СОЦІАЛЬНА ЕКСКЛЮЗІЯ ЯК СТАН ПОВСЯКДЕННОГО БУТТЯ ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ


Скачати 80.13 Kb.
НазваСОЦІАЛЬНА ЕКСКЛЮЗІЯ ЯК СТАН ПОВСЯКДЕННОГО БУТТЯ ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ
Дата15.04.2013
Розмір80.13 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Культура > Документи


УДК 376.37:013 Н. В. Никоненко,

Голова Запорізької обласної організації УТОС,

викладач дошкільної педагогіки і психології,

магістр з соціальної роботи

СОЦІАЛЬНА ЕКСКЛЮЗІЯ ЯК СТАН ПОВСЯКДЕННОГО БУТТЯ ОСІБ З ВАДАМИ ЗОРУ



Анотація. У статті йдеться про поширену, але недостатньо розроблену наукою проблему процесів адаптації й дезадаптації осіб з вадами зору у соціальному середовищі. Наголошується, що для спілкування з такими людьми необхідно володіти специфічними соціальними знаннями й навичками. Важливим аспектом соціальної роботи з особами, які мають серйозні проблеми із зором, стає подолання соціальної ексклюзії як стану їхнього повсякденного буття.

Ключові слова: адаптація; дезадаптація; соціальна ексклюзія; дискримінація; корекційний вплив.


Аннотация. В статье идет речь о распространенной, но недостаточно разработанной наукой проблеме процессов адаптации и дезадаптации лиц с изъянами зрения в социальной среде. Отмечается, что для общения с такими людьми необходимо владеть специфическими социальными знаниями и навыками. Важным аспектом социальной работы с лицами, которые имеют серьезные проблемы с зрением, становится преодоление социальной эксклюзии как состояния их повседневного бытия.

Ключевые слова: адаптация; дезадаптация; социальная эксклюзия; дискриминация; корректирующее влияние.



Постановка проблеми. Природно припустити, що при порушенні процесу соціальної адаптації в певному соціальному середовищі особа з розладами у можливості здійснення соціальних комунікацій й виконання інших соціальних практик опиняється в стані дезадаптованості. Цей стан позбавлений тих позитивних якостей, які притаманні стану адаптованості.

Соціальна дезадаптованість такої особи, насамперед, виявляється в її неспроможності, нездатності задовольняти свої потреби, внаслідок чого вона опиняється відмежованою від активної участі в житті суспільства, громади, виштовхнутою на периферію суспільного життя. Цей деструктивний процес відбувається на індивідуальному та структурному рівнях. Соціальна ексклюзія стосується економічної сфери, життєвого простору, мобільності, політичного життя, можливості приймати рішення, особистісних можливостей, соціального буття індивіда (групи). Особи з порушеннями зору потерпають від соціальної ексклюзії в усіх сферах, оскільки їх специфічні індивідуальні особливості ускладнюють доступ до соціальних служб і соціальних мереж. Ці люди мають значно менше можливостей для близьких довірливих стосунків, у них висока ймовірність самотнього життя. На ринку праці вони, як правило, залучаються до рутинних і мало оплачуваних робіт. Особи з такими вадами обмежені в доступі до товарів щоденного користування, громадського та культурного життя, нерідко проживають у неналежних умовах [1, 156]. Їх невигідне економічне й соціальне становище пояснюється не тільки «дефективністю», соціальною недостатністю, але визначається звичаями, принципами та нормами суспільного життя. Соціальну політику по відношенню до осіб з вадами зору скоріш можна назвати екстенсивною політикою соціального забезпечення. Тому припускаємо, що дезадаптаційними можна назвати такий хід суспільних процесів і поведінки особи з порушеннями, а тим більше, з відсутністю зорового каналу, який приводить не до усунення суперечностей між суспільством і такою особою, а до їх посилення та зміцнення. Тому проблема, яка розглядається у статті, видається актуальною, як у теоретичній, так і у практичній площині.

Стан розробленості теми. Вивченню загальних проблем соціальної адаптації людини до соціального середовища присвячені праці вітчизняних та зарубіжних науковців: Ю. Александровського, С. Артьомова, Ф. Березіна, М. Битянової, Л. Буєвої, А. Георгієвського, Т. Заславської, О. Зотової, Д. Колесова, І. Кряжевої, В. Леонтьєва, Б. Паригіна, М.Ромма, а також В. Андрущенка, В. Бакірова, В. Городяненка, О. Донченко, О. Куценко, М. Лукашевича, Ж. Малахової, І. Миговича, І. Рущенка, О. Якуби та ін.

За останні роки з’явилися численні дослідження окремих аспектів соціальної адаптації осіб з фізичними вадами та психічними особливостями. У працях Н. Максимової, М. Матвеєвої, К. Мілютіної, В. Піскун, В. Синьова, В.Сорочинської, О. Хохліної розкрито можливості створення психолого-педагогічних умов для корекційного впливу на людей зазначеної категорії. Теоретико-методологічні аспекти соціальної роботи з такими людьми вивчали Н.Бастун, З. Баторі-Тарці, Л. Гончар, І. Грига, А. Капська, Р. Кравченко, І. Мигович, Ш. Рамон, А. Самсонюк, Л. Сідєльник, а моделі соціальної реабілітації – І. Антонюк, В. Грубляк, В. Ляшенко, В. Мартинюк, А. Шевцов.

Але незважаючи на значний науковий доробок, є очевидною недостатність дослідження соціальної адаптації осіб з вадами зору. Відсутній комплексний аналіз проблеми, що поєднував би в собі висвітлення методологічних, теоретичних і практичних її сторін.

Мета. Аналіз об’єктивних і суб’єктивних чинників процесу адаптації осіб з вадами зору у суспільство, уявлень і оцінок відносно можливостей їх вільного проживання в громаді, створення умов для задоволення особливих потреб, механізмів такої адаптації.

Виклад основного матеріалу. У контексті соціальної адаптації зазначених осіб важливе значення мають фактори, які безпосередньо не входять до структури інтеракцій між суспільством (соціальною групою) й адаптантом. Однак вони можуть суттєво посилювати або послаблювати ефективність процесу адаптації. Суспільний контекст, насамперед, утворюють здорові, «повноцінні» люди, які не беруть безпосередньої участі в процесі адаптації, але, демонструючи своє ставлення до «неповноцінності», здатні створювати додаткові проблемні ситуації або, навпаки, перешкоджають створенню умов для усунення, зменшення впливу таких ситуацій. При цьому спостерігаються крайнощі у ставленні до сліпих та слабозорих осіб. Найгірша з них полягає в дискримінації.

Численні джерела трактують дискримінацію як упереджене, негативне ставлення до людини, навмисне обмеження або позбавлення її прав на основі расової чи національної належності, політичних або релігійних переконань, статі тощо. Користуючись такими визначеннями, ми не можемо по суті встановити, коли маємо, а коли не маємо справи з дискримінацією осіб з вадами зору. Більш прийнятним нам видається визначення Конвенції ООН про права інвалідів «дискримінація за ознакою інвалідності», яке означає «будь-яке розмежування, виключення або обмеження по причині інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими усіх прав людини і основних свобод в політичній, економічній, соціальній, культурній, громадянській або будь-якій іншій сфері» [2, 120].

Важливим є твердження, що дискримінація означає й «відмову в розумному пристосуванні» [2]. Остання стосовно особи за ознакою інвалідності може бути пасивною. У цьому випадку ми маємо справу з такою формою дискримінації, як дистанціювання. Дистанціювання щодо осіб з розладами зору полягає в намаганні уникнути з ними близьких або неформальних стосунків. Негативна особливість дистанціювання полягає в тому, що оточення емоційно не сприймає їх проблеми. Спілкування з такими людьми, як правило, не виходить за межі службових обов’язків. Результатом дистанціювання може стати, наприклад, ухилення від додаткової допомоги такій особі. Наприклад, рідко хто допоможе особі, яка самостійно не може увійти в автобус і при цьому не здатна зрозуміло попросити про допомогу, бо не бачить, кого має просити. Водночас жінка з дитиною таку допомогу, як правило, отримає, хоча й має подібні труднощі. Проте слід зважати на те, що соціальна дистанція є величиною «рухливою», такою, що змінюється залежно від ситуації й особистісних якостей учасників.

Ще одною формою дискримінації є девальвація, що виявляється в приписуванні членами суспільства негативних характеристик таким особам та поширенні власних переконань щодо них. Перебільшене підкреслювання негативних рис (інколи навіть неіснуючих), характерних для цих осіб, ускладнює їх життя, обмежує життєдіяльність, викликає неприязнь, а інколи навіть ворожість в оточення. Більш небезпечною формою дискримінаційної практики є делегітимізація. Наприклад, усупереч Закону України «Про освіту», що гарантує право на освіту усім незалежно від стану здоров’я, положення про школу-інтернат для дітей з вадами фізичного або розумового розвитку дозволяє при певних захворюваннях визнати дитину нездатною до навчання [3, 24].

За останні роки простежується тенденція до обмеження дискримінації в усіх її формах. З одного боку, це стосується зниження рівня делегітимізації, зокрема в інституціональному масштабі життя суспільства. З іншого боку, відсутні принципові зміни у сфері дистанціювання й девальвації. Тому слід приділити більше уваги фактору, який, на нашу думку, відповідає за прояви дискримінаційних діянь. Мова йде про негативне ставлення суспільства.

Позиція стосовно людей з фізичними й особливо з психічними вадами в більшості випадків є негативною. Це виявляється в байдужості, нехтуванні, ворожості, неприязні, прагненні до ізоляції.

Спілкуванню з людьми різних соціальних груп і статусів притаманні різні типи поведінки. Поведінка індивіда не може бути однаковою при спілкуванні з дітьми, чоловіками, жінками, особами з вадами зору чи слуху, розумовою відсталістю. Для спілкування з людьми різних категорій необхідно володіти специфічними соціальними знаннями й навичками. Останні набуваються в процесі спілкування в різних соціальних групах і виконання різних ролей. Тому однією з ознак соціальної зрілості можна вважати володіння чітко диференційованими навичками поведінки та спілкування з людьми різних категорій, у тому числі з подібними особами.

Ставлення до «неповноцінної» людини як такої, що поводиться ірраціонально, непослідовно, спонтанно тощо, не лише унеможливлює контакти з нею, а й сприяє перетворенню такого ставлення на домінуюче. Розпізнавання стереотипів і позицій стосовно осіб з вадами зору має особливе значення в умовах трансформації українського суспільства, коли поняття інтеграції та усунення різного роду бар’єрів стають усе більш популярними й актуальними.

Висновки. По-перше, в умовах стабільного розвинутого суспільства, з його вимогами до індивідуального прийняття рішень людиною в межах чітко визначених загальних соціально-культурних критеріїв, цінність соціальної адаптації більш очевидна, ніж в українському суспільстві, коли навіть конкретний вибір індивідуальних орієнтирів регуляції своєї поведінки зустрічається з різновекторною спрямованістю життєдіяльності інших людей, коли мова про єдиний громадянський або культурний соціум навіть не ведеться.

По-друге, в поняття соціальної компетентності, низький рівень якої ми вважаємо дезадаптуючим фактором стосовно осіб з порушеннями зору, включаємо навички вільного спілкування із цими людьми в рамках формальних і неформальних стосунків, й ширше – у системі соціальних комунікацій. При цьому важливо, якої при цьому структури набувають наші знання процедурного характеру. Інші люди в рамках нового соціуму можуть сприйматися людиною як: 1) потенційні партнери або друзі; 2) потенційні вороги або ті, кого слід уникати; 3) співвітчизники, яких не слід ділити на «своїх» і «ворогів».

По-третє, не можна ігнорувати питання про можливі втрати та здобутки людини на шляху адаптації до нового соціуму. Мова йде не тільки про інструментарій поведінки, а про механізм становлення інших індивідуальних цінностей.

Для українського соціуму, який раніше не претендував на рух у бік раціоналізації поведінки як способу підвищення його регуляції, питання про способи підвищення соціальної компетентності набуває специфічного забарвлення. А шлях до опосередкованої регуляції поведінки стосовно осіб з розладами зору, можливо, полягає в розвитку автономності особи як здатності до саморегуляції, коли, мабуть, не слід орієнтуватися на більшість або на культивований більшістю спосіб поведінки щодо таких людей.

Список літератури:

  1. Фирсов, М.В. Теория социальной работы [Текст]/ М.В. Фирсов, Е.Г. Студенова. – М. : ВЛАДОС, 2000. – 516 с.

  2. Від виключення до рівності. Реалізація прав людей з інвалідністю: практичний посібник Представництва ООН в Україні для парламентаріїв [Текст]. – К. : Гранд-Прес, 2008. – 152 с.

  3. Про затвердження Положення про спеціальну загальноосвітню школу (школу-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку: Наказ Міністерства освіти і науки України від 15.09.2008 р. № 852 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z1219-08&p=1292162371086815.

Схожі:

ІнНовації у сфері реабілітації осіб з вадами зору: освітні перспективи, ринок праці
Поняття «людина з інвалідністю» трансформувалось з медичної у соціальну площину, що відобразилось на активності життєвої позиції...
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ ІНВАЛІДІВ ПО ЗОРУ ДО ФІЗИЧНОГО ДОВКІЛЛЯ,...
Анотація. У статті висвітлено діяльність Українського товариства сліпих щодо усунення бар’єрів у доступності інвалідів по зору до...
Асистент кафедри комп’ютерних технологій професійного навчання Луцького...
В статті розглядається питання соціальної інтеграції інвалідів зору в сучасному інформаційному суспільстві, проаналізовані особливості...
ФОРМУВАННЯ СЕНСОРНОГО СПРИЙНЯТТЯ ДОШКІЛЬНИКІВ З ВАДАМИ ЗОРУ
У статті подається матеріал щодо формування сенсорного сприйняття дошкільників, що мають вади зору
Н.І. Ройко, вчитель географії Луцький навчально-реабілітаційний центр
ЕКОЛОГІЧНА ОСВІТА ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ ЯК СКЛАДОВА СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ
Формування духовності учнів з порушенням зору у навчально-виховному процесі
Соціальна педагогіка” педагогічного інституту Волинського національного університету ім. Лесі Українки
РОЗВИТОК КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ ДІТЕЙ З ВАДАМИ ЗОРУ
У статті розкриваються проблеми спілкування слабозорих дітей, особливості формування комунікативних умінь
Про стан кадрової роботи у
Загальна чисельність апарату міської ради та її виконавчих органів складає 112,5 осіб, з них посадових осіб місцевого самоврядування...
ОРГАНІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ
...
Використання степ – платформ для фізичного розвитку дітей з вадами зору
Тому поряд із загальними задачами фізичного виховання, передбаченими програмою для масових дитячих садків, в спеціальних дошкільних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка