Це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під


Скачати 0.56 Mb.
Назва Це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під
Сторінка 1/5
Дата 14.03.2013
Розмір 0.56 Mb.
Тип Документи
bibl.com.ua > Економіка > Документи
  1   2   3   4   5

  1. Підприємництво — це самостійна, ініціативна господарська діяльність громадян, що спрямована на отримання прибутку (доходу) і здійснюється від свого імені на власний ризик та під свою особисту майнову відповідальність чи юридичної особи — підприємства (організації). Щодо Закону України “Про підприємництво”, то там зазначено, що підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.
       Якщо діяльність фізичних або юридичних осіб не пов’язана з отриманням прибутку, то вона не може вважатися підприємницькою. Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:
       1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;
       2) постійна наявність фактора ризику;
       3) орієнтація на досягнення комерційного успіху;
       4) інноваційний характер діяльності.
       Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, а й певний стиль і тип господарської поведінки, яким притаманні:
    - ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;
    - готовність наражатися на ризик;
    - гнучкість і постійне самооновлення;
    - цілеспрямованість і наполегливість у бізнесовій діяльності.
       Крім того, підприємництво — це комплекс особливих функцій, що виконуються в економіці, спрямований на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна література виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:
    - ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);
    - організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських прав);
    - творчу (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи, уміння ризикувати).
       Із зазначеного вище випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційною, економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якої є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого — персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.

  2. Альтернат́ивна вáртість (альтернативна ціна, кошти, англ. Opportunity cost) будь-якої діяльності вимірюється як вартість найкращої з втрачених (не вибраних) альтернатив. Це жертви, пов'язані з другим найкращим вибором, доступним для когось, хто мусить вибрати з кількох взаємовиключних варіантів.[1] Альтернативна вартість це, наприклад, thorlink=Джеймс М. Б'юкенен |year=2008 |edition=Second |accessdate=08-03-2012}}, потрібна підписка, (англ.) Поняття альтернативної вартості відіграє важливу роль у перевірці чи рідкісні (дефіцитні) ресурси використовуються ефективно.[2] Таким чином, альтернативна вартість не обмежується до грошових або фінансових витрат: реальна вартість втраченої продукції, втрачений час, задоволення або будь-які інші вигоди, які створюють корисність також повинні враховуватися.Альтернативна вартість завжди існує там, де є вибір.[3] Коли ми обираємо, ми приймаємо один варіант і при цьому відмовляємося від іншого. Отже, альтернативною вартістю обраного варіанту буде вартість варіанту, від якого ми відмовились.Наприклад, якщо підприємство має власне приміщення, де може або розпочати виробництво якоїсь продукції, або здати його в аренду, то альтернативною вартістю при виборі виробництва є втрачений прибуток з аренди. В економічних теоріях альтернативна вартість у таких випадках включається в витрати виробництва.

Альтернативна вартість в теорії виробництваВ теорії виробництва альтернативна вартість часто розглядається як теоретичний показник, який вказує, на скільки одиниць треба зменшити виробництво одного товару, щоб за рахунок вилучених факторів виробити одиницю іншого товару. Розрізняють постійну та зростаючу альтернативну вартість[4]. Постійна альтернативна вартість означає, що фактори виробництва є досконалими замінниками, їх використовують в однакових фіксованих пропорціях, щоб виробляти обидва товари. І наприклад подвоєння всіх затрат факторів збільшує обсяг виробництва удвічі. Зростаюча альтернативна вартість — можливість за рахунок вилучених факторів від зменшення виробництва одного товару виробити значно більше іншого товару.

3)

Міжнаро́дний по́діл пра́ці — вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці між країнами, який спирається на стійку, економічно вигідну спеціалізацію виробництва окремих країн на тих чи інших видах продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва. Процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг. Процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Індустріально розвинуті країни посідають провідне місце в міжнародному поділі праці. Особливо активна діяльність транснаціональних корпорацій США та Канади, Японії, Німеччини, Великої Британії, Франції. Країни, що розвиваються, виступають у якості постачальників ресурсів для промислово розвинутих країн.

4)

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність - це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає змогу встановити:

  • хто з членів суспільства розпоряджається чинниками виробництва, тобто має економічну владу;

  • як здійснюється поєднання робочої сили із засобами виробництва;

  • хто і які отримує доходи від господарської діяльності.

Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

  1. Право володіння.

  2. Право користування.

  3. Право управління (право вирішувати, хто і як забезпечуватиме використання благ).

  4. Право на доход (право володіння результатами використання благ).

  5. Право суверена на капітальну вартість (право на використання, споживання, зміну чи знищення блага).

  6. Право на безпеку (право на захист від експропріації або від пошкодження чинниками навколишнього середовища).

  7. Право на передачу благ у спадок.

  8. Право на безстроковість володіння благом.

  9. Заборона щодо використання блага недозволеним способом.

  10. Право на відповідальність (можливість використання блага як сплати боргу).

  11. «Зворотний» характер прав власності, тобто повернення переданих кому-небудь правочинностей після закінчення строку угоди або достроково - у випадку порушення її умов тощо.

Отже, між власністю як економічною та юридичною категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв'язок.

Індивідуальна власність означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою.

У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна.

Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це - приватно-трудова власність, а з її залученням - приватно-нетрудова власність.

Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).

Колективна власність - це соціальне (колективне) утворення, яке вступає в економічні відносини від імені певного товариства, в якому об'єднані кілька або багато суб'єктів.

Партнерська власність є об'єднанням чинників виробництва, фізичних та юридичних осіб з метою спільної господарської діяльності, в якій кожний учасник є власником певної частки капіталу.

Акціонерна (корпоративна) власність заснована на володінні акціонерним капіталом, розподіленим на певну кількість акцій. її особливістю є поєднання рис індивідуальної і колективної форм власності.

Важливе місце в економічних системах країн із ринковою економікою посідають кооперативні форми господарювання. У світі налічується близько 800 тис. кооперативних організацій понад 120 різновидів, які діють у різних сферах і об'єднують понад 765 млн. осіб (якщо врахувати, що сім'я складається у середньому з чотирьох осіб, то з діяльністю кооперативних організацій пов'язано більше ніж 40 % населення Землі). В Європейському економічному співтоваристві близько 46 % населення є членами різних видів кооперативів, у скандинавських країнах - понад 50 %, у США та Японії - близько 30 %. Така популярність кооперативних організацій серед широких верств населення зумовлена їх соціально-економічною природою та специфікою кооперативу як форми господарювання.

Суспільна власність - вид власності, майно і нерухомість, які на противагу до приватної власності належать групі осіб (громаді) або державі.

Комуністичне суспільство будується на основі суспільної власності на засоби виробництва.

Право суспільної власності - сукупність закріплених законом правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері володіння, розпорядження та користування об’єктами права суспільної власності.

5) Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.

Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

  • всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, закон зростання потреб тощо);

  • закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;

  • до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найглибинніші зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

  • четвертий тип економічних законів — це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки.

На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки.

Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

Економі́чна катего́рія — теоретичне вираження мислена форма виробничих відносин, економічних явищ та процесів, які реально існують. Економічні категорії бувають двох видів: вічні та історичні.
6) Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

З метою отримання засобів існування людина повинна постійно взаємодіяти з природою і навколишнім середовищем. Діючи на природу, людина видозмінює її і пристосовує для задоволення своїх потреб. Ця взаємодія людини з природою з метою отримання певних благ називається процесом праці. Економіка вивчає проблеми задоволення матеріальних потреб людини, тобто матеріальну сферу виробництва.  Праця людей в умовах їх поєднання в певних виробничих відносинах набуває форми процесу виробництва.

Виробництво – це процес створення матеріальних і нематеріальних благ.

У відповідності з класичною політекономією виробництво неможливе без поєднання 3 факторів (компонентів):
1 – робоча сила;
2 – предмети праці;
3 – засоби праці.
Робоча сила – це здатність людини до праці. Вона виступає в якості особистого фактора виробництва. Це головна прдуктивна сила суспільства.
Предмети праці – це елементи природи, на які діє людина в прцесіпраці, піддаючи їх обробці, або – це те, на що скерована діяльність людини, з чого вона виробляє матеріальні блага.
Засоби праці – це інструменти, знаряддя, з допомогою яких люди обробляють предмет праці (наприклад, сировину).

Предмети праці і засоби праці по суті є речовими факторами виробництва. Їх поєднання утворює  єдиний речовий фактор виробництва – засоби виробництва.

Сукупність всіх компонентів виробництва в масштабах всієї економічної системи утворює продуктивні сили суспільства.
Процес праці є органічною єдністю трьох названих чинників, і визначальна роль в ньому належить людині.

Неокласична політекономія визначає, що в основі суспільного виробництва лежить сукупність чотирьох факторів виробництва:

  1. капітал – гроші та засоби виробництва;

  2. земля – сільськогосподарські угіддя, які перебувають процесі активного промислового використання;

  3. праця – свідома, цілеспрямована взаємодія людей з елементами природи;

  4. підприємницькі здібності – здатність людини ефективно використовувати всі доступні фактори виробництва (ресурси).

7) На різних етапах розвитку людського суспільства ефективність використання робочої сили була різною. Первісному суспільству була притаманна повна зайнятість.. В умовах частого капіталізму на індустріальному етапі його розвитку, при пануванні ринкових відносин виникло нове соціально-економічне явище - армія безробітних. Ця проблема залишається драматичною ознакою впродовж вісімнадцятирічного періоду соціально-економічних перетворень в Україні. Нові суперечливі тенденції динаміки українського безробіття потребують свого осмислення та врахування в розробці адекватної політики зайнятості на ринку праці.
Шляхи мінімізації безробіття розглядали такі українські вчені, як:, П.Нікіфоров, А.Вольська, І.Петрова, А.Казановський, О.Котляр, В.Костиков, О.Рузавіна, І.Маслова, Д. Богині, О. Демуш, Л. Долгова, Г. Куліков, Л. Лісогор, В.Федоренко та інші.[1,с.2 ].
Проблема безробіття гостро постала в Україні, як і в багатьох інших країн з залишками елементів перехідної економіки, після невдалих спроб реалізувати економічні реформи. [2,с.24].
Низький рівень безробіття за офіційними даними, попри масове скорочення виробництва і гіперінфляцію перші роки незалежності, пояснюється високим рівнем прихованого безробіття та свідомим заниженням показників реального безробіття.
Українська влада, незважаючи на розгортання глобальної кризи у світі, не готувалася до протидії її негативним наслідкам у своїй країні. Тому найперший період адаптації служби зайнятості до нових завдань виявився досить складним. Служба не справлялася з новим рівнем навантаження. Існуючі правові норми зробили недоступною для частини вивільнених працівників допомогу з безробіття. В цих умовах тільки відсутність масових звільнень працівників, а також утома населення від довготривалої політичної боротьби, яка перманентно відбувалася в країні, дозволили Україні уникнути соціальної дестабілізації [3,c.84].
У жовтні 2009року зберігалася позитивна тенденція до скорочення обсягів вимушеної неповної зайнятості. Так, кількість працівників, які перебували у відпустках із дозволу та ініціативи адміністрації, порівняно з вереснем скоротилася на 2,7 тис. осіб, або на 0,9%, і становила 295,2 тис. осіб.
Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, зросла з 526,3 тис. осіб на 1 листопада 2009 року. до 536,7 тис. осіб на 1 грудня 2009 р.
Число зареєстрованих безробітних на 1 грудня 2009року становило 512,2 тис. осіб, становить 80% аналогічного періоду минулого року. Також спостерігається зменшення кількості безробітних жінок, молоді у віці до 35 років, але збільшилася кількість звільнених з економічних причин [2].
Система заходів щодо зниження рівня безробіття в Україні включає:
- збільшення кількості стажистів у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого устаткування та підвищення коефіцієнта змінності його в цілому;
- надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму додаткової робочої сили або переведення частини працівників на скорочений робочий день;
- розвиток розгалуженої системи державної служби зайнятості професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів;
- регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєднання України до міжнародного ринку праці;
- стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до пошуку робочих місць;
- організацію регіональними або місцевими органами влади у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних робіт тощо.[3,с.91]
Сфера зайнятості є однією з найважливіших сфер макроекономіки. Будь-яка держава зацікавлена у високій зайнятості робочої сили. Проте жодне суспільство не здатне забезпечити усіх працездатних роботою. В національній економіці з різних причин виникає безробіття. Зростання масштабів безробіття, розвиток вимушеної, неповної та неформальної зайнятості, нелегальної трудової міграції є свідченням того, що в умовах перехідної економіки в Україні ще не створено ефективних механізмів перерозподілу робочої сили, внаслідок чого формування національного ринку праці відбувається вкрай повільно. Причиною цього є недостатній рівень економічних реформ.
Отже, темпи скорочення рівня безробіття в Україні за період 2008-2009 років свідчать про ефективність урядових заходів щодо покращення ситуації на ринку праці в Україні.
8) Суть міжнародної економічної інтеграції можна виразити через такі її найважливіші характеристики:

1. Міждержавне регулювання економічних процесів.

2. Поступове формування міжнаціонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення.

3. Усунення адміністративних і економічних бар'єрів, що перешкоджають вільному руху товарів, робочої сили і фінансових ресурсів в межах регіону.

4. Зближення внутрішніх економічних умов держав, що беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

У сучасних умовах економічна замкненість національних господарств не лише нераціональна, бо позбавляє економіку відокремленої країни переваг, що випливають з міжнародного поділу праці, спеціалізації та кооперації, а й практично неможлива. Тому тенденція до дедалі більшого зв'язку національних економік на сучасному етапі стала об'єктивно необхідною, а світове господарство все більше набуває ознак цілосності.

Основними факторами, які об'єктивізують цей процес (утворення світового господарства), є:

1. Розгортання науково-технічної революції, що вимагає об'єднання зусиль для використання сучасних досягнень науки і техніки.

2. Прагнення народів до мирного співіснування в умовах загрози ядерної війни.

66 Транснаціональні корпорації (ТНК) - корпорації, національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою свогї діяльності.

3. Необхідність об'єднувати зусилля при вирішенні глобальних проблем.
9) Ви́трати виробни́цтва — витрати різних видів економічних ресурсів (сировини, праці, основних засобів, послуг, грошей), безпосередньо пов'язані з виробництвом економічних благ.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Всеукраїнський студентський архів
Підприємництво – це самостійна, ініціативна діяльність, яка спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання...
1. Види банків і порядок їх створення в Україні
НБУ здійснювати у сукупності операції щодо залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених...
ТОВ «Фінансова компанія «СПМК-1» Примітка 1: Основна діяльність
Господарського кодексу України, Законів України «Про господарські товариства», «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншого чинного...
Лекція Корпоративні або пайові інвестиційні форми які правадять госп...
Пайовий інвест фонд – активи що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління...
“Теоретико-математичні моделі хеджування як засобу зниження ризику”
Під хеджуванням (від англ hеdgе захищатися від можливих втрат, ухилятися, обмежувати) розуміють діяльність, яка спрямована на створення...
Закону України «Про громадські об’єднання»
Указу Президента України від 24. 03. 2012р. №212/2012, Постанови Кабінету Міністрів України від 03. 11. 2010р. №996, ініціативна...
Іванопільському селищному голові Маркову І. А
Прошу видати мані довідку про право фізичної особи на отримання доходу від податкового агента без утримання податку (Форма 3ДФ),...
Господарське право
Некомерційна господарська діяльність: поняття, суб’єкти, особливості правового режиму
Закону України «Про об’єднання громадян»
Керуючись Законом України від 06. 09. 2012 №5203-VI «Про адміністративні послуги», з метою створення зручних і сприятливих умов для...
ДЕСКРИПЦІЯ ХОЛІСТИЧНОЇ системИ МЕТОДОЛОГІЧНО-ІНФОРМАЦІЙНОГО ІНСТРУМЕНТАРІЮ...
Організації та ведення бухгалтерського обліку, економічного аналізу доходу від реалізації робіт і послуг виявлені недоліки та наведені...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка