|
|
Скачати 1.89 Mb.
|
| Тема 5 Сутність сучасних держав соціально-демократичної орієнтації Знання про сутність сучасних держав озброюють державних службовців, юристів розумінням справжньої соціальної ролі їх професійної діяльності в суспільному житті, відчутно впливають на ставлення людини до держави — до її політики, діяльності, до її різноманітних органів, службових і посадових осіб. Викладені тут положення дають змогу зрозуміти, якою саме має бути держава, що прагне стати правовою і демократичною; на що можна сподіватися, розраховувати людині, яка у такій державі проживає. Отже, ці положення можна використовувати як концептуальні критерії для оцінки того, якою мірою діяльність держави відповідає її деклараціям, проголошеним цілям і намірам, для визначення повноти й ефективності виконання нею основних функцій. 1. Майбутня держава соціально-демократичного типу: сутність і передумови У першій половині XX ст. в багатьох країнах світу розпочався поступовий, здійснюваний різними шляхами, засобами і темпами перехід від традиційно буржуазного суспільства (суспільства спочатку «вільного», а потім монополістичного капіталізму) до громадянського суспільства соціальної демократії — суспільства трудівників-власників. Саме останньому має відповідати правова держава, котра водночас не може не бути державою соціальної демократії. Громадянське суспільство — це спільність вільних, рівноправних людей та їхніх об'єднань, яким держава забезпечує юридичні можливості бути власником, а також брати активну участь у політичному житті. Основні ознаки громадянського суспільства: - людина, її інтереси, права, свободи є головною його цінністю; - рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед приватної (в її групових та індивідуальних різновидах); - економічна свобода громадян та їхніх об'єднань, інших суб'єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності; - свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм та видів трудової діяльності; - надійна та ефективна система соціального захисту кожної людини; - ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інститутів та механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики. Реальне здійснення основних прав кожною людиною можливе лише у такому суспільстві, де ліквідовано її відчуження від засобів виробництва і результатів особистої праці, а також її відчуження від політичної, насамперед державної, влади. Таке суспільство може утворитися за умов, коли: - по-перше, саме трудівники є власниками (чи то колективними, чи індивідуальними) засобів виробництва і результатів своєї праці; - по-друге, такі трудівники-власники становлять більшість дорослого населення країни, дорослих громадян держави; - по-третє, політична система суспільства (зокрема, порядок виборів до представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування) забезпечує вільне і адекватне волевиявлення дорослих громадян; - по-четверте, такому волевиявленню населення належить керівне, вирішальне значення в суспільному житті (через забезпечення панування законів держави, через їх найвищу юридичну силу); - по-п'яте, безумовною змістовною межею волевиявлення більшості населення є основні права людини: непорушність, незаперечність, недоторканність цих прав має бути абсолютною. Основні права людини — це той універсальний кордон, який не може перетнути будь-яка більшість. Сучасні тенденції соціального розвитку дозволяють, як видається, прогнозувати поступове утворення такого суспільства, де всі трудівники будуть власниками чи співвласниками (у тій або іншій формі) засобів та результатів праці. Таким чином, громадянське суспільство соціальної демократії — це, як би там не було, післябуржуазне (постбуржуазне) суспільство (якщо мати на увазі капіталізм XVIII — початку XX ст.). А держава у такому суспільстві має бути за своєю сутністю державою трудівників-власників. Є певні підстави для того, щоб відобразити таку державу окремим, спеціальним поняттям під умовною назвою «держава соціальної демократії». Можна запропонувати наступне визначення цього поняття: держава соціальної демократії — це організація політичної влади трудівників-власників (що складають більшість суспільства), яка реально забезпечує максимальне здійснення і захист основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. Викладене свідчить про соціально-змістовну єдність правової держави і держави соціальної демократії. Власне, це той самий феномен, котрий розглядається у дещо різних аспектах. Належність даної держави до певного типу визначатиметься, як і в інших випадках викладеної соціально-сутнісної типології держав, якісною своєрідністю (своєрідним різновидом) виробничих відносин. Йдеться про комбінацію таких форм власності на засоби виробництва, як приватна (групова й індивідуальна) і суспільна (державна та комунальна, муніципальна). Хоча їм усім забезпечуватимуться формально рівні умови співіснування, проте переважна частина засобів виробництва перебуватиме саме у приватній власності. При цьому трудівники — абсолютна більшість населення країни — матимуть можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів. Таким чином, у соціальній структурі суспільства вперше кількісно переважатиме клас трудівників-власників. Такого варіанта організації економічного життя суспільства, такої структури виробничих відносин в історії людства ще ніколи не існувало. Отже, це буде історично новий різновид (тип) економічного підґрунтя суспільства, котрий і становитиме об'єктивну основу його якісно нового найчисленнішого соціального утворення (трудівників-власників) і відповідного типу держави — держави соціальної демократії. 2. Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації Якісно новому станові всесвітньо-історичного розвитку людства — його переходу до громадянського правового суспільства соціальної демократії — відповідає у політико-юридичній сфері і зорієнтований на соціальну демократію перехідний тип держави. Держава соціально-демократичної орієнтації — це організація політичної влади більшості населення у суспільстві з різноманітними формами приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності. Соціально-демократичне спрямування такої держави знаходить прояв у тому, що вона: - створює для всіх громадян формально рівні можливості участі у приватизації значної частини засобів виробництва та іншого майна, активно стимулює цей процес; - послаблює відчуження людини від управління суспільством, надаючи їй можливості впливати на вироблення і здійснення державної політики шляхом участі у загальних виборах, референдумах, діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань тощо; - не тільки зберігає права і свободи, які були раніше здобуті у політичній боротьбі, але й розширює їх; - є прямим учасником, «співорганізатором» суспільного виробництва як власник вагомої частини сучасних виробничих засобів; - бере пряму участь у розподілі матеріальних благ через систему соціальних допомог, виплат, пенсій, прагнучи забезпечити мінімально необхідний рівень життя значної частини громадян; - розширює сферу виконання важливих загальносоціальних функцій, що здійснюються в інтересах усього суспільства і питома вага яких в усій державній діяльності помітно зростає; - користується підтримкою більшої частини населення країни; - проводить миролюбну зовнішню політику, бере все ширшу участь у розв'язанні глобальних, тобто загальнолюдських, проблем — екологічних, енергетичних тощо. У сучасних умовах можна виділити два основних різновиди держав такого перехідного типу: а) держави, які існують у промислове розвинених країнах соціальне орієнтованого, «соціалізованого» капіталізму; б) держави, які існують у країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо-соціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення (зокрема, колишні радянські республіки та історично аналогічні їм держави). 3. Внутрішні завдання і функції держав соціально-демократичної орієнтації У гуманітарній сфері: Завдання: - забезпечити кожній людині належні умови життя на засадах свободи, справедливості і солідарності. Функції: - гуманітарна (забезпечення, охорона і захист основних прав людини); - екологічна (охорона природного середовища); - соціальна (охорона і відновлення здоров'я» соціальне забезпечення та ін.); - культурно-виховна (освіта, виховання, розвиток культури тощо). В економічній сфері: Завдання: - сприяти формуванню соціальне орієнтованої ефективної ринкової економіки. Функції: - господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва на основі рівноправного визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва); - господарсько-організаторська (програмування та організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності); - науково-організаторська (організація і стимулювання наукових досліджень). У політичній сфері: Завдання: - створювати умови для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до безперешкодного волевиявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громадських об'єднань. Функції: - створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань (демократизаторська функція); - забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності корінної та всіх інших націй, що проживають на території держави (національно-забезпечувальна функція); - охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку (охоронна функція). 4. Зовнішні функції держав соціально-демократичної орієнтації У гуманітарній сфері: - участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини: допомога населенню інших країн (у разі стихійного лиха, кризових ситуацій тощо); - участь у захисті природного середовища (екологічна функція); - участь у міжнародному культурному співробітництві. В економічній сфері: - участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці; - участь у розв'язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, використання світового океану, досліджень і освоєння космосу тощо). У політичній сфері: - організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права; - оборона своєї країни від зовнішнього нападу, анексії; - участь у забезпеченні ненасильницького миру в усіх регіонах планети; - участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі із використанням військових засобів). Схожість, аналогічність або збіг основних функцій багатьох (не всіх!) існуючих сьогодні держав свідчить про зближення їх соціальної сутності і про втілення нового політичного мислення у сучасні міжнародні відносини, про посилення взаємозалежності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зумовлену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні надто серйозних глобальних проблем. Отже, людство, крок за кроком здійснює поворот до цивілізації нового типу. Тема 6 Форми держав Загальновизнано, що центральна й найважливіша проблема політичного життя кожного суспільства — це питання про державну владу. У практичній, зокрема організаційно-юридичній площині, вона трансформується у питання про порядок, спосіб фактичної побудови системи державної влади, тобто про форму держави. Наукові положення, що викладені у даному розділі, дають відповідь на запитання, яким чином може або повинна бути організована влада держави. Отже, вони повинні становити теоретико-методологічну основу для визначення ставлення кожного громадянина, кожного громадського об'єднання до існуючої та можливої форми будь-якої держави (зокрема, української), для власної політичної активності щодо й" удосконалення. Ці положення набувають особливого значення для осіб, які працюють (або ж готуються до праці) в органах держави і беруть пряму участь в організації та здійсненні державної влади. 1. Загальні поняття й елементи форми держави Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована; здійснення нею влади має відбуватися певними методами, способами. Форма держави — це спосіб (порядок) організації здійснення державної влади. Елементи форми держав: державне правління — спосіб організації вищої державної влади; державний устрій — спосіб поділу держави на певні складові частини та розподілу влади між нею та цими частинами; державний режим — порядок здійснення державної влади певними методами і способами. Форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим — її функціональний аспект. В цілому ж форма держави — це таке явище, яке характеризується єдністю структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади. Зв'язок між типом держави і її формою: — історичний тип держави так чи інакше визначає, зумовлює її форму; крім типу, на форму держави впливають також інші явища, фактори, обставини (зокрема, конкретне співвідношення «сил» різноманітних частин соціального неоднорідного суспільства, їх впливовість; рівень політичної та правової культури суспільства; історичні, національні, культурні традиції; розмір території держави; міжнародні відносини); - у кожному типі держави використовується декілька її форм, проте існує певна форма держави, яка найкраще відповідає даному її типу і тому є найбільш поширеною серед однотипних держав; - форма держави здатна, зі свого боку, певним чином впливати на зміни соціальної сутності держави, тобто здійснювати «зворотний» вплив на тип держави. 2. Види державного правління Загальноісторичні види державного правління: - монархія — вища державна влада здійснюється однією особою і, зазвичай, передається за спадком; - республіка — вища державна влада здійснюється виборним колегіальним органом, який обирається населенням (або його частиною) на певний строк. Види форм правління сучасних держав: - президентська республіка — глава держави (президент) одноособове або з наступним схваленням верхньої палати парламенту формує склад уряду, яким, як правило, керує сам (СІЛА, Аргентина, Мексика, Венесуела, Індонезія, Іран, Ірак, Швейцарія); - напівпрезидентська або президентсько-парламентська республіка — глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), котрий підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом (Україна, Фінляндія, Франція); - парламентська республіка — глави держави (президент) не може впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (Італія, ФРН); — парламентська монархія -— глава держави (монарх) не може прямо впливати на склад і політику уряду, що формується виключно парламентом і лише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія); - дуалістична монархія — глава держави (монарх) особисто формує склад уряду, яким керує сам або через призначеного ним прем'єр-міністра. Президентські і напівпрезидентські республіки поширені в країнах Америки, Африки; парламентські республіки і парламентські монархії — в країнах Європи; дуалістичні монархії — в деяких країнах Африки, Близького Сходу. Радянські держави, які були здебільшого парламентськими республіками, трансформуються тепер у республіки напівпрезидентські (зокрема, Україна) або ж президентські (Росія). 3. Основні види державного устрою Проста (унітарна) держава — частини держави не мають свого суверенітету, всіх ознак державності. Такі частини держави є лише адміністративно-територіальними її підрозділами, утвореннями (наприклад, області в Україні, воєводства у Польщі, графства в Англії, провінції в Італії). Деякі унітарні держави (наприклад, Іспанія, Данія, Португалія, Україна, Шрі-Ланка) включають автономні утворення. Автономія у таких випадках може бути політичною (Філіппіни) або територіальною (Індія). Складна держава — частини держави мають суверенітет, всі ознаки державності. Складні держави поділяються на: а) федерації. — союзні держави: б) конфедерації — об'єднання, союзи держав, що створюються для виконання певних завдань. Види державного устрою сучасних держав: унітарний (скажімо, Україна, Франція); федеративний (наприклад Російська Федерація, СІЛА, Канада). Від складних держав (федерації, конфедерації) слід відрізняти регіональні або інші союзи держав (наприклад. Об'єднання Американських Держав або Співдружність Незалежних Держав, яка утворилася після демонтажу Союзу РСР). 4. Основні види державного режиму Демократичний — державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, із забезпеченням легальних можливостей вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми тощо) та діяльність різноманітних громадських об'єднань, які представляють ці інтереси і впливають на вироблення і здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди як демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний. Тоталітарний — державна влада здійснюється шляхом обмеження або порушення основних прав людини; скорочення або недопущення, усунення легальних можливостей для вільного виявлення і врахування інтересів усіх груп населення (зокрема через діяльність громадських об'єднань, які їх представляють); зосередження неконтрольованої населенням державної влади в руках правлячої верхівки (олігархії) або однієї особи. Останній різновид тоталітаризму отримав назви «автократія», «вождизм». Тоталітаризм існував і у вигляді таких державних режимів, як расистський, фашистський, військово-диктаторський, державно-терористичний. Сучасні державні режими: демократичний (найбільш поширений у державах Європи, Центральної та Північної Америки); тоталітарний (зберігається в окремих країнах Близького Сходу, Африки). З другої половини 80-х років в Україні (як і в інших колишніх радянських республіках) відбувається поступовий перехід від тоталітаризованого державного режиму до демократичного. Знаменною віхою на цьому шляху стала Конституція України 1996 р. |
| 1. Поняття права та його ознаки Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється з допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне... |
Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини Основні права людини – гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства... |
| Гуцуляк Олег Борисович Явище сучасного неоязичництва: сутність та прояви Бога як внутрішнього світу людини. Аналогічне явище має місце у протестантизмі (рух “Люди Ісуса”) тощо |
Розд і л I ОСНОВНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ УЧНІВ ШКОЛИ Стаття 1 Стаття Усі учні є вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними |
| Питання на іспит з конституційного права Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні способи закріплення прав і свобод людини та громадянина |
49 Права, свободи та обов'язки людини і громадянина Права людини це Ті соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид і міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних... |
| Урок з етики у 6 класі на тему: Вчитель: Тарасевич Ніна Миколаївна Мета: розкрити поняття „ права людини”, „ права дитини”, „Обов'язки людини і громадянина України” |
Права і свободи людини Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН про права дитини, висловлювати власні судження про значення прав людини і дитини |
| 1. Поняття римського права як загального права античного світу.... Рецепція римського права: причини рецепції та її наслідки. Особливості рецепції римського приватного права в Україні |
Година спілкування (5 клас). Права та обов ’ язки дитини. Поняття гідності. Мета Мета: поглибити знання учнів про основні права дитини, ознайомити з деякими нормативно-правовими актами щодо прав людини (Конституцією... |