розвитку матерії, її соціальної форми руху. Трактуванням свідомості в сучасної світової філософії займається феноменологія. Представники феноменології (Гуссерль, Хайдеггер, Шелер, Сартр) намагаються протистояти наївному натуралістичному погляду на свідомість і світ, який зводить свідомість до предмета, до обєкта і встановлює між ними лише причини і функціональні звязки. Значних успіхів у процесі дослідження різних змістовних аспектів свідомостідосягли герменевтика, структуралізм, психоаналіз, екзистенціалізм, філософія життя. Сьогодні філософи зосередились на співвідношенні “духу” і “тіла”, фізичних і психічних станів. 2. Біологічні та соціальні умови виникнення свідомості Властивістю матерії є властивіть відображення. Відображення – це універсальна якість матерії, це процес та результат взаємодії, при якому особливості одного обєкта в інший формі відтворюються в особливостях другого обєкта. Взаємодія предметів николи не миніє безслідно, обов’язково залишаються наслідки. Фізіко-хімічне відображення відбувається за законами механіки, фізіки, хімії. Таке відображення має пасивний характер. Фізіологічне відображення притаманне одноклітинним структурам. Простішою формою фідображення є подразливість. Ця властивість живих організмів вибірково реагувати на фізіко-хімічні чинники проявляється в обміні речовин. Психічне відображення виникає на більш високому етапі розвитку живих організмів. Для безхребетних характерне інстинктивне відображення – в стереотипних умовах всі представники біологічного виду поводяться однаково. У високоорганізованих тварин, крім безумовних рефлексів існують умовні. Вони виконують роль сигналізатора, попереджаючи про події, які повинні відбуватися, що є необхідною умовою випереджального відображення. Носієм відображення у формі свідомості є людина. Свідомість – це вища форма відображення. Воно проявляється у тому, що більш глубокого і усвідомленого змісту набуває чуттєве відображення, свідомість відображає світ в ідеальних образах, людське відображення має не пристосувальний, а активно-перетворювальний характер. Людина прагне змінити життя так, щоб воно відповідало її потребам. Людина спочатку у свідомості створює нове, а потім втілює його у дійсність за допомогою праці. Потреби людини, відображуючись у свідомості, набувають характеру мети, тобто ідеальної моделі бажаного майбутнього. Реалізуючись у практичній діяльності, мета матеріалізується у предметній формі, у формі реально існуючих предметів, яких раніше не існувало. Вирішальну роль у виникненні і розвитку свідомості відіграли соціальні умови. Першим обумовлюючим фактором становлення свідомості стала праця. Під час виготовлення знарядь праці людина почала вирізняти загальні зв’язки та відносини в предметах праці. Трудовий процес підштовхував майбутню людину абстрагуватися, робити узагальненя, відвертати ознаки предмета від самого предмета і формувати поняття. Засоби праці водночас виступали і засобами пізнаня, людина осягала властивості об’єктивного світу. Логіка чуттєво-предметної діяльності перетворювалася на логіку мислення. Людина вчилася думати. Так поступово формувався логічний образ предмета., а праця людини набувала усвідомленого характеру. Зароджуючись і розвиваючись у праці, свідомість втілюється у праці, створюючи предметний світ олюдненої природи, світ культури. Другим фактором виникнення та розвитку свідомості є мовне спілкування, мова. Мова виникла в колективі первісних людей, життя яких вимогало певних знаків.Знак мав бути загальним для певного класу речей і дій і загальним для всіх учасників трудового процесу. Тому виникла необхідність у звуковій системі знаків. Звуковою системою знаків, за допомогою яких здійснюється спілкування є мова. Тільки за допомогою мови людина може сформулювати і знайти вираження своїм думкам. Мова – це не просто засіб передачи думок, а й необхідна умова і знаряддя процесу мислення. Процес мислення – це процес оперування абстрактними поняттями. Третім фактором виникнення свідомості є общинний характер життя людей. Свідомість – продукт суспільства і суспільного розвитку. В процесі трудової діяльності людина вимушена спілкуватися з іншими людьми, виникає обмін інформацією, досвідом, здібностями, навичками. Спілкування – це одна із умов соціалізації особистості, оскільки у спілкуванні людина отримує не тільки раціональну інформацію, формує способи діяльності, а й засвоює людські емоції, почуття, форми поведінки. Отже, Свідомість – це специфічно людське відображення і духовне освоєння дійсності, властивість висоорганізованої матерії – людського мозку, яка полягає у створенні суб’єктивних образів об’єктивного світу, утриманні, збереганні і перебці інформації, у виробленні програми діяльності, спрямованої на вирішення певних завдань, в активному управлінні цією діяльністю. 3.Структура та функції свідомості. Свідомість як внутрішній світ людини має свою структуру. Несвідоме – це сукупність психиних явищ, станів і дій, які перебувають поза сферою розуму. До несвідомого належать: інстинкти – сукупність природжених актів поведінки; інтуіція та автоматизми (Інтуіція – це знання, яке виникає без усвідомлення шляхів і умов його отримання, через безпосеренє чуттєве споглядання чи умовид. Автоматизми – це складні дії людини, які були утворені під контролем свідомості, але внаслідок довгого повторювання набувають несвідомого характеру); сновідення, гіпнотичні стани, тощо. Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності навантаження на свідомість зменшується. Підсвідоме – це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього належать психичні явища, повязані з переходом операцій діяльності з рівня свдомості на рівень автоматизму. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами єдиної психічної діяльності. Структура свідомості має умовний характер. Знання – це головний компонент, ядро свідомості, засіб її існування. Емоції стимулюють або гальмують усвідомлення індивидом реальних явищ дійсності. Воля – це усвідомленне цілеспрямованне регулювання людиною своєї діяльності. Мислення – це процес пізнавальної діяльності індивида, якій характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням дійсності. Увага – це форма психічної діяльністі людини, що виявляється в зосередженності на певних обєктах. Пам’ять – це психічний процес, якій полягає в закріпленні, збереженні та відтворенні в мозку людини його минулого досвіду. У субєктивній реальністі людини має місце така важлива підструктура як самосвідомість. Самосвідомість – це цілісна оцінка самого себе, свого моральгого обличча, власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій. За допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе. Самосвідомість формується під впливом соціального середовища у процесі предметно-практичної діяльності та спілкування. Соціальне середовище потребує від особистості контролю над своїми діями і відповідальності за їх результат. Основні функції свідомості: Пізнавальна (відображальна) – здатність індивідуума отримувати знання про навколішній світ і про себе. Пізнавальна функція є всеохоплюючою, вона має не пасивний, а активний, евристичний характер, тобто у свідомості є властивість випереджального відображення дійсності. Акумулятивна (накопичувальна) – полягає в тому, що пам’яті людини накопичуються знання, отримані нею не тільки з безпосереднього, особистого досвіду, а й з досвіду попередніх поколінь. Аксіологічна (оціночна) – свідомість є формою обєктивного відображення світу, але свідомість вбирає в себе прояв субєктивного до дійсноті як світу свого життя, його оцінку. Цілепокладання (формування мети) - здатніть до цілепокладання – це специфіна людська здатність. Ціль – це ідеалізована потреба людини, яка знайшла свій предмет. Цілеспрямована діяльність людини обгрунтована невдоволеністю людини світом і потребою його змінити. Творча (конструктивна) – людина створює те, що природа до неї не породжувала. Комунікативна (зв’язку) – зумовлена тим, що люди беруть участь у спільній праці і потребують постійного спілкування. Регулятивна (управлінська) - вплетена у взємодію людини з навколішним світом і виступає у двох формах: спонукальної та виконавчої регуляції. 4.Суспільна свідомість являє собою сукупність ідеальних образів, а саме: понять, ідей, поглядів, уявлень, почуттів, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом навколишнього світу, зокрема і суспільної свідомості. Іншими словами, це розуміння дійсності відповідними соціальними групами або суспільством у цілому на даному етапі їх розвитку. Суспільна свідомість є самостійним духовним утворенням, що існує як філософська категорія, що позначає особливість соціальних суб'єктів відображати суспільне буття як реальний процес життя людей. Суспільна свідомість — частка суспільного буття, а саме буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідомість має надзвичайно складну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття.. За гносеологічними особливостями відображення суспільного буття вирізняють два рівні суспільної свідомості: буденний і теоретичний. Соціологічний аспект суспільної свідомості — це момент її діяльності. У цьому аспекті суспільна свідомість представлена соціальною психологією і ідеологією. Буденний рівень суспільної свідомості являє собою відображення дійсності в межах повсякденного життя. Часто буденну свідомість називають здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно, в процесі безпосереднього життя. Вона включає накопичені впродовж віків емпіричні знання, норми й зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнені і несистематизовані уявлення і знання про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення. Теоретичний рівень суспільної свідомості виступає у вигляді певної системи поглядів. Він прагне проникнути в суть явищ об'єктивної дійсності, і розкрити закономірності їхнього розвитку функціонування. Теоретична свідомість здатна видозмінювати повсякденну свідомість. Суспільна психологія — це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій і громадської думки, які складаються стихійно, в процесі повсякденного життя суспільства. Суспільна психологія і емпіричні знання перебувають на одному рівні суспільної свідомості. Суспільна психологія здійснює регулятивну функцію безпосереднього життя людей. У ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства взагалі. Можна говорити про особливості національної, класової психологи, психології релігійних груп тощо. Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важливу роль у суспільних рухах, спонукаючи їх до різноманітного роду дій. Тому державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їхню реакцію на ті чи інші події. Ідеологія — це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Ідеологія спрямована на регулювання суспільних відносин. Між ними існує єдність і взаємодоповнення. Проте ці сфери суспільної свідомості мають і певні відмінності, а саме:
У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Форми суспільної свідомості — це відносно самостійні, більш або менш систематизовані за рівнем духовні утворення, що відображають певні сторони об'єктивного світу та суспільного буття. Форми суспільної свідомості відрізняються : а) за предметом відображення. У політичних поглядах, наприклад, відображаються відносини суб'єктів політичних процесів, в моралі — ставлення людини до людини, до колективу, суспільства; б)за формами відображення. Вони можуть бути теоретико-понятійними, нормативно-оцінювальними, художньо-образними; в) за особливостями свого походження і розвитку. Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. З розподілом праці на матеріальну і духовну сталася диференціація міфологічної свідомості. Виникає система моралі, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість; г) за виконуваними ними соціальними функціями. Різні форми свідомості виконують різні функції. Наука і філософія мають пізнавальне та світоглядне навантаження. Політична і правова свідомість виражає і захищає передусім інтереси певних соціальних груп в питанні про владу, державу і право. Мораль виступає в ролі неофіційного регулятора відносин між людьми в нематеріальній сфері, спираючись при цьому не на силу закону, а на авторитет громадської думки. Мистецтво задовольняє високі духовні та культурні потреби, властиві тільки людині. Всі форми мають один об'єкт відображення — матеріальне життя суспільства, суспільне буття; всі вони виступають як окремі види єдиного духовного комплексу — суспільної свідомості. У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість — це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних установок, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади. Правова свідомість - це сукупність ідей і поглядів відносно правомірності чи неправомірності дій, прав і обов'язків членів суспільства, справедливості чи несправедливості юридичних законів. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, з точки зору закону. Решта суспільних відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять у мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільством і власним уявленням добра і зла. Вимоги моралі не мають підтвердження в певних установах чи закладах. Вони підтримуються громадською думкою, владою звичаїв, установленими нормами, оцінками суспільства і соціальних груп. Мистецтво і естетична свідомість включає смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди і теорії, які відображають естетичну цінність предметів і явищ об'єктивної дійсності, а також предметів і явищ, створених самою людиною. Відображення дійсності в естетичній свідомості здійснюється через поняття прекрасного і потворного, піднесеного і підлого, комічного і трагічного. Релігійна свідомість охоплює релігійну ідеологію і релігійну психологію. Релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Філософська свідомість спрямована на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини із світовим універсумом. Філософія служить цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини. Вона дає людині духовні орієнтири для досягнення безсмертя, маючи специфічні форми усвідомлення єдності людини і світу. Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить її носіям: масовій, колективній та індивідуальній свідомості. Масова свідомість — це рівень суспільної свідомості, суб'єктами якої виступають великі людські спільноти. Масова свідомість виникає на ґрунті єдності соціально-економічних, ідейно-політичних і культурно-етнічних умов життя багатьох людей і включає найпоширеніші, типові уявлення, погляди, прагнення, ідеали, настрої та емоції, звичаї і традиції, що формуються в процесі духовно-практичного освоєння світу і безпосередньо вплетені в повсякденну практичну діяльність. Масова свідомість виступає безпосередньо спонукальною силою соціальних дій мас, їхньої соціально-перетворюючої діяльності. Індивідуальна свідомість — це духовний світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ скрізь призму певного соціуму — суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються й існують у соціальному середовищі. Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Індивідуальна свідомість є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його особливостей психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей. |
|
План: Закони України про ЦЗ. Основні визначення. Структура ЦЗ України Практична робота № Закон України про ЦЗ. Структура ЦЗ України. Структура ЦЗ на ОНГ |
Тема Свідомість як філософська проблема ... |
|
План семінарського заняття Сутність і призначення аналізу взаємозв'язку... ... |
ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ Сутність і структура суспільного виробництва. Фактори виробництва. Взаємодія і розвиток факторів виробництва |
|
Створення нової бази даних. Структура таблиці. Типи полів та їхні властивості Структура таблиці — це структура запису, тобто сукупність назв полів, їхніх типів та властивостей, визначених користувачем під час... |
Формування громадянської свідомості Гриценчук О. О. Формування громадянської свідомості (Європейський аспект) // Рідна школа. 2002. №10. – С. 8-9 |
|
1 Сутність і структура потенціалу підприємства Мета навчальної дисципліни—вивчення закономірностей, принципів, особливостей розвитку, конкурентоспроможності потенціалу підприємства,... |
Основні категорії дидактики Сутність педагогічної діяльності. Структура педагогічної діяльності. Специфіка педагогічної діяльності |
|
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |
Уроку: комбінований. Структура уроку Мета: засвоєння учнями знань про сутність та етапи економічного аналізу проекту; формування вмінь визначати собівартість та ціну;... |