6. Перспективи розвитку людського капіталу АПК в інституційній економіці України. Розділ представляє рекомендаційну частину дослідження, в якій запропоновано модель стратегічного менеджменту людського капіталу, доведено вплив людського капіталу на продуктивність праці та обгрунтовано необхідність інвестування в людський капітал як фактор економічного зростання АПК.
На основі результатів проведеного дослідження запропонована система управління людським капіталом, що має бути складової кадрової політики яка, у свою чергу, є невід’ємною частиною соціально-економічної політики держави, органів галузевого і регіонального управління та господарської політики суб’єктів господарювання. Кадрова політика на макрорівні визначає цілі і стратегію управління трудовими ресурсами в суспільстві, а на мікрорівні – систему взаємовідносин між організацією із зовнішнім середовищем (ринком праці) та її наявним і потенційним персоналом щодо формування і використання його людського капіталу (рис. 4).
Враховуючи важливість розв’язання досліджуваної проблеми, автором розроблена модель стратегічного менеджменту людського капіталу, що має висвітлювати всі можливі заходи на макро- і мікрорівнях з метою досягнення прогресу у стратегічному управлінні людським капіталом.
Запропонована модель складається з наступних елементів:
факторів критичного успіху, які втілюють у собі підхід до менеджменту людського капіталу, що базується на фактичних даних, фокусується на стратегічних результатах і містить відповідні принципи та цілі;
напрямків розвитку людського капіталу, що вказують не лише на необхідність вжиття конкретних заходів, але й на відповідний образ мислення, що має домінувати при відповідних підходах до управління людським капіталом.
Рис. 4. Схема комплексної системи управління людським капіталом
як складова кадрової політики
Визначено вісім факторів критичного успіху, які організовані у пари та відповідають чотирьом основним проблемам формування людського капіталу: розвиток лідерства; стратегічне планування людського капіталу; визнання, розвиток і збереження таланту; створення організаційних культур, орієнтованих на результат.
Всі наведені фактори критичного успіху відображають два принципи, які є центральними у менеджменті людського капіталу:
люди є активами, чию цінність можна підвищити шляхом інвестицій, метою яких є максимізація прибутку (віддачі коштів) з відповідним ризик-менеджментом;
підходи до управління людським капіталом в організації мають розроблятися, запроваджуватися та оцінюватися за допомогою критерію ступеня сприяння організації у досягненні результатів та реалізації її місії.
Для кожного з восьми факторів критичного успіху наведені відповідні три рівні управління людським капіталом в залежності від усвідомлення його значущості.
У результаті дослідження встановлено, що суб’єктом, першочерговим носієм інтелектуального продукту як товару є людина. Для його придбання (оновлення, поповнення) приймається рішення щодо інвестування у власну здатність отримувати доход, тобто в людський капітал. В сучасну епоху освітня детермінанта нарощування людського капіталу є фактором конкурентоспроможності на ринку праці, головним чинником економічного зростання, забезпечення соціально-економічного добробуту держави.
Виявлені соціально-економічні і демографічні тенденції розвитку в АПК характеризуються як необнадійливі і можуть бути покращені за допомогою цілеспрямованої політики інвестування в людський капітал.
Державне регулювання має здійснюватися стосовно всіх необхідних аспектів формування людського капіталу сільського господарства; воно має бути обов’язковим (з метою забезпечення необхідних можливостей його відтворення і розвитку) і в системі реалізації та оцінки людського капіталу.
Комплексна система інвестування в людський капітал сільського господарства має включати правові, економічні і соціальні аспекти його відтворення. Для забезпечення позитивних змін необхідними є: законодавче визнання даної проблеми та прийняття Закону "Про відтворення людського капіталу”; підпорядкування всієї систему ціноутворення в Україні в залежності від ціни робочої сили; врегулювання мінімальної вартості робочої сили з огляду на можливості повноцінного відтворення людського капіталу; удосконалення системи підготовки, розподілу, закріплення висококваліфікованих кадрів у сільськогосподарському виробництві та постійного їх навчання; реалізація програм з урахуванням гендерного аспекту у формуванні людського капіталу взагалі.
В роботі обгрунтовується приоритетна значущість людського капіталу для зростання продуктивності праці порівняно з науково-технічним прогресом, механізацією, автоматизацією та іншими чинниками. Викладені результати дослідження (проведеного за даними по 165 сільськогосподарських підприємствах) впливу рівня освіченості управлінських кадрів на результати їх діяльності підтверджують наші висновки. Розв’язання кореляційно-регресійної моделі показало, що до 25 відсотків виходу валової продукції у розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь зумовлюється забезпеченістю господарства кадрами вищої кваліфікації. За результатами вирішення іншої задачі виявлена залежність між рівнем забезпеченості господарств бухгалтерами вищої кваліфікації і показником продуктивності праці – обсягом виробництва валової продукції у розрахунку на одного середньорічного працівника. Встановлено, що вищий рівень освіти працівників облікових служб забезпечує зростання продуктивності праці в господарствах вибірки на 13 відсотків.
Для забезпечення та реалізації системи постійного навчання як фактора розвитку людського капіталу необхідна мотивація: на рівні індивіда – усвідомлення мети навчання, впливу його результатів на задоволеність працею, на кар’єру, збільшення матеріальної винагороди за працю; на рівні підприємства – створення сприятливих для навчання умов, підтримка з боку керівництва, визнання досягнень особи, яка навчається; на макрорівні – підвищення престижу освіти та освіченості.
ВИСНОВКИ
Результатом дослідження є розв’язання актуальної наукової проблеми щодо формування та розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК. Основні результати і висновки зводяться до наступного:
Теоретично обгрунтовано новий напрямок наукових досліджень, що полягає в застосуванні категорії людського капіталу у процесі аналізу, оцінки та характеристики системи формування і розвитку трудових ресурсів АПК як такої, що більшою мірою віддзеркалює процеси і перетворення, що відбуваються з людськими ресурсами організацій, регіону, країни.
Під людським капіталом розуміємо капітал, сформований людиною завдяки її освітньому рівню, кваліфікації, знанням, досвіду, містить природжені (фізичні та інтелектуальні) здібності, таланти, які є підставою для його накопичення і розвитку, і який може забезпечувати віддачу (доход). Основними складовими людського капіталу є здоров’я (тривалість життя), рівень освіти (кваліфікація, знання) і добробут (рівень життя). Специфічність людського капіталу визначається можливістю його використання у певному місці у визначений час.
Аналіз теоретико-методологічних основ формування і розвитку трудових ресурсів як складової капіталу АПК дозволив виявити найбільш вагомі і визначальні передумови розвитку людського капіталу: правовий, економічний, соціальний і демографічний аспекти; мотиви і мету з точки зору окремого індивіда та суспільства в цілому.
На підставі аналізу кадрового забезпечення аграрного сектора економіки встановлено, що його погіршення зумовлюється зростанням плинності кадрів, підвищенням змінюваності керівників і спеціалістів, погіршенням їх освітніх характеристик, відтоком висококваліфікованих працівників, відсутністю дієвого мотиваційного механізму в сільському господарстві.
За допомогою кореляційно-регресійного аналізу виявлено вплив різних чинників на рівень забезпеченості сільськогосподарських підприємств спеціалістами різних напрямків. Прогнозні тренди на найближчу перспективу характеризуються подальшим зниженням кількості працівників і спеціалістів, управлінських витрат, переміщенням управлінських кадрів з агроформувань в сучасні дорадницькі інститути, підвищенням вимог до кваліфікації працівників, зниженням чисельності сільського населення і поглибленням демографічної кризи на селі.
Розроблено організаційно-методичний механізм кадрового забезпечення сільського господарства шляхом опрацювання існуючих методичних підходів до планування і визначення потреби у спеціалістах, визначення критеріїв її обґрунтування з урахуванням змін у зовнішньому середовищі агроформувань.
З метою забезпечення ефективного використання трудових ресурсів як складової капіталу АПК (людського капіталу АПК) необхідно законодавчо врегулювати питання розміщення спеціалістів на певних рівнях управлінської вертикалі у відповідності з їх освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки.
Велика роль у вдосконаленні кадрового забезпечення АПК як основи формування його людського капіталу належить кадровій політиці, що є невід’ємною складовою соціально-економічної політики держави і частиною господарської політики всіх суб’єктів господарювання.
Результати емпіричних досліджень підтверджують вплив соціального розвитку сільських регіонів на процеси формування, розвитку і реалізації людського капіталу АПК; зумовлюють необхідність виділення соціально-відтворювальної функції та визнання її як пріоритету державної соціально-економічної політики. Предметом особливої уваги у контексті економічних основ формування людського капіталу, що опосередковано формує національну безпеку країни, має стати вартість робочої сили в аграрній сфері.
Реалізація соціальної відповідальності більшістю керівників агроформувань зумовлює, з одного боку, вилучення коштів з основного виробництва, а з іншого – збереження історично сформованих соціальних структур сільської місцевості, що забезпечує задоволення елементарних потреб сільського населення та виступає єдиною можливістю збереження і розвитку людського капіталу сільських поселень.
На шляху до розширення світогосподарських зв’язків України та її євроекономічної інтеграції слід переходити на світові стандарти формування добробуту населення; необхідно розглядати село як соціально-територіальну підсистему, що виконує широкий спектр народногосподарських функцій (демографічну, культурну, рекреаційну, природоохоронну та ін.), створюючи можливість відтворення, накопичення і розвитку людського капіталу АПК.
В основу формування ефективного механізму управління соціально-економічним розвитком сільських регіонів має бути покладена цільова комплексна програма стимулювання розвитку не лише соціальної сфери окремих регіонів, але й окремих видів продукції, створення промислових виробництв та промислів у сільській місцевості, залучення молоді і поліпшення демографічної ситуації на селі, що формує підґрунтя відтворення і розвитку людського капіталу АПК.
Важливим чинником ефективного формування та реалізації людського капіталу виступає кваліфікований менеджмент агроформувань, що зумовлюється вмілим керівництвом та особистісними характеристиками керівників (здібностями щодо впровадження інновацій, творчим підходом, використанням сучасних управлінських підходів, орієнтацією на самовдосконалення і постійний професійний розвиток підлеглих).
На основі застосування соціологічного і соціометричного методів дослідження первинних колективів агроформувань встановлено, що із зростанням колективізму, згуртованості, організованості, відповідальності зростає і результативність менеджменту, формуються більш сприятливі можливості як для розвитку людського капіталу організацій, так і для його реалізації.
Стиль менеджменту, що представляє сукупність прийомів і методів, які постійно застосовуються керівником при вирішенні питань щодо управління організацією, є одним із визначальних факторів розвитку та реалізації якісних характеристик працівників – елементів людського капіталу (здоров’я, освіти, кваліфікації). Найбільш прийнятною є модель такого стилю управління, що забезпечує поєднання демократизму, інноваційного підходу в управлінні та гуманістичної орієнтації.
Визначальними факторами ефективного управління зарубіжними сільськогосподарськими підприємствами є: державне регулювання і підтримка розвитку сільського господарства, формування стратегії підприємства, адаптація структур управління до ринкових умов господарювання, управління збутом продукції, диверсифікація виробництва, готовність до сприйняття інновацій, а головне – турбота про людський розвиток, що і забезпечує поступальний розвиток суспільства.
В умовах транзитивної економіки особисті селянські господарства стали обов’язковим атрибутом життя і побуту значної частини міських та більшості сільських сімей. Особисте господарство є формою організації самозабезпечення сім’ї всім необхідним для задоволення матеріальних і нематеріальних її потреб. Воно включає в себе групу осіб, які, крім виконання ними обов’язкових суспільних завдань чи функцій (праця, навчання чи перебування на пенсії), опікуються додатковим виробництвом з метою збереження і відтворення людського капіталу.
З метою характеристики стану і перспектив розвитку особистих господарств населення нами класифіковані та виділені їх окремі групи за певними критеріями: спеціалізацією, розміром земельної ділянки, орієнтацією на різний рівень збуту своєї продукції (повне споживання, часткове споживання з реалізацією надлишку на ринку, незначне споживання продукції з переважною її реалізацією на ринку).
У контексті розвитку інституційної економіки та в умовах низького життєвого рівня значної частини населення саме особисті селянські господарства забезпечують відтворення людського капіталу, тобто формують надходження для відтворення робочої сили як здібності людського капіталу, забезпечуючи розвиток його якісних характеристик.
Невизначеність і нестабільність інституційного середовища в умовах транзитивної економіки (інфляція, безробіття, низький рівень заробітної плати і соціальних трансфертів) підвищують роль особистих селянських господарств як окремих суб’єктів соціально-економічних відносин у формуванні людського капіталу. Проте, ставши деякою мірою альтернативою суспільному великотоварному сільськогосподарському виробництву, у подальшій перспективі суспільного розвитку та підвищення життєвого рівня населення в сучасному вигляді ці господарства не зможуть з ним конкурувати. Ведення господарств населення відволікає зайнятих в них від участі у суспільному виробництві, зумовлюючи їх професійну дискваліфікацію, що одночасно спричиняє зниження рівня людського капіталу сільського господарства в цілому, не сприяючи розвитку науково-технічного прогресу суспільства.
Головним чинником економічного зростання в АПК і забезпечення соціально-економічного добробуту держави є інвестиції в елементи людського капіталу: освіту як стрижневий напрямок, що формує інтелектуальну базу суспільства; охорону здоров’я (для забезпечення умов фізіологічного відтворення робочої сили); системи соціального забезпечення; підвищення кваліфікації кадрів. Інвестування в людський капітал є комплексом заходів державної політики, спрямованої на покращення якості життя населення з метою розвитку його трудового, інтелектуального і творчого потенціалів.
Модель стратегічного менеджменту людського капіталу включає, з одного боку, фактори його критичного успіху, що забезпечується управлінням, яке базується на фактичних даних, фокусується на стратегічних результатах, враховує відповідні принципи та національні цілі, а з іншого – напрямки розвитку людського капіталу, які вказують на відповідний образ мислення, що має домінувати при відповідних підходах в управлінні людським капіталом. Для кожного з восьми факторів виділяються три рівні управління в залежності від усвідомлення важливості даної проблеми.
З метою забезпечення позитивних зрушень у плані збереження, відтворення і розвитку людського капіталу як в АПК, так і країни в цілому, вважаємо за необхідне прийняття відповідних законодавчих актів (Закону “Про відтворення людського капіталу”), який би ставив всю систему ціноутворення в залежність від ціни робочої сили, особливо у тих сферах, де ціни на продукцію є неспівставними з ціною робочої сили як основного джерела відтворення людського капіталу.
Підвищенню рівня розвитку людського капіталу АПК мають сприяти система підготовки, розподілу і закріплення висококваліфікованих кадрів у сільськогосподарському виробництві шляхом виділення для проходження практики майбутніми спеціалістами модельних господарств з наданням їм прав щодо самостійної підготовки працівників через стажування з подальшим присвоєнням кваліфікації. Важливим є визнання значущості гендерного аспекту у формуванні людського капіталу.
|