|
|
Скачати 0.56 Mb.
|
|
Правовий статус держави-члена в ЄС З набуттям членства в ЄС змінюється правовий статус держави: 1. Держава-член втрачає частину суверенних повноважень, передає їх Союзу або спільно з ним здійснює такі повноваження. Розподіл повноважень між ЄС та державами-членами є досить складним. Розрізняється виключна/залишкова, паралельна та конкуруюча компетенція ЄС та держав-членів. При цьому враховуються положення принципів субсидіарності та пропорційності (ст. 5 ДЄС). Так, відповідно до принципу субсидіарності у сферах, що не належать до його виключної компетенції, Союз діє лише якщо та у такому обсязі, в якому держави-члени не можуть належним чином досягти цілей запропонованого заходу на центральному, регіональному або місцевому рівнях, а натомість це краще здійснити на рівні Союзу з огляду на масштаби або результати запропонованих заходів. Відповідно до принципу пропорційності заходи Союзу за змістом та формою не виходять за межі того, що є необхідним для досягнення цілей Договорів. 2. Держава-член має право вносити зміни до установчих договорів Союзу, може вийти із Союзу з урахуванням вимог, передбачених ст. 50 ДЄС. 3. На державу-члена покладено два головні зобов’язання (ч. 3 ст. 4 ДЄС): - вживати усіх належних заходів, загальних або спеціальних, щоб забезпечити виконання зобов’язань, що постають з Договорів або випливають з актів установ Союзу; - сприяти виконанню завдань Союзу й утримуються від будь-яких дій, що можуть загрожувати досягненню цілей Союзу. 4. ЄС координує економічну, торговельну політику держав, розробляє спільні принципи закордонної, безпекової політики, правохоронної діяльності тощо, які повинні обов’язково враховуватися державами. 5. У разі порушення своїх зобов’язань за установчими договорами, держави-члени притягуються до юридичної відповідальності. Як крайній захід можливе припинення членства держави в ЄС з урахуванням вимог, передбачених ст. 7 ДЄС. 6. Водночас забороняється будь-яка дискримінація, у т.ч. за національною належністю, а Союз повинен поважати розмаїття культур і традицій народів Європи, національну ідентичність держав-членів та організацію їхніх органів державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях (преамбула Хартії про основоположні права ЄС). Таким чином, ураховується унікальність кожної держави, що входить до ЄС. З метою недопущення порушень прав та законних інтересів держав-членів запроваджено механізм зверення за захистом до Суду ЄС. 7. Усі держави-члени ЄС мають однаковий правовий статус, що проявляється в рівній можливості реалізовувати свої права та виконувати зобов’язання за установчими договорами. Разом з тим з огляду на те, що Союз побудовано передусім як Союз народів, а не Союз держав, враховуючи більш густонаселені держави (Німеччина, Франція тощо), таким державам надається більше місць в деяких інституціях ЄС (Європейському парламенті, Раді ЄС). Така модель вважається більш легітимною, оскільки кількісно краще враховує інтереси громадян, що проживають в таких країнах. 5. Припинення і призупинення членства в ЄС Припинення членства ЄС. Порядок виходу держави-члена з ЄС регламентований ст. 50 ДЄС43. Згідно з цією статтею будь-яка держава-член може вирішити вийти з Союзу згідно зі своїми конституційними вимогами. Однак зробити це в односторонньому порядку, проголосивши лише односторонню заяву, вона не може. Держава-член, що вирішила вийти з Союзу, повідомляє про свій намір Європейську Раду. З огляду на настанови Європейської Ради Союз провадить переговори з цією державою та укладає угоду, в якій формулюються положення про її вихід з урахуванням рамок майбутніх відносин з Союзом. Переговори щодо цієї угоди проводяться відповідно до ч. 3 ст. 218 ДФЄС. Цю угоду укладає Рада від імені Союзу, діючи кваліфікованою більшістю44, після отримання згоди Європейського Парламенту. Застосування установчих договорів ЄС до держави припиняється від дати набуття чинності угодою про вихід або, в разі відсутності такої, через 2 роки після повідомлення, зазначеного в ч. 2, якщо Європейська Рада за згодою з цією державою-членом не вирішить одностайно продовжити цей термін. Цілком логічно, що член Європейської Ради або Ради, що представляє державу- члена, що виходить із Союзу, не бере участі у дискусіях Європейської Ради або Ради або в прийнятті рішень стосовно неї. При цьому можливе повторне набуття державою членства в ЄС. Та якщо держава, яка вийшла із Союзу, звертається з проханням про повторне приєднання, її запит розглядається згідно з загальною процедурою, зазначеною у статті 49 ДЄС. Призупинення членства розглядається як вид відповідальності держави-члена за несумлінну поведінку в ЄС. Цей порядок визначений ст. 7 ДЄС, відповідно до якої за обґрунтованою пропозицією 1/3 держав-членів Європейського Парламенту або Європейської Комісії Рада, діючи більшістю у 4/5 її членів, після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити, що існує явний ризик тяжкого порушення державою-членом цінностей, зазначених у ст. 2 ДЄС. Перш ніж прийняти таке рішення, Рада заслуховує відповідну державу-члена та може направити їй рекомендації, діючи відповідно до тієї ж процедури. Рада постійно перевіряє, чи продовжують існувати підстави для такого рішення45. Європейська Рада, діючи одностайно на пропозицію 1/3 держав-членів або Комісії та після отримання згоди Європейського Парламенту, може встановити існування постійного та істотного порушення однією з держав-членів цінностей, зазначених у ст. 2, запропонувавши відповідній державі-члену подати свої пояснення (ч. 2 ст. 7 ДЄС). У разі прийняття рішення відповідно до ч. 2 Рада може кваліфікованою більшістю46 вирішити призупинити певні права відповідної держави-члена, що випливають із застосування Договорів, включаючи право голосу представника уряду держави-члена у Раді. Вживаючи таких заходів, Рада враховує можливі наслідки такого призупинення для прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб. У будь-якому разі ця держава-член повинна і надалі виконувати свої зобов’язання за цим Договором. Рада, діючи кваліфікованою більшістю, може в подальшому вирішити змінити або скасувати заходи, вжиті відповідно до ч. 3, у відповідь на зміну ситуації, що спричинила вжиття таких заходів. Положення щодо держави, щодо якої прийнято рішення про припинення права голосу у Європейському Парламенті, Європейській Раді та Раді для цілей цієї статті встановлені в ст. 354 ДФЄС. Так, члени Європейської Ради або Ради, які представляють відповідну державу-члена, не беруть участі у голосуванні, а відповідна держава-член не враховується під час обрахунку 1/3 або 4/5 держав-членів, зазначених у ч. 1 та 2 ст. 7. Утримання членів, які присутні особисто, або представлених членів не перешкоджає ухваленню рішень, зазначених у ч. 2 зазначеної статті. 2. Джерела права ЄС: поняття й класифікація При визначенні поняття «джерело права ЄС» доцільно використовувати формально-юридичний підхід. Так, джерелом права ЄС є офіційно встановлена зовнішня форма виразу його правових норм. Система джерел права ЄС суттєво відрізняється від національного та міжнародного права. Зокрема, в міжнародному праві відсутні вичерпний перелік джерел та їх ієрархія; це право слабо структуроване. Натомість праву ЄС притаманні відносна вичерпність переліку джерел, ієрархічність джерел, тому, як наслідок, це право є добре організованим, систематизованим і внутрішньо узгодженим. Особлива правова природа ЄС не могла не позначитися на специфіці його джерел. На відміну від внутрішнього права традиційної міжнародної організації, основним призначенням якого є регулювання внутрішнього функціонування цієї організації, право ЄС покликано забезпечувати насамперед розвиток інтеграційних процесів між окремими державами, що входять до його складу. Своєрідний порядок нормотворчості, в якому активна роль належить судам ЄС, також значно відрізняє ЄС від інших сучасних міжнародних організацій. Джерела права ЄС можна класифікувати за багатьма критеріями:
Первинні джерела охоплюють акти, укладені державами, Співтовариствами (нині – ЄС) та Європейським Союзом (установчі договори ЄС, договори, що вносять зміни до них, договори про приєднання нових держав тощо). Вторинні джерела приймаються на підставі первинних і, відповідно, повинні їм відповідати. Ними є акти інституцій ЄС, прийняті в рамках їхньої компетенції (регламенти, директиви, рішення, висновки, рекомендації тощо). Поділ джерел на первинні та вторинні є досить умовним, оскільки може бути прийнятним лише до тих джерел, які охоплюються поняттям «законодавство ЄС». Зокрема, інші джерела (загальні принципи права ЄС, прецеденти судових органів ЄС) одночасно можуть відноситися як до первинних джерел, так і до вторинних. Крім того, таке важливе джерело, як загальні принципи права (взагалі, а не лише права ЄС) не належать до первинного права, особливо коли виходити з позицій природного права. Відповідь полягає в тому, що первинне право створюється установчою владою – державами-членами, тоді як загальні принципи виникають незалежно від держав-членів, вони запроваджуються у правопорядок ЄС його судовими органами. При цьому питання про ієрархічне підпорядкування первинного права та загальних принципів вирішується нетипово. З одного боку, за своєю природою загальні принципи права є вищими за первинне право, але з іншого боку первинне право встановлює (конституює) сам правопорядок, а тому повинно мати вищу юридичну силу щодо будь-яких інших норм. Тому практика пішла таким шляхом: положення права ЄС, в т.ч. первинного права, тлумачаться таким чином, щоб вони відповідали загальним принципам права. Включені у правопорядок ЄС, вони перетворюються на загальні принципи права ЄС. Поняття «законодавство» в ЄС дещо відрізняється від українського еквівалента. Зокрема, залежно від суб’єктів (інституцій), що ухвалюють акт, юридичної сили акту, процедури прийняття, правові акти Союзу поділяються на дві категорії: законодавчі та незаконодавчі акти. Так, акт є законодавчим, якщо: а) за юридичною формою ухвалений як регламент, директива або рішення, що має юридично обов’язкову силу (рекомендації та висновки юридично обов’язкової сили не мають, відтак не є законодавчими актами); б) прийнятий відповідними суб’єктами (інституціями): Європейським парламентом або Радою (якщо, приміром, акт ухвалено під назвою «регламент» іншою інституцією, то він не буде вважатися законодавчим актом); в) прийнятий з дотриманням законодавчої процедури (звичайної або спеціальної) (ст. 289 ДФЄС). 2) за юридичною силою у порядку ієрархічності: - імперативні норми міжнародного права (jus cogens), загальні принципи права; - установчі договори ЄС, договори про внесення змін до цих договорів та договори про приєднання нових держав-членів; - загальні принципи права ЄС та прецеденти судів ЄС; - міжнародні договори ЄС (як виняток міжнародні договори держав-членів); - нормативно-правові акти, ухвалені інституціями ЄС (регламенти, директиви, рішення тощо). 3) за формою зовнішнього виразу: - писані (установчі договори ЄС, договори про внесення змін до цих договорів та договори про приєднання нових держав-членів; міжнародні договори ЄС; нормативно-правові акти, ухвалені інституціями ЄС); - неписані (основні принципи права ЄС та прецеденти судових органів ЄС); 4) за сферою дії: - внутрішні – ті що діють в межах правопорядку ЄС (установчі договори, акти інституцій ЄС, прецеденти судових органів ЄС); - зовнішні – ті що діють як у межах правопорядку ЄС, так і поза ним (міжнародні договори ЄС, змішані угоди, як виняток договори держав-членів ЄС, інші норми міжнародного права). Зупинимося більш детально на основних джерелах права ЄС. 1. Установчі договори ЄС, договори про внесення змін до цих договорів та договори про приєднання нових держав-членів. На сьогодні установчими договорами ЄС є два нормативні акти, що мають однакову, найвищу юридичну силу:
Зокрема, Договір про ЄС 1992 р. (55 статей) регламентує найбільш загальні правові положення функціонування Союзу (визначає завдання, цілі та принципи діяльності цієї організації, сферу предметної та територіальної компетенції, загальні положення про функціонування інституцій та основні напрямки співпраці держав-членів). Договір про функціонування ЄС 1957 р. (358 статей) деталізує повноваження ЄС та його інституцій у різних сферах предметної компетенції (визначає особливості розподілу повноважень між ЄС та державами-членами, напрямки їхньої співпраці у тому числі з третіми країнами, регулює громадянство ЄС, містить інституційні та фінансові положення тощо). Рівну з ними юридичну силу має Хартія про основоположні права ЄС від 12.12.2007 р. (набрала чинності 01.12.2009 р.). Через вузькоспеціалізований характер Хартії у формально вона не виконує функцію установчого договору, однак ієрархічно перебуває на одній сходинці з ним. Хартія містить систематизований каталог прав та свобод людини та громадянина в Європейському Союзі. Установчі договори за формою і порядком прийняття є міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких висловили 27 держав-членів. Установчі договори можна розглядати як основу функціонування ЄС, оскільки вони виконують функції: 1) вони визначають завдання, цілі й принципи діяльності ЄС; 2) містять положення про функціонування інституцій ЄС та визначають їхні повноваження; 3) розкривають особливості правової природи ЄС та мають пріоритет щодо права держав-членів; 4) встановлюють співвідношення і розподіл повноважень між інституціями ЄС і державами-членами. Звідси можна зробити висновок про їх найвище місце в ієрархії норм права ЄС та абсолютний пріоритет в правопорядку ЄС. Суд ЄС не має юрисдикції розглядати питання про юридичну чинність первинних джерел. Неможливість судового оскарження законності первинного права була неодноразово підтверджена Судом ЄС. Проте Суд ЄС може надавати тлумачення нормам первинного права. Договір про ЄС (далі – ДЄС) та Договір про функціонування ЄС (далі – ДФЄС) супроводжуються протоколами, додатками і деклараціями. Протоколи (37) і додатки (2) є невід’ємною частиною Договору, вони деталізують його положення та мають юридичну силу установчих договорів, при цьому не є самостійними джерелами права ЄС.. Серед протоколів є такі, що встановлюють певні виключення щодо дії окремих положень договорів щодо конкретних держав (які виконують функції застережень)48. Декларації (65) – це політичні заяви держав-членів, висловлені до заключного акту міжурядової конференції, на якій прийнято установчий договір. У деклараціях викладаються наміри або побажання конкретної держави-члена, групи держав або усіх держав. У цілому декларації не є юридично обов’язковими, однак мають певне («непряме») правове значення. По-перше, вони можуть братися до уваги судовими органами ЄС і держав-членів при тлумаченні положень установчих договорів49, принаймні якщо декларації не суперечать їхнім положенням. Якщо ж вони висловлені всіма державами-членами, то повинні враховуватися судами при тлумаченні. По-друге, декларація може мати правове значення для ЄС тою мірою, наскільки воно посилається на національне право відповідної держави-члена з питання, визначеного декларацією50. За юридичною силою установчим договорам відповідають договори про внесення змін до установчих договорів ЄС. Прикладом може бути Договір, що вносить зміни до Договору про Європейський Союз та Договору, що засновує Європейське Співтовариство (відомий як Лісабонський договір) від 13.12.2007 р. Зміни до установчих договорів вносяться з урахуванням вимог ст. 48 ДЄС. До цієї групи відносяться також договори про вступ нових держав (усього 6). Зокрема, першим є Договір стосовно приєднання Королівства Данії, Ірландії та Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії до Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергії від 22.01.1972 р., останнім – Договір стосовно приєднання Республіки Болгарії та Румунії до Європейського Союзу від 25.04.2005 р. Обсяг договорів про вступ доволі значний, причому його переважну частину становлять додатки і доповнення. Предмет договору про вступ складають: (1) умови прийняття нових держав та (2) поправки до установчих договорів. Перший компонент становлять взаємні зобов’язання сторін, що гарантуватимуть дотримання новою державою-членом усього обсягу acquis communautaire. Абсолютна більшість таких положень зводиться до встановлення тимчасових винятків як для нових, так і для старих держав-членів51 (так звані «перехідні положення»). Крім того, на нових членів покладається обов’язок укласти та денонсувати певні міжнародні угоди з третіми країнами52, і навіть можливе зобов’язання припинити участь у міжнародних організаціях53. Другий компонент – це зміни до статей установчих договорів Союзу з чотирьох питань: (1) кількісний склад членів інституцій та інших органів; (2) кількість голосів членів Ради для цілей прийняття рішень кваліфікованою більшістю; (3) територіальна сфера застосування установчих договорів; (4) розширення переліку офіційних мов Союзу. Таким чином, зміни мають виключно технічний характер, жодного разу засади Співтовариств і Союз не підладжувалися під новачків. |
| Після розгрому греками персів знову загострилося суперництво між... Афіни створили військовий союз приморських грецьких держав (близько 250), в якому відігравали провідну роль, тому союз називали Афінським... |
ПРИНЦИПИ ЦИВІЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ТА ЇХ СИСТЕМА Характеристика принципів цивільного процесуального права як основних засад має суттєве значення, оскільки принципи є вихідними положеннями,... |
| 1. Передумови інтеграційних процесів в Західній Європі Сучасний Європейський Союз постав як результат подій, що відбулися на європейському континенті після Другої світової війни, тт впродовж... |
РефератИВНА ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА НА ТЕМУ: Ідеї структуралізму в сучасному... Перед тим як говорити про сучасне літературознавство, з’ясуймо, що таке структуралізм взагалі, на яких засадах він ґрунтується та... |
| ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ, ВЕТЕРАНІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ, ВЕТЕРАНІВ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ... |
1 Обласна громадська організація «Союз Слов’ян» (надалі ОГО «СС»),... Обласна громадська організація «Союз Слов’ян» (надалі ОГО «СС»), є організацією, яка створена у відповідності до норм чинного законодавства... |
| C утність контролю, його принципи,мета та завдання Принципи контролю як науки і принципи його здійснення практично адекватні. Всю систему принципів господарського контролю підрозділяють... |
Уроку з трудового навчання Тема: Розроблення реклами Яка реклама буде найбільш дієвої? У яких засобах масової інформації краще розмістити рекламу? Які можливі формат і періодичність... |
| У задачах прийняття рішень діє ще один суттєвий вид невизначеностей Парето альтернатив. Щоб звузити цю множину, пропонують різноманітні раціональні принципи прийняття рішень і вибору, відповідно до... |
Питання до контрольно-модульної роботи №2 з політичної економії ... |