|
|
Скачати 0.69 Mb.
|
|
3. Розвиток соціальної сфери сільських регіонів як передумова формування та використання людського капіталу АПК. У розділі досліджуються тенденції розвитку соціальної інфраструктури села, обгрунтовано взаємозв’язок розвитку людського і соціального капіталів у сільських регіонах, визначено механізм управління соціальним розвитком регіонів. Соціальна інфраструктура села виконує певні економічні, політичні і соціальні функції. Зокрема, соціальна функція соціальної сфери села полягає у збереженні і розвитку людського капіталу сільського населення і кожної людини як особистості; ця функція органічно поєднується з її економічною функцією – створенням сприятливих умов для виробництва матеріальних благ. Результати проведених досліджень дають підстави стверджувати, що соціальний розвиток сільських населених пунктів безпосередньо впливає на результати господарювання, прибутковість агроформувань. Також обгрунтовується доцільність формування збалансованого співвідношення економічної і соціальної складових суспільного розвитку сільських регіонів. Трансформація економічних відносин і становлення різних організаційно-правових форм господарювання зумовили загострення як традиційних, так і виникнення багатьох нових проблем в сільських регіонах: погіршення якості життя сільського населення, прогресуючі явне і приховане безробіття, скорочення тривалості життя, підвищення показників захворюваності і смертності сільського населення, подальший занепад і руйнування соціальної інфраструктури села, вимирання цілих населених пунктів (припинення їх офіційного функціонування з причини відсутності мешканців) та ін. Сучасний рівень народжуваності в сільській місцевості є найнижчим за весь повоєнний період в Україні. У 1996-2001 рр. у 3,1 тис., або 10,7 відсотках сільських поселень, не народилося жодної дитини; у кожному п’ятому селі немає дітей, підлітків і молоді до 28 років. Серед країн, розташованих на території колишнього Радянського Союзу, загальний коефіцієнт народжуваності, що є нижчим, ніж в Україні, спостерігається лише в Латвії та Естонії. Станом на 1.01.2003 р., у 2901 сільському населеному пункті (що становить більше 10 відсотків їх кількості в Україні) не було жодної дитини віком до п’яти років. Найгірша ситуація спостерігається в сільських регіонах Сумської, Чернігівської, Полтавської і Харківської областей. Оплата праці в сільському господарстві втратила свою стимулюючу роль у зростанні продуктивності праці, відтворенні та реалізації людського капіталу; в останні роки вона виконує лише облікову функцію. У найбідніших сільських сім’ях витрати на харчування складають 80-100 відсотків сукупного доходу. У 2000 р. частка грошових витрат українських домогосподарств на продовольчі товари становила 62,7 відсотків, у 2001 р. –59,8 відсотків, а в 2002 р. – 57,6 відсотків, що може характеризувати життя (згідно загальновизнаної класифікації) як існування на межі голодування. Недостатнє харчування ставить під загрозу не лише фізіологічний, але й розумовий розвиток трудових ресурсів – як наявних, так і потенційних (дітей та підлітків), що складає основу таких елементів людського капіталу, як здоров’я та інтелектуальні здібності. Зазначені обставини зумовлюють об’єктивну необхідність виділення соціально-відтворювальної (демографічної) функції в системі формування людського капіталу аграрної сфери країни, вказуючи на невідкладну необхідність визнання її як пріоритетної у соціально-економічній політиці держави. Встановлено, що сільська соціальна інфраструктура області зазнає таких же негативних тенденцій, які спостерігаються в цілому по Україні. Так, у 2002 р. у 1493 сільських населених пунктах Сумської області функціонував 261 дитячий садок, тобто вісімдесят відсотків сіл не мала дитячих дошкільних закладів, і лише кожна четверта дитина дошкільного віку відвідувала дитячий садок. Тільки за останні п’ять років у Сумській області припинили свою діяльність майже половина бібліотек, 99 відсотків наявних кіноустановок і 98 відсотків підприємств побуту. Це свідчить про зниження можливостей задоволення соціальних і духовних потреб сільського населення, що підтверджується результатами емпіричних досліджень діяльності 72 підприємств трьох природнокліматичних зон Сумської області (полісся, перехідної і лісостепової), які виявили деякі відмінності у вирішенні соціально-економічних проблем сільських мешканців. Призупинення функціонування об’єктів соціальної інфраструктури в селах області зумовило, з одного боку, появу більше 75 відсотків зареєстрованих безробітних, а з іншого – негативний вплив як на процес розвитку складових людського капітулу, так і на результати фінансово-господарської діяльності підприємств різних організаційно-правових форм. Виявлено також зниження рівня соціальної відповідальності суб’єктів господарювання, що характеризується негативними змінами у соціальних послугах, які надаються агроформуваннями. Так, у сільгосппідприємствах поліської зони ці витрати зведені до мінімуму (через відсутність коштів соціальні об’єкти практично не функціонують). Більш сприятлива ситуація склалася в сільських регіонах перехідної та лісостепової зон, але й її можна охарактеризувати як кризову. Більшість керівників вважають, що в умовах самоусунення держави від виконання властивих для неї соціальних функцій по задоволенню соціальних потреб сільського населення допомога агроформувань у цьому напрямку є єдиною можливістю збереження накопиченого роками людського капіталу в сільських поселеннях. У трансформаційній економіці сільськогосподарські підприємства виступають економічним і соціальним буфером при державних реформаціях. Проте, вони мають розглядатися в якості партнерів при плануванні і впровадженні заходів з розвитку сільських територій. Вивчення інтеграційних процесів в аграрній сфері європейських країн показує, що в умовах зростання рівня життя і зниження витрат населення на харчування агровиробники змушені організовуватися для отримання доступу до ресурсів, створюючи передумови для розвитку соціального капіталу. Ми схиляємося до думки, що соціальний капітал формується горизонтальними об’єднаннями людей і складається із соціальних мереж та відповідних норм, які визначають продуктивність суспільства, виступаючи як виробничий ресурс. Соціальний капітал також відноситься до індивідів, пов’язуючи і взаємодоповнюючи характеристики індивіда та організації шляхом здійснення комунікаційних процесів. Дослідження підтвердили вплив соціального капіталу на індивідуальну продуктивність. Встановлено, що вищий рівень розвитку людського капіталу в сільських регіонах формує більш продуктивні міжособистісні відносини, які можуть виступати як нематеріальні активи, виступаючи фактором соціально-економічного розвитку сільських регіонів. У розвинених країнах держава першочергово фінансує соціальний розвиток регіонів з ефективним виробництвом, створюючи належні умови для задоволення всебічних потреб працівників, відтворення і подальшого розвитку людського капіталу сільського господарства, виступаючи гарантом функціонування сільських районів і зберігаючи сформовані століттями культурні ландшафти. Обов’язок держави полягає у вирівнюванні умов функціонування сільського господарства з умовами функціонування інших галузей народного господарства, а також у вирівнюванні соціального стану сільськогосподарських та інших працівників. Автор обгруновує необхідність запровадження комплексної системи удосконалення управління розвитком регіону, що полягає у здійсненні таких заходів:
Центральним елементом цієї системи (як і кожної системи управління взагалі) має стати людина – носій людського капіталу організації, регіону, галузі, країни. 4. Роль менеджменту сільськогосподарських підприємств в ефективному управлінні людським капіталом АПК. У розділі обгрунтувана роль керівників і спеціалістів агроформувань у розвитку і використанні людського капіталу. В роботі викладені результати багаторічних досліджень автора щодо ролі менеджменту в ефективному функціонуванні сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм господарювання, які стали підставою для характеристики якості менеджменту як заходу, що забезпечує ефективне функціонування підприємства за певних макроекономічних умов. Якщо вихід продукції підприємств в залежності від ресурсів та макроекономічних показників характеризується виробничою функцією f, то тоді: Yn = f (X, L, E), (2) де Yn – нормативне значення виходу продукції даного підприємства в залежності від визначених факторів; X характеризує кількість ресурсів, які використовуються даним підприємством; L характеризує локальні аспекти місця розташування підприємства (наближеність до ринків збуту і постачання, кліматичні і природні умови тощо); E характеризує зовнішнє макроекономічне середовище даної сукупності підприємств. Тоді, якщо фактичному виходу продукції відповідає величина Ya, то ми можемо визначити M – міру впливу менеджменту на вихід продукції порівняно із середнім рівнем менеджменту: M = Ya – Yn, (3) а коефіціент якості менеджменту визначемо за формулою: Kmng = Ya / Yn. (4) Володіючи специфічним людським капіталом, керівники сільськогосподарських підприємств мають можливість реалізувати його, отримавши за це належну винагороду саме в аграрній сфері, що є одночасним стимулом для покращення якості і результативності управління. Ці стимули можна суттєво підсилити, якщо прийняти відповідні заходи інституційного характеру: шляхом навчання управлінського персоналу основним методам виробничого і фінансового менеджменту, лідерству, мотивації високої якості менеджменту та інституціоналізації цієї мотивації, створення спілки професійних аграрних менеджерів, яка б на добровільних засадах здійснювала атестацію своїх членів, організовуючи їх перенавчання. На основі застосування експертного методу аналізу нами були досліджені якісні характеристики керівників вищої ланки управління, зокрема їх вміння приймати управлінські рішення, розв’язувати конфлікти і виявляти резерви вдосконалення управління. Результати дослідження дали підстави виділити три групи керівників: ті, які готові швидко сприймати і запроваджувати нововведення; з обмеженим сприйняттям нововведень; із слабкою, і навіть негативною реакцією на інновації та інноваційні управлінські підходи. Оцінка якісних характеристик керівників з точки зору їх здатності до формування і розвитку людського капіталу своїх організацій показала, що найменш розвиненими є здібності керівників щодо використання нововведень; нерозвиненим є творчий підхід, тобто присутній у деякій мірі консерватизм (61,8 балів із 100 можливих); недостатніми є знання і використання сучасних управлінських підходів у повсякденній діяльності (62,9 балів), а також наголос на постійному професійному особистому розвитку, у т.ч. і через самовдосконалення (65,4 бали). Найвищу оцінку отримало вміння управляти в умовах, що склалися (80,6 балів). У роботі викладені результати вивчення рівня соціально-психологічного клімату колективу, проведеного із застосуванням соціометричного методу дослідження, а також щодо його впливу на результати діяльності первинних підрозділів агроформувань, що віддзеркалюють результати реалізації людського капіталу. На основі отриманих відповідей була складена соціометрична матриця, що дозволила визначити рівень, коефіцієнти згуртованості та інтегративності колективу. Підтверджено висновок про те, що, за інших рівних умов, сприятливий стан соціально-психологічного клімату забезпечує приріст продуктивності праці на 15 відсотків, а несприятливий стан обумовлює її зниження на 30 відсотків. Автор викладає результати детального дослідження стилю менеджменту, сприймаючи його як сукупність прийомів і методів, які постійно застосовуються керівником при вирішенні питань з управління організацією, виділяючи при цьому як найбільш поширені інструменти, так і такі, що найбільшою мірою сприяють формуванню та реалізації людського капіталу підлеглих. Автор досліджує такі стилі управління: німецький; англійський; японський; авторитарний; демократичний; ліберальний; управління за теоріями “X”, “Y”, “Z”; інтегрований; патерналістський тощо, виділяючи відмінності, переваги та недоліки, а також фактори їх застосування. Проведена оцінка керівників агроформувань і підприємств АПК шляхом опитування їх підлеглих дозволила зробити висновок, що найбільш сприятливою для розвитку і реалізації людського капіталу у колективах є модель такого стилю управління, який би забезпечував поєднання демократизму, інноваційного підходу в управлінні та орієнтації на ефективне використання людських ресурсів (рис. 2). Рис. 2. Модель оптимальних орієнтацій керівників агроформувань щодо розвитку людського капіталу їх організацій На основі вивчення зарубіжного досвіду ефективного управління сільськогосподарськими підприємствами в роботі доведено, що основними визначальними факторами успіху є: державне регулювання та підтримка розвитку сільського господарства, формування стратегії розвитку підприємства, адаптація структур управління до ринкових умов господарювання, управління збутом продукції, диференціація виробництва, готовність до сприйняття інновацій, а головне – турбота про людський капітал, його відтворення, накопичення і розвиток, що в кінцевому рахунку забезпечує поступальний розвиток суспільства. 5. Особисті селянські господарства населення як основа відтворення людського капіталу. Розділ містить викладені автором підходи до розуміння сутності і класифікації господарств населення, а також висвітлює їх роль у процесі відтворення людського капіталу сільського господарства. З початком формування ринкових відносин і з поглибленням аграрної кризи кількість особистих селянських господарств стрімко збільшувалась, а чисельність зайнятих в них (як і обсяги виробництва) зростала. Характеризуючи сутність особистого селянського господарства в Україні та інших країнах пострадянського простору, ми сприймаємо і розглядаємо його як форму організації самозабезпечення сім’ї всім необхідним для задоволення матеріальних і нематеріальних її потреб. На основі визначених автором основних критеріїв класифікації особистих селянських господарств в роботі охарактеризовані особисті селянські господарства сільського населення:
На початок 2002 р. майже 45,0 відсотків домогосподарств у міських поселеннях мали у користуванні земельні ділянки, тобто вели особисте селянське господарство. Звичайно, головною їх відмінністю є розмір ділянки в обробітку (від 0,05 до 0,25 га). Середня площа землі, яку використовує одне домогосподарство у міських поселеннях України, становить 11,1 соток. Особисті господарства міського населення також можуть бути представлені двома групами:
Автор приходить до висновку, що особисті господарства є своєрідним обов’язковим атрибутом життя і побуту переважної частини населення країни (62,6 відсотків усіх домогосподарств), заслуговують на їх визнання, дослідження і визначення ролі для формування та розвитку людського капіталу. Середня площа земельної ділянки особистого господарства, що використовується для вирощування продукції лише для задоволення власних потреб, в сільській місцевості складає 37,8 соток, а у міських поселеннях – 10,2 сотки. Можливість ведення особистого селянського господарства як товарного виробництва зумовлюється також розмірами земельної ділянки. Прогнози щодо того, що виробництво валової продукції сільського господарства України продовжуватиме переходити з господарств суспільного сектора у господарства населення, не підтверджуються: питома вага валової продукції господарств населення у структурі виробництва знизилася з 59,8 відсотків у 1999 р. до 54,3 відсотків у 2002 р. У першу чергу, це пов’язано з тим, що виробництво основного виду вітчизняної сільськогосподарської продукції – зерна – здійснюється у господарствах суспільного сектора, а по інших видах продукції основними виробниками є господарства населення. У той же час, за останнє десятиріччя швидкими темпами виросло поголів’я худоби в особистих селянських господарствах: корів – на 34,2 відсотків, свиней – на 14,9 відсотків, овець і кіз – на 33,8 відсотків, коней – більш ніж у десять разів, а в господарствах суспільного сектора поголів’я тварин зменшилось, відповідно, у 2,5; 3,5; 8,7 та 1,8 разів. Дослідження перспектив розвитку особистих селянських господарств у контексті їх значення для формування, розвитку і реалізації людського капіталу дає підстави стверджувати, що в існуючому вигляді їх слід сприймати як тимчасовий вихід із складного економічного стану для забезпечення зайнятості і виживання більшості сільських і певної кількості міських сімей. Праця у господарствах населення забезпечує виживання людям з низькими доходами; вона не має попиту на ринку праці, не окупається продукцією, тобто її оцінка за категоріями ринкової економіки є неможливою і неприйнятною. За умови виникнення інших можливостей альтернативного застосування (прикладання) праці і підвищення реальних доходів населення кількість такої праці буде скорочуватися, а при достатньо високому рівні доходності в інших сферах може бути зведена до мінімуму. Не можна вважати нормальним, прогресивним явищем те, що 97,7 відсотків сільського та 45,0 відсотків міського населення самостійно вирішують проблему забезпечення всіма видами продукції, включаючи її вирощування, транспортування, переробку, зберігання, оскільки це: відволікає зайнятих в особистих селянських господарствах від участі у суспільному виробництві; спричиняє їх професійну дискваліфікацію і зниження рівня людського капіталу в цілому; не сприяє науково-технічному прогресу суспільства в цілому. В роботі наведені характеристика і значення господарств населення за умов різного рівня розвитку економіки (командно-адміністративної, перехідної, ринкової) для формування і розвитку людського капіталу АПК. Так, переважаючими мотивами ведення домогосподарств у командній економіці були економічні мотиви (покращення забезпечення деякими видами продукції і незначні надходження до бюджету). У транзитивній економіці домогосподарство стало місцем застосування робочої сили, захисту від невизначеностей перехідного періоду. Воно забезпечує відтворення людського капіталу не лише з позиції повернення матеріальних витрат, необхідних для цього, але й з позиції соціального значення – формування його якісних характеристик. Воно відіграє важливу роль як суб’єкт суспільних соціально-економічних відносин у процесі відтворення людського капіталу (рис. 3). Рис. 3. Процес відтворення людського капіталу сільського господарства У ринковій економіці важливою проблемою є постійне дослідження стану ринку праці з метою найвигіднішої реалізації людського капіталу. При цьому в країнах з розвиненою ринковою економікою домогосподарства, розташовані у сільській місцевості, необов’язково реалізуватимуть свій капітал в аграрній сфері. Ефективність реалізації людського капіталу зумовлюється його специфічністю. Тобто, лікарям, вчителям та іншим володарям специфічного несільськогосподарського людського капіталу, які мешкають в сільських регіонах, зовсім необов’язково вести особисте селянське господарство; вони можуть реалізувати свій людський капітал так, щоб забезпечити його відтворення, подальше накопичення і зростання. З іншого боку, чим менш специфічним є людський капітал, тим більш обґрунтованою для його володаря є необхідність ведення домашнього господарства. Проте, роль державного регулювання у плані забезпечення умов для повноцінного відтворення людського капіталу в ринковій економіці є незаперечною. Держава меншою мірою впливає на можливості формування, розвитку і реалізації людського капіталу; проте, вона виступає своєрідним гарантом угод на ринку праці (через трудове законодавство) та отримання життєво необхідних соціальних гарантій (через соціальне і пенсійне законодавство). В умовах транзитивної економіки людський капітал найбільшою мірою знецінюється і, відповідно, не має можливостей відтворюватися і накопичуватися. Саме тому домашнє господарство як окремий суб’єкт соціально-економічних відносин у перехідній економіці найбільше сприяє процесу збереження і відтворення людського капіталу в сільському господарстві. |
| 35. Агропромисловий комплекс України: галузева структура і особливості... Форми територіальної організації АПК. АПК багатогалузевий комплекс, який включає в себе всі галузі вир-ва, які інтегруючись спільно... |
DO11 ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В СВІТІ ТА В УКРАЇНІ У статті робиться історичний екскурс для визначення ролі людського капіталу. Розглядаються негативні фактори розвитку людського капіталу... |
| Вступ Розвиток і ефективність технічного сервісу в АПК України Одним із основних напрямків реформування системи сервісної підтримки машин та обладнання має бути зміна технічної політики в АПК,... |
ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ТА ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВІДНОСИН СУБ’ЄКТІВ АПК АПК з позицій формування ними власної економічної безпеки, узагальнено її складові елементи. Акцентовано увагу на загрозах економічній... |
| РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ У ФОРМУВАННІ ІННОВАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ Автором уточнено та поглиблено сутність, функції і структуру інтелектуального капіталу, досліджено та удосконалено теоретико-методологічні... |
Національний банк України Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Розмір статутного капіталу може бути змінений за рішенням Ради Національного... |
| 3 Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу У процесі кругообігу капіталу формується капітал у грошовій формі, що являє собою фінансові ресурси |
ІНВЕСТИЦІЙНІ ЦІЛІ ЕКСПОРТЕРА КАПІТАЛУ ТА ЇХ ВІДПОВІДНІСТЬ ОЧІКУВАННЯМ РЕЦИПІЄНТА Подальше дослідження та прогнозування впливу іноземного капіталу на структуру економічної системи країни-реципієнта є перспективним... |
| Ov31 ЛЮДСЬКИЙ КАПІТАЛ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ У роботі розглянуто основні аспекти впливу людського капіталу на економічний ріст на прикладі України, виявлено ключові інституціональні... |
Методичні рекомендації щодо змісту варіативної складової робочих... Рекомендуємо виділити по 1 годині з варіативної складової навчального плану на такі спецкурси і факультативи |