|
|
Скачати 128.07 Kb.
|
|
“З А Т В Е Р Д Ж У Ю “ Начальник ГУМНС України в Миколаївській області генерал-майор служби цивільного захисту М.І. Поступальський П Л А Н - К О Н С П Е К Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки з начальницьким складом підрозділів ГУМНС Тема № 8, 16 Основні напрямки економічного розвитку України в сучасних умовах Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з тенденціями демократичних перетворень в Україні. Час - одна академічна година (45 хвилин) з начальницьким складом, дві академічні години (90 хвилин) з рядовим та молодшим начальницьким складом Місце проведення – учбовий клас або актовий зал Навчально-матеріальне забезпечення: плакати Література: 1. Бицюра Ю. Перші кроки на шляху до економічного зростання України // Економіст. - №3. – 2005. – С. 38-40 2. Економіка України. Деякі підсумки та узагальнення. Економічний меморандум // Економіст. - №2. – 2005. – С. 25-33 3. Шубравська О. Сталий економічний розвиток: поняття і напрям досліджень // Економіка України. - №1. – 2005. - С. 36-42. Порядок проведення заняття :
Примітка: також можливо ознайомити особовий склад з останніми документами, які надійшли в підрозділ з МНС, ГУМНС для широкого ознайомлення працівників.
2. Контроль знань - 3 хв. :
- 85 хв. (якщо на тему відведено 2 год.) Питання , які вивчатимуся :
1. Аналіз економічної ситуації в Україні. Кінець ХХ – початок ХХІ сторіччя став для України періодом суттєвих системних перетворень. Одним з визначальних елементів цього процесу є реформування господарського механізму. Його вектор спрямований на трансформацію адміністративно-командної економіки в соціально-економічну систему, засновану на ринкових принципах. Тобто економічний розвиток, під яким розуміються якісні і кількісні зміни в економіці, відбувається по революційному варіанту, а економічна система України по цей час знаходиться в перехідному стані, що відбивається на характері і закономірностях її розвитку. Перехідна економіка являє собою особливий “позасистемний” стан, в якому в повній мірі не діють зв’язки ні колишньої, ні майбутніх систем. Її структура представлена залишками старих форм, елементами нових, а також змішаними (перехідними відносинами). Виходячи з цього зазначимо, що закономірності перехідної економіки формуються під впливом двох факторів: інерційності відтворення, з одного боку, і необхідністю переважного розвитку якісно нових відносин і форм. Результати здійснення реформ об’єктивно характеризуються статистичними даними. Серед всієї гами макроекономічних показників зупинимося на показниках економічного зростання (реального ВВП та реального ВВП на душу населення), так як вони є найбільш точними індикаторами змін у економічній ситуації. Динаміка обсягу продукції виробленої в країні визначає рівень життя населення, задоволення потреб окремої людини і суспільства в цілому. В Україні за період з 1990 по 1999 роки відбулось скорочення виробництва майже в 2,5 рази. Це більше, ніж за період Великої вітчизняної війни 1941-1945 років (в 2 рази) та за роки Великої Депресії в США (1929-1933 роки) на 30,5 %. Нижчої точки реальний ВВП досяг у 1999 році. Спад в економіці України продовжувався до 2000 року, коли вперше за роки реформ було досягнуто зростання ВВП на 5,8 %. В 2001 році економічне зростання склало 9,2 %, в 2002 – 5,2 %, в 2003 – 9,4%, в 2004 – 12%. Слід зазначити, що середньорічні темпи економічного зростання за 2000-2004 роки становили 8,3 %. Це за даними Світового банку відповідає темпам зростання економіки Китаю, що динамічно розвивається. Економічне зростання визначається не лише показником реального ВВП, ілюстративним є також показник реального ВВП на душу населення. Останній спадав дещо меншими темпами, ніж реальний ВВП. Однак, це головним чином зумовлено скороченням чисельності населення в 1990-2004 роках на 4,3 млн. осіб. З 1998 по 1999 роки реальний ВВП на душу населення зріс з 590 до 594 дол. США, а за 1999-2004 роки – на 57,6 %. Зазначена вище динаміка показників економічного зростання має об’єктивну основу. Реформи в Україні на початковому етапі проводились відповідно до програми «шокової терапії», розробленої фахівцями Міжнародного валютного фонду і Світового банку на основі концепції монетаризму. Вона містить у собі ряд заходів, мета яких – створити вільний ринок і досягти макроекономічної стабільності. Серед них: лібералізація цін, що сприяє врівноважуванню попиту і пропозиції, а також перерозподілу ресурсів у найбільш ефективні галузі економіки; обмеження росту заробітної плати і прибутків, що необхідно для запобігання розкручування інфляційної спіралі; різке скорочення бюджетних витрат, у тому числі дотацій і субсидій; обмеження сукупного попиту за рахунок зменшення бюджетного фінансування і підвищення податків; жорсткість умов надання кредитів, контроль за обсягом грошової маси, що знаходиться в обігу; забезпечення високого ступеня відкритості національної економіки за допомогою лібералізації торгівлі; проведення прискореної приватизації. Здійснюватися перераховані міри повинні одночасно і у взаємозв'язку, причому в максимально короткий термін. Однією з рис економіки перехідного періоду, як ми вже зазначали, є її двоїстий характер: співіснування економічних і організаційних форм, властивих адміністративно-командній системі, і елементів ринкового середовища. Даною обставиною пояснюється те, що ринкові, по своїй суті, заходи в умовах квазіринкових відносин (а саме такими вони є в перехідній економіці) втілюються в перекручених формах і мають непередбачувані наслідки. Проведення цінової лібералізації в рамках високомонополізованої господарської структури призвело до багатократного підвищення цін. Обмеження заробітної плати різко скоротило попит, порушився баланс споживання, що негативним чином позначилося на положенні товаровиробників і обсягах продукції, що випускається. Ліквідація дотацій і субсидій населенню і підприємствам (без проведення компенсаційних заходів) збільшили спад виробництва і натуралізацію господарських зв'язків. Підвищення податків обумовило різку «тінізацію» економіки. Звуження грошової маси обернулося зростанням неплатежів і кількості неопосередкованих грошима угод. Прискорена інтеграція у світове господарство витіснила з внутрішнього ринку вітчизняного виробника, продукція якого опинилася, здебільшого, неконкурентоспроможною. Проведення прискореної приватизації не призвело до появи ефективного власника. Як свідчать макроекономічні показники, розвиток економіки України в період 2000-2004 років набув позитивної динаміки. Однак, постає питання, чи дає це нам підстави говорити про вихід на траєкторію сталого економічного розвитку. Більшість вчених-економістів дають негативну відповідь на нього. По-перше відзначається нетривалість піднесення, по-друге – низький стартовий рівень, по-третє – розбалансованість системи, відставання якісних показників зростання від кількісних. Так, позитивні тенденції випереджальних темпів росту реальної заробітної плати та реальних доходів населення порівняно з ВВП, які спостерігаються з 2001 року і виступають основним аргументом позитивних досягнень, не знімає наочної проблеми існування понад 70 % домогосподарств, що мають середньодушові сукупні витрати нижче прожиткового мінімуму. Частка оплати праці у ВВП України не перевищила 46 %, в той час як у країнах ЄС вона в середньому становила 51 %. Щодо рівня інфляції, то в Україні він є достатньо істотним у порівнянні з двох трьох відсотковим середнім значенням у державах, які демонструють стале економічне зростання. В Україні зберігається зовнішня орієнтація розвитку, що означає високу міру відкритості вітчизняної економічної системи, значну залежність української економіки від зовнішніх факторів зростання. За 2000-2003 роки показник відкритості вітчизняної економічної системи становив в середньому 100 %, що є небезпечним через присутність елемента непередбачуваності у процесі формування умов торгівлі на світовому ринку в поєднанні з переважно сировинною орієнтацією вітчизняного експорту. Розуміння вищезазначених проблем ставить питання чіткого визначення пріоритетів економічного розвитку України, реалізація яких виступить достатнім фактором досягнення сталого економічного зростання. 2. Пріоритетні напрямки розвитку економіки України. Базовим (вихідним) завданням і пріоритетом розвитку економіки України є побудова соціально орієнтованої економіки. Складності ринкової трансформації в Україні значною мірою зумовлені ігноруванням реальних соціальних процесів, і, як слідство, відсутністю підтримки реформ з боку широких верств населення. Досвід же економічно розвинутих країн свідчить про те, що перетворення в економіці не дають позитивного ефекту без мобілізації соціального потенціалу і створення умов для реалізації інтересів різних груп суб’єктів господарської системи. Необхідність створення соціальної бази економічного реформування є нагальною потребою транзитивного суспільства. Економіка України, як і ряду інших постсоціалістичних країн потрапила у трансформаційну пастку. Перехідні процеси супроводжуються збільшенням соціальної напруги в суспільстві в результаті чого зменшується потенціал зростання, що, в свою чергу, знижує економічну базу для розбудови системи соціального захисту. В сучасних умовах вкладення в розширене відтворення людського потенціалу виявляється найбільш ефективним. Неефективно проводити політику домінування тактики над стратегією, що проявляється, зокрема, в зниженні фінансування соціальної сфери. Головною особливістю змін в сучасному суспільному виробництві (в епоху постіндустріалізму) є його переорієнтація: з одного боку змінюється роль людини у виробництві, а з іншого – виробництво спрямовується на задоволення потреб людини. Відбувається гуманізація виробничих відносин, перехід від техногенного до антропогенного типу виробництва. Суттєво зростає роль “людського” фактору, він перетворюється в основне джерело і імпульс економічного розвитку. Названий процес отримав назву “соціалізація економіки”. Відхід від вузькоекономічного розуміння процесу трансформації економічної системи потребує розробки нової моделі стратегічного розвитку на основі принципу соціальної спрямованості макроекономічного регулювання інституціональних перетворень. В названих умовах реформування економіки повинно спиратися на побудову соціально орієнтованого ринку, що дозволить, з одного боку, врахувати її постсоціалістичні особливості (в рамках адаптивного розвитку), а з іншого – “утримати” українську економіку в руслі загальноцивілізаційних закономірностей. Соціальне ринкове господарство – це високоефективна економічна система, яка відрізняється набором соціально-економічних інститутів, що спрямовують функціонування всіх її елементів на реалізацію мети соціальної справедливості, високого рівня і якості життя. Розвинуті ліберальні суспільства, які досягли високого рівня матеріального забезпечення, можуть собі дозволити виділення значних сум на соціальні цілі. Найбільш очевидною ілюстрацію таких систем є США та Канада. Однак ці країни не мають потужних “вмонтованих” механізмів погодження інтересів між соціальними групами. На відміну від них такі західноєвропейські держави, як Австрія, Швейцарія можуть бути віднесені до “соціальних економік” в силу спрямованості їх соціально-економічної та правової системи на досягнення високого рівня життя основної маси населення. Соціальною можна вважати лише ту країну, яка: спирається на забезпечення прав і свобод людини; створює можливості реалізації трудового і інтелектуального потенціалу; здійснює послідовну державну соціальну політику, орієнтовану на максимізацію інвестицій в людину, досягнення високих життєвих стандартів для більшості громадян, адресну підтримку найбільш вразливих верств населення; розподіляє між усіма господарюючими суб’єктами і власниками засобів виробництва певне соціальне навантаження; визнає та реалізує систему соціального партнерства в якості основного механізму досягнення суспільної злагоди. Невід’ємною частиною функціонування сучасної змішаної економіки є організація діючої системи соціального захисту населення. Це об’єктивна необхідність, оскільки не всі члени суспільства мають можливість вистояти в конкурентному середовищі, відповідати вимогам ринкових відносин. Створення системи соціального захисту є однією з пріоритетних задач ринкової трансформації. При цьому, аналізуючи, названий феномен не слід концентрувати увагу виключно на системі розподілення і перерозподілення виробленого суспільного продукту, вбачаючи саме в цьому соціальний зміст моделі розвитку економіки. Проблема стоїть значно ширше: соціальні фактори мають стати дієвим важелем впливу на економічну трансформацію. Нормальний порядок суспільного розвитку передбачає, що питання соціалізації економіки актуалізуються в тій самій ступені, в якій досягається вирішення фундаментальних економічних проблем. Складність же положення України полягає в тому, що проблеми розвитку людини необхідно вирішувати при відсутності необхідного економічного фундаменту. При цьому виникає потреба знаходження способів поєднання і досягнення різнорівневих та історично субординованих завдань. Створення об’єктивної економічної основи соціалізації економіки України передбачає вирішення ряду завдань. Серед них: побудова конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування механізму макроекономічного регулювання в сфері перетворень відносин власності, забезпечення реалізації стратегії інноваційного розвитку в рамках структурної і інвестиційної політики, удосконалення системи державних інститутів регулювання, реформування фіскальної, зокрема, податкової політики і т.д. 3. Основні чинники економічного розвитку України. В рамках механізму формування конкурентного середовища в умовах постсоціалістичної економіки необхідно реалізувати комплексну програму державної підтримки розвитку підприємництва, в яку входить: спрощення порядку реєстрації суб'єктів підприємництва, впорядкування системи контролю за їх діяльністю; державна допомога у забезпеченні пріоритетного розвитку малих підприємств шляхом створення стимулів в оподатковуванні, а також на підставі запуску механізмів кредитної підтримки малого підприємництва в сукупності з розвитком елементів інфраструктури, забезпечуючих їх діяльність. Напрямками підвищення ефективності функціонування механізму макроекономічного регулювання в сфері перетворень відносин власності є: фактична реалізація прав власності, яка включає можливість вільної купівлі-продажу майнових паїв, припускає розвиток реального, а не номінального фондового ринку; обмеження негативного впливу управлінського корпусу на хід перетворень власності, яке можливе лише за умови введення принципу економічної (майнової) відповідальності керівників за свої дії; відсутність у дрібних власників (яких після проведення сертифікатного етапу приватизації з’явилася велика кількість) стимулів до модернізації виробництва підтверджує переваги її концентрації в руках ефективного власника. Продаж об'єктів, що знаходяться у власності держави, необхідно здійснювати на основі аналізу представлених потенційними інвесторами довгострокових бізнес – планів розвитку підприємств; держава покликана створити умови для підвищення обсягів інноваційного інвестування на мікро- і макрорівнях. При цьому вирішення поставленої задачі на мікрорівні вимагає державного регулювання проблем, пов'язаних із корпоративним управлінням. Розпорошення власності, що стало наслідком проведення масової сертифікатної приватизації, обумовлює необхідність розробки в чинному законодавстві України ефективних механізмів захисту інтересів інвесторів. Зокрема, чіткого закріплення в чинному законодавстві стандартів взаємовідносин усередині акціонерних товариств. Необхідною умовою створення макроекономічного середовища, яке буде стимулювати залучення інвесторів, є формування сприятливого інвестиційного клімату, що включає забезпечення стабільних правил гри для всіх суб'єктів господарювання, вдосконалення системи оподаткування, розвиток фінансової системи, зниження бюрократичного тиску. Державна економічна політика, спрямована на збільшення обсягів інвестицій і підвищення їх ефективності передбачає вирішення таких завдань: розширення обсягів інвестиційних ресурсів, сформованих за рахунок внутрішніх джерел, до яких відносяться кошти амортизаційного фонду і реінвестуєма частина прибутку, нагромадження бюджетів різних рівнів, кредитні ресурси банків; сприяння залученню іноземних інвесторів; визначення пріоритетних напрямків інвестування, забезпечення інноваційного розвитку економіки України. Розвиток технологічного укладу передбачає ефективне функціонування наступних сфер: науки, освіти, підприємництва, механізмів фінансування інновацій, механізмів захисту інтелектуальної власності. Необхідною умовою виходу України з кризи і досягнення тривалого економічного зростання є удосконалення системи державних інститутів регулювання економіки. Основним елементом подібної реформи виступає дерегулювання господарської діяльності, під яким ми розуміємо сукупність заходів, спрямованих на обмеження втручання держави в механізми відтворення, зменшення адміністративного регулювання відносин на мікроекономічному рівні. Реформування перерозподільних процесів в рамках бюджетної політики не повинно обмежуватися збільшенням видаткової частини бюджету на соціальні виплати, зазначені витрати повинні бути економічно обґрунтованими. Мета бюджетної політики – знаходження оптимуму в реалізації інтересів всіх економічних суб’єктів. До ключових заходів реформування податкової політики відносяться: запровадження єдиних справедливих умов оподаткування для всіх платників податків, що означає послідовне скорочення пільг та привілеїв; зниження податкового навантаження на всі категорії платників податків; удосконалення спеціальних режимів оподаткування; гармонізація національного податкового законодавства з нормами і вимогами СОТ та законодавством ЄС.
Питання для закріплення матеріалу: 1. Охарактеризуйте економічний розвиток України у постсоціалістичний період. 2. Що включає поняття “соціально орієнтована ринкова економіка”? 3. Які об’єктивні передумови соціалізації економіки України? 4. Які особливості розвитку конкурентної, приватизаційної, інвестиційної, структурної, бюджетної, регулятивної політики в Україні на сучасному етапі? 5. Підбиття підсумків - 2 хв. :
План-конспект склав: Ст. психолог ЦПЗ та РОС ГУ МНС майор внутрішньої служби Д.В. Волков 16.08.06р. |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №12, 21 Інтеграційні процеси у Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №21 Інтеграційні процеси у Європейському Союзі і перспективи подальшого розширення ЄС |
| ПЛАН КОНСПЕК Т проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №14: “Тарас Шевченко національна гордість українського народу. Життя та |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з тенденціями демократичних перетворень в Україні |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Навчальна мета: Ознайомлення особового складу з тенденціями демократичних перетворень в Україні |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №20 Основні міжнародні та національні політико – правові документи з прав людини |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №20 Основні міжнародні та національні політико-правові документи з прав людини |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №6 “Службовий етикет і культура поведінки працівника МНС України на службі та у побуті |
| ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №6 “Службовий етикет і культура поведінки працівника МНС України у на службі та в побуті |
ПЛАН КОНСПЕК Т Проведення заняття із гуманітарної підготовки Тема №6 “Службовий етикет і культура поведінки працівника МНС України на службі та у побуті |