Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови


НазваАвтор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сторінка3/7
Дата22.02.2016
Розмір1.02 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Література > Документи
1   2   3   4   5   6   7

Заочна екскурсія вулицями Києва.


Екскурсовод. У 1912 році в Києві відкривались виставки "Театр мініатюр", "Інтимний геатр", була відкрита панорама "Голгофа" (уява про розп'яття Христа).

Михайло Булгаков любив Київський університет (показ ілюстрацій), який носив ім'я святого Володимира. Ось ми виходимо на Володимирську вулицю, бачимо собор святого Володимира (ілюстрація).

Йдемо вулицею Львівською. Бачимо куполи Миколаївського собору Покровського монастиря.

На перехресті з вулицею Житомирською церква Стрітення. Ось такою вона була до 1930 року. Потім за наказом влади її зруйнували.

Підходимо до Володимирського собору. Це був головний православний храм Києва. І славився він не спльки архітектурою, скільки внутрішніми розписами, які зробили російські художники В. Васнецов, М. Не-стеров, М. Врубель.

Ось будинок № 13 на Андріївському узвозі, де жили Булгакови в 1906—191 9 рр. Нині тут музей письменника.

Літературно-меморіальний музей М. Булгакова

Неподалік золотими банями сяє Андріївська церква.

А ось Хрещатик. У нарисі "Київ — місто" Булгаков написав: "Над рікою, яку Гоголь любив..." Це круча Царського саду, а під нею величний Дніпро.

Володимирська гірка, дім Городецького, Труханів острів. "Гору замело снігом, засипало до маківки — і стала велична цукрова голова. А дім накрило шапкою білого генерала..." — так написав у нарисі про ці місця письменник.

Місто і майбутній Майстер виростали разом, разом переживали трагічні події. Попереду був складний шлях, була Москва, де Булгаков написав "Білу гвардію", "Дні Турбіних".




Пам'ятник Булгакову у Києві біля будинка Булгакових.

Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова Майстра: "Рукописи не горять".

Після 25 років мовчання нарешті прийшло визнання. Але перша знаменна подія в творчості письменника — це роман про Андріївський узвіз та долю братів Турбіних. Це — Україна в житті Булгакова.

Київські адреси письменника


  • вул. Воздвиженська, 10 (1891—1892);

  • вул. Госпітальна, 4 (1892—1894 або 1895);

  • вул. Кудрявська, 9 (1894 або 1895—1902);

  • вул. Еспланадна, 30 (1902—1904);

  • вул. Іллінська, 5/8 (1904—1905);

  • вул. Кудрявська, 10 (1905—1906);

  • Діонісівський (нині Бехтерєвський) пров.,4 (1906)

  • Андріївський узвіз, 13 (1906-квітень 1913);

  • Рейтарська, 25 (квітень-жовтень 1913);

  • Андріївський узвіз, 38 (осінь 1913-літо 1914);

  • Андріївський узвіз, 13 (осінь 1914-квітень 1916; жовтень 1916-березень 1917; лютий 1918-жовтень 1919).

Після переїзду на Кавказ, а зрештою і до Москви неодноразово відвідував Київ — у вересні 1921 р., квітні-травні 1923 р., серпні 1928 р., серпні 1934 р., червні 1936 р. та серпні 1937 р.

Під час приїзду до Києва у червні 1936 р. мешкав у готелі «Континенталь» (вул. К. Маркса, колишня Миколаївська, нині Арх. Городецького, 1-3).

Андрій ШЕСТАКОВ

Страсті за Михаїлом
Уклін великому киянину Михайлу Булгакову з нагоди його дня народження


Навряд чи у вітчизняній літературі ХХ століття знайдеться твір, який спромігся б посперечатися у славі наймістичнішого з романом Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Автор, киянин за походженням, написавши його, увіковічнив не лише московські закапелки, які сьогодні стали по суті «капищами» культу Булгакова, але, передусім... Київ. Це «місто-привид» переслідувало письменника до останніх днів життя, стало квінтесенцією його насиченого і драматичного творчого шляху.




 Творець власної долі

«Майстер і Маргарита», гордість російської літератури, з повним правом може вважатися також перлиною відтворення українського світу 30-х років ХХ століття. Адже його мета — набагато ширша за життєпис пересічних подій тодішнього московського «урбаністичного мурашника». Роман став для багатьох радянських читачів першим дотиком до проблем, які досі вважалися відстороненими й небезпечними. Він — своєрідний апокриф, «Євангеліє від Михаїла», перше знайомство атеїстично вихованого радянського інтелектуала з самою сутністю християнської проблематики. Булгаков прагнув і спромігся бути гідним свого високого покликання, просвітитницької місії.

Роман нарешті побачив світ після трьох десятиліть «штучного забуття» (1966—1967, журнал «Новый мир»). Ці «cтрасті за Михаїлом» здійснили переворот у мізках радянського читача, навчили наляканого дійсністю homo soveticus сумніватися в раніше, здавалося б, безсумнівному, протистояти сірості, наважитись на самоусвідомлення і визнання власної значущості в бутті, докладати зусиль у гарантовано безнадійній ситуації. І, врешті, — перемагати.

Загалом шлях Булгакова до читача — насичений клубок містичних перепон, пророцтв і їх звершень. Свого часу саме в київських роботах Михайла Врубеля набув зримих пластичних обрисів герой лєрмонтовської поеми Демон. У Києві ж у Михайла Булгакова склався задум роману «Майстер і Маргарита». Ідея врубелівського Демона, його «исступлённое томление души» вразили молодого киянина, який пережив лихоліття калейдоскопічної низки владних «кульбітів», що струшували Київ. Тодішній стан безпорадності його розгубленої душі чудово відтворений у п'єсі «Дні Турбіних». Багатозначне саме це ім'я-символ. За словарем Ушакова — «булгачить» — означає «турбувати, тривожити». Виходить, полковник Олексій Турбін, який проживає з рідними в 13-му будинку на Андріївському узвозі, — це сам Булгаков, який переінакшив власне прізвище і подарував його герою, наділив його власними переживаннями й турботами.

Через десятиліття, в сталінській Москві, в умовах гнітючої диктатури «надлюдської сили», «демонічна» тема набула вже неподоланної значущості. Воланд в деякому сенсі — символ цього часу. Якщо Демон у Врубеля — протилежність «правильному» шляху, нормі, то Воланд у Булгакова так само — втілення незалежності, мужності бути самим собою в найчорніші дні. Його «демонічність» — те дзеркало, яке є лише відтворенням наших власних гріхів і внутрішньої чорноти.

Починаючи з повісті «Собаче серце» (1925) Булгакова непокоїть і пригнiчує тема пастки і трагічної провини інтелігенції, її відчуття безвихідності й безпорадності перед лицем невблаганних сил, вищість яких страшно було навіть усвідомити. Що ж насправді править людськими душами — затверджений «нормативний» міф, чи якась «наддержавна» сила? Булгаков остаточно заплутався, відзначивши «Собачим серцем» пік своєї розгубленості й сумнівів. Його Майстер став антиподом професора Преображенського, а Воланд — його аналогом, продовжувачем його справи — випробування людини, спокушування її безсмертям, добром і злом. Мрії й пошуки молодого Булгакова втілилися в романі зрілого Майстра пера. І писав він цей своєрідний заповіт iз такою сповідальною відвертістю, яка досяжна лише перед лицем Вічності.

«...Киев очи отворил»

Коли Михайло Булгаков у 1921-му році з'явився у Москві, про нього поблажливо говорили: «письменник з Києва». Але високе письменницьке покликання не давало йому права визнати себе провінціалом, сховатися за цією поблажливістю. Він зростив у собі особливу віру — відчуття життя в особливому, напруженому просторі, пасіонарний екстаз «священного безумства», який є рушієм самої історії. Творець, живучи таким життям, опиняється на перетині координат духовної столиці світу, незалежно від її географічного розташування. Київ, ще з XVІ століття званий «Єрусалимом землі Руської», залишився для Булгакова такою «столицею мрій і сподівань».

Його присутність відчувається в кожному творі письменника. Місто булгаківської «Білої гвардії» має риси саме такої духовної столиці. І в «Майстрі і Маргариті» сама топографія Москви — теж київська! Не дивно — адже роман написаний під великим впливом типово «київського» письменника — Купріна (зокрема — його повісті «Кожне бажання»). Так, трамвай, один iз «героїв» перших сторінок роману, ніколи не ходив на Патріарших ставках, а опис його маршруту — впізнаваний київський Володимирський узвіз. У примхливій архітектурі київського будинку барона Штейнгеля на Великій Підвальній впізнається дім, в якому у Москві мешкав Майстер. А Маргарита ніяк не могла літати над Москвою — там немає Лисої гори. Зате в Києві таких — не менше шести. Загалом у місті «Майстра і Маргарити» органічно поєдналися риси і Москви, і Києва, і омріяного «Вічного міста». Саме з Києва Михайло Булгаков виніс пристрасть до високих точок огляду. Потім, у Москві, він дивився на столицю з Воробйових гір, верхньої галереї будинку Пашкова. І слідом за ним з цих точок споглядали Москву його герої.

Київ ХІХ століття мав свій особливий і, на жаль, втрачений сьогодні шарм декадансу й вічності. Місто, яке постало на перетині часів, саме виявилося часовим дороговказом, осереддям синтезу ідей і культурницьких тенденцій. Саме у такому романтично-примарному місті дві вічні теми — євангельська історія і легенда про доктора Фауста — могли зіштовхнутися з подіями реальної історії і обернутися на фантасмагорію. Символізм рядків багатьох поетів підтверджує впевненість Булгакова в особливій аурі Києва. Так, за свідченням Надії Мандельштам, саме булгаківська «Біла гвардія» стала стимулом для написання Йосипом Мандельштамом вірша «Как по улицам Киева-Вия». А набагато раніше у Тютчева з'явилися слова: «...Киев очи отворил».

Киянин Микола Бердяєв сказав: «Все, що віддалене від Бога — провінційне». Провінційність — це не питання місця, його насиченості сучасними проблемами. Якщо виміряти повноту буття критеріями насиченості духовним життям — найвищою точкою світового духовного простору виявляється зовсім не «людський мурашник», а відлюдькувата келія самозаглибленого аскета, самотня вершина, вище якої — лише Бог. Лев Толстой, живучи в Тульській губернії, — жив у центрі світу! Велетень духу Данте чи євангеліст Іоанн створили свої безсмертні сторінки-перестороги у закапелках вигнання, втечі від світової марноти. Булгаков здійснив таку ж втечу, «внутрішню еміграцію». І саме таким останнім прихистком став для нього роман, заради завершення якого він і тримався на цій землі.

Відчуття свого «київства», високого покликання «волхва», жертовного служіння цьому місту, сповненому магічної величі, цьому urbis magnum Булгаков проніс до останніх днів. Демон свободи і творчого вогню торкнувся незримим крилом і його чола. Як і Михайла Врубеля, його з повним правом можна назвати романтиком, до денця відданим творчій одержимості й готового нести за неї розплату — невизнання, внутрішню самотність на межі безумства і самогубства.

Тягар останніх кроків

Те, що Михайло Булгаков, взявшись за написання роману «Майстер і Маргарита», спізнався з нечистою силою та ще й спромігся не зневажити, а присмирити її, «приборкати» і взяти у супутники — перебудувало навколо нього увесь світоустрій, людей, самий час. Мета істинного Творця — «реорганізація» навколишнього простору через оновлення світосприйняття, створення уявного світу, який не перетинається з реальним. Булгакову вдалося зчинити Михайло Булгаков і Олена Сергіївна Шиловська

справжній «струс свідомості» у свого читача. Навіть дружина Булгакова — Олена Сергіївна, в молоді роки — весела, кокетлива, небездоганного смаку особа, яку друзі звали «Лєнка-Боцман», — нині відома усьому світові як Маргарита, яка під впливом чоловіка, Майстра «нетутешніх справ», перевиховалась на справжню чаклунку, на гіркотно проникливу «гостю з потойбіччя» з легким фльором інфернальності.

Михайло Булгаков і Олена Бокшанська познайомилися у лютому 1929 року. Сталося це майже так, як відображено в романі: з жовтими квітами, здивованими поглядами, розгубленими словами. Вона стала його янголом-охоронцем. Якось він сказав: «Проти мене був цілий світ — і я один. Тепер ми удвох, і я нічого не боюся». Завдяки своїй Люсі (так він звав кохану дружину) він зміг протриматися, змагаючись зі смертю.

А протистояти було чому. З 1926 року він був позбавлений можливості займатися літературною діяльністю, знаходився під пильним наглядом ОГПУ-НКВД. Він, як вважала критика, виявляється, — «новобуржуазное отродье, брыжжущее отравленной, но бессильной, слюной на рабочий класс и его коммунистические идеалы», — вирок у типовому стилі тодішнього поліцейського жаргону. Під час обшуку, який стався у 1926 році, в нього були вилучені всі його рукописи і щоденники. Йому вдалося повернути їх лише ціною відмови від протестів. У лютому 1929 року були зняті з репертуару всі його п'єси, і до весни 1930 року він дійшов до межі відчаю, став думати про те, щоб застрелитися, носив із собою револьвер.

28 березня 1930 року Булгаков пише «Листа до уряду СРСР», де просить уряд «наказати мені в терміновому порядку залишити межі СРСР», або ж — «дати роботу за спеціальністю», хоча б робітником сцени. У відповідь 18 квітня 1930 року він дочекався... дзвінка від Сталіна, який, «зглянувшись» на розпачливі волання письменника, пообіцяв йому повернення на сцену його п'єс, і навіть — роботу асистентом режисера у МХАТі. Піклування Вождя про «назавжди білогвардійця» Булгакова пояснюється, однак, вельми сумними обставинами. 14 квітня 1930 року пустив собі кулю в серце Маяковський. 17 квітня його поховали. Найпростіший політичний розрахунок підказав Сталіну, що не можна доводити до крайнощів ще одного відомого літератора. Адже перед тим покінчили з собою Сергій Єсєнін, Андрій Соболь.

У 1932 році МХАТу було повернено давно зняту з афіші п'єсу «Дні Турбіних». Вусатий вождь був могутньою, безумовно, злою, силою, але ставився до Булгакова (як інколи думав він сам) якщо не зі співчуттям, то, принаймні, з прихованою цікавістю. Адже і Воланд — демон зла — міг допомогти відновити справедливість. І все ж його охопила прострація самозречення, аж до свого фізичного кінця: «Мені прищеплено психологію ув'язненого».

Лише робота над романом «Майстер і Маргарита», розпочата 1928 року, відволікала від отруйної думки про безглуздість подальшого існування. І от 15 червня 1938 року він завершив начорно останню главу роману. Ще майже два роки він продовжував правити і доповнювати рукопис, стоячи на порозі смерті, згасаючи від родового прокляття — склерозу нирок. Майже сліпий, він перетворився, по суті, на «живий труп», що ледве ворушив вустами. І все ж помирав Булгаков зі спокійною душею. Він почув від дружини саме те, чого прагнув: «Присягаюсь, я надрукую його». Провидець Булгаков влучно напророчив майбутнє і собі, і своїм книгам. Він «вгадав», що невідомі «високі покровителі» дадуть йому закінчити роман, і розраховував тепер на їх поблажливість до дружини. Помер Майстер 10 березня 1940 року. Після кремації його прах поховали на Новодєвічому цвинтарі, неподалік від могили Чехова.

Довгий час поховання не мало могильного каменя. Одного разу в майстерні цвинтарних гранильників вдова Булгакова побачила величезний чорний камінь (який називався «Голгофа»), який колись лежав на могилі Гоголя. Прах Гоголя в 1930-ті роки було перенесено з Данилова монастиря на Новодєвіче кладовище, а до чергового ювілею автора «Мертвих душ» скульптор Томський зробив солоденький бюст Гоголя з написом:



«Від радянського уряду». А чорний граніт, вивезений з Криму спеціально для могили Гоголя, скинули в яму. Його й поклали на могилу Булгакова. Збулося неймовірне пророцтво Майстра, звернене до «тіні Гоголя»: «Учитель, укрой меня своей железной шинелью». Так Україна востаннє взяла Михайла Булгакова під свою опіку, захистивши його пам'яттю іншого свого славетного сина.

Класик сказав: «Важливо не те, яка дружина в письменника, а те, яка в нього вдова». У присмерковому віці в Олени Сергіївни Булгакової склалися власні стосунки з віком, який вона насправді, а не у своїй лише уяві, перемогла. Все в її квартирі було заповнено Ним. Всюди — його портрети, серед яких особливо вражав експресією молодий Булгаков iз пронизливими, «несамовито блакитними» очима, написаний Острумовою-Лєбєдєвою. Зрозуміло, чому в повісті Валентина Катаева «Алмазный мой венец» Булгакова виведено саме під іменем «Синзеглазый».

Блукаючи по післявоєнному Парижу, вона говорила собі: «Михайлику, я бачу все це, все, що ти хотів побачити». Звідси вона привезла від Ельзи Тріоле (сестри Лілі Брік, дружини Луї Арагона) для Твардовського антологію російської поезії, де були й вірші самого Твардовського, перекладені на французьку Ельзою. Для Олени Сергіївни це був давно очікуваний привід познайомитися з ним, який, врешті, й привів до появи роману в журналі «Москва».

Олена Сергіївна говорила потім, що намагалася виконати обіцянку, дану чоловікові, шість чи сім разів. Вона не здалася і подолала закляття, яке лежало на булгаківському рукописі. А саме це містичне закляття продовжує свою чорну справу й сьогодні, тепер вже — у намірах постановки та екранізації роману. На жаль, режисери, які бралися за це, все ж не були чаклунами. Досить згадати долю так і незнайденого фільму, знятого в 1993 році режисером Юрієм Карою, зі Станіславом Любшиним в ролі Майстра, Анастасією Вертинською — Маргаритою, Олександром Філіпенком — Коровєвим. Яких зусиль вартувала робота над екранізацією «Майстра і Маргарити», варто спитати також і в Анджея Вайди, першого, хто наважився доторкнутися до роману, і у Юрія Бортка, який набрався цієї сміливості серед останніх.

«Диявольська», зваблива, як перший гріх, магія роману залишається вічною наркотичною принадою для небайдужих шукачів непізнаного. Спасибі нашому земляку, чудовому Майстру слова за цю магію, яка наближає до нас і ті часи, й тих людей, і те загадкове Місто, яке не полишає нас і сьогодні.

«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Автор-упорядник: Хоменко Любов Василівна Посада: вчител ь світової літератури та російської мови
Сьогодні, коли наша молода держава розбудовується, на уроках зарубіжної літератури, особливо в старших класах, стали надзвичайно...
Бикова К.І., Кошкіна Ж. О
Державна підсумкова атестація зі світової літератури, російської мови і літератури у 2012/2013 н р
Видавництво
Міністерством освіти і науки України з російської мови та світової літератури для використання у
Литература (русская и зарубежная) (автор Е. В. Волощук)
Контроль і керівництво за викладанням російської мови та зарубіжної літератури в загальноосвітніх школах
Кафедра гуманітарної освіти Навчально-методична лабораторія російської...
Матеріали лекції «Численні можливості задоволення освітніх проблем учня засобами навчального предмету в школі життєтворчості»
Урок світової літератури у 5 класі Девда Марія Іванівна учитель світової...
Мета: ознайомити учнів із самобутньою культурою Японії, розвивати навички самостійного пошуку потрібної інформації, вміння донести...
Конспект уроку зі світової літератури у 6 класі
Мета уроку: познайомити учнів з життям та творчістю Ч. Діккенса, з історією створення повісті та особливостями «різдвяних оповідань»;...
Проблеми аналізу художнього твору на уроках світової літератури в школі
Як зазначається у пояснювальній записці до програми із світової літератури, основна мета предмета – «залучити школярів до скарбниці...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка