|
|
Скачати 4.38 Mb.
|
|
17.4. Стратегія екорозвитку суспільства На Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) були сформульовані принципи про нерозривність еколого-економічних зв'язків: економічний розвиток у відриві від екології приводить до перетворення планети на пустелю; натиск на екологію без економічного розвитку закріплює злидні і несправедливість. Особливий акцент ставився на тому, що поняття сталого розвитку суспільства припускає забезпечення можливості задоволення потреб нинішнього покоління, людей без загрози можливості задоволення потреб поколінь прийдешніх. У широкому розумінні стратегія екорозвитку спрямована на досягнення гармонії між людьми (один з одним), між Суспільством і Природою. Стратегія екорозвитку базується на таких основних принципах: - забезпечення гармонізації співіснування людини і природи; - невід'ємність захисту навколишнього середовища в процесі розвитку суспільства; - відповідальність держави за погіршення стану навколишнього середовища в процесі розвитку суспільства; - нарощування національного потенціалу країни для забезпечення екорозвитку; - здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин забруднення, а не їх наслідків; - проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище; - регіональні і локальні завдання екорозвитку повинні підпорядковуватися глобальним і національним цілям запобігання екологічної кризи й оптимізації середовища існування людини (принцип «мислити глобально - діяти локально»); - регіональний екорозвиток передбачає функцію раннього запобігання несприятливим екологічним тенденціям або ж гарантії їх мінімізації (незнання наслідків не звільнює суспільство від відповідальності за руйнацію навколишнього середовища); - цілі екорозвитку є первинним щодо цілей економічного розвитку (принцип екологічного імперативу); - розміщення і розвиток матеріального виробництва на певній території необхідно здійснювати відповідно до її екологічної тех-ноємності (принцип еколого-економічної збалансованості); - екологічна безпека суспільства тісно пов'язана з рівнем культури і вихованості людей в цьому суспільстві. Перехід до сталого розвитку потребує безумовного викорінення стереотипів мислення, які нехтують можливостями біосфери і породжують безвідповідальне ставлення до забезпечення екологічної безпеки. На думку деяких учених, рух людства до сталого розвитку - ноосферогенез - повинен привести зрештою до передбаченої В.І. Вернадським ноосфери - сфери розуму. 17.5. Основні принципи етичних норм поведінки людини в біосфері Людство має докласти максимальних зусиль для раціонального пізнання законів функціонування живої природи і свою поведінку проектувати відповідно до них. Сьогодення вимагає формування адекватної стратегії поведінки людини в біосфері. Регуляторами динамічної цілісності в системі «суспільство - біосфера» мають стати екологічна відповідальність, екологічна свідомість, екологічне мислення, екологічні знання. Усе це є складовими екологічної культури. Формування екологічної культури здійснюється шляхом упровадження екологічної освіти і виховання. Принципи екологічної культури повинні витримуватися на всіх рівнях життя людини - від індивідуального до суспільного. Ці принципи можна сформулювати в такій простій формі: повага до всього живого, повага до людини, повага до природи, тобто до біосфери та її складових компонентів. Більше того, настав час дотримання ще одного принципу - поваги до Космосу. Не поважати людину аморально, і, відповідно, аморальною є неповага до всього живого, що забезпечує її життя. Не поважати свій рідний куточок землі, де народився і виріс, величність і красу природи може тільки той, хто втратив усе людське. Природа не тільки створила нас і забезпечує матеріальні умови нашого життя. Не можна не оцінити той естетичний і емоційний вплив, якого зазнає кожна людина під час спілкування з природою. І, можливо, завдяки й цьому впливу природи прийде до людини рішення про необхідність прийняття екологічної моралі, екологічної і біосферної культури як етичної норми суспільства в цілому. Тому лише положення філософської концепції біоцентризму, яка визначає, що не один і навіть не кілька видів, а все живе на Землі має право на існування, і що саме вся біота, а не просто людина повинна стати центром уваги, дадуть змогу сформувати стратегію поведінки людини в біосфері, адекватну вимогам сьогодення. Лише за такого підходу ми зможемо усвідомити себе невід'ємною часткою природи - могутнього і надзвичайно складного механізму, який працює злагоджено. Адже згідно з еволюційним рядом систем, якщо складова системи функціонує не за загальними законами відповідної системи, то в ній вмикаються механізми усунення такої складової. Носієм екологічної культури повинна бути кожна людина, а формування цієї культури треба починати ще з колиски. Екологічна культура перед усіма і перед кожним окремо ставить основну моральну вимогу: дій так, щоб той величний і розмаїтий устрій природи, який ми бачимо щодня і носіями якого ми є, був для нас безумовною метою. Ніякі досягнення науки і техніки не можна назвати високоморальними, якщо вони завдають шкоди мільйонам людей і всій біосфері. Тому нам конче необхідна екологічна культура та мораль, яка повинна визначати і об'єднувати в одне ціле освіту, творчість, науку і практику. Якщо ми не змінимося духовно, не станемо на шлях проповідування філософії взаємозв'язку в природі всього живого і неживого, не відмовимося від ідеї споживацького ставлення до природи, не припинимо чинити над нею розправу, то ні про яку гармонію, співіснування і співрозвиток людини і природи мова не йтиме. Екологічна культура є однією з головних засад безпечного майбутнього наглої унікальної планети, однією з основ розбудови і національного прогресу України. 17.6. Шляхи здійснення екологічної освіти і виховання Формування екологічної культури - складний і багатогранний процес, який має розпочинатися ще в сім'ї, коли дитина тільки почала розмовляти й ходити та сприймати навколишній світ. Доведено, що екологічна поведінка людини ґрунтується не тільки на діях, які породжені розумом, але й вмотивована давніми гене-тико-вродженими програмами: «не вбивай собі подібного», «оберігай власне місце існування», і тому формування екологічних мотивів і переконань важливо, на наш погляд, починати ще до того, як людина отримає психофізіологічну можливість, здатність до повного критичного переосмислення фактів, ідей, і продовжувати все життя, досягаючи поступового оволодіння системою знань про навколишнє середовище та засвоєння основних принципів екологічної освіти і виховання. Безперервна екологічна освіта стає найнеобхіднішим завданням сучасності, і центральним ядром її здійснення має бути загальноосвітня школа. Школі відводиться провідна роль в екологічній освіті і вихованні. Це основна ланка, оскільки не всі випускники зможуть одержати вищу освіту. Мета загальної освіти - формування особистості з новим екоцентричним типом мислення й свідомості, з високим ступенем екологічної культури на основі засвоєння екологічної методології та власного переконання в необхідності оволодіння навичками побудови гармонійних стосунків з природою. Реалізація екологічної освіти і виховання підростаючого покоління в школі здійснюється різними шляхами. Зокрема, у двох підходах: міждисциплінарному, при якому здійснюється екологізація всіх існуючих навчальних дисциплін, і внутрішньо-дисциплінарному, який передбачає створення спеціальних програм, підручників і введення в навчальні плани шкіл екологічних дисциплін. Важливим шляхом реалізації екоосвіти є краєзнавство. Тільки глибоке і всебічне вивчення свого рідного краю забезпечить підвищений рівень готовності молоді до практичної екологічної діяльності. При підготовці кадрів з середньою спеціальною та вищою освітою слід виходити з того, що молоді спеціалісти повинні свідомо оцінювати всі багатосторонні зв'язки між природою і суспільством, враховувати і прогнозувати віддалені наслідки порушення цих зв'язків. Робота з підготовки спеціаліста також повинна бути спрямована на те, щоб набуті природоохоронні й екологічні знання переростали в переконання і ставали невід'ємною частиною його світогляду та майбутньої професійної діяльності. Методичний аспект проблеми екологічного виховання студента висвітлюється на засадах міждисциплінарних зв'язків, що надає можливість всебічно аналізувати будь-яке негативне явище в навколишньому середовищі, що виникло під впливом антропогенної діяльності, глибше осмислити теорію взаємозв'язків суспільства і природи і будувати практичну діяльність на наукових засадах гармонізації цих взаємозв'язків. Екологічна культура спеціаліста розглядається як соціально значуща діяльність у взаємозв'язку з матеріальними і духовними цінностями. Унаслідок розширення кола екологічних питань поняття екологічного виховання набуває нового конкретного статусу, зумовленого його якісно новим тлумаченням, відміни від природоохоронного виховання. У навчальних програмах вузів повинні бути обов'язковими курси основ екологічних знань. Крім того, унаслідок міжгалузевого характеру проблем з навколишнього середовища підготовка професійних кадрів повинна здійснюватися також на рівні спеціалізації. Кожна спеціалізація ставить свої специфічні завдання і потребує свого підходу. Сприйняття екологічних проблем повинне базуватися на вивченні локальних проблем місцевого значення, що буде сприяти вирішенню майбутніми фахівцями питань соціоприродного зв'язку в процесі виконання своїх професійних функцій. Процес екологічної освіти і виховання комплексний і повинен охоплювати різноманітні аспекти: науковий, техніко-вироб-ничий, економічний, моральний, естетичний, правовий таін. Основними принципами екологічної освіти і виховання мають бути всезагальність і безперервність, комплексність і цілісність, різноманітність і регіональність, системність і якість, єдність локально-патріотичного і інтернаціонального, глобальність, особиста участь. Необхідною складовою екологічної освіти і виховання є оволодіння екологічною етикою, об'єктом дослідження якої є екологічна мораль як форма суспільної свідомості, яка регулює поведінку людей. В основу екологічної етики покладено принцип великого гуманіста і філософа XX століття Альберта Швейцера - принцип благоговіння перед життям, центральною ідеєю якого є постулат «усе живе гідне жити», який ще недостатньо засвоєний, як ми вже говорили, сучасним суспільством. Екологічною проблемою стають відносини з соціальним оточенням, з тим, що складає саме середовище існування людини. Це і міжособисті, і виробничі, і сімейні відносини, нормативно-правова і емоційно-естетична сфера. Саме гуманізація цієї сторони людського життя дозволить повністю вирішити екологічні проблеми в традиційному, класичному їх розумінні. Ця думка не є новою. Відомі філософи Е.В. Ільєнков та І.Т. Фролов підкреслювали, що гуманізація (тобто благоустрій, оптимізація соціальної сфери) є істинною екологізацією. У культурних надбаннях українців є своєрідний пласт - народна екологічна культура, яка глибоко гуманістична за своєю сутністю. Тому при формуванні екологічної культури важливим є оволодіння гуманістичною народною екологічною культурою, національними традиціями дбайливого ставлення до природи рідного краю. Для підвищення загального рівня екологічної культури важливим є збирання, аналіз і розповсюдження екологічної інформації серед населення про вплив факторів навколишнього середовища та рекомендацій щодо виживання в зонах екологічного лиха. Контрольні питання 1. Чому духовний занепад людства є одним з основних факторів виникнення різних екологічних проблем і розвитку глобальної екологічної кризи? 2. Наведіть докази єдності людини і природи. 3. Що таке ноосфера в уявленні В.І. Вернадського та сучасних учених? 4. У чому полягає сталий розвиток людства? 5. Назвіть принципи екорозвитку. 6. Обґрунтуйте основні принципи екологічних норм поведінки людини в біосфері. 7. Які ви знаєте шляхи здійснення екологічної освіти і виховання підростаючого покоління? СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Андрейцев В.І. Екологія і законодавство України: У 2 кн. - К.: Юрінком Інтер, 1997. 2. Білявський Г.О., Бровдій В.М. Про класифікацію основних напрямів сучасної екології // Рідна природа. - 1995. - № 2. - С. 4-7. 3. Білявський Г.О., Бутченко Л.І., Навроцький В.М. Основи екології: Теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002. 4. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1993. 5. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. -К.: Либідь, 1997. 6. Бровдій В.М., Гаца О.О. Екологічні проблеми України (проблеми ноогеніки). - К.: НПУ, 2000. 7. Волошин В.В. Проблеми сталого розвитку України. - К.: Вид-во «БМТ», 1998. 8. Гебель П. Природное наследие человечества: Ландшафти и сокро-вища природи под охраной ЮНЕСКО / Пер. с нем. - М.: БММ АО, 1999. 9. Голубець М.А. Плівка життя. - Львів: Афіша, 1997. 10. Голубець М.А., Кучерявий В.П., Генсірук С.А. та ін. Конспект лекцій з курсу «Екологія і охорона природи». - К.: УМК ВО, 1990. 11. Гончаренко М.С. Валеология в схемах. - Харьков: ХНУ, 2003. 12. Дерій С.І., Ілюха В.О. Екологія. - К.: Фітосоціоцентр, 1998. 13. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього середовища. - Львів: Афіша, 2001. 14. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація екосистем - імператив національної екомережі (ЕСОМЕТ) України // Український ботанічний журнал. - 2000. - Т. 58. - № 4. - С. 393-403. 15. Дорогунцов С.І., Муховиков А.М., Хвесик М.А. Оптимізація природокористування: У 5 т. - К.: Кондор, 2004. 16. Екологія людини / О.М. Микиткж, О.З. Злотін, В.М. Бровдій та ін. - 3-тє вид. - Харків: ХДПУ "ОВС", 2004. 17. Заповідники і національні природні парки України // Мінекобез-пеки України. - К.: Вища школа, 1999. 18. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Либідь, 1998. 19. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. 20. Качинський А.Б., Хміль Г.А. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика. - К.: НІСД, 1997. 21. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика. — К.: Заповіт, 1996. 22. Крисаченко В.С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології. — К.: Заповіт, 1998. 23. Кучерявий В.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000. 24. Кучерявий В.П. Урбоекологія. - Львів: Світ, 1999. - 319 с. 25. Лук'янова Л.Б. Основи екології. - К.: Вища школа, 2000. 26. Микитюк О.М., Злотін О.З. Словник з екології: українсько-росій-сько-англійсько-німецько-французький. - Харків: ХДПУ, 1995. 27. Мороз С.А. Історія розвитку біосфери Землі: У 2 кн. - К.: Заповіт, 1996. 28. Мусієнко М.М., Серебряков В.В., Брайон О.В. Екологія та охорона природи: основні терміни та поняття // Тлумачний словник-довід-ник. - К.: Тов-во «Знання»; КОО, 2001. 29. Назарук М.М. Основи екології та соціоекології. — Львів: Афіша, 2000. 30. Основи екології та екологічного права /Ю.Д. Бойчук, М.В. Шульга, Д.С. Цалін, В.І. Дем'яненко - Суми: ВТД "Університетська книга", 2004. 31. Приходченко А.А. Клінічна екологія / За ред. М.Д. Водопійна. — Дніпропетровськ: Системні технології, 2002. - 288 с. 32. Салтовський О.І. Основи соціальної екології. - К.: МАУП, 1997. -168 с. 33. Семенюк Н.В. Екологія людини. - Хмельницький: ТУП, 2002. — 171 с. 34. Серебряков В.В. Основи екології. - К.: Знання-Прес, 2001. 35. Хилько М.І. Екологічна політика. - К.: Абрис, 1999. 36. Царенко О.М., Злобін Ю.А. Навколишнє середовище та економіка природокористування. - К.: Вища школа, 1999. 37. Червона книга України. Вони чекають на нашу допомогу / Упо-ряд. О.Ю. і С.О. Шапаренко. - Харків: Торсінг, 2002. |
| Екологія як наука про довкілля (2 год.) Властивості складних систем. Біосфера, основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу. Еволюція уявлень про роль і місце... |
1. Екологія як наука про довкілля (2 год.) Властивості складних систем. Біосфера, основні положення вчення В.І. Вернадського про біосферу. Еволюція уявлень про роль і місце... |
| Е кологія це наука про захист природи. Екологія це особливий світогляд... Початкова школа є початковою ланкою формування екологічної культури, екологічного мислення, засвоєння екологічних знань. Розуміючи... |
Роль стафілококів у розвитку патології людини, патогенез спричинених... Еволюція коків, їх загальна характеристика. Стафілококи, біологічні властивості, класифікація, практичне значення |
| УРОК 4 УРОК НООСФЕРА. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ. МАСШТАБИ Й НАСЛІДКИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НА СУЧАСНОМУ... |
1 Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела... Сторія вивчає події,явища,які допускають науковіобгрунтовані уявлення про головні тенденції розвитку людини,суспільства |
| Дата проведення уроку: УРОК 4 УРОК НООСФЕРА. ЕВОЛЮЦІЯ УЯВЛЕНЬ ПРО МІСЦЕ ЛЮДИНИ В ПРИРОДІ. МАСШТАБИ Й НАСЛІДКИ АНТРОПОГЕННОГО ВПЛИВУ НА ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ НА СУЧАСНОМУ... |
План Інформаційні революції. Їх роль і значення Інформаційний обмін... Як наслідок, ці революційні зміни творять нову соціокультурну ситуацію (простір), котра детермінує формування нового типу не лише... |
| 1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |
1. Культурологія як наука. Етапи становлення Своїм завданням культурологія вважає дослідження всіх процесів взаємодії людини зі світом природи, світом соціуму і світом фізичного... |