Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови

Скачати 0.52 Mb.

Назва	Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сторінка	3/4
Дата	06.03.2016
Розмір	0.52 Mb.
Тип	Документи

bibl.com.ua > Література > Документи

1 2 3 4

які в Україні простори, яка родюча земля».

Оноре де Бальзак
Оноре де Бальзак

Honoré de Balzac

Оноре де Бальзак. 1842
При народженні: Honoré de Balzac

Дата народження: 20 травня 1799

Місце народження: Тур, Франція

Дата смерті: 18 серпня 1850

Місце смерті: Париж, Франція

Національність: Француз

Громадянство: Франція

Мова творів: французька

Рід діяльності: письменник

Роки активності: 1829—1850

Напрямок: критичний реалізм

Magnum opus: Євгенія Гранде
(Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії).

Здружений з Україною

О

дин з найвидатніших романістів ХІХ ст. Оноре де Бальзак двічі відвідав Україну (у 1847-1848 рр.). Загалом він провів тут більше двох років. Окрім Верхівні побував у Бердичеві, Киеві та інших містах. Перебування в Україні дало йому можливість ознайомитися зі слов’янським світом, до якого він виявляв інтерес. У листах на батьківщину Бальзак відзначав багатства нашого краю. Творчість великого француза стала відомою в Україні завдяки російським перекладам, які почали з’являтися майже одночасно з французькими виданнями.

З творами Бальзака був добре обізнаний Т.Г. Шевченко, про що свідчать посилання на них у його повістях. І. Франко охарактеризував творця "Людської комедії" як одного з найвидатніших представників реалістичної традиції у французькій та європейській літературі. І в 1879 року в листі до Михайла Павлика молодий І. Франко просив його зробити переклади для задуманої ним газети “Нова Основа” деяких “дрібних повісток” Бальзака, котрі як він чув, “мають бути дуже хороші”. Нам пощастило дізнатися, чи М. Павлик виконав це замовлення Франка, проте, либонь, звідси починається історія засвоєння нашою літературою художньої спадщини Оноре де Бальзака в українських перекладах.

Правда, ще до Франка, Т. Шевченко та й інші письменники знали, а Марко Вовчок, яка певний час жила в Парижі, захоплено читала і любила твори великого французького митця, про що залишив свідчення її син. Спочатку українська громадськість ознайомлювалася з творчість великого французького реаліста з оригінальних творів,що ввозилися в Росію з Франції, а також з російських періодичних видань. Відомо, що вже 1831 року в “Телескопе” (№5-8) був надрукований перший російський переклад повісті “Мщение”, зроблений московським літератором Миколою Пилиповичем Павловим.

Українською мовою твори Бальзака починають виходити з 1884 року (а не з 1927 – як твердить А. Розанова), коли в “Бібліотеці найзнаменитіших повістей”, заснованій за участю Франка, з’явився у Львові переклад роману “Батько Горіо”.

У наступне тридцятиліття не з'явилося жодної книжки Бальзака в українському перекладі, а до 1900 року включно не було і жодної газетної чи журнальної публікації.

Недарма з цього приводу західноукраїнська критика тужливо мріяла : “Мати бодай 10 томів Бальзака у добрих перекладах - це сьогодні обов'язок кожної європейської літератури. Бо кожна може не одного від нього навчитися ”. Однак умови були такі, що спромоглися видати лише один том. Твори Бальзака змогли широко виходити на Україні тільки після Жовтневої революції. Починаючи з 1927 року, з’являються в українських перекладах такі фундаментальні романи і повісті з циклу “Етюди про звичаї”: “Гобсек”, “Євгенія Гранде”, “Батько Горіо”, “Втрачені ілюзії”, “Селяни”,“Кузина Бета”. Найбільше перекладалися повісті “Гобсек” – п'ять разів (1930 – двічі, 1951, 1953, 1971), роман “Батоко Горіо” – читири рази (1927, 1939, 1953, 1971), “Втрачені ілюзії” – тричі (1937, 1938, 1956) і “Євгенія Гранде” - двічі (1953, 1971).

Крім фундаментальних романів, у різний час вийшли “Шагренева шкіра” (1929, 1936), “Бідні родичі. Кузен Понс” (1929), “Бідні родичі. Кузина Бета”(1929), “Полковник Шабер” (1930), “Тридцятилітня жінка” (1934), “Розкоші і злидні куртизанки” (1941), “Селяни” (1953). У 1958 році Держлітвидав України 115-тисячним тиражем два гострі антирелігійні оповідання Бальзака - “Спадкоємець диявола” і “Красуня Імперія” в перекладі Б.Ф. Баєва та В. К. Котирло.

За роки Радянської влади твори Бальзака видавалися в Україні 19 разів загальним тиражем 408,5 тисячі примірників, в том числі українською мовою 15 разів тиражем 399,2 тисячі примірників.

Твори Бальзака вивчаються у середніх школах і вузах, їх інсценізують і ставлять у театрах, екранізують і створюють на їх основі художні полотна.
Відомий роман Натана Рибака “Помилка Оноре де Бальзака” перекладений багатьма мовами. За сценарієм Н. Рибака режисер Тимофій Левчук поставив на київській кіностудії ім. Довженка однойменний широкоекранний фільм.

Бальзак добре відомий українському читачеві. Цьому сприяла критика.
І. Франко точно і проникливо охарактеризував творчість автора “Батька Горіо”. І хоч, крім чисельних висловів, критик не залишив жодної спеціальної статті, присвяченої Бальзаку, проте його окремі судження дають вельми пластичну оцінку сильних сторін реалізму французького генія. Естетичне мірило Франкового літературознавчого судження базувалося на несхибному переконанні, що “наукова підкладка і аналіз становить іменно найбільшу вартість сеї нової літератури проти усіх давніших, вона запевнює довговічну стійкість творам таких письменників, як Діккенс, Бальзак, Флобер, Золя, Доде, Тургенєв, Гончар, Толстой”.

Українська критика розглядає Бальзака як великого французького письменника-реаліста, що дав всеохоплюючу картину буржуазного світу в “Людській комедії”, картину, котра вражає універсальною широтою гідною подиву глибиною аналізу законів капіталістичного суспільства. З опублікованих наукових досліджень, нарисів, есе, статей про Бальзака привертає увагу післямова до книги Н. Рибака “Помилка Оноре де Бальзака” академіка О. І. Білецького, теоретичні праці професорів С.В. Савченка, С.І. Родзевча, О.В. Чичеріна, Т.К. Якимович та бальзакознавця А.А. Розанової, де подані широкі узагальнення і переконливі висновки щодо генезису та новаторства реалізму Бальзака, глибина розуміння ним суспільних відносин і психологічних конфліктів, його місця і ролі в європейському етичному процесі ХІХ століття.

Окремий набуток бальзакознавства - ретельні дослідження і статті Д. Наливайка і Ш. Вядро, що у різних аспектах висвітлюють проблему - “Бальзак і Україна”, в якій він побував двічі (жив у Верхівні, відвідав Київ, вінчався в Бердичеві), розкривають і пояснюють велике зацікавлення його спадщиною не тільки читачів, а і письменників, перекладачів і критиків.

Література.

Бальзак О. Твори. — К.: Молодь, 1971. —500 с.
Наливайко Д.С. Оноре Бальзак. Нарис життя і творчості. — К.: Дніпро, 1985. — 190 с.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Оноре_де_Бальзак

Епістолярний роман француза та слов’янки.

(Екскурсія до міста Бердичів та села Верхівня Житомирщини)

„

Тут я слухав оповіді про степи, селян, про снігопади і правителів. Україна стала для мене, мабуть, єдиним місцем, де я міг побачити нові явища й людей”.

Так писав про Україну Оноре де Бальзак – відомий французький письменник, доля якого невід’ємно пов’язана з нашим краєм.

Екскурсія до міста Бердичів та села Верхівня Житомирщини пропонує знайомство саме з бальзаківською Україною та можливість побачити її очима великого француза.

Наша подорож розпочнеться з проїзду вулицями Києва, і Ви дізнаєтесь, де саме тут бував Бальзак і чим займався у нашому місті.

„Більша частина французів не знає, що таке Київ, а це столиця України, святе місце Русі, колишня митрополія, татарський та руський Рим, старша сестра Москви, резиденція князів тих часів, коли князі залежали від великих орд. Тому я роблю висновок, що навіть якщо у мене і не було б друзів, які мешкають поблизу Києва, я би все ж таки поїхав до Києва в інтересах літератури та етнографії”.

Ц

е слова Бальзака про Київ, у якому письменник неодноразово захоплювався його красою та звичаями місцевих жителів.

А далі – шлях на захід, Житомирським поліссям, у Бердичів – місто, часом незаслужено позбавлене уваги екскурсоводів і туристів. В цьому місті, другому за величиною на Житомирщині, Ви побачите славетний Кармелітський монастир 16-18 століть, з „підземним Маріанським” костелом, а за бажанням – місцевий краєзнавчий музей. Особливий акцент зробимо на костелі Святої Варвари, де 2 березня 1850 року спеціально прибулий сюди прелат з Житомира Віктор Ожаровський обвінчав Оноре де Бальзака та Евеліну Ганську. Про їхнє кохання піде мова у нашій екскурсії, а також про їхній подружній союз, який шокував літературну богему тієї епохи.

П

отім ми їдемо до села Верхівня, де мешкала Ганська, і куди так поривався письменник. Він називав маєток Ганських „Східним Лувром”. В ньому Бальзак сподівався знайти спокій після паризької метушні. Правда, від величного палацу залишились фрагменти. Але тільки уявіть – ось за цим столом Бальзак писав свої безсмертні рядки, ці підсвічники давали письменникові світло вечорами, а цього клавесину торкались пальці Евеліни! В актовому залі, прикрашеному ліпниною на античні теми, під час балів та прийомів зворушливо танцювала ця немолода пара І це далеко не все, що можуть побачити тут екскурсанти.

У колись розкішному парку неподалік від палацу знаходиться маленький костел – родинна усипальниця Ганських з порожніми (спорожнілими від рук радянської влади) нішами для сімейних поховань. Ось невеличкий місток, який любив Бальзак. Алея Кохання й Розлуки, лава Оноре, альтанка Евеліни... А ще у парку росте дерево Кохання: два стовбури переплелись навічно, їх не роз’єднати. Аналогія з почуттями Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака напрошується сама собою.

В одному зі своїх творів великий французький письменник запитував себе: „Чому люди кохають одне одного”? І відповідав: „Кохають, тому що кохають”. Проста, але одвічна істина!

Любив Бальзак і Україну, яку називав „чудовим краєм, мешканці якого самі не знають, у якій красі живуть”. Ми запрошуємо Вас до цього дивовижного краю, до чарівного світу безсмертної любові Евеліни Ганської та Оноре де Бальзака.

Знайшов своє кохання в Україні

Валерій КОСТЮКЕВИЧ, «День»

Майже 150 років тому в костьолі Святої Варвари в Бердичеві він обвінчався із шляхтянкою польського походження Евеліною Ганською, яка народилася і провела більшу частину свого життя в Україні.

ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК

В юні роки глибоке враження на автора цих рядків справив роман Оноре де Бальзака «Шагренева шкіра». Історія молодого парижанина Рафаеля Валентена, який за допомогою чаклунства отримав можливість здійснення будь-яких своїх бажань, але так і не досяг справжнього щастя, примусила вже тоді подивитися на життя з погляду ціни власних прагнень і сподівань та їх звершень. Значно пізніше, вже після знайомства з біографією і листуванням автора «Людської комедії» та його близьких, спало на думку, що у згаданому романі Бальзак певною мірою напророчив власну долю. Його життя було сповнене виснажливої праці, потужних злетів творчого генія й водночас гірких розчарувань у своїх найкращих надіях і сподіваннях. І помер Бальзак у той момент, коли, одружившись із Евеліною Ганською, ніби досяг здійснення своєї заповітної мрії.

ВIН ЇЇ ЛЮБИВ БЕЗТЯМНО

Про історію кохання пана Оноре і пані Евеліни написані томи: за різних часів з-під пера істориків, філологів і письменників Франції, України, Польщі, Росії та інших країн вийшли великі за обсягом дослідження, а також романи, повісті, драми.

Одним із перших українських вчених (якщо не першим) цієї теми торкнувся історик і літературознавець Ф.Савченко. В науковому тримісячнику українознавства «Україна» за 1924 рік (редагував його тоді академік М.Грушевський) він на основі вивчення листування знаменитого француза опублікував солідну наукову розвідку «Бальзак і Україна». «28 лютого 1832 року, — пише Ф.Савченко, — Бальзак одержав через свого видавця в Парижі листа з поштовою печаткою, положеною в Одесі, підписаного романтичним словом «Чужинка». Автором цього листа, як згодом дізнався заінтригований і не менш романтичний Бальзак, була Ева, або Евеліна Ганська, народжена Ржевуська із села Погребище на Київщині». (Нині це містечко у Вінницькій області, поблизу якого є залізнична станція, яка донедавна носила назву «Ржевуцька». — Авт.). В листі висловлювалися думки щодо деяких творів Бальзака і, зокрема, вже виданого на той час роману «Шагренева шкіра».

Залишімо поки що розвідку Ф. Савченка і звернімося до інших джерел. З архівних документів достеменно відомо, що народилася Евеліна 24 грудня 1800 року. «Стародавній рід, з якого вона походила, дав Польщі, — пише у виданій 1937 року праці «Бальзак у Росії» російський літературознавець Л.Гросман, — «владних і честолюбних діячів». Водночас, зазначали деякі польські дослідники, характерними рисами роду Ржевуських було поєднання природженої інтелігентності і культури зі схильністю до дивацтв, критицизм, змішаний із чимось подібним до містицизму. У творах великого романіста, вказує польський журналіст Ян Козельський, у репортерських нотатках «Бальзак у Верхівні», виданих вже 1992 року, часто можна відшукати відголос розповідей Евеліни про героїчні перекази її роду. 1819 року її видали заміж за багатого польського дідича Венцеслава (Вацлава) Ганського, який був старший за свою наречену на 22 роки (згідно з іншими даними — на 25 років). Подружжя оселилося в родовому маєтку Ганських у Верхівні (нині Житомирська область). Четверо з їхнiх п'ятьох дітей померло в ранньому віці, вижила тільки дочка Ганна.

...Після ще кількох листів, продовжує Ф. Савченко, за пропозицією Е. Ганської Бальзак дав їй знак про отримання епістол у газеті «Котідьєн». Ці обережні й боязкі спочатку контакти за допомогою пошти через деякий час вилилися в очну зустріч (таємно від В. Ганського) в швейцарському місті Невшателі (йшов 1833 рік). Повернувшись до Парижа, Бальзак напише Евеліні, яку називав Північною Зорею: «... Я люблю вас, як дитина, з усіма радощами, забобонами, усіма ілюзіями першого кохання». І ще — «Моя дорога, моя кохана дружино..., для мене тепер невимовно чудово відкрилося нове життя. Я бачив тебе, говорив з тобою, наші тіла уклали такий же союз, як і наші душі...» І були ще таємні зустрічі закоханих (взагалі Бальзак досить часто спілкувався з подружжям Ганських, коли воно виїжджало за кордон, підтримував взаємоповажні стосунки із главою родини): 1834 року — в Женеві, 1835-го — у Відні...

Наприкінці 1841 року В.Ганський помер. Тепер майже в кожному листі до Верхівні письменник палко переконує Евеліну взяти з ним шлюб. Однак зустрілися вони знову лише 1843 року (через вісім років після останнього побачення в Санкт-Петербурзі). Пізніше, навесні 1845 року, була зустріч у Дрездені, звідки, як пише вже згаданий Ян Козельський, разом із дочкою Евеліни Ганною та її нареченим Юрієм (Жоржем) Мнішеком вони вчотирьох вирушили в мандрівку по Європi із заїздом до Парижа. В цій поїздці Е. Ганська завагітніла, Бальзак навіть вибрав ім'я для очікуваного сина — Віктор-Оноре. Але дитина з'являється на світ передчасно. «Віктора не було, народилася й померла дівчинка», — пише Андре Моруа у книзі «Прометей, або Життя Бальзака». Немовля поховане в маленькій каплиці у Верхівні. Поруч з першим чоловіком Евеліни — В. Ганським та їхніми померлими дітьми.

СЮДИ ПРИЇХАВ ВIН ЗА ЩАСТЯМ

З самого початку знайомства пана Оноре зі своєю Північною Зорею він мріяв дістатися України і пожити в її маєтку. Однак вперше Бальзак потрапив до Верхівні тільки восени 1847 року і пробув там із невеликими перервами до лютого 1848-го. В Україні Бальзак сподівався, зазначає вже згадуваний Ф.Савченко, знайти поліпшення свого становища як із морального, так і з матеріального боку. Вдруге (і востаннє) він жив у цих місцях з вересня 1848-го до квітня 1850-го року. Під час цих відвідин України письменник виїжджав до Києва, Санкт-Петербурга, Бердичева, інших місць. У Верхівні він працював над п'єсою «Мачуха», повістю «Посвячений», деякими іншими творами, обмірковував грандіозні комерційні проекти, яким так і не судилося бути реалізованими. В одному з листів із Верхівні Бальзак пише: «Я маю тут розкішний апартаментик —

с

алон, кабінет і спальню; кабінет із рожевого мармуру з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком із скла без олов'яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі боки...» Гість із Франції, пише в своїй розвідці, присвяченій цій темі і датованій вже 1996 роком, сучасна житомирська дослідниця Людмила Журавська, знайомиться з побутом Верхівні, її природою і детально розповідає про це в листах до Парижа друзям і рідним, захоплюється майстерними кріпаками Е. Ганської, занотовує 77 способів виготовлення хліба. Місцем його частих прогулянок, продовжує Л. Журавська, був парк навколо палацу. Доріжки в ньому були вимощені червоними цеглинами, що давало можливість мандрувати ними навіть після дощу. Через яр у парку було перекинуто місток — все це збереглося у Верхівні й донині. Утім, як і сам палац Ганських, де знаходиться той самий «апартаментик». Зараз там розташувався сільськогосподарський технікум. Окремі приміщення в ньому відведені під меморіальні кімнати Бальзака.

Та здоров'я творця «Людської комедії» було вже підірване. У Верхівні, особливо під час другого приїзду, він часто й подовгу хворів. В той же час весіллю заважали різні обставини — очікування дозволу на шлюб від російського царя, майнові клопоти Евеліни, невдоволення її родини цим одруженням. І все ж 14 березня 1850 року (за новим стилем) вінчання відбулося — в церкві Святої Варвари в Бердичеві, подалі від цікавих очей провінційної публіки. Присутні були тільки найближчі люди — дочка Евеліни Ганна, шафери Густав Олізар та Жорж Мнішек. Обряд здійснював католицький прелат Віктор Ожаровський за участю каноніка бердичівської парафії Йосипа Білоблоцького. В Житомирському обласному державному архіві до цього часу зберігається метрична книга костьолу з записом про це вінчання.

Трохи більше ніж за місяць після одруження подружжя виїхало з Верхівні до Парижа. Через весняне бездоріжжя ця подорож тривала майже місяць. Бальзак, як писала Евеліна доньці, прибув на місце в жахливому стані.

ЗАМIСТЬ ЕПIЛОГУ

...Ще до освячення їх шлюбу з Бальзаком, знаючи про його хворобливий стан, Е. Ганська не плекала особливих надій щодо свого майбутнього. «Я знаю добре, надто добре, — писала вона своєму братові Адаму Ржевуському, — що пан Бальзак — приречений і що навіть при найкращому догляді не зможе протягнути довго... Однак думка, що я можу бути потрібною цьому великому розумові і цьому великому благородному серцеві, також є нагородою. Я дам йому все щастя, на яке він заслуговує, й, роблячи це, сама буду щаслива. Так часто його зраджували: я залишуся йому вірною наперекір усім і... нехай він умре з рукою в моїй руці та з моїм образом у серці...»

Бальзак так і помер — рука Евеліни тримала його руку до останніх хвилин. Про таку відданість, мабуть, мріяв би майже кожен чоловік.

Після смерті пана Оноре Е. Ганська сплатила його чималі борги. Північна Зоря пережила його на 32 роки. Поховані вони поруч на кладовищі Пер-Лашез у Парижі. Там же біля них знайшли вічний спокій і донька Евеліни — Ганна та її зять.

" Я був вражений українською мовою.

Українські простори є столицею ліричної поезії".

Адам Міцкевич

Адам Міцкевич

При народженні: Adam Bernard Mickiewicz

Дата народження: 24 грудня 1798

Місце народження: с. Заосьє, Литовська губернія,

Російська імперія

Дата смерті: 26 листопада 1855

Місце смерті: м. Константинополь,

Османська імперія

Рід діяльності: поет

Magnum opus: «Пан Тадеуш»

(Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії).

Україна в долі Адама Міцкевича

"Країна розкоші прослалась наді мною,

вгорі - блакить ясна, тут - лиця чарівні", -

писав про Україну видатний польський поет Адам Міцкевич, якого Іван Франко назвав " найбільшим поетом польської нації і одним із найгеніальніших людей, яких видало людство".

Близько двох століть тому липневим ранком біля Графської пристані в Севастополі зі шлюпки висадилась невелика група людей, серед яких був двадцятишестирічний, ставний, з буйною кучерявою чуприною, не дуже великопанського вигляду юнак. Його ім'я вже було відоме польському читачеві як ім'я талановитого поета. Не зі своєї волі цей юнак покинув рідні ліси, озера, долини. Народжений на хуторі біля невеличкого містечка Новогрудка, син бідного провінційного адвоката Адам Міцкевич потрапив до цієї дивної компанії, що висадилася на Графській пристані, через те, що був вигнаний з батьківщини і загнаний аж до Чорного моря суворими вихорами історії.

Міцкевич навіть не намагався зробитися таким собі туристом. Він прагнув лише почути голос поневоленої Польщі, голос своєї вітчизни, голос свободи. Але в його душу владно вдиралися інші звуки: галас артистичних салонів, шурхіт чорноморських хвиль, тужливий спів муедзинів з кримських мінаретів. Як важко було почути в сонячному Криму голос нескореної Польщі!
Недарма життя закинуло Адама Міцкевича на кримську землю. Саме тут поет зміг зосередитися, дослухати до кінця внутрішню музику, яка супроводжувала його все життя. І результатом липневої висадки на Графській пристані стали \"Кримські сонети\" — блискуча низка віршів, цикл з вісімнадцяти строгих за формою сонетів, кожен з яких — справжній шедевр світової літератури.
Міцкевича оточив сухий океан кримського степу. Так хороше тут вслухуватися в далечінь. І поет почув її голос:
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі

І голос із Литви. — Вперед! Ніхто не кличе.
Результатом цієї мандрівки була блискуча низка віршів — цикл із вісімнадцяти «Кримських сонетів» — справжніх шедеврів світової поезії. Душу поета вабила ця романтика гір, ця екзотика, як вабила вона й надихала Байрона, Ґете, Пушкіна. Міцкевич, часто кидаючи компанію, вер¬ хи їздив крутими гірськими дорогами від Севастополя до Алушти. У динамічних яскравих образах відобразив він свій переїзд через Байдари. Млостю південної ночі оповито його вірш про Алушту вночі. У величавій гіперболізації підноситься Чатир-Даг:

Т

ам, де гірські орли не залітали зроду,
Спить грім в колисці з хмар, повитий у тумані,
Там лиш зоря над мій підносилась тюрбан.
То Чатир-Даг.

Зоря віри у свободу вела його крізь Крим, крізь світ, крізь життя. Невгасний блиск цієї віри осяяв і кримські сонети Адама Міцкевича. Не лише красою форми, барвистістю, а й волелюбним змістом своїх рядків, своєю відданістю думам про поневолену Вітчизну привернули вони відразу після появи в світ увагу як польських, так і українських письменників і читачів. Ці сонети уважно читали, ними захоплювалися, незважаючи на заборони цензури. Так, сонет «Плавба» закликає рухатись уперед, відновлювати життя, не зупинятися ні на хвилинку. Бурхливе море, небезпека, хоробрість — все це символізує свободу і непокірливість. Буря не лякає пілігрима, образ якого нагадує самого поета:

І мій буяє дух у розгулі стихій,
Уява розпуска свій парус огняний.
У мене крик з грудей, піднісшися над прахом...
Як любо! Знаю я, що значить бути птахом.

П

онад 9 місяців А. Міцкевич перебував на Україні. 25 січня 1825 року він виїжджає з Петербурга у місто Одесу, де на нього чекає посада вчителя ліцею Рішелье, яку допомогли отримати російські друзі-декабристи.
На шляху до Одеси поет зупинився в Києві. "Я здоровий. Їду з півночі на другий кінець Європи в доброму настрої. Сьогодні, 5 лютого, був у Києві. Мені сподобалося стародавнє українське місто. Я оглянув Лавру та інші визначальні місця". На запрошення родини Головінських, з якими познайомився у Києві,декілька днів провів у Стеблеві, а звідти через Єлисаветград (нині Кіровоград) поїхав далі. "Їхав через безлюдні степи, де Будинок Головінських у Стеблеві між однією і другою станцією, на

відстані якихось 300 км, нічого, крім неба і землі не видно".

Природа України полонила Міцкевича,нагадувала про рідний край, Литву.Влітку 1825 року Адам Міцкевич подорожує Кримом, бачить "Схід в мініатюрі". Поет відвідав Сімферополь, Севастополь, Євпаторію, Ялту. Результатом перебування у Криму став цикл "Кримські сонети",який співвітчизник Міцкевича М. Мохнацький назвав "новим поетичним відкриттям".

Наприкінці 1825 року Міцкевич залишає Одесу і повертається в Росію. Він хотів поїхати через Київ, але не отримав на це дозвіл. Тому помандрував на Херсон і Перекоп, а далі на Харків. У грудні 1825 року під час перебування у Харкові, поет познайомився з відомим українським письменником П. Гулаком-Артемовським, який потім зробить переспів польської балади "Пані Твардовська" українською мовою. Під впливом знайомсва з із українською культурою А. Міцкевич написав баладу "Чати".

В

се своє життя А.Міцкевич згадував Україну: "Чи на Вкраїні я б ту липу упізнав, що сотню панночок і сотню хлопців бравих ховала в холодку при танцях і забавах, як вечір повивав блакитноводну Рось", - читаємо в поемі "Пан Тадеуш", був закоханий в українську мову: "Я був вражений українською мовою. Українські простори є столицею ліричної поезії".

Нам, українцям, приємно, що творчість великого польського поета так тісно пов'язана з Україною, де він написав одні з найкращих своїх поезій. І зараз, мандруючи Кримським Памятник Міцкевичу узбережжям, приходять на гадку рядки з сонета

у Львові Міцкевича, де описується чарівна українська природа:

Чорніє пасмо гір, долину ніч поймає,
Шепочуть, мов крізь сон, потоки у гаях,
І — квітів музики — солодкий ллється пах,
Що для ушей мовчить, до серця промовляє.

1 2 3 4

Схожі:

Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...	Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...	Бикова К.І., Кошкіна Ж. О Державна підсумкова атестація зі світової літератури, російської мови і літератури у 2012/2013 н р
Видавництво Міністерством освіти і науки України з російської мови та світової літератури для використання у	Литература (русская и зарубежная) (автор Е. В. Волощук) Контроль і керівництво за викладанням російської мови та зарубіжної літератури в загальноосвітніх школах
Кафедра гуманітарної освіти Навчально-методична лабораторія російської... Матеріали лекції «Численні можливості задоволення освітніх проблем учня засобами навчального предмету в школі життєтворчості»	Урок світової літератури у 5 класі Девда Марія Іванівна учитель світової... Мета: ознайомити учнів із самобутньою культурою Японії, розвивати навички самостійного пошуку потрібної інформації, вміння донести...
Конспект уроку зі світової літератури у 6 класі Мета уроку: познайомити учнів з життям та творчістю Ч. Діккенса, з історією створення повісті та особливостями «різдвяних оповідань»;...	Проблеми аналізу художнього твору на уроках світової літератури в школі Як зазначається у пояснювальній записці до програми із світової літератури, основна мета предмета – «залучити школярів до скарбниці...

Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання