В сучасних умовах перебудови в Україні промислового та сільськогосподарського виробництва, перепрофілювання підприємств на випуск нової продукції, впровадження високих технологій та зменшення енергоємності продукції зростає пожежна небезпека технологічних процесів виробництва, новобудов та будівель, що реконструюються.
Пожежа - комплекс фізико-хімічних явищ, в основі яких лежать нестаціонарні (що змінюються в часі і просторі) процеси горіння, тепло- і масообміну. Пожежею вважається неконтрольоване горіння зовні спеціального вогнища, завдаючи матеріального збитку.
Під вогнищем пожежі розуміють місце (ділянка) найінтенсивнішого горіння за трьох основних умов:
- безперервному надходженні окислювача (повітря);
- безперервній подачі палива (розповсюдження горіння);
- безперервному виділенні теплоти, необхідної для підтримки процесу горіння.
Порушення хоча б однієї умови викликає припинення горіння. Вогнище пожежі – поняття відносне. В початковій стадії вогнищем пожежі може бути невелика ділянка або предмет в приміщенні (первинне вогнище). В процесі розвитку вогнищем пожежі для будівлі може стати приміщення, охоплене вогнем.
Процес розвитку пожежі можна розділити на три характерні фази:
1 Фаза – відбувається розповсюдження горіння, і вогонь охоплює основну частину горючих матеріалів (не менше 80%).
2 Фаза – після досягнення максимальної швидкості вигоряння матеріалів пожежа супроводиться активним полум'яним горінням з постійною швидкістю втрати маси.
3 Фаза – швидкість вигоряння різко падає і відбувається догорання тліючих матеріалів і конструкцій.
Горіння у кожному конкретному випадку протікає за певних умов газообміну і розподілу горючих матеріалів.
На практиці пожежі поділяють по зовнішніх ознаках горіння на два види: зовнішні (відкриті) і внутрішні (приховані).
До зовнішніх відносяться пожежі зовні будівель і споруд: горіння конструкцій будівлі із зовнішньої сторони, штабелів лісопиломатеріалів, вугілля, торфу, бавовни і інших матеріалів на відкритих майданчиках; нафтопродуктів, що знаходяться в рерервуарах або розлитих по поверхні землі; газонафтових фонтанів, а також газу, пари і рідини, що виходить під тиском з апаратів і трубопроводів; лісових масивів, торф'яних полів, зернових культур, трав і т.п.
До внутрішніх відносяться пожежі в будівлях. При внутрішніх пожежах горіння протікає в пустотах будівельних конструкцій, вентиляційних каналах, шахтах, усередині торф'яного покладу, штабелях кам'яного вугілля і т.п.
Простір, в якому відбувається пожежа і супроводжуючі його явища, умовно поділяються на три зони: горіння, теплової дії і задимлення.
Зоною горіння - називається частина простору, в якому відбувається розкладання і випаровування горючих речовин і їх горіння. Зона горіння характеризується геометричними і фізичними параметрами: площею, об'ємом, висотою, горючим завантаженням, швидкістю вигоряння речовин, температурою горіння і ін.
Зоною теплової дії називається прилегла до зони горіння частина простору, в межах якого протікають процеси теплообміну між поверхнею полум'я, навколишніми будівельними конструкціями і горючими матеріалами.
Тепло, передаваєме із зони горіння в зовнішнє середовище, сприяє розвитку пожежі; викликає нагрів горючих і негорючих матеріалів, розташованих за межами зони горіння, рух газових потоків, задимлення території приміщень; створює небезпеку для життя людей і великі труднощі для проведення бойових дій в умовах дії високих температур.
Передача тепла на пожежі здійснюється трьома способами: теплопровідністю, конвекцією і випромінюванням.
Горіння супроводжується виділенням продуктів згорання і теплового розкладання. При горінні більшості речовин продукти згорання розподіляються в середовищі, що оточує зону горіння, створюючи задимлення.
Дим – це суміш газоподібних та твердих продуктів згорання і теплового розкладання з повітрям.
Склад диму залежить від складу горючих речовин, умов і періоду їх горіння. Найбільша кількість диму на пожежі виділяється, якщо горіння відбувається при недоліку кисню повітря. Дим може розповсюджуватися на значні відстані і охоплювати великі площі і об'єми.
Зоною задимлення називається частина простору, що примикає до зони горіння і заповнена димовими газами в концентраціях, що створюють загрозу для життя і здоров'ю людей або ускладнюють дії пожежних підрозділів.
Зовнішні межі зони задимлення проходять там, де густина задимлення невисока (0,0001 – 0,0006 кг/м3 ), видимість предметів складає 6 – 12 м, концентрація кисню в димі не менше 16% і токсичність газів не небезпечна для людей без засобів протидимного захисту.
Зона задимлення характеризується площею і об'ємом, густиною і часом задимлення, концентрацією диму, токсичністю газів, що виділяються, швидкістю руху димових потоків та ін.
Густину (прозорість) диму визначають по видимості предметів, освітлених електричним ліхтарем: при видимості до 3 м густина вважається великикою, при 3 – 6 м – середньою, при 6 – 12 м слабою. При оцінки обстановки на пожежі і ступені небезпеки для людей, що знаходяться в будівлі, слід мати на увазі, що найбільшу густину дим має у верхніх частинах приміщень, отже, в цих місцях створюється і найбільша небезпека отруєння ним.
Багато продуктів згорання і теплового розкладання, що входять до складу диму, володіють токсичністю. До таких продуктів відносяться окис вуглецю, вуглекислий і сірчастий газ, фосген, хлор, оксиди азоту, сірководень, фосфорний андигрід, пари синильної кислоти, формальдегід, хлористий і фтористий водень, акролеін і багато інших. Кожний з цих продуктів має особливості фізіологічної дії на організм людини і свої небезпечні концентрації, які наводяться в довідковій і спеціальній літературі. В умовах пожежі продукти згоррання і теплового розкладання, що входять до складу диму, діють на організм людини комбіновано, тому їх загальна токсичність небезпечна для життя людини навіть при незначних концентраціях. Крім того, при незначних концентраціях продуктів згорання у складі диму знижується процентний зміст кисню, що також небезпечно для життя людини. Так при концентрації кисню в повітрі, рівної 14 – 16 %, наступає кисневе голодування, а при 9% створюється небезпека для життя.
Властивості димових продуктів і ступінь задимлення багато в чому залежить від температури диму. З підвищенням температури збільшується токсичність димових газів і зменшується їх середня густина.
Температура пожежі.
Під температурою пожежі слід розуміти: для відкритих пожеж – температуру полум'я, для внутрішніх пожеж – среднеьоб`ємну температуру суміші продуктів згорання з повітрям в об'ємі приміщення, що горить.
Абсолютні значення температур залежать від розмірів зони горіння, характеристики горючих речовин, питомої теплоти пожежі, об'ємно-планувальних рішень об'єкту (будівель), питомого завантаження горючого матеріалу, умов газообміну і інших чинників. Наприклад, при горінні деревини в приміщеннях з питомим горючим завантаженням 50 кг/м2 температура пожежі складає 9100С, із завантаженням 110 кг/м2 – 11000С.
У високих приміщеннях швидкість утворення максимальних температур набагато вище, ніж в низьких. Пожежі в підвалах, трюмах судів, кабельних тунелях, сушильних камерах і інших подібних приміщеннях мають більш високу температуру, оскільки передача тепла назовні конвекційними потоками обмежена і відбувається його акумуляція.
Температури на пожежі по висоті і в плані розподіляються нерівномірно. Максимальна температура, як відомо, утворюється в зоні горіння, по мірі видалення від неї температура знижується і на межах зони теплової дії досягає мінімального значення. Зниження температури по мірі видалення від зони горіння відбувається за рахунок теплообміну в навколишньому середовищі.
Розвиток пожежі.
Розвиток пожежі – це процес, пов'язаний із збільшенням площі горіння і вигоранням горючих матеріалів. Якщо пожежу не гасити, то вона розвивається до повного вигоряння речовин і матеріалів, що знаходяться в зоні дії пожежі (на території, в будівлі або приміщенні). При цьому вогонь розповсюджується до обхвату всієї площі (або об'єму), обмеженої безпечними розривами або протипожежними перешкодами.
Більшість пожеж на об'єктах з наявністю твердого горючого завантаження характеризується порівняно повільним зростанням температури в початковій стадії горіння. Після досягнення в об'ємі приміщення температури 200 – 3000С більшість органічних речовин і матеріалів займається і починається стадія більш інтенсивного розвитку пожежі. Аналіз показує, що початкова стадія пожеж на таких об'єктах триває в середньому 20 – 30 хвилин.
В розвитку пожежі від початку його виникнення до повного припинення горіння розрізняють три періоди: вільного розвитку, локалізації, ліквідації пожежі.
1 період (період вільного розвитку) - пожежа розвивається безперешкодно від початку його виникнення до вживання перших заходів по гасінню (подачі першого ствола, первинних і інших засобів). В цей період відбувається зростання площі пожежі, вигоряння горючого завантаження, нагрів будівельних конструкцій, деформація їх, обвалення і інші явища.
2 період (період локалізації) – пожежа розвивається до моменту виключення небезпечних ситуацій (вибуху, деформації і обвалення конструкцій) і обмеження розповсюдження вогню за площею зосередженими силами і засобами. Цей період характеризується подальшим збільшенням площі пожежі, зниженням швидкості його розвитку за рахунок введених засобів гасіння, вигорянням горючого завантаження на ділянках вільного горіння і тління, де в даний момент не проводиться гасіння, і іншими явищами.
3 період (період ліквідації) – площа пожежі скорочується. В цей період відбувається вигоряння горючого завантаження на ділянках, де в даний момент не проводиться гасіння пожежі.
Шляхи і способи рятування людей на пожежі.
Головною задачею пожежних підрозділів на пожежі є рятування людей , життю яких загрожують небезпечні фактори пожежі.
По прибуттю на пожежу КГП повинен оцінити обстановку і прийняти рішення про необхідність рятування чи евакуації людей.
Рятування людей – це бойові дії по рятуванню людей , які не можуть самостійно залишити зону , де є ймовірність впливу на них небезпечних факторів пожежі (вогню, диму, високої температури).
Евакуація людей – вимушений процес самостійного руху людей у супроводі пожежних із зони небезпечних факторів пожежі. Порядок і способи рятування оприділяється КГП і особами які здійснюють рятівні роботи , в залежності від обстановки і стану людей.
Шляхами рятування людей можуть бути основні входи і виходи, віконні отвори , балкони , люки в перекриттях , а також отвори в перегородках , перекриттях і стінах , існуючі в конструкціях чи спеціально зроблені пожежними .
Для рятування людей в першу чергу вибирають найкоротші і най більш безпечні шляхи , так як це не тільки прискорює роботи , але й дає можливість швидше розпочати гасіння пожежі.
Частіше всього використовують основні виходи і сходові клітки, оскільки при рятуванні по цим шляхам не потрібно будь-яких спеціальних засобів.
Якщо всі шляхи рятування щільно задимленні , приймають швидкі дії по видаленню з них диму (відкриття вікон, дверей, застосування димовсмоктувачів, і т.д.).
Віконні отвори і балкони використовують у тих випадках коли внутрішні сходи , коридори і інші більш зручні шляхи охоплені полум’ям , щільно задимлені чи температура повітря і продуктів горіння в них перевищують допустимі межі .
В цих випадках для рятувальних робіт застосовують спеціальні
засоби : ручні драбини , рятівні пристрої , автопідіймачі , автодрабини і інші.
В стінах , перегородках і перекриттях , застосовуючи механізований інструмент роблять отвори , якщо всі інші шляхи рятування відрізані вогнем .
Шляхи рятування людей визначають в залежності від обстановки на пожежі і стану людей , які потребують допомоги:
Основні способи рятування людей :
самостійний вихід людей ;
вивід людей під наглядом пожежних;
виносити людей ;
опускання врятованих з висоти;
В деяких випадках способи рятування комбінують .Наприклад, виводять людей на дах чи балкон і опускають їх з висоти по АД чи використовують інші засоби.
По прибуттю до місця виклику КГП швидко встановлює зв’язок з обслуговуючим персоналом об’єкта і отримує відомості про наявність людей в палаючих і суміжних з ними приміщеннях , після чого проводить розвідку.
На основі даних отриманих в ході розвідки пожежі, КГП приймає рішення і віддає розпорядження по рятуванню людей.
Черговість рятування визначається ступінню небезпеки для життя людей. В першу чергу рятують людей з найбільш небезпечних місць . Якщо люди обхвачені панікою то КГП швидко приміняє міри по її усуненню і особисто керує роботами по рятуванню.
Інколи шлях рятування людей проходить через зону задимлення , теплової дії чи горіння. В цьому випадку, якщо у врятованого не має протигазу перед небезпечною зоною вкривають врятованого одіялом чи накидкою , а його голову обертають щільною, цупкою тканиною змоченою водою. Часто люди , особливо діти бояться спускатись вниз по приставній драбині, мотузці, підйомнику і прагнуть врятуватись через зону , охоплену полум’ям задимлену чи з високою температурою. Щоб заспокоїти людей, виділяють одного командира, який керує рятувальними роботами.
Особовий склад пожежних частин повинен добре знати особливості будівель і споруд розташованих в районі виїзду частини , щоб швидко і чітко прийняти міри по евакуації людей з небезпечних місць .Тому при оперативно-тактичному вивченню об’єктів разом з рішенням інших задач ретельно відпрацьовують тактику рятувальних робіт. У всіх випадках , коли проводяться рятувальні роботи , КГП одночасно з розгортанням сил та засобів викликає швидку медичну допомогу.
До прибуття на пожежу медичного персоналу допомогу потерпілим надає особовий склад пожежних підрозділів.
|
Дати під запис.
Прочитати.
Дати під запис.
Прочитати.
Дати під запис.
Дати під запис.
Прочитати.
Дати під запис.
Прочитати.
Дати під запис.
|