Рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі
|
|
Скачати 491.33 Kb.
|
1 2
|
ВАЛЮТНІ РОЗРАХУНКИ Рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави. Валютні курси і конвертованість валют. Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів: Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США. Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції. Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу. Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:
Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту федерального бюджету США; незбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дуже відчутні для національної економіки. Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти. Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, Єврозона та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р. Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту. Неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД. Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства. Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови: * Наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги. * Юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні. * Стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей. * Наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти. Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки України до системи світового господарства, а це справа не одного року. Чинники, які впливають на валютний курс. 1. Темп інфляції. Співвідношення валют по їх купівельній спроможності (паритет купівельної спроможності), відображаючи дію закону вартості, служить своєрідним хребтом валютного курсу. Тому на валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно простежується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років. Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика у країн з великим об'ємом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами. Це пояснюється тим, що найтісніший зв'язок між динамікою валютного курсу і відносним темпом інфляції виявляється при розрахунку курсу на базі експортних цін. 2. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки збільшується попит на неї з боку іноземних боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, оскільки боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. 3. Різниця процентних ставок в різних країнах. Зміна процентних ставок в країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, перш за все короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює притоку іноземних капіталів, а її зниження заохочує відлив капіталів, у тому числі національних, за межу. 4. Діяльність валютних ринків і спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденцію до пониження, то фірми і банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці і політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції і стихійного руху “гарячих грошей ”. 5. Ступінь використовування певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. 6. Прискорення або затримка міжнародних платежів. В очікуванні зниження курсу національної валюти імпортери прагнуть прискорити платежі в іноземній валюті, щоб не нести втрат при підвищенні її курсу. При зміцненні національної валюти, навпаки, переважає її прагнення до затримки платежів в іноземній валюті. 7. Ступінь довіри до валюти на національному і світових ринках визначається станом економіки і політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками, що надають дію на валютний курс. Причому дилери враховують не тільки дані темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту і пропозиції валюти, але і перспективи їх динаміки. 8. На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти, якщо не протидіють інші чинники. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижче. Дана тенденція звичайно простежується в середньо і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років. Залежність валютного курсу від темпу інфляції особливо велика у країн з великим об'ємом міжнародного обміну товарами, послугами і капіталами. Вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю. Валютні курси роблять істотний вплив на зовнішню торгівлю різних країн, виступаючи інструментом зв'язку між вартісними показниками національного і світового ринку, впливаючи на цінові співвідношення експорту і імпорту і викликаючи зміну внутрішньо економічної ситуації, а також змінюючи поведінку фірм, що працюють на експорт або конкуруючих з імпортом. Використовуючи валютний курс, підприємець порівнює власні витрати виробництва з цінами світового ринку. Це дає можливість виявити результат зовнішньоекономічних операцій окремих підприємств і країни в цілому. На основі курсового співвідношення валют, з урахуванням питомої ваги даної країни в світовій торгівлі розраховується ефективний валютний курс. Валютний курс робить певний вплив на співвідношення експортних і імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу усилюють нестабільність міжнародних економічних, у тому числі валютно-кредитних і фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних і виграші інших країн. В цілому знецінення національної валюти надає можливість експортерам цієї країни знизити ціни на свою продукцію в іноземній валюті, одержуючи премію при обміні вирученої іноземної валюти, що подорожчала, на національну, що подешевшала, і мають нагоду продавати товари за цінами нижче за середньосвітові, що веде до їх збагачення за рахунок матеріальних втрат своєї країни. Експортери збільшують свої прибутки шляхом масового вивозу товарів. Але одночасно зниження курсу національної валюти здорожує імпорт, оскільки для отримання цієї ж суми в своїй валюті іноземні експортери вимушені підвищити ціни, що стимулює зростання цін в країні, скорочення ввезення товарів і споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість в національній валюті, збільшує тяжкість зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивіз прибутків, відсотків, дивідендів, одержуваних іноземними інвесторами у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і подальшого їх експорту. При підвищенні курсу валюти внутрішні ціни стають менш конкурентоздатними, ефективність експорту падає, що може привести до скорочення експортних галузей і національного виробництва в цілому. Імпорт, навпаки, розширяється. Стимулюється притока в країну іноземних і національних капіталів, збільшується вивіз прибутків по іноземних капіталовкладеннях. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу, вираженого в іноземній валюті, що знецінилася. Багато країн маніпулюють валютними курсами для вирішення своїх задач як в області економічного розвитку, так і в області захисту від валютного ризику. Маніпулювання включає цілий ряд заходів – від штучного заниження або, навпаки, завищення курсів національних валют, використовування тарифів і ліцензій до механізму інтервенцій. Завищений курс національної валюти – це офіційний курс, встановлений на рівні вище паритетного курсу. У свою чергу, занижений валютний курс – це офіційний курс, встановлений нижче за паритетний. Розрив зовнішнього і внутрішнього знецінення валюти, тобто динаміки його курсу і купівельної спроможності, має важливе значення для зовнішньої торгівлі. Якщо внутрішнє інфляційне знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних умов заохочується імпорт товарів в цілях їх продажу на внутрішньому ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти обгонить внутрішнє, що викликається інфляцією, то виникають умови для валютного демпінгу – масового експорту товарів за цінами нижче за середньосвітові, пов'язаного з відставанням падіння купівельної спроможності грошей від пониження їх валютного курсу, в цілях витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.Іноді встановлюються різні режими валютних курсів для різних учасників валютного ринку залежно від операцій, що проводяться: комерційних або фінансових. Часто по комерційних операціях застосовується офіційний валютний курс, а по операціях, пов'язаних з рухом капіталу, - ринковий. Курс по комерційних операціях звичайно є заниженим. Спочатку для країн, штучно що занизили курс власної валюти, спостерігається пожвавлення економіки, викликане підвищенням конкурентоспроможності експорту. Проте далі наростають обмеження внутрігалузевого і міжгалузевого перерозподілу ресурсів, велика частина національного доходу прямує в сферу виробництва за рахунок зменшення в ньому частки споживання, що приводить до підвищення рівня споживацьких цін в країні, за рахунок якого відбувається погіршення рівня життя трудящих. Негативний вплив на зміну пропорцій народного господарства може надати і штучну підтримку постійного валютного курсу, рівень якої значно розходиться з паритетним, приводячи до закріплення однобокої орієнтації в розвитку окремих галузей економіки. Таким чином, зміни курсу валют впливають на перерозподіл між країнами частини сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх ринках. В умовах плаваючих валютних курсів посилюється дія курсових співвідношень на ціноутворення і інфляційний процес. В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив їх змін на рух капіталів, особливо короткострокових, що позначається на валютно-економічному стані окремих держав. В результаті притоки спекулятивних іноземних капіталів в країну, курс валюти якої підвищується, може тимчасово збільшитися об'єм позикових капіталів і капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки і покриття дефіциту державного бюджету. Відлив капіталів з країни приводить до їх браку, згортання інвестицій, зростанню безробіття. Економічні основи, режими та методи регулювання валютних курсів. Режим валютного курсу в Україні При золотому стандарті в основі вал. курсу лежав золотий паритет - відношення вагової кількості чистого золота , що містилося в двох грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. В умовах золотого стандарту відхилення валютного курсу від валютного паритету не могло бути значним. Воно обмежувалося витратами, пов’язаними із транспортуванням золота за кордон з метою обміну його на необхідну валюту, або здійснення прямих платежів. Це відхилення фактично не перевищувало 1% від паритету у кожний бік. Межі такого відхилення називаються золотими точками. Базою валютного курсу до середини 70-х р. був офіційний золотий паритет валют. Унаслідок Ямайської валютної реформи 1976-78 рр. юридично була оформлена відмова країн від золотих паритетів як основи валютних курсів. Офіційний золотий паритет утратив реальне економічне значення. Нині основою визначення валютних курсів є співвідношення купівельних спроможностей національних валют. Купівельна спроможність валюти - це сума товарів та послуг за їх цінами, які можна придбати за національну грошову одиницю. При зростанні курсу національної валюти товари, які експортовані з цієї країни, стають дорожчими за кордоном, а імпортовані товари - дешевшими, і навпаки. Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований і плаваючий режими. При фіксованому режимі валютний курс фіксується до однієї валюти або кошика валют. Плаваючі курси змінюються в залежності від попиту та пропозиції на валютному ринку. Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика. Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежується коливання курсу національної валюти. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення валютного курсу. Україна використовувала кілька режимів валютного курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. У грудні 1992 р. було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвитку банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку, доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій ,зменшення надходження іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання внутрішнього боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу , і фіксований валютний курс було замінено на так званий регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм визначення курсу на основі попиту і пропозиції. Протягом 1996 та першої половини 1997 рр. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленого валютного коридору. Наприкінці 1997 р. змінилась міжнародна кон’юнктура, почався відплив короткострокових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна. Нерезиденти України стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі валютного коридору. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від валютного коридору та проголосив перехід до гнучкого валютного курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалися умовами, які склалися на ринку після фінансової кризи 1998 р.. НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільноконвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торгівельні операції та неторгівельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць. Валютна політика і валютне регулювання, їх особливості в Україні Валютна система - це організаційно-правова форма реалізації валютних відносин у межах певного економічного простору. Ці межі збігаються з межами відповідних валютних ринків. Тому валютні системи теж поділяються на три види: національні, міжнародні (регіональні) і світову. Збіг меж окремих валютних ринків і валютних систем забезпечує їх внутрішню єдність: ринок створює економічну основу для системи, а система є механізмом забезпечення функціонування і регулювання ринку. Національні валютні системи базуються на національних грошах і, по суті, є складовими грошових систем окремих країн. Як і ці останні, вони визначаються загальнодержавним законодавством. Міжнародні та світова валютні системи ґрунтуються на багатьох валютах провідних країн світу та міжнародних (колективних) валютах (євро, СДР та ін.) і формуються на підставі міждержавних угод та світових традицій. Як організаційно-правове явище національна валютна система складається з цілого ряду елементів. Основними з них є: 1. Назва, купюрність та характер емісії національної валюти. В Україні національна валюта називається гривнею. 2. Ступінь конвертованості національної валюти. Українська національна валюта гривня є частково вільно конвертованою. Верховна Рада України ратифікувала угоду про приєднання до VIII статті Статуту МВФ, якою передбачено вільну конвертованість національної валюти в іноземну з операцій за поточними платежами. 3. Режим курсу національної валюти. Законодавче визначення режиму валютного курсу Верховна Рада України поклала на Кабінет Міністрів та НБУ. Режим валютного курсу поступово змінювався від жорсткої фіксації до регульованого плавання (у межах "валютного коридору") і до вільного плавання, що було введене в 2000 р. 4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальному економічному обороті. Звичайно цей режим зводиться до повної заборони, або до заборони з деякими винятками для окремих видів платежів. В Україні заборона на використання інвалюти у внутрішніх платежах була введена лише в 1995 p., хоч за деякими платежами дозволено її використання і зараз: надання інвалютних позичок банками, оплата послуг, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю (оплата авіаквитків на міжнародних авіалініях, оплата митних послуг тощо) та в інших, визначених НБУ випадках. 5. Режим формування і використання державних золотовалютних резервів. Він установлюється для забезпечення стабільності національних грошей і може проявлятися двояко: - у формі жорсткої прив'язки національної валюти до певної іноземної (національної чи колективної) з установленням фіксованого курсу її до цієї валюти. За такого режиму іноземна валюта перетворюється в забезпечення національних грошей, тобто державні запаси її повинні на 100% забезпечувати наявну в обороті масу національних грошей. Емісія останніх здійснюється тільки через купівлю цієї валюти на внутрішньому ринку, а вилучення з обороту - через її продаж. За такого режиму курс національної валюти "плаває" разом з курсом базової іноземної валюти, а центральний банк країни втрачає окремі свої функції, зокрема функцію кредитора останньої інстанції, певною мірою втрачає свій статус органу монетарної політики. Не випадково грошову систему за такого режиму у світовій практиці називають системою "валютного бюро", а центральний банк стає органом такого бюро; - у формі використання валютних запасів для підтримання рівноваги на національному валютному ринку з метою стабілізації зовнішньої і внутрішньої вартості грошей при збереженні незалежності центрального банку в проведенні національної монетарної політики та виконанні ним усіх традиційних функцій. Україна в себе ввела якраз цей режим використання золотовалютних резервів. 6. Режим валютних обмежень, які вводяться чи скасовуються законодавчим органом залежно від економічної ситуації в країні. Якщо економіка розбалансована, національні гроші не стабільні, в країні вводяться певні заборони, обмеження, лімітування тощо на операції з іноземною валютою. Так, в Україні в період загострення економічної і фінансової кризи було введено обмеження на відкриття юридичними особами рахунків в іноземних банках і заборонено переведення на них інвалюти; експортерам заборонялося вільно розпоряджатися своєю валютною виручкою, і вони зобов'язані були повністю чи частково продавати її на валютному ринку тощо. У міру поліпшення економічної ситуації подібні обмеження послаблювалися чи зовсім скасовувалися. Розвинуті країни в останні десятиліття взагалі скасували валютні обмеження. 7. Регламентація внутрішнього валютного ринку і ринку дорогоцінних металів. Нормативними актами визначається в Україні порядок функціонування біржового ринку, міжбанківського валютного ринку; центральний банк здійснює ліцензування діяльності комерційних банків з валютних операцій, видає дозволи юридичним особам-резидентам на відкриття рахунків в іноземних банках, контролює надходження виручки експортерів у країну. Регламентується режим поточних і строкових вкладів в іноземній валюті. До 1998р. в Україні не дозволялось здійснювати на ринку операції з дорогоцінними металами. У міру оздоровлення економічної ситуації в Україні режим валютного ринку стає все більш ліберальним. 8. Регламентація міжнародних розрахунків та міжнародних кредитних відносин. Нормативними актами України чітко регламентується: порядок відкриття в наших банках кореспондентських рахунків іноземних банків, і навпаки; порядок здійснення платежів за окремими видами комерційних операцій та форм розрахунків; порядок переказування іноземної валюти за кордон фізичними особами тощо. 9. Визначення національних органів, на які покладається проведення валютної політики, їхніх прав та обов'язків у цій сфері. Такими органами в Україні е: - Кабінет Міністрів України; - Національний банк України; - Державна податкова адміністрація; - Державний митний комітет; - Міністерство зв'язку України. У визначенні цілей та завдань валютної політики на певний період, крім Кабінету Міністрів та НБУ, беруть участь Адміністрація Президента та Верховна Рада України. Валютне регулювання і валютний контроль у країні здійснює НБУ, який має право делегувати частину цих функцій на вибрані комерційні банки, надавши їм ліцензії на здійснення валютних операцій та статус агентів з валютного контролю (уповноважених банків). Органи Державної податкової адміністрації здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться на території України резидентами та нерезидентами. Органи Державного митного комітету контролюють додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Органи Міністерства зв'язку контролюють додержання правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через державний кордон. Зазначені державні органи та комерційні банки створюють інфраструктуру валютної системи, у центрі якої знаходиться НБУ як орган державного валютного регулювання і контролю. У міру інтеграції національних економік у міжнародні (регіональні) структури та у світову економіку сформувалися й успішно функціонують міжнародні (регіональні) та світова валютні системи, які взаємодіють між собою та з національними валютними системами країн-учасниць. Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно-правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевою метою валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі - зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Механізм валютної політики пов'язаний також з проміжними та тактичними цілями монетарної політики, оскільки має можливість впливати своїми інструментами на основні монетарні індикатори - масу грошей в обороті та процентну ставку. Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це, зокрема: - лібералізація валютних відносин у країні; - забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок; -забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти; - захист іноземних та національних інвестицій у країні; - забезпечення стабільності курсу національної валюти. Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі з міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних, суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на: - процес курсоутворення; - виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках країни; - діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку; - здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного балансу; - здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни; - ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон; - кредитні відносини резидентів з нерезидентами; - формування та використання золотовалютних резервів. Ефективність регламентації валютних відносин за вказаними напрямками значною мірою залежить від кількості і ступеня певних обмежень щодо кожного з них. Через введення чи посилення, скасування чи послаблення таких обмежень органи валютного регулювання мають можливість скеровувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямах та обсягах. Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться. Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду, були: - введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті (на 100% чи на 50%); - заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам; - заборона спекулятивних валютних операцій на ринку; - заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих Усередині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок коштів, позичених на зовнішньому ринку; - заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму; - контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збалансування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих інвестицій нерезидентів в Україні; - лімітування валютної позиції комерційних банків-резидентів та контроль за дотриманням установлених нормативів відкритої позиції ; - жорстка фіксація валютного курсу національної валюти. Крім валютних обмежень, практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема: - курсова політика; - облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики; - валютна інтервенція (девізна політика); - регулювання сальдо платіжного балансу; - формування та використання золотовалютних резервів. Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів (енергетичних,1 сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне зростання цін. Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть інвалюту за нижчим курсом. Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини, матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства-експортери за політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є великими "споживачами імпорту", то можуть послабити свої конкурентні позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно застосовувати теж надто обережно і виважено. Облікова (дисконтна) політика центрального банку полягає в цілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються, то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку1. При зниженні облікової ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному напрямі. У такий же спосіб - через регулювання маси грошей в обороті - можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів монетарної політики - зміною норми обов'язкового резервування, операціями на відкритому ринку тощо. Валютна інтервенція полягає в оперативному підтриманні валютного ринку в стані рівноваги шляхом збільшення чи зменшення купівлі чи продажу центральним банком іноземної валюти за національну. Щоб зупинити падіння курсу національної валюти і зростання курсу іноземної валюти, центральний банк повинен збільшити продаж іноземної валюти на ринку, піднявши цим її пропозицію до наявного попиту. І навпаки, щоб зупинити підвищення курсу національної валюти і падіння курсу іноземної, він повинен зменшити продаж чи збільшити купівлю останньої. Застосовуючи то один, то другий з цих інструментів, центральний банк може тривалий час підтримувати валютний ринок і курс у стані рівноваги. Для цього він повинен мати достатній обсяг валютних резервів. Валютні інтервенції дуже широко застосовуються у світовій практиці валютного регулювання. Активно застосовує його також НБУ, періодично скуповуючи іноземну валюту, а також продаючи її у разі погіршення кон'юнктури валютного ринку. Проте слід мати на увазі, що валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку валютного курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обороті і пропозиції грошей, що спричинює зростання рівня процента, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкритому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізованою інтервенцією. Особливості формування валютної системи України. Формування валютної системи України розпочалося одночасно з формуванням національної грошової системи, складовою якої вона є. Уже Законом України "Про банки і банківську діяльність", ухваленому 1991 p., були сформовані деякі правові норми щодо організації валютного регулювання і контролю в Україні: установлено ліцензування НБУ комерційних банків на здійснення операцій в іноземній валюті (ст. 50); дозволенб НБУ купувати і продавати іноземну валюту, представляти інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн та у міжнародних валютно-фінансових органах; зобов'язано НБУ організувати накопичення та зберігання золотовалютних резервів (ст. 8). Це були перші кроки до перетворення НБУ в центральний орган валютного регулювання країни, що започаткували перший етап розбудови валютної системи. Проте подальший розвиток валютної системи істотно гальмувався і ускладнювався тривалою і глибокою кризою, що охопила всі сфери суспільного життя, масштабним хаосом в управлінні економікою. Майже до кінця 1992 p., поки Україна перебувала в рублевій зоні, вона змушена була керуватися переважно валютним законодавством СРСР та традиціями, які перейшли з радянської практики. Зокрема, продовжувалася радянська практика обов'язкового продажу державі 50% валютної виручки експортерів за надто завищеним курсом рубля. Діяли інші досить жорсткі валютні обмеження. Все це не сприяло розвиткові валютних відносин, штовхало підприємства на шлях тінізації своїх валютних операцій, на приховування валютних коштів за кордоном. За експертними оцінками відплив коштів за кордон тільки в 1992 р. становив близько 10-12 млрд дол. США. До практичної розбудови власної валютної системи Україна приступила з виходом з рублевої зони, проголошеним Указом Президента України "Про реформу грошової системи України" від 16 листопада 1992 р. Цим указом було визначено статус рубля як іноземної валюти й упорядковано використання іноземної валюти на території України. Єдиним законним платіжним засобом визнавався український карбованець, а російський рубль, що перебував на рахунках в українських банках, підлягав обміну на карбованці за співвідношенням 1 : 1. Як валютні кошти, що могли конвертуватися по-іншому, визнавалися лише рублеві залишки на кореспондентських рахунках українських банків в іноземних банках. Розпочалося офіційне котирування українського карбованця до російського рубля. Для підтримання українського карбованця на валютному ринку було вжито цілий ряд обмежувальних та фіскальних заходів: - введено 100-процентний продаж експортерами валютної виручки державі за офіційним курсом; - істотно підвищувались акцизні збори з цілого ряду імпортних товарів; - проведено девальвацію карбованця відносно рубля; - підвищено до 80% ставку рефінансування комерційних банків, тобто піднято до рівня, який існував у Росії; - офіційно започатковано створення державного золотовалютного резерву. Проте всі ці заходи не дали бажаного результату. Скоріше навпаки, відбулося більш жорстке регулювання валютного ринку, яке зупинило його розвиток: припинився приплив інвалюти на ринок, посилилися тенденції приховування валюти, тінізації валютних операцій, доларизації грошового обороту тощо. Намітилося прискорене падіння курсу карбованця. Цьому сприяла поява девальваційних очікувань та правова невизначеність і невпорядкованість валютних відносин. Щоб зупинити ці тенденції, 19 лютого 1993 р. Кабінет Міністрів прийняв Декрет "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яким було проголошено курс на лібералізацію валютного ринку, запровадження дійового механізму валютного регулювання і контролю. Зокрема, остаточно визначено статус українського карбованця як єдиного законного платіжного засобу, установлено порядок визначення валютного курсу карбованця за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку, визначені загальні принципи валютного регулювання і контролю та покладено його організацію на НБУ, передбачено відповідальність резидентів за порушення норм валютного законодавства тощо. На виконання положень указаного Декрету було вдвічі знижено норму обов'язкового продажу державі валютної виручки експортерами - зі 100% за завищеним офіційним курсом до 50% за більш реальним ринковим курсом. Це сприяло помітній активізації валютного ринку - за кілька місяців пропозиція долара на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) зросла майже в 10 разів. У квітні 1993 р. розпочалися торги з німецької марки та російського рубля. Проте ці позитивні процеси у валютній сфері відбувалися на фоні гіпервисокої інфляції і нерідко суперечили завданням стримування інфляції. Складалося враження, що лібералізація валютного ринку, перехід до ринкового курсоутворення є причиною посилення інфляції. Особливо виразно інфляційні наслідки девальвації карбованця проявлялися по товарах так званого критичного імпорту - нафти і нафтопродуктів, газу, медикаментів, мінеральних добрив тощо: ціни на них зростали .пропорційно падінню курсу гривні. Щоб стримати зростання темпів інфляції та витрат на оплату "критичного імпорту", Кабінет Міністрів України 9 серпня 1993 р. видав розпорядження про директивну фіксацію курсу карбованця до долара США, німецької марки та російського рубля. Одночасно вводилося обмеження ринкового механізму використання іноземної валюти і вводився адміністративний її розподіл через так званий Тендерний комітет, який діяв при Кабінеті Міністрів. За новим порядком експортери зобов'язані були 40% валютної виручки продавати урядові через Тендерний комітет за фіксованим курсом 12 610 крб. за 1 дол. США, який був явно заниженим; 10% - НБУ за курсом, що був майже удвічі вищим від фіксованого; 50% - зберігати в себе чи продавати НБУ за ринковим курсом, який був ще вищим і встанов- лювався на УМВБ. НБУ посилив обмеження доступу комерційних банків до торгів на УМВБ. Результатом посилення адміністративних обмежень стало скорочення надходжень конвертованої іноземної валюти на ринок, посилення її відпливу за кордон, поява множинності валютних курсів і тінізація валютних відносин, прискорення розриву між фіксованим і ринковим валютними курсами, зниження ефективності використання валютних резервів держави. Все це свідчило про те, що адміністративні обмеження валютного ринку не виправдали себе. Проте замість того, щоб повернутися до його лібералізації і розвитку на засадах конкуренції, уряд ще посилив адміністративне регулювання валютних відносин. Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. було призупинено валютні торги на УМВБ та інших біржах, а прийнятим у тому самому місяці законом установлення валютних курсів було покладено на НБУ за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Воно стало здійснюватися переважно вольовими методами. Такий, суто адміністративний, порядок валютного регулювання проіснував до жовтня 1994 р. Він був характерний для періоду високої інфляції. Це був перший етап формування валютної системи України. Для нього характерне обвальне падіння курсу української валюти - в 163,3 разу. Це свідчить, що в умовах глибокої економічної і фінансової кризи, макро-економічної розбалансованості, затримки з проведенням економічних реформ не було передумов для нормального розвитку валютного ринку та адекватної йому валютної системи, а виключно адміністративне регулювання валютних відносин не дало бажаних результатів. Помітні успіхи в антиінфляційній політиці 1994 р. створили передумови для переходу до другого етапу розбудови валютної системи, що тривав до вересня 1996 р. Головною ознакою цього етапу було повернення до ринкових методів організації валютних відносин: прискорення лібералізації валютного ринку, відновлення роботи УМВБ та визначення офіційного валютного курсу карбованця на підставі результатів торгів на УМВБ, ліквідація множинності валютних курсів, істотне розширення переліку потреб резидентів у валюті, які дозволялось задовольняти через купівлю-продаж на біржі та на міжбанківському валютному ринку. У травні 1995 р. зменшено до 40% частку валютної виручки експортерів, яка підлягала обов'язковому продажу. Був також розформований Тендерний комітет. Все це сприяло консолідації валютного ринку, зростанню пропозиції та попиту на інвалюту, посиленню їх ролі у формуванні єдиного валютного курсу, у підвищенні його реальності. Валютний ринок був помітно децентралізований. Зросла довіра до національних грошей, чому сприяла офіційна заборона в 1995 р. обігу іноземної валюти на внутрішньому ринку України. Переорієнтація валютного регулювання на ринкові засади супроводжувалася істотною стабілізацією національної валюти - курс її до долара США за 1995-1996 pp. знизився приблизно на 5%. З вересня 1996 p., після випуску в обіг постійної національної валюти гривні, розпочався третій етап формування валютної системи України, на якому ринкові засади набули подальшого розвитку. Основними заходами і результатами цього етапу були: - остаточний перехід на режим плаваючого валютного курсу гривні: спочатку плавання обмежувалося валютним коридором, а з 2000 р. - введено вільне плавання; - введення вільного розпорядження резидентами всією сумою валютних надходжень; - певна децентралізація валютного ринку, припинення операцій на УМВБ та інших валютних біржах; - подальша лібералізація доступу до валютного ринку юридичних і фізичних осіб-резидентів до рівня, адекватного вільній конвертованості національної валюти за поточними операціями; - приєднання України (у травні 1997 р.) до VIII Статті Статуту МВФ, що означало офіційне визнання вільної конвертованості гривні за поточними операціями. Успіхи в ринковій трансформації валютної системи на третьому етапі її розвитку проявилися в помітній^ стабілізації національної валюти: протягом 1997р. курс гривні до долара США залишався майже незмінним. Проте під тиском кризових явищ на світовому фінансовому ринку з другої половини 1998 р. істотно погіршилася ситуація і на валютному ринку України, що спричинило прискорене падіння курсу гривні - приблизило на 45% в цілому за 1998 р. Щоб не допустити обвального падіння гривні, як це сталося з рублем РФ, уряд та НБУ змушені були з вересня 1998р. посилити обмежувальні заходи на валютному ринку: - відновлено обов'язковий продаж 50% валютних надходжень резидентів; - розширено валютний коридор; - посилено контроль за обґрунтованістю операцій з купівлі валюти на міжбанківському ринку; - посилені обмеження на операції комерційних банків на валютному ринку тощо. Надзвичайні заходи у валютній сфері кінця 1998 р. помітно загальмували подальшу ринкову трансформацію валютної системи України. Разом з тим їх висока ефективність (за 1999 р. гривня девальвувала відносно долара США лише на 35%) підтвердила значні успіхи України у формуванні дійового механізму валютного регулювання, який дав змогу утримати гривню навіть у надзвичайно складних умовах, які склалися на валютному і фондовому ринках України в кінці 1999-на початку 2000 pp. Важливим призначенням національної валютної системи є розроблення і реалізація державної валютної політики як сукупності організаційно - правових та економічних заходів у сфері міжнародних валютних відносин, спрямованих на досягнення визначених державою цілей. Кінцевими ціляти валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі, зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін. Крім загально монетарних цілей валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектора економіки. Це ,зокрема: 1) лібералізація валютних відносин в Україні, 2) забезпечення збалансованою ті платіжного балансу та стабільних джерел іноземної валюти на національний ринок, 3) забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти, 4) захист іноземних та національних інвестицій у країні, 5) забезпечення стабільного курсу національної валюти. Валютне регулювання - це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою поширюється на всі складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на : 1) процес курсоутворення, 2) виконання платіжної функції валютою на внутрішніх ринках країни, 3) діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку, 4) здійснення міжнародних платежів на поточними операціями платіжного балансу, 5) здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни, 6) ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон, 7) кредитні відносини резидентів з нерезидентами, 8) формування та використання золотовалютних резервів. Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним інструментом валютної політики. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в перспективі його роль знизиться. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНІ ОРГАНІЗАЦІЇ Міждержавні структури та їх вплив у валютно-фінансовій сфері Міжнародні валютно-фінансові організації створюються шляхом об'єднання фінансових ресурсів країнами-учасниками для вирішення певних задач в області розвитку світової економіки. Цими задачами можуть бути: операції на міжнародному валютному і фондовому ринку з метою стабілізації і регулювання світової економіки, підтримка і стимулювання міжнародної торгівлі; міждержавні кредити - кредити на здійснення державних проектів і фінансування бюджетного дефіциту; інвестиційна діяльність/кредитування в області міжнародних проектів (проектів, що зачіпають інтереси декількох країн, що беруть участь в проекті як напряму, так і через комерційні організації-резиденти) інвестиційна діяльність/кредитування в області “внутрішніх проектів ” (проектів, безпосередньо що зачіпають інтереси однієї країни або комерційної організації-резидента), здійснення яких здатний надати сприятлива дія на міжнародний бізнес (наприклад, інфраструктурні проекти, проекти в області інформаційних технологій, розвитку транспортних і комунікаційних сітей і т.п.) добродійна діяльність (фінансування програм міжнародної допомоги) і фінансування фундаментальних наукових досліджень. Як приклади міжнародних фінансових організацій можна назвати Банк міжнародних розрахунків, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Міжнародна асоціація розвитку, Європейський інвестиційний банк, Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк, Європейський Банк Реконструкції і Розвитку, Міжнародна Фінансова Корпорація. Для здійснення своїх функцій міжнародні валютно-фінансові організації використовують весь спектр сучасних технологій фінансового і інвестиційного аналізу і управління ризиками, від фундаментального дослідження потенційного інвестиційного проекту (для чого, частіше всього, притягуються спеціалізовані команди або інститути експертів міжнародної кваліфікації, міжнародні аудиторські фірми і інвестиційні банки) до операцій на глобальних фондових ринках (ринках похідних цінних паперів). Світовий банк це міжнародна організація, яка належить більш ніж 180 державам, багатим і бідним. Його задачею є зниження рівня бідності, за допомогою кредитів урядам своїх найбідніших членів, в більшості званих державами, що розвиваються, і державам, що проходять період економічної трансформації. Кредити Світового банку допомагають підвищувати економічну продуктивність і покращувати життєвий рівень громадян цих держав. Світовий Банк це велика компанія, члени якої є одночасно його співвласниками. Частка кожної окремої держави приблизно відповідає його економічній силі. Найкрупнішими є Сполучені Штати, за якими слідує Японія, Німеччина, Великобританія і Франція. Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) створений в 1946 р. у відповідністю з домовленістю учасників Бреттон-Вудськой конференції. Основними напрями діяльності МБРР в даний час є: середньострокове і довгострокове кредитування інвестиційних проектів; підготовка, технічне і фінансово-економічне обгрунтовування інвестиційних проектів; фінансування програм структурної перебудови в тих країнах, що розвиваються і постсоціалістичних країнах. Банк виступає як партнер для країн з економікою і ринками, що розширяються, що розвивається, з метою поліпшити якість життя людей. На відміну від багатьох програм гуманітарної і технічної допомоги, Банк не надає грантів. Всі позики, видані Банком, носять поворотний характер. Міжнародна асоціація розвитку (МАРИ), є членом Групи Всесвітнього Банку. Її основними функціями є надання довгострокових безпроцентних позик найбіднішим з країн, що розвиваються. Ці позики направлені на зниження рівня бідності і сприяння економічному зростанню в країнах-позичальниках. МБРР і МАРИ працюють паралельно. Вони спільно використовують єдиний штат, єдине керівництво, робить звіт одному і тому ж Президенту і використовує однакові стандарти при оцінці проектів. Відмінність полягає лише в умовах кредитування і джерелах фінансування. Перш ніж стати членом МАРИ, держава повинна стати членом МБРР. В даний час 158 країн є членами МАРИ. Тоді як МБРР збирає більшість своїх фундацій на світових фінансових ринках, МАРИ фінансується в значній мірі за рахунок внесків Урядів більш багатих держав-членів. МАРИ бореться з бідністю за допомогою широкого діапазону проектів, включаючи проекти в області сільського господарства, соціального забезпечення (охорона здоров'я, народонаселення, освіта і водокористування) і розвитку інфраструктури . МАРИ також консультує уряди про якнайкращі способи інтенсифікації економічного зростання. Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК) є членом Групи Всесвітнього Банку. Сьогодні МФК - найзначніше багатобічне джерело позик для проектів приватного сектора в країнах, що розвиваються. Головною метою МФК є заохочення розвитку приватного сектора. Можна виділити основні напрями діяльності МФК: фінансування проектів приватного сектора, допомога компаніям в країнах, що розвиваються, в залученні засобів на міжнародних фінансових ринках, і консультаційна і технічна допомога бізнесам і урядам. фінансування і забезпечення консалтингової допомоги для підприємств приватного сектора і проектів в країнах МФК, що розвиваються, забезпечує в партнерстві з приватними інвесторами і, консультативну роботу, допомагає урядам створити умови, які могли б стимулювати притоку внутрішніх і іноземних приватних заощаджень і капіталовкладення. МФК безпосередньо бере участь в капіталовкладенні тільки тоді, коли необхідне спеціальне сприяння, яке доповнює приватні внески. Вона також відіграє роль каталізатора, стимулюючи і мобілізуючи приватне капіталовкладення в світі, що розвивається. МФК пропонує достатньо широкий спектр фінансових програм і послуг для приватних компаній в державах-членах, у тому числі довгострокові позики в основних валютах з фіксованим або змінним тарифом, гарантування і резервне фінансування, управління ризиками і т.д. МФК фінансує проекти у всіх галузях, від сільського господарства до гірської промисловості, від виробництва до туризму. Хоча першочерговим напрямом є фінансування проектів приватного сектора, діяльність МФК може також розповсюджуватися на компанії з державною участю, якщо разом з державою в них також присутній приватний сектор і підприємство працює на комерційній основі. Можливо також фінансування компаній з іноземною участю. Для приєднання до МФК, держава повинна бути членом МБРР. Багатобічне агентство по гарантуванню інвестицій засновано 12 квітня 1988 і є наймолодшим членом групи Всесвітнього банку. Його метою - заохочення іноземного прямого інвестування в держави-члени, що розвиваються, для прискорення їх економічного зростання. Перш за все, йдеться про полегшення процесу капіталовкладення шляхом гарантій капіталовкладень від ризиків переказів валюти, загроз конфіскації, і військових або цивільних хвилювань (політичних ризиків). Дане агентство покликане сприяти підтримці потоків капіталовкладень і поширювати інформацію щодо можливостей інвестування в державах-членах, що розвиваються. Головною задачею Міжнародного центру по дозволу інвестиційних суперечок, створеного в 1966 р., є посередництво і дозвіл інвестиційних суперечок між урядами і приватними іноземними інвесторами. Створений згідно Конвенції про врегулювання інвестиційних суперечок між державами і резидентами інших країн. Міжнародний валютний фонд (МВФ) входить в систему З'єднаних націй як спеціалізована установа. В даний час членами МВФ є близько 180 країн, включаючи всі колишні союзні республіки. Метою МВФ є: заохочення міжнародної співпраці в області валютної політики; сприяння збалансованому зростанню світової торгівлі для стимулювання і підтримки високого рівня зайнятості і реальних доходів, для розвитку виробничого потенціалу всіх членів як головна мета економічної політики; підтримка стабільності валют і впорядкування валютних відносин між державами-членами, а також перешкодило девальвації валют з міркувань конкуренції; участь в створенні багатобічної системи платежів, усунення обмежень на трансфер валюти; надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-членів. Європейський Банк Реконструкції і Розвитку (ЄБРР) був створений в 1991. Основною задачею Банку є фінансування проектів, сприяючих розвитку економіки. Банк працює керуючись принципом самоокуповування. В Східній Європі ЄБРР здійснює ряд різних проектів: інвестиції на розвиток конкретних підприємств, певних галузей виробництва (енергетики, продовольчого сектора і т.д.), а також проекти, направлені на зміну структури господарства (банківський сектор, сектор малого бізнесу). ЄБРР має представництва в більшості країн Східної Європи, у тому числі і в Росії(в Москві). При здійсненні своїх проектів ЄБРР координує свою роботу з МФК і Всесвітнім банком.
|
||||
1 2
Схожі:
|
Регламентація міжнародних розрахунків Світова валютно-фінансова система як форма організації міжнародних валютно-фінансових відносин. Поняття валютних відносин та валютної... |
Особливості географічної структури міжнародної торгівлі товарами Особливості географічної структури міжнародної торгівлі товарами. Товарна структура міжнародної торгівлі в розрізі груп та видів... |
|
8. міжнародна економічна інтеграція Внутрішньоекономічні фактори інтеграції. Зовнішньоекономічні фактори інтеграції: трансформація структури зовнішньої торгівлі; активізація... |
2. Поняття та склад фінансової системи України Загальна характеристика державних органів, що здійснюють керівництво фінансовою діяльністю |
|
ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ Робоча навчальна програма з дисципліни "Правознавство" для студентів УДУФМТ зі спеціальностей "Менеджмент ЗЕД", "Міжнародна економіка",... |
МОДЕЛЮВАННЯ СТАНУ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ ІЄРАРХІЧНОЇ СИСТЕМИ... Та методів математичного та динамічного програмування надають можливість оцінити ступінь захисту пріоритетних фінансових інтересів... |
|
Модель управління фінансовою стійкістю страхової компанії Малахай І. Д У зв’язку з цим розробка моделей управління фінансовою стійкістю страхової компанії, і побудова на їх основі системи управління з... |
Тема: Економічна ефективність. Розподіл, обмін та споживання. Мета Розкрити роль основних суб'єктів економічного процессу; пояснити сутність економічних систем, їх фундаментальні засади; знати, як... |
|
3. Світовий ринок товарів і послуг ... |
KK89 ЦИКЛІЧНИЙ РОЗВИТОК РИНКУ НЕРУХОМОСТІ ЯК СКЛАДОВОЇ ЧАСТИНИ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ У роботі розглянуто проблему циклічного розвитку міжнародної економіки, її вплив на фази циклу розвитку вторинного ринку житлової... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua