Тема „ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Й ГОЛОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ”


НазваТема „ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Й ГОЛОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ”
Сторінка1/17
Дата27.03.2013
Розмір2.32 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Психологія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

САМОСТІЙНА РОБОТА З ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ



Тема 1. „ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Й ГОЛОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ”
1. План

  1. Культурологічний підхід до вивчення історії психології.

  2. Вчинковий принцип в історико-психологічних дослідженнях.

  3. Категоріальний апарат історії психології.


2. Завдання для самостійного опрацювання

1). Ознайомитися з вказаною нижче теоретичною працею за темою та скласти її

стислий конспект:

- Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии //Вопросы психологии, 1971.-N4.-С. 101-113.

2). Теми для рефератів:

- Принципи й підходи до історико-психологічних досліджень;

- Культурологічний підхід до вивчення історії психології;

- Вчинковий принцип в історико-психологічних дослідженнях;

- Головні етапи історії психології;

- Основні категорії в історії психології.
3. Питання для самоаналізу та самоперевірки:

  1. Для чого вивчається історія психології?

  2. Що вивчає історія психології?

  3. Які існують типи й види історико-психологічних концепцій?

  4. Як пов'язано між собою логічне й історичне в історико-психологічних дослідженнях?

  5. В чому полягає зміст культурологічного підходу до вивчення історії психології?

  6. Розкрийте зміст принципу вчинку в історико-психологічних дослідженнях.

  7. Які фактори характеризують науку як самостійну галузь наукового знання?

4. Література

  1. Кдан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. - М., 1990.

  2. Ждан А.Н. История психологии: Охлаждают античности до современности. -М.,2001.

  3. Марцинковская Т.Д. История психологии. - М., 2001.

  4. Основи психології/За ред. 0.В. Киричука, В.А.Роменця. - К., 1995

  5. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии: В 2-х т. -Ростов-на-дону, 1996.

  6. Роменець В.А. Історія психології. - К., 1978.

  7. Ярошевский М.Г. Історія психології. -М., 1985.

ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

Тема 1.

„ПРЕДМЕТ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ Й ГОЛОВНІ ЕТАПИ ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ”

План лекції

  1. Історія психології – особлива галузь знання.

  2. Предмет, завдання, методи й джерела історії психології.

  3. Основні принципи історико-психологічного дослідження.

  4. Проблеми періодизації історії психології.

1. Термін “психологія” давньогрецького походження. Він складений із двох слів: “псюхе” – душа і “логос” – знання або вивчення. Запропонований же був цей термін в Древній Греції, що зробила безцінний внесок у наше розуміння людського життя, а в Європі в XVI столітті. Думки істориків про те, хто винайшов слово «психологія», розходяться. Одні вважають його автором соратника Лютера Філипа Меланхтона, інші – філософа Гокленіуса, що застосував слово «психологія» у 1590 р. для того, щоб можна було позначити ним книги ряду авторів. Це слово одержало загальне визнання після робіт німецького філософа Християна Вольфа, книги якого називалися «Раціональна психологія» (1732) і «Емпірична психологія» (1734). Учитель же Вольфа – Лейбніц користався терміном «пневматологія». До XIX в. це слово не вживалося ні в англійської, ні у французькій літературі.

У XVI в. під «душею» і «логосом» розумілося щось інше, чим у період античності. Наприклад, на думку Аристотеля знання про душ має об'єктом будь-які біологічні явища, включаючи життя рослин, а також ті процеси в людському тілі, що ми зараз вважаємо сугубо соматичними (вегетативними, «рослинними»). Ще раніш під душею розумівся рушійне початок усіх речей, а не тільки організмів. Так, наприклад, на думку давньогрецького мудреця Фалеса, магніт притягає інші тіла тому, що має душу. Це навчання про загальну натхненність матерії – гілозоїзм.

Гілозоїзм бачив у природі єдине матеріальне ціле, наділене життям, зрозумілої як здатність відчувати, запам'ятовувати і діяти. Принцип монізму, виражений у цьому погляді, робив його привабливим для передових мислителів значно більш пізніх епох (Телезіо, Дідро, Геккеля).

Анімізм же (від лат. «аніма» - душа) кожну конкретну річ наділяв надприродним двійником - душею. Перед поглядом людини, що мислила анімістично, світ виступав як скупчення повільно діючих душ. Елементи анімізму представлені, як відзначав Г.В.Плеханов, у будь-якій релігії.

Релігійна ідеологія, що панувала в середні століття, додала поняттю про душ визначений світоглядний зміст (душа розглядався як безтілесна, нетлінна сутність, що переживає тлінне тіло, що служить засобом спілкування з надприродними силами, що випробує воздаяние за земні вчинки).

В епоху Відродження найбільш важливе могли розповісти про душу не професора, кругозір яких був обмежений творами античних авторів і коментарями до них, а люди, уявлення яких не викладалися не в лекціях, ні в книгах, об'єднаних Гокленіусом під загальною назвою «Психологія». Це були лікарі типу Вівеса чи Фракасторо, художники й інженери типу Леонардо да Вінчі, а пізніше – Декарт, Спиноза, Гоббс і багато інших мислителів і натуралістів, що не викладали в університетах і не претендували на те, щоб розробляти психологію. Тривалий час за своїм офіційним статусом психологія вважалася філософською (і богословської) дисципліною. Іноді вона фігурувала під іншими іменами. Її називали ментальною філософією (від лат. mental - психічний), душеслов’ям, пневматологієй. Але було б помилково уявляти її минуле по книгах з цими заголовками і шукати її корені в одній тільки філософії. Концентрація психологічних знань відбувалася на багатьох ділянках інтелектуальної роботи людства. Тому історія психології (до моменту, коли вона біля ста років тому початку вести свій історичний літопис у якості самостійної експериментальної науки) не збігається з еволюцією філософських навчань про душ (так називана метафізична психологія) чи про щиросердечні явища (так називана емпірична психологія).

Інформацію про минуле психології зберігають не що тільки переміняли один одного філософські системи, але й історія природничих наук (особливо біології), медицини, педагогіки, соціології. Об'єктивна природа психіки така, що, знаходячись, у споконвічній залежності від своїх біологічних основ, вона здобуває на рівні людини соціальну сутність. Тому її причинне пояснення необхідно передбачає виявлення її обумовленості природними і суспільно-історичними факторами. Досліджуються ж ці фактори не самою психологією, а відповідними «сестриними» науками, від успіхів яких вона незмінно залежить.

Але і вони, у свою чергу, залежать від її, оскільки досліджувані нею явища і закономірності всупереч епіфеноменалізму (навчанню про те, що психічні акти не мають самостійної цінності і не є причинними факторами поводження) відіграють важливу роль у біологічному і соціальному житті. Неможливо адекватно відобразити становлення психічних проблем, гіпотез, концепцій, абстрагуючи від розвитку знань про природу і суспільство, а також ігноруючи великі області практики, зв'язані з впливом на людину.

Історія науки – це особлива галузь знання. Її предмет істотно інший, чим предмет тієї науки, розвиток якої вона вивчає. Варто мати на увазі, що про історію науки можна говорити в двох змістах. Історія – це що реально відбувається в часі і просторі процес. Це ж відноситься до розвитку науки. Стосовно до психології століттями народжувалися і переміняли один одного представлення про душ, свідомість, поводження. Відтворити правдиву картину цієї зміни, виявити, від чого вона залежала, і покликана історія психології.

Знання історії психології необхідно для розуміння різних теорій і напрямків сучасної психології, шляхів і тенденцій її розвитку. Тільки включення в історичний контекст дозволяє зрозуміти їхня сутність, виявити їхні вихідні позиції, оцінити справжню новизну й усвідомити їхній історичний зміст.

2. Предмет історії психології. На відміну від предмета і методів психології, в історії психології вивчається не сама психічна реальність, а представлення про неї, якими вони були на різних етапах поступального розвитку науки.

Завданням історії психології є аналіз виникнення і подальшого розвитку наукових знань про психіку. За всю історію розвитку психологічних знань відомі три визначення предмета психології: як науки про душ, про свідомість, про поводження. У цілому розвиток психології від науки про душ до науки про діяльнісне походження психіки і свідомості свідчить про прогрес психологічних знань, якщо критерієм прогресу вважати ступінь наближеності до пізнання досліджуваного об'єкта – психічного. У рамках науки про душу психологія була скована поняттям душі як пояснювальним принципом. Відмовлення від нього і перехід до вивчення свідомості зв'язані з виділенням психіки як об'єкт дослідження. При цьому свідомість виступав одночасно і як предмет вивчення, і як пояснювальний принцип. Психологія як наука про поводження була спрямована на подолання суб'єктивізму психології свідомості і вийшла на шляху об'єктивного дослідження. Але цей крок був зроблений за рахунок утрати самого об'єкта вивчення - психіки і свідомості. На нинішньому етапі розвитку психологічної думки відновлюється єдність історично розірваних свідомості і поводження (діяльності) за рахунок реального здійснення об'єктивного підходу до психологічного пізнання.

Методи історії психології. Основний метод історії психології – теоретична реконструкція, опис і критичний аналіз наукових систем минулого. Такий аналіз спирається на методологічні принципи історичного дослідження і виробляється з позиції і стосовно досягнень і проблем сучасної психології. Його результатом є ретроспективне відтворення наукових концепцій, проблем, дослідницьких методів і т.п. у їхній історичній послідовності відповідно до логіки предмета.

Одним з напрямків історичного дослідження є наукова школа. Вивчення наукових шкіл є важливим джерелом розуміння механізму розвитку науки, оскільки дозволяє розкрити саму діяльність по виробництву знань у контексті міжособистісних відносин, побачити наукове спілкування усередині колективу школи, включаючи і такі форми взаємодії між її членами в процесі спільної праці, як зіткнення різних думок, взаємна критика і т.п.

Спеціальних процедур вимагає вивчення архівних матеріалів. Це пошук, коментування, постачання виносками, примітками і т.п.

В історії психології застосовується метод інтерв'ювання. Він являє собою бесіду по заздалегідь складеному дослідником переліку питань, спрямованих на одержання матеріалів відповідно до конкретної задачі дослідження. Прикладами використання цього методу в історії психології є бесіди Р.Івенса, американського психолога, з К.Юнгом, Э.Джонесом, Э.Фроммом і ін.

Біографічний і автобіографічний методи відтворюють атмосферу реального життя, є джерелом знань про духовний розвиток ученого, етапах його наукової праці. Метод відіграє величезну роль у пропаганді науки, дає унікальний матеріал про життя людей науки, науковій творчості.

Аналіз наукових посилань, тобто встановлення частоти цитування наукових праць, виробляється з метою одержання зведень про зв'язки між науковими напрямками, про передній край науки і тенденції її розвитку. Значимість цього прийому для вивчення стану і динаміки наукових досліджень обмежена, оскільки частота цитування визначається не тільки об'єктивною цінністю наукової праці, але й іншими факторами, що впливають на ступінь його популярності в науковому співтоваристві.

Джерела історії психології. Джерелами історії психології є всі матеріали, що відбивають історичний процес нагромадження психологічних знань і, насамперед, праці психологів минулого, а також філософів, у яких досліджуються психологічні проблеми.

Важливим джерелом розвитку психологічних знань є суспільна практика – медицина, навчання і виховання, юридична практика, матеріальне виробництво і т.п.

Джерелом психологічних знань є також інші науки – природознавство (включаючи фізику, хімію, астрономію), мовознавство, етнографія, антропологія й ін.

3. Основні принципи історико-психологічного дослідження. Принцип історизму – основний принцип історичного дослідження. Він жадає від історика розгляду того чи іншого відрізка минулого у всій повноті його конкретного змісту, у системі відповідних соціокультурних умов, як детермінуючий загальною ситуацією в науці і розглянутий у зіставленні з попередніми знаннями. Це дозволяє показати неповторність і унікальність явища, що досліджується. Відповідно до принципу історизму виробляється й оцінка минулого. У ній виявляється те нове, що містить у собі розглянуте знання в порівнянні з попереднім етапом. одночасно повинна бути розкрита неминуча обмеженість будь-якого етапу в розвитку знання в порівнянні з більш пізніми його етапами.

Порушенням принципу історизму в розумінні минулого є презентизм і антикваризм. Презентизм обмежує історичне дослідження лише тим, що має значимість для дійсного етапу розвитку науки і замість вивчення історичного процесу розвитку науки у всій його повноті орієнтується на виділення лише таких фрагментів його змісту, що найбільше відповідають сучасним поглядам. Такий підхід правомірний для рішення визначених дослідницьких задач, що припускають обов'язкову опору на досягнення минулого. Однак вибірковий підхід не може бути узятий на озброєння, коли метою стає відтворення історії науки в цілому. Презентизм призводить до модернізації історичного процесу і суперечить принципу історизму. Суперечить йому й антикваризм, тобто такий підхід, що розглядає минулу історію безвідносно до задач сучасності, як щось застигле, скам'яніле. Така “чиста історія” перетворюється в просту реєстрацію подій у їхній тимчасовій послідовності і не вписується в практику сучасного наукового дослідження.

Відступом від принципу історизму є однобічність і схематизм зображення подій минулої історії. У той же час вимога цілісності і конкретності, пропонована до історичної думки, не тільки не виключає, але обов'язково припускає виявлення в досліджуваному явищі загальної закономірності.

Принцип єдності логічного й історичного. Становлення людського знання має двох сторін – логічне й історичне. логічне спирається на історичну базу пізнання, є узагальненням його досягнень у визначеній системі з її структурною цілісністю. Принцип системи, що був розповсюджений на всі наявні і можливі факти, тобто абсолютизовано, далі звужується і здобуває значення окремого закону. Система знань не витримує тиску з боку змістовного багатства фактів, стає для них номінальною формою, логічне переходить в історичне. Їхній взаємний перехід свідчить про дійсний рух у людських знаннях. Порушенням принципу єдності логічного й історичного є об'єктивізм, що розглядає наукові концепції поза їх реальною соціальною роллю в житті суспільства, а також суб'єктивізм, що виявляється в однобічному підході до добору матеріалу, в умовчуванні якихось чи фактів діячів і приводить до однобічного і, отже, перекрученому представленню про шлях розвитку науки.

Принцип єдності свідомості і діяльності означає, що свідомість і діяльність не протилежні один одному, але і не тотожні, а утворять єдність. Свідомість утворить внутрішній план діяльності, її програму. Таким чином, свідомість виступає стосовно діяльності так само, як зміст виступає стосовно форми. Діяльність утілює, реалізує всі те, що планується, формується, пропонується до виконання свідомістю.

Принцип розвитку психіки в діяльності затверджує, що психіка може бути правильно зрозуміла й адекватне пояснена, якщо вона розглядається як продукт розвитку і результат діяльності. Отже, будь-яке психічне явище обов'язкове повинно розглядатися як би в двох “іпостасях” – як актуальне, нині існуюче, що відрізняється поруч визначених специфічних ознак і в той же час, як результат розвитку, його становлення з іншої, більш примітивної форми. Відповідно до цього принципу дуже важливо установити ті фактори, що вплинули на появу досліджуваного феномена.

Як показали дослідження М.Г.Ярошевського, у становленні наукової картини психічного життя ключова роль належить принципу детермінізму. Принцип детермінізму жадає від історика уміння розкрити спосіб причинного пояснення психічного як обумовленого його факторами, що породжують. Згідно М.Г.Ярошевському, в історії представлені різні типи детермінізму (див. Лекцію 9). Принципи історико-психологічного дослідження в сукупності з конкретними методами складають основу наукового аналізу історичного шляху розвитку психології.

4. Періодизація історії психології. В історії психології розрізняються два великих періоди: перший, коли психологічні знання розвивалися в надрах філософії, а також інших наук, насамперед природознавства; другий – коли психологія розвивалася як самостійна наука. Перший період (VI в. до н.е. – середина ХІХ в.) охоплює близько 2,5 тисячі років, другий – ледве більше сторіччя (середина ХІХ – дійсний час). За словами Г.Еббінгауза, “психологія має довге минуле, але дуже коротку історію”.

Поділ історії психології на три частини – міфологічну (народну), філософську (метафізичну) і наукову не враховують схрещувань їхніх особливостей. Філософська психологія (особливо ідеалістична, якийсь мірою – старожитня матеріалістична) містить у собі міфологічний компонент, найбільше – у трактуванні проблем детермінізму, коли вона деградує до міфологічного представлення про фатум у виді теорії ентелехії, реформізму, віталізму, а також механіцизму. Наукова психологія, що не замикається в границях голої імперії, шукає (і знаходить) філософське обґрунтування, тому що її кардинальні проблеми найчастіше зв'язані з філософією, з філософськими проблемами людини. Такі зв'язки не є чисто психологічними, а стосуються всього людського знання, становлення будь-якої науки. Ідея, що стосується трьох епох у розвитку людського мислення в ідеалістичній формі, уже виступала в історії філософії. У періодизації історії психології варто виходити із сутності основної психологічної проблеми – співвідношення тіла і душі - це співвідношення має поступальний характер. На рівні міфології душу і тіло виступають як відособлені одна від іншої сутності, включені у фаталістичну зв'язаність світових подій. На рівні філософського світогляду представлення про фатум заміняється ідеєю субстанції, що детермінує поводження, а в науковому мисленні – ідея абстрактної субстанції поступається місцем навчанню про активний, творчий характер психічного з постановкою питання про компоненти вчинку – ситуацію, мотивацію – і його здійснення. Розуміння вчинку як визначальної структури людської психології усвідомлення сил, що керують людським поводженням, - от що лежить в основі періодизації історії психології.

Психологію на її багатовіковому історичному шляху вважали наукою про душ, свідомість, психіку, поводженні. З кожним з цих термінів зв'язувався різний предметний зміст. Визначення психології як науці про душ було дано більш двох тисяч років тому. Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини. Психологія як наука про свідомість виникає в XVII в. у зв'язку з розвитком природних наук. Здатність думати, почувати, бажати назвали свідомістю. Основним методом вивчення вважалося спостереження людини за самим собою й опис фактів. Психологія як наука про поводження виникає в ХХ столітті. Задачі психології – спостереження за тим, що можна безпосередньо побачити, а саме поводження, вчинки, реакції людини, мотиви, що викликають учинки, не враховувалися. Психологія як наука, що вивчає факти, закономірності і механізми психіки.

В історії розвитку психології М.Г.Ярошевський виділив 5 рівнів, що умовно називаються: передмеханістичний; механістичний; загальнобіологічний; біопсихічний; соціопсихічний. М.Г.Ярошевський наполягає на “категоріальному” підході в з'ясуванні історико-психологічних процесів. Категоріальне, інваріантне ядро психології він протиставляє системі. Крім категоріального кістяка науки М.Г.Ярошевський показує важливість пояснювальних принципів періодизацій – проблема розвитку, системності.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Ждан А.Н. История психологии: от античности до наших дней. – М., 1990.

  2. Ждан А.Н. История психологии: Охлаждают античности до современности. – М., 2001.

  3. Марцинковская Т.Д. История психологии. – М., 2001.

  4. Основи психології / За ред. О.В. Киричука, В.А.Роменця. – К., 1995

  5. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История и теория психологии: В 2-х т. – Ростов-на-дону, 1996.

  6. Роменець В.А. Історія психології. – К., 1978.

  7. Ярошевский М.Г. Історія психології. – М., 1985.


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17

Схожі:

ПРОГРАМА ВСТУПНОГО ІСПИТУ ЗА ФАХОМ ДЛЯ АБІТУРІЄНТІВ, ЯКІ ВСТУПАЮТЬ...
Поняття про статистику як суспільну науку, її виникнення та розвиток. Предмет і методологічні основи статистики. Етапи статистичного...
Питання до заліку з дисципліни «Історія економіки та економічних вчень»
Предмет, методологічні підходи та методи «Історії економіки та економічної думки»
1. Психологія як наука. Її предмет і завдання Зміст понять «психологія»,...
Предмет, функції психологічної науки і практики в суспільному розвитку. Історія розвитку психологічної науки. Галузі психології....
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
Навчально-методичний посібник з дисципліни «Основи психології та педагогіки»
«Основи психології та педагогіки» усіх форм навчання побудований з урахуванням того, що засвоєння студентами курсу відбувається
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів Зарубіжна література
Зарубіжна література” – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори й головні етапи розвитку світового літературного...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) із поглибленим...
«Зарубіжна література» – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори та головні етапи розвитку світового літературного...
ПРОГРАМА для загальноосвітніх навчальних закладів (класів) із поглибленим...
«Зарубіжна література» – навчальний предмет, об’єктом вивчення в якому є кращі твори та головні етапи розвитку світового літературного...
Предмет та методологічні основи курсу «Історія української культури»
Слід також мати на увазі, що для повноцінного сприйняття навчального матеріалу необхідно виробити установку щодо визнання рівності...
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Харківський...
Тема ВІТЧИЗНЯНАТРАДИЦІЯ В ЕКОЛОГІЇ: МЕТОДОЛОГІЧНІ І КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ БІОСФЕРИ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка