|
|
Скачати 1.89 Mb.
|
| Тема 7 Механізм та апарат держави Кожній людині доводиться вступати у певні відносини з тими чи іншими органами держави та іншими її організаціями. Тому для успішної діяльності кожному суб'єкту необхідно знати призначення і види цих органів, їхні зв'язки, взаємозалежності, юридичні можливості та ін. Саме ці питання висвітлюються у даній темі. Цілком очевидно, що для юристів практичне значення наукових положень про органи та інші структури держави важливіше ніж для будь-кого. 1. Загальна характеристика механізму держави Кожна держава для здійснення своїх завдань і функцій повинна створювати різноманітні структури. Механізм держави — це система всіх державних організацій, які виконують Ті завдання і реалізують її функції. Серед таких організацій розрізняють: державні підприємства, державні установи (заклади), державні органи (органи держави). Державні підприємства — це ті формування, які утворені державою для здійснення матеріально-виробничої діяльності або для надання певних матеріально-побутових послуг і функціонують на засадах госпрозрахунку і самоокупності. Державні установи (заклади) — це ті організації, які утворені державою у невиробничій сфері для виконання гуманітарних завдань і функціонують в основному на основі бюджетного фінансування. Органи держави — це ті організації держави, які вона наділила владними повноваженнями щодо інших учасників суспільного життя та необхідними матеріальними засобами для здійснення цих повноважень. Владні повноваження державного органу полягають у можливості встановлювати формально обов'язкові правила поведінки загального чи індивідуального характеру (юридичні приписи) та домагатись, забезпечувати їх виконання. Особливість владних повноважень державного органу: вони нерідко виступають одночасно і його правом, і обов'язком (наприклад, повноваження прокуратури здійснювати нагляд за законністю). Сукупність передбачених у законі або іншому нормативно-правовому акті прав та обов'язків органу держави становить його компетенцію. Люди, які працюють у будь-яких державних організаціях, поділяються на робітників і службовців. Робітник — це людина, котра працює у штаті підприємства або іншої державної організації і за внормовану державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції виробничого характеру. Державний службовець (державна посадова особа) — це людина, яка працює у штаті державної організації і за встановлену державою заробітну плату виконує певні службові (посадові) функції невиробничого характеру. Види державних службовців: керівники (службовці, наділені владними повноваженнями щодо інших членів колективу відповідної державної організації); спеціалісти (службовці, які мусять мати певні професійні знання для виконання відповідних професійних обов'язків без владних повноважень); технічний персонал (службовці, на яких покладається виконання допоміжних функцій, що не потребують спеціальної професійної підготовки і владних повноважень). 2. Загальна характеристика апарату та органів держави Органи держави, як правило, утворюють єдину внутрішньо узгоджену систему, яку, зважаючи на її специфіку у механізмі держави в цілому, слід відобразити окремим, спеціальним поняттям — «апарат держави» («державний апарат»), Апарат держави (державний апарат) — це система всіх органів держави, які виконують і'і завдання та функції. Орган держави — це структурно організований колектив державних службовців (або один державний службовець), котрі наділені владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань і функцій держави. Види органів держави розрізняються: 1) за місцем, у системі державного апарату: а) первинні — створюються шляхом прямого волевиявлення всього (або певної частини) населення й уособлюють суверенітет держави; б) вторинні — всі інші органи, які створюються первинними, походять від них, їм підзвітні; 2) за змістом або напрямком державної діяльності: а) органи законодавчої влади; б) глава держави; в) органи державного управління (виконавчої влади); г) судові органи; д) органи контрольно-наглядові; 3) за способом утворення: а) виборні; б) призначувані; в) ті, що успадковуються; 4) за часом функціонування: а) постійні; б) тимчасові; 5) за складом: а) одноособові; б) колегіальні; 6) за територією, на яку поширюються їхні повноваження: а) загальні (центральні); б) місцеві (локальні). До державних органів долучаються органи місцевого самоврядування, які на локальному рівні виконують переважно юридичними засобами низку владних функцій, хоча формально вони не вважаються офіційними представниками (органами) держави. Це так звані муніципальні органи. Первинні муніципальні органи утворюються (обираються) громадянами, що проживають у межах певної адміністративно-територіальної одиниці (тобто певною територіальною спільністю). Вони теж тією чи іншою мірою задіюються до виконання державних завдань і функцій. 3. Принципи і риси апарату держав соціально-демократичної орієнтації. Його склад Апарат держав соціально-демократичної орієнтації: - виражає і виконує волю більшості населення (принцип демократизму); - визнає, допомагає здійснювати, охороняє й захищає основні права людини (принцип гуманізму); - забезпечує згоду, консенсус між різними частинами суспільства, баланс різноманітних інтересів (принцип соціально-політичної справедливості); - визнає і рівною мірою сприяє здійсненню, охороні та захисту основних прав титульної (корінної) нації та всіх інших націй, що живуть у даній державі (принцип національної рівноправності); - свою діяльність спрямовує на виконання законів, здійснює на підставі законів і в порядку, ними передбаченому (принцип законності); - будується на основі єдності й незалежності державної влади як єдиного носія та виразника суверенітету народу (нації), його права на самовизначення (принцип суверенності державної влади); - розподіляє основні функціональні напрямки діяльності (нормотворчість, законовиконання, судочинство, нагляд і контроль) між відповідними спеціалізованими системами органів (принцип розподілу влади); - у своїй діяльності основну роль відводить організаційним та виховним методам; методи примусу мають відносно другорядне, допоміжне значення (принцип ненасильства); - свої функції виконує із залученням до співпраці муніципальних органів та різноманітних громадських об'єднань (принцип громадськості). Апарат держави соціально-демократичної орієнтації складається, у найбільш загальному вигляді, з таких частин, ланок: Орган законодавчої влади (парламент) Основне призначення, «покликання» парламенту — бути представником (представницьким органом) всього дорослого населення держави, усіх його частин з тим, щоб виражати і проводити у життя його волю та інтереси. Основними напрямками діяльності парламенту є прийняття законів держави (законодавча функція), контроль за їх виконанням (контрольна функція) та регулювання фінансових коштів, бюджету держави (фінансово-розпорядча функція). Ці функції парламент виконує як безпосередньо, так і через утворювані ним комісії, комітети та ін. У державах соціально-демократичної орієнтації парламент (у різних країнах він має різні назви — Національні збори, Верховна Рада, Конгрес, Сейм тощо) утворюється, як правило, шляхом проведення загальних рівних виборів. Він може не поділятися на частини — бути однопалатним (Україна, Фінляндія, Угорщина, Греція, Данія, Швеція, Болгарія та ін.) або ж складатися з двох частин — палат (Англія, США, Росія, Австрія, Італія, ФРН, Норвегія та ін.). Двопалатна структура парламенту (бікамералізм) найбільш виправдана у тих країнах, де існує федеративний державний устрій. Палати парламенту зазвичай відрізняються порядком (правилами) формування та повноваженнями (компетенцією). Основна ідея парламенту може, проте, зазнавати певних деформацій у тих випадках, коли, скажімо, не всі повнолітні громадяни беруть участь у його виборах (зокрема, у формуванні другої палати) або коли верхня палата значно обмежує, гальмує діяльність першої, нижньої, або ж коли інші вищі органи держави (глава держави, уряд, вищі судові інстанції) коригують рішення парламенту, так чи інакше впливаючи на нього. Глава держави Призначення цього органу (президента, монарха) — уособлювати державу, її народ (націю), представляти її у зовнішніх відносинах, координувати, узгоджувати діяльність інших структур держави. Для виконання зазначених функцій глава держави формує відповідні служби, організації. У президентських республіках або дуалістичних монархіях глава держави, крім того, формуючи та очолюючи вищий орган виконавчої влади (уряд), спрямовує його діяльність або ж безпосередньо керує ним. Виборний глава держави (президент) обирається або всім населенням (переважно у президентських республіках), або ж парламентом чи, принаймні, за його участю (здебільшого у парламентських чи у республіках змішаної форми правління). У ряді держав існує посада віце-президента (США). Органи виконавчої влади Вони звичайно поділяються на вищі (уряд, який у різних країнах має різні власні назви: Рада Міністрів, Кабінет Міністрів та ін.), центральні (міністерства, інші відомства) та місцеві (утворювані центральними органами виконавчої влади їхні представництва на відповідних територіях (адміністрації, управління, комітети, відділи, департаменти та ін.). Ці органи покликані, викочуючи прийняті парламентом закони, здійснювати повсякденне оперативне управління відповідними ділянками суспільного і державного життя. Уряд формується (починаючи з його глави — прем'єр-міністра) президентом, монархом (відповідно у президентській республіці чи в дуалістичній монархії) або ж парламентом (у парламентській республіці або в парламентській монархії). У своїй діяльності уряд підзвітний тому органові, який його утворив. Тому зміна домінуючої у парламенті політичної партії (при парламентарній формі державного правління) або обрання президентом особи з іншою політичною програмою, ніж у його попередника, звичайно тягне за собою призначення нового прем'єр-міністра та й, зрештою, усього уряду, а також значної частини вищого чиновництва. Що ж стосується місцевих органів виконавчої влади, то їх персональний склад може залишитись при цьому майже без змін, оскільки вони зобов'язані беззастережно виконувати вказівки вищестоящої адміністрації. Вважається, що на локальному рівні органи державного управління «відділені» від політики і мають бути лояльними до держави, яку б політику вона не проводила. Ясна річ, домогтися цього на практиці вдається, із зрозумілих причин, далеко не завжди. Дається взнаки, зокрема, соціальна неоднорідність різних прошарків державних службовців (вищої, середньої та нижчої ланок управлінської системи, військових і цивільних посадових осіб тощо). Судові органи Основне призначення судових органів полягає у розв'язанні конфліктів, суперечок між суб'єктами права, у захисті та відновленні їхніх прав, у притягненні правопорушників до юридичної відповідальності. У державах соціально-демократичної орієнтації ці органи характеризуються, так би мовити, плюралістичністю (здійснюють конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, арбітражне, військове та інші види судочинства), що дозволяє застосовувати диференційовані процедури для вирішення справ, котрі виникають у різних сферах суспільного життя, а тому відзначаються неабиякою специфікою. Прийнято розрізняти органи загального і спеціального судочинства (наприклад, військові трибунали). У різних державах стосовно різних судових органів існують, ясна річ, неоднакові правила щодо формування суддівського корпусу (призначення, затвердження, вибори суддів). Контрольно-наглядові органи Хоча ці структури утворюються тими або іншими вищими органами держави (парламентом, президентом чи ін.), проте у системі державного апарату вони посідають окреме місце маючи власну, чітко визначену компетенцію, вони відіграють відносно самостійну роль у державі і суспільстві. До них належать, наприклад, прокуратура, омбудсмен (уповноважений парламенту з питань прав людини і громадянина). Ці органи не є ланкою, елементом, частиною якихось інших державних структур і тому можуть розглядатись як окремий різновид органів держави. Тема 8 Держава у політичній системі суспільства Оскільки державна діяльність завжди має безпосередньо політичний характер, вона повинна відповідати об'єктивним закономірностям політики, спиратися на них. Ряд таких закономірностей якраз і розкриває теорія політичної системи і політичної організації суспільства, котра є складовою частиною науки про об'єктивні закономірності політики — політології. Тому засвоєння положень, викладених у даній темі полегшує загальну орієнтацію у складній, розгалуженій мережі різноманітних політичних утворень, об'єднань, організацій. Вивчення теорії політичної системи також сприятиме формуванню навичок політичного аналізу діяльності держави, опануванню організаційними засобами співпраці, взаємодії державних органів з іншими структурами політичної системи суспільства. Оволодіти такими навичками мусить кожен юрист, кожна службова особа в державному апараті. 1. Загальнотеоретична характеристика політичної системи суспільства Держава — хоч і стрижнева, найважливіша, проте не єдина політична організація у суспільстві. Вона перебуває, живе в оточенні інших організацій, утворень, формувань, які так чи інакше стираються, взаємодіють з нею — співпрацюють або конфліктують, впливають (або прагнуть вплинути) на державу і водночас зазнають, тією чи іншою мірою, впливу з її боку. Отже, всі вони, чи прямо, чи більш опосередковано, беруть участь у політиці, у політичному житті суспільства, у політичних стосунках, насамперед з державою. Тому вивчення держави крізь призму цих стосунків дозволяє поглибити і конкретизувати уявлення про її соціальне призначення і роль у суспільстві, про фактори, якими зумовлюється її діяльність. Політична система суспільства (у широкому розумінні) — це система всіх політичних явищ, що існують у соціальна неоднорідному, зокрема класовому, суспільстві. Елементи політичної системи суспільства; - суб'єкти (носії) політики — класи, нації, соціальні прошарки, групи; представники їхніх інтересів — різноманітні об'єднання, організації (зокрема держава) — і, нарешті, люди (особистості); - політичні відносини, стосунки; - політична свідомість (політична ідеологія та політична психологія) суб'єктів політики; - політичні норми — загальні правила поведінки у політичних стосунках. Політична система суспільства (у вузькому розумінні) — це система всіх державних і недержавних утворень (організацій), громадських об'єднань і трудових колективів соціальне неоднорідного (зокрема, класового) суспільства. Політичну систему у вузькому розумінні іноді називають політичною організацією суспільства. 2. Загальнотеоретична характеристика елементів політичної системи Елементи політичної системи (політичної організації) суспільства: - державні утворення — органи держави; організації, які не мають владних повноважень (підприємства, установи); - громадські об'єднання — громадські організації (зокрема, політичні партії), органи громадської самодіяльності, громадські рухи; - недержавні підприємства та установи; - трудові колективи. Механізм політичної влади — це система всіх організацій та інших об'єднань домінуючої частини соціально неоднорідного (зокрема, класового) суспільства, за допомогою яких вона здійснює керівництво всім суспільством. Механізм політичного опонування (опору) — система всіх організацій та інших об'єднань соціально неоднорідного (зокрема, класового) суспільства, що виражають волю соціальних груп, інтереси яких суперечать існуючій у даному суспільстві політичній владі. Політична опозиція, яка використовує механізм політичного опонування, поділяється на радикальну (вона ставить за мету зміну суспільного ладу зокрема форм власності на засоби виробництва, або державного ладу, зокрема форми правління чи державного устрою) і нерадикальну (яка прагне до зміни форм, методів, темпів здійснення державної політики, її певної переорієнтації, до заміни осіб, що очолюють вищі органи держави). Держава — центр, ядро політичної системи суспільства. Це зумовлюється тим, що тільки держава: - виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення, суспільства (хоча в дійсності вона представляє інтереси насамперед певної його частини); - є уособленням суверенітету народу (нації), природним реалізатором його права на політичне самовизначення; - здатна забезпечити і захистити основні права людини, всіх і кожного, хто перебуває на її території; - спроможна задовольняти загальносоціальні потреби, виконувати загальносоціальні функції у керівництві суспільством; - має у своєму розпорядженні специфічний апарат, без якого виконати зазначені функції неможливо; - може встановлювати формально-обов'язкові для всіх суб'єктів загальні правила поведінки — юридичні норми; - володіє владою суверенною, тобто верховною, повною і самостійною, формально незалежною. Громадське об'єднання — це добровільне формування громадян (фізичних осіб), створене ними на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод. Види громадських об'єднань Громадські об'єднання розрізняють: 1} за порядком утворення та формами діяльності — громадські організації, органи громадської самодіяльності, громадські рухи; 2) за критеріями (умовами) членства — об'єднання з формально фіксованим (документованим) членством, об'єднання з формально нефіксованим (недокументованим), вільним членством; 3) за кількістю членів (за ступенем залучення населення) — масові та елітарні; 4) за внутрішньою організаційною структурою — централізовані (ієрархізовані, внутрішньо субординовані) і децентралізовані; : 5) за соціальною сферою діяльності — політичні, економічні, наукові, екологічні, спортивні, мистецькі тощо; 6) за територією діяльності — місцеві (обласні, міжобласні, міські, районні тощо), загальнодержавні (зокрема, республіканські), міждержавні (у конфедераціях, союзах, держав), міжнародні (всесвітні, регіональні); 7) за соціально-правовим статусом — легальні (юридичне дозволені, офіційно зареєстровані відповідною державою), долегальні (тимчасово незареєстровані), нелегальні (офіційно заборонені відповідною державою, підпільні); 8) за соціальною значущістю для існування і розвитку суспільства — прогресивні, консервативні, реакційні. Громадська організація — це добровільне об'єднання людей, яке створене для задоволення та захисту суспільних, колективних чи особистих потреб його учасників і функціонує на засадах рівності та самоврядування. Види громадських організацій: На громадські організації, безперечно, повністю поширюється схарактеризована вище класифікація громадських об'єднань. Але, крім того, за соціальною підставою утворення та залежно від характеру потреб, для задоволення яких засновуються громадські організації, вони поділяються на: 1) організації, які створюються залежно від форм участі громадян у виробництві або в суспільному житті для задоволення суспільних чи колективних потреб (профспілки, політичні партії); 2) організації, які створюються для задоволення особистих потреб (спілка книголюбів, спортивне товариство). Політична партія — це добровільне об'єднання громадян, котре виражає волю певної соціальної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснювати вплив на формування і політику органів держави, місцевого самоврядування відповідно до своєї програми розвитку суспільства. Види політичних партій До видового поділу політичних партій цілком прийнятною є викладена раніше загальна класифікація громадських об'єднань. Проте, окрім неї, політичні партії розрізняють: 1) за соціальною спрямованістю програми і діяльності — соціально-демократичні, соціалістичні, народно-демократичні, національно-демократичні, ліберально-демократичні, релігійно- (християнсько) демократичні, комуністичні, націоналістичні тощо; 2) за соціальною базою — партії, які виражають інтереси певного класу або його частини, інтереси певної нації, народності, інтереси прихильників певної релігії чи іншого позакласового і наднаціонального світогляду, інтереси іншої соціальної групи; 3) за методом здійснення своєї програми — революційні, реформаторські; 4) за представництвом у вищих органах влади — правлячі, опозиційні. Функції партій: — представницька — виявлення, відображення й обґрунтування інтересів певної частини суспільства; - програмна — розробка відповідно до цих інтересів політичної програми суспільного розвитку; - ідеологічна — формування, розвиток і впровадження у суспільну свідомість своєї ідеології, вплив на громадську думку; - владно-конкурентна — участь у змаганні (боротьбі) за державну владу, за її утримання; - владно-практична — реалізація і захист через державну політику інтересів відповідної частини суспільства; - владно-кадрова — підготовка, добір, висування кадрів для державного апарату. Орган громадської самодіяльності — це добровільне об'єднання людей, яке створюється при державній або громадській організації для допомоги у виконанні нею своїх завдань (наприклад, батьківський комітет у школі, товариський суд на підприємстві). Громадський рух — це добровільне об'єднання людей, утворене з метою досягнення значних соціальних цілей, яке діє через масові заходи, що організовуються його ініціативною групою, керівною інстанцією. Трудовий колектив — це об'єднання трудящих підприємства або установи, котре виконує передбачені законом, статутом чи договором функції в економічній, соціальній, політичній сферах суспільного життя. Трудовий колектив є суб'єктом (елементом) політичної системи суспільства остільки, оскільки він використовує певні політичні права, закріплені в законі, наприклад, висуває кандидатів у депутати представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування, бере іншу участь у політичному житті. Для досягнення політичних цілей трудові колективи об'єднуються в асоціації, спілки, федерації. 3. Політична система суспільства соціально-демократичної орієнтації Принципи функціонування і розвитку політичної системи у суспільстві соціально-демократичної орієнтації: - забезпечення і захист основних прав людини, зокрема політичних; - забезпечення і захист прав кожної нації (народу), зокрема права на політичне самовизначення; - забезпечення і захист прав усіх легальних громадських об'єднань, в тому числі політичних партій; - забезпечення панування засад соціальної демократії та самоврядування народу. Соціальна демократія — це влада більшості населення країни, яка здійснюється через політичну систему (організацію) суспільства з дотриманням основних прав усіх його членів. Види демократи Демократія розрізняється: 1) за формами здійснення — пряма (влада здійснюється через безпосереднє виявлення волі всього народу або певної соціальної групи); непряма (влада здійснюється через виборних представників народу, певних соціальних груп); 2) за сферою політичного життя — економічна, політична, духовна; 3) за характером соціальних спільностей або утворень, в яких вона функціонує,— демократія у сфері державного життя і у сфері громадського життя. Самоврядування народу — це управління самим народом усіма справами суспільства, здійснюване через його політичну систему. Крім загальнонародного, загальносуспільного самоврядування, у розглядуваній політичній системі має існувати також територіальне самоврядування — регіональне і місцеве. Територіальне самоврядування — це самоорганізація населення відповідної території, яке безпосередньо або через утворені ним органи вирішує згідно з чинним законодавством усі питання місцевого життя. 4. Форми взаємодії органів держави з громадськими об'єднаннями і трудовими колективами Вплив громадських об'єднань, трудових колективів на органи держави: - громадські об'єднання, трудові колективи беруть участь у сформуванні депутатського корпусу, представницьких органів державної влади; - держава залежить від громадських об'єднань, трудових колективів з погляду ефективності виконання своїх функцій; - представники громадських об'єднань входять до складу певних державних колегіальних органів як їх повноправні члени з правом ухвального голосу; - керівні органи певних громадських організацій можуть бути суб'єктами права законодавчої ініціативи; - у ряді випадків державні органи можуть приймати рішення тільки спільно або за погодженням з відповідними громадськими об'єднаннями; - держава дає змогу певним громадським організаціям цілком самостійно приймати з певних питань формально обов'язкові (юридичні) рішення нормативного або індивідуального характеру; - певним громадським об'єднанням дозволено контролювати діяльність окремих державних організацій; - за порушення деяких юридичних норм держава передбачає можливість застосування заходів громадського впливу. Вплив органів держави на громадські об'єднання: держава створює необхідні передумови (зокрема, юридичні, а іноді й матеріальні) для організації та діяльності громадських об'єднань; держава як владний суверен виробляє вихідні соціальне обґрунтовані нормативні положення щодо організації, офіційної реєстрації та діяльності громадських об'єднань; держава розробляє типові (зразкові) статути, положення деяких громадських об'єднань для стимулювання їх утворення і діяльності; держава реєструє громадські об'єднання, їхні структури; вона контролює законність діяльності громадських об'єднань; у деяких випадках держава надає заходам громадського впливу, застосовуваним громадськими об'єднаннями, юридичного значення. Безперечно, у різних країнах держави використовують ці форми виливу по-різному, вибірково. Так, поряд з країнами, в яких реєстрація політичних партій е обов'язковою (США, Україна, Росія, Швеція), є й такі країни, де реєстрація не проводиться, проте від партій вимагається подання певних документів (Австрія, ФРН), а є, нарешті, і такі держави, які взагалі не «реагують» на утворення і діяльність партій (Великобританія, Австралія, Нова Зеландія). ЧАСТИНА ТРЕТЯ МЕХАНІЗМ ЮРИДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ (ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА) |
| 1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства... |
| Гуцуляк Олег Борисович Явище сучасного неоязичництва: сутність та прояви Бога як внутрішнього світу людини. Аналогічне явище має місце у протестантизмі (рух “Люди Ісуса”) тощо |
Розд і л I ОСНОВНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧНІВ ШКОЛИ Стаття 1 Стаття Усі учні є вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними |
| Питання на іспит з конституційного права Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні способи закріплення прав і свобод людини та громадянина |
49 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина Права людини це Ті соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних... |
| Урок з етики у 6 класі на тему: Вчитель: Тарасевич Ніна Миколаївна Мета: розкрити поняття „ права людини”, „ права дитини”, „Обов'язки людини і громадянина України” |
Права і свободи людини Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, висловлювати власні судження про значення прав людини і дитини |
| 1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Година спілкування (5 клас). Права та обов ’ язки дитини. Поняття гідності. Мета Мета: поглибити знання учнів про основні права дитини, ознайомити з деякими нормативно-правовими актами щодо прав людини (Конституцією... |