л'убйу, г/убйат, ствердіння [с'] у словотвірній частці: хтос, когос, цес та ін.
СТАРОЖИТНІ ДІАЛЕКТИ - це діалекти старшої формації, які функціонують на територіях давнього заселення українського народу. До давніх діалектів належать поліські й основна маса південно-західних, а з південно-східних - середньонаддніпрянські говірки.
34
Розділ 4
СЛОВОТВІР І МОРФЕМІКА
АДВЕРБІАЛІЗАЦІЯ - перехід різних частин мови у прислівники. Шляхом переходу різних частин мови у прислівники формувалася більшість прислівників української мови. Процес адвербіалізації полягає у зміні лексичного і граматичного значення слова без зміни його зовнішньої форми. Приклади: зозла, вниз, усередину, вгору, навік, бігом, віками, хором, надвоє, добре.
Одиничні постпозитивні дієприслівники, утворені від дієслів із значенням стану, в певних умовах можуть адвербіалізуватися:
“Остап стояв вагаючись. Народ стогнав у неволі, але стогнав потай, не протестуючи* (М. Коцюбинський).
АЛОМОРФИ - різновиди однієї й тієї ж морфеми. Аломорфи мають тотожне значення (пор..: рік-року): звукові розбіжності між ало- морфами мінімальні, зумовлені сусідніми звуками або морфами: друг - друзі, сад-ок - сад-к-а, уч-ень - уч-н-я.
Варіанти морфів характеризуються тотожністю значення, позицій і здатністю в будь-яких позиціях заміняти один одного: на цьому-на цім, ходжу-ходю, ходить-ходе).
ДЕРИВАЦІЯ ЛЕКСИЧНА - словотвір, при якому твірна база і похідне належать до однієї й тієї ж частини мови: камінь - каменяр, дорога - роздоріжжя, пам'ятати - опам'ятатися.
У лексичній деривації розрізняють мутаційний і модифікаційний словотвір. При мутаційному словотворі виникає нове лексичне значення слова (рука - рукав, скло - скляр). При модифікаційному словотворі семантичного зміщення у похідному не спостерігається. Міняється емоційне забарвлення, граматичні ознаки, стилістичні властивості (віл-волик, голос - голосочок, голосище).
35
ДЕРИВАЦІЯ СИНТАКСИЧНА - це словотвір, при якому твірна база і похідне належать до різних частин мови (хоробрий - хоробрість, писати - писання, веселий - весело, ліс - лісний та ін.).
ЗАКІНЧЕННЯ (ФЛЕКСІЯ) - кінцевий змінний морф, що додається до основи слова. Це майже виключно словозмінні засоби.
Властивості закінчення:
Закінчення - змінна частина слова. Отже, це не обов'язковий морф у слові.
На відміну від префіксів і суфіксів, закінчення у простому слові тільки одне.
Закінчення, як правило, виконує формотворчу функцію (за винятком випадків, типу хворий -хвора, Олександр - Олександра, золото-золотий і под.).
За фонетичною будовою закінчення бувають одно-, дво- і три- фонемними.
Закінчення може бути субстанціальним і нульовим. Нульове закінчення можливе лише у відмінюваних словах (ліс, рух, стань, дай, читав).
ІНТЕРФІКС (лат. inter - між, fixus - прикріплений) - морф, що служить для сполучення двох основ в одне ціле при утворенні складних слів (землекоп, лісостеп, життєпис, криголам). Основна функція інтерфіксів словотворча.
Як зв'язочні морфи о, е виступають у ролі варіантів, поява яких залежить від характеру кінцевого приголосного першої основи складання: після твердого кінцевого приголосного першої основи - о (пароплав, водограй), після м'якого - е (буревісник, краєзнавство). Інколи це правило порушується (пор.: честолюбство, каменотес).
За походженням інтерфікси о, е - це колишні суфікси першої основи словосполучення (злодій, листьпадь). За цим зразком з часом утворилося багато складних слів, словотворчим засобом яких були інтерфікси о, е. В сучасній мові панівною моделлю для складних слів є модель із морфом о, е.
КОРІНЬ СЛОВА. Кореневий морф є обов'язковою частиною слова, головною частиною слова, яка містить у собі основне поняттєве значення. Це спільна частина споріднених,слів. Так, у словах лісок, лісник, лісництво, ліс виділяється корінь ліс-.
Характерні ознаки кореня:
36
корінь позбавлений частиномовного і будь-якого граматичного змісту;
у ряді випадків кореневі морфи за звуковим складом збігаються зі словами {день, рік, там, сон),
семантика кореневих морфів менш абстрактна, ніж афіксальних;
кореневі морфи можуть зустрічатися у словах з різними формами відмінювання, афіксальні - у словах з однаковими формами відмінювання;
частотність і регулярність уживання афіксальних морфів вища, ніж кореневих;
кореневі морфи завжди матеріально виражені. Афіксальні можуть бути нульовими.
За здатністю сполучатися з афіксами корені поділяються на вільні і зв'язані.
Вільними називаються корені, які можуть входити до складу похідних і непохідних основ (трав-а. трав’-ян-ий. трав’-ян-ист-ии): зв’язаними називаються корені, які функціонують лише в похідних основах (звичка, навичка, звикати, звичний, відвикати).
ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ полягає в розщепленні колись полісемічного слова на кілька омонімів:
корінь (частина рослинного організму), корінь (основна морфема),
корінь (математичний знак);
встигати (= не спізнюватися), встигати (добре вчитися);
номер (графічний знак), номер (кімната в готелі).
Рідше виникають нові слова шляхом концентрації значення фразеологізму в одному опорному слові:
пісок (цукровий пісок), температура (підвищена температура).
В обох цих різновидах лексико-семантачного словотворення нове слово виникає в результаті розвитку старого значення слова.
Третій різновид полягає в тому, що існуючому в мові слову дається значення, ніяк не зв'язане з основним: “Чайка” (легковий автомобіль), “Рубін", “Електрон"(хоподнпьтт), “Зірочка"(кінотеатр).
При лексико-семантичному словотворенні нових фонетичних одиниць не виникає; створюются нові щодо змісту слова.
ЛЕКСИКО-СИНТАКСИЧНИЙ СПОСІБ ТВОРЕННЯ - це утворення нових слів шляхом об'єднання (злиття, зрощення) в одному слові двох чи більше лексичних одиниць,тобто лексикалізація словосполучення:
37
Звенигород, Славгород, Добрийдень (прізвище), Давигора (прізвище), довгограючий, високорозвинений, легкоозброєний, маловпливовий, вічнозелений, крутивус, паливода, запанібрата, сьогодні, дикоростучий, вісімдесят.
При лексико-синтаксичному словотворенні словосполучення застигає у своїй формі, флексія кам'яніє і перетворюється в суфікс. Новоутворене слово характеризується цільнооформленістю.
МОРФ - одиниця мовлення, найменша значуща частина слова. Маючи план змісту і план вираження, морф нагадує слово. І все ж між морфом і словом спостерігаються суттєві відмінності:
контекстом для морфа служить слово, а контекстом для слова
членування морфів на дрібніші значущі частини неможливе, слова ж в основному подільні;
морф або вказує на певне лексичне значення, або виконує граматичні функції (пор.: рад-ість, дерев'-ян-ий, лет-и), слово завжди становить лексико-граматичну єдність, тобто одночасно має і лексичне, і граматичне значення;
слова можна пригадати й утворити (неологізми, оказіоналізми); морфи - конечні значимі частини слова, вони добуваються нами з пам’яті як готові цілісні одиниці (за незначними винятками);
морф не виражає поняття, на відміну від слів;
морфи поєднуються між собою за іншими правилами, ніж слова;
для слів української мови характерний відносно вільний порядок слів у реченні, позиція кожного морфа у слові строго незмінна;
морфів у мовленні значно менше, ніж слів.
Класифікація морфів здійснюється за такими ознаками: за роллю
у слові, за семантичною функцією, за позицією у складі слова.
За роллю у складі слова розрізняються основні морфи (корені) і службові (афікси); за семантичною функцією-лексико-поняттєві (корені), словотворчі і граматичні, або формотворчі. Ці дві функції виконують афікси. Словотворча функція полягає в тому, що виникає нова лексична одиниця (пор.: рука-рукав, рукавиця)', приєднання формотворчого афікса лексичних зміщень не спричиняє (пор.: трава, трави, траві...).
«■
МОРФЕМА - це узагальнена одиниця мови, найменша значуща частина слова. Основною морфемою є корінь, який містить у собі
основне значення слова; до службових морфем належать афікси (суфікси, префікси, флексії).
МОРФЕМІКА - 1.Система морфем мови (коренів, суфіксів, префіксів та ін.). 2. Розділ науки про мову, який вивчає систему морфем мови і морфемну структуру слів. Основним об'єктом морфеміки є морфема як компонент структури слова. Центральне поняття - чле- нованість. Завдання морфемного аналізу полягають у з'ясуванні чле- нованості/нечленованості певного слова, вираженні межі між морфемами та простеженні зв'язків між ними. Наука про укладання словників коренів та афіксів називається морфемографією.
МОРФЕМНИЙ АНАЛІЗ СЛОВА - це поділ слова на значущі частини, з яких складається слово. Морфемний аналіз слів виконувати в такій послідовності:
з’ясувати, що означає аналізоване слово;
встановити, до якої частини мови воно належить;
встановити, яка форма (змінна чи незмінна) аналізується;
у змінному слові визначити флексію й основу, пам'ятаючи, що:
а) не завжди флексія стоїть в абсолютному кінці слова (пор.
|