4. Визначення, декларування та погашення обсягу податкових зобов”язань


Скачати 266.87 Kb.
Назва4. Визначення, декларування та погашення обсягу податкових зобов”язань
Сторінка1/2
Дата18.03.2013
Розмір266.87 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Бухгалтерія > Документи
  1   2
Тема 4. Визначення, декларування та погашення обсягу

податкових зобов”язань
1. Способи визначення податкових зобов"язань.

2. Визначення податкових зобов"язань платником податків. Податкові декларації, їх види та терміни подання.

3. Визначення податкових зобов"язань органом податкової служби. Непрямі методи визначення податкових зобов"язань.

4. Податкове повідомлення та податкова вимога.

5. Узгодження податкових зобов"язань.

6. Податковий компроміс.

7. Терміни давності за податковими зобов"язаннями.

8. Подання податкової звітності.

9. Обробка податкових декларацій органом податкової служби.

10. Терміни та джерела погашення податкових зобов"язань

11. Рострочення та відстрочення податкових зобов"язань.
4.1. Способи визначення податкових зобов”язань
Світова фіскальна практика знає наступні способи визначення належних казні сум податків:

  • декларування об”єкта оподаткування та суми податку платником;

  • визначення податкового зобов”язання податковим агентом;

  • визначення податкового зобов”язання фіскальним органом.

На ранніх стадіях розвитку оподаткування для визначення зобов”язання платника податку використовувалися кадастри.

Кадастри – це опис об”єктів майна, у якому за зовнішніми ознаками встановлювались тверді норми доходності кожного виду об”єкта (поземельні, подомові, промислові).

Робота із підготовки таких кадастрів була досить трудомісткою, що приводило до зростання витрат на збирання податків. Крім того, кадастри швидко застарівали, що приводило до неадекватної оцінки об”єкта оподаткування. В результаті кадастровий метод поступово втрачав своїх прихильників.

Найбільшого поширення набув спосіб, за якого об”єкт оподаткування та сума платежів визначаються самостійно платником податків та у встановлені законодавством терміни заявляється фіскальному органу.

В деяких випадках фіскальна служба вдається до збирання податків через податкових агентів.

Податковим агентом визнається особа, інша ніж платник податків, на яку покладаються обов'язки нарахувати податок, утримати його з платника та перерахувати до бюджету. Прикладом такого підходу є практика прибуткового оподаткування доходів найманих працівників, коли обов"язки утримати податок та перерахувати його до бюджету покладаються на роботодавця.

В окремих випадках, як правило, коли платник ухиляється від оподаткування або подає недостовірні дані, обсяг платежів визначається контролюючими органами.


    1. Визначення податкових зобов"язань платником податків.

Податкові декларації.
Платники податків, які самостійно обчислюють свої зобов”язання перед бюджетом та державними цільовими фондами, подають фіскальним органам декларації, в яких приводять відомості про об"єкт оподаткування та суму платежу.

Податкова декларація – це документ, який подається платником податків до податкового органу в строки та за формою, встановленою законодавством і на підставі якого здійснюється нарахування та сплата податків.

У вітчизняній практиці оподаткування платники окремих платежів подають податковим органам не декларації, а розрахунки, які мають статус декларацій (розрахунок збору за спеціальне використання лісових ресурсів, розрахунок за спеціальне використання водних ресурсів, розрахунок земельного податку тощо). Такі розрахунки, за невеликим винятком, подаються за платежами, основи побудови яких закладені ще у радянський період.

В податковій практиці застосовуються різноманітні податкові декларації, які можна систематизувати за такими ознаками:



Систематизація податкових декларацій

За видами платежів

За обсягом інформації

За податкови-ми періодами

За формою подання

ПДВ

прибуток

Інші

повні

скорочені

місячні

квартальні

річні

паперові

електронні



Форма податкової декларації встановлюється центральним податковим органом. З позицій техніки оптимального оподаткування декларація повинна бути невеликою за обсягом та достатньо інформативною за змістом. Платники податків мають нести мінімальні витрати, пов"язані із придбанням, заповненням та поданням податкової звітності. Водночас фіскальні органи повинні отримувати всю необхідну інформацію, визначену умовами адміністрування того чи іншого платежу.

Важливим елементом технології оподаткування є визначення податкових періодів та термінів подання податкових декларацій (розрахунків). Для зручності платників встановлюються єдині терміни подання декларацій за рядом платежів. По такому шляху йде і вітчизняна практика оподаткування. З 1 квітня 2001 року в Україні уніфіковано терміни подання податкових декларацій та розрахунків.

В залежності від тривалості податкового періоду, законодавець встановив такі терміни їх подання:


Податковий період

Граничний термін подання декларацій

Календарний місяць

Упродовж 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця

Календарний квартал або календарне півріччя

Упродовж 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу (півріччя)

Календарний рік

Упродовж 60 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного року

Календарний рік для платників податків на доходи фізичних осіб

До 1 квітня року, наступного за звітним


4.3. Визначення податкових зобов”язань податковим органом
Одним із поширених способів визначення зобов”язань платників податків перед державною казною є визначення обсягу податку фіскальним органом. В демократичних державах такий спосіб є скоріше винятком із загального правила обчислення податкових зобов”язань і застосовується переважно у випадках, коли платник податків уникає оподаткування, або вдається до свідомого заниження об”єкта оподаткування та, як наслідок, недоплати податків. Так, для прикладу, в розділі ІІІ Податкового кодексу Данії зазначено, що у разі отримання податковою службою незаповненої декларації або при її відсутності, оцінка доходу та відповідні донарахування на дохід платника можуть бути проведені податковою службою.

Чинним законодавством про оподаткування в Україні обсяг податкових зобов”язань платників податків визначається контролюючим органом у випадках:

  • неподання платниками податкових декларацій;

  • виявлення документальними перевірками помилок в обчисленні об”єкта та суми податку;

  • встановлення арифметичних або методологічних помилок попередніми (камеральними) податкової звітності;

  • коли нарахування податку покладено безпосередньо на податковий орган нормами законодавства.

При визначенні обсягу отриманих платником доходів фіскальні органи нерідко вдаються до методів, які у фаховій літературі називають “непрямими методами”. В такий спосіб переважно відстежують доходи, які не знаходять відображення в офіційній звітності та не оподатковуються.

На відміну від “прямих методів”, за яких об”єкт оподаткування оцінюється за даними бухгалтерського обліку та податкової звітності, непрямі методи передбачають використання інформації, безпосередньо не пов”язаної із обліковими та звітними даними.

Особливої популярності у фіскальній службі набуло оцінювання доходів платників на базі вивчення даних про проведені ними витрати. Адже для всіх очевидно, що приховувати витрати значно складніше, ніж доходи. Причому непрямі методи можна з успіхом використовувати не тільки для визначення доходів фізичних, але й юридичних осіб.

Серед непрямих методів найбільшого поширення в державах з розвинутими податковими системами набули: метод руху готівки, метод джерел походження і використання фондів, метод банківського депозиту, методи власного капіталу або поліпшення та процентний метод.

Метод руху готівки полягає у порівнянні готівкових надходжень та витрат за певний податковий період. При перевищенні витрат готівки над її надходженнями є підстави допускати про необліковані надходження готівки і, як наслідок, їх неврахування у складі оподатковуваного доходу.

Метод джерел походження і використання фондів базується на співставленні даних про надходження та витрачання активів платників. При цьому перевищення витрат трактується, як заниження доходу.

Метод банківського депозиту передбачає порівняння даних про рух коштів на банківських рахунках та даних податкових декларацій про отримані доходи. Різниця складе суму заниженого доходу.

Метод власного капіталу або метод поліпшення базується на припущенні, що збільшення активів платника спричинене зростанням оподатковуваного доходу. Відповідно, для оцінки достовірності даних декларації, проводиться порівняння показників динаміки активів та отриманого доходу.

Процентний метод грунтується на порівнянні відносних показників динаміки виробництва, продажу, отриманих доходів платника податків та ряду інших аналогічних підприємств(компаній). Значні відхилення таких показників також можуть свідчити про заниження об”єктів оподаткування.

У відповідності до Закону України “Про порядок погашення зобов”зань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” непрямі методи запроваджуються з 2002 року.

За непрямим методом податкове зобов'язання визначається на підставі оцінки витрат платника податків, приросту його активів, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, а також оцінкою інших елементів податкових баз, які приймаються для розрахунку податкового зобов'язання за конкретними податками чи іншими обов'язковими платежами.

Визначення податкового зобов”язання за непрямими методами санкціоновано у випадках:

  • якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у зв"язку із невстановленням його місця знаходження або ухилення від надання необхідних для цього відомостей;

  • при неможливості обрахувати податкове зобов"язання у зв"язку із неведення платником податкового обліку або відсутністю первинних документів;

  • за умови непідтвердження платником відповідно до встановленого порядку під час документальної перевірки наведених у деклараціях розрахунків.

Методика визначення сум податкових зобов"язань за непрямими методами в Україні затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27 травня 2001 року № 697. Згідно з даною постановою визначення сум податкових зобов"язань за непрямими методами може здійснюватися органами державної податкової служби лише стосовно податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб, податку з реклами, рентних платежів, збору на геолого-розвідувальні роботи, готельного збору, збору за спеціальне використання природних ресурсів і збору за забруднення навколишнього середовища.

Непрямі методи контролю поширюються лише на суб"єктів підприємницької діяльності.

Впровадження непрямих методів в Україні супроводжується заходами щодо забезпечення паритету можливостей різних сторін податкових стосунків. Зокрема, платникам податків надано право оскаржувати, в тому числі і в судовому порядку, суми нарахованих податкових зобов'язань. Якщо податковий орган нараховує фізичній особі податкове зобов'язання, не пов'язане із здійсненням нею підприємницької діяльності, і фізична особа не погоджується з таким нарахуванням, спір вирішується виключно судом за поданням податкового органу. Обвинувачення платника в ухиленні від сплати податків не може грунтуватися на визначенні податковим органом податкового зобов'язання з використанням непрямого методу до остаточного вирішення справи судом.
4.4. Податкове повідомлення та податкова вимога
При обчисленні податкового зобов”язання платником податків для нього є очевидною сума платежу, який у встановленому порядку належить внести до бюджету (державного цільового фонду). У випадку ж нарахування податкового зобов”язання фіскальним органом, до платника необхідно довести інформацію про суму податкового зобов”язання та умови його погашення.

Документом, який інформує платника про такий платіж, є податкове повідомлення – письмове повідомлення контролюючого органу про обов”язок платника податків сплатити нараховану йому суму податкового зобов”язання.

У податковому повідомленні зазначається підстава для нарахування платежу із посиланням на відповідну норму законодавства, граничні терміни погашення зобов”язання, можливі наслідки несплати та порядок оскарження дій податкового органу.

Податкові повідомлення складаються структурними підрозділами податкового органу, які здійснюють нарахування платежів, притому на кожен із нарахованих податків (зборів) складається окреме повідомлення.

В Україні податкові повідомлення складаються за двома формами – для юридичних та фізичних осіб. У першому випадку повідомлення виписується на керівника підприємства із зазначенням повної назви юридичної особи, її ідентифікаційного коду, в другому – на конкретного громадянина–платника із зазначенням його ідентифікаційного номера.

У випадку, коли у платника виникають зобов”язання із сплати нарахованих податковим органом платежів та застосованих штрафних санкцій, сума таких зобов”язань доводиться службовим документом, який дістав назву податкове повідомлення-рішення.

Складене підрозділом оподаткування податкове повідомлення реєструється в електронному реєстрі податкових повідомлень податкової інспекції та передається до канцелярії (загального відділу) для доведення до платника.

Податкове повідомлення вважається врученим:


Юридичній особі

Фізичній особі

  • якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку;

  • якщо його надіслано листом із повідомленням про вручення.

  • якщо його вручено особисто фізичній особі або її законному представникові;

  • якщо його надіслано листом на адресу останнього місця проживання або останнього відомого місця знаходження з повідомленням про вручення.


В разі неможливості довести до платника податкове повідомлення у вищезазначений спосіб з причини незнаходження юридичної (фізичної) особи за вказаною адресою чи відмови отримати повідомлення, таке повідомлення розміщують на дошці оголошень податкового органу. День розміщення повідомлення на дошці оголошень вважатиметься днем його вручення платнику податків.

У разі, коли платник податку не сплачує узгоджену суму податкового зобов”язання, податковий орган надсилає йому податкову вимогу. Податкова вимога – це вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.

Перша податкова вимога надсилається платнику податків не пізніше п”ятого робочого дня від дати виникнення податкового боргу. У першій податковій вимозі міститься інформація про підстави для її надсилання, суму податкового боргу та заходи щодо забезпечення його сплати, факт виникнення податкової застави на активи платника та можливі наслідки непогашення боргу.

Друга податкова вимога надсилається не раніше тридцятого календарного дня від направлення першої податкової вимоги у разі непогашення платником податкового боргу у встановлені строки. У другій податковій вимозі до платника доводять інформацію про дату та час проведення опису активів, що перебувають у податковій заставі.

Порядок направлення (вручення) податкових вимог аналогічний порядку вручення податкових повідомлень.
4.5. Узгодження податкових зобов”язань
За вітчизняним законодавством про оподаткування, самостійно визначене платником податкове зобов”язання вважається узгодженим з дня подання ним податкової декларації. Відповідно, таке зобов”язання не може бути оскаржене в судовому чи адміністративному порядку, оскільки відповідальним за помилку є сам платник. Допущені ним неточності можуть бути відкореговані в майбутніх періодах шляхом подання уточнених декларацій.

Зобов”язання, нараховане податковим органом, вважається узгодженим в день отримання платником податкового повідомлення. Водночас, для захисту інтересів платників, передбачено апеляційний порядок узгодження податкових зобов”язань.

Якщо платник податків не погоджується із нарахованим йому податковим зобов”язанням, він може упродовж десяти днів після отримання податкового повідомлення звернутися до контролюючого органу із письмовою заявою (апеляцією) про перегляд нарахованого платежу. Контролюючий орган зобов”язаний розглянути скаргу та прийняти рішення про відмову у задоволенні скарги або повне чи часткове скасування нарахованого платнику податкового зобов”язання, проінформувавши про це платника у 20-ти денний термін від дня надходження скарги.

У разі незадоволення скарги, платник користується правом у десятиденний термін з дня отримання відповіді звернутися із повторною скаргою до контролюючого органу вищого рівня, а при прийнятті ним рішення не в користь платника податків – у такому ж порядку центрального контролюючого органу.

Законодавцем встановлені жорсткі процедурні вимоги, недотримання яких зводить нанівець перспективу позитивного вирішення спору для обох учасників апеляційного узгодження – платника та фіскального органу. Так, прострочення платником 10-ти денного терміну подання апеляції позбавляє його права на подальше оскарження. Аналогічно, недотримання фіскальним органом 20-ти денного терміну на прийняття та доведення до платника рішення рівнозначне повному задоволенню скарги. Виняток зроблено лише за складними справами, що потребують тривалого вивчення та додаткових перевірок і термін розгляду яких продовжено до 60-ти календарних днів.

Крім адміністративного оскарження платникам податків надано право оскаржувати рішення контролюючих органів в судах (господарських судах).
4.6. Податковий компроміс
В процесі розгляду скарг платників податків на дії податкових органів щодо нарахування останніми податкових зобов”язань нерідко виникають ситуації, за яких доцільно поступитися частиною нарахованих сум для забезпечення залучення до бюджету та цільових державних фондів інших платежів. У таких випадках податковому органу надано право пропонувати платнику податковий компроміс.
  1   2

Схожі:

ТЕМА 5: Погашення прострочених податкових зобов’язань
Розробка стратегії та забезпечення належної організації роботи органів державної податкової служби України з питань погашення податкового...
Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)
...
Любарське відділення
Шановні платники податків пропонуємо вашій увазі строки сплати податкових зобов’язань в умовах податкового кодексу України
Розрахунок податкових зобов’язань за період, у якому виявлено помилку(и)
Доходи, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування (рядок 02 + рядок 03)
Розрахунок податкових зобов’язань за період, у якому виявлено помилку(и)*
Питома вага суми витрат відокрем-леного підрозділу платника податку в загальній сумі витрат платника податку
КУРСОВА РОБОТА
Серед зобов'язань, що складають особливу частину зобов'язального права, основне місце належить договірним зобов'язанням. Цивільне...
ПРАКТИКУМ до курсу “Цивільне право. Особлива частина”. Зміст
За цим практикумом передбачено вивчення другої (особливої) частини курсу “Цивільне право”. Практикум включає в себе такі розділи:...
Декларування доходів – конституційний обов’язок громадян
З 1січня 2011 року розпочалася кампанія декларування доходів, отриманих громадянами протягом 2010 року
План лекції. Поняття, оцінка та види короткострокових зобов’язань....
Зобов’язання – це заборгованість підприємства іншим підприємствам, організаціям чи особам, що виникає в наслідок здійснення фірмою...
План Вступ І. Поняття і значення договору поставки. Порядок і способи...
Серед зобов'язань, що складають особливу частину зобов'язального права, основне місце належить договірним зобов'язанням. Цивільне...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка