На перший погляд, що може бути спільного між однією з ділянок, а навіть підділянок, лінгвістики етнонімікою як частиною ономастики в загальному, науки про


НазваНа перший погляд, що може бути спільного між однією з ділянок, а навіть підділянок, лінгвістики етнонімікою як частиною ономастики в загальному, науки про
Сторінка8/40
Дата14.03.2013
Розмір4.36 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Право > Документи
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   40

[11] Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов’янських націй // ЗНТШ.— 1964.— Т. 178.— С. 26.

[12] Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн.— К.: Наук. думка, 1991.— Т. I.— С. 11.

[13] Домбровський О. Студії з ранньої історії України: Збірник праць.— Львів; Нью Йорк, 1998.— С. 93.

[14] Брайчевський М. Ю. Походження Русі.— К.: Наук. думка, 1968.— С. 148.

[15] Повесть временных лет.— М.; Л., 1950.— Т. I.— С. 10.

[16] Висоцький С. О. Київська писемна школа X– XII ст. (До історії української писемності).— Львів; Київ; Нью-Йорк, 1998.— С. 58.

[17] Советская историческая энциклопедия: В 16 т.— М., 1969.— Т. 12.— С. 417.

[18] Насонов А. Н. “Русская земля” и образование территории древнерусского государства.— М.: Изд во АН СССР, 1951.— С. 25.

[19] Историческая география СССР.— М., 1973.— С. 39.

[20] Крип’якевич І. П. Історія України.— Львів: Світ, 1990.— С. 70.

[21] Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн.— К.: Наук. думка, 1991.— Т. I.— С. 428.

[22] Греков Б. Д. Феодальные отношения в Киевском государстве.— М.; Л., 1937.— С. 189–190.

[23] ПСРЛ.— Пг., 1923.— Т. 2, вып. 1.— С. 13.

[24] Повесть временных лет.— М.; Л.: Изд во АН СССР, 1950.— Т. І.— С. 2І.

[25] Балушок В. Етноцентризм полян в “Повісті временних літ” і проблема витоків етнічної самосвідомості українців // Наукові записки КДУ:. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.— К., 1999.— Т. 3.— С. 10.

[26] Щербаківський В. Формація української нації.— Прага, 1941.— С. 131.

[27] Брайчевський М. Ю. Походження Русі.— К.: Наук. думка, 1968.— С. І63.

[28] Тихомиров М. Н. Русское летописание.— М., 1979.— С. 45.

[29] Алексеева Т. И. Этногенез восточных славян по данным антропологии.— М.: Изд во МГУ, 1973.— С. 31.

[30] Седов В. В. Русский каганат IX века // Отечественная история.— 1998.— № 4.— С. 12.

[31] Ключевский В. О. Терминология русской истории // Сочинения.— М., 1959.— Т. 6.— С. 130.

[32] Геллер М. История Русской империи: В трех томах.— М.: “МИК”, 1997.— Т. 1.— С. 66.

[33] Седов В. В. Русский каганат IX века // Отечественная история.— 1998.— № 4.— С. 40.

[34] Висоцький С. О. Київ: “Се буду мати градомъ Руськимъ” // Історія Русі-України: історико-археологічний збірник.— К., 1998.— С. 102.

[35] Агеева Р. А. Страны и народы: Происхождение названий.— М.: Наука, 1990.— С. 119.

[36] Рыбаков Б. А. Древние Руссы // Советская археология.— 1953.— Т. 18.— С. 31.

[37] Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственный период.— К.: Наук. думка, 1990.— С. 320–321.

[38] Повесть временных лет / Статьи и комментарии Д. С. Лихачева.— М.; Л., 1950.— С. 238–241.

[39] Брайчевський М. Ю. Походження Русі.— К.: Наук. думка, 1968.— С. 162.

[40] Попов А. И. Названия городов СССР.— Л.: Наука, 1973.— С. 50.

[41] Грушевський М. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн.— К.: Наук. думка, 1991.— Т. 1.— С. 190.

[42] Свєнціцкий І. Назва “Русь” в історичному розвитку до XII го віку.— Жовква, 1936.— С. 13.

[43] Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т.— 3-тє вид.— К.: Либідь, 1995.— Т. 1.— С. 81.

[44] Тихомиров М. Н. Русское летописание.— М.: Наука, 1979.— С. 23.

[45] Соловьев С. М. История России с древнейших времен.— СПб.: Изд во Общественная польза.— Кн. 1. Т. 1–5.— С. 20.

[46] Там само.— С. 19.

[47] Ключевский В. О. Сочинения: В 8 т.— М.: Госполитиздат, 1956.— Т. 1.— С. 110.

[48] Тихомиров М. Н. Русское летописание.— М.: Наука, 1979.— С. 24.

[49] Там само.— С. 45.

[50] Приселков М. Киевское государство второй половины X в. по византийским источникам // Учен. Зап. Лен. гос. ун та. Серия истор. наук.— Л., 1941.—Вып. VIII.— С. 235.

[51] Зигоскин Н. П. История права русского народа.— Казань, 1899.— С. 474.

[52] ПСРЛ.— Л., 1927.— Т. 1, вып. 2.— С. 371.

[53] Мавродин В. Происхождение названий “Русь”, “русский”, “Россия”.— Л., 1958.— С. 17–18.

[54] Рыбаков Б. А. Проблема образования древнерусской народности в свете трудов И. В. Сталина // Вопросы истории.— 1952.— № 9.— С. 57.

[55] Там само.— С. 50.

[56] Костомаров Н. Исторические монографии и исследования.— СПб., 1893.— Т. I.— С. 230.

[57] Мішко С. Нарис ранньої історії Руси-України.— Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 1981.— С. 62.

[58] Перетц В. Слово о полку Ігоревім.— К., 1926.— С. 56.

[59] ПСРЛ.— Пг., 1923.— Т. 2, вып. 1.— С. 235.

[60] Вопросы формирования русской народности и нации: Сб.— М.; Л.: Изд во АН СССР, 1958.— С. 62.

[61] Насонов А. Н. “Русская Земля” и образование территории древнерусского государства.— М.: Изд во АН СССР, 1951.— С. 29.

[62] ПСРЛ.— СПб., 1843.— Т. 2, вып. 3.— С. 41.

[63] ПСРЛ.— Л., 1927.— Т. 1, вып. 2.— С. 373.

[64] Повесть временных лет / Ст. и ком. Д. С. Лихачева.— М.; Л.: Изд во АН СССР, 1950.— Т. 2.— С. 242.

[65] Третьяков П. Н. О древнейших русах и их земле // Славяне и Русь.— М.: Наука, 1968.— С. 179.

[66] ПСРЛ.— Л., 1927.— Т. 1, вип. 2.— С. 350.

[67] ПСРЛ.— СПб., 1859.— Т. 8.— С. 119.

[68] Іпат. літ. 1154, 1175, 1177 рр.; Лавр. літ. 1175 р. та ін. див. ПСРЛ.— Л., 1927.— Т. 1, вип. 2.

[69] Кузьмин А. Г. Две концепции начала Руси в Повести временных лет // История СССР.— 1969.— № 6.— С. 105.

[70] Рыбаков Б. А. Проблема образования древнерусской народности в свете трудов И. В. Сталина // Вопросы истории.— 1952.— № 9.— С. 47–48.

[71] Висоцький С. О. Київська писемна школа X–XII ст. (До історії української писемності).— Львів; Київ; Нью-Йорк, 1998.— С. 56.

[72] Дашкевич Я. Київ у церковно–національній ідеології Русі-України // Різдво Христове 2000.— Львів, 2001.— С. 30.

[73] Пріцак О. Походження Русі.— К.: Обереги, 1997.— Т. I.— С. 100.

[74] ПСРЛ.— Пб., 1908.— Т. 2.— С. 807, 808.

[75] ПСРЛ.— М., 1962.— Т. 2.— С. 715.

[76] Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох східнослов’янських націй // ЗНТШ.— 1964.— Т. 178.— С. 63.

[77] Владимирский-Буданов М. В. Обзор истории русского права.— К., 1900.— С. 27.

[78] Рыбаков Б. А. Проблема образования древнерусской народности в свете трудов И. В. Сталина // Вопросы истории.— 1952.— № 9.— С. 53.

[79] Шаскольский И. П. Вопрос о происхождении имени “Русь” в современной буржуазной науке // Критика новейшей буржуазной историографии: Сб.— Л.: Наука, 1967.— С. 164.

[80] Висоцький С. О. Київська писемна школа X–XII ст. (До історії української писемності).— Львів; Київ; Нью-Йорк, 1998.— С. 53.

[81] Указатель к первым осьми томам Полного собрания Русских Летописей. Отд. второй. Указатель географический.— СПб., 1907.— С. 409–410.

[82] Книш Ю. Мілленіюм християнізації України і проблеми історичної термінології // Український історик.— 1988.— № 1–4.— С. 242.

[83] Толочко А. Химера “Киевской Руси” // Родина.— 1999.— № 8.— С. 29.

[84] Толочко А. Химера “Киевской Руси” // Родина.— 1999.— № 8.— С. 30.

[85] Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2 т.— К.: Основи, 1994.— Том. 1.— С. 166.

IV. Залісся

до змісту / наверх

З епохи неоліту на території Європи, за даними археології, виступають три різко відмінні расово-етнічні утворення. Різний був і їх спосіб життя: одні займалися хліборобством, другі — скотарством, треті — мисливством. У Східному Сибіру і прилеглих степових краях кочували пастуші племена. Це були предки численних монголо-тюркських народів. Територію південно-східної Європи займали хліборобські племена індоєвропейців (предків греків, латинян, слов’ян, германців тощо). Мисливські племена північно-східної Європи, Зауралля та Західного Сибіру стали засновниками третього етнічно-культурного угруповання Євразії — фінно-угорського.

Історична доля фінно-угрів порівняно з індоєвропейцями чи монголо-тюрками складалася менш сприятливо. Тисячоліттями вони вели безбарвне, непомітне життя, і коли войовничі монголо-тюрки стали для багатьох народів “Божою карою”, то про якусь зовнішню активність фінно-угрів історії майже нічого розповісти. В той час, як індоєвропейських хліборобів вабили родючі землі і помірне підсоння, фінно-угорські мисливці заглиблювались в холодні похмурі заболочені пущі Євразійського континенту, чимраз більше віддаляючись від вогнищ древніх цивілізацій.

Руські літописці називали фінно-угорські племена загальною назвою “чудь” [1]. Назва “фінни” є назвою німецькою і означує мешканця болотистої, вологої низовини, а самоназвою чуді є слово суомалайн. Протягом двох тисяч років, як свідчить археологія, ареал розселення чудських племен у Східній Європі залишався незмінним. До нього належало північне і середнє Приуралля, уся територія на північ від верхньої Волги, все середнє Поволжжя, аж до північної частини території сучасної Саратовської області та область Волгоокського межиріччя — центр сучасної Росії. “Фіни, Suomalainen, мандрували субарктичною тайгою зі свого вихідного пункту в Сибіру. Вони зайняли землі між Балтійським морем і верхів’ям Волги, що згодом стали серцем Росії” [2].

У давнину лісові дебрі становили надійну перепону і, звичайно, служили кордоном між різними етнічними групами населення. Величезний непрохідний праліс, залишки якого донині відомі як Брянські (стародавнє дебрянські) ліси, відокремлював чудь від індоевропейського світу [3]. Ця межа була “свого роду китайською стіною, навіть неприступнішою, ніж остання” [4]. На Русі, в Києві та Чернігові, територію між Волгою та Окою називали Заліською (“Залеська земля”), тобто такою, що міститься за лісом [5]. Іноді Залісся називали “Верхньою землею”. У Новгороді, виходячи з власної географічної точки зору, її називали “Пониззям” [6].

Назва “Заліська земля” трапляється у “Задонщині”, де Дмитро Донской звертається до своїх воєвод зі словами: “А идет к нам в Залесскую землю”. Залісся у “Задонщині” має своїм центром вже Москву: “Пойдем… во свою Залесскую землю к славному граду Москве” [7].

Точну дату прилучення Заліської землі до сфери впливу Руської держави встановити важко, в усякому разі це відбулося досить пізно, десь не раніше X–XI ст. [8] Про цей період маємо надто скупі та уривчасті дані, тому що київських літописців не цікавили події в глухій північно-східній провінції. Досить сказати, що лише “з двадцятих років XI століття дають наші старі літописи деякі відомості про російський північно-схід” [9]. Якщо раніше й проникали сюди окремі слов’янські групи, то це проникнення мало капілярний характер і не відігравало жодної істотної ролі.

У монографії, присвяченій цій темі, Є. Горюнова підкреслює, що “на території Межиріччя поки що невідомий ні один слов’янський пам’ятник раніше X ст. н. е.” [10]. Тривалий час Заліська земля була малопривабливою для київських князів. “Відзначаючись суворим кліматом, населена бідними фінськими племенами (Весь, Меря), вона вважалася найостаннішим уділом” [11]. Київські князі дивилися на Залісся як на дику та майже чужу країну, як на щось — за порівнянням Голубинського, — “вроде Туркестана” [12].

До кінця XI ст. Залісся було глухим закутком на задвірках Руської держави. Віддаленість від тодішньої основної артерії Східної Європи (Балтика – Дніпро – Чорне море) робило Залісся політичним і економічним загумінком. “Кут між Окою і Волгою… був віддаленою від великих торгових шляхів глушиною” [13].

Розкидані по лісах, між болотами, заліські поселення довго зберігали свої первісні неслов’янські риси. “На початку російської історії, в X сторіччі, ми бачимо, що ще вся область пізнішої Ростово-Суздальської землі, колиски великоруської держави, була заселена фінськими племенами” [14]. Етнічну своєрідність Залісся Ключевський охарактеризував так: “Це була країна, яка лежала поза старою корінною Руссю і в XI ст. була скорше чужорідною, ніж руською країною” [15]. З “Повісті временних літ” та з інших стародавніх письмових джерел, а також за даними археології, етнографії, топоніміки, гідроніміки, відомо, що чудське плем’я меря проживало на верхній Волзі, чудське плем’я мурома на річці Ока, чудська весь населяла район Вологди, а мордва проживала на середній Волзі. “А на Ростовьском озере Меря, а на Клещине озере Меря же. А по Оце реце, где потече в Волгу же Мурома язык свой” [16].

Таким чином, територія, яка стала потім етнічним ядром, де сформувався російський народ, першопочатково була землею угро-фінських (чудських) племен.

З кінця XI ст., після з’їзду князів у Любечі (1097 р.), Заліська область відокремилась і стала окремішним князівством. “Вже в древній період у цьому віддаленому краї паралельно існували два центри: Ростов і Суздаль. У XII ст. до них додався третій — Володимир. Тому і сама земля має у літературі звичайно подвійну назву — Ростово-Суздальської або Володимир-Суздальської Русі. Древні пам’ятки не знали штучних назв, а іменували всю землю, яка лежала в межиріччіВолги й Оки, просто Заліською” [17]. М. Воронін стверджує, що термін Залісся вживався до міст межиріччя Оки та Волги і в XIII–XV ст. [18] Подібне знаходимо в історичній енциклопедії: “Лежавший на окраине Киевской державы 3алесский край с его древними городами Ростовом и Суздалем” [19]. Нерідко, відхиляючись від офіційної ідеології, російські енциклопедії містять найбільш вірогідні дані, зокрема стосовно ранньої історії Московщини.

Якщо назви міст чомусь фонетично співпадали, як, наприклад, Переяслав, що на Київщині (з 1953 р. — Переяслав-Хмельницький), із Переяславом у Ярославській області, то до останнього обов’язково додавалось означення Заліський. Те ж спостерігаємо з назвою Володимир (тепер Владімір). Йдеться про обласний центр на р. Клязьмі на відміну від Володимира, що на Волині, який тільки 1792 р. увійшов до складу Росії. Теперішнє зайве додаткове означення нашого міста — Волинський — встановлене російською адміністрацією в XIX ст.

Однакові, на перший погляд, або схожі топоніми Залісся і Русі залюбки тлумачаться, за існуючою традицією, як чи не найголовніший доказ перенесення руськими колоністами з півдня на північний схід пам’яті своєї колишньої батьківщини. Твердять, наприклад, що “переселенці з Київської Русі принесли на північну україну і назви дорогих їх серцю залишених міст, селищ, річок і навіть ярів” [20]. Подібні висловлювання постійно зустрічаються в російській популярній історичній літературі. “При цьому аналізом таких топонімів серйозно не займалися, а обмежувалися тільки звичайним переліком їх” [21]. Такі топоніми, наприклад, як Дунай, Либедь, Оболонь, Плетена, Рудка, Почайна, Звенигород, Вишгород, Білгород тощо, аж ніяк не можна вважати перенесеними. Лінгвістичний аналіз показує, що вони мають питоме місцеве походження. Існує традиція вважати назви міст “Переяславль Залесский” (сучасне місто “Переяславль-Залесский” у Ярославській області) та “Переяславль Рязанский” (сучасне місто Рязань) перенесеними з Русі, з назви міста Переяславль (сучасне місто Переяслав-Хмельницький Київської області). “Лінгвістичний аналіз трьох цих назв та історична ситуація появи цих міст дає підстави вважати, що перенесення назви як такого не могло бути” [22]. Схожі назви цих міст виникли самі по собі. Прискіпливий лінгвістичний аналіз показує, що тільки деякі, одиничні назви могли, і то навряд, бути таким чином перенесені. У більшості випадків так звані “перенесені топоніми” є звичайними мовними співпадіннями. Одночасно ті ж історики, що так захоплюються домислами про якісь буцімто “перенесені назви”, ігнорують той факт, що майже всі річки, озера, урочища та більшість населених пунктів на території колишнього Залісся мають донині не слов’янські, а фінські назви. “На обширному просторі від Оки до Білого моря ми зустрічаємо тисячі неруських назв міст, сіл, рік та урочищ. Прислухаючись до тих назв, легко помітити, що вони взяті з якогось одного лексикону, яким колись на всьому тому просторі звучала одна мова, якій належали ці назви, і що вона рідня тим наріччям, на яких розмовляє туземне населення сьогоднішньої Фінляндії і фінські інородці середнього Поволжя, мордва, череміси. Так, і на цьому просторі, і в східній смузі Європейської Росії зустрічаємо багато рік, назви яких закінчуються на “ва”: “Протва”, “Москва”, “Силва”, “Косва” і т. д. В одної Ками можна нарахувати до 20 приток, назви яких мають таке закінчення. “Vа” по-фінському означає вода. Назва самої Оки фінського походження: це — обрусіла форма фінського “jok”, що означає “ріка” взагалі” [23]. На основній території Московської держави за актами XIV–XVI ст. “можна вказати доволі велике число окремих селищ і населених місцевостей (волостей і станів) із самостійними, не запозиченими від рік, озер та інших урочищ, не російськими назвами” [24].
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   40

Схожі:

Тема: Встановлення зв’язків між таблицями
У реляційних базах дані таблиці зв'язуються між собою за допомогою співпадаючих значень ключових полів. Ключовим полем може бути...
Готовий перший елемент квантового комп'ютера
Королівському суспільстві Великобританії в Лондоні австралійські вчені заявили про створення першого елемента, що може бути використаний...
Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін....
В авторському договорі може бути передбачена умова про його конфіденційність, за якою сторона зобов'язується не розголошувати інформацію...
Інтерактивні технології кооперативного навчання
Це може відбуватися одразу після організаційного викладу викладачем навчального матеріалу, на початку нового заняття замість опитування,...
Методично-бібліографічний відділ
З недавніх пір реклама стала не тільки невід’ємною частиною професійної діяльності, але й засобом для залучення читачів, розкриття...
Тема: «Сюжет в живописі. Біблійна тема.»
Навчити висловлювати власне естетичне ставлення до творів мистецтва, помічати непомітні, на перший погляд, речі
І. Альтернативні тести (1-8)
Чи є серед філософських систем такі, які не можна визначити ані як матеріалістичні, ані як ідеалістичні? Немає. Філософія може бути...
«Цікаві події, що взято сюжетом цієї хроніки, відбулися 194… року в Орані»
Оран, на перший погляд, місто звичайне, така собі французька префектура на алжирському узбережжі
ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ НОВОУШИЦЬКА РАЙОННА РАДА ШОСТЕ СКЛИКАННЯ
Податкового кодексу України, пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частиною 2, 4 статті...
СТРУКТУРА МП З ЗАГАЛЬНОЮ ШИНОЮ ЗВ’ЯЗКУ З ВИКОРИСТАННЯМ МОСТІВ Материнські плати: чіпсети
Чіпсет є сполучною ланкою між усіма компонентами МП і визначає, який процесор підтримується, яка пам'ять може бути використана і...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка