|
|
Скачати 1.89 Mb.
|
Взаємодія правосвідомості та правового регулюванняВплив правосвідомості на право полягає в тому, що вона: - виступає найближчим ідейним джерелом об'єктивного юридичного права; - прогнозує і визначає зміни, вдосконалення, розвиток об'єктивного юридичного права, безпосередньо зумовлює правотворчість; - є засобом, «каналом» тлумачення норм права; - є духовною (ідеологічною) гарантією забезпечення здійснення права, додержання законності (проте здатна відігравати і протилежну роль); - може використовуватися як інструмент подолання прогалин у законодавстві при його застосуванні; - є чинником вибору доцільного, оптимального варіанта поведінки в межах норми (зокрема, при визначенні юридичної відповідальності за правопорушення); - виступає чинником виховання поваги до права. Вплив об'єктивного юридичного права, правового регулювання на правосвідомість виражений у тому, що вони виступають найважливішими джерелами її формування, перетворення і розвитку (щоправда, зміст, напрямок його впливу може бути неоднозначним: він залежить від якості законодавства, його відповідності реальним потребам та інтересам певних соціальних верств; від рівня роботи державного апарату; кваліфікованості і правової культури юристів; стану законності в країні та ін.). Тема 12 Об'єктивне юридичне право у соціальній системі суспільства Положення, викладені у даному розділі, продовжують розкривати місце і роль права у суспільному житті, виявляють різноманітні зв'язки, залежності права з деякими найзвичайнішими суспільними явищами, які його «оточують», дають можливість глибше зрозуміти сутність, призначення і дієвість об'єктивного юридичного права. А таке розуміння сприяє більш ефективному, обґрунтованому, успішному здійсненню будь-якої практичної діяльності, так чи інакше пов'язаної з правовим регулюванням суспільних відносин. Отже, знання зазначених положень, які мають бути складовою частиною світоглядних уявлень кожної людини, становлять теоретико-методологічний фундамент вироблення й використання вмінь та навичок практичної юридичної діяльності. 1. Деякі співвідношення Будучи одним із неодмінних складників соціальне неоднорідного суспільства, об'єктивне юридичне право існує в оточенні інших різноманітних соціальних явищ, які так чи інакше, з одного боку, впливають на нього, а з другого — самі зазнають його впливу. Тільки з'ясувавши зміст і напрямки таких «контактів», можна зрозуміти сутність об'єктивного юридичного права, його глибинні закономірності, його роль і можливості, «соціальні здібності» у суспільному житті. Розглянемо деякі співвідношення. Співвідношення економіки і права: - економіка (виробничі відносини) визначає право; цей вплив може бути як прямим, безпосереднім (наприклад, право держави розпоряджатися тими засобами виробництва, власником яких вона є), так і опосередкованим (наприклад, визначення державою розміру податків, встановлення правил технічної та екологічної безпеки, визначення мінімуму заробітної плати, терміну відпустки); - економіка визначає право здебільшого не безпосередньо, а опосередковано, тобто через інші соціальні явища (соціальну, зокрема класову, структуру суспільства, політику, правосвідомість тощо); - крім економіки, на право мають різний вплив також інші соціальні явища; - право, у свою чергу, діє на економіку — має так званий зворотний вплив на неї. Співвідношення політики і права: - право залежить від політики (насамперед політики домінуючої частини суспільства — групи, класу); право є формою прояву політики цієї частини суспільства; - у праві виражена тільки та політика домінуючої частини суспільства, якої вона прагне і якій: здатна надати загальної обов'язковості за допомогою держави; - право — це серцевина, концентрований вираз політики домінуючої частини суспільства; - політика в праві формується у вигляді формально визначених прав і обов'язків; - політика, зі свого боку, залежить від права, оскільки воно є засобом а) виразу, декларування політики, б) здійснення, реалізації політики, в) захисту, гарантування політики, г) переконання, пропаганди на користь певної політики. 2. Взаємозв'язок держави і права Право (як юридичне явище) і держава виникають водночас, вони обопільне залежні. Зокрема, слід мати на увазі, що соціальні причини, внаслідок яких сформувалось об'єктивне юридичне право, є тими самими, що й причини, які спонукали до утворення держав (тому й немає потреби ще раз висвітлювати ці чинники стосовно такого права). Право залежить від держави: у його виникненні, походженні; сталості й недоторканності; здійсненні, впровадженні в життя; у розвитку, вдосконаленні і в авторитетності, нарешті престижі. Держава залежить від права: у своїй організації, побудові, структурі; у вдосконаленні, розвитку; у здійсненні її функцій; в авторитетності, престижі. Коли йдеться про здійснення функцій держави, то розрізняють його правові й неправові форми. Правові форми виконання функцій держави — це такі її дії, які полягають у вчиненні (зокрема, у прийнятті, встановлені, виданні) правових (юридичних) актів. Правовий (юридичний) акт — це формально-обов'язкове волевиявлення держави ( її органу або уповноваженого нею суб'єкта). Види юридичних актів: 1) за юридичною, тобто владно-регулятивною природою,— правотворчі (нормативно-правові), правотлумачні (правороз'яснювальні, інтерпретаційні), правозастосовні (індивідуально-правові); 2) за способом, формою об'єктивації, зовнішнього прояву — письмові (документальні), усні (вербальні), конклюдентні (фізичні вчинки, діяння). Залежно від різновиду найчастіше використовуваних державою юридичних актів розрізняють такі правові форми виконання Ті функцій: - установча діяльність (утворення, реорганізація, Ліквідація органів та інших організацій держави); - правотворча діяльність (встановлення або • санкціонування правових (юридичних) норм, тобто формально-обов'язкових правил поведінки загального характеру); - правозастосовна діяльність (встановлення, на основі й відповідно до юридичних норм, індивідуальних формально-обов'язкових правил поведінки щодо тих суб'єктів, які мають здійснити ці норми); - правоохоронна діяльність (застосування заходів примусу щодо тих осіб, які порушують приписи юридичних норм). Неправові форми виконання функцій держави: матеріально-технічна діяльність (виробництво певних благ, надання послуг); організаційна діяльність (здійснюване неюридичними засобами, тобто без видання юридичних актів, встановлення зв'язків, взаємин між виконавцями закону, спрямування їхньої поведінки на виконання закону). 3. Функції права (правового регулювання) Функції права висвітлюють предметно-змістовну роль, «роботу» права у суспільстві. Тому знання функцій права дає можливість скласти уяву про те, що саме очікувати від функціонування права (правового регулювання). Крім того, через пізнання функцій права усвідомлюється соціальна значущість юридичної діяльності, а також діяльності тих посадових осіб, чия робота так чи інакше «вплетена» у процес правового регулювання. Функції права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство (суспільні відносини). Види функцій права (правового регулювання) Функції права розподіляють на загальносоціальні та спеціально-соціальні (регулятивні). До загальносоціальних функцій належать: - гуманістична (здійснення і захист прав людини, прав нації, народу, людства); - організаторська (встановлення, зміна і припинення відносин між учасниками суспільного життя); - управлінська (спрямування, направлення діяльності учасників суспільного життя на виконання певних соціальних завдань, розв'язання певних соціальних проблем); - комунікативна, (інформування учасників суспільного життя про державно-владну волю, забезпечення їх заочного «спілкування» з правотворчими органами держави); - орієнтаційна (вказівка на припустимі, соціальне прийнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб, запитів учасників суспільного життя); - оцінювальна (кваліфікування, оцінювання з точки зору закону держави, начебто її «очима», власних вчинків, а також поведінки інших суб'єктів); - ідеологічно-виховна (участь у формуванні у людей певного світогляду, прищепленні їм певних моральних, правових, політичних поглядів); - пізнавальна або гносеологічна (здатність об'єктивного права виступати джерелом знань про основні «параметри» суспільства — його економічний, соціальний і державний устрій, мораль, культуру, звичаї, про взаємини між класами, націями, різними соціальними групами і верствами тощо). Зазначені функції є загальносоціальними у тому розумінні, що вони здійснюються за допомогою не тільки права, але й — тією чи іншою мірою — майже всіма соціальними явищами, зокрема іншими соціальними нормами, суспільною свідомістю (передовсім моральною), політикою, релігією, мистецтвом, громадськими об'єднаннями тощо. Ті ж функції, які здатне виконувати лише (або найбільш ефективно) саме право, є його спеціально-соціальними функціями. До них належать: - закріплююча (утвердження, підтримування суспільних відносин, які виникли ще до прийняття відповідного закону, іншого нормативного акта); - стимулююча (сприяння розвиткові таких відносин), - творча (ініціювання, «породження», формування таких суспільних відносин, яких взагалі не існувало до видання відповідного закону); - обмежуюча (встановлення рамок, «кордонів», щодо існування певних відносин, гальмування, недопущення їх поширення, збільшення); - витіснююча (сприяння зменшенню або усуненню з життя певних відносин). Тема 13 Історична типологія об'єктивного юридичного права. Сутність права соціально-демократичної орієнтації Практичне значення положень, викладених у даній темі, полягає насамперед у тому, що вони впливають на формування вихідних, світоглядних засад будь-якої діяльності суб'єктів у сфері відносин, урегульованих об'єктивним юридичним правом. Такі засади визначають загальний підхід, кут зору у кожному випадку встановлення, тлумачення, застосування та реалізації норм цього права. Вони «спрацьовують» навіть тоді, коли це раціонально не усвідомлюється, коли на них не посилаються в юридичній діяльності, в юридичних актах. Так чи інакше, знання зазначених положень сприятиме забезпеченню гуманності, справедливості, прогресивності правового регулювання. 1. Типологія права Неодмінною умовою пізнання соціальної сутності об'єктивного юридичного права (як і сутності держави) є історична типологізація численних найрізноманітніших правових (юридичних) систем — тих, що існували колись, і тих, що існують зараз. Історичний тип права — це сукупність суттєвих рис, притаманних усім правовим системам, які спираються на певний тип виробничих відносин і відповідний тип держави та виражають соціальну сутність і спрямованість правового регулювання у соціальна неоднорідному суспільстві. Поділяти право, правові системи на ті або інші різновиди (класи, групи, типи) можливо й за іншими критеріями, зокрема за характером домінуючих джерел (зовнішніх форм права), за Історичною послідовністю формування («за хронологією»), за особливостями, методів, засобів забезпечення, за співвідношенням типів правового регулювання (співвідношення дозволів, обов'язків, заборон) та ін. Усі зазначені класифікації, відображаючи певні реальні аспекти, грані, сторони права, правового регулювання, мають істотне пізнавальне й практичне значення. Проте жодна з них неспроможна дати відповідь на питання, волю якої саме частини соціальне неоднорідного населення певної держави (або групи держав) виражає дане право. А без такої відповіді його соціальна сутність залишається нерозкритою, прихованою. Оскільки об'єктивне юридичне право є продуктом державної діяльності, згадана типологізація не може не збігатися в принципі із зазначеною раніше типологією держави (тема 4). Тому необхідно виділяти такі історичні типи об'єктивного юридичного права: - племінно-бюрократичний; - рабовласницький; - феодальний; - буржуазний; - перехідний від буржуазного до соціально-демократичного (право соціально-демократичної орієнтації); - соціально-демократичний (у майбутньому). Останній із зазначених типів права є сьогодні (як і відповідний тип держави) лише передбачуваним, прогнозованим. Поняття права такого типу можна визначити у першому наближенні таким чином: Соціальне-демократичне право — це система формально-обов'язкових норм загального характеру, які встановлені або санкціоновані соціально-демократичною державою, виражають волю більшості населення країни — трудящих-власників спрямовані на регулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі і забезпечують реальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації, народу на загальнолюдських засадах свободи. справедливості, солідарності. 2. Основні принципи об'єктивного юридичного права Принцип права — це керівні засади (ідеї), які зумовлюються об'єктивними закономірностями існування й розвитку людини та суспільства і визначають зміст і спрямованість правового регулювання. Значення принципів права полягає в тому, що вони у стислому вигляді, концентровано відображають найсуттєвіші риси права, є начебто його квінтесенцією, «обличчям». Види принципів права: загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві. Загальнолюдські принципи юридичного права — це юридичні засади, ідеали, які зумовлюються певним рівнем розвитку людської цивілізації, втілюють найкращі, прогресивні здобутки всесвітньої правової історії і широко визнані в міжнародних нормативних документах. До них належать, зокрема, такі засади: - в об'єктивному праві мають закріплюватися й захищатися основні права людини, свобода людей та їхніх об'єднань; - юридична (формально визначена й загальнообов'язкова) рівність однойменних суб'єктів і перед державою, і перед законом; - вихідним, первинним офіційним джерелом суб'єктивних юридичних прав і обов'язків особи має бути тільки закон як акт нормативного волевиявлення вищого представницького органу державної влади або прямого волевиявлення народу (референдуму); - взаємопов'язаність (єдність) юридичних прав і обов'язків; - поведінка людей, а також їхніх об'єднань повинна регулюватись, як правило, за загальнодозволенним типом: «дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом»; - діяльність органів і службових осіб держави має регулюватись, як правило, за спеціальнодозволенним типом; «можна робити лише те, що прямо дозволено законом»; ' "' - закріплення в нормах об'єктивного права процедурно-процесуальних механізмів (порядку) здійснення та захисту суб'єктивних юридичних прав і виконання обов'язків людей та інших суб'єктів суспільного життя; - правосуддя (розв'язання суперечок, конфліктів з приводу здійснення прав і обов'язків окремими особами та іншими учасниками суспільного життя) здійснюється спеціальними незалежними органами держави — судами — і має бути найефективнішою юридичною гарантією прав людини; - юридична відповідальність особи може мати місце тільки в разі вчинення нею винного протиправного діяння; - презумпція невинності особи (особа вважається невинною доти, доки її вину у вчиненні правопорушення не встановлено судом або іншими компетентними органами держави у визначеному законом порядку). Типологічні принципи об'єктивного юридичного права — це такі його керівні засади (ідеї), які властиві усім правовим системам певного історичного типу, відображають його соціально-змістовну сутність. 3. Перехідний тип права соціально-демократичної орієнтації Право соціально-демократичної орієнтації — це система загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлені або санкціоновані державою, зорієнтованою на соціальну демократію, виражають волю більшості населення країни, спрямовані на врегулювання відносин відповідно до цієї волі і загальносоціальних потреб (зокрема, з метою створення умов для здійснення і захисту основних прав людини, нації, народу) та забезпечуються державою. За сучасних умов право такого типу існує у двох основних різновидах: а) право держав, які існують у промислове розвинених країнах соціально-орієнтованого капіталізму; б) право держав, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення. Типологічні принципи права соціально-демократичної орієнтації: - гуманізація права — поступове втілення у законодавство загальнолюдських принципів права; розширення законодавчого закріплення основних прав людини; піднесення рівня справедливості правового регулювання, зокрема при встановленні заходів державного примусу; розширення сфери загальнодозволенного регулювання; - соціалізація права — спрямованість на забезпечення консенсусу між різними соціальними верствами, класами, групами; збільшення питомої ваги законодавства, яке гарантує соціальну захищеність кожної людини; - «цивілізація» права — закріплення й охорона різноманітних форм власності на засоби виробництва та інші об'єкти, забезпечення економічної свободи власників; - сприяння затвердженню засад правової держави; - «етнізація» та інтернаціоналізація права — відтворення у законодавстві кращих національно-правових надбань та певна уніфікація правового регулювання в деяких міждержавних союзах (наприклад, в Європейському Союзі або Співдружності Незалежних Держав, утвореній у 1991 р.). Одна з особливостей сучасних перехідних правових систем соціально-демократичної орієнтації полягає в тому, що їх основні типологічні принципи поступово виповнюються загальнолюдськими правовими засадами, все більше наближаються, «піднімаються» до рівня останніх. У цьому вбачається невпинний поступ, нездоланність правового прогресу, впровадження найкращих юридичних здобутків людської цивілізації у суспільну практику. 4. Конкретно-історичні та інші принципи права Конкретно-історичні принципи права — це засади, які відображають специфіку права певної держави у реальних соціальних умовах (наприклад, принцип федеративності права в Російській Федерації або у СІЛА). Галузеві й міжгалузеві принципи права. Галузеві принципи права охоплюють лише одну, а міжгалузеві — кілька галузей права певної держави (наприклад, галузевий принцип диспозитивності у цивільному праві; міжгалузевий принцип гласності судочинства у цивільно-процесуальному й кримінально-процесуальному праві). Загальнолюдські і типологічні принципи об'єктивного юридичного права входять до предмета науки загальної теорії права і держави. Дослідження й формулювання інших різновидів правових принципів здійснюють відповідні галузеві юридичні науки. |
| 1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства... |
| Гуцуляк Олег Борисович Явище сучасного неоязичництва: сутність та прояви Бога як внутрішнього світу людини. Аналогічне явище має місце у протестантизмі (рух “Люди Ісуса”) тощо |
Розд і л I ОСНОВНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧНІВ ШКОЛИ Стаття 1 Стаття Усі учні є вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними |
| Питання на іспит з конституційного права Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні способи закріплення прав і свобод людини та громадянина |
49 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина Права людини це Ті соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних... |
| Урок з етики у 6 класі на тему: Вчитель: Тарасевич Ніна Миколаївна Мета: розкрити поняття „ права людини”, „ права дитини”, „Обов'язки людини і громадянина України” |
Права і свободи людини Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, висловлювати власні судження про значення прав людини і дитини |
| 1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Година спілкування (5 клас). Права та обов ’ язки дитини. Поняття гідності. Мета Мета: поглибити знання учнів про основні права дитини, ознайомити з деякими нормативно-правовими актами щодо прав людини (Конституцією... |