Підприємство в сучасній системі господарювання
|
|
Скачати 4.65 Mb.
|
|
Меліорація є комплексним і тривало діючим фактором, який сприяє підвищенню економічної родючості фунту. Зрошення земель під сільськогосподарськими культурами, лук, пасовищ забезпечує збільшення їх продуктивності внаслідок збирання двох урожаїв за рік. Застосування меліорації в поєднанні з впровадженням науково обґрунтованих систем землеробства, які враховують фунтово-кліматичні умови підприємства, дозволяє істотно підвищити ефективність рослинницької галузі. Селекція. Впровадження нових сортів сільськогосподарських культур в умовах інтенсивного землеробства, коли досягається високий рівень агротехніки, має велике значення. Зокрема, за допомогою спрямованої селекції у рослин розвиваються цінні господарсько-біологічні ознаки, внаслідок чого досягають поліпшення якісних показників, підвищення стійкості рослин проти хвороб і несприятливих кліматичних умов. Переведення виробництва на промислову основу об’єктивно підвищує роль селекції та племінної роботи в тваринництві. Сучасна (технологія потребує посилити увагу до виведення продуктивних, скороспілих порід худоби та птиці, здатних ефективно окупити корми, давати більш високоякісну продукцію. Технологія повинна передбачати застосування ефективних з погляду кінцевих результатів технічних засобів та форм їх використання. Водночас інтенсивні технології висувають принципово нові завдання. Суть інтенсивної технології полягає у створенні оптимальних умов для вирощування сільськогосподарських культур, повну механізацію виробничих процесів, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунту та одержання врожаю. З розвитком науково-технічного прогресу поглиблюється спеціалізація та зростає концентрація виробництва, розвивається міжгосподарське й агропромислове кооперування. На цій основі створюються і нові типи сільськогосподарських та агропромислових підприємств (об’єднань), іншими стають зв’язки між господарствами, відбуваються зміни в організації виробничих підрозділів, виникають нові форми, які дають змогу вести виробництво з урахуванням вимог ринку. При інтенсифікації виробництва важливим є рівень розвитку соціальної сфери. З одного боку, розвиток сільськогосподарського виробництва визначає рівень розвитку соціальної сфери, з другого – соціальні фактори впливають на ефективність виробництва. 4.2.4. Загальна характеристика інновацій та інноваційних процесів Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи – традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні – розвиток останніх на якісно новому рівні. Відповідно інноваційні процеси у ринкових умовах господарювання у розвитку економіки будь-якої галузі народного господарства мають вирішальне значення. Процеси оновлення пов’язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих, комерційних завдань, як надзвичайно важливий фактор забезпечення стабільності їх функціонування, економічного зростання і конкурентоспроможності. Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів, у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів. У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі. Започатковується інноваційний процес інноваційною ідеєю вирішення певного проблемного питання у будь-якій сфері діяльності. Відповідно до рис. 1. наступною ланкою інноваційного процесу є новація. Результатом інноваційних процесів є новації, а запровадження їх у господарську практику (у виробництво) визнається за нововведення. Лише успішні нововведення є інноваціями.  Рис.1. проц Рис. 4.2.4.1 Схема інноваційного процесу Правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України „Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року, згідно якого: Інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього. Для ефективного функціонування економіки потрібно, щоб новини запроваджувалися на макрорівні шляхом прогресивних міжгалузевих структурних зрушень і якісних змін у стані продуктивних сил. На мікрорівні завдяки нововведенням підприємства при необхідності істотно збільшують виробництво продукції, поліпшують її якість, досягають необхідної стабільності в результаті пом’якшення впливу несприятливих природних умов, істотно підвищують продуктивність праці, забезпечують економію ресурсів і, насамперед, енергоносіїв, а також охороняють довкілля, успішно вирішують соціальні питання, пов’язані з докорінною зміною умов праці, життя і побуту людей на селі. Щоб досягти вищої ефективності сільськогосподарського виробництва, забезпечити конкурентоспроможність продукції аграрні підприємства здійснюють інноваційну діяльність. Інноваційна діяльність – це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг (згідно з законодавством України). Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути:
Підприємство будь-якої форми власності, в якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається інноваційним підприємством. Об’єктами інноваційної діяльності є:
Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів” та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. У нинішній період ринкових відносин інноваційні процеси стали основою розвитку будь-якої галузі народного господарства. Вони є передумовою розвитку економіки в майбутньому. 4.2.5. Здійснення інновацій підприємствами на основі НТП і НТР Потенційні можливості здійснення інновацій, інноваційних процесів та інноваційної діяльності на підприємствах визначаються передусім науково-технічним прогресом та науково-технічною революцією, а також їх досягненнями у галузях науки і техніки. На сучасному етапі всі аспекти економічного зростання і соціального досягнення людства тісно пов’язані з науково-технічним прогресом, що ґрунтується на пізнанні природи і суспільства, застосуванні законів їх розвитку у виробництві. Науково-технічний прогрес включає в себе:
Науково-технічний прогрес - це складне і багатогранне явище, зміст якого можна визначити як постійний процес створення нових і вдосконалення існуючих знарядь і предметів праці, технологій виробництва, його організації і управління з метою досягнення більшого економічного і соціального ефекту. НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему “наука – техніка - виробництво”, що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективними зразками. НТП властиві еволюційні та революційні форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять: поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення; модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки. До революційних форм – зміну поколінь техніки й кінцевої продукції; виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва. Науково-технічна революція відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкривань, що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. В агропромисловому комплексі НТП здійснюється за такими основними напрямами: технічним, технологічним, агрохімічним, біологічним і організаційно-економічним. Кожний з них охоплює широке коло конкретних проблем, розробка яких відкриває перед підприємствами широкі можливості для подальшого вдосконалення виробництва, збільшення обсягу продажу товарів вищої якості і одержання більших прибутків. У ринковій економіці створюється адекватний її вимогам механізм науково-технічного прогресу, основними рисами якого є високий ступінь свободи вибору напряму наукових досліджень і запровадження у виробництво їх досягнень; прийняття на себе науковими установами і підприємствами ризику від можливих негативних економічних результатів у процесі наукових розробок та їх реалізації в практику; конкуренція між розробниками у виборі наукових підходів, шляхів і методів розв’язання народногосподарських і соціальних проблем; децентралізований характер формування політики ведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, відповідно до якого весь інноваційний цикл відбувається в поєднанні приватнопідприємницької діяльності підприємств у галузі науково-технічного прогресу з державною діяльністю. Основні завдання НТР — прискорений розвиток пріоритетних галузей народного господарства, механізація та автоматизація трудомістких процесів, підвищення продуктивності праці й ефективність всього виробництва. Зміст сучасної науково-технічної революції найбільш повно розкривається через її особливості. До визначальних з них належать:
НТП у ринкових умовах має великий вплив на вирішення соціально-економічних проблем. У пореформений період постійно зростає інтерес нових господарів до найсучасніших досягнень науково-технічного прогресу, спроможних забезпечити прискорене і вагоме нарощування сільськогосподарського виробництва, зростання його ефективності. Аграрні формування, які активно використовують наукові розробки, досягають високих кількісних і якісних результатів. У подальшому, у міру фінансового зміцнення сільськогосподарських товаровиробників, інноваційні процеси набудуть ще більшого поширення і вирішальною мірою визначатимуть результативність аграрного сектора. 4.2.6. Класифікація інновацій За своїм характером інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою запровадження досягнень науково-технічного прогресу в виробництво і соціальну сферу. За своїм характером інноваційні процеси, новації й нововведення поділяються на взаємозв’язані види. Технічні новації і нововведення проявляються у вигляді нової продукції, технології її виробництва, засобів виробництва. Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва. Економічні – методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності. Соціальні - різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка та підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров’я людини та охорона довкілля тощо); Юридичні – нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій. Екологічні – впровадження заходів для охорони навколишнього середовища. Деякі економісти пропонують виділити окремо в класифікації так звані інфраструктурні інновації (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, освітні тощо). Досить обґрунтованою і переконливою є класифікація інновацій за окремими ознаками (рис. 4.2.6.1). Між окремими видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв’язок. Технічні новації зумовлюють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Уточнення поняття інновацій та їх типів за вищевказаними ознаками дозволить вибрати правильну стратегію розвитку підприємства-інноватора, яка залежить від домінуючого типу інновацій; побудувати економічні механізми та організаційні форми управління (що є наслідком обрання стратегії); змоделювати поведінку підприємства щодо реалізації своєї інноваційної продукції на ринку.  Рис. 4.2.6.1. Класифікація інновацій 4.2.7. Інноваційний менеджмент та фінансова підтримка інноваційної діяльності підприємств Науково-відтворювальні процеси загалом й такі їх складові, як інноваційна діяльність та інноваційні процеси потребують особливих регулювання, підтримки, мотивації, наполегливості в досягненні їх завершення в діючому виробництві та на ринку. Все це може бути забезпечено проведенням відповідної політики (науково-технічної та інноваційної) в макроекономіці, регіонах, галузях, корпораціях, на окремих підприємствах за допомогою менеджменту й, зокрема, - інноваційного менеджменту. Інноваційний менеджмент – це особлива управлінська діяльність, спрямована на одержання економічних, соціальних та екологічних результатів функціонування соціально-економічних систем шляхом створення (придбання) та переважного використання у виробничо-комерційній діяльності інновацій в якості основних продуктів, а також факторів ефективної праці. Статистичні дані свідчать про постійне зниження частки інноваційно активних промислових підприємств в Україні. Протягом 1999 – 2002 р.р. спостерігається щорічне зниження цього показника в середньому на 4,1%. Зазначені негативні тенденції характерні і для підприємств АПК. Так, у 2000 році 971 підприємство АПК впроваджувало інновації у своїй діяльності, а в 2003 році їх кількість скоротилася на 29,5 % і становила 684 підприємства. Протягом останніх років простежуються дві тенденції: з одного боку, незначне збільшення обсягу сукупних витрат на дослідження і розробки в абсолютному вираженні, а з другого – зниження значення цього показника у відносному вираженні (у відсотках до ВВП), що свідчить про відставання темпів зростання витрат на проведення досліджень і розробок від темпів зростання ВВП. Якщо у 1999 році сукупні витрати на дослідження й розробки становили 0,14% ВВП, то у 2002 році – тільки 0,08%, тобто на 0,06 пункта менше. Для порівняння: у 2002 році в середньому в країнах ЄС аналогічний показник становив 1,85%, у США – 1,98%, а у Японії – 2,18%. Однією з умов забезпечення в Україні сталого розвитку є досягнення значно вищого рівня інноваційної активності підприємств. Тому об’єктивно виникає необхідність здійснення державного регулювання інноваційної діяльності суб’єктів господарювання. Відношення держави до використання інновацій для вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку виражає інноваційна політика. Вона проявляється в діяльності державних органів, владних структур по визначенню, організаційно-управлінському та ресурсному забезпеченню досягнення цілей перетворення продуктів наукової й науково-технічної діяльності в інновації та переводу господарських систем на інноваційний тип розвитку. Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції. Основними принципами державної інноваційної політики є:
Важливою складовою підтримки суб’єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів є фінансова підтримка, яка може бути надана шляхом:
Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:
Однією з найбільш ефективних інновацій в управлінській справі за останні роки став реінжиніринг. Зараз надзвичайно популярним у проектуванні ділових процесів став реінжиніринг бізнесу. Реінжиніринг - це фундаментальне переосмислення і радикальна перебудова бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників, як вартість продукції, якість продукції, рівень сервісу, фінансовий стан фірми, маркетинг, побудова інформаційних систем та ін. Реінжинірингу притаманні такі основні властивості:
Реінжиніринг застосовується в трьох основних ситуаціях: По-перше, в умовах, коли фірма знаходиться в стані глибокої кризи. Ця криза може виражатись у явно неконкурентному (дуже високому) рівні витрат на виробництво, різкому зниженні попиту на продукцію фірми і т.п. По-друге, в умовах, коли сучасне (поточне) положення фірми може бути визнано задовільним, однак прогнози її діяльності є несприятливими (невтішними). Фірма зіштовхується з небажаними для себе тенденціями у сфері конкурентоспроможності, прибутковості, рівня попиту на продукцію і т.д. Тут фірма реагує на негативні зміни факторів впливу, поки вони не набули ще фатального для неї характеру. По-третє, реалізацією можливостей реінжинірингу займаються благополучні, швидкозростаючі та прогресивні організації, їх завдання полягає у прискореному нарощуванні відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкурентних переваг. Застосування реінжинірингу в цій ситуації є кращим варіантом ведення бізнесу. В реінжинірингу виділяють дві суттєво відмінні його різновидності:
Успішна реалізація програм реінжинірингу передбачає: 1) послідовну підготовку і проведення заходів з розробки удосконалених моделей бізнес-процесів; 2) ініціювання та здійснення (практичну реалізацію) пілотних (пробних) проектів з наступним подальшим удосконаленням та оптимізацією бізнес-процесів на основі результатів впровадження пілотних проектів; 3) базування програм реінжинірингу на використанні сучасних інформаційних технологій (засобів телекомунікації, систем електронних конференцій, інтегрованих баз даних, об’єднаних комп’ютерних мереж, експертних систем, електронних імітаційних моделей, інших сучасних інформаційних технологій). 4.2.8. Вплив новацій на виробництво, господарську і підприємницьку діяльність суб’єктів господарювання Локальні і глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати оптимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, що вони системно, комплексно і гармонійно використовуються підприємствами. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на ефективність діяльності підприємства справляють технічні й організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (за допомогою ефективності нових технічних і організаційних рішень). Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величину економічного ефекту можна і треба обчислювати в одній із двох форм – народногосподарській (загальний ефект за умов використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень). Народногосподарський економічний ефект визначається через порівнювання результатів від застосування технічних нововведень і всіх витрат на їх розробку, виробництво і споживання; він відбиває ефективність певної групи технічних нововведень з погляду їхнього впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни. Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу “наука – виробництво – експлуатація (споживання)”, дає змогу оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій підприємств-продуцентів і підприємств споживачів. Для оцінки внутрішньогосподарського економічного ефекту від створюваних технічних новин можна застосувати показник чистого прибутку, та похідні показники – коефіцієнт ефективності одночасних витрат, економію ресурсів. Ступінь впливу нововведень організаційно-технічного характеру протягом року на результативність діяльності підприємства можна обґрунтувати за допомогою наступних техніко-економічних показників:
Дослідження фахівців свідчать, що при загальній тенденції постійного зниження фондовіддачі техніко-організаційні нововведення забезпечили значне підвищення обсягів виробленої продукції (близько 18 %). Особливо це помітно в сучасних умовах господарювання, у вік комп’ютеризації технологічних процесів виробництва. За рахунок впровадження нововведень організаційно-технічного характеру рентабельність виробництва і відповідно темпи його зростання зросли в 1,5 - 2 рази. Значно знизилась собівартість продукції і матеріально-технічні витрати. Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що майбутнє економічного розвитку держави за новою технікою, технологією, нововведеннями. 4.2.9. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні – науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на забезпечення потреб суспільства у високотехнологічній конкурентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. Стратегічними напрямами інноваційного розвитку та завданнями щодо їх здійснення є:
В Україні схвалена Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку (Постанова Кабінету Міністрів України „Про концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України” від 13 липня 1999 р. № 916 – ХІV, Закон України „Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” від 16 січня 2003 р. № 433 -ІV), в якій зазначено, що національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження її науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективнішого його використання для подолання кризових явищ у економічному та соціальному розвитку. Пріоритетними напрямами науково-технологічного та інноваційного розвитку у сфері виробництва мають стати:
Аналіз інноваційних процесів у сільському господарстві свідчить, що вони можуть бути складними. Організаційно-управлінські інновації спрямовані насамперед на розробку і впровадження нових механізмів управління, створення оптимальної структури галузі, підгалузей і окремих господарств, ефективного контролю виконання управлінських рішень. Технічні інновації спрямовані на вдосконалення наявних і створення нових технологій ведення сільськогосподарського виробництва або одержання нових високоврожайних сортів і елітних порід худоби. Серед факторів, що впливають на формування інновацій, слід виділити такі: випереджаючий розвиток галузі на внутрішньому і зовнішньому ринках; пошук великих за обсягом інвестицій на тривалий час; забезпечення усіма видами ресурсів та їх економія; територіальне розміщення сільськогосподарських об’єктів; узгодження роботи між виконавцями; скорочення часу реалізації проектів; прискорення розвитку інших галузей економіки, у даному випадку машинобудівної, хімічної тощо; зміцнення економічної незалежності і безпеки; значна тривалість залучення капіталу; необхідність великих обсягів капіталовкладень; матеріало- та енергомісткість, контроль і реалізація управлінських рішень; економічна ефективність інноваційного проекту. Стратегія високотехнічного розвитку сільського господарства реалізується шляхом розв’язання таких завдань:
     Рис. 4.2.9.1. Основні напрями інновацій у сільське господарство Реалізація наведених вище положень інноваційної аграрної політики України забезпечить засади для подолання інвестиційної кризи в аграрному секторі економіки, відновлення і накопичення капіталу, підвищення ефективності конкурентоспроможності виробництва сільськогосподарської продукції. Таким чином, проблема розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в аграрній сфері багатогранна і складна. Однак перехід агро формувань на інноваційну модель розвитку – перспективний напрям, який створює сприятливе середовище ефективного використання матеріально-технічних ресурсів, сталого конкурентоспроможного розвитку реформованого аграрного сектора. |
Схожі:
| 1 Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка виробничої сфери народного господарства,... |
1. Дефініція «соціально-економічна безпека» в системі понять управління... Ому середовищі, що характеризується нестабільністю та постійною динамікою. Таке середовище змушує керівництво швидко адаптуватися... |
| НАКАЗ «Духовно-гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу та її реалізація в сучасній освітній системі» (далі – обласний семінар)... |
СТАТУТ орендного підприємства Орендне підприємство (далі Підприємство) діє згідно з Законом України "Про підприємство", цим Статутом і договором оренди |
| 1. Бізнес-план у ринковій системі господарювання Навчально-методичний комплекс з вивчення дисципліни "Бізнес-планування розвитку підприємства" для підготовки студентів V курсу з... |
31 Підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю Організаційно-правова форма господарювання Товариство з обмеженою відповідальністю |
| Тема: Вивчення оболонки програми «1С-Підприємство 2» За допомогою меню ознайомитись з основними можливостями програми „1С-Підприємство 2”. Навчитись працювати в „1С-Підприємство 2” використовуючи... |
До розпорядження міського голови від 06. 06. 2011р. №283 Комунальне підприємство «Підприємство матеріально-технічного забезпечення» Тернопільської міської ради |
| Особливості створення та подання ЕЛЕКТРОННОГО ЗВІТУ Державне підприємство «Інформаційний центр персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України», що виконує функції центру обробки... |
ПЛАН проведення перевірок суб’єктів господарювання (виробничих об’єктів) ... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua