тема 3. Світовий ринок товарів і послуг
3.1. Міжнародна торгівля як форма міжнародних економічних відносин
3.2. Еволюція теорій міжнародної торгівлі
3.3. Форми міжнародної торгівлі
3.4. Методи міжнародної торгівлі
3.5. Ціноутворення в міжнародній торгівлі
3.6. Регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин. Світова організація торгівлі в системі регулювання міжнародної торгівлі.
3.7. Сучасні тенденції розвитку світового ринку товарів та послуг.
3.8. Україна на світовому ринку товарів та послуг.
3.1. Міжнародна торгівля як форма міжнародних економічних відносин
Міжнародна торгівля є найдревнішою формою міжнародних економічних відносин, яка відображає процес інтернаціоналізації сфери обміну, і дотепер залишається самим розвинутим сектором світового господарства, охоплюючи понад 80% усіх міжнародних ділових операцій (рис.2.1).
В широкому розумінні міжнародна торгівля представляє собою будь-яку міждержавну обмінну діяльність товарами, послугами та іншими результатами людської праці або елементами природи і виступає матеріальною основою світового товарного ринку. Що стосується взаємозв’язку міжнародної торгівлі з іншими формами МЕВ, то він проявляється в тому, що: по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва та ін. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.
Рис. 3.1. Структурно-логічна схема теми 3.
В сучасних умовах у міжнародній торгівлі беруть участь всі суб’єкти світового господарства. В її основі лежить міжнародний поділ праці. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення вищеназваного поділу праці (у виді загального, часткового та одиничного) породжує різноманітність форм і напрямів міжнародної торгівлі. Глибокий вплив на неї справляє науково-технічна революція, що прискорила якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил і зрушення в географічній та товарній структурі світових товаропотоків.
Розглядаючи сутність поняття «міжнародна торгівля», необхідно виокремити його органічну складову – зовнішню торгівлю, яка відображає експортно-імпортну діяльність окремо взятої країни з рештою держав світу.
Для оцінки масштабів, структури, динаміки та результативності міжнародних та зовнішньоторговельних операцій потрібно оволодіти системою кількісних та якісних показників, серед яких найважливішими є: обсяги експорту, імпорту та зовнішньоторговельного обороту; генеральна та спеціальна торгівлі; експортна, імпортна та зовнішньоторговельна квоти; товарна, географічна, видова та інституційні структури торгівлі та ін.
Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група індикаторів обсягів міжнародної торгівлі, які характеризують реальні розміри торгових потоків та слугують базою для розрахунку показників інших груп.
Експорт – вивезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виключних прав на них, з митної території країни за кордон без зобов’язання їх зворотного ввезення. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і прав на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватись продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам, організаціям та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон.
Реекспорт – вивезення (експорт)товарів, які раніше були ввезені на територію даної країни з міжнародних товарних аукціонів, товарних бірж, консигнаційних складів, з територій вільних зон, з приписних складів тощо, але не були піддані переробці в ній. Обсяг реекспорту входить до складу експорту та обліковується митною статистикою.
Імпорт – ввезення товарів, робіт, послуг, результатів інтелектуальної діяльності, в т. ч. виняткових прав на них, на митну територію країни з-за кордону без зобов’язання про їх зворотне вивезення. Даний показник розраховується у вартісних одиницях за певний період часу, найчастіше, за рік. Обсяги імпорту однорідних, порівняних товарів (цукор, пшениця, цемент та ін.) можуть розраховуватись у кількісних одиницях.
Реімпорт – ввезення товарів в країну, які були раніше вивезені за її межі, але не піддавались будь-якій переробці на території інших держав.
Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є те, що у вартість товарного як експорту, так і імпорту, як правило, входять: вартість поставок комплектного обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле- та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги.
До складу товарного експорту та імпорту не включаються:
поставки, що здійснюються на безоплатній основі (гуманітарна допомога, дари тощо);
товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду технічної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організацій;
вартість транзитних товарів;
особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру.
Зовнішньоторговельний обіг – сума вартості експорту та імпорту країни або груп країн за певний період: рік, квартал, місяць. Зовнішньоторговельний обіг включає загальні обсяги зовнішньоторговельної діяльності, тобто експорт та імпорт в цілому:
ЗТО = Е + І,
де ЗТО — зовнішньоторговельний обіг;
Е — обсяг експорту (у вартісних одиницях);
І — обсяг імпорту (у вартісних одиницях).
До показників, які відображають результати міжнародної торгівлі, належать: сальдо торговельного балансу, сальдо балансу послуг, сальдо балансу поточних операцій, індекси стану платіжного балансу, індекс «умови торгівлі», індекс концентрації експорту, коефіцієнт імпортної залежності країни, у сукупності характеризують стан зовнішньої торгівлі за критерієм збалансованості експорту та імпорту, ефективності та місця країни в світовій торгівлі.
Структурні показники розвитку міжнародної торгівлі характеризують експортні та імпортні потоки товарів і послуг за такими ознаками: товарна, видова, інституційна та географічна структури.
Показники інтенсивності міжнародної торгівлі у світовій практиці застосовуються для виміру зовнішньоторговельної інтенсивності країн. Використовується два їх типи: обсяг зовнішньої торгівлі (або експорту й імпорту окремо) на душу населення країни та відношення експорту (або імпорту чи зовнішньоторговельного обігу окремо) до валового внутрішнього продукту країни.
Для оцінки сучасного стану міжнародної торгівлі, експортних та імпортних позицій країн на світовому ринку та складання прогнозу щодо її подальшого розвитку застосовуються такі показники як: експортна та імпортна ефективність, темпи зростання обсягів міждержавних торговельних операцій та їх приросту, рівень експортного потенціалу, показники торговельного балансу, зовнішньоторговельна квота, коефіцієнт імпортної залежності та інші.
3.2. Еволюція теорій міжнародної торгівлі
Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної торгівлі:
меркантилізму (раннього та пізнього);
переваг (абсолютних і відносних);
факторів виробництва;
неотехнологічні;
конкурентоспроможності.
Першою спробою теоретичного обґрунтування причин, напрямів, ефективності міжнародної торгівлі та розробки рекомендацій щодо зовнішньоторговельної політики була концепція меркантилізму (від італ. mercante — торгівля). Ранній меркантилізм, ідеологами якого були У.Стаффорд (Англія), Г.Скаруффі (Італія), виник наприкінці ХV ст. та ґрунтувався на доктрині “грошового балансу” — нагромадженні грошей внаслідок вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення грошей. Прихильники цієї концепції дотримувались поглядів, згідно з якими державі слід продавати на зовнішньому ринку якомога більше будь-яких товарів, а купувати — якомога менше. При цьому в країні повинно накопичуватися золото, яке за тих часів ототожнювалось із багатством нації.
Теорія пізнього меркантилізму (Т.Мен, А.Серра, А.Мокрет’єн) розвивалась з другої половини ХVІ ст. Основним змістом цього напряму є доктрина “активного торговельного балансу”, який можна було забезпечити шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від експорту порівняно із витратами на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі (перепродаж іноземних товарів, надання транспортних послуг, кредитів з метою одержання додаткових надходжень від операцій на зовнішніх ринках). З цією метою держава повинна була обмежувати ввезення іноземних товарів шляхом підвищення ставок мита, а також сформулювати правила вивезення вітчизняних товарів, використовуючи переважно фінансові методи заохочення експорту.
Розвиток міжнародної торгівлі в епоху після Великих географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці “Дослідження про природу та причини багатства народів” (1776 р.) піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку. Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які — імпортувати. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.
Однак А.Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів чи не має жодних абсолютних переваг. Це зробив Девід Рікардо, який у праці “Початки політичної економії та оподаткування” (1817 р.) сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнародної спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А.Сміта. Д.Рікардо створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А.Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів). Як і в теорії абсолютних переваг, в основі теорії порівняльних переваг лежала трудова теорія вартості та принципи альтернативної вартості, а необхідною умовою товарообміну виступала вільна торгівля.
Теорію націленості факторами виробництва обґрунтував у 30-х роках ХІХ ст. Жан-Батист Сей, включаючи до таких чинників працю, капітал і землю, які в сукупності визначають витрати виробництва. Шведські економісти Елі Хекшер та Бертіль Олін у 20-30-х роках ХХ ст. застосували цю теорію для пояснення причин міжнародної торгівлі. Основні положення їхньої концепції можна подати таким чином: найважливішою умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва (наявність більших за розмірами та продуктивніших земельних ресурсів, значних або дешевших ресурсів робочої сили, функціонування порівняно більшого за обсягом і продуктивнішого за структурою капіталу). Хекшер та Олін започаткували теорію факторонаділеності, яка на сьогодні у концентрованому вигляді зводиться до чотирьох теорем:
кожна країна має порівняльні переваги щодо випуску товару, виробництва якого потребує значних витрат відносно надлишкового фактора (теорема Хекшера-Оліна);
вільна торгівля, зрівнюючи факторні винагороди між країнами, слугує заміною зовнішньої мобільності факторів виробництва (теорема П.Самуельсона);
зростання відносних цін товарів призводить до винагороди того фактора, який ефективно використовується у виробництві товару і скорочує реальні винагороди іншого фактора (теорема Столпера-Самуельсона);
зростання пропозиції одного з факторів виробництва у разі постійності інших змінних призводить до зростання випуску товару, який виробляється за інтенсивного використання цього фактора, і до скорочення випуску інших товарів (теорема Рибчинського).
У 1954 р. американський економіст В.Леонтьєв застосував теорію Хекшера-Оліна до аналізу зовнішньої торгівлі США, а саме: розрахунку повних витрат праці і капіталу на експорт й імпорт. Згідно з робочою гіпотезою, США повинні були експортувати капіталомісткі товари, а імпортувати — трудомісткі. Однак результат виявився зворотним (експортувалася трудомісткіша і менш капіталоємна продукція, ніж імпортувалася) і дістав назву “парадокс Леонтьєва”. Було встановлено, що відносний надлишок капіталу в США не впливає на зовнішню торгівлю. Леонтьєв пояснює цей парадокс за рахунок поділу праці на більш і менш кваліфіковану.
Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних галузей виробництва і, відповідно, стрімке зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовили появу низки теорій неотехнологічного напряму, характерною особливістю яких є спроба пояснення реалій і перспектив міжнародної торгівлі динамічними порівняльними перевагами, що виникають або створюються, використовуються і з часом зникають. До теорій і моделей неотехнічного напряму належать: модель наукомісткої спеціалізації, теорія технологічного розриву, теорія життєвого циклу продукту на світовому ринку, модель економії на масштабах виробництва, концепція внутрішньогалузевої торгівлі.
У 1961 р. шведський економіст П.Ліндерт висунув гіпотезу, що на обсяг і структуру торгівлі товарами обробної промисловості (а саме вони є основним у внутрішньогалузевій торгівлі) впливають не витратні умови пропозиції, а умови і характер попиту, зумовлені однаковим або близьким рівнем ВНП на душу населення в країнах. У таких країнах споживачі мають порівнянні споживацькі переваги, які може задовольняти продукція будь-якої з даних країн. Крім цієї основної умови, фахівцями визначені додаткові фактори, що впливають на розвиток двосторонньої внутрішньогалузевої торгівлі: близькість рівнів доходу на душу населення та ідентичність кривих попиту у двох країнах; близькість цін факторів і витрат виробництва диференційованих продуктів; близькість рівня тарифних і нетарифних бар’єрів; приблизно однаковий рівень диференціації конкуруючих товарів; номінальна величина транспортних витрат.
Теорія конкурентних переваг розроблена та обґрунтована американським економістом Майклом Портером у 1991 р. У цій теорії запропоновано принципово новий підхід до проблем міжнародної торгівлі, який базується на твердженні, що на міжнародному ринку конкурують фірмі, а не країни. Тому, на думку М.Портера, необхідно усвідомити, як фірма створює та утримує конкурентну перевагу, для того щоб з’ясувати роль країни у цьому процесі.
Основною одиницею конкуренції, за М.Портером, є галузь як група конкурентів, що виробляють товари або надають послуги та безпосередньо змагаються між собою. Успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках залежить від правильно визначеної конкурентної стратегії. На вибір останньої стосовно певної галузі впливають два головні чинники: структура галузі, тобто особливості конкуренції, та позиція, яку посідає фірма в галузі. Особливості конкуренції в галузі залежать від п’яти факторів (або сил, за М.Портером):
можливість появи нових конкурентів;
вірогідність появи або ступінь впливу товарів-замінників;
поведінка постачальників;
поведінка споживачів;
суперництво існуючих конкурентів між собою.
Особливості міжнародної конкуренції, за М.Портером, виокремлюють два типи галузей залежно від особливостей конкуренції:
множинно-національні галузі, для яких характерна докорінна різниця у конкретному середовищі в окремих країнах, що не дозволяє здійснювати єдину конкурентну стратегію фірми на зовнішньому ринку;
глобальні галузі, де існує світове конкурентне поле й фірма може застосувати уніфіковану конкурентну стратегію. Тут фірма може використовувати: 1) конфігурацію діяльності, тобто розміщення окремих її видів (наприклад, виробничі чи збутові підрозділи відповідно до рівня їх національного оподаткування) в різних країнах; 2) координацію діяльності філіалів (обмін загальною інформацією, ноу-хау, узгодження виробничої або торговельної політики) з метою спільної економії на витратах у межах усієї фірми.
Складовою теорії М.Портера виступають детермінанти конкурентних переваг країни, у межах яких відокремлено чотири параметри країни, що формують конкурентне середовище для місцевих фірм і впливають на її успіх у міжнародній діяльності:
параметри факторів виробництва (наявність факторів, ієрархія факторів і механізми та динаміка їх створення);
рівень попиту на внутрішньому ринку країни базування фірми, високі параметри якого виступають як підтримуючий і страховий фактор у разі операцій на зовнішньому ринку;
наявність у країні базування галузей-постачальників або інших галузей, що конкурентоспроможні на світовому ринку;
близькість національних моделей стратегії та структури фірми до глобальних параметрів;
рівень внутрішньої конкуренції, яка впливає на діяльність фірми на зовнішньому ринку.
3.3. Форми міжнародної торгівлі
У сучасній світовій економіці склалася диверсифікована система форм міжнародної торгівлі згідно наступних класифікаційних ознак:
характер регулювання;
специфіка взаємодії суб’єктів;
специфіка об’єктів (рис. 2.3).
За характером регулювання виокремлюють звичайну торгівлю, торгівлю за режимом найбільшого сприяння, преференційну та дискримінаційну торгівлю.
Звичайна торгівля і відповідний торговельний режим виникають в умовах відсутності торговельних, торговельно-економічних угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної торгівлі застосовується звичайний (не пільговий) торговельний режим.
Торгівля за режимом найбільшого сприяння передбачає, що держави, які домовляються, на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги щодо ставок мита і митних зборів, а також інших правил і механізмів здійснення зовнішньоторговельних операцій. Режим найбільшого сприяння є одним з головних принципів діяльності країн, що приєдналися до СОТ. При цьому особи, фірми та організації країн-членів СОТ користуються митними, податковими та всіма іншими привілеями, які мають у країні партнера фізичні та юридичні особи третьої країни.
Рис. 3.2. Систематизація форм міжнародної торгівлі
Преференційна торгівля передбачає надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому порядку пільг у торговельному режимі. Подібні торговельні преференції застосовуються в усіх сферах торговельного та економічного регулювання (таких як митний тариф, оподаткування, кількісні обмеження, валютні операції, кредитування, страхування, стандартизація, ціноутворення). Преференції надаються на підставі участі в митних та економічних союзах, міжнародних організаціях, у результаті дво- і багатосторонніх домовленостей та угод. Особливу групу утворюють преференції, які застосовуються стосовно країн, що розвиваються. Такі преференції надаються найрозвинутішими країнами в односторонньому порядку, але рішення щодо їх застосування розробляються на багатосторонній основі.
Дискримінаційна торгівля виникає у результаті застосування в торговельно-економічних відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торговельний бойкот, торговельна блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торговельного партнера. Дискримінація у зовнішній торгівлі є виключенням із загальних правил однакового режиму для всіх торговельних партнерів — принципу недискримінації. Згідно з цим принципом, прийнятим ООН та СОТ, жодна з країн не може бути дискримінована в процесі міжнародної торгівлі та інших форм міжнародних економічних відносин. Однак на практиці дискримінація у зовнішній торгівлі зустрічається доволі часто, а застосування таких заходів, як ембарго, бойкот і блокада, дозволяється ООН як метод торговельно-політичного тиску на країну, яка порушує норми міжнародного права.
За критерієм специфіки взаємодії суб’єктів зовнішньоторговельних відноси виокремлюються такі форми міжнародної торгівлі як традиційна, компенсаційна (зустрічна) і торгівля за кооперацією.
Найпоширенішою серед даних форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто «вільний» експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1980 р.), відомою під назвою Віденська конвенція.
Торгівля за кооперацією, на відміну від традиційної торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв’язків на основі міжнародної виробничої кооперації.
У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов’язується з відповідною закупкою у контрагента або, навпаки. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв’язаними контрактами (бартерні угоди, офсетні угоди, на основі давальницької сировини, угоди промислової компенсації тощо).
За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини, зокрема рейтинг і хайринг. Проте найпоширенішою формою орендної торгівлі є лізинг. Сутність лізингу полягає в оренді основних засобів виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються орендодавцем, і він зберігає право власності на них до кінця угоди.
За специфікою об’єкту торгівлі можна виокремити такі форми міжнародного торговельного обміну: торгівля сировинними товарами; торгівля промисловими товарами, машинами та обладнанням, у т. ч. товарами широкого вжитку та машинно-технічною продукцією (готовою, в розібраному вигляді, комплектним обладнанням); торгівля продукцією інтелектуальної праці, в т. ч. патентами і ліцензіями та інжиніринговими послугами; торгівля послугами.
По кожній з названих форм міжнародної торгівлі існує група країн, для яких експорт цих товарів є пріоритетним. При цьому основними категоріями експорту є статті, на які припадає понад 50% загального обсягу експорту товарів і послуг даної категорії. Відповідні класифікації країн світу розробляє Група Світового банку.
3.4. Методи міжнародної торгівлі
Під методом міжнародної торгівлі слід розуміти організаційну форму та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції. Виокремлюють два методи міжнародної торгівлі:
Рис. 3.3. Систематизація методів міжнародної торгівлі
Перший метод – торгівля напряму – полягає у реалізації продукції компаніями-виробниками через систему власного зовнішньоторговельного апарату.
Серед переваг організації зовнішньої торгівлі напряму слід виокремити такі:
можливість економії фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику;
зниження ризику та залежності результатів комерційної діяльності від можливої недобросовісності чи недостатньої компетентності посередницької організації;
використання переваг безпосереднього контакту зі споживачами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на зарубіжному ринку.
У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду кампанії в цілому. У іншому випадку фінансові витрати підприємства не тільки не скоротяться, але й можуть значно зрости.
Другий метод – непряма торгівля, або торгівля через посередників, якими можуть виступати: торговельні компанії та інші посередницькі фірми; міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони, виставки та ярмарки.
Залежно від характеру взаємодії між експортером і торговим посередником і функцій, які виконує торговий посередник, розрізняють: операції з перепродажу, комісійні, агентські та брокерські (рис. 3.4).
Поширення у міжнародній торгівлі набули комісійні операції, контрагентами в яких виступають комісіонер (посередник) і комітент. При здійсненні таких операцій комісіонери отримують право пошуку партнерів і підписання з ними контракту від свого імені, але за рахунок продавця чи покупця (комітента), який бере на себе комерційні ризики.
Агентські операції у міжнародній торгівлі полягають у дорученні однією стороною незалежній від неї іншій стороні – агенту – здійснення фактичних і юридичних дій, пов’язаних з продажем/купівлею товару на певній території за рахунок і від імені довірителя. Комерційна агентська угода – найпростіший і найпоширеніший спосіб організації продажу товарів у зарубіжних країнах.
Брокерські операції здійснюються професійними посередниками, які сприяють укладанню угод між контрагентами. Такі посередники задіяні у збуті та купівлі товарів, але самі не виступають стороною угоди; вони лише надають необхідну інформацію сторонам по угоді. На відміну від агента, брокер не перебуває у договірних відносинах зі сторонами, а діє на основі окремих доручень. Його головне завдання полягає в тому, щоб знайти покупця для продавця (і навпаки), а також сприяти підписанню контракту між ними.
Рис. 3.4. Види міжнародних посередницьких операцій
До торговельно-посередницьких належать фірми (торгові дома, експортні та імпортні компанії, торгово-промислові палати та ін.), які в юридичному і господарському відношенні незалежні від виробника та споживача товарів і діють з метою одержання прибутку, джерелами якого є або різниця між цінами закупівлі товарів в експортерів і цінами, за якими ці товари продаються покупцям, або винагорода за надані послуги з просування товарів на зовнішні ринки. Роль торговельних посередників виконують і державні організації та торгові компанії країн, що розвиваються, які здійснюють операції з закупівель та експорту товарів.
Торгівля через організовані товарні ринки також належить до непрямої торгівлі, але посередниками між експортерами (виробниками, посередницькими фірмами) та імпортерами (споживачами, іншими посередницькими фірмами) є організовані товарні ринки – міжнародні товарні біржі, міжнародні тендери (торги), міжнародні аукціони та міжнародні виставки/ярмарки. Це спеціально створені (організовані) ринки певних товарів, де у заздалегідь визначений час реалізують свої торговельні інтереси продавці, формуючи пропозицію товару, та покупці, представляючи попит на неї.
Міжнародні товарні біржі належать до організованих товарних ринків. Класичні визначення розглядають товарну біржу одночасно як особливий вид постійно діючого ринку, на якому здійснюються угоди з купівлі-продажу масових, сировинних і продовольчих товарів, що мають спільні родові ознаки, якісно однорідні та взаємозамінні, і як ринковий механізм, завданням якого є виконання ряду стабілізаційних функцій в економіці, а саме: ліквідності та оптимального розподілу найважливіших сировинних товарів. Практично весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме – 98%, забезпечується завдяки діяльності п’ятдесяти бірж, з яких 84% обороту припадає на біржі США, 8% - Великобританії, 6% - Японії і 2% - на товарні біржі інших країн. Обсяг світового біржового обороту щорічно оцінюється в 3,5-4 трлн. доларів.
Від інших інституційних посередників товарні біржі відрізняють такі особливості:
наявність чітко визначеного предмета торгівлі;
проведення торгів на постійній і регулярній основі;
наявність розвинутої виробничої інфраструктури;
відсутність права укладати угоди купівлі-продажу від своєї особи;
специфічність суб’єктів торгівлі – ними на біржі є не кінцеві споживачі та виробники товарів, а їх представники – брокери і дилери, які є членами біржі;
можливість укладання угоди не тільки для купівлі-продажу товарів, а й з метою страхування від майбутньої зміни цін на ринку;
відсутність впливу прямих дій держави на процес торгів;
гласність як можливість отримання всіма бажаючими інформації про кількість та ціни укладених угод.
Міжнародними є біржі, на яких операції здійснюються представниками різних країн. Котировки цін на таких біржах являють собою світові ціни на товари, що реалізуються на них. Ознаками міжнародних товарних бірж є:
обслуговування конкретних світових товарних ринків;
участь у біржових операціях представників ділових кіл різних країн;
забезпечення вільного переказу прибутків, що одержуються від біржових операцій;
проведення арбітражних операцій (спекулятивних угод з метою одержання прибутку на різниці цін, що котируються на біржах різних країн);
відповідні валютні, торговельні і податкові режими країн розташування бірж.
На міжнародних товарних біржах укладаються такі основні види угод: угоди на реальний товар, термінові (ф’ючерсні) угоди, спекулятивні операції та операції з хеджування, що оформлюються відповідними угодами.
Наступний інституційний посередник – міжнародний товарний аукціон, як і міжнародна товарна біржа, за своєю природою є публічним торгом. Але від біржі його відрізняють такі особливості: на аукціоні торгівля ведеться тільки наявним товаром; аукціонні товари відрізняються тим, що часто не підлягають стандартизації, в тому числі за параметрами якості; правила всіх аукціонів передбачають попереднє ознайомлення покупців або їх представників з виставленими на торг партіями приблизно однакових за якістю товарів (лотів).
Міжнародні товарні аукціони є спеціально організованими, періодично діючими у певних місцях ринками, на яких шляхом публічних торгів у заздалегідь обумовлений час і в спеціально призначеному місці проводиться продаж попередньо оглянутих покупцем товарів, які переходять в його власність за умов пропозиції найвищої ціни.
Основними предметами торгу на міжнародних аукціонах є хутряні товари (у вигляді сировини та вже перероблених товарів), немита вовна, щетина, чай, тютюн, овочі, фрукти, квіти, риба, тропічні породи лісу, худоба, прянощі, антикваріат, витвори мистецтва та інші.
Техніка проведення аукціонів по окремих товарах має свої специфічні особливості, що визначаються насамперед характером товару. Проте сам порядок проведення аукціонів приблизно однаковий і включає чотири стадії: підготовка аукціону, передаукціонна демонстрація товарів, аукціонний торг, оформлення і виконання аукціонної угоди.
Міжнародні тендери (торги), як і товарні біржі, аукціони, виставки-ярмарки, є різновидом організованих ринків внаслідок того, що у визначений час та у певному місті відбувається зіставлення організованої пропозиції із заздалегідь визначеним та охарактеризованим попитом. При цьому посередницькі функції між покупцем (імпортером) і продавцем (експортером) виконує утворений імпортером тендерний комітет.
Міжнародний тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організований товарний ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.
Найпоширенішими об’єктами тендерів у міжнародній торгівлі є: підряди на спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого і невиробничого призначення, в т. ч. тих, що споруджуються «під ключ»; виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та їх окремих видів; виконання комплексу пуско-налагоджувальних робіт; постачання комплектного устаткування; концесії на розробку корисних копалин; імпортні закупівлі; проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями; надання державних кредитів; розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності; залучення експертів і консультантів; поставки, підряди, закупівля для створення об’єктів національної економіки.
Таблиця 3.1
Етапи проведення міжнародного тендеру
І. Підготовка
тендеру
|
ІІ. Представлення
пропозицій
|
ІІІ. Вибір
переможця
|
IV. Укладання
угоди
|
Визначення організатора тендеру
Формування тендерного комітету
Розробка комплекту тендерної документації
Узгодження документів із замовником-імпортером
Підготовка та публікація оголошення при відкритих торгах
Запрошення визначених заздалегідь учасників при закритих торгах
Розповсюдження (продаж) тендерної документації
|
Підготовка пропозиції оферентом:
♦ заповнення проформ (за наявності в комплекті тендерної документації);
♦ представлення пропозицій самостійно
Відправка документів у тендерний комітет до зазначеної дати
Внесення оферентом завдатку «надійності»
|
Відкриття конвертів:
♦ у присутності учасників торгу (голосний торг);
♦ без присутності учасників торгу (неголосний торг)
Аналіз пропозицій за обраними критеріями та методикою
Вибір переможця
|
Укладання формальної угоди
Офіційне підписання контракту
|
|