4. Основні засоби і обігові кошти, їх економічна сутність, склад і організація Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є

4. Основні засоби і обігові кошти, їх економічна сутність, склад і організація Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва. До основних засобів належать матеріальні активи, які використовуються в процесі виробництва, надання послуг, здавання в оренду, очікуваний термін експлуатації яких більше одного року та вартість яких поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зношенням. Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, відбувається за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу. На час придбання і прийняття основних фондів на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, а інша виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання (експлуатації) називається амортизацією. Для визначення величини амортизаційних відрахувань основні засоби поділяються на групи. Суми амортизаційних відрахувань визначаються за формулою: А = Бв · Н + 100%, (8.8) де Бв – балансова вартість основних засобів; Н – норма амортизації. Балансова вартість групи основних засобів на початок звітного періоду розраховується за формулою: Б(а) = Б(а - 1) + П(а - 1) – В(а - 1) – А (а - 1) (8.9) де Б(а - 1) – балансова вартість групи основних засобів на початок періоду, що передував звітному; П(а - 1) – сума витрат, використаних на придбання основних засобів протягом періоду, що передував звітному; В(а - 1) – сума виведених з експлуатації основних засобів протягом періоду, що передував звітному; А (а - 1) – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у періоді, що передував звітному. Амортизація основних засобів нараховується із застосуванням таких методів: 1). прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів 2). зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації 3). прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первинної вартості на дату початку нарахування амортизації застосовується до високоефективних основних засобів (третя група) в наступних розмірах: 1 рік експлуатації – 15%; 2 рік експлуатації – 30%; 3 рік експлуатації – 20%; 4 рік експлуатації – 15%; 5 рік експлуатації – 10%; 6 рік експлуатації – 5%; 7 рік експлуатації – 5%; 4). кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання, на суму числа років його використання; 5). виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємств очікує виробити з використанням об’єкта основних засобів. Метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в 3 групи, які характеризують: забезпечення підприємств основними засобами; стан основних засобів; ефективність використання основних засобів. До показників першої групи належать: фондомісткість, яка характеризує забезпеченість підприємства основними засобами і визначається за формулою: (8.10) фондоозброєність, яка показує величину вартості основних засобів, що припадає на одного працівника і визначається за формулою: (8.11) До показників другої групи належать: коефіцієнт зносу основних засобів, який дає змогу оцінити стан основних засобів, тобто характеризує частку вартості основних засобів, яку списано на витрати виробництва в попередніх періодах і визначається за формулою: (8.12) коефіцієнт придатності основних засобів, що показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності, і визначається за формулою: ; (8.13) коефіцієнт оновлення, який характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів і визначається за формулою: (8.14) До показників третьої групи належать: фондовіддача, яка характеризує ефективність використання основних засобів виробничого характеру та відображає суму виробленої продукції, що припадає на 1 гривню основних засобів і визначається за формулою: (8.15) рентабельність, яка визначає ступінь використання основних засобів виробничого характеру та показує, скільки прибутку припадає на 1 гривню основних засобів і визначається за формулою: (8.16) Таким чином, підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємств є одним з основних питань у ринкових відносинах. Для виробництва продукції підприємству, поряд з основними засобами, необхідні обігові фонди, що включають до свого складу грошові кошти, авансовані у виробничі запаси, незавершене виробництво, запаси матеріальних цінностей на складах, витрати майбутніх періодів. Спожиті в процесі виробництва обігові фонди залучаються до сфери обігу вже в товарній формі у вигляді готової продукції на складі та відвантажених товарів, які після цього в міру реалізації переходять у грошову форму - грошові засоби в розрахунках, грошові засоби в касі підприємства та на його рахунку в банку. Товарна й грошова форми ресурсів, які перебувають у сфері обігу, належать до фондів обігу. Для забезпечення безперервного процесу виробництва й реалізації продукції підприємству необхідні водночас обігові кошти та фонди обігу. Тому на час введення в експлуатацію воно потребує такого обсягу грошових засобів у складі статутного фонду, який забезпечив би йому придбання матеріальних обігових фондів і був достатнім для обслуговування процесу виробництва та реалізації продукції. Грошові засоби, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу, які забезпечують безперервність процесу виробництва і проведення розрахунків, становлять обігові кошти підприємства. Процес формування і функціонування обігових коштів підприємства показано на рис. 8.2. Обігові кошти підприємства виконують дві функції: ♦ виробничу, суть якої полягає у забезпеченні безперервності процесу виробництва; ♦ розрахункову, яка забезпечує завершення процесу кругообігу коштів шляхом перетворення обігових коштів з товарної форми у грошову. Обігові кошти забезпечують поточні потреби підприємства. Характерна особливість обігових коштів полягає в тому, що при нормальному здійсненні господарської іяльності вони не полишають виробничу сферу - обігові кошти не витрачаються, а авансуються в різноманітні види по точних затрат підприємства. Ритмічність, злагодженість і висока результативність роботи підприємства залежать від його забезпеченості обіговими коштами. Тому дуже важливо правильно розрахувати оптимальну потребу підприємства в обігових коштах. Для планування оптимальної потреби оборотних коштів можна застосовувати три методи: аналітичний, коефіцієнтний, метод прямого рахунку. Аналітичний метод припускає визначення потреби оборотних коштів у розмірі їх середніх фактичних залишків в оборотних коштах з урахуванням зростання обсягів виробництва. Коефіцієнтний метод рекомендують використовувати там, де є чіткий, точний розподіл витрат на змінні і постійні. Обігові кошти підприємств Фонди обігу Обігові виробничі фонди Функціональне призначення Готова продукція Виробничі запаси Продукція на складі, товари відвантажені Обігові кошти у виробництві Сировина, матеріали, запасні частини Участь Грошові кошти на рахунках у банках і в касі у виробництві Грошові кошти в розрахунках Незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів Нормовані Ненормовані Принципи організації Позикові Власні Джерела Залучені формування Рис.8.2. Функціонування обігових коштів При необхідності можна використовувати аналітичний (визначити потребу в оборотних коштах, яка залежить від обсягу виробництва), а потім коефіцієнтний метод ( враховувати зміну обсягів виробництва). Метод прямого рахунку передбачає розрахунок запасів за кожним елементом оборотних коштів з урахуванням усіх змін на рівні організаційно-технічного розвитку підприємства, транспортування товарно-матеріальних цінностей, практики розрахунків між підприємствами. Норма оборотних коштів визначається як правило, в днях і встановлюється за кожним елементом оборотних коштів і характеризує розмір товарно-матеріальних цінностей на визначений період часу для забезпечення безперебійності процесу виробництва. По сировині, основних матеріалах, покупних напівфабрикатах норматив оборотних коштів (Ноб) включає наступні елементи запасів в днях: технологічний (сушіння, розкрій і т. ін.); підготовчий (час приймання, розвантаження, сортування складування, підготовка до виробництва); поточний (перебування на складі, частота та рівномірність поставок), страховий (50% від поточного запасу). Норматив оборотних коштів — це планова сума коштів, що постійно необхідна підприємству для його виробничої діяльності Загальний норматив оборотних коштів або сукупної потреби в оборотних коштах визначається як сума поодиноких нормативів, розрахованих за окремими елементами оборотних коштів. Норматив оборотних коштів (Ноб) за елементами (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали) визначається за формулою: , (8.17) де ВД – одноденні витрати за відповідним елементом тис грн.; ДЕ – норма запасу у днях даного елемента оборотних коштів, дні. , (8.18) де Вкв. – квартальні витрати на виробництво, тис грн.; 90 – кількість днів у кварталі. , (8.19) де Нтехн – час на підготовку до виробництва, дні; Нпідг – час приймання, розвантаження, сортування, складування, дні. Нпот – час перебування на складі та рівномірність поставок, дні ; Нгар (страх) – 50% Нпот або 30% Нпот в залежності від умов постачання. Норматив оборотних коштів за запасними частинами визначається галузевими особливостями підприємства. , (8.20) де Кзап — кількість запасних частин, шт. (комплектів); Ц — ціна одиниці, шт (комплекту), грн.; Тсл — строк служби комплекту, запчастин, дні; Нз — норма запасу, дні; Кзн — коефіцієнт зниження відповідно до умов постачання. Норматив оборотних коштів по МШП залежить від виду МШП (прилади, одяг, взуття, спеціальні інструменти і т. ін.) і визначається на одного робітника або на 1,0 тис. грн. товарної продукції.Норматив оборотних коштів з незавершеного виробництва або напівфабрикатів власного виробництва визначається за формулою: , (8.21) де– фактична (планова) собівартість продукції або незавершеного виробництва, тис. грн.; Тц – термін виробничого циклу, дні, – випуск продукції фактично (або за планом), тис. шт., Квит – коефіцієнт зростання витрат (за планом або фактично). , (8.22) де – фактичні (планові) матеріальні витрати, тис. грн.; – факт (за планом) Інші витрати, тис. грн. Розрахунок нормативу щодо готової продукції (Нгп) на складі здійснюється за формулою: , (8.23) де Ргп – однодобова планова виробнича собівартість готової продукції, тис. грн.; Дгп – норма запасу готової продукції, дні. , (8.24) де Туп – час, необхідний на упакування, дні; Тас – час на підборку за асортиментом (номенклатурою), дні; Тнакоп – термін формування транспортної партії, дні; Тоф – час на оформлення документів, дні; Тпрох – час для проходження документів (в банку, таможні та ін.), дні. Норматив оборотних коштів (Нмп) на витрати майбутніх періодів визначається за формулою: , (8.25) де Со – сума коштів, які вкладені в ці витрати на початок планового періоду за відрахуванням отриманих банківських кредитів; Рп – витрати, що проводяться в плановому році, передбачені відповідними кошторисами; Рв – витрати, які включаються в собівартість продукції планового періоду та передбачені кошторисом виробництва. За джерелами формування обігові кошти поділяють на власні, залучені, позичені. До власних джерел формування обігових коштів на момент створення підприємства відносять частки майна (матеріальні та нематеріальні) і грошові кошти засновників, спрямовані до статутного фонду. До залучених відносяться кошти, прирівняні до власних (стійка кредиторська заборгованість). До позичених джерел належать суми короткотермінових позик банку; кошти міністерств, отримані на умовах їх повернення; надходження від продажу облігацій. За своєю суттю обігові кошти - це фінансова категорія, їхній обіг, що перебуває в обороті підприємства, може бути віднесений до його фінансових ресурсів. Фінанси утворюють вихідну основу для існування фонду обігових коштів, а фінансові ресурси - базу для первісного формування та наступної модифікації їхнього розміру. Проте безпосередньо в сфері функціонування обігові кошти виникають у трьох випадках: ♦ у ході утворення статутного фонду підприємства; у процесі використання фінансових ресурсів на збільшення власних обігових коштів; при інвестуванні залишку обігових коштів у цінні папери. Формування власних обігових коштів відбувається на момент організації підприємства, коли створюється його статутний фонд. Джерела формування тут майже ті самі, що й для основних засобів, - акціонерний капітал, пайові внески, стійкі пасиви, бюджетні кошти. Надалі первинний обсяг власних обігових коштів може змінюватися залежно від обсягу, умов і результатів господарської діяльності на підприємстві. Успішне виконання виробничої програми, економія матеріальних і фінансових ресурсів, підвищення якості продукції, безперебійна її реалізація тощо - усе це позначається на стані обігових коштів, їхньому збереженні та ефективному використанні. Наявність власних обігових коштів, співвідношення між власними й запозиченими обіговими коштами характеризують ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку, можливості додаткової мобілізації фінансових ресурсів за допомогою розміщення цінних паперів. Першочергового значення набуває і платоспроможність підприємства, яка визначає його можливості щодо своєчасного й повного виконання платіжних зобов'язань за торговельними, кредитними та іншими операціями грошового змісту. Платоспроможність безпосередньо впливає на форми й умови комерційних угод, у тому числі й на можливість одержання кредиту та умови його надання. Платоспроможність визначається за допомогою спеціальної системи коефіцієнтів, що враховують реальні й потенційні фінансові ресурси підприємства, співвідношення між його платежами та поточними грошовими надходженнями. Платоспроможність у сфері боргових зобов'язань підприємства визначає його ліквідність, остання відображає спроможність підприємства в будь-який час здійснювати необхідні витрати. Ліквідність залежить від величини заборгованості, а також від обсягу ліквідних засобів, до яких належать готівка грошових засобів, ресурси на рахунках у банках, цінні папери. Неспроможність підприємства погасити свої боргові зобов'язання перед кредиторами та бюджетом призводить його до банкрутства. Причому основою для визнання державного підприємства банкрутом є не лише невиконання ним протягом трьох місяців своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, а й невиконання вимоги юридичних і фізичних осіб, які мають до нього майнові претензії. Оборотність обігових коштів - це показник ефективності їхнього використання. Оборотність визначається часом, протягом якого грошові засоби здійснюють повний оборот від часу набуття виробничих запасів надходження грошей на рахунок підприємства. Тривалість одного обороту визначається в днях. Чим швидше обертаються авансовані обігові кошти, тим кращий досягається результат, за допомогою однієї й тієї ж суми засобів виробляється та реалізується більше продукції. Важливим фактором прискорення оборотності обігових коштів є економія матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, скорочення їхніх витрат на одиницю продукції. Тому за нинішніх умов такого великого значення набуває розроблення заходів, спрямованих на раціональніше використання сировини, палива, електроенергії та інших матеріальних ресурсів. 5. Фінансовий стан підприємства За умов переходу до ринкової економіки, виникненням різноманітних форм власності особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств. Це зумовлено бажанням підприємців виявляти потенційні можливості збільшення прибутку фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану; необхідністю виявляти "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів підприємства, адже неефективне використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок. Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризуються системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і використання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Основними завданнями аналізу фінансового стану є: дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства; дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами; об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства; оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності; визначення ефективності використання фінансових ресурсів. Показники оцінки фінансового стану підприємства мають бути такими, щоб усі ті, хто пов'язаний із підприємством економічними відносинами, могли одержати відповідь на запитання, наскільки надійне підприємство як партнер у фінансовому відношенні, а отже, прийняти рішення про економічну доцільність продовження або встановлення таких відносин з підприємством. Існує досить велика кількість показників, які характеризують фінансовий стан підприємства. Виділяють слідуючи групи показників: оцінки майнового стану підприємства; прибутковості; ліквідності та платоспроможності; фінансової стійкості та стабільності підприємства; рентабельності підприємства; ділової активності; акціонерного капіталу. Однак, систематичний аналіз фінансового стану підприємства не завжди має здійснюватись за всіма показниками. Необхідна кількість та види показників обираються залежно від конкретної мети аналізу. Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані: балансу (форма №1); звіту про фінансові результати (форма №2); звіту про рух грошових коштів (форма №3); звіту про власний капітал (форма №4); дані статистичної звітності та оперативні дані. Інформацію, яка використовується для аналізу фінансового стану підприємства, за доступністю можна поділити на: відкриту (інформація, яка міститься в бухгалтерській звітності та статистичній звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою); закриту (планові та прогнозні показники підприємства, норми, нормативи, ліміти та тарифи, система їх оцінки та регулювання фінансової діяльності).

Схожі: