МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ О. М. Головченко, Є. П. Ананьєв Сучасна економічна теорія (курс лекцій)
|
|
Скачати 1.61 Mb.
|
План лекції
Велику частину грошей підприємство одержує від продажу товарів і послуг, які воно виробляє. Кошти, отримані підприємством таким чином, одержали назву внутрішніх джерел фінансування. Ті кошти, що підприємство позичає, називаються зовнішніми джерелами фінансування. Внутрішні джерела фінансування підприємств Свої поточні витрати - на виплату заробітної плати, закупівлю сировини і матеріалів і т.п. - підприємство оплачує з грошей, що воно заробляє на продажу виробленої продукції чи послуг. Крім того, підприємству доводиться періодично обновляти своє обладнання, ремонтувати будинки, тобто так звані основні фонди, що поступово зношуються в процесі експлуатації. Зношуються верстати і машини на підприємстві, і виникає необхідність змінювати їх на нові. Для цього потрібні великі грошові суми. Звідки беруть їх підприємства? Знаючи, що рано чи пізно їм доведеться змінювати обладнання, підприємства регулярно відкладають кошти в спеціальний фонд, де вони накопичуються. Це так звані амортизаційні відрахування. Вони включаються у витрати виробництва. Так виглядає справа в теорії, на практиці ж амортизаційні відрахування не лежать мертвим капіталом, а активно використовуються підприємством, але так, щоб до призначеного терміну воно могло мати їх у наявності. Якщо ж підприємство бажає рости і розвиватися, нарощувати випуск своєї продукції, то воно повинне розширювати й удосконалювати своє обладнання. Кошти на ці цілі черпаються з прибутку (на відміну від амортизаційних відрахувань, що входять у витрати виробництва). Власники такого зростаючого підприємства витрачають лише частину прибутку на особисті потреби, іншу ж частину знову вкладають у справу. Вона йде на розширення виробництва, чи накопичення. Вкладення в основні фонди називаються капіталовкладеннями чи інвестиціями. Фінансуються капіталовкладення з двох внутрішніх джерел: по-перше, з амортизаційних відрахувань і, по-друге, з частини прибутку, що накопичується. Відповідно до статистики, у США за рахунок цих двох джерел вони фінансуються на 60-70% в акціонерних товариствах і на 80% та більш у неакціонерних підприємствах. Зовнішні джерела фінансування підприємства Приплив коштів підприємства коливається з місяця на місяць і навіть зо дня в день. Коли справи йдуть успішно, підприємство не тільки має кошти для покриття своїх витрат, але й може відкладати гроші, тобто здійснювати заощадження. У важкі ж часи воно може відчувати нестачу коштів для покриття своїх витрат. Тоді воно змушене або скорочувати виробництво, або черпати кошти з раніше зроблених заощаджень, або позичати. Іноді товариствам доводиться збільшувати внесок власників, а акціонерним компаніям - здійснювати додаткові випуски акцій. Такі види залучення коштів - через позики чи збільшення внесків власників - і є для підприємства зовнішніми джерелами фінансування. Акціонерні підприємства фінансують свої капіталовкладення на 30% і більше з позикових коштів і на 4-5% за рахунок додаткового випуску акцій. Коли підприємство позичає, воно зобов'язується повернути отриману суму (названу номінальною) через визначений час, плюс виплачувати деякий відсоток від цієї суми як премію за право розпоряджатися грошима протягом обговореного строку. Така операція називається кредитуванням. Боргові зобов'язання підприємства поділяються на дві великі групи: коротко- і довгострокові. При короткостроковій позиці підприємство зобов'язується виплатити всю позичену суму і відсотки по ній протягом одного року. Довгострокові позики надаються на період більше одного року. Короткострокові позики звичайно беруть для фінансування поточних витрат підприємства, таких як закупівля сировини і виплата заробітної плати. Найбільш поширені наступні типи короткострокових позик. 1. Банківський кредит. Банки та інші фінансові інститути надають підприємствам короткострокові позики під певний відсоток. 2. Комерційний кредит. Надається одним підприємством іншому. Підприємство-постачальник кредитує підприємство-замовника, коли погоджується на оплату постачань своєї продукції не відразу після одержання їх замовником, а через визначений термін. У цьому випадку підприємство-замовник виписує спеціальний борговий документ - вексель, у якому зобов'язується здійснити оплату до терміну, що обумовлюється. 3. Комерційні цінні папери. Акціонерні товариства відкритого типу, що мають потребу в коштах для покриття поточних витрат, випускають цінні папери з зобов'язанням погашення номінальної суми і виплати відсотка по ній строком від 2-х до 270 днів. Ці документи на великі суми, чи як кажуть, високого достоїнства. До довгострокових позик підприємства вдаються для фінансування дорогих капіталовкладень: будівництво будинків, закупівля дорогого обладнання і т.п. Такі кредити надають банки й інші фінансові установи. Довгострокові позички бувають двох типів: 1. Незабезпечена боргова позичка. Позичальнику, який справно платить по рахунках, кредит може бути наданий "під слово честі". 2. Забезпечена боргова позичка. Маловідомому позичальнику довгостроковий кредит нададуть лише під заставу. Це означає, що, беручи позичку, позичальник підписує спеціальний документ - заставну на своє майно. Він зобов'язується погасити позичку до терміну і регулярно виплачувати відсоток. У випадку невиконання ним своїх зобов'язань його майно переходить у власність позикодавця. Джерела фінансування акціонерних товариств відкритого типу.Основними видами цінних паперів є акції й облігації. Головне розходження між ними зводиться до наступного. Власник акції - це співвласник акціонерного товариства. Власник облігації є її кредитор. Для того щоб здійснити публічний випуск (емісію) акцій, підприємство зобов'язане надати докладну інформацію про своє фінансове положення, після чого одержати офіційний дозвіл на випуск. Одержавши дозвіл, підприємство повідомляє про випуск акцій і поширює їх, як правило, через інвестиційний банк. Первинний розподіл акцій, тобто їх перший продаж у приватні руки провадиться за номінальною ціною. Правда, якщо випуск поширюється протягом декількох місяців, при високому загальному росту цін міняється і продажна ціна акцій. У кожному наступному місяці вона дедалі більше перевищує номінал. Акції випускають як у наявній, так і в безготівковій формі. У першому випадку акціонер одержує спеціальний документ із підписом і печаткою, на якому написано, що це акція. При безготівковій формі випуску акцій просто провадиться запис на рахунку, що відкривається на ім'я акціонера. Акціонерні товариства можуть випускати як іменні акції, так і акції на пред'явника. Номінальна вартість звичайних акцій, тобто ціна, позначена на акції, у більшості випадків, крім первинного розподілу, ніяк не пов'язана з реальною ціною, по якій акції можна купити чи продати. Якщо купити акцію нового випуску за визначену суму, через рік можна виявити, що вона вже нічого не варта - підприємство збанкрутувало. Якщо ж компанія працювала успішно, то реальна вартість акції може істотно перевищити номінал. Номінальна ціна акцій має сенс лише для деяких сугубо теоретичних підрахунків. Якщо випущена одна тисяча акцій, то власник однієї акції є власником 1/1000 частини капіталу суспільства, власник 10 - 1/100 і т.д. Інвестор завжди ризикує, купуючи акцію. Щоб відшкодувати цей ризик, власнику акції надається ряд прав. Наприклад, кожна звичайна акція дає один голос при виборах на щорічних загальних зборах акціонерів. Тільки зі схвалення загальних зборів приймаються всі найважливіші рішення, наприклад про новий випуск акцій. Акції наступних випусків можуть бути як ідентичними акціям першого випуску - названими звичайними, так і відрізнятися від них, наприклад, бути привілейованими. Привілейовані акції відрізняються від звичайних насамперед тим, що виплата дивідендів по них здійснюється в першу чергу, тобто до виплати по звичайних акціях, а у випадку ліквідації компанії домагання власників привілейованих акцій також задовольняються до виплат по звичайних акціях. Привілейовані акції типу А не дають права голосу на загальних зборах акціонерів. На відміну від них так звані "золоті" акції дають їх власникам право вето при прийнятті рішень загальними зборами акціонерів. На відміну від звичайних акцій у привілейованих номінальна ціна має не фіктивне, а реальне значення. По них, як правило, виплачується фіксований дивіденд, встановлений у вигляді визначеного відсотка від ціни акції. Привілейовані акції бувають декількох видів. У США, наприклад, найбільш розповсюджений із них – це накопичувані чи кумулятивні акції, тобто акції з гарантованим дивідендом, що нагромаджується. Значно рідше випускаються привілейовані акції, що дають право на одержання додаткових дивідендів. Якщо в окремі роки компанія дістає великий прибуток і збільшує дивіденди по звичайних акціях, то власник привілейованої акції такого типу має право "брати участь" у дивідендах звичайних акціонерів. Його дивіденд буде складатися з двох частин: з фіксованої суми і додаткової суми. Ще один тип привілейованих акцій - це обмінні (конвертабельні) акції, що можуть бути виміняні на звичайні по спеціально встановленому курсу або співвідношенню протягом певного періоду часу. Нарешті, ще один тип привілейованих акцій - це акції, пропоновані до погашення. Вони випускаються на певний строк, після чого викуповуються за номіналом, плюс премія в 5-10%. Після погашення така акція не дає права на отримання дивіденду. У розвитих країнах, незважаючи на популярність акцій, шляхом їх випуску було вкладено в справу лише 4-5% реально функціонуючого капіталу. Основним засобом залучення капіталу залишається кредит, а головний інструмент кредитного капіталу - облігації. Облігація - це боргове зобов'язання. Випускаючи облігації, акціонерне товариство ніби позичає в інвестора і зобов'язується викупити до визначеного терміну свої облігації за номінальною вартістю плюс виплачувати щорічно певний відсоток. Власник облігації одержує фіксований щорічний доход незалежно від того, який прибуток одержує компанія. Акціонер же, маючи право на участь у прибутках, одержує високий дивіденд, якщо підприємство працювало успішно, але може не одержати нічого у випадку фінансових труднощів. Акціонер у випадку руйнування може втратити всі інвестовані гроші. Власник облігації як кредитор має право на погашення заборгованості раніше власників усіх видів акцій. У цьому відношенні покупка облігацій - більш надійне, "захищене" капіталовкладення, ніж придбання акцій. Облігації бувають декількох типів. Виділяють незабезпечені облігації й облігації, що випускаються під заставу майна акціонерного товариства. Крім способу забезпечення, найважливішими характеристиками облігації є величина виплачуваного відсотка і термін погашення. Яким чином визначається ринкова ціна облігації? Облігації нового випуску, як і акції при первинному розподілі, продаються за номіналом. При цьому річні процентні виплати по облігації не можуть бути менше тих, що в даний час виплачують по внесках банки. У противному випадку купувати облігації ніхто не стане. Набагато простіше покласти гроші в банк і одержати більш високий річний відсоток. Трохи складніше обстоїть справа з облігаціями старих випусків. Розглянемо умовну ситуацію. Два роки тому ви придбали облігацію за номінальною вартістю 500 гривень, випущену строком на 10 років. Річні процентні виплати по ній, припустимо, складають 5% (приблизно такий був і відсоток, виплачуваний банками по внесках), тобто дорівнюють 25 гривням у рік. Нехай у даний час більшість банків приймає внески під 10%. Ви вирішили продати облігацію. Але тепер бажаючих придбати її за 500 гривень уже не знайдеться. У нинішніх умовах розумніше покласти 500 гривень у банк і одержати через рік 50 гривень у вигляді відсотка, ніж купувати за 500 гривень вашу облігацію, що приносить у рік тільки 25 гривень. Таку облігацію, звичайно, можна продати, але лише за більш низькою ціною. Незалежно від того, за яку суму облігація була придбана, річні процентні виплати по ній складають 25 гривень (5% від номіналу 500 гривень). 25 гривень складають 10% від 250 гривень і за цю суму для облігації вже можна знайти покупця. Тоді принесений нею реальний річний доход на інвестований капітал буде дорівнювати тим же 10%, виплачуваним банками, що зробить покупку її тою ж мірою вигідною, що і вкладення грошей у банк. Іншими словами вашу облігацію з номіналом 500 гривень сьогодні можна продати зі знижкою в 50%. Акції й облігації стали популярним засобом фінансування завдяки тому, що їх легко продати, якщо їхні власники вважають це вигідним. Продаються і купуються вони на спеціально організованому ринку, іменованому фондовим. Лекція 9. Типи структури ринку План лекції
Ринок як сфера взаємодії продавців і покупців може мати, як кажуть економісти, різну структуру, тобто мати свої особливості залежно від того, скільки продавців і покупців взаємодіють на ринку і як вони взаємодіють: чи рівні їхні сили і вплив при формуванні ринкової ціни, один чи небагато з них мають можливість диктувати свої ціни. Виходячи з цього, виділяють наступні типи структури ринку: досконалу конкуренцію, монополію, монополістичну конкуренцію, олігополію, монопсонію й олігопсонію. Досконала конкуренціяЦе та модель, при якій ринкові ціни формуються винятково під впливом законів попиту та пропозиції. Вона передбачає дотримання ряду умов:1) наявність великої кількості незалежних продавців і покупців, жоден з яких не може диктувати свої ціни; 2) на ринку пропонуються ідентичні товари, так що покупцю байдуже, у якого конкретно продавця придбати товар; 3) усі продавці і покупці мають повну інформацію про ціни купівлі-продажу; 4) не існує ніяких обмежень, що перешкоджають появі на ринку нових покупців і продавців. У реальному житті лише вкрай нечисленні ринки — фондові і товарні біржі — організовані за правилами, що наближаються до цих умов. Робота сучасних бірж досить докладно регламентується численними правилами, і описати її за допомогою моделі досконалої конкуренції можна лише з багатьма застереженнями. Проте принцип вільної конкуренції в біржовій діяльності зберігається і сьогодні. У більшості сучасних бірж існує спеціальний контролюючий орган, який стежить за забезпеченням «справедливого й упорядкованого ринку», для того щоб ніхто з гравців не міг маніпулювати цінами — збивати або штучно роздувати їх. Усі звичайні акції, випущені якою-небудь компанією, ідентичні. Інформація про всі угоди, їхні обсяги і ціни негайно оголошується — передається на електронне табло і навіть транслюється по телебаченню. МонополіяПрямою протилежністю досконалій конкуренції є монополія. Точно кажучи, монополія на ринку існує тільки там і тоді, де є тільки один продавець якого-небудь товару (чи послуги), що не має близького замінника. Монополія, на противагу досконалій конкуренції, характеризується такими умовами: 1) наявністю одного продавця-монополіста; 2) відсутністю замінників: товар, вироблений монополістом, повинен відрізнятися від товарів, вироблених іншими фірмами; 3) існуванням бар'єрів, що перешкоджають появі на ринку нових виробників цього товару. Ринкова ціна в умовах монополії Закон попиту та пропозиції, що визначає ринкові ціни в умовах досконалої конкуренції, діє й в умовах монополії, але особливим чином. При досконалій конкуренції ринкова ціна встановлюється в точці перетинання кривих попиту і пропозиції. При цьому криві як попиту, так і пропозиції відображають «колективний розум» продавців і покупців, жоден з яких не може диктувати ціни. В умовах монополії попит також визначається «колективним розумом» споживачів і задається кривою попиту. Але оскільки існує тільки один продавець-виробник, він цілком контролює пропозицію. Це дає йому можливість установлювати будь-яку ціну, але кількість товарів, що він зможе продати за цією ціною, як і раніше визначається законом попиту. Іншими словами, він вибирає ціну на кривій попиту, остання задає кількість товарів, що можуть бути реалізовані по кожній даній ціні. Яку ціну може призначити монополіст за свій товар? Якщо найвищу з можливих, то попит на його продукцію буде мінімальним. Тоді, відповідно до закону попиту, він продасть лише малу кількість своїх товарів. Якщо монополіст призначить найнижчу з можливих ціну, то попит буде великий і він продасть багато товарів. Але при низькій ціні і прибуток буде невеликий. Тому монополіст вибере ту ціну на кривій попиту, що дасть йому максимальний прибуток від усіх продажів. Керуватися при цьому він буде стандартним правилом: прибуток максимальний, коли граничний доход дорівнює граничним витратам. Уявимо собі цю ситуацію графічно.  Рис. 9.1. Ринкова ціна в умовах монополії На графіку 9.1 С — крива попиту, I — крива граничних витрат, D — крива граничного доходу. У точці Р — перетинанні кривих I і D — граничний доход дорівнює граничним витратам. Проведемо з точки Р вертикальну пряму до перетинання з віссю абсцис (у точці Н) і кривої попиту (у точці R). ОН — це оптимальний обсяг виробництва для фірми — граничні витрати дорівнюють граничному доходу і, отже, загальний прибуток максимальний. Цьому обсягу продажів на кривій попиту відповідає точка R. Ціна, по якій може бути реалізований цей обсяг продукції, дорівнює ОА (чи, що те ж саме, HR). Види законодавчо наданих монополій Безроздільне панування одного монополіста на ринку заборонено законодавством практично всіх країн. Але монополія, усупереч теорії, може існувати і тоді, коли на ринку є небагато продавців, але на одного з них припадає левина частка виробництва. У цьому випадку основний виробник, по суті, поводиться як монополіст, диктуючи ринкові ціни. Суспільна думка ставиться до монополізації, як правило, негативно. Але в деяких сферах без її не обійтися. Тому практично у всіх країнах є спеціальні законодавчо встановлювані монополії — виключні права надаються одному виробнику. До них, насамперед, належать наступні. Державні монополії — це монопольні права на ринку підприємств, які є власністю державних органів. До їх числа звичайно належать поштова служба, залізничне сполучення і т.д. У країнах з ринковою економікою державні підприємства стають монополістами у виробництві таких товарів і послуг, що необхідні населенню, але не привабливі для приватного підприємництва, тому що вимагають великих витрат і приносять низький доход. Природна монополія — це монополія на експлуатацію природних ресурсів. Підприємства сфери комунального обслуговування — водо-, газо- і електропостачання — у кожному окремому регіоні є монополістами. Це або державні підприємства, або частки компанії, яким законодавчо надане виключне право експлуатації даного природного ресурсу. Ціни, установлювані такими монополістами, є під пильним контролем уряду. Патенти, авторські права, торгові марки — це теж законодавчо надані монополії. Патент дає виключне право винахіднику на використання свого винаходу протягом визначеного строк. Усякий бажаючий використовувати запатентований винахід зобов'язаний придбати спеціальний дозвіл — ліцензію і вносити ліцензійну плату. Так, наприклад, угорський винахідник Ерно Рубік надав ліцензію на виробництво нині всесвітньо відомої іграшки «кубик Рубіка» американської «Той- корпорейшн» терміном на 17 років. Аналогічно авторські права захищають права письменників, композиторів, художників. Відповідно до законодавства більшості країн, їхні добутки не можуть відтворюватися чи передруковуватися без особливого на те дозволу протягом життя автора плюс 50 років. Відомі компанії звичайно ставлять на своїх виробах спеціальний символ, що ідентифікує виробника, так званий торговий знак. Наприклад, торговий знак «Кока-кола корпорейшн» — «Coke». Іншим підприємствам забороняється використовувати для реклами своїх виробів цей символ чи схожий на нього. Торговий знак відомого виробника коштує сьогодні дуже дорого. Наприклад, чотири букви символу «Coke» коштують 24 млрд. дол., що в 3 рази перевищує щорічний виторг фірми від продажу напою. З кінця минулого століття починаються спроби заборонити всі інші види монополій, крім законодавчо наданих. Однак донині ці зусилля багато в чому залишаються марними. Чим «небезпечна» монополія? Є кілька обставин, через які суспільна думка негативно ставиться до монополізації й уряди намагаються її обмежити. 1. Ринкова ціна в умовах монополії практично завжди вище, ніж в умовах конкуренції. Особливу небезпеку становлять монополії у виробництві товарів першої необхідності. Оскільки попит на них відрізняється низькою еластичністю (тобто мало залежить від ціни), споживачі не можуть значно знизити обсяг покупок і змушені купувати їх за завищеною ціною. 2. Ще в роботах економістів XIX століття справедливо відзначалося, що в умовах монополії виробник може менш раціонально й ефективно використовувати ресурси, ніж підприємство, що працює в умовах конкуренції. В останньому випадку ціна установлюється винятково під впливом попиту та пропозиції і не належить виробнику, економія ресурсів і, таким чином, зниження витрат виробництва стають для нього питанням виживання. Монополіст же, що має можливість диктувати свою ціну, може працювати й у режимі не настільки твердої економії. Призначивши більш високу ціну, він просто перекладе зростання своїх витрат на споживачів. 3. Монополізація має свої негативні наслідки не тільки для споживачів і суспільства в цілому, але й для трудящих даної галузі. Якщо на ринку панує один великий виробник, то у робітників менше можливостей вибору місця роботи. При зниженні заробітної плати нижче середнього рівня робітник в умовах конкуренції міг би спробувати знайти більш високооплачувану роботу у конкурента. При монополізації він такої можливості позбавлений. 4. Монополістів часто і небезпідставно обвинувачують у несправедливій конкуренції стосовно дрібних виробників, що зберігаються в галузі, так званих аутсайдерів. Щоб розширити свою частку на ринку, монополіст може піти на тимчасове зниження цін на свій товар. Тоді конкуренти змушені робити те ж саме або утрачати свою частку ринку. У такій ситуації дрібні виробники часто розоряються. Монополіст же після усунення конкурентів має можливість не тільки повернути ціну до колишнього високого рівня, але навіть і підняти її. 5. Нарешті, відома безліч випадків підкупу впливових політичних діячів великими компаніями, що займають монопольне становище на ринку. Часом великі компанії субсидіюють виборчі кампанії навіть конкуруючих претендентів, знаючи, що, хто б не переміг на виборах, витрачені гроші повернуться. Види недосконалої конкуренції Досконала конкуренція і монополія — це два протилежні типи структури ринку. При досконалій конкуренції існує безліч продавців і покупців, жоден з яких не має можливості впливати на ціни. При монополії існує лише один продавець, що контролює ціни. Обидва типи структури ринку, що передбачають дотримання ряду жорстких умов, - скоріше теоретичні абстракції, що вкрай рідко зустрічаються в реальній економіці. На практиці ми маємо справу переважно з недосконалою конкуренцією, що поєднує в собі риси і досконалої конкуренції, і монополії. Економісти виділяють два типи недосконалої конкуренції: по-перше, монополістичну конкуренцію і, по-друге, олігополію. Монополістична конкуренція Монополістична конкуренція — це ринок, на якому діє безліч продавців подібних, але не ідентичних товарів. У кожному районі є кілька булочних. Але коли вам потрібно купити хліб, ви волієте робити це в якійсь одній конкретній булочній. Або вона розташована ближче до вашого будинку, або там частіше можна купити ваші улюблені булки ще гарячими. І навіть якщо в сусідній булочній ціни трохи нижче, ви все одно скоріше захочете зайти до «своєї». Подібним чином, ідучи до перукарні, багато хто прагне потрапити до «свого» майстра. Усі булочні і перукарні у вашому районі конкурують один з одним. У кращому положенні виявляються ті з них, де робиться більше покупок, де є більше своїх постійних клієнтів. Щоб цього домогтися, підприємство повинне переконати покупців, що його товар чи якість обслуговування відрізняються від інших і, звичайно ж, краще, ніж в інших. Інакше кажучи, в основі конкуренції між ними лежить те, що економісти називають диференціацією продукту і послуг. Якщо в умовах досконалої конкуренції продаються абсолютно ідентичні товари, то в реальному житті конкуренція недосконала – ми маємо справу з подібними, але не ідентичними товарами. І розходження в якості, оформленні й обслуговуванні, природно, беруться до уваги. Продавець кожного такого “трохи відмінного” товару є його монополістом. А якщо він може переконати споживача, що його товар чимось “унікальний” і “краще інших”, то він вправі за законами ринку призначити за нього і вищу ціну. Правда, на відміну від дійсної монополії в умовах монополістичної конкуренції ця надбавка до ціни не може бути високою, оскільки на ринку діє безліч виробників подібних товарів. Якщо “конкуруючий монополіст” запросить занадто високу ціну, то покупець вважає розумним придбати подібний більш дешевий товар в іншої фірми, що стоїть у списку його переваг на другому місці. Ціна в умовах монополістичної конкуренції Суть монополістичної конкуренції, заснованої на диференціації продукту, полягає в тому, що продавці підкоряються законам попиту та пропозиції, але мають можливість певною мірою впливати на ціни. Виробники подібних товарів запекло конкурують один з одним. Але їхній метод на відміну від досконалої конкуренції полягає не в зниженні цін, а в переконанні публіки в чудових особливостях їхніх конкретних продуктів. Чим краще це вдається «конкуруючому монополісту», тим більше своїх товарів він зможе продати і, відповідно, більший прибуток одержати. Крім того, ніж значніше частка виробника на ринку, тим легше йому завищувати ціну на свій продукт. Найпоширеніший прийом монополістичної конкуренції — реклама. Але це і найдорожчий прийом. Іноді на неї припадає до 50% усіх витрат підприємства. У принципі, чим більше грошей витрачається на переконання споживачів в унікальності і корисності даного продукту, тим більше його вдається продати. Але витрати на таку «агресивну» рекламу можуть і перевищити доходи від майбутніх продажів. До того ж, обробка суспільної думки — справа непроста, і недотепна реклама часом приносить компанії більше шкоди, ніж користі. Рекламні кампанії “конкуруючих монополістів” націлені на те, щоб збільшити попит на товари, що продаються по кожній з даних цін. Графічно це виражається в зсуві кривої попиту вправо. На цій зміщеній кривій “конкуруючі монополісти”, як і цілком «нормальні», будуть прагнути вибрати ту ціну, що принесе їм максимальний прибуток. Але можливості вибору високої ціни обмежені конкуренцією з боку виробників подібних товарів — їхніми цінами й обсягами продажів. Тому ціна в умовах монополістичної конкуренції вище ціни в умовах досконалої конкуренції, але нижче монопольної ціни. Позитиви та негативи монополістичної конкуренції У монополістичної конкуренції, заснованої на диференціації продукту, є свої прихильники і супротивники. Критики звичайно вказують на те, що великі витрати на рекламу, необхідні в умовах монополістичної конкуренції, призводять до штучного подорожчання товарів і в підсумку - до зниження життєвого рівня населення. Підтвердженням тому може служити, наприклад, такий факт. За оцінками, у 1867 р. в США на те, щоб переконати публіку купувати товари, було витрачено 50 млн. дол. У 1900 р. витрати на рекламу склали вже 500 млн. дол., у 1985 — 95 млрд., що дорівнювало, наприклад, половині коштів, що витрачається щорічно на середнє навчання в країні. Прихильники монополістичної конкуренції, навпаки, вважають, що вона, забезпечуючи випуск різноманітних товарів, дозволяє задовольнити різні смаки споживачів. А оскільки, як відомо, на смак і колір товаришів немає, забезпечувана розмаїтість — свідчення росту рівня життя. Олігополія Олігополія — це ринок, на якому панують кілька великих виробників-продавців (у вітчизняній літературі таку структуру ринку часто також називають монополістичною). Типові олігополістичні ринки — це ринки сталі, алюмінію, автомобілів, сигарет і т.д., де основна частка випуску припадає на декількох (звичайно від двох до п'яти) великих виробників. У статистиці для виміру ступеня монополізації ринку використовується показник рівня концентрації виробництва. Він являє собою частку випуску продукції, що припадає на декількох найбільших виробників. Виникнення й існування великих підприємств у сучасній економіці — явище невипадкове. Процес цей почався ще в середині минулого століття. Безпосередньо розвиток виробництва і науково-технічний прогрес призвели до того, що в окремих галузях ефективними стали лише дуже великі підприємства. Величезні витрати на обладнання окупають себе, тільки якщо обсяг випуску і продажів досить високий, тобто покриває значну частку попиту на національному, а часом - і світовому ринку. Юридичною формою для підприємств, що вимагають концентрації таких гігантських мас капіталу, стали, як відзначалося вище, акціонерні товариства, що також набули найбільше поширення з другої половини минулого століття. Сьогодні високі первісні капітальні витрати в окремих галузях виробництва стають причиною збереження в них олігополістичної структури, тому що створюють важко переборний бар'єр для проникнення на такий ринок нових виробників. Організаційні форми великих підприємствв умовах олігополії і монополії. Сучасні об'єднання великих підприємств помітно відрізняються від своїх попередників. Першими їх організаційними формами були пули, тобто тимчасові угоди між двома і більш фірмами щодо роз поділу ринку і встановлення єдиних цін. Найбільше поширення вони набули в 70—80-х рр. минулого століття, насамперед серед залізничних компаній. Пули розпадалися, як тільки один з учасників порушував негласно встановлені правила, знижуючи ціни або претендуючи на частку ринку іншого учасника. Першою з постійних форм об'єднання підприємств стали картелі, що з'явилися також наприкінці минулого століття. Картель — це угода декількох незалежних фірм про припинення конкуренції і встановлення монополії на ринку за рахунок обмеження обсягів виробництва і встановлення єдиних цін. Найбільш відомим із сучасних картелів є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). На відміну від картелю наступна організаційна форма об'єднання підприємств — синдикат — вже централізує постачання і збут підприємств, що входять до нього, але не ліквідує їхньої виробничої самостійності. Виробничу самостійність утрачають підприємства, що утворюють трест . Першим трестом вважається створена в 1882 р. Джоном Д. Рокфеллером “Стандард ойл компані”. Власники контрольних пакетів акцій нафтових компаній що раніше запекло конкурували, передали свої акції групі довірених осіб. Звідси і назва — трест (англійське слово trust означає “довіряти”). Останні взяли на себе координацію діяльності 40 фірм, для того щоб усунути “руйнівну конкуренцію” і установити єдині ціни. Колишні власники акцій нафтових компаній одержали натомість цінні папери нового підприємства — тресту і по них свою частку в прибутках у вигляді дивидендів. Трести спочатку виникали в одній галузі, але поступово стали виходити за її рамки (комбінований трест). Це відбувалося або шляхом так званого горизонтального комбінування — тобто використання побічних продуктів основного виробництва для випуску інших товарів, що належать до іншої галузі, або шляхом вертикального комбінування — об'єднання підприємств, що здійснюють послідовні стадії обробки продукту, у тому числі і вхідних у різні галузі. Об'єднання різних, але взаємозалежних підприємств різних галузей – промисловості, транспорту, сфери послуг і фінансових установ – називається концерном. Таке об'єднання централізує управління постачанням та збутом, але зберігає виробничу самостійність підприємств, що входять у нього. Концерном особливого роду є конгломерат, що поєднує різні, не зв'язані один з одним підприємства різних галузей. Ці підприємства зберігають свою самостійність у питаннях виробництва, збуту і постачання і контролюються тільки по ряду найважливіших фінансових показників. У сучасній економіці існують великі підприємства всіх перерахованих організаційних типів, але, мабуть, найбільше поширення набули останні два. Ринкова ціна в умовах олігополії Як установлюються ціни в галузях, де на ринку панує декілька великих компаній? Традиційна цінова конкуренція в умовах олігополії не має значення для виробника. Якщо виробник А знижує ціну на туалетне мило, то таким же чином вчинять виробники Б, В и Г. Оскільки мило належить до предметів першої необхідності і попит на нього мало залежить від ціни ( тобто, відрізняється низькою еластичністю), навряд чи будь кому з виробників удасться серйозно збільшити число продажів. Якщо усі виробники змінять ціни, ніхто з них не зуміє розширити і свою частку на ринку. Таким чином, зниження цін призведе лише до падіння прибутку. Тому що ніхто з виробників у цьому не зацікавлений, в умовах олігополії виробники, як правило, не вдаються до конкуренції цін, а використовують інші методи. Як і в умовах монополістичної конкуренції, виробники неоднорідної продукції в умовах олігополії конкурують за рахунок якості і диференціації продукту, прагнучи переконати споживачів у перевагах своїх виробів. Ціни в умовах олігополії звичайно формуються в наслідок неформальної угоди між найбільшими виробниками. Хоча таємна змова між ними вважається незаконною, вона аж ніяк не рідкість. Як правило, ними укладається певна джентльменська угода” про поділ ринку і встановлення рівня цін. При зміні цін компанії координують свої дії наступнім чином. Одна ( як правило, найбільша) фірма в галузі повідомляє про зміну цін, а інші, “ що слідують за лідером», проводять аналогічне корегування цін на свої товари. У підсумку, ціни в умовах олігополії виявляються практично настільки ж високими, як і при пануванні одного великого виробника, тобто в умовах монополії. Причому в умовах олігополії вони відрізняються навіть меншою гнучкістю, тому що будь-яка зміна цін вимагає координації дій, далеко не завжди легко досяжної. Панування на ринку декількох великих виробників – олігополія – має для споживача, дрібних виробників (аутсайдерів), для країни в цілому практично ті ж негативні наслідки, що і монополія, тобто диктат на ринку однієї великої фірми. Монопсонія і олігопсонія Більшість обмежень на “свободу конкуренції” виходить від продавців, але можливі обмеження і з боку покупців. Ринок, на якому панує один покупець, називається монопсонією. Уявимо собі, що в даному регіоні існує тільки одне велике підприємство з виробництва молокопродуктів. Тоді через високі транспортні витрати всі молочні ферми в регіоні виявляються прив'язаними до одного покупця. Контролюючи попит, цей єдиний покупець може диктувати ціни постачальникам. Формування цін в умовах монопсонії аналогічне ціноутворенню в умовах монополії. Подібно тому як єдиний продавець вибирає оптимальну для себе ціну на кривій попиту, що задає можливий обсяг продажів, єдиний покупець вибирає ціну і відповідний їй обсяг продажів на кривій пропозиції. Ринок, на якому діє кілька великих покупців, називається олігопсонією. У методах контролю над постачальниками і ціноутворенням він аналогічний олігополістичному ринку. Ефективність різних типів структури ринку Теоретично прийнято вважати, що найбільш ефективно виробництво в умовах вільної конкуренції. І ціни на товари виявляються нижче, відповідно, і попит задовольняється повніше, і зацікавленість у нововведеннях більше, і ресурси використовуються найбільш ощадливо. Однак усупереч усьому цьому продуктивність праці на великих підприємствах, що навіть діють в умовах монополістичного чи олігополістичного ринку, практично завжди виявляється вище. У чому причина такого парадокса? Невелике підприємство в умовах конкуренції змушене заощаджувати буквально кожну копійку. Звідси і їхня висока ефективність у короткостроковому плані. Гіганти ж (не в останню чергу саме завдяки захищеності від конкуренції) можуть дозволити собі часом і марнотратне використання ресурсів. Норма прибутку у висококонцентрованих галузях у середньому на 50 – 100 % вище, ніж у конкурентних. Ці фінансові “надлишки” вони можуть направити на великомасштабні науково-технічні розробки, закупівлю новітнього устаткування. Дрібні підприємства в умовах запеклої цінової конкуренції такої можливості позбавлені. Тому технічне оснащення великих підприємств виявляється кращим, ніж малих, продуктивність праці в довгостроковому плані на них вище, нерідко кращі й умови праці. Підкреслимо ще один важливий момент. Хоча в повсякденній свідомості монополія чи олігополія міцно асоціюється зі злом, а досконала конкуренція якщо не з чеснотою, то принаймні із суспільним благом, монополіст – аж ніяк не абсолютний лиходій, а конкуруючий виробник – не втілена чеснота. Мета обох – максимізація прибутку, а не суспільне благо. Істотна відмінність між ними в цьому плані полягає лише в тому, що виробник в умовах конкуренції змушений підбудовуватися під смаки споживача, монополіст же цей так званий суверенітет споживача якщо не порушує, то істотно обмежує. Лекція 10. Державне регулювання економіки План лекції
Підхід до економіки країни як до цілого називається макроекономічним. У розділі макроекономіки розглядається формування цін не на окремий продукт, а загальний їх рівень, не доход окремого підприємства, а доход усієї нації. І різниця тут не просто кількісна. В економіці інтереси індивіда і суспільства, як і всюди, збігаються далеко не завжди. Але компроміс між ними необхідний для того, щоб національна економіка існувала як ціле. Тому так важлива роль держави в економіці. Серед економістів немає єдності думок про те, якою мірою й у якій формі державі варто втручатися в економіку. Одні стверджують, що вона повинно почасти вирішувати за ринок проблему ефективного розподілу ресурсів. Інші, навпаки, застерігають, що нічого путнього з такого прямого втручання не вийде, і функції держави повинні зводитися винятково до підтримки правил "ринкової гри", наприклад, до обмеження влади монополій на ринку. Причини державного втручання в економіку Ще в ХVІІІ ст. економісти виділили основні функції урядів, що зводяться до наступного: - забезпечення національної оборони; - відправлення правосуддя; - організація суспільних робіт, невигідних для приватного підприємництва, але необхідних громадянам; - середня освіта; - збір податків для оплати потреб держави. На сьогодні до цих функцій додалася безліч інших. Держава вирішує проблеми забруднення навколишнього середовища, інфляції, масового безробіття, циклічних коливань економічного росту. Поява нових економічних функцій у держави привела до гігантського росту її апарату і, відповідно, витрат на його утримання. Міністерства екології, цін праці існують сьогодні практично у всіх розвинених країнах. Дедалі більша частка продукту, створеного в суспільстві, попадає тепер у руки держави і перерозподіляється від безпосередніх виробників до інших груп. Здійснюється це за допомогою спеціального фінансового інструмента, іменованого бюджетом. |
Схожі:
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Поява людини на території України та її розвиток у палеоліті, мезоліті, неоліти та енеоліті |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙ... Велика хартія вольностей” 1215 р. Створення англійського парламенту та його компетенція в епоху середньовіччя |
| Конспект лекцій Суми Сумський державний університет 2012 Міністерство... Лекція З'ЄДНАННЯ ДЕТАЛЕЙ МАШИН. НАРІЗНІ З'ЄДНАННЯ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ «СУЧАСНА ГУМАНІТАРНА ОСВІТА: ПОШУК НОВИХ ЗАСОБІВ І МОЖЛИВОСТЕЙ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ТА ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ МОЛОДІ» |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерству освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, департаментам (управлінням) освіти і науки обласних, Київської... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ТАВРІЙСЬКИЙ... Конференцiя відбудеться 15 березня 2012 року в м. Севастополі на базі Севастопольського економiко-гуманiтарного інституту. До участі... |
| МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 10. 06. 2011 №572 "Про Типові навчальні плани початкової школи", рішення... |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ... |
| Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський... Тема ВІТЧИЗНЯНАТРАДИЦІЯ В ЕКОЛОГІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ БІОСФЕРИ |
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИЙГУМАНІТАРНИЙУНІВЕРСИТЕТ... Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua