|
|
Скачати 0.98 Mb.
|
Фашистський окупаційний режим в Україні Уже після перших успіхів своєї армії на німецько-радянському фронті Гітлер 16 липня 1941 р. на одній з нарад «обґрунтував» необхідність запровадження нового адміністративно-територіального поділу окупованих радянських земель. Гітлер вважав Україну першочерговим об'єктом німецької колоніальної експансії. 20 серпня 1941 р. було утворено Рейхскомісаріат «Україна», до якого увійшли Волинь, Полісся, Правобережжя, частина Полтавської області, а з 1942 р. уся Полтавщина і Запоріжжя. Територія Рейхскомісаріату «Україна» складала 340 тис. кв. км. з населенням 17 млн. чоловік. Керівником Рейхскомісаріату було призначено Еріха Коха, відомого своєю жорстокістю і ненавистю до слов'янських народів. Столицею цього утворення стало місто Рівно. Галичину німці передали до складу Губернаторства Польща. На базі галицьких і частини інших західноукраїнсьих земель було утворено Дистрикт «Галичина». Буковина і частина Південно-Східної України включно з Одещиною передавалися Румунії. Ці землі відтепер мали нову назву – «Трансмістрія», її територія охоплювала 60 тис. кв. км., з населенням 3,5 млн. чоловік. Таким чином, під румунську окупацію потрапило майже 10% українських земель. Харківщина та деякі інші українські землі перейшли у безпосереднє управління Вермахту. Україно-карпатські землі з 1939 р. знаходилися у складі Угорщини. Поділивши Україну на частини, нацистське керівництво Німеччини заявило про те, що України більше не існує. На окупованих українських землях фашисти установили жорсткий режим на основі так званого «нового порядку». Фашисти позбавили населення будь-яких прав, вони цинічно заявляли, що їх мета полягає в тому, щоб змусити українців працювати на Німеччину. Окупанти грабували і знищували матеріальні ресурси і культурні цінності в Україні. Шляхом фізичного і психічного терору нацисти намагалися зламати волю українського народу до боротьби проти окупантів. Нелюдським було ставлення нацистів до радянських військовополонених. Фашисти позганяли полонених в табори, оточені колючим дротом, де вони без даху над головою вмирали від холоду, голоду та хвороб. Як наслідок, до кінця війни з 5,8 млн. радянських полонених, що потрапили до рук німців, загинуло близько 3,3 млн., із них майже 1,3 млн. – в Україні. Економічна політика Коха полягала в тому, щоб найефективніше експлуатувати сільське господарство України. Колгоспи (під іншою назвою) зберегли – так зручніше було викачувати сільськогосподарські продукти. Селянам зменшили прибутки й зажадали, щоб вони працювали з світанку до пізнього вечора. Внаслідок цього 85% усього постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій вивозилося з України. Незадоволення окупаційним режимом посилилось, коли гітлерівці вирішили використати Україну не лише як головного постачальника продуктів, а й як джерело примусової праці на підприємствах і в сільському господарстві Німеччини. З цією метою проводились масові облави, в ході яких хапали українську молодь на базарах, при виході з кінотеатрів чи церков, щоб відправити її до Німеччини. Всього з України до Німеччини було вивезено близько 2,4 млн. чоловік, у тому числі юнаки і дівчата. Десятки тисяч з них загинули. Безпрецедентна жорстокість нового режиму проявилась також у ставленні до міського населення та інтелігенції. За розпорядженням Коха різко зменшилось надходження продуктів харчування в міста. Справа в тому, що в майбутньому німці планували перетворити Україну в повністю аграрну країну. В результаті голод в містах став звичайним явищем, а тому багато городян перебралися в село. Харків, наприклад, втратив багато жителів. За роки війни для роботи в Німеччині було вивезено 120 тис. мешканців, 30 тис. розстріляно й 80 тис. померли з голоду. Шеф СС Генріх Гіммлер запропонував знищити більшу частину української інтелігенції. Кох вважав, що трьох класів початкової школи для українців більш ніж достатньо. Він почав згортати систему медичного обслуговування, щоб підірвати, так би мовити, «біологічні сили українців». Для підкреслення вищості німців і расової неповноцінності українців було запроваджено крамниці, ресторани, місця в трамваях тощо, призначені виключно для німців. В одній із листівок ОУН Бандери говорилось: «Нові окупанти України, німецькі імперіалісти продовжують більшовицькі методи знищення. Нищівна колоніальна експлуатація населення України, грабежі, шибениці, арешти, страти, приниження людської гідності, моральний розклад, вивіз людей у Німеччину на певну смерть і останнє використання більшовицьких методів знищення за допомогою голоду – ось такі благодіяння принесли німці поневоленому народу». Порівняно з німецькою, румунська окупація Південно-Західної України (Трансністрії) була ліберальнішою. Румуни стримувалися від застосування широкого політичного терору й дозволяли вільно торгувати. Але вони енергійно придушували всякі прояви українського націоналізму, забороняли українські публікації. Взаємовідносини між населенням Західної України й німцями склалися неоднозначно. У Західній Європі, де відданість своїй державі була чимось само собою зрозумілим і де єдиним ворогом були нацисти, співробітництво з німцями вважалось зрадництвом (до речі, як і в Східній Україні, де народ майже чверть століття виховувався в дусі соціалізму). В Західній Україні багатьом було не зрозуміло, хто більший ворог: сталінська система, яка принесла стільки страждань, чи нацистський порядок, що запанував тепер. Деякі українські лідери вирішили стати на бік Німеччини (незважаючи на антипатії до неї), аби тільки протистояти Радянському Союзу. На індивідуальному рівні, як уже зазначалось, співробітництво з німцями, звичайно, зводилось до участі в органах місцевої влади чи контрольованої фашистами допоміжної поліції. Найпомітнішим випадком співробітництва українців Західної України з гітлерівським режимом стало створення з ініціативи мельниківців добровільної дивізії СС «Галичина». С. Бандера був проти створення такої дивізії. Він вважав, що «українська кров може бути пролита тільки за українську державу і в лавах української армії». Під час окупації Україну не прикрито грабували. З окупованих східних районів робочу силу для себе Німеччина брала в основному з України. На кінець війни у Німеччині із 2 млн. 800 тис. східних робітників 2 млн. 300 тис. були вихідцями з України. Фашистське керівництво створило в Україні 50 єврейських гетто і понад 180 концтаборів. 8. Комуністичний і національний антифашистські визвольні рухи в українських землях Розглядаючи проблему опору окупантам, слід звернути увагу на те, що в Україні одночасно діяли два рухи – комуністичний партизанський і підпільний, а також національний – ОУН і УПА. Що стосується організації підпілля та партизанського руху комуністичного спрямування, то вони діяли відповідно до директиви ЦК ВКП(б) від 18 липня 1941 р. «Про організацію боротьби в тилу німецьких військ». Партійним і радянським установам пропонувалося утворювати підпільні організації, комітети для діяльності на окупованій території, підпільні групи, партизанські загони, встановлювати явочні місця, паролі, закладати бази з продовольством, зброєю тощо. Залежно від умов та завдань боротьби в різних регіонах віддавалася перевага тим чи іншим формам спротиву. Але в усіх випадках вони знаходилися у нерозривній єдності, доповнювали і посилювали одна одну. Дії партизан і підпільників повсюдно підсилювалися саботажем широких мас населення в різних галузях промисловості і сільського господарства. На окупованій території України знаходилось близько 30 -40 млн. чоловік. В межах довоєнних кордонів УРСР в 1941-1944 рр. діяло 22 підпільних комітетів КП(б)У та інших підпільних обкомів, міськкомів та райкомів комсомолу. З окупантами вели боротьбу 3,5 тис. організацій та груп комуністичного підпілля, які нараховували понад 100 тис. чоловік. З травня 1942 р. ДКО СРСР утворив Центральний Штаб партизанського руху. У липні 1942 р. було утворено Штаб партизанського руху в Україні на чолі з Тимофієм Строкачем. На кінець 1942 р. в Україні майже в кожному районі велася війна з окупантами. Що стосується діяльності українських націоналістів (ОУН) під час війни, то на сьогодні існують протилежні думки. ОУН намагалася заручитися підтримкою нациського керівництва і отримати вигоду від здійснення своїх планів. Німці хотіли використати оунівців як диверсійну силу в тилу радянських військ. Проте з перших днів окупації України стався конфлікт між ОУН-Б і німецьким керівництвом. 30 червня 1941 р. націоналісти-бандерівці проголосили у Львові Українську Державу. Керівником уряду став Ярослав Стецько. Однак вже через кілька днів гестапо поставило перед Степаном Бандерею вимогу – зробити заяву про відміну незалежності України. Після відмови Бандеру та його однодумців було заарештовано. Як відомо ОУН ділилася на дві гілки: 1) ОУН-Б (бандерівці); 2) ОУН-М (мельниківці). У Києві в жовтні 1941 р. оунівці Мельникова вступили з ініціативою державного відродження в основному східних українців. Українська Національні Рада згодом мала стати урядовим органом України. Проте нациське керівництво мало інші плани відносно України. Фашисти не передбачили існування Української Держави. У вересні 1941 р. фашистські підрозділи СС почали знищувати членів підпільних груп ОУН-Б, а в листопаді 1941 р. гестапо почало громити ОУН-М. Особливістю боротьби ОУН за Україну було те, що вони обрали «третій» шлях – це війна проти фашистів і сталінських комуністів. Українське населення не завжди розуміло цілі і методи боротьби ОУН. Досить часто під впливом фашистської окупаційної або ж сталінської комуністичної влад визвольний рух в Україні під проводом ОУН перетворювався на громадську війну. З нападом фашистської Німеччини на СРСР Тарас Бульба Боровик створив нерегулярну збройну частину під назвою «Польська Січ». Вона вважала своїм головним завданням звільнення західноукраїнських земель від Червоної Армії. Наприкінці 1941 р. німці вимагали розпуску цього підрозділу. Тоді Тарас Бульба вивів його до лісів Полісся Волині. У 1942 р. окремі загони українських націоналістів створили велику регулярну українську армію. До неї увійшли підрозділи Тараса Бульби, загони ОУН-Б і ОУН-М. Нове військове утворення отримало назву Українська Повстанська Армія (УПА). ЇЇ очолив український офіцер Роман Шухевич (Тарас Чупринка). УПА дислокувалася головним чином на Поліссі, Волині і Галичині. Керівництво ОУН-УПА організувало боротьбу в двох напрямках: 1) розгортання агітаційно-пропагандистської компанії під гаслом «за самостійну Україну без більшовиків і москалів»; 2) проти просування основних сил Червоної Армії та захоплення нею західних районів України. УПА організувало акції з метою перешкодити мобілізації місцевого населення до радянської армії, зрив депортації західних українців до Сибіру, захист греко-католицької церкви. УПА виступала не тільки проти більшовиків і радянських військ, але і проти Польської Армії Крайової (ПАК). Суперечки між поляками та українцями-націоналістами за західноукраїнські землі були надзвичайно гострими. Обидві сторони з надзвичайною жорстокістю ставилися до місцевого населення протилежної національності. Отже, боротьба українського народу проти фашистських окупантів була справедливою, визвольною. Розкол українського загалу за політико-ідеологічною ознакою (комуністичний антифашистський і національний антифашистські рухи) був наслідком колоніальної залежності України. 9. Визволення України від фашистських загарбників Визволення України почалося у 1943 р. У липні цього року Червона Армія розгромила німців на Курській Дузі, що створило необхідні передумови для наступу радянських військ в Лівобережній Україні. Перед Центральним, Воронезьким, Степовим, Південно-західним і Південним фронтами було поставлено завдання визволити Донбас і усю Лівобережну Україну, форсувати Дніпро та створити стратегічний плацдарм на Правобережній Україні. Це завдання було виконано в установлені терміни. Так в наслідок успішної Чернігівсько-Прип'ятської операції, яка почалася у серпні 1943 р., радянські війська прорвали оборону ворога і 9 вересня форсували Десну. З'єднання Центрального фронту станом на 14 вересня 1943 р. звільнили 100 населених пунктів України. Війська Воронезького фронту до 20 вересня визволили 800 населених пунктів Північної України. 21 вересня 1943 р. було звільнено Чернігів і відкрито шлях до Дніпра. Протягом серпня-березня 1943 р. Червона Армія визволила Харківську, Сумську, Чернігівську, Полтавську області і Лівобережжя Київщини. З 13 серпня по 23 вересня 1943 р. тривала наступальна операція військ Південного і Південно-західних фронтів по визволенню Донбасу. У цей час розгорнувся наступ в напрямку Запоріжжя і Дніпропетровська. У Криму радянські війська закрили, а згодом знищили 200-тисячне фашистське угрупування. Вранці 3 листопада 1943 р. частини І Українського фронту почали наступ на Київ. Столицю України було звільнено 6 листопада 1943 р. У 1944 р. радянські війська провели низку блискучих операцій, які дали змогу 4 українським фронтам розгромити угрупування фашистських військ «Південь» і також групу «А». У цей час було звільнено усю Україну і Крим. У наслідок Житомирсько-Бердичивської операції війська І Українського фронту визволили Житомирську, Вінницьку, Рівненську і частину Київської областей. Війська ІІ Українського фронту відкинули фашистів від Дніпра і оточили Корсунь-Шевченківську групу фашистських військ. Одночасно з Корсунь-Шевченківською операцією було проведено Рівненсько-Луцьку. У березні 1944 р. на всьому протязі фронту від Луцька до гирла Дніпра майже одночасно почали наступати три українські фронти. За час з 4 по 17 квітня Червона Армія пройшла 350 км. Окремі її підрозділи вийшли на кордон з Румунією. Успішно розвивався наступ радянських військ на півдні України. Так 13 березня 1944 р. було визволено Херсон, 28 березня – Миколаїв, 10 квітня – Одесу, а 12 травня – увесь Крим. 10 червня 1944 р. почалася літня компанія Червоної Армії. Уже 17 липня передові частини Червоної Армії вийшли на кордон СРСР і вступили на територію Польщі. Після розгрому фашистів під Бродами Червона Армія 27 липня визволила Львів. В наслідок успішно проведеною Карпатської операції 28 жовтня 1944 р. уся територія України була звільнена від фашистів. День перемоги СРСР над фашистською Німеччиною святкується 9-го травня. |
|
Етнополітика як наука. Предмет та об'єкт етнополітики Етнополітичні реалії на українських землях в останній період існування Російської імперії (початок XX ст.) |
ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ Кочівники, державогенез на українських землях в І тис до н е. – І тис н е. Анти |
|
Тарас Андрусяк ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ТА ПРАВОВИХ ВЧЕНЬ АНТИЧНОГО РИМУ 35 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ІДЕЇ ХРИСТИЯНСТВА 43 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ 50 ПОЛІТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ВЧЕННЯ... |
Порядок проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної... Міністерства освіти і науки України “Питання підготовки та проведення Всеукраїнської військово-патріотичної спортивної гри “Зірниця”... |
|
Керівництво користувача Зміст Режими та управління в системі 3 Режими... «Карта» режим роботи з картою. Вікно карти є головним вікном системи. Використовується для пошуку об'єктів, планування маршрутів,... |
Ткацтво є однією з найважливіших складових національної культури... Про прадавність цього виду господарської діяльності свідчать як архаїчне приладдя ("прядки", "верстати", "кросна" і т.ін.), так і... |
|
Нова програма з історії України (7 клас) містить суттєві зміни порівняно... Науковий обіг, а згодом — у шкільні підручники на українських землях, непідконтрольних Росії. У силу політичних та ідеологічних причин... |
Лекція Соціально-політичні та комбіновані небезпеки При соціально-політичних конфліктах виникають соціально-політичні небезпеки. Конфлікт – це зіткнення двох чи декількох різноспрямованих... |
|
Архітектурна традиція на теренах України пройшла довгий історичний... Херсонес коло сучасного Севастополя, Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Фанагорія напроти Керчі, Тамань, Танаїс коло сучасного... |
Модуль ІІ Охарактеризуйте перші державні утворення на сучасних українських... Катіарів, тресніїв, каралтаїв, назви яких походили від синів предтечі цього народу – царя Таргітая. Як свідчить Геродот, на території... |