31. Поняття адекватності перекладу.
Адекватним перекладом називається переклад, який забезпечує прагматичні завдання перекладацького акту на максимально можливому для досягнення цієї мети рівні еквівалентності, не допускаючи порушення норм або узусом ПМ, дотримуючись жанрово-стилістичні вимоги до текстів даного типу. У нестрогому вживанні «адекватний переклад» - це «хороший» переклад, виправдовує очікування і надії комунікантів або осіб, що здійснюють оцінку якості перекладу .
Адекватний переклад – переклад, що забезпечує прагматичні задачі перекладацького акту на максимально можливому для досягнення цієї мети рівні еквівалентності, не допускаючи порушення норм та узуса ПМ, дотримуючись жанрово-стилістичних вимог до текстів даного типу та відповідності конвенціональній нормі перекладу. У спрощеному вживанні адекватний переклад – це "правильний" переклад. Адекватність – це співвідношення вихідного та кінцевого текстів, при якому враховується мета перекладу. Переклад тексту можна вважати адекватним, якщо хоча б одна з двох умов збережена: правильно перекладені усі терміни та їх сполучення; переклад є зрозумілим для спеціаліста і в нього немає до перекладача ніяких питань і зауважень.
Адекватний переклад – відтворення єдності змісту і форми оригіналу засобами іншої мови. Адекватний переклад враховує і змістову, і прагматичну еквівалентність, не порушуючи при цьому ніяких норм, є точним і без усіляких неприпустимих перекручень. Оскільки адекватний переклад має оціночний характер, то варто розглянути таке поняття як повноцінність перекладу. Повноцінність перекладу полягає в передачі для вихідного тексту співвідношення змісту і форми шляхом відтворення особливостей останньої (якщо це можливо за мовними умовами) або створення функціональних відповідників цих особливостей. Повноцінний переклад передбачає рівновагу між цілим та окремим і визначає специфіку твору (змісту і форми). Дослівна передача окремо взятих елементів не означає ще повноцінної передачі цілого, оскільки останнє не є звичайною сумою цих елементів, а являє собою певну систему. Таке визначення адекватності можна вважати справедливим і на нашому етапі розвитку теорії перекладу. Одним з головних завдань перекладача є створення адекватного перекладу.
Переклад - це відтворення оригіналу засобами іншої мови із збереженням єдності змісту і форми. Ця єдність досягається цілісним відтворенням ідейного змісту оригіналу в характерній для нього стилістичній своєрідності на іншій мовній основі. Шлях до досягнення такої єдності не лежить через встановлення формальних відповідників. Співставлення засобів різних мов, навіть найбільш віддалених, можливе лише шляхом співставлення функцій, які виконують різні мовні засоби. Звідси точність перекладу полягає у функціональній а не формальній відповідності оригіналу.
Адекватність - це більш широке поняття, ніж точність. В поняття адекватність входить передача стилістичних і експресивних відтінків оригіналу. Крім того, навіть при відсутності формальної точності передачі окремих слів та словосполучень переклад в цілому може бути адекватним. А нерідко буває і так, що переклад є адекватним саме завдяки порушенню цієї елементарної і поверхової точності. Коли окремі, дрібні, деколи неперекладні елементи тексту передаються у повній відповідності з ідейно-художнім задумом автора, переклад досягає високого ступеня адекватності.
33. Жанрово-стилістичні особливості тексту як суб’єктивний чинник перекладу.
Жанрово-стилистическую норму перевода можно определить как требование соответствия перевода доминантной функции и стилистическим особенностям, типа текста, к которому принадлежит перевод. Выбор такого типа определяется характером оригинала, а стилистические требования, которым должен отвечать перевод - это нормативные правила, характеризующие тексты аналогичного типа в языке перевода. Жанро-во-стилистическая норма во многом определяет как необходимый уровень эквивалентности, так и доминантную функцию, обеспечение которой составляет основную задачу переводчика и главный критерий оценки качества его работы. Вопрос о жанровой классификации переводов и переводческой типологии текстов был рассмотрен нами в Гл. IV. Следует подчеркнуть, что подобно тому, как нормы правильной речи могут устанавливаться лишь с учетом стилистической и социолингвистической дифференциации языка, так и нормативные требования к качеству перевода имеют смысл лишь по отношению к определенному типу текстов и определенным условиям переводческой деятельности. Было бы принципиально неверным пользоваться одинаковыми критериями для оценки перевода бульварного романа и высокохудожественного литературного произведения, перевода оперного либретто и патентного свидетельства. Практически критика переводов, главным образом, основывается на интуитивном представлении о жанрово-стили-стической норме. Перевод художественного произведения оценивается по его литературным достоинствам, технический перевод - по терминологической правильности, обеспечивающей понимание сути дела и возможность использования текста перевода в технической практике, перевод рекламы - по ее действенности и т.п.
34. Учасники процесу перекладу як суб’єктивний чинник перекладу
Все ще існує уявлення, що в перекладі особистість перекладача повинна бути прихованою, що вона повинна зникнути за особистістю автора, в його тіні. Зрозуміло, переклад не може існувати без перекладача, як оригінал без свого автора.
Перекладач не репродукує подібно копіїст вже існуюче мовне твір. Він дійсно обмежений певною мірою рамками оригінального мовного твору. Але мистецтво його не в тому, щоб повторити щось вже створене. Його мистецтво в тому, щоб створити новий твір в іншій семіотичної системі, для іншої культурної середовища, іноді й для іншої епохи (Гарбовський Н.К., 2004: 357).
Те, що зазвичай називають мистецтвом перекладу, відноситься до галузі психології перекладача, до його вмінню здійснювати перекладацький процес, створювати повноцінний текст перекладу, робити правильний вибір мовних засобів, враховуючи всю сукупність факторів, що впливають на хід і результат перекладу. Окремі перекладачі різною мірою володіють цим умінням, і облік подібних факторів відбувається багато в чому інтуїтивно, в результаті творчого акту.Високий ступінь такого творчого вміння цілком заслуговує назви мистецтва (Комісарів В Н, 1990: .. 108).
Якщо порівняти кілька перекладів одного і того ж твору, виконаних різними перекладачами, то можна знайти відмінності у використовуваних ними виразних засобах, аналіз показує, що переклади різняться один від одного, тому що кожен перекладач по-своєму розкриває індивідуальність автора. Різниця полягає в тому, що кожен з них вкладає в переклад щось своє, неповторне, суб'єктивним вираженням чого є свій, неповторний добір образотворчих засобів. Загальне в творчому підході перекладачів полягає в їх прагненні відповідати вимогам, які подавала їм суспільство і духовна культура їхнього часу, а індивідуальне - у своєрідності, в індивідуальному підході кожного перекладача до оригіналу.
Тому про якість цих перекладів потрібно судити не стільки за кількістю вдало переданих моментів оригіналу, скільки по тому, наскільки перекладачам вдалося домогтися єдності змісту і форми, об'єктивного і суб'єктивного (Лілова А А, 1985 .. 76).
Спираючись на досвід попередників і сучасників, кожен перекладач виробляє свої методичні принципи перекладацької діяльності. Він по-своєму засвоює цей досвід і формує свій індивідуальний метод перекладацької роботи.
Перекладач не може бути неупередженим по відношенню до оригіналу. Тут можуть зіграти роль і відчуття духовної спорідненості з автором, і знання його життя і творчості, і ставлення перекладача до своєї роботи. Те ж можна сказати і про сприйняття оригіналу перекладачем в якості читача.
Якість перекладу оцінюється звичайно не по тому, яке ставлення перекладача до оригіналу, а з того, збереглася чи ні в перекладі об'єктивно дана для перекладача реальність. З точки зору великого російського перекладача художніх текстів Бориса Заходера, існує тільки один спосіб перекладу, що дозволяє перекладати неперекладне, - це писати заново. Писати так, як написав би сам автор, якби він писав на мові перекладу, в даному випадку - по-російськи. Таким чином, перекладач стає фактично співавтором. Це нітрохи не зменшує ні прав, ні слави автора (Заходер Б, 2002. 93).
Стиль мови - явище індивідуальне. Він залежить від ситуації, в якій знаходиться людина. Стиль є тим аспектом мови, який визначає здатність людини займати різне становище в суспільстві (С. Лам, 2007: 95).
У процесі перекладу можуть виникати «проблеми» перекладу, а також їх можливі «рішення». На вибір перекладацького рішення можуть впливати різні фактори, наприклад, прагматика, особистість перекладача, соціально-когнітивна система (його культура, система цінностей, світогляд і т. Д.).Вони відіграють дуже важливу роль в перекладацькому процесі (Хатім Б., 2004: 52).
Стиль перекладача потрібно розуміти як сукупність певних особливостей його таланту і його переваг, його конкретної перекладацької практики - більш сильне або слабке уяву, володіння певними можливостями мови, більш емоційний чи раціональний, експресивний або медитативний підхід до тексту. Стиль перекладача проявляється в його здатності творчо, з допомогою нових виразних засобів відтворити зміст, форму, стиль оригіналу.
Зіткнення двох творчих особистостей - автора і перекладача - це або співробітництво, який конфлікт. Для того, щоб воно стало співробітництвом, перекладач повинен не просто глибоко вникнути в авторську естетику, в його образ думок і спосіб їхнього вираження, він повинен вжитися в них, зробити їх на час своїми (Сдобніков В В 2006 р.: .. 411).
Завдання перекладача - показати, а не приховувати або деформувати творча своєрідність і творчу особистість автора. У той же час переклад не може здійснюватися без перекладача. Без його емоційного співучасті, співпереживання переклад не може бути художньо повноцінним. Відносини між особистістю автора і особистістю перекладача художньої літератури, їх взаємозв'язок і взаємозумовленість потрібно шукати не у виключенні творчої особистості автора та перекладача, а в їх більшому або меншому злиття |