|
|
Скачати 4.38 Mb.
|
|
Янцзи - найбільш довга і багатоводна річка Євразії. Свій початок річка бере на Тібетському нагір'ї. Довжина річки складає 6300 км, басейн має площу 1,8 млн. км2 і розташований у центральній частині Китаю. Янцзи несе свої води через 10 провінцій і автономних районів країни, і ще по восьми протікають її притоки. Річний стік становить 979,4 млрд. м3. Янцзи має більше 700 великих притоків. Велике значення для регулювання стоку мають озера, з якими річка має сполучення. Загальна площа таких озер становить 22 тис. км2. Різноманітність кліматичних зон і ландшафтів у басейні визначають його надзвичайну біорізноманітність. Біоресурси містять багато реліктових і ендемічних видів, які є рідкісними і перебувають під загрозою зникнення. У басейні Янцзи проживає 400 млн. чоловік (35% населення країни). Тут розташовані 8 міст-мільйонерів, створюється майже половина ВНП Китаю, діє 98 ГЕС, які використовують тільки 5% потенціалу річки, а також існує розгалужена транспортна сітка, Що містить всі види транспорту. Неодноразово в басейні Янцзи спостерігаються паводки. 17 серпня 1998 р. рівень води досяг рекордної позначки (45,22 м) і 40 днів тримався вище відмітки, що відповідає затопленню. Збитки від цього паводка оцінені в ЗО млрд. доларів СІЛА. Вчені серед причин паводків убачають глобальні порушення в екосистемах - вирубку лісів, ерозію ґрунтів (площа еродованих земель складає 562 тис. км2; щорічне винесення ґрунту - 2 млрд. тонн), осушення озер, зміну режимів опадів як наслідок глобальних кліматичних змін. Величезна кількість населених пунктів та підприємств, розташованих на берегах Янцзи, скидають у річку надзвичайно багато забруднених стічних вод. Основні забруднювальні речовини - амонійний азот, марганець і фенол. І тільки завдяки великому об'єму водостоку якість води в річці залишається задовільною. З метою поліпшення екологічного стану басейну річки Янцзи з вересня 1998 р. Державна Рада заборонила всі заготовки в природних лісах, що стало основою програми їх захисту. Багато років низини з вологими ґрунтами використовувалися під землеробство. Після паводка 1998 р. у багатьох провінціях заборонено відведення нових земель під сільське господарство і гірничу справу та розробляються програми створення озер на місці низин. Ці програми є важливим внеском не тільки у справу оздоровлення навколишнього середовища Китаю, але і світу в цілому. Амазонка. Площу басейну (близько 7 млн. км2) ділять між собою Бразилія (66%), Перу (15%), Болівія (12%), Колумбія (5%), Еквадор (2%) і Венесуела (менше 1%). У басейні річки проживає 23 млн. чоловік (половина - в Бразилії), з них 60% - сільські жителі. Екосистема Амазонки утворилася 24 млн. років тому і зараз немає собі рівних за кількістю і різноманіттям біопродукції (тут зосереджена третина всіх існуючих на Землі видів рослин і тварин). Ширина русла складає 2-4 км, глибина — 10-20 м, температура води 24-26 °С. Під час припливів площа водної поверхні в басейні перевищує 1 млн. км2. Екосистема Амазонки поки що залишається екологічно стабільною. Прибережна рослинність і ґрунти не втратили здатності до поглинання токсичних речовин зі стоків і зменшувати їх вміст у донних відкладеннях. Підземні води, що оточують русло, також поглинають деякі елементи з річкової води. В не-пошкоджених руслах річок і проток відбуваються інтенсивні анаеробні процеси, в результаті яких з води виводяться надлишкові нітрати, поглинаються і осаджуються солі важких металів. У басейні розвинене фермерство (ферми займають 0,5 млн. км2) добування нафти та мінералів. Амазонка має величезний енергетичний потенціал. У Бразилії збудовано 5 ГЕС загальною потужністю майже 4500 МВт. Водосховище найбільшої з них (Ту-куруй) має площу 2400 км2, що, звичайно, порушує екологічну рівновагу. Місцеві жителі більш ніж 60% тваринних білків отримують із річкової риби, промислове значення якої мають 200 видів. На одну людину в басейні припадає 600 тис. м3 за рік. Через низьку концентрацію населення і промислових об'єктів вода в Амазонці вважається чистою, хоча є свої специфічні проблеми. У районах водозбору можливе забруднення солями металів (міді, свинцю, ртуті і цинку), цианідами в шахтах, де ведеться видобування корисних копалин. Катастрофічні викиди періодично реєструються в Перу і Болівії. Перевищення ГДК ртуті виявлено в ґрунтах басейну на території Колумбії, Еквадора, Перу і пов'язане з вибухами нафтопроводів. Великою проблемою є скидання бурових вод у річки (у Перу їх скидається до 20 млн. м3). Недостатнім є й очищення стічних комунальних вод. Біля столиці Еквадора м. Кіто виявлені осередки вірусу Оропуче. На кількість і якість води та біорізноманітність значною мірою впливає вирубка тропічних лісів в Амазонії. П'ять гребель перешкоджають міграції деяких видів риб, зменшують чисельність креветок. Управління водними ресурсами в Амазонії пов'язане в основному з підтримкою якості води, яка споживається населенням для пиття та для збереження запасів риби, креветок і водних рослин, що вживаються в їжу. Через специфічні природні умови (висока вологість і температура) та високу бідність країн басейну, великомасштабне промислове освоєння цього регіону в найближчі часи економічно є невиправданим. Тому особливої екологічної загрози Амазонці поки що немає. Населення, яке повністю залежить від ресурсів річки, має високу екологічну свідомість і не дозволить реалізацію еконебезпечних проектів. На відміну від розвинених країн, де відповідальність за доставку води, видалення відходів, захист повітря і управління па-водками не несуть споживачі, в Амазонії саме споживач в основному контролює ресурси. Велике значення в управлінні водними ресурсами тут мають місцеві басейнові комітети, які формують і контролюють реалізацію природоохоронних програм. Саме такий напрямок є пріоритетним у природоохоронній політиці. Місцеві органи влади повинні затверджувати особливий статус територій, що відіграють важливу роль у водозабезпеченні, відтворенні риби, збереженні якості води і біорізноманітності унікальних водних систем. Тому не через додаткові інестиції, а саме через освітні програми, які відповідають місцевим звичаям і культурі, планується заохочувати населення до самостійного управління своєю територією. Ці системи будуть формуватися залежно від місцевих потреб та фінансових можливостей муніципалітетів. Усі 5 країн басейну Амазонки додержуються норм, що були прийняті на Конференції з водних ресурсів і навколишнього середовища в 1992 р. у Дубліні та Конференції з навколишнього середовища і розвитку, яка пройшла в тому самому році в Ріо-де-Жанейро. Гідрографічний комітет басейну формує офіційну політику водокористування та вирішує пов'язані з ним конфліктні питання. За фінансової допомоги Світового банку в басейні, зокрема в Еквадорі, розроблена Стратегія управління гідроресурсами, яка передбачає децентралізацію управління і автономію споживачів; інтеграцію контролю гідрологічного режиму джерел; розвиток самофінансування робіт з питного водопостачання, іригації і гідроенергетики; контроль якості і очищення поверхневих і підземних джерел; боротьбу з повенями. Контрольні питання 1. Що таке гідросфера? Яка її структура і роль у житті біосфери? 2. Як океан впливає на клімат? 3. Як відбувається самоочищення води в гідросфері? 4. Назвіть види, джерела та екологічні наслідки забруднення поверхневих і підземних вод. 5. Що таке евтрофікація водойм? 6. Чим небезпечне забруднення води нафтою і нафтопродуктами? 7. З чим пов'язаний дефіцит прісної води у світі? Визначте основні шляхи його усунення. 8. Які перспективи й екологічні проблеми пов'язані з використанням підземних вод? 9. Яка роль в охороні водних ресурсів належить меліоративним заходам? 10. Назвіть основні екологічні проблеми та шляхи їх подолання для основних водних екосистем України, світу. Розділ 7 Атмосфера 7.1. Будова і склад атмосфери Маса атмосфери нашої планети дуже мала — всього лише одна мільйонна маси Землі. Проте її роль у природних процесах біосфери величезна. Наявність навколо земної кулі атмосфери визначає загальний тепловий режим поверхні нашої планети, захищає її від шкідливих космічного та ультрафіолетового випромінювань. Циркуляція атмосфери впливає на місцеві кліматичні умови, а через них - на режим річок, ґрунтово-рослинний покрив і на процеси рельєфоутворен-ня. Аналіз спостережень із штучних супутників і даних, одержаних за допомогою геофізичних ракет, показала, що верхня межа атмосфери проходить не на висоті 1000-1300 км, як вважали раніше, а на висоті 2000-3000 км. Основні фізичні характеристики атмосфери - температура, тиск і густина. Значення цих величин неоднакові в різних ділянках атмосфери і безперервно змінюються. Міжнародним геофізичним і геодезичним союзом у 1951 р. прийнятий поділ атмосфери на шари за температурною ознакою (табл. 7.1). Таблиця 7.1. Будова атмосфери
Під час вивчення електричних властивостей високих шарів атмосфери ці шари (мезосфера, термосфера, екзосфера) називають іоносферою. Іоносфера — область складних внутрішньоатомних і внутрішньомолекулярних процесів. Найнижчий і найбільш вивчений шар - тропосфера - майже зовсім прозорий щодо сонячної короткохвильової радіації, але водяна пара, яка знаходиться в ній, та вуглекислий газ сильно поглинають двохвильову радіацію поверхні землі. Тому тропосфера нагрівається від поверхні землі, що викликає закономірне зниження температури з висотою (6-6,5°С на кілометр) і вертикальне переміщення повітря, а отже, утворення хмарності та опадів. Висота тропосфери в різних широтах неоднакова (7-10 км над полюсами та до 16-18 км над екватором). Другий шар атмосфери - стратосферу - характеризує відсутність звичайної хмарності та вертикальних переміщень повітря, проте горизонтальні переміщення повітря - вітри - досягають у ній значно більших швидкостей, ніж у тропосфері. Температура стратосфери постійна, але має різні значення над різними широтами (над середніми широтами = -60, -65°С). Стабільність температури зберігається до висоти 35-40 км, далі швидко зростає, досягаючи в мезосфері на висоті приблизно 50-60 км максимуму, близько 0°С. Потім температура знову знижується і в нижній межі термосфери сягає -60, а інколи і -90°С. Такий розподіл температури обумовлений наявністю в атмосфері озону, розсіяний шар якого тягнеться від поверхні землі до висоти приблизно в 60 км. Вміст озону в атмосфері дуже маленький - кілька мільйонних часток відсотка. У наступних шарах атмосфери - термосфері та екзосфері -температура з висотою знову зростає, що, мабуть, пояснюється іонізацією молекул газу ультрафіолетовим і корпускулярним випромінюванням Сонця. На висоті 200 км температура дорівнює 800-1000°С, на висоті 400 км вона досягає 1500°С і далі продовжує збільшуватися до 2000-3000°С. Великі швидкості молекул газів зовнішньої частини атмосфери (екзосфери) - причина розсіювання, хоча й повільного, молекул повітря в міжпланетний простір, причому швидше розсіюються молекули легких газів - водню і гелію. Сучасний газовий склад атмосфери - результат тривалого історичного розвитку Землі. Він являє собою газову суміш двох основних компонентів - азоту (78,09%) та кисню (20,95%). У нормі в ньому знаходяться також аргон (0,93%), вуглекислий газ (0,03%) і незначна кількість інертних газів (неон, гелій, криптон, ксенон), аміаку, метану, озону, двооксидів сірки та інших газів. Поряд із газами в атмосфері знаходяться тверді частки, які надходять з поверхні Землі (наприклад, продукти згорання, вулканічної діяльності, частки ґрунту) та з космосу (космічний пил), а також різні продукти рослинного, тваринного чи мікробного походження. Крім цього, важливу роль в атмосфері відіграє водяна пара. Найбільше значення для різних екосистем мають три гази, які входять до складу атмосфери: кисень, вуглекислий газ і азот. Ці гази беруть участь в основних біогеохімічних циклах. Кисень відіграє дуже велику роль у житті більшості живих організмів нашої планети. Він потрібний усім для дихання. Кисень не завжди входив до складу земної атмосфери. Він з'явився в результаті життєдіяльності організмів, здатних до фотосинтезу. Під дією ультрафіолетових променів він перетворювався в озон. По мірі накопичення озону утворився озоновий шар у верхніх шарах атмосфери. Озоновий шар, як екран, надійно захищає поверхню Землі від ультрафіолетової радіації, згубної для живих організмів. Сучасна атмосфера містить приблизно двадцяту частину кисню, що є на нашій планеті. Головні запаси кисню зосереджені в карбонатах, органічних речовинах і окислах заліза, частина кисню розчинена у воді. В атмосфері склалася приблизна рівновага між виробництвом кисню у процесі фотосинтезу та його споживанням живими організмами. Але останнім часом з'явилась небезпека, що в результаті людської діяльності запаси кисню в атмосфері можуть зменшуватися. Особливу небезпеку становить руйнування озонового шару, яке спостерігається впродовж останніх років. Більшість учених пов'язує це певною мірою з діяльністю людини. Кругообіг кисню в біосфері надзвичайно складний, оскільки з ним вступає в реакцію велика кількість органічних і неорганічних речовин, а також водень, у сполученні з яким кисень утворює воду. Вуглекислий газ (діоксид вуглецю) використовується в процесі фотосинтезу для створення органічних речовин. Завдяки саме цьому процесу замикається кругообіг вуглецю в біосфері. Як і кисень, вуглець входить до складу ґрунтів, рослин, тварин, бере участь У різноманітних механізмах кругообігу речовин у природі. Вміст вуглекислого газу в повітрі, який ми вдихаємо, приблизно однаковий у різних районах планети. Виняток становлять великі міста, в яких вміст цього газу в повітрі буває більшим від норми. Деякі коливання вмісту вуглекислого газу в повітрі тієї чи іншої місцевості залежать від часу доби, пори року, біомаси рослинності. У той же час, дослідження показують, що з початку минулого століття середній вміст вуглекислого газу в атмосфері, хоча й повільно, але постійно збільшується. Цей процес пов'язаний з діяльністю людини. Азот - незамінний біогенний елемент, оскільки він входить до складу білків і нуклеїнових кислот. Атмосфера - невичерпний резервуар азоту, але головна частина живих організмів не може безпосередньо використовувати цей азот: він повинен бути попередньо зв'язаний у вигляді хімічних сполук. Частково азот потрапляє з атмосфери в екосистеми у вигляді оксиду азоту, який утворюється під дією електричних розрядів під час грози. Проте головна частина азоту потрапляє у воду та ґрунт у результаті його біологічної фіксації. Існує кілька видів бактерій і синьо-зелених водоростей, які здатні фіксувати азот атмосфери. У результаті їх діяльності, а також внаслідок розкладання органічних залишків у ґрунті азот перетворюється в доступну для засвоєння рослинами форму. Кругообіг азоту тісно пов'язаний з кругообігом вуглецю. Не зважаючи на те, що кругообіг азоту складніший, ніж кругообіг вуглецю, він, як правило, відбувається швидше. Інші складові частини повітря не беруть участі в біогеохімічних циклах, але присутність в атмосфері великої кількості забруднювачів антропогенного походження може привести до серйозних порушень цих циклів та газового складу атмосфери. 7.2. Антропогенне забруднення атмосфери Різні негативні зміни атмосфери Землі пов'язані головним чином із змінами концентрації другорядних компонентів атмосферного повітря. Існує два головних джерела забруднення атмосфери: природне і антропогенне. Природне джерело - це вулкани, пилові бурі, лісові пожежі, процеси розкладання рослин і тварин. До основних антропогенних джерел забруднення відносять підприємства паливно-енергетичного комплексу, транспорт, різні машинобудівельні підприємства. Розглянемо найважливіші з них. Теплові електростанції. Забруднюють атмосферу викидами, що містять сірчистий ангідрид, двоокис сірки, окисли азоту, сажу, яка є носієм смолистих речовин, пил і золу, що містять солі важких металів. Комбінати чорної металургії, що включають доменне, сталеплавильне, прокатне виробництва; гірничорудні цехи, агломераційні фабрики, заводи коксохімічні та по переробці відходів основних виробництв, теплоенергетичні установки. Викиди в атмосферу містять оксид вуглецю, сірчистий ангідрид, пил, окисли азоту, сірководень, аміак, сірковуглець, аерозолі хрому і марганцю, бензол, фенол, піридин, нафталан. Кольорова металургія - забруднює атмосферу сполуками фтору, кольорових і важких металів (часто у вигляді аерозолів), парами ртуті, сірчистим ангідридом, окислами азоту, окислом вуглецю, поліметалічним пилом, смолистими речовинами, вуглеводнями, що містять бенз(а)пірен. Машинобудування і металообробка. Викиди в атмосферу підприємств цього профілю містять аерозолі сполук кольорових і важких металів, зокрема парів ртуті, з парами органічних розчинників. Нафтопереробна і нафтохімічна промисловість. Є джерелом таких забруднювачів атмосфери: сірководню, сірчистого ангідриду, окису вуглецю, аміаку, вуглеводнів, у тому числі бенз(а)пірену. Підприємства неорганічної хімії. Викиди в атмосферу містять окисли сірки й азоту, сірководень, аміак, сполуки фосфору, вільний хлор, оксид вуглецю. Підприємства органічної хімії. Викиди в атмосферу великої кількості органічних речовин, що мають складний хімічний склад, соляної кислоти, сполук важких металів, сажі й пилу. Підприємства по виробництву будівельних матеріалів. Забруднюють атмосферу пилом, що містить сполуки важких металів, фтору, двоокису кремнію, азбесту, гіпсу, тонкодисперсним скляним пилом. Хімічне забруднення атмосфери автотранспортом. Важливим фактором, який визначає географію хімічного забруднення середовища, є автотранспорт. Причому географічні закономірності поширення забруднювачів, які від нього надходять, дуже складні і визначаються не тільки конфігурацією мережі автомагістралей та інтенсивністю переміщення ними автотранспорту, але й великою кількістю перехресть, де транспорт працює на перемінних режимах. Кількість моторизованого транспорту в усьому світі складає 630 млн. одиниць і вона ймовірно подвоїться в наступні 20 або 30 років. Наприклад, у СІЛА знаходиться в користуванні 40 млн. автомобілів, у Франції - 24 млн., у тому числі тільки в Парижі та його передмістях - 3,2 млн. У Західній Європі в середньому на два жителя припадає один автомобіль. Забруднення навколишнього середовища автотранспортом - одне за найбільш небезпечних для здоров'я людини, бо вихлопні гази надходять у приземний шар повітря, звідки утруднене їх розсіювання; до того ж будинки жилих кварталів, які знаходяться поряд з автомагістралями, є свого роду екраном для вловлювання забруднювачів. У складі відпрацьованих газів автомобілів найбільшу питому вагу за об'ємом мають - монооксид вуглецю (0,5-10%), оксиди азоту (до 0,8%), неспалені вуглеводні (0,2-3,0%), альдегіди (до 0,2%) та сажа. В абсолютних величинах на 1000 л палива карбюраторний двигун викидає з вихлопними та картерними газами: 200 кг монооксиду вуглецю, 25 кг вуглеводнів, 20 кг оксидів азоту, 1 кг сажі, 1 кг сірчистих сполук. Екологічний ефект впливу на здоров'я людини забруднення, пов'язаного з автотранспортом, залежить як від складу забруднювачів, так і експонованості населення. Останнє визначається не просто шириною завантажених автомагістралей, але й близькістю до них жилих будинків. Обстеження 5226 дітей у віці 1-5 років, проведене в Ньюарці (США), показало, що в 10,8% дітей, які живуть уздовж доріг з інтенсивним автомобільним рухом, вміст свинцю в крові досягав 60 мкг% і більше (при нормі 40 мкг%). У 30 м від цих доріг підвищений порівняно з нормою вміст свинцю відмічався у 8,1% дітей, а на відстані 60 м - тільки в 4,7%. Вважається, що через вихлопні гази щорічно помирають тисячі людей (в одній Великобританії, за підрахунками, щорічно помирає 11000 чоловік), а збитки, які завдаються навколишньому середовищу, складають мільярди доларів. За іншими підрахунками, від 15 до 18 млн. дітей у країнах, що розвиваються, страждають через високий вміст свинцю у крові. В Індії, наприклад, установили, що між розумовими здібностями дітей і кількістю свинцю, який вони поглинають з повітрям, існує зв'язок. Розумові здібності знижуються, оскільки свинець при тривалому впливі отруює і руйнує мозок. Джерелом свинцю є етилований бензин. Крім свинцю, в атмосферне повітря з вихлопними газами надходять такі отруйні речовини, як чадний газ (монооксид вуглецю), оксиди азоту й сірки, бенз(а)пірен, озон. Вони викликають захворювання верхніх дихальних шляхів, серцево-судинної системи, різні онкопатології. Всередині машини рівень забрудненості в три рази вищий, ніж ззовні. Тривале вдихання парів бензину викликає рак легенів. Смоги. Окремо взяті речовини, що забруднюють повітря, менш небезпечні, ніж їхні суміші. Хімічні реакції, що відбуваються безпосередньо в повітрі приводять до виникнення димних туманів — смогів (від англ. Smoke — дим і fog - туман). Смоги виникають за певних умов: по-перше при великій кількості пилу й газів, що викидаються в повітря міста; по-друге, при тривалому існуванні антициклональних умов погоди, при яких забруднювачі накопичуються в приземному шарі атмосфери. Смоги бувають кількох типів. Найбільш вивчений і відомий вологий смог. Він звичайний для країн з морським кліматом, де часто бувають тумани і висока відносна вологість повітря. Це сприяє змішуванню забруднюючих речовин, їх взаємодії в хімічних реакціях. При антициклонах над містами й промисловими центрами отруйні гази і пил можуть накопичитись у 100-200-метровому шарі повітря. Тоді й виникає отруйний густий брудно-жовтий туман - вологий смог. Від вологого смогу відрізняються за походженням і властивостями фотохімічний смог, або, як його називають, смог лос-анджелеського типу. Повітря в Лос-Анджелесі (США) сухе, і тому смог тут утворює не туман, а синювату димку. Для його виникнення необхідне сонячне світло, яке викликає складне фотохімічне перетворення суміші вуглеців і оксидів азоту, які надходили в повітря від автомобільних викидів, у речовини, більш токсичні від вихідних атмосферних забруднень. Однією з таких речовин є озон. Він виділяється в результаті розпаду двоокису азоту під дією олефінів з неповністю згорілого автомобільного палива. У високих концентраціях озон небезпечний для здоров'я людини. Фотохімічний туман різко знижує видимість, супроводжується неприємним запахом, у людей виникає запалення очей, слизових оболонок носа і горла, загострюються легеневі захворювання. Фотохімічний туман пошкоджує рослини, викликає корозію металів, розтріскування синтетичних виробів та ін. Третій вид смогу — льодяний смог, або смог аляскінського типу. Він виникає в Арктиці і Субарктиці при низьких температурах антициклонів. У цьому випадку викиди навіть невеликої кількості забруднюючих речовин з топок приводять до виникнення густого туману, що складається з найдрібнішіх кристаликів льоду і сірчаної кислоти. Тривалість смогів — від одного до кількох днів, але інтенсивність забруднення може бути настільки великою, що нерідко викликає жертви серед населення. Так, при одному з найбільш значних смогів 5-7 грудня 1952 р. в Лондоні, коли концентрація сірчистого газу різко зросла, досягнувши 2-4 мг/м3, кількість померлих збільшилась на 4 тис. чоловік у порівнянні з середньою кількістю смертельних випадків. Кислотні дощі. Оксиди азоту і сірки, потрапляючи в атмосферу в результаті роботи ТЕЦ і автомобільних двигунів, вступають у реакцію з водою, що знаходиться в атмосфері, і утворюють крапельки азотної і сірчаної кислоти. У вигляді кислотного туману вони переносяться вітрами і випадають на землю кислотним дощем. Кислотні дощі завдають величезних збитків. Урожайність більшості сільськогосподарських культур знижується на 3-8% у результаті пошкодження листя кислотами. Кислі опади сприяють вимиванню з ґрунту кальцію, магнію, калію, що викликає його деградацію. У водоймах гинуть цінні види риб; засихають ліси (як результат, у гірських районах збільшується кількість гірських осипів і селів); різко прискорюється процес руйнування будівель, пам'ятників архітектури та ін. Негативний вплив викликає вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом. Діоксид сірки і меншою мірою діоксид азоту через високу розчинність добре поглинаються верхніми дихальними шляхами — до 80-95%. При ротовому диханні ступінь затримки менша. Діоксид сірки швидко розчиняється в крові і розноситься кровоносною системою. Він викликає як гіпертрофію (потовщення і збільшення), так і гіперплазію (зміну загальної кількості клітин в епітелії) органів. Діоксид сірки викликає бронхоспазм, активізує слизовідділен-ня, змінює фагоцитоз. Тривалий вплив діоксиду сірки збільшує кількість захворювань на рак. Дія діоксиду азоту дещо відрізняється від дії діоксиду сірки. Проникаючи в легені, він розчиняється в кровоносній системі, але, будучи сильним окислювачем, безпосередньо вражає легеневі тканини. У бронхах і альвеолах патологічні зміни проявляються уже в концентраціях, які реально спостерігаються в містах. Симптоми нагадують емфізему (розширення) легень. Особливо чутливі до діоксиду азоту тонкі лусочкові клітини, які здійснюють газообмін, і війчасті клітини у верхній частині дихального тракту, спостерігається скорочення їх кількості і активності. Діоксид азоту викликає не тільки зміну клітин і тканин, але й знижує бактеріальний захист легень. Радіоактивне забруднення атмосфери - це забруднення атмосферного повітря радіоактивними домішками природного і антропогенного походження. Природне забруднення відбувається внаслідок виділення в атмосферу радіоактивних ізотопів, які утворюються в земній корі, внаслідок розпаду радіонуклідів природних радіоактивних елементів. Джерела антропогенного забруднення - ядерні вибухи, атомна енергетика і промисловість. Радіоактивні речовини потрапляють у стратосферу, де повітряні течії розносять їх на значні відстані. В атмосфері вони концентруються в основному на аерозолях. Разом з ними вони поширюються і в результаті самоочищення атмосфери поступово вимиваються опадами або гравітаційно осаджуються на землі. |
| Екологія як наука про довкілля (2 год.) Властивості складних систем. Біосфера, основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу. Еволюція уявлень про роль і місце... |
1. Екологія як наука про довкілля (2 год.) Властивості складних систем. Біосфера, основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу. Еволюція уявлень про роль і місце... |
| Е кологія це наука про захист природи. Екологія це особливий світогляд... Початкова школа є початковою ланкою формування екологічної культури, екологічного мислення, засвоєння екологічних знань. Розуміючи... |
Роль стафілококів у розвитку патології людини, патогенез спричинених... Еволюція коків, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення |
| УРОК 4 УРОК НООСФЕРА. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ. МАСШТАБИ Й НАСЛІДКИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НА СУЧАСНОМУ... |
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
| Дата проведення уроку: УРОК 4 УРОК НООСФЕРА. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ. МАСШТАБИ Й НАСЛІДКИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НА СУЧАСНОМУ... |
План Інформаційні революції. Їх роль і значення Інформаційний обмін... Як наслідок, ці революційні зміни творять нову соціокультурну ситуацію (простір), котра детермінує формування нового типу не лише... |
| 1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |
1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |