|
|
Скачати 236.22 Kb.
|
|
“З А Т В Е Р Д Ж У Ю “ Начальник ПДПЧ-16 Центрального району майор служби ц.з. О.П. Македонський П Л А Н - К О Н С П Е К Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки з працівниками 4-го караулу ПДПЧ-16 Тема № 21 Інтеграційні процеси у Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС. Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з шляхами України до європейської інтеграції. Час – 1 година Місце проведення – учбовий клас Навчально-матеріальне забезпечення: план-конспект Література
2. Контроль знань - 3 хв. :
Викладення матеріалу теми – 45 хв. Питання , які вивчатимуся :
1. Етапи становлення відносин між Україною та ЄС. Глобальна трансформація міжнародної системи на початку дев'яностих років XX століття створила передумови для реалізації вікового прагнення українського народу до незалежності, що відбилося в Акті від 24 серпня 1991-го, а також у результатах національного референдуму 1 грудня того ж року. Як і всі постсоціалістичні країни, Україна змушена була приступити до масштабних економічних перетворень. Разом з тим, порівняно з більшою частиною інших країн Східної Європи, вона зіткнулася з додатковими труднощами державного будівництва як нова держава і незалежний економічний суб'єкт. Умови старту були непринадними: високий рівень централізації й адміністративний розподіл ресурсів, державна власність на засоби виробництва, високий рівень автаркії й відсутність часткових реформ, що мали місце у вісімдесятих роках в інших країнах Центральної і Східної Європи (Польща, Угорщина). Крах торгових потоків у рамках СРСР і РЕВ і спроби продовжити економічну політику на основі планової економіки мали спустошливий вплив на Україну. Починаючи з осені 1993-го, країна виявилася в кризі - одній з найбільш глибоких на пострадянському просторі. У тому ж 1993-му інфляція перевищила 10 000 %, а у 1994 році валовий внутрішній продукт (ВВП) впав на 23%, промислове виробництво - на 28 %. Внаслідок попередньої орієнтації економіки на ринки СРСР, реструктуризація основних галузей була ускладнена важкістю залучення іноземного капіталу. До того ж Україна мала будувати себе як незалежну державу. Додатковим джерелом негативних факторів були труднощі створення національних державних інститутів і національної адміністрації, а також брак часу на їх створення. Незалежність України поставила дуже гострі проблеми перед керівниками країн ЄС. До початку 1993 року західні країни розглядали події, що відбувалися в Україні, як маргінальні, тобто другорядні, і головну увагу приділяли Росії, яка одержувала основну частку економічної допомоги. Західні країни спочатку бажали збереження Радянського Союзу і намагалися зупинити національні рухи на пострадянському просторі. Протягом цього часу (1992-1993 pp.) в українській політиці західних країн, панувало ядерне питання, тому що Україна успадкувала ядерний арсенал і стала відразу третьою ядерною державою, маючи змогу, таким чином, загальмувати світовий процес ядерного роззброєння. Військовий експерт Ван Хам відзначає, що 'США і Західна Європа тривалий час розглядали Україну, головним чином як винуватицю поширення ядерної зброї і як перешкоду в процесі роззброєння. Цей підхід був реакцією на ставлення Києва до ядерної зброї, обумовлене, у свою чергу, великою мірою, внутрішніми і регіональними факторами." Під сильним тиском з боку західних держав Україна підписала Договір СТАРТ-1 і Ліссабонський протокол червня 1992 року і погодилася ліквідувати в найкоротший термін свої стратегічні озброєння далекої дії (з 1996 року Україна більше не має ядерних ракет). Підтримка в принципі Заходом змін в Україні не перетворилася на “дощ достатку”, що очікувався. Більше того, Київ став усвідомлювати, що його не чекають з розпростертими обіймами в європейських організаціях, які у той саме час охоче відкривалися для інших східноєвропейських країн. Співтовариство починає змінювати свою політику стосовно України після підписання договорів щодо ліквідації ракет. Перші свідчення цих змін стали помітні в середині 1993 року. Заключна декларація сесії Європейської Ради, що проходила в червні 1993 року в Копенгагені, згадує про міжнародні зобов'язання України: їх дотримання "є неодмінною умовою для повної інтеграції України в міжнародне співтовариство і сприяло б розвиткові її відносин з Європейським співтовариством і його державами-членами." Про економічні відносини між ЄС і Україною можна говорити, починаючи з 1991 року. Першу угоду про торгове й економічне співробітництво було підписано між Європейським співтовариством, з одного боку, і СРСР, з іншого, 18 грудня 1989 року на десятилітній період. Вона не передбачала режиму преференцій і поширювалася на торгівлю всіма промисловими товарами, за винятком текстилю, морепродуктів і виробів зі сталі, що перебувають у компетенції Європейського співтовариства з вугілля і сталі. Вони повинні були стати предметом окремих угод. Торговий розділ цієї угоди був найбільш скромним. По суті він. повторював основні положення двосторонніх торговельних угод, що їх срср підписував до 1970 року з кожною державою - членом ЄС, і включав режим нації з найбільшим сприянням щодо тарифів і мита. Крім того, було передбачено поступове усунення кількісних обмежень, з пунктом про можливість перегляду в 1992 році. Для ймовірних утруднень передбачено "захисне застереження." З погляду комерційного права, положення були звичайними для зовнішньоторговельних угод ЄС. Найбільш істотним і цікавим був розділ економічного співтовариства, що чітко перелічував завдання, сектори економіки і відповідні заходи, залишаючи спільній комісії перетворення їх у життя. Розділ повторював модель угод про співробітництво, підписаних, починаючи з 1988 року, ЄЕС із країнами Східної Європи. Співдружність незалежних держав (СНД). включаючи Україну. успадкувала всі міжнародні угоди і зобов'язання колишнього СРСР, відповідно до мінської угоди про розпуск СРСР (8.12.1991) і рішень, прийнятих з цієї нагоди. Таким чином, угода 1989 року встановила перші договірні рамки, що застосовувалися до вступу в силу Тимчасової угоди між ЄС і Україною в 1996 році і навіть до вступу в силу Угоди про партнерство і співробітництво в 1998 році в галузі економічного співробітництва. У серпні 1991 року до розділу про співробітництво, передбаченого в угоді з СРСР, додався протокол про технічну, юридичну й адміністративну допомогу в рамках програми технічного сприяння Співробітництва Радянському Союзу. Так побачила світ програма TACIS. Беручи до уваги розпад Радянського Союзу, TACIS у 1992 році було змінено. Угоду було підписано з дванадцятьма державами СНД; прибалтійські країни приєдналися до програми ФАРІ. Україна є, у порядку значимості, другим одержувачем кредитів TACIS після Росії. Програма TACIS є програмою технічного сприяння зусиллям СНД і Монголії, спрямованим на оздоровлення економіки, економічне відновлення. Технічна допомога являє собою дуже широкий спектр заходів, від галузевих програм економічної реконструкції до підтримки конкретних дрібних і середніх Підприємств. Статутні положення програми передбачають, що допомога концентрується в конкретних галузях і, у разі потреби, в деяких регіонах, де вона може відіграти істотну роль і бути дійсним прикладом процесу реформ. Рівень та інтенсивність допомоги враховують розмах і прогрес реформ. З 1 січня 1993 року Україна була також включена в Систему загальних преференцій - СЗП. Завдяки цій системі більшість українських товарів одержала безмитний доступ на ринок Євросоюзу або для них встановлювалося невелике мито без зобов'язань взаємності з української сторони. Україна користується такими ж пільгами що й країни, які розвиваються, за винятком металургійної продукції та продуктів рибної промисловості. Мета СЗП - стимулювати економічний розвиток через експорт. З огляду на розпад СРСР і утворення СНД Рада ЄС запропонувала 2 березня 1992 року укласти угоди про партнерство і співробітництво з усіма республіками пострадянського простору, за винятком прибалтійських країн. Україна є першою країною СНД, стосовно якої було вироблено Стратегію відносин у квітні 1994 року. Київ хотів розширити рамки співробітництва, запропонованого Комісією ЄС, до рівня угод, підписаних, починаючи з 16 грудня 1991 року, з Польщею, Угорщиною і Чехословаччиною, що передбачали можливість інтеграції, нехай ще і не в дуже ясній формі, у Європейський Союз. Однак Європейська Комісія відхилила цю пропозицію і запропонувала підхід, що не припускав вступу в майбутньому України в ЄС. Слід також зауважити, що стосунки між Україною та ЄС стали поступово налагоджуватися. Про це свідчило відкриття в жовтні 1993 р. в Києві Представництва Комісії Європейських співтовариств і в липні 1995 р. у Брюсселі Представництва України при Європейських співтовариствах. А з 94 р. починаються двосторонні переговори із деяких напрямків галузевої кооперації і торговельних відносин. У загальнополітичному плані найважливішою подією в розглянутий період є підписання Києвом і Брюсселем 14 червня 1994 року в Люксембурзі Угоди про партнерство і співробітництво (УПС), першої угоди з державою СНД (угоду з Росією було підписано 24 червня). Договір дозволив інституалізувати і посилити двостороннє співробітництво в багатьох галузях. 10 листопада 1994 року Верховна Рада ратифікувала цю угоду. Подальша доля Угоди цілком залежала від ЄС. Таким чином, підсумок цього періоду дуже суперечливий. Незважаючи на численні заохочувальні заяви лідерів ЄС, усі зацікавлені сторони визнають, що відносини між Україною і ЄС зазнають труднощів. Співтовариство намагається надати суто торгово-економічний акцент своїй українській політиці, яка, проте, формується і визначається політичними міркуваннями. Цей аспект, нам здається, був визначальним. Із самого початку європейський підхід до України базується на трьох принципах: вільний доступ українських промислових товарів на єдиний європейський ринок, фінансова допомога і інституціоналізація економіко-політичного діалогу. Стратегія ЄС стосовно України включає: 1. Укладення Угоди про партнерство і співробітництво (УПС). 2. Багаторічна програма технічного сприяння TACIS. 3. Програма термінової допомоги, зокрема гуманітарна продовольча допомога, позики і кредити. 4. Велика програма співробітництва в найважливіших галузях таких, як, наприклад, ядерна енергетика. 5. Встановлення й інституціоналізація технічних, політичних і культурних контактів. В 1994 - 1998 роках політика Європейського Союзу стосовно України почала дещо змінюватися. Олів'є де Ларусіль, колишній високопоставлений чиновник, що займався українською проблематикою усередині Генеральної дирекції зовнішніх зносин Європейської Комісії ЄС, відзначає, що стабільність України цікавить Захід з чотирьох головних причин: 1. Україна являє собою істотну ланку європейської архітектури безпеки, знаходячись на стику між Європою, Росією і Чорним морем. Вона має можливість (і бажання) відігравати роль сильної регіональної держави, здатної сприяти стабільності в регіоні. Це також традиційний шлях між Європою й Азією, можливість транспортування російського газу і нафти в Європу, важливий доступ до нафти Каспійського моря, один зі шляхів імміграції (нелегальної чи ні) із Близького Сходу в Європу. 2. Україна є тендітним суспільством, де розвиток нестабільності з ризиком сепаратизму й етнічних конфліктів зачепив би безпеку Європи. 3. Ядерна безпека в Україні зі словом "Чорнобиль" не залишає байдужим нікого на Заході. 4. Нарешті - про це завжди думають, але ніколи не говорять, - українська незалежність є елементом майбутньої орієнтації Росії. Тому що "без України Росія не є імперією." (Z. Brzezinski, "The grend chessboad", 1997), а також тому, що "прийняття української незалежності може розглядатися як тест демократичної зрілості Росії." Під тиском України Євросоюз був змушений коригувати свою первісну стратегію, що, проте, залишалася суперечливою і заплутаною. Перші позитивні зміни стосовно Києва з'явилися в 1994 році. Визнання законності й конструктивності українських інтересів було зафіксовано в Спеціальному рішенні від 31 жовтня 1994 року, а також у прийнятій 28 листопада 1994 року Радою ЄС Спільної стратегії стосовно України. У Спільній стратегії Ради ЄС (набрала сили негайно) країни-члени зобов'язувалися встановити міцний політичний зв'язок з Україною, підтримати її незалежність, розвиток демократії, економічні реформи та її включення в світову економіку. Зобов'язання ці були підтверджені Римською політичною декларацією в травні 1996 року. Ці документи встановлюють стратегію ЄС стосовно Києва. Політика ЄС щодо України в цьому контексті набула особливого значення як приклад нової спільної політики Співтовариства: Україна стала першою державою СНД, інтерес Європейського Союзу до якої мав таку специфічно виражену форму. 2. Україна – ЄС: хронологія двосторонніх відносин.
|
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №12, 21 Інтеграційні процеси у Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС |
ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №14: “Тарас Шевченко національна гордість українського народу. Життя та |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з тенденціями демократичних перетворень в Україні |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з тенденціями демократичних перетворень в Україні |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з тенденціями демократичних перетворень в Україні |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №20 Основні міжнародні та національні політико – правові документи з прав людини |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №20 Основні міжнародні та національні політико-правові документи з прав людини |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №6 “Службовий етикет і культура поведінки працівника МНС України на службі та у побуті |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №6 “Службовий етикет і культура поведінки працівника МНС України у на службі та в побуті |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №6 “Службовий етикет і культура поведінки працівника МНС України на службі та у побуті |