Лекційний курс: “Вступ до перекладознавства” для студентів I курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”


НазваЛекційний курс: “Вступ до перекладознавства” для студентів I курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”
Сторінка1/12
Дата17.03.2013
Розмір1.13 Mb.
ТипКурс лекцій
bibl.com.ua > Література > Курс лекцій
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Міністерство освіти і науки України

Приазовський державний технічний університет

Лекційний курс:

“Вступ до перекладознавства”

для студентів I курсу

Для спеціальності 7.030507 “Переклад”

Факультет гуманітарний

Кафедра іноземних мов та перекладу

Мова викладання: українська

Форма

навчання

Семестр

Лекції

Самостійна

робота

Всього

годин

Екзамен

Курсова

Робота

денна

II

18

36

54

1




м. Маріуполь 2004р.
(Уклав: Лазаренко Л.М. – доцент, кандидат педагогічних наук,

рецензент: Дмитрієва Т.А. – доцент, кандидат філологічних наук. 2004р.-63с.)

Курс лекцій з дисципліни “Вступ до перекладознавства” розкриває взаємодію між різними дисциплінами, пропонує екскурс до історії перекладацької думки, знайомить з поняттями адекватного, буквального та вільного перекладу. В лекціях розглядаються підходи до перекладознавства в роботах вітчизняних та зарубіжних вчених; аналізуються види та особливості перекладу, порівнюються експресивні засоби висловлення та ін.

Лекції призначені студентам – майбутнім перекладачам, які не мають підготовки з теоретичних дисциплін в сфері перекладу.


Вступ до перекладознавства



План лекцій:

  1. Слово про переклад.

  2. Із історії перекладацької думки.

  3. Зміст поняття “переклад”.

  4. Деякі основні аспекти перекладознавства.

  5. Проблеми перекладознавства у 80-і роки.

  6. Проблеми сучасного перекладознавства.

  7. Типи перекладів.

  8. Різновид перекладу в залежності від жанру перекладеного тексту.

  9. Поняття про стиль і стилістичну норму.

  10. Синхронний переклад та особливості його перекладу.

  11. Усний переклад таособливості його перекладу.

  12. Перекладацький аналіз в усному перекладі.

  13. Проблеми словотвору та труднощі їх перекладу.

  14. Проблема перекладу скорочень.

  15. Розвиток суспільства і збагачення словникового складу англійської мови.

  16. Художній текст та особливості його перекладу.

  17. Особливості науково-технічного перекладу.

  18. Лексика мови з погляду стилістичної точки зору.


Лекція №1

Слово про переклад.

Переклад з однієї мови на іншу- це ремесло , яке існувало зі спокон вічних часів. Багато тисяч років тому племена, що говорили різними мовами , спілкувалися одне з одним , і вже тоді виникла потреба у перекладачах. Спочатку були перекладачі - аматори , потім з’явилися професіонали. Спочатку перекладали , довго не мудруючи , потім виникли теорії перекладу. З розквітом художньої літератури почали говорити про переклад як про мистецтво. Як перекладати ? Дискусія на цю тему триває вже не перше тисячоліття. Одні вимагали дослівного перекладу тексту на шкоду мові, якою перекладали .

Інші намагалися донести до читача лише зміст тексту . А Дідро взагалі зневажив оригінал. Він прочитував книгу двічі, “проникався її духом” , потім закривав й починав перекладати. Сервантес не вірив у силу перекладу і вклав у слова Дон-Кіхота скептичне порівняння його зі зворотною стороною килима.

Французькі перекладачі ще у XVII столітті написали багато статей на захист буквального й вільного перекладу. Із властивою французам грацливістю один із них порівняв переклад з жінкою і говорив , що від переклада , як і від жінки, неможливо вимагати , щоб він був одночасно і красивим і вірним .

Невірність переклада нерідко була причиною дипломатичних конфліктів. В Італії навіть була приказка : " Тгасіиїїогі - Ігасіііогі " - " Перекладачи-зрадники".

Питання переклада багато займали й царя Петра І, при якому видавалась велика кількість іноземних книг з військової справи , а також з науки та техніки. Він певно був противником буквалізму . Взагалі можна навести тисячі висловювань про те , як потрібно перекладати .

Колись переклад вважали справою , яка потребує великих спеціальних знань , але малоповажною. Філософ Монтескьє , наприклад , відмовився вважати переклад творчою роботою.

Зараз невичерпне старання перекладачів отримало загальне визнання.Переклад , і як мистецтво , як ремесло , надзвичайно удосконалився . І вже немає тієї галузі, в якій не потребувалися би послуги перекладачів .

Переклад опинився у центрі людських проблем . Життя вимагає тісного спілкування з іншими народами , і руйнуються давні поняття й передвзятості

У літературі існує багато висловлювань відомих людей про переклад та перекладачів, деякі з них нижчезгадані . Як правило, ці цитати беруться з російськомовних джерел:

А.В. Федоров: «Перевод означает умение выразить верно и полно средствами одного языка то, что уже выражено ранее средствами другого языка».

A.В. Федоров також визначав теорію переклада як «систему общения, применимых к переводу разных видов материала с разных языков на разные».

B. Г. Белінський так визначав задачу художнього перекладу:

«... заменить по возможности подлинник для тех, которым он не доступен по незнанию языка, и дать им средства и возможность наслаждаться им и судить о нём».

І.В.Гёте: «Перевод должен не просто служить вместо оригинала, а полностью заменять его».

І.А. Кашкін: «Переводчику следует прорваться к первоначальной свежести непосредственного авторского восприятия действительности».

І.А. Кашкін стверджував, що відчуття чужеземності у перекладі досягається «не поверхностным копированием чужеязычества, а путём глубоко понятной и чутко переданной сути, в которой заключена национальная особенность оригинала».

В. Гумбольдт: «Перевод достигает своей высшей цели, пока и поскольку в нём ощущается чужое, но не чуждое; там, где чуждое проявляется как таковое и, может быть, даже затемняет чужое, там переводчик выдаёт, что он не дорос до своего оригинала». «Каждый язык описывает вокруг народа, которому он принадлежит, круг, из пределов которого переводчику следует выйти, вступая в другой круг».

Задача перекладача, за словами В. Брюсова: «... побудить читателей от перевода обратиться к оригиналам».

А.А. Фєт: «Заменить подлинник не только затруднительно, но физически невозможно». Тому Фєт оголошував ціллю перекладу «возможную буквальность», допускаючи заради цього «насилие» рідної мови.

Н. М. Любімов: «Вводить иноязычные слова допустимо в тех случаях, когда то или иное понятие, та или иная религия не находят себе эквивалента в русском языке».

Н Г. Чернишевський: «Переводная литература у каждого из европейских народов имела очень важное участие в развитии народного самосознания... Поэтому историко-литературные сочинения только тогда не будут страдать очень невыгодною односторонностью, когда станут на переводную литературу обращать гораздо больше внимания, нежели как это обыкновенно делается теперь».

О. С. Пушкін: «Перевод - самый трудный род литературы». Він також піддав різкій критиці як «исправительные переводы», так і спроби переманити «слово в слово». Думка Пушкіна «передавать дух, а не букву», показывая писателей «в их собственном виде, в их народной одежде».

Пітер Устінов: «Человек, наделённый слишком многими способностями, кончает свою карьеру в должности переводчика в ООН».

Юліан Тувим: «Переведённое стихотворение должно показывать то же самое время, что и оригинал. Труд переводчика сродни труду часовщика».

Пітер Устинов: «Я не сторонник универсального языка. Конец истории с Вавилонской башней мне по душе. Если бы все мы понимали друг друга без переводчиков, мы бы давно уже погубили друг друга. Думаю, многих серьёзных кризисов удалось избежать потому, что переводчик намеренно или случайно исказил то, что один государственный муж сказал другому».

О. С. Пушкін: «Переводчику следует переводить звук, а не букву».

Еткінд: «Сопоставительная стилистика - необходимая предпосылка полноценного творчества в области художественного перевода».

Переклад - це не наука, а мистецтво.

Англійський дослідник Т. Севорі: «Перевод должен передавать слова оригинала. Перевод должен передавать мысли оригинала. Перевод должен отражать стиль переводчика».

C. Я. Маршак порівняв перекладача художної літератури з портретистом, який намагається портретного, а не фотографічній схожості.

О.С. Пушкін: «Между исходной точкой и результатом перевода художественного лежит сложный психологический процесс «перевыражения»».

Н Г. Чернишевський: «Переводная литература у каждого из европейских народов имела очень важное участие в развитии народного самосознания или в развитии просвещения и эстетического вкуса».

Жуковський застерегав проти мертвого літеризму. «Рабская верность может стать рабской изменой», - писал он о переводчиках, механически копирующих подлинник.

Мак. Хэллидей: «Перевод - это отношение между двумя или более текстами, играющими одинаковую роль в одинаковой ситуации».

Цицерон при переводе «не пересчитывал слова, а взвешивал их».

Ж. Делин: «Перевод текста есть умственная операция по воспроизведению живой мысли в речи. Суть этого процесса - извлечение и перевыражение смысла».

М. Горький: «Переводчик должен знать не только историю литературы, но также историю развития творческой личности автора, - только тогда он воспроизведёт более или менее точно дух каждой книги в формах русской речи».

С. Я. Маршак відповідно порвіняв перекладача з антеною, яка зловлює різні голоси.

Т. Севорі: «Переводчик должен находить средний путь между буквенным и свободным переводом, для чего его перевод с одной стороны, должен читаться как оригинальный текст на переводящем языке, а с другой стороны, быть более верным оригиналу, поскольку это позволяют нормы».

Селескович: «Задача переводчика - передача на другой язык смысла переводимого высказывания, который возникает в момент речи в конкретных условиях», а також:

«Перевод - это операция над идеями, а не над языковыми знаками, и переводчик добирается до смысла, преодолевая языковое выражение и интерпретируя содержание высказывания».

Росс: «Недостаточно передать в переводе намерение автора, поскольку в этом случае пришлось бы признать, что может существовать лишь один правильный перевод. На самом деле перевод отражает понимание переводчиком оригинала, а всякое понимание - это одно из возможных толкований текста на основе внешних факторов».

І.В. Гёте розрізняв 2 принципа перекладу - один з них вимагає переселения іноземного автора до читача перекладу, так, щоб вони змогли побачити у ньому співвідчизника, інший вимагає, щоб читачі перекладу відправились до цього чужеземця, приміряти до складу його мови, його особливостям. У перекладі ці принципи можуть поєднатися коли перекладач обирає середній шлях, але кожний з них має свою гідність.

Єгер: «Перевод должен быть коммуникативно-эквивалентен оригиналу».

B. Вилсс: «Всякий перевод - это лишь приближение к оригиналу».

З газети «Правда»: «Без умения, без знания языка, культуры, быта, истории народа переводчик «рискует нанести оскорбление народу, исказить черты, характер, национальные особенности его вдохновенного творчества»».

П. Буаст: «Перевод есть не более чем гравюра, колорит неподражаем».

Г. Гейне: «Перевод что женщина: если она красива, она не верна, если верна - некрасива».

К. Гельвецій: «Чтобы хорошо перевести сочинение, именно во второй раз дать ему жизнь -на своём языке. Достаточно, чтобы в портрете была видимость подобия. Нужно переводить не слово в слово, а передавать красоту красотой».

В. Мендель: «Перевод - это цветы под стеклом».

Перекладач часто – жорстокий музикант, який береться виконувати мелодію на флейті, написану для скрипки.

Б. Слуцький: «Работаю с неслыханной охотою

А только потому над переводами

Что переводы кажутся пехотой

Врывающей валы между народами».

В. Тредіаковський: «Переводчик от творца только именем разниться».

К. Чуковський: «Перевод - это автопортрет переводчика».

О. С. Пушкін: «Переводчики - почтовые лошади просвещения».

B. Набоков: «Русские переводчики с английского - ослы просвещения».

М. Твен: «Мало что на свете может сравниться со скукой, которую вызывает в нас хороши перевод».

В. Мельцель: «Переводчик сдаёт по весу, а не по счёту».

П. Буаст: «Переводы очень похожи на оборотную сторону вышитых по канве узоров».

X. Л. Борхес: «Оригинал не верен по отношению к переводу».

Э. Кроткий: «Переводил со всех языков на суконный».

Лео Бек: «Перевод - всегда комментарий».

Р. Трост: «Поэзия - то, что гибнет в переводе».

Д. Джейкобе: «Читать поэзию в переводе - всё равно что целовать женщину через вуаль».

В. Жуковський: «Переводчик в прозе - раб, переводчик в стихах - соперник».

Квинтиліан: «Легче сделать более чем-то же».

Д. Пашков: «Есть много способов перевести книгу; лучший из них - поручить это дело переводчику».

В. Копечицький: «Владею русским со словарём, французским, хинди, испанским, банту и другими с переводчиком».

В. С. Слепович: «Перевод - это передача смысла того, что сказано или написано на одном языке, средствами другого языка».

В. С. Витгридов: «Перевод - одно из древнейших занятий человека».

К. Чуковський: «Для приобщения новых читателей к бесценному литературному наследию всех времён и народов - нужна была история художественного перевода, вооружающая переводчика и ясными принципами, дабы каждый, даже рядовой переводчик мог усовершенствовать свое мастерство». «В переводе должно быть передано главное, художественная индивидуальность переводимого автора во всём своеобразии своего стиля».

А. А. Черняховська: «Преобразование структуры речевого произведения, в результате которого, при сохранении неизменным плана содержания, меняется план выражения «один язык меняется другим»».

А. В. Федоров виявив загальну теорію перекладу як «систему обобщения, применимых к переводу разных видов материала с разных языков на разные языки». «Если каламбур имеет совершенно определённый социально-политический адрес, если он имеет идейное значение, переводчику надлежит, напрячь все усилия и передать его с художественной точностью. Там где присутствует чисто звуковая игра, переводчик в праве отступить от буквы оригинала, если иначе ему не создать того самого комического эффекта, которого добивался автор». Переклад означає вміння «выразить верно, и полно средствами одного языка то, что уже выражено ранее средствами другого языка». «Особенности перевода поэзии обусловлены самой природой стиха». «Требования передачи ритма и строфики и рифмы с одной стороны и слова с другой стороны иногда приходят в более резкое столкновение, чем требования к точности буквальной и точности смысловой. Иногда слово или словосочетание не уменьшается в стихе или недостаточно заполняет стихотворную строку и потому требует замены словами более далёкими от буквального смысла, но отвечающими требованиям ритма и рифмы».

І.В. Гёте: «Перевод напоминает сводню, который расхваливает достоинства прикрытой вуалью красавицы, вызывает непреодолимое желание познакомиться с оригиналом».

Гейне: «Переводчик должен быть духовно одарённым человеком, ибо он должен увидеть в книге самое значительное и лучшее и воспроизводить его».

Пітер Трент: «Думать что вы можете быть переводчиком только потому, что вы знаете два языка, это всё равно что считать, что вы сможете играть на пианино только потому, что у вас две реки».

Р. Беккен: «К иностранным текстам необходимо подходить сознательно, на основе знаний языка и филологических наук».

Данте «... заключённое в целях гармонии музыкальной основы стиха не может быть передано с одного языка на другой без нарушения всей его гармонии и прелести».

М. Лютер: «Я стою на позиции неприятия непонятных народу дословных переводов».

Э. Дале: «Отказ от буквального перевода иногда приводит к слишком вольному толкованию первоисточника».

Ж. де Ля Мод: «Я перевёл десять песен «Илиады» из двадцати, выбросив нудные гомеровские описания, эпитеты и сравнения».

Л. С. Бархударов «Процесс перевода - это не только психолингвистический и умственный процесс, но и ряд языковых и речевых перестроек, т.е. трансформация с одного языка на другой».

Гейне: «Работая со стихами, я перевожу свободно и смело, при переводе же прозы я связан подлинником, а иногда даже робко следую за ним».

Россельс: «... при воспроизведении интонации оригинала переводчик не может опираться ни на фразу, ни на абзац, ибо они являются языковыми элементами. Он должен опираться на такой законченный отрывок текста, который можно назвать цельным литературным элементом, т.е. в котором представлено частное единство смысла и образного выражения , а также соответствующее этому элементу ритм и эмоциональная напряжённость».

А. Тайтлер: «Перевод должен полностью передавать идеи оригинала стиль и манера изложения перевода должны быть такие же, как в оригинале, перевод должен читаться также легко, как оригинальное произведение».

М. Снелл-Хорнби: «Теория перевода будет успешно развиваться, т.к. потребность в переводе всё возрастает, и он должен будет получить необходимый статус и признание на основании солидной теоретической базы».

Ф. Вольтер: «Знать много языков - значит иметь много ключей к одному замку»
Домашне завдання: Знайти висловлювання про переклад, перекладачів із різних джерел та пояснити їх значення.
Література :

  1. Дмитро Жуков. Ми-перекладачі. Київ. 1998 р.

  2. Г. Мирам: “Профессия - переводчик”, Київ, Ніка-центр-Ельга, 1999.


Лекція №2

Із історії перекладознавства.

З історії вітчизняного перекладознавства за часів Київскої Русі існувало багато

звязків із сусідними країнами ( політичні , культурні , торгівля ) , з Візантією , словянскими державами , Францією , Німеччиною , східними країнами. Це вимагало великої кількості перекладачів (толмачів) з грецької, латинської,аравійської, німецької , скандинавської на тюрської мов. Окрім усних існували писемні переклади . Серед перших – анонимні з високим професійним рівнем:

“ Троянская притча”

“Олександрія” (роман про А. Македонського)

XIV-XVII cт. – більшу частину займають переклади релігійної літератури.

Максим Грек – вчений-монах, був викликаний у Москву в XIV ст. І заснував школу перекладачів. Перші переклади на Русі: Власій , Дмитро Курмятів, Ніл Герасимов.

Перекладалися і вітчизняні твори. XV ст. – твори ораторського мистецтва (анонімне):

“ Голосіння через падіння великого города” ( про взяття Константинополя турками ). Тут

зберігся пафос , оптимістика , образність без дослівності.

Перекладалися лицарські романи , книги з географії , медицини , алхімії (тільки проза).

XVII ст. – перші спроби віршованих перекладів ( псалми ). Московські бояри замовляли твори сучасного німецького поета Флемінга.

У XVII ст. вперш був викликаний у Москву для перекладу “Дон Кіхота “.

Чеська дослідниця Светла Матхадзерова відновила , базуючись на багатьох стародавніх джерелах , судження про переклад у давні часи.

Класифікація цих суджень.

1.Необхідність перекладати силу і розум.

2. У разі міської літератури можливий вільний переклад.

3. При переказі літургічних (релігійних ) текстів необхідний переклад від слова до слова.

4. Судження школи М. Грека –граматична теорія перекладу (важливість збагнення граматики іншої мови )

5. Синтетичні судження (перекладати і смисл, і форму викладання ) належить Сімону Полоцькому , а також Данте та Цицерону.

Для XVII ст. характерний синтез крайніх тенденцій за змістом і за літературою, вільний і чітко дослівний переклад (взаємопросякання тенденцій перекладу релігійної та міської

літератури )

XVIII ст. – для Російської Імперії переламне та перехідне століття. Перестає відчуватися потреба в релігійній літературі . Петро I забороняв перекладати релігійні тексти , негативно ставився до дослівного перекладу : “

На початку XVIII ст. перекладалися книги практичного змісту з військової справи , техніки, точних наук , питань права, збільшується цікавість до художньої літератури. Перекладали і античну літературу , філософів , істориків, сучасних французських поетів.

У другій половині XVIII ст. характерний оптимістичний пафос ( це відобразилося в теорії перекладу- перекладачі розуміють важкість перекладу , але вважають можливим її

подолати ) . Тредіаковський : “Це дійсно важко , але не вище за людські можливості “.

Перекладач від творця тільки імям різниться. Якщо творець був вигадливим , тож і перекладач має бути ще вигадливішим”.

Як і на Заході , в епоху класицизму була вимога великої свободи у виборі перекладацьких засобів , визнання за перекладачєм такої ж ролі , як за автором (можливість спрощувати , скорочувати)

Протягом XVIII ст. у оригінальній та перекладеній літературі йшов процесс створення літературної мови. Поети є водночас і перекладачами ( Ломоносов , Державін , Тредіаковський, Сумароков). Між ними проводилися творчі змагання ( кожен з них пропонував свою версію перекладу од Горація і псалмів , од Жана Батиста Руссо ). Вони

передбачалися для вузького кола читачів.

Також у XVIII ст. зявилися перекладачі – професіонали. Було створено організацію “Зібрання , що намагається перекладати іноземні книги “ (складалося зі 114 чоловік)

XVIII ст.- початок XIV cт. – під час перекладів існує тенденція до зміни оригіналу. Державін перекладав оди Горація і назвав переклад “ Похвала сільского життя “ (є щі та патриархальнє російськє оточення )

Німецька балада Бюргера “ Ленора” у перекладі Жуковського була названа “Людмила”, у перекладі Катеніна-“ Ольга”.

Жуковський Василь Андрійович (1783-1852): “ Перекладач у прозі є раб , перкладач у віршах є суперник “.
Пушкін Олександр Сергійович дуже сильно вплинув на переклад. Він перекладав небагато текстів, але у різні періоди життя він обирав залежно від своїх смаків різні тексти. Ранній період – епіграми французських поєтів XVII –XVII cт . еронична поезія Парні. Наступний період- захоплення англійською, особливо Горациєм , потім – зацікавленність до романтизму (переклад фроьклорних творів- балада Адама Міцкевича “Воєвода” та “Будриз та його сини” ). У перекладах Пушкіна- зацікавленність до орієнталистики (переклад уривків з “Корану” та “Пісня пісень “ із Старого Заповіту). В

залежності від текста він по- різному перекладав (епіграми-вільно, фольклор та видатних поетів- намогався зберегти риси мисцевого та історичного колориту).Він перекладав не з освічувальною, а з познавальною метою- не власне переклад , а збагачення своєї поетичної мови. Пушкін був супротивником дослівного перекладу , його переклади межують з оригінальною творчістю.

Вяземський Петр Андрійович (1792-1878)-протилежні погляди. Свої принципи втілив у перекладах кримських сонетів Адама Міцкевича (перекладав їх прозою) , дотримуючих форм польської мови , але цей шлях не став популярним.

Лермонтов М.Ю.- перекладав Байрона, Шиллера , Гейне, Гьоте, сообразуючи з вимогами романтизма (вариації на задану тему).Його переклади видатні як внесок в оригінальну творчість, як російські вірші , які стали класичними.

Середина XIX ст.- у літературі характерна жорстока боротьба між двома тенденціями: мистецтво для мистецтва , та мистецтво для народа. З 1840 по 1860 рр. – найбільша у XIX ст. –кількість віршових перекладів.

Плещеєв та Михайлов (мистецтво для народа)- перекладали сатиричні вірші Гейне, Шевченко Т., філософську поезію Гьоте та Беранже.

Фет, Майков,Мей, А.К. Толстой (мистецтво для мистецтва) – перекладали любовну лірику Гейне, його історичні балади, філософську поезію Гьоте, Беранже, балади Гьоте.

Інтереси обох груп пересіклися. Спільне у перекладачів обох груп- прагнення передати художнью своєрідність оригіналу та створити близький до нього ефект.

40-60 рр. XIX ст.– із перекладачів прози найбільш яскрава фігура-Іринарх Введенський (перекладав Ч. Дікенса та Текерея). Вільно поводився з текстом, намагаючись відобразити емоційне забарвлення, але це привело до того , що він додавав цілі фрази та абзаци; були стилістичні недбайливості (“ облокотился головою” , “жестокосерднье

сердця” ). Але він довгий час вважався зразком у перекладі та ввійшов в енциклопедію Брокгауза та Ефона. Він вважав, що перекладав так, як висловився би автор, живучи в Росії.

Кінець XIX-початок XX cт. – у літературному процесі час кризи реалізму та підготовка до сприймання модернізму. Кількість перекладів зростає , а їхня якість знижається (постійно зглажують художні особливості оригінала).

Видатні перекладачі цього часу: Вейнберг, Кронеберг, Гербель, Мін, Лихачьов, Холодковський.

Вейнберг – чудово перекладав прозу Гейне та пєси Шекспира , але для перекладання лірики Гейне йому не вистачало художнього почуття (використовував будь-який розмір вірша).

Кронеберг-переклав ряд трагедій Шекспира.

Гербель-переклав лірику та драматургію Шекспира й Шилєра.

Мин – все життя перекладав “Божествену комедію” Данте.

Лихачов- перекладав пєси Мольєра ,Корнелія,Шилєра.

Холодковський – переклав “Фауста” Гьоте, прозу Гьоте і пєси Шекспіра.

У цей період зявлялося багато перекладів одразу ж після вихода оригіналу.

Прозаїчні переклади здійснювалися безперервно, більш були представлені англійські та французськи письменники (Дикенс, Текерей, Гюго, Дюма – отець, Бальзак, Флобер, Мопасан, Золя). Німецькі письменники були представлені менш (проза Гьоте, Шиллера, Гецне, Гофмана).

Заново перекладались твори прошлих століть: “Дон Кіхот” , “Робікзон Крузо “ , “Подорожі Гулівера” , повісті Вольтера.

Північні скандинавські народи стали популярні в Росії тільки у кінці XIX ст. (Метеринк, Ібсен, Кнут, Стриндберг, Сельма Лагерльов).

Вибір для перекладу авторів був випадковим. Більш за все перекладали польську літературу ( А. Мицькевича), Вийшла антологія польської поезії під редакцією Гербеля. З чеського перекладали Яна Неруду.

Деякі переклади робилися непрофесійними перекладачами (видатнішими письменниками).

Тургенєв І.С. –2 повісті Флобера, Достоєвський Ф.М. – “Євгенія Гранде” , Бальзака, Л.М. Толстой –“Порт” Мопасана.

Усі вони підходили до перекладу субєктивно, керуючись не точністю, а власним стилем (персонажи говорять як в оригіналі твору).
Для перекладачів цього часу

характерно:

1)відсутність системи (цьому сприяли перекладання в суспільстві - якщо людина знає іноземну мову , вона може перекладати). Звідси – смислові помилки, безвідповідальність при передачі змісту (переказ) ; вносились фразеологічні реалії, властиві російській атмосфері.

2) Багатословіє, бідність словаря.Все це веде до ремісничого характеру переклада.

В цих умовах виникла скептична оцінка проблеми перекладу. Потебня : “Якщо слово однієї мови не покриває слово другої, однак можуть покривати один одного комбінації слів, картини,почуття зоудженою мовою. Гостроти не перекладались.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Лекційний курс: “Лінгвокраїнознавство” для студентів II курсу Для...
«Glorious Revolution»,1688). Bill of Rights (1689) – new constitutional monarchy. Catholicism
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад”
Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
Курс лекцій: “Основи теорії мовних комунікацій” для студентів I курсу...
Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь...
ПРАКТИЧНИЙ КУРС АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ Навчальний посібник з практики усного...
Практичний курс англійської мови (англійською та українською мовами). Навчальний посібник з практики усного та письмового мовлення...
Методичні рекомендації для студентів І курсу, які навчаються за спеціальністю
Сучасна українська мова (морфологія): Метод рек для студ. І курсу, які навчаються за спец. 030507 – Переклад (кредит модул система)...
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ З САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА З КУРСУ ІСТОРІЇ...
Укладач : ст викладач кафедри іноземних мов та перекладу Богатирьова Олена Євгенівна
РОБОЧА ПРОГРАМА ВСТУП ДО МОВОЗНАВСТВА Для спеціальності 030507 “Переклад”
Робоча програма складена ст викладачем Милащенко Жанною Миколаївною та затверджена на засіданні кафедри іноземних мов та перекладу...
ПРОГРАМА ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ (для спеціальності "Облік і аудит" ) ВСТУП
Курс "Фінансовий, аналіз" є професійна орієнтованою-дисципліною, розрахованою на студентів V курсу навчання, які оволоділи знаннями...
В ТА ЗАВДАНЬ ІЗ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (СИНТАКСИС І ПУНКТУАЦІЯ)...
Р е ц е н з е н т канд філол наук А. М. Нелюба, доцент кафедри української мови Харківського національного університету ім. В. Н....
Програма матеріалів для вступного іспиту
Вступний іспит з російської мови є фаховим випробуванням у процесі оцінювання та відбору абітурієнтів для навчання за спеціальністю...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка