Д І ЛОВАУКРА Ї НСЬКАМОВ А КУРС ЛЕКЦІЙ Навчально-методичний посібник

Ділове українське мовлення вивчає:

• 
  Відомості про види документів. Загальні вимоги щодо їх оформлення й викладу.
  
• 
  Стилістику (офіційно-діловий стиль).
  
• 
  Лексику (вибір слова).
  
• 
  Окремі риси синтаксису ділового стилю.
  
• 
  Складні випадки правопису.
  

• 
  Культуру писемного мовлення. Етикет ділових паперів.
  

• 
  Сфери застосування усного мовлення:
  

• 
  Лексику (добір слова).
  
• 
  Орфоепію (наголос, вимову).
  
• 
  Культуру спілкування.
  

Мета й завдання курсу “Ділова українська мова”

• 
  орієнтуватися в змісті висловлювання (визначати основну думку, тему, передавати його зміст);
  
• 
  чітко й логічно будувати висловлювання на професійну тему (складати план, визначати композицію, здійснювати послідовний перехід від однієї мікротеми до іншої, дотримуючись відповідних засобів зв’язку в тексті, послуговуючись офіційно-діловим, науковим і частково розмовним стилями);
  
• 
  мати чітке уявлення про терміни (інженерно-технічні, агробіологічні, фінансово-економічні тощо) та раціональне їх використання у професійному мовленні поряд з їх діалектними відповідниками;
  
• 
  відбирати мовні засоби відповідно до змісту, стилю висловлювання;
  
• 
  мати відповідні навички культури професійного спілкування.
  

Культура мовлення

Поняття “культура мовлення” є багатозначним:

• 
  Культура мовлення – це стан мовленнєвої культури суб’єкта мовлення, його мовленнєво-мовні здібності й особистісні властивості.
  
• 
  Культура мовлення – це сукупність, система властивостей, ознак, якостей мовлення, які свідчать про його досконалість.
  
• 
  Культура мовлення – це галузь лінгвістичних знань про систему комунікативних якостей мовлення.
  
• 
  Культура мовлення – це здатність мовної особистості використовувати мовні засоби, оптимальні для конкретної ситуації мовлення.
  

Норми української мови

Центральним поняттям культури мовлення є мовна норма. Дотримання чи порушення мовних норм служить найважливішим критерієм оцінки висловлювань.

1. 
   норми вимови – регулюють вибір акустичних варіантів фонем або морфем (напр., можна [озим’і] і не можна [оз’і м’і];
   
2. 
   норми наголошування – регулюють вибір акустичних варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених;
   
3. 
   норми словотворення – регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова (напр., можна зернові – і не можна зерняні);
   
4. 
   норми морфологічні – регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова (напр., тракторів, бригадирів, але деталей, доповідей);
   
5. 
   синтаксичні норми – регулюють вибір варіантів побудови речень (напр., не можна Директор видав дівчині довідку, з якою потім познайомився - можна Ознайомившись із довідкою, директор видав її дівчині);
   
6. 
   норми лексичні – регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлювання (напр., можна рятувальник – не можна рятівник, якщо мовиться про посаду);
   
7. 
   норми стилістичні – регулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (напр., велика кількість, а не величезна кількість – у науковому стилі; у зв’язку з тим, що, а не бо…в офіційно-діловому стилі).
   

• 
  орфоепічні - регулюють вимову звуків, звукосполучень і наголосу в словах;
  
• 
  лексичні - вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у реченні і словосполученні;
  
• 
  граматичні - правильне творення і вживання слів та їх форм, правильна побудова словосполучень і речень;
  
• 
  стилістичні - вживання мовних засобів відповідно до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення;
  
• 
  орфографічні - правильний запис слів;
  
• 
  пунктуаційні - правильну розстановку розділових знаків.
  

• 
  М.Жовтобрюх – правильність, точність, логічність, чистота;
  
• 
  М.Сулима – правильність, чистота, зрозумілість, ясність;
  
• 
  Л.Булаховський – правильність, точність, збагачення, естетичність, ясність;
  
• 
  Л.Мацько – правильність, точність, логічність, чистота, виразність, багатство, різноманітність, доречність, достатність, емоційність, ясність;
  
• 
  О.Бєляєв – правильність, точність, виразність, багатство, змістовність;
  
• 
  М.Пентилюк – змістовність, правильність, чистота, точність, логічність і послідовність, різноманітність, доцільність, виразність і образність.
  

• 
  чітке дотримання прийнятих у суспільстві і у відповідній ситуації ділового спілкування форм ділових паперів; їх структури, набору реквізитів, які відповідають типові документа, правильне використання ключових слів;
  
• 
  дотримання норм сучасної української літературної мови, недопущення калькування, змішування мов; уживання загальновідомих, зрозумілих усім носіям слів, найдоцільніших, найдоречніших у даній ситуації мовного спілкування;
  
• 
  відповідність мовних засобів їх стильовому призначенню (недопущення розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів, що творять стильовий дисонанс);
  
• 
  логічна довершеність формування думки;
  
• 
  чіткість висловлювань;
  
• 
  послідовність і точність викладу;
  
• 
  несуперечність частин у тексті;
  
• 
  лаконізм мовного вираження думки (при збереженні повноти інформації, ясності викладу, точності опису);
  
• 
  строга відповідність слова його смисловому навантаженню, недопущення двозначності;
  
• 
  вичерпність інформації, аргументацій, їх відповідність реальному стану справ;
  
• 
  конкретність думки, відповіді;
  
• 
  неупередженість оцінки фактів тощо.
  

• 
  Об’єктивність, яка досягається високим ступенем безособовості, відсутністю будь-яких суб’єктивно-оцінних моментів у викладі, зокрема у доборі лексики, синтаксичній побудові.
  
• 
  Логічна послідовність, ознаками якої є тісний логічний зв’язок думки, чітко виявлені причинно-наслідкові зв’язки між повідомлюваними фактами; інші типи зв’язків протиставлення, підкреслення черговості (одночасно, спочатку), мети (з цією метою, для того, тому), результативності (отже, таким чином, у результаті); конкретизація якогось місця (наприклад, зокрема).
  
• 
  Повнота інформації – складники думки мають у тексті своє словесне вираження, ніщо не пропущено, нічого не треба домислювати.
  
• 
  Ясність викладу, точність опису – це дві тісно пов’язані між собою ознаки. Ясність викладу ґрунтується на правильному доборі слів і словосполучень.
  
• 
  Доцільність полягає у виборі серед близьких між собою слів і словосполучень найдоцільнішого в цій конкретній ситуації.
  
• 
  Переконливість викладу забезпечується обґрунтуванням висловленої думки, доказовістю матеріалу, точністю в доборі фактів і цифрових даних.
  
• 
  Лаконічність викладу характеризується відсутністю зайвих або “порожніх” слів, повторень, багатослівної аргументації тощо.
  
• 
  Стислість і чіткість викладу створюється за рахунок правильного компонування думки.
  
• 
  Нормативність мовних засобів - відповідність нормам загальнолітературного вжитку, тобто нормам сучасної літературної мови.
  
• 
  Зрозумілість мовлення – вживання загальновідомих, зрозумілих усім мовцям слів, офіційних термінів літературної мови в тому значенні, яке закріплене у словнику, усталених, загальноприйнятих тощо.
  

1. 
   Розгляньте різні версії походження української мови; обґрунтуйте ту, до якої Ви схиляєтеся.
   
2. 
   Яке місце посідає українська мова серед інших мов світу та як вона пов’язана з іншими слов’янськими мовами?
   
3. 
   Яким документом визначається державний статус української мови, якими регулюється її функціонування?
   
4. 
   Доведіть, що формування культури мовлення – це не лише філологічна, а й соціальна проблема.
   
5. 
   Яку роль відіграє досконале мовлення у професійній діяльності?
   
6. 
   Доведіть, що терміни “мова”, “мовлення” багатозначні.
   
7. 
   Висловіть свою думку про співвідношення мови та мовлення.
   
8. 
   Як функціонально характеризуються мова й мовлення?
   
9. 
   Поясніть різні визначення низки функцій мови.
   
10. 
    Користуючися схемами, створіть повідомлення про форми мови та види мовлення.
    
11. 
    Визначте відмінність між усною та писемною формами мовлення.
    
12. 
    Дайте визначення літературної мови.
    
13. 
    Що входить до поняття “діалектна мова”?
    
14. 
    Назвіть особливості діалектів, притаманних мовленню мешканців Вашої місцевості.
    
15. 
    Доведіть, що писемне мовлення контекстуальне, а усне – ситуативне.
    
16. 
    Визначте фактори, якими забезпечується мовлення.
    
17. 
    Схарактеризуйте ситуацію спілкування.
    
18. 
    Що вивчає ділова українська мова в усній і писемній формах?
    
19. 
    З якими дисциплінами тісно пов’язане вивчення курсу “Ділова українська мова”?
    
20. 
    Дайте різні визначення поняття “культура мовлення”.
    
21. 
    У якому випадку доречним буде послуговування терміном “культура мовлення”, а в якому - “культура мови”.
    
22. 
    Що таке “мовна норма”? Назвіть типи норм.
    
23. 
    Чи може норма співпадати з правилом (орфографічним, пунктуаційним, граматичним), чи може протирічити норма правилу?
    
24. 
    Які комунікативні якості притаманні діловому мовленню?
    

• 
  Стиль літературної мови
  
• 
  Стилістична норма
  
• 
  Підстилі
  

• 
  Розмовний стиль
  
• 
  Науковий стиль
  
• 
  Публіцистичний стиль
  
• 
  Художній стиль
  
• 
  Офіційно-діловий стиль
  
• 
  Епістолярний стиль
  
• 
  Конфесійний стиль
  

• 
  Функціонально-синтаксичні засоби
  
• 
  Засоби логічного зв’язку
  
• 
  Синтаксис наукової мови
  
• 
  Культура наукової мови
  

• 
  функцію висловлювання (спілкування, повідомлення);
  
• 
  завдання мовлення, мовленнєву ситуацію, тему й форму висловлювання;
  
• 
  стильові риси (образність – відсутність образності, емоційність – нульова емоційність);
  
• 
  мовні засоби (фонетичні, лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні).
  

• 
  сферу поширення і вживання (коло мовців);
  
• 
  функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);
  
• 
  характерні ознаки (форма та спосіб викладу);
  
• 
  систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).