|
|
Скачати 265.2 Kb.
|
Тема 6. Окремі види кредитних операцій банку
Значну частину кредитного портфелю комерційних банків займають кредити фізичним особам. Споживчий кредит – це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування і послуг, який повертається в розстрочку. З огляду на суб’єкт кредитування на роздрібному ринку – фізичну особу – банками висуваються особливі вимоги до позичальника, пакета документів для одержання кредиту та видів його забезпечення. Вони суттєво відрізняються від вимог до позичальника на корпоративному ринку – юридичних осіб – і пов’язані з віком клієнта, станом його здоров’я, соціальною стабільністю (наявністю постійної роботи, сім’ї), загальним матеріальним становищем (рівнем доходів, наявністю майна), діловою репутацією. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитор зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови:
Банки надають споживчі кредити фізичним особам на поточні потреби у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Кредит надається під певне реальне забезпечення фізичної особи як позичальника: заставу (нерухомість, автотранспорт, цінні папери, обладнання, майнові права на депозити); гарантію та поручительство третіх осіб (фізичних і юридичних); заклад (ювелірних виробів, аудіо-, відеотехніки, побутової техніки тощо); страхове свідоцтво тощо. Кредити фізичним особам не надаються, якщо оцінка кредитоспроможності позичальника свідчить про високий ступінь ризику, в результаті чого кредитна операція буде класифікована як сумнівна чи безнадійна. Розмір відсоткових ставок та порядок їхньої сплати встановлюються установою банку залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склались на кредитному ринку. Строк повернення кредиту визначається банком і позичальником у кредитному договорі та залежить від розміру кредиту й кредитоспроможності позичальника. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються вартістю товарів і послуг, які є об’єктом кредитування. Банки постійно розробляють і поновлюють кредитні програми, яки відповідають потребам фізичних осіб («Програма кредитування купівлі автомобілю», «Програма кредитування купівлі побутової техніки» та інші). Програми кредитування включають стандартний набір умов прискореного оформлення видачі кредиту, тобто позичальник подає визначені банком документи (паспорт, довідку про доходи, договір або рахунок на сплату товарів та послуг, договір застави майна чи поручительства та інші) і отримає кредит за оголошеної у програмі відсоткової ставці. Банк здійснює оцінку кредитоспроможності клієнта, як правило, за методикою скорингу, та призводить видачу кредиту у безготівковій або готівковій формі. Однією з форм споживчого кредиту є кредитна картка. Умовою її отримання є платоспроможність та кредитоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування (тобто, це є овердрафт у вигляді кредитної лінії). Кредит повинен періодично погашатися клієнтом, оскільки у разі непогашення боргу вичерпується ліміт кредитування. Кредит на капітальні затрати (довгостроковий) – на відміну від кредиту на нагальні та поточні потреби потребує від населення надання звіту про його використання і документів про цільову спрямованість отриманих у банку сум. Довгострокові кредити видаються на такі інвестиційні цілі: будівництво житлових та нежитлових будинків, купівля квартир або будинків, реконструкція та капітальний ремонт квартир або будинків. Обов’язковою умовою надання довгострокового кредиту є страхування об’єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. Копія страхового договору подається банкові позичальником у строки, передбачені кредитним договором. Основними проблемами кредитних відносин з приватними підприємцями – фізичними особами є недостатність офіційної інформації для визначення реальних ризиків банку і відсутність у більшості таких позичальників кредитної історії. Приватні підприємці не складають бухгалтерської та статистичної звітності. За чинним законодавством приватні підприємці подають звітність лише до органів податкової служби. Через спрощену систему обліку неможливо розділити бізнес і сім’ю приватних підприємців, сімейний бюджет та бізнес-бюджет. Приватні підприємці використовують свою «касу» для сім’ї відповідно до необхідності, тоді як ця «каса» може поповнюватись із коштів членів родини. На платоспроможність позичальників-приватних підприємців впливають також зобов’язання (наприклад, за кредитами) членів родини. Кредитоспроможність приватних підприємців значною мірою залежить від обставин їхнього приватного життя: вік дітей (витрати на навчання, весілля та ін.), вік старших членів родини і малих дітей (хвороби), а також від інших обставин, які можуть вплинути на здатність позичальника вчасно відповісти за своїми обов’язками повернути кредит та відсотки. Враховуючи складність прогнозу майбутньої кредитоспроможності позичальників – приватних підприємців, забезпеченню зобов’язань за кредитами приділяють особливу увагу. Надання кредитів приватним підприємцям здійснюється для цільового кредитування конкретного заходу і для поповнення обігових коштів на здійснення поточної господарської діяльності. Цільове призначення кредиту має відповідати видам діяльності, передбаченим свідоцтвом про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. Документи, які підтверджують цільове використання кредиту, мають бути вказані. Кредит надається безготівково шляхом оплати з позичкового рахунка розрахункових документів позичальника на цілі, визначені у договорі, або шляхом надання готівкових коштів з позичкового рахунка позичальника на цілі, визначені у договорі, – у разі надання кредиту готівкою. Позичальники – фізичні особи (у тому числі, приватні підприємці) погашають кредити і сплачують відсотки шляхом перерахування коштів з особистого рахунку, переказами або готівкою. Робота з повернення «проблемної» заборгованості поділяється на такі етапи: 1-й етап – робота з боржником щодо добровільного повернення «проблемної» заборгованості; 2-й етап – направлення документів до суду для отримання виконавчого документа; 3-й етап – направлення та супроводження примусового виконання виконавчих документів.
та кредит під заставу цінних паперів. Бланковий кредит – це вид банківського кредиту, що не забезпечений реальними цінностями. Цей вид кредиту не має конкретного забезпечення і тому надається, як правило, першокласним за кредитоспроможністю клієнтам, з якими банк має давні зв’язки та не має претензій за оформленими раніше кредитами. Кредит видається ним для задоволення потреби в додаткових коштах, яка виникла у ході здійснення виробничого процесу, і має переважно короткотерміновий характер (від одного до трьох місяців). Оскільки позика видається без забезпечення її повернення відповідними зобов’язаннями (у вигляді застави, гарантії, страхування), тобто на довірі до клієнта, то процентна ставка встановлюється на вищому рівні, ніж за іншими кредитами. Контокорентний кредит – це кредит банку, що надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт (кредитну лінію). Для отримання кредиту відкривається контокорентний рахунок, на якому щоденно відображаються всі платежі клієнта і надходження коштів на його адресу. Контокорентний рахунок – це єдиний активно-пасивний рахунок. З нього проводяться практично всі платежі (за дебетом), включаючи оплату розрахункових документів за різні види товарно-матеріальних цінностей і послуг, чеків на заробітну плату, доручень за платежами у бюджет тощо. У кредит рахунка зараховується вся виручка, яка належить підприємству, від реалізації продукції та надання послуг. У кредит рахунка також надходять інші платежі, включаючи погашення заборгованості за товарними і нетоварними операціями, пені, штрафи, неустойки та ін. Оскільки весь платіжний оборот концентрується на контокорентному рахунку, поточний рахунок позичальника закривається. Сальдо на контокорентному рахунку може бути дебетовим і кредитовим. Дебетове сальдо свідчить про те, що у позичальника тимчасово відсутні власні грошові кошти для здійснення платежів і йому виданий кредит. Кредитове сальдо, навпаки, показує, що надходження власних грошових коштів перевищує потребу в поточних платежах, клієнт не має потреби у кредиті і, власне, надав кредит банку. Кредитове сальдо дає підстави для сплати процентів на користь клієнта. Плата за це сальдо практично відповідає розміру процентів за рахунками до запитання. Контокорентний рахунок банк відкриває таким клієнтам, з якими він має тривалі та стійкі відносини і які відчувають постійну потребу в банківському кредиті. Кредитування за контокорентним рахунком є достатньо ризиковою формою кредитування. А тому плата за користування кредитом за контокорентом через вищий борговий ризик трохи вища, ніж за іншими короткотерміновими кредитами. Позичковий процент встановлюється індивідуально для кожного позичальника і є договірним. Крім процентів за операціями, банки нараховують також комісійні за послуги. Контокорентний кредит може надаватися як із забезпеченням, так і без нього (бланковий кредит надається тільки першокласним позичальникам). Кредитування здійснюється в межах кредитної лінії (ліміту). Її розмір встановлюється на рік на основі балансових даних позичальника про розміщення оборотних коштів і наявних у його розпорядженні джерел формування. Погашення кредиту за контокорентним рахунком здійснюється шляхом зарахування коштів, які надходять у кредит цього рахунка. Окремим різновидом контокорентного кредиту є овердрафт. Оведрафт – це короткостроковий кредит, що надається надійному клієнту понад залишок коштів на його поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунка. Суть овердрафту полягає в тому, що банк може оплачувати розрахункові документи клієнта на суми, що перевищують кредитовий залишок на його поточному рахунку, в результаті чого утворюється дебетове сальдо, тобто видається кредит. Банки надають клієнтам такі кредити з метою оптимізації платіжного обороту і виконання в повному обсязі зобов’язань клієнтів за поточними платежами. При цій формі поточний рахунок клієнта не тільки зберігається, а й на ньому дозволяється мати дебетове сальдо. Таке від’ємне сальдо на цьому рахунку називається овердрафтом, а його розмір визначається в договорі між банком і клієнтом. Як правило, в угоді між банком та клієнтом встановлюється максимальна сума овердрафту – ліміт, який визначається банком на основі ретельного аналізу майбутніх грошових надходжень і платежів, бізнес-планів та планів реалізації продукції фірми-позичальника. При овердрафті на погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що зараховуються на поточний рахунок клієнта, тому обсяг кредиту постійно змінюється відповідно до надходження і витрачання коштів. У результаті кредитове сальдо за рахунком клієнта може періодично змінюватись на дебетове, і навпаки. В принципі банки можуть допускати тривалу наявність дебетового сальдо на рахунках для надійних клієнтів. Однак при цьому вони посилюють контроль за діяльністю позичальників і загальним станом їхньої платоспроможності. Основною перевагою овердрафту є те, що клієнт платить за фактичне користування кредитом, оскільки банки, як правило, практикують щоденне нарахування процентів на суму непогашеного залишку. Кредити під заставу цінних паперів є зручною формою кредитних відносин між кредитором і позичальником, оскільки вони ґрунтуються на доволі нескладній операції прийому в заставу та визначенні вартості цінних паперів. Застава цінних паперів здійснюється на умовах закладу з передачею заставлених цінних паперів на зберігання банку. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також простим є оцінювання їхньої заставної вартості, яке звичайно проводиться на фондовій біржі. В забезпечення кредиту як об’єкт застави позичальником можуть бути подані різного роду цінні папери: акції, облігації, короткотермінові казначейські зобов’язання, векселі, депозитні сертифікати. При цьому до застави приймаються як іменні цінні папери, так і на пред’явника. Перед видачею позик під цінні папери банк має взяти до уваги ряд чинників: 1) якість цінних паперів, які заставляються, тобто платоспроможність, репутація і рейтинг емітента; 2) можливість реалізації цінних паперів на вторинному ринку як об’єктів застави, тобто ліквідність цінних паперів; 3) наявність у цінних паперів ринкової вартості, тобто їхнє котирування на фондовій біржі.
Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відносин щодо надання кредитів під заставу нерухомого майна (іпотеки). Позичальниками виступають фізичні та юридичні особи, які мають у власності об’єкт іпотеки. Об’єктом застави може бути нерухоме майно: житлові будинки і квартири, виробничі будівлі, споруди, магазини, склади, земельні ділянки. Головними особливостями застави є: по-перше, наявність у позичальника власності; по-друге, щоб ця власність не була об’єктом застави за іншою угодою. При заставі нерухомого майна боржник лише зберігає своє право власності. Однак заставлене майно залишається в руках боржника, який продовжує його експлуатувати. Основними документами при оформленні іпотечного кредиту є заставні, цінні папери, які можуть (також як й іпотечні облігації) йти на вторинний ринок цінних паперів. Заставна розглядається як документ, який надає кредитору законне право власності на заставу за позикою. Заставна під нерухомість є основним забезпеченням іпотечного кредиту. При погашенні боргу у встановлений термін передача права власності втрачає силу. Заставна під нерухомість містить зобов’язання позичальника за кредитним договором. Для захисту інтересів кредитора заставна має бути відповідним чином оформлена в державній установі. Іпотечний кредит засновується на наступних поняттях: 1). Іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у визначеному законодавством порядку. 2). Іпотекодавець – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов’язання або зобов’язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. 3). Майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи – боржника. 4). Боржник – іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов’язання. 5). Іпотекодержатель – кредитор за основним зобов’язанням. 6). Основне зобов’язання – зобов’язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. 7). Заставна – це борговий цінний папір, який засвідчує безумовне право його власника на отримання від боржника виконання за основним зобов’язанням за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі, а в разі невиконання основного зобов’язання – право звернути стягнення на предмет іпотеки. Заставна оформлюється, якщо її випуск передбачений іпотечним договором. Заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Заставна складається у письмовій формі в одному примірнику на бланку стандартної форми. На всіх оригінальних примірниках іпотечного договору робиться відмітка про оформлення заставної. Заставні можуть забезпечувати випуск іпотечних цінних паперів – іпотечних облігацій та іпотечних сертифікатів. 8). Іпотечний пул – об’єднання іпотек за іпотечними договорами, що забезпечує виконання основних зобов’язань, реформованих у консолідований іпотечний борг. Основною проблемою банків є довгостроковий характер іпотечних кредитів при наявності відносно короткострокових ресурсів. |
| 1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами має дотримання останніми принципів банківського... |
План Податок з доходів фізичних осіб. Особливості оподаткування фізичних... Основним податком, який сплачує більшість населення України, є податок з доходів фізичних осіб. Механізм справляння цього податку... |
| ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №6 Обслуговування депозитних рахунків клієнтів.... Мета роботи – закріпити навички з відкриття та обслуговування рахунків клієнтів, формування виписок за рахунками клієнтів і документів... |
ЗАПИТ Відповідно до статті 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" прошу видати виписку... |
| ЗАПИТ Відповідно до статті 21 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" прошу видати виписку... |
ЗАПИТ Відповідно до статті 20 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" прошу видати витяг з... |
| Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" Про затвердження Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців |
ЗАЯВА Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків |
| ПОВІДОМЛЕННЯ фізичної особи, яка через релігійні переконання відмовляється... Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків |
21 «Види відповідальності за корупційні правопорушення» «Види відповідальності за корупційні правопорушення» та статті 22 «Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення»... |