|
|
Скачати 0.72 Mb.
|
|
Прийоми активізації пізнавальної діяльності дітей у процесі спостереження Основним методичним прийомом керівництва сприйманням дітей у процесі спостереження є запитання. Продумати і сформулювати запитання до наступного спостереження — найвідповідальніший момент у підготовці до спостереження. Правильно підібрані запитання повинні бути тією логічною драбинкою, якою рухається думка дитини. Кожне запитання повинно містити конкретну думку, доступну розумінню дітей, у ньому має бути враховано і їх попередній досвід. Запитання повинні спонукати дошкільників до активного сприймання, засвоєння нового, максимально активізувати діяльність дитини. Характер запитань, їх складність залежать від віку дітей. У групах молодшого дошкільного віку запитання вихователя спрямовані переважно, на визначення властивостей та якостей об'єктів: Якого кольору? Що робить? Що їсть? (Переважно репродуктивні). Запитання, що стосуються визначення залежностей між явищами, в цих групах ще обмежені. У групах дітей старшого дошкільного віку кількість запитань, спрямованих на визначення залежностей між явищами в природі (тобто пошукових, проблемних), збільшується. Наприклад, чому навесні на снігу утворюється крижана кірочка? Чому на вулиці сніг розтанув, а в саду ще лежить? тощо. Знаходження відповідей на такі запитання активізують думку дітей, викликають інтерес до явищ, які спостерігаються, проте не завжди діти самі можуть знайти правильну відповідь. У таких випадках використовується пояснення. Воно спрямоване на більш глибоке сприйняття тих сторін об'єкта чи явища, які важливі для засвоєння знань. О. П. Усова справедливо вважала, що пояснення вихователя допомагають відкривати дітям те, що треба бачити і як треба бачити. У молодших групах пояснення короткі, вони стосуються того, що безпосередньо бачать діти. Наприклад: Голуб полетів у голуб'ятник. Це будиночок, де живуть голуби. Пояснення для дітей старшого дошкільного віку повинні підводити дітей до встановлення залежностей, узагальнень. Наприклад, пояснюючи дітям роль захисного забарвлення у комах, вихователь підводить дітей до узагальнення, що таке забарвлення допомагає комахам уникнути небезпеки, зберегти життя. Під час спостережень, крім пояснень, можна застосувати розповідь. Вихователь розповідає про те, що дитина не може безпосередньо побачити. Наприклад, розглядаючи з дітьми підготовчої групи мурашник, вихователь розповідає, що зверху видно лише частину мурашника. Мурашки живуть глибше, під землею. Бачите ці ходи? Вони ведуть під землю. Там мурашки побудували багато ходів, коридорів. У них живуть мурашки, їх личинки, лялечки. Важливе значення у керівництві спостереженнями має порівняння. Воно дозволяє сформувати більш чіткі уявлення. Дослідження, проведене К. І. Золотовою, свідчить про те, що на всіх етапах пізнання використання порівняння забезпечує формування більш повних і точних уявлень. Дітей потрібно навчити порівнювати різні явища. Для цього важливо так поставити перед дітьми пізнавальне завдання, щоб вирішення його було неможливим без використання порівняння. Наприклад: чим відрізняється, що спільного? К. І. Золотовою виділено кілька етапів у розвитку уміння користуватися порівнянням. На першому етапі діти орієнтуються на зовнішні яскраві ознаки і порівнюють тільки їх. Наприклад, за контрастними ознаками легко знаходять відмінність у будові тіла кішки і кроля. На другому етапі знаходять відмінність за менш контрастними ознаками, але під час аналізу орієнтуються, як правило, на одну найбільш характерну ознаку. На третьому етапі здійснюється перехід дітей до більш високого рівня у використанні порівнянь. Діти вміють зіставляти не тільки різко контрастні, але й подібні один до одного об'єкти. Приймаючи до уваги поетапність розвитку у дітей дошкільного віку вміння порівнювати, можна встановити послідовність організації спостережень з дітьми різного віку. У молодшій і середній груш порівняльні спостереження краще проводити за знайомими об'єктами на однорідному, але контрастному матеріалі. Старші дошкільники можуть встановлювати не лише різкі відмінності об'єктів, але й знаходити спільне у подібних об'єктах. Необхідно паралельно навчати дітей порівнянню за відмінністю і подібністю. Способи порівняння можуть бути різними. Крім зіставлення у процесі спостереження (чим схожі, чим відрізняються), можна використати порівняння за ілюстраціями, іграшками, а також по пам'яті. Отже, порівняння допомагає активізувати розумову діяльність дітей через знаходження суттєвих ознак, виділення зв'язків, залежностей, а це, в свою чергу, розвиває у дітей інтерес до природи, допитливість, бажання пізнавати нове. У проведенні спостережень використовуються ігрові прийоми. Вони збільшують інтерес до спостережень, роблять сам процес більш доступним і привабливим. Використання їх особливо важливе у молодшому дошкільному віці для утримання уваги, кращого засвоєння матеріалу. Наприклад, імітація рухів тварини: «Пострибали, як горобчики», наближення об'єкта до дітей: «Ось рибка попливла до Вови, тепер до Юрка. До кого ще попливе?» Широко використовується звуконаслідування. У групах старшого дошкільного віку ігрові прийоми використовуються рідше, бо увага дітей під час спостережень утримується в основному за рахунок новизни, пізнавальної насиченості. Ігрові прийоми, які використовуються в цих групах, побудовані на змагальності: «Хто перший знайде серед дерев липу», «Хто перший помітить появу пуп'янка чи квітки», «Хто більше назве ознак певного об'єкта». Важливе значення під час проведення спостережень має використання художнього слова. Воно загострює чуттєве сприймання, сприяє створенню більш яскравих образів, викликає у дітей відповідний настрій. Наприклад, спостерігаючи відліт журавлів, вихователь може прочитати вірш М. Познанської «Журавлі»: Журавлі летять, курличуть, Шлють останнє «прощавай», Літечко з собою кличуть, Забирають в теплий край. Використання в спостереженнях фольклору (загадок, прикмет, легенд) робить їх більш чіткими і конкретними. Прислів'я, приказки, загадки підкреслюють особливості спостережуваного предмета: «Ніс довгий, а голос дзвінкий (комар)». Рідше використовується в процесі спостережень виконання практичних завдань, запропоноване у дослідженні Г. І. Васильєвої. Виходячи на прогулянку, вихователь пропонує дітям простежити за мурашками і розповісти, що вони несуть у мурашник. Це стимулює дітей на пошук запитань, що виникають. Важливою умовою успішного проведення спостережень є включення в обстеження об'єкта різних аналізаторів. Чим більше органів чуттів братиме участь у сприйманні, тим повніше, яскравіше буде уявлення про предмет. Треба дати дитині змогу не тільки побачити предмет, але й відчути його на дотик, понюхати, послухати. Спостереження необхідно проводити емоційно, застосовувати для опису яскраві порівняння «горобчики, неначе у сірі светри одяглися», «синичка нарядна, у жовтій сорочці, чорній краватці». У ході спостереження діти повинні відчути ставлення самого вихователя до об'єктів природи. Наприклад, щоразу, коли вихователь звертає увагу на появу біля квітів красеня джмеля, у нього повинні знайтися добрі слова, які зацікавлять дітей: «Подивіться, хто прилетів до нас у такій гарній пухнастій шубці. Ану, джмелику, пошукай, що наші діти приготували тобі на обід». Методика керівництва спостереженнями єдина як у повсякденному житті, так і на заняттях. Спостереження у повсякденному житті менші за обсягом пізнавального матеріалу, вони проводяться за поступовими змінами в природі в усі пори року. Обсяг матеріалу, потрібний для засвоєння дітьми, визначається програмою дитячого садка: це ознайомлення з явищами неживої природи, рослинним, тваринним світом, працею людей у природі в різні сезони. Слід рішуче усувати такі найбільш істотні недоліки в організації спостережень у природі, як інформаційна збідненість, зменшена розумова активність дітей і, як наслідок цього, недостатня комплексність у виконанні завдань ознайомлення з природою. 4. Розповідь вихователя Ф. Фребель, високо оцінюючи значення розповіді вихователя, зазначав, що хороший розповідач — неоціненний скарб. Добре тим дітям, які його мають. Вітчизняні педагоги К. Д. Ушинський, В. О. Сухомлинський вважали, що володіння мистецтвом розповідача — неодмінне професійне вміння вихователя, вчителя. Чим же цінна розповідь як метод ознайомлення з природою? По-перше, оперативністю. Володіючи знаннями про різні явища, об'єкти природи, вихователь може негайно задовольнити дитячу допитливість, сформувати ставлення до об'єктів природи. По-друге, цінність розповіді полягає у тому, що вихователь може використовувати її у найбільш оптимальних педагогічних ситуаціях, коли у самих дітей виникає інтерес до будь-якого об'єкта природи. А це надзвичайно важливо з точки зору гуманізації процесу навчання. По-третє, позитивною стороною розповіді є те, що потреба у її використанні виникає найчастіше при наочному сприйманні об'єктів природи або його зображенні на картинці, що забезпечує тісний взаємозв'язок між наочністю і словом. По-четверте, вихователь завжди може побудувати розповідь з урахуванням віку дітей і їх підготовленості до сприймання тих чи інших явищ у природі. Розповідь вихователя, який є авторитетом для дітей, глибоко западає у пам'ять і є також важливим позитивним моментом для широкого застосування її в роботі з дошкільниками. Розповідь вихователя про природу повинна відповідати ряду вимог. Вона має сприяти формуванню вірогідних знань про природу; в ній повинні у доступній формі розкриватися зв'язки і залежності у природі; розповідь повинна бути образною, емоційною, цікавою, спрямованою на формування у дітей розумного, доброго ставлення до природи. Розрізняють сюжетні і описові розповіді. В основі сюжетної розповіді завжди якась подія, випадок. Наприклад, після вихідного дня, коли діти отримали нові враження, вихователь спонукає їх до розповідей, сам починає з цікавого випадку, який трапився з ним або який він спостерігав. Наприклад: «У неділю я пішла на ставок покупатися. Лежу я на березі і раптом бачу, як на мою сумочку виповзла комаха — це була личинка бабки. Мабуть, настав час їй перетворитися на дорослу бабку, а сумочка моя нагрілася на сонечку і привабила комаху. Я вирішила не турбувати її і подивитися, що ж буде далі. А відбулося ось що. Спочатку шкірка на її спинці луснула і через тріщинку бабка стала поступово виповзати. Мабуть, їй було це важко і часом вона відпочивала. Вона ще не була схожа на красуню з блискучими крильцями, бо вони були зім'ятими, нерозправленими. Поступово бабка розправляла крильця. Цілий день я пробула на ставку і побачила, що лише надвечір, коли крила у бабки розправилися і затверділи, вона вирушила у свій перший політ. Я простежила за нею очима і побажала, щоб їй добре жилося і щоб усе літо вона прикрашала нашу природу, ловила комарів і мошок». До сюжетних розповідей належать і словесні логічні завдання — різновид розповіді, в якій перед дітьми ставиться проблемне питання, яке їм пропонується вирішити. Цінність словесних логічних завдань полягає в тому, що: проблемне питання, яке ставить вихователь, викликає у дітей активне пізнавальне ставлення, внутрішню зацікавленість, що створює сприятливі умови для засвоєння знань; розкриття причинних зв'язків сприяє формуванню доказовості, критичності мислення; моральні ситуації, що лежать в основі словесних логічних завдань, викликають у дітей гуманні почуття доброти, співчуття, які слід формувати у дошкільників; у процесі розв'язання словесних логічних завдань діти стверджуються у знаннях про природокористування, ставленні до природи. Словесні логічні завдання використовуються переважно тоді, коли у дітей вже склалися певні знання про об'єкти природи. Доцільно частіше використовувати словесні логічні завдання, в процесі розв'язання яких закріплюються знання про природокористування. В дошкільному віці діти повинні засвоїти такі правила: 1. Треба оберігати рослини, тварин, не брати їх з місць існування. 2. Треба дбайливо ставитися до землі, води, повітря, бо це середовище, де живуть живі істоти. Про землю треба турбуватися, підживлювати її. Воду треба використовувати економно, бо вона дуже потрібна всім: рослинам, тваринам, людям. Не можна забруднювати водойми, кидати туди різні предмети. Не можна палити вогнища, оскільки дим забруднює повітря. 3. Перебуваючи у лісі, на луці, річці, треба знати, що там постійно живуть комахи, птахи, риби, звірі, для яких це рідна домівка. Тому треба поводити себе пристойно, як в гостях: не псувати рослини, не смітити, не кричати. Ось приклад словесного логічного завдання на одне з цих правил: «Толик з мамою пішли купатися на річку.— Дивися, мамо, скільки великих черепашок у воді. Можна я з ними пограюсь? — запитав Толик у мами.— Не можна,— відповіла мама. Що це були за черепашки? Чому мама не дозволила гратися з ними?» Відповіді дітей: «Це були не просто черепашки. В них жили слимаки. Якщо Толик буде гратися на березі, вони загинуть. Це не іграшка. Вони без води не можуть жити. Вони корисні для річки. Є такі, що воду очищають». Вихователь повинен підтвердити правильність суджень дітей, знання ними правил ставлення до природи. У тих випадках, коли у дітей не виявилося подібних знань, вихователь розповідає сам. Наприклад: «Восени в саду осипалося листя і лежало золотистим килимом.— Сьогодні підемо згрібати листя,— сказала мама Вові.— А можна я нагребу купу і розпалю вогнище? — запитав Вова.— Не можна,— відповіла мама». Чому мама не дозволила Вові розпалювати вогнище? Як правило, заборону на розпалювання вогнищ діти пов'язують з власною безпекою: «Тому що можна запалитися і згоріти», «Може бути пожежа». Підтвердивши відповіді дітей, вихователь розповідає, що у нас є закон, який забороняє забруднювати повітря, а дим його забруднює. Вова не знав цього закону, тому мама йому розповіла. Листя треба згрібати у купи і прикидати землею. Воно перегниє, і буде хороше добриво для рослин. Словесні логічні завдання використовують і в повсякденному житті і на заняттях. Значно частіше у повсякденному житті і на заняттях використовуються описові розповіді, мета яких — подання інформації про ті чи інші об'єкти природи. Слід відразу відзначити, що описові розповіді сприймаються дошкільниками не з меншим інтересом, якщо вони подаються з урахуванням нижче зазначених вимог. Важливе значення має те, що найчастіше вони поєднуються із сприйманням реального об'єкта природи чи з картинкою, розкривають взаємозв'язки — «таємниці», і це зумовлює зацікавленість дітей. Описова розповідь повинна містити такі елементи інфор-м а ц і ї: 1. Про естетичні властивості об'єкта, деякі особливості будови. 2. Про зв'язок рослини, тварини з умовами життя. В розповідях про тварин — де живе, чим живиться, як захищається, найбільш цікаві сезонні зміни. 3. Про значення рослини, тварини у природі і житті людини. Починати розповідь з естетичних особливостей об'єкта природи важливо для формування емоційно-позитивного ставлення дітей до об'єктів природи. Якщо дитина любитиме світ природи, який її оточує, у неї не підніметься рука, щоб зруйнувати його і позбавити краси. Якщо у дошкільному віці закласти розуміння краси і добра (а краса і є добро у своєму найвищому прояві), воно назавжди залишиться у дитини. Інформація про зв'язок рослин, тварин з умовами життя вводить дітей у розуміння зв'язків у природі, закладає ті системні знання, які є основою екологічного виховання. Інформація про значення рослин, тварин у природі і житті людини важлива насамперед з точки зору формування ціннісних орієнтацій, які відіграють функцію орієнтира, мотиву поведінки. Ось приклад розповіді під час розглядання золотоочки, що залетіла у кімнату: «Цю комаху називають золотоочкою. А знаєте чому? Придивіться уважніше, у неї насправді золотисті очі. Дуже ніжна комашка. Які у неї гарні світло-зелені блискучі крильця з тоненькими жилками! Живе золотоочка у садах і лісах. їжею її є попелиці. Влітку золотоочки відкладають на нижній стороні листків малесенькі яйця. З них виходять личинки, які поїдають дуже багато попелиць. І доросла золотоочка, і її личинки приносять велику користь садам і лісам, прикрашають нашу природу, і тому їх треба всюди оберігати». Розповідь можна щоденно використовувати під час спостережень на прогулянках, розглядання картинок і за потребою на заняттях по ознайомленню з природою. Введення розповіді в спостереження посилює інформативність їх, викликає у дітей зацікавленість, сприяє формуванню екологічної культури. Елементи розповіді можна органічно вплітати у канву спостереження, доповнюючи інформацією різноманітного плану. В деяких випадках виникає потреба використовувати розповідь після розглядання об'єкта, коли, наприклад, дії тварини цілком поглинають увагу дітей, коли об'єкт спостереження не весь час знаходиться перед очима дітей. Наприклад, ось на дзеркальній гладіні ставка, басейну діти побачили водомірку. Вони стежать за її миттєвими рухами, відзначають особливості будови — ноги широко розставлені. Проте ось водомірка зникла, і, доповнюючи бачене, вихователь розповідає дітям: «Справді ж цікава комаха. Кого вона вам нагадує? Вона нагадує ковзаняра, який швидко мчить по блискучому льоду. А знаєте, чому її назвали водоміркою? Тому що, ковзаючи по воді, вона наче вимірює її. Чому ж водомірка не тоне у воді? Тому, що тіло її легеньке, ноги широко розставлені, густо вкриті волосками, ще й змащені воском, щоб не намокали у воді. Поміж волосками зберігається повітря. Живиться водомірка дрібними комахами, які падають у воду. Видивляється вона їх, ковзаючи по воді. Водомірка добре бачить і в разі небезпеки швидко тікає. Восени вона виходить на берег і ховається на зиму під каміння або у мох. Бачите, як цікаво, коли поруч з нами живуть такі тварини. Не заважайте водоміркам і не лякайте їх. Хай вони займаються своїми справами». Під час розповіді треба активізувати дітей запитаннями, вислухати їхню думку. Інтерес і активність дітей посилюються картинкою, яка інколи може бути використана і в процесі розглядання об'єкта для того, щоб продемонструвати масове цвітіння, розглянути деталі на збільшеному зображенні тощо. Широке використання розповіді в роботі з дошкільниками вимагає від вихователя достатніх знань про багату і різноманітну природу України, а також формування вміння розповідача.
У педагогічній літературі бесіда визначається як цілеспрямована, організована розмова з дітьми. Значення бесіди полягає в тому, що вона активізує розумову діяльність дітей, оскільки в процесі бесіди створюються можливості для використання раніше набутих знань. В ході бесіди ці знання закріплюються, збагачуються і уточнюються. У процесі бесіди діти підводяться до встановлення причинних зв'язків і залежностей у природі, розвивається зв'язна мова дітей, формуються розумові операції. Під час бесід виховується ставлення дітей до природних об'єктів. У процесі ознайомлення дошкільників з природою використовуються вступні, супровідні і заключні бесіди. Вступна бесіда ставить за мету пов'язати попередні знання дітей з вивченням нових, викликати інтерес до них, з'ясувати, що діти недостатньо засвоїли і на що треба звернути увагу. Найчастіше такі бесіди проводяться перед спостереженнями, екскурсіями. Наприклад, перед екскурсією на річку вихователь запитує: «Чи були ви, діти, на річці? Як називається наша річка? Що цікавого бачили ви на річці?» Досить часто використовується супровідна бесіда у поєднанні із спостереженнями, розгляданням ілюстрацій, під час дослідів тощо. Питання, які ставить вихователь, повинні активізувати думку дітей, вести їх від виділення зовнішніх ознак до порівнянь, встановлення зв'язків і залежностей. Наприклад, під час спостережень за погодою з'ясовують, яка сьогодні погода. Чи такою ж вона була вчора? Чому сьогодні стало прохолодніше? (Хмари закрили сонце, дме холодний вітер тощо). Заключна бесіда спрямована на систематизацію і узагальнення одержаних фактів, їх конкретизацію, закріплення, уточнення. Ці бесіди за змістом можуть бути різного рівня: одні проводяться після спостереження за вузьким колом об'єктів, наприклад, що бачили діти на водоймі, на луці, у лісі. Можуть проводитися бесіди за більш широким колом явищ (бесіди про осінь, зиму, весну, літо, про неживу природу, свійських і диких тварин тощо). Під час цих бесід узагальнюються знання дітей, набуті за тривалий час. З усіх видів бесід проведення заключної бесіди вимагає найбільш ретельної підготовки дітей і вихователя. Успіх узагальнюючої бесіди залежить від: 1. Чуттєвого досвіду дітей. 2. Плану бесіди, в якому слід передбачити, які питання треба уточнити, до яких узагальнень і висновків потрібно підвести дітей. 3. Правильного добору ілюстративного матеріалу. Бесіда — це результат проведеної з дітьми роботи. Тому перед вихователем стоїть завдання нагромадження у дітей уявлень через спостереження, трудову діяльність, ігри, читання природознавчої літератури, розповіді. Вести з дітьми бесіди можна лише про те, про що у дітей є конкретні уявлення. Ось чому заключній бесіді в старшій групі про осінь повинні передувати екскурсії і цільові прогулянки в різні осінні місяці у ліс, парк, на водойму, збір урожаю на городі, перегляд діафільмів «Осінь», «Хто як до зими готується», дидактичні ігри на закріплення знань про дикорослі і культурні рослини, тварин, розучування віршів про осінь тощо. Вихователь повинен добре уявляти дидактичну мету бесіди, який зміст треба уточнити, конкретизувати, які суттєві зв'язки для узагальнень і систематизації слід виділити, до яких узагальнень і висновків необхідно підвести дітей у ході бесіди. Бесіда починається найчастіше з аналізу явищ, фактів, виділення їх особливостей, ознак, суттєвих зв'язків і залежностей між явищами. Такий аналіз забезпечує перехід до узагальнень, систематизує розрізнені факти. Аналіз і підготовку до узагальнень у першій частині бесіди забезпечують запитання до дітей. У бесіді про осінь: «Які ви знаєте осінні місяці? Яка погода була на початку осені, в середині і в кінці? Чому дні стали коротші, а ночі довші? Які квіти цвіли на початку осені в саду, в лісі? Які комахи літали біля них? Чому пізньої осені не цвіли квіти і не літали комахи? Які птахи відлетіли від нас? Чому вони відлетіли? Які птахи залишилися? Чим вони живляться тепер? Як готуються зимувати жаби, їжачки? Чому вони засинають?» Опора на досвід дітей і логічна послідовність запитань забезпечують більшу зацікавленість, активність дітей, підводять до більш узагальненого розуміння зв'язків у природі. До запитань вихователя ставляться певні вимоги. Запитання: 1. Пропонуються всій групі, оскільки в них завжди є розумові завдання, які повинні вирішуватися всіма дітьми. 2. Мають бути зрозумілими, точними, короткими. 3. Повинні містити одну думку. Не слід ставити запитань, що вимагають відповіді «так» або «ні» через те, що вони не забезпечують достатньої розумової і мовної активності дітей. У середньому кількість запитань у бесіді має дорівнювати 12—14. Вихователь у ході бесіди повинен піклуватися про те, щоб використати різноманітний наочний матеріал, який допоможе дітям пригадати і виділити суттєві ознаки явищ. Це — календарі природи, малюнки дітей, ілюстрації, картини, а також технічні засоби— діапозитиви, грамзаписи, які підвищують емоційну насиченість бесіди. В процесі бесіди можна використовувати знайомі дітям вірші, прислів'я, загадки, приказки. Бесідою слід керувати так, щоб не давати дітям ухилятися від теми, в той же час вести її невимушено, природно. Слід вислуховувати дітей, але не вимагати від них обов'язково повних відповідей. Доцільно спонукати всіх дітей до оцінки думок, що ними висловлюються, і неухильно вести до кінцевих висновків. Важливо, щоб діти самі сформулювали висновки, узагальнення, а не повторювали їх за вихователем. Заключні бесіди завершують роботу по ознайомленню дітей з сезонними явищами природи і повинні проводитися в кінці сезону. Навесні, влітку в зв'язку із значним збільшенням пізнавального матеріалу, який набувають діти під час ознайомлення з природою, можна проводити 2—3 бесіди. Наприклад, враження, одержані дітьми під час екскурсій чи цільових прогулянок у ліс, на луки, на поле, уточнюються і систематизуються під час бесід на такі теми: «Що ми бачили в лісі», «Що ми бачили на луці», «Що ми бачили на полі». Специфіка змісту бесіди визначає її тип, своєрідність проведення, використання наочного матеріалу. Заключні бесіди часто проводяться з дітьми старшого дошкільного віку як контрольні заняття. Використання всіх словесних методів, і особливо бесід, потребує широкого введення емоційного фактора. Цього можна досягнути введенням ігрових прийомів, змагальності типу телевізійної гри «Що, де, коли», постановкою перед дітьми завдань на відтворення дій тварин тощо. 6. ВИКОРИСТАННЯ ІГОР ПІД ЧАС ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З ПРИРОДОЮ К. Д. Ушинський радив зробити серйозне навчання цікавим, вважаючи це одним з найважливіших завдань навчання. Під час ознайомлення дітей з природою досить часто використовуються різні види ігор. Гра — основна діяльність дитини дошкільного віку, в якій вона найбільше задовольняє свої потреби. Ігри викликають у дітей задоволення, підвищують емоційний тонус, сприяють формуванню у них уявлень про об'єкти природи, їх якості, виховують позитивне ставлення до природи. Психолог Л. А. Венгер зауважує, що те, що пропущено через гру, діти засвоюють не так, як те, про що вони тільки чули від дорослих або спостерігали самі. Надзвичайно важлива роль ігор (особливо дидактичних) у закріпленні, систематизації і узагальненні знань про природу. В дослідженнях (О. П. Янківська) було доведено, що використання дидактичних ігор природничого змісту за умови відповідної підготовки дітей і в певній системі дає змогу формувати у дітей міцні знання, систематизувати їх, підводити до узагальнень, розвивати мислення, мову. Отже, ігри сприяють піднесенню ефективності навчання дітей у дитячому садку, кращій підготовці до навчання в школі. Для вирішення завдань ознайомлення дошкільників з природою в дитячому садку використовуються ігри: будівельно-конструктивні, творчі рольові, дидактичні і рухливі. Будівельно-конструктивні ігри з природними матеріалами (піском, водою, глиною, снігом, льодом, листям, плодами тощо) — одні з найулюбленіших дітьми ігор у всіх вікових групах. Як правило, вони мають сезонний характер. Цінність їх у тому, що в процесі ігор діти знайомляться з властивостями природних матеріалів (способами конструктивного вирішення під час використання цих матеріалів). У дітей розвивається уява, вміння зосереджуватися, доводити до кінця почату справу, співвідносити свої дії з діями інших, домагатися узгодження. Знайомство з архітектурними формами і відображення їх у будівлях сприяють формуванню естетичних почуттів. Оскільки ці ігри проводяться на повітрі і пов'язані з руховою активністю, вони мають важливе оздоровче значення. Для ігор з піском і водою потрібно створити відповідні умови. Для дітей молодшої групи треба мати 2—3 пісочних ящики з бортиками (часом використовують великі автомобільні шини). Така вимога зумовлюється схильністю дітей до наслідування, бажанням одночасно займатися тим, чим займаються інші діти. Пізнаючи властивості природних матеріалів, маленькі діти люблять пересипати сухий пісок, ліпити з вологого піску пиріжки. З цією метою їм слід пропонувати поліетиленові пляшечки з лійками, совочки і набори різноманітних форм для ліплення печива, пиріжків. Поступово під керівництвом вихователя зміст ігор ускладнюється. Вихователь показує, як зробити доріжки, містки, і пропонує пускати по них маленькі машини та ін. Важливе значення у збагаченні ігор має спостереження за іграми з піском старших дітей. Під впливом побаченого діти роблять спроби побудувати будинок, і вихователь показує, як його звести, прикрасити тощо. Для дітей старшого дошкільного віку потрібний дворик для піску. Для реалізації задумів дітей слід використовувати більше різноманітного підсобного матеріалу: невеликі дощечки різних розмірів, які діти використовують для перекриття поверхів, метлаську плитку, лінолеум, мозаїку, маленькі прапорці для прикрашення будови, вирізані з картону чи фанери деревця тощо. Все це доцільн зберігати в ящику поряд з двориком для піску. Крім того, дітям пропонують і більш складні технічні іграшки: бульдозер, підйом ний кран, різні вантажні машини. Особливу увагу під час керів ництва цими іграми приділяють збагаченню вражень дітей під ча спостережень, наприклад за тим, як побудований шляхопровід, я він оформлений тощо. Доцільно збагачувати задуми дітей і шля хом розглядання картинки. Наприклад, розглянувши зображенн станції метро «Університетська», запропонувати побудувати т прикрасити її. При цьому важливе місце у керівництві повинні по сідати такі прийоми, як порада вихователя, планування з дітьм послідовності виконання будови, показ прийомів. Для ігор з водою в молодшій групі доцільно використовуват виносні пластикові басейни (або ванночки), закріплені на підстав ках на рівні зросту дітей. Для пізнання властивостей різних предметів, які плавають або тонуть у воді, дітям пропонують різноманітні іграшки: дерев'яні, поліетиленові, залізні; пляшечки з поліетилену, в які діти набирають воду, потім виливають, маленькі поліетиленові ляльки, яких діти купають, тощо. Для дітей старшого дошкільного віку доцільно зробити струмок. Він починається з маленького зацементованого басейну і може проходити з тильної сторони тіньових навісів у вигляді неглибокого цементованого жолоба. Для ігор з водою старші дошкільники за допомогою вихователя виготовляють човники з паперу, кори, яєчної шкаралупи тощо, відповідно прикрашаючи їх. Цікаво зробити примітивну греблю, показати дітям, як діє водяний млин. У другу половину дня теплу воду зі струмка доцільно використати для поливання рослин. Узимку на ділянці організуються ігри з снігом, льодом. Для дітей молодшої групи можна побудувати з їх допомогою невеличку снігову гірку, прикрасити її і запропонувати катати ляльок. З цікавістю розглядають малюки, як вихователь ліпить із снігу грибки під деревами. Для цього він виносить поліетиленове відерце і миску. За допомогою дітей відерце наповнюють снігом, утоптують і перевертають — ніжка готова. Так само наповнюють миску і встановлюють на ніжку. Можна пофарбувати шапки яскравими фарбами, і ділянка набуде казкового вигляду. У середній і старшій групах завдання ускладнюються. Крім сніговика, діти будують фортеці, фігурки звірів тощо. Вихователь показує дітям прийоми: вирізування цеглин, скачування та ін. Для ліплення фігурок звірків часом використовується каркас. Важливо порадою допомогти дітям в естетичному оформленні будівель. Наприклад, казковий будиночок прикрасити кольоровими крижинками, фортецю — прапорцями. Для забав з льодом заливаються невеликі різнокольорові льодові доріжки. Ковзання по них координує рухи дітей. Після новорічного свята слід виставити ялинку на подвір'я, закріпити і прикрасити кольоровими крижинками. З цією метою на прогулянку виносять формочки для піску, підфарбовану воду, шматочки шпагату. Формочки заливають водою і вкладають у кожну петельку з шпагату. Коли вода замерзне, формочки на короткий час заносять у приміщення, виймають і розвішують на ялинці. З різнокольорових крижинок можна зробити також казковий зимовий квітник. Восени слід заохотити дітей до ігор з такими природними матеріалами, як солома, листя, плоди тощо. Використовуючи показ, вихователь навчає конструювати із соломи ляльку, бичка та ін. З жолудів, каштанів можна зробити безліч фігурок звірів, ляльок. Показуючи прийоми скріплювання листків (або черешками, або хвоєю), вихователь пропонує зробити пояси, шапочки тощо. У холодну пору року для підвищення рухової активності дітей використовуються ігри з вітром, для чого навчають виготовленню млинців, султанчиків з дрібно нарізаних смужок паперу. Творчі рольові ігри під час ознайомлення дошкільників з природою використовуються як засіб закріплення знань дітей про природу. Для їх успішного проведення слід збагачувати дітей враженнями, подавати допомогу у розгортанні сюжету. Так, після екскурсії в зоопарк доцільно показати дітям діафільм «Звірина лікарня», прочитати цікаві оповідання І. Сосновського про те, як потрапляють звірі в зоопарк, як до них там ставляться, лікують. Потрібно запропонувати дітям будівельні матеріали, з яких можна побудувати загони для звірів, різноманітні іграшки-тварини, ліки, і гра почне розгортатися. Вихователь повинен тактовно допомагати дітям, сприяти їх ініціативі, творчості, формуванню дружніх взаємин. У сільській місцевості діти відображають в іграх враження від екскурсій на молочну ферму, птахофабрику. Дидактичні ігри під час ознайомлення дошкільників з природою виконують три функції: 1) закріплення знань про природу; 2) діагностика наявних у дітей знань про природу; 3) формування знань про природу. Слід відразу ж відзначити, що кількість ігор, за допомогою яких можна формувати знання про природу, дуже обмежена. Специфіка дидактичних ігор природничого змісту полягає в тому, що вони можуть проводитися лише тоді, коли у дітей вже є знання. В іграх ці знання стають дійовими, вони застосовуються дітьми, а отже, закріплюються, набувають міцності. Багато дидактичних ігор спрямовані на узагальнення знань, їх систематизацію. Такі ігри дуже зручно використовувати для діагностики засвоєння дітьми знань про природу. У процесі дидактичних ігор у дітей виховується вміння уважно слухати і відповідати на запитання, самостійно розв'язувати поставлене завдання, пригадувати, думати, утримуватися від бажання щось сказати, коли правила гри цього не дозволяють. Все це сприяє розвитку вольових процесів, мови, мислення, уваги, пам'яті. Дидактичні ігри широко використовуються під час повсякденного життя, особливо настільно-друковані ігри, якими діти можуть вільно користуватися за їх бажанням, а також і на заняттях. У старшому дошкільному віці дидактичні ігри найчастіше використовуються у поєднанні з іншими методами, наприклад із спостереженнями. В ознайомленні з природою використовуються такі види дидактичних ігор: 1) з природними матеріалами; 2) з картинками (у т. ч. настільно-друковані); 3) з іграшками 4) словесні. У дидактичних іграх з природними матеріалами діти оперують з реальними природними об'єктами (овочами, фруктами, листками, квітками тощо), внаслідок чого у дітей формуються реалістичні уявлення про об'єкти природи. Наприклад, у грі «Відгадай, з якого дерева цей листок» вихователь показує листок і просить підбігти до того дерева, яке має такі самі листки. У грі «У кого дітки з цієї гілки» вихователь, показуючи дітям плід з якогось дерева, що росте на ділянці, говорить: «У руках у мене дітка. З якої вона гілки? Раз, два, три, цю гілочку знайди». Діти підбігають до відповідного дерева. В грі «Вершки і корінці» вихователь роздає дітям бадилля городини. На столі у неї лежать корінці. Показуючи дітям моркву, вихователь питає: «Корінець, корінець, де твій вершок?» Дитина, у якої знаходиться надземна частина цієї рослини, піднімається, показує її всім дітям і в нагороду одержує корінець. У наведених прикладах дидактичних ігор з природними матеріалами ставиться мета навчити дітей за листком пізнавати дерева, закріплювати їх назви; закріплювати знання про листки і плоди дерев, кущів; навчити розрізняти городні рослини. У дидактичних іграх зкартинками навчальні завдання вирішуються за допомогою картинок. Наприклад, у грі «Що кому потрібно» вихователь роздає дітям картинки, на яких зображені приміщення, в яких живуть тварини (собача конура, клітка для кроля, пташник тощо). На інших картинках намальовані різні види кормів для тварин: кістки, морква, капуста, зерно та ін. Вихователь ставить на полицю великі картинки з зображенням тварин і починає гру: «Кіт, собака, кролик і півник захотіли їсти. Давайте їх погодуємо. На картинках ви знайдете, чим погодувати і кота, і собаку. Що їсть кіт?» Діти показують відповідну картинку і називають їжу. Після цього картинки ставлять на полицю. Далі вихователь пропонує погодувати собаку, кроля тощо, схвалює правильні відповіді дітей: «Поїли котик, собака та й захотіли відпочити. А будиночків, де вони живуть, немає. Де ж вони, давайте пошукаємо,— продовжує вихователь. У кого на картинці зображено житло собаки? Як воно називається?» Такими запитаннями вихователь змушує дітей згадати, де живуть тварини. Гра закінчується тоді, коли діти розмістять тварин в їхніх житлах. За допомогою цієї гри закріплюються знання дітей про те, чим живляться і де живуть свійські тварини. В роботі з дошкільниками широко використовуються настільно-друковані ігри «Свійські тварини», «Квіти», «Зоологічне лото» тощо. Переважну більшість з них побудовано на принципі лото. Дітям роздають великі картки, у ведучого — маленькі. Хто швидше закриє великі картки, той виграє. Перед дітьми ставиться завдання назвати тварину чи рослину, співвіднести її із своєю карткою. Дидактичні ігри зіграшками найчастіше використовуються в молодших групах для закріплення назв тварин, їхніх характерних ознак, голосів. Наприклад, у грі «Чарівна торбинка» вихователь вносить у групу гарну, яскраву торбинку, в якій лежать різні іграшки. «Той, хто вийме з торбинки іграшку,— говорить вихователь,— розкаже про неї віршик або загадку». Діти виймають іграшки, називають їх, показують окремі частини тіла, імітують звуки, розповідають вірші. Досить широко використовуються словесні дидактичні ігри. Вони проводяться з метою закріплення знань про певні об'єкти природи, навчання дітей класифікувати, виділяти зв'язки в природі, доводити свою думку, узагальнювати. Наприклад, у грі «Буває — не буває» вихователь пропонує грати так: «Я вам буду розповідати, яка буває погода, чим займаються діти і дорослі, а ви повинні уважно слухати і відповідати, буває так чи не буває і чому не буває». Вихователь: «Випав великий сніг, вдарив мороз, і зацвіли проліски». Діти: «Так не буває». Вихователь: «Чому?» Діти: «Сніг і мороз буває взимку, а проліски цвітуть навесні», Отже, в цій грі діти навчаються узагальнювати знання про характерні ознаки пір року, доводити свою думку. Методика проведення дидактичних ігор. Для того, щоб дидактична гра досягла мети, необхідно правильно підібрати її відповідно до віку дітей. Ігрові завдання в іграх мають різний рівень складності. Ігрові завдання в іграх для молодших дошкільників спрямовані на знаходження предмета за словом, за подібністю, виділення окремих ознак тварин, рослин, пізнання предметів за допомогою одного з органів чуттів (на дотик, смак). У старшому дошкільному віці ігрові завдання більш складні: описувати об'єкти природи і знаходити їх за описом, складати ціле з частин, класифікувати, встановлювати причинні зв'язки. Відповідно до цього в молодшій групі проводяться такі ігри: «Відгадай, яка квітка», «Відгадай на смак», «Чия хатка». У середній групі — «Магазин», «Знайди пару» та ін., у старшій групі — «Відгадай, яка це квітка», «Відгадай, де росте», «Коли це буває», «Що я не так сказала», «Плутанина», «Вершки і корінці» тощо. Успіх у проведенні дидактичної гри, інтерес до неї будуть тільки тоді, коли вихователь проведе відповідну роботу по ознайомленню дітей з тими чи іншими об'єктами природи, а закріплення уявлень, підведення дітей до об'єднання спільних ознак буде здійснюватися за допомогою дидактичної гри. Не можна уявити проведення дидактичної гри з дітьми, у яких не буде відповідних знань. При всій майстерності вихователя гри не буде. Обов'язковою умовою гри є те, щоб усе в ній виконувалося охоче, з захопленням, щоб діти діставали від неї велике задоволення, а не сприймали як суху навчальну вправу. Методика проведення дидактичних ігор у різних вікових групах має ряд спільних і відмінних моментів. У молодшій групі 1. Починається гра з сюрпризного моменту з метою зосередження уваги дітей. Наприклад, лялька Таня принесла дітям торбинку. Що ж у ній? 2. Розглядання і коротка бесіда про предмети, з якими діти будуть грати. Це зумовлено потребою пригадати назви, властивою ті, оскільки гра вимагає відповідних знань. 3. Пояснення правил у ході гри. 4. Хід гри. 5. Позитивна оцінка всіх дітей. У середній групі 1. Сюрпризний момент можна використовувати лише у першому півріччі, оскільки у дітей вже сформувався інтерес до гри. 2. Розглядання предметів і коротка бесіда про них. 3. Пояснення правил гри. 4. Закріплення правил (якщо діти добре засвоюють правила після пояснення вихователя, в закріпленні може не бути потреби). 5. Хід гри. 6. Диференційована оцінка дітей. У старшій групі 1. Коротка бесіда про об'єкти природи. 2. Пояснення правил, закріплення. 3. Хід гри у першому варіанті. 4. Пояснення другого варіанта гри, закріплення. 5. Хід гри у другому варіанті. 6. Підсумок гри — оцінка вихователем діяльності дітей у грі. 7. Участь дітей в аналізі і оцінці дій товаришів у грі. Другий варіант гри проводиться з обов'язковим ускладненням завдання, щоб подолання труднощів приносило дітям задоволення. Наприклад, при проведенні дидактичної гри «Відгадай за описом» у першому варіанті діти лише описують зовнішні ознаки рослин. У другому варіанті треба не тільки описати рослину, але й розповісти, чим вона важлива для людини, як використовується. Проведення кожної гри повинно викликати у дітей інтерес та позитивне емоційне ставлення до неї. Наводимо конспект дидактичної гри. Гра «Відгадай за описом». Мета. Закріпити знання про кімнатні рослини, їх зовнішні ознаки, вимоги до умов життя. Розвивати зв'язну мову дітей, виховувати інтерес до рослин. Обладнання. Кімнатні рослини. Хід гри. Вихователь пропонує дітям роздивитися, які гарні кімнатні рослини в кутку природи, пригадати їх назви, розповісти, які рослини люблять більше світла, які менше, які більше полюбляють вологу, які менше. «Давайте зараз пограємося з ними. Хто-небудь з дітей вийде за двері, а ми тим часом домовимося, яку загадати йому рослину, і, коли він ввійде, розкажемо йому, які у неї листки, стебло, квітки, але називати не будемо. Хто відгадає, той вибере свого товариша, який відгадуватиме далі. Перший раз описувати рослину буду я. Виходь, Толику, за двері, а ми домовимося з дітьми, яку рослину будемо загадувати». Вихователь домовляється з дітьми ї, коли дитина, що відгадує, заходить у кімнату, починає розповідати: «У цієї рослини листки круглі з вирізаними краями, пахучі, стебло кругле, міцне, цвіте червоними квітками, що зібрані у зонтик». Дитина відгадує, що це пеларгонія. Далі діти описують рослини самі. Гра продовжується, поки не буде описано 5—6 рослин, після чого вихователь пропонує другий варіант гри. Слід не тільки описати рослину, але й сказати, що вона більше любить: стояти ближче до світла, чи далі, багато вологи чи ні. «Ось послухайте,— каже вихователь,— як я розповім. Це дуже гарна рослина з опушеними листками, які ростуть просто з землі. Цвіте майже весь час рожевими або синіми квітками. Любить, щоб земля була волога, а яскравого сонечка не любить». Діти відгадують, що це сенполія, або узамбарська фіалка. Коли інтерес до гри згасає, вихователь відзначає, хто з дітей був найуважнішим, швидко відгадував. Пропонує дітям визначити, у кого розповідь про рослину була найкращою. Рухливі ігри в ознайомленні з природою розглядаються як засіб закріплення уявлень дітей про повадки, голоси, способи пересування тварин. Багато рухливих ігор, як про це свідчать їх назви «Кіт і миші», «Пташки і кіт», «Квочка з курчатами», «Совушка — сова», «У ведмедя у бору», «Зайці та вовк», «Гуси-гуси», «Хитра лисиця», «Ведмідь і бджоли» та інші, вимагають наявності відповідних уявлень у дітей про спосіб життя, пристосування (до безшумного пересування у сови, кота), характер рухів, голосів тощо. Важливо сформувати їх під час спостережень, перегляду телепередач, кінофільмів, домагатися, щоб під час ігор діти правильно їх передавали у рухах, голосах. |
|
Тема: Незабаром літо. Спостереження за природою влітку. Мета Мета: Вчити учнів робити висновки спостережень за живою та неживою природою, ознайомити з прикметами приходу літа та захопленням... |
ФОРМУВАННЯ СЕНСОРНОГО СПРИЙНЯТТЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ВАДАМИ ЗОРУ У статті подається матеріал щодо формування сенсорного сприйняття дошкільників, що мають вади зору |
|
Лабораторна робота №2 Мета: Ознайомлення та вивчення основних навичок роботи з плапшетним сканером. Ознайомлення з основними прийомами корекції відсканованого... |
Тема: Ознайомлення з вікном текстового редактора ... |
|
Урок №13 Тема. Ознайомлення з групою «теплих» і «холодних» кольорів. Тематичне завдання «теплих» і «холодних» кольорів; закріпити навички створення необхідного кольору змішуванням кольорів; навчати правильно розташовувати... |
Математика 4 клас Ознайомлення з лічильною одиницею – тисячею. Утворення і назви чисел у межах мільйона. Лічба тисячами, десятками тисяч, сотнями тисяч.... |
|
РОЗВИТОК ЕМОЦІЙНОГО СТАВЛЕННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ДО ОДНОЛІТКІВ Демократизація суспільства передбачає високий рівень соціальної орієнтації особистості, гуманізацію взаємин |
ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В СОЦІАЛІЗАЦІЇ СЛАБОЗОРИХ ДОШКІЛЬНИКІВ Анотація. В статті висвітлюється особистісно-зорієнтовані інноваційні освітні технології у роботі зі слабозорими дошкільниками |
|
Урок в темі №2 ТЕМА УРОКУ. Коцюбинський. „Тіні забутих предків. Уславлення... ТЕМА УРОКУ. Коцюбинський. „Тіні забутих предків. Уславлення світлого, здорового життя, яке перебуває в гармонії з природою |
Чуб Н. В. Довідник для батьків дошкільників. Психологія дитини від А до Я Корекційні програми на допомогу практичному психологу ДНЗ/ укл. О.Є. Марінушкіна, Ю. О. Замазій. Х.: Вид група «Основа»,2008 |