Д І ЛОВАУКРА Ї НСЬКАМОВ А КУРС ЛЕКЦІЙ Навчально-методичний посібник

Функціональні стилі української мови

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер визначаються особистими (суб’єктивними) стосунками мовців, друге – зумовлене соціальними функціями мовців, тобто регламентоване за формою та змістом.

Звичайне спілкування попередньо не планується, ділові ж контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування можливих висновків, результатів.

Розмовний стиль

• 
  Основна функція: спілкування, обмін думками, судженнями, оцінками, почуттями; з’ясування виробничих і побутових стосунків.
  
• 
  Обставини мовлення: повсякденне спілкування у невимушеній обстановці в побуті, сім’ї, на виробництві.
  
• 
  Сфера вживання: побут людей, щоденні бесіди в сім’ї, на роботі.
  
• 
  Загальні ознаки: невимушеність, жвавість бесіди, вільність чи відносна вільність у виборі слів і виразів, вияв ставлення автора до співрозмовника і до сказаного; використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації); використання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка); емоційність реакції.
  
• 
  Мовні особливості: усна (рідше писемна) форма мовлення; емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми); розмовно-побутові слова і форми, просторічні (замазура, мастак, телепень, що ти верзеш), зменшено-пестливі слова (річечка, сонечко, тихесенький), дієслова раптової дії (грюк, стриб), діалектизми і жаргонізми (вагани, кендюх, барахло, шняга), фразеологізми й фольклоризми; заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка); звертання; питальні, спонукальні, окличні речення; діалогічна (іноді полілогічна) форма тексту; тип мовлення – розповідь.
  

• 
  розмовно-побутовий;
  
• 
  розмовно-офіційний.
  

Науковий стиль

• 
  Основна функція: повідомлення, з’ясування, доказ наукових теорій, явищ, знань, обґрунтування гіпотез, класифікація й систематизація знань, роз’яснення явищ, збудження інтелекту читача для їх осмислення.
  
• 
  Обставини мовлення: наукова інформація, що доводиться до різних верств суспільства.
  
• 
  Сфера вживання: наукові праці, підручники, науково-популярні журнали.
  
• 
  Загальні ознаки: логічність, чіткість, точність, послідовність і доказовість викладу; ясність (понятійність) і предметність тлумачень; узагальненість понять і явищ; об’єктивний аналіз; докладні висновки.
  
• 
  Мовні особливості: спеціальні терміни (цитологія, мембрана, епітеліальна тканина, еритроцити); наявність схем, таблиць, графіків тощо; оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами (вакуум, шлак, ценз); складні речення; відсутність односкладних і неповних речень; ускладнення зворотами, однорідними членами речення; залучення цитат і посилань на першоджерела; монологічна форма викладу.
  

Науковому стилю притаманна чітка композиція структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації).

Окрім переважного вживання іменників та відносних прикметників, у тексті наукового стилю наявні дієслівні форми, частіше безособові, узагальнені чи неозначені, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові та дієприкметникові звороти, які додатково характеризують дії, предмети та явища.