ББК Ш 141. 14 9


НазваББК Ш 141. 14 9
Сторінка3/15
Дата03.04.2013
Розмір2.4 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Інформатика > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

9) складної форми майбутнього часу, наприклад: докладатиму, писатимемо (рос. буду докладывать, будем писать);

10) кличного відмінка, наприклад: друже, колего, Олександре, Маріє, Сергію.
ЗАВДАННЯ 8. Розкажіть про суттєві вияви національної специфіки української мови у морфології. Аргументуйте відповідь прикладами.
ЗАВДАННЯ 9. Прочитайте і запишіть подану нижче інформацію у стислому вигляді. Підготуйте усне повідомлення "Особливості синтаксичної будови української мови".
Синтаксичні особливості української мови

Розглянемо деякі особливості синтаксичної будови української літературної мови, до яких належать:

1) використання у складеному іменному присудку тільки повних форм дієприкметників та переважно повних форм прикметників, наприклад: У більшості випадків компілятор у цьому відношенні дуже консервативний. В большинстве случаев компилятор в этом отношении очень консервативен.

2) використання речень з безособовими дієслівними формами на -но, -то. Наприклад: У договорі зазначено термін виконання замовлень. – В договоре определён срок выполнения заказов (в функции сказуемого – форма краткого страдательного причастия);

Ці кадри з фільму знято в Донецьку – Эти кадры фильма сняты в Донецке;

3) відмінність у вживанні відмінкових форм при слабкому керуванні, наприклад: писати про людей (знах. відм.), звертатися до друзів (род. відм.), турбуватися про працівників (знах. відм.) – рос. писать о людях (місц. відм.), обращаться к друзьям (дав. відм.), заботиться о работниках (місц. відм.).


  • УВАГА! ОРФОЕПІЧНА ПРИМІТКА


Слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук ґ власний деякий власне українським, зокрема звуконаслідувальним і зукраїнізованим словам іншомовного походження: [ґанок], [ґатýнок], [ґрунт], [ґринджóли] тощо. Сплутування г і ґ може привести до зміни значення слова. Наприклад:

грáти – виконувати що – небудь на музичному інструменті; гратися; забавлятися; виступати на сцені зі спектаклями;

ґрати – залізна решітка, штаби, прути, тюрма, неволя;

гранат – плодове дерево або кущ, а також його круглі плоди з товстою шкірою, наповнені насінням, яке оточене соковитим червоним м’якушем;

ґранáт – напівдорогоцінний камінь червоного або бурого кольору, самоцвіт.
ЗАВДАННЯ 10. Спробуйте знайти за словником слова, значення яких залежить від вимови звуків [г] і [ґ].
ЗАВДАННЯ 11. Запишіть слова російською мовою та українською мовою, поставте в обох мовах наголоси в словах. Укажіть особливості наголошування слів української мови.

Рукопис – рукопись, одинадцять – одиннадцать, дрова – дрова, твердий – твёрдый, дочка – дочка, коромисло – коромисло, говорять – говорять, брати – братья.
ЗАВДАННЯ 12. Поставте наголос у наведених словах. Перевірте свій вибір за орфоепічним словником.

Алфавіт, ненавидіти, байдуже, виразний, кидання, оптово-роздрібний, зняли, допоміжний, одинадцять, правописний, близький, запитання.
ЗАВДАННЯ 13. Прочитайте і порівняйте наголошення однокореневих слів у двох мовах. Запам’ятайте їх.

Укр.мова Рос.мова

озиминá όзимь

засýха зáсуха

ім΄я úмя

ро΄звідка развéдка

перепис пéрепись

пóказ покáз

вербá вéрба

крéмінь кремéнь

серéдина середина

різкúй рéзкий

старúй стáрый

зáсув зáсов

урóдженець урождéнец

вúселення выселéние

щúпці щипцы

пéрчити перчить

шóстий шестóй

згáрячу сгорячá
!!! В українській мові наголос може змінювати значення слова. Наприклад, прошý (п р о х а ю : Прошý, щоб ви допомогли мені; прошý слова) і прóшу (з а п р о ш у ю – будь ласка: прóшу до стóлу).

!!! Наголос в українській мові виконує декілька функцій. Він допомагає розрізняти слова: за смислом;

за формою (відмінок, число тощо.);

за частинами мови.
ЗАВДАННЯ 14. Спробуйте пояснити функцію наголосу у наведених словах:

Мукá – мýка, áтлас – атлáс, пóверх – повéрх, рýки – (Н.в. мн.) – рукú (Р.в. одн.), мúлувати – милувáти, тýга – тугá, сéстри – сестрú, ві΄кна – вікнá.
ЗАВДАННЯ 15. Подані слова запишіть українською мовою, поставте наголос. Порівняйте та запам΄ятайте наголос слів у двох мовах.

Широкó, простóр, высоко, узкий, живопись, загадка, колесо, восьмой, одиннадцать, шёлковый.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!!!

Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]: [коужух], [гоулýбка], [зоузýл΄а], [тоумý], [роузýмний], [моугýтн΄ій].
ЗАВДАННЯ 16. Спробуйте правильно вимовити та пояснити значення фразеологічних одиниць.

Товкти воду у ступі.

Взяти бикá за рóги.

І вовки сúті, і кóзи цілі.
ІІ. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ВПРАВИ
ВПРАВА 1. Запишіть українською мовою.
Инженер, институт, информация, инициалы, история, физика, химия, иллюстрация; Украина, Киев; Енакиево, Евпатория, Европа.
ВПРАВА 2. Прочитайте слова. Складіть з ними (на вибір) 5 речень.
Газ, газифікація, гайка, ґрати, ґальмо, гілка, голова, ґрунт, грати, гратчастий, ґрунтовий, ґумовий, група.
ВПРАВА 3. Перекладіть подані слова українською мовою і запишіть в алфавітному порядку.
Имя, съезд, подъехать, пять, девять, семья, память, доверие, поя-виться, подъезд, компьютер, объединение, каръера, обязательство, долг.
ВПРАВА 4. Перепишіть слова і поставте наголос.
Перепис, стовбур, діалог, випадок, експерт, квартал, мережа, перепустка, середина, приязнь, достеменний, дотримування, новий, каталог, показ, рукопис, уродженець, успіх.
ВПРАВА 5. Від поданих слів утворіть форми, у яких було б чергування голосних: о,е з і та о,е з нулем звука.
Вартість, більшість, цінність, звітність, присутність, платіж, доз-віл, дріт, договір, відомість, власність, заборгованість, папір, рік, захід, засіб, кількість, якість, привід, діяльність, власність, домовленість, вибір, відповідальність, необхідність, підсумок.
ВПРАВА 6. Від поданих іменників утворіть прикметники, запишіть їх, поясніть правопис.

Швидкість, контраст, випуск, гігант, вартість, почесть, тиждень, якість, область, почесть, пропуск, відпустка, баласт, цілість, проїзд.
ВПРАВА 7. Прочитайте наведені нижче речення, випишіть слова, у яких є складні злиті звуки [дж], [дз], [дз΄].
1. Доцент Джура Микола Петрович оголосив рішення Вченої ради енергетичного факультету ДонНТУ відносно пільг для студентів, що вчасно захистили курсові проекти. 2. Новий прилад демонстрував дзеркальночисте зображення інформації на екрані. 3. Команда ДонНТУ посіла 1-е місце у змаганнях дзюдоїстів на першість України. 4. Переможці у фіналі отримали приз – фігуру птаха за ім´ям Ківін, у якого навіть дзьоб розтягувався у посмішці.
ВПРАВА 8. Виберіть з наведених нижче іменники IV відміни і про-відміняйте. Пам΄ятайте, що у непрямих відмінках вони мають суфікси -ен-, -ат-.
Ім΄я, коліща.
ВПРАВА 9. Поставте іменники у родовому відмінку однини; поясніть, чому вони мають закінчення -а (я) чи -у (ю).
Вівторок, квадрат, рукопис, листопад, спосіб, дозвіл, комп΄ютер, університет, інститут, цех, контролер, калькулятор, банк, факультет, прогрес, інтелект, маршрут, бюджет, будинок, корпус, аналіз, синтез, атом, вектор, інтеграл, відсоток.
ВПРАВА 10. Перечитайте запропоновані нижче фрагменти з текстів наукового стилю мови. Поясніть форму закінчення виділених іменників.

А. Шановний Петре Олександровичу, оголошуйте перерву в роботі конференції до 14-ої години.

Б. 1. Група молодих дослідників піклувалася історією знаходження й застосування срібла, аналізом його фізико-хімічних властивостей. 2. Дуже докладно розглянуто типоморфні властивості, парагенетичні асоціації срібних та срібновміщувальних мінералів, які є важливою пошуковою характеристикою руд.
ВПРАВА 11. Ознайомтеся з фрагментами наукових текстів, знайдіть приклади для характеристики синтаксичних особливостей викладу інформації українською мовою.
1. Автором висвітлено дані щодо геохімії та мінералогії срібла. 2. У першому розділі подано загальну характеристику срібла, наведен опис його фізико-хімічних властивостей, історію знаходження й застосування. 3. Відзначено цінні фізико-хімічні властивості срібла, що обумовили його широке використання в промислово-технічних, ювелірних та медичних цілях. 4. Відкрито новий спосіб очищення брудного повітря від пилу. 5. Якщо параметр -О випущений, то всі директиви компілятора ігноруються. 6. Обмін повідомленнями однаковий для всіх вузлів.
ВПРАВА 12. Перекладіть фрагменти документів українською мовою. Охарактеризуйте особливості україномовного оформлення підкреслених слів.

1. Предлагаю рассмотреть вопрос о целесообразности пребывания господина Сердюка И.Я. на занимаемой должности (з пояснювальної записки). 2. Я, Иванов Олег Петрович, ассистент кафедры философии поручаю получить в кассе ДонНТУ принадлежащую мне зарплату Шевченко Татьяне Алексеевне… (з приватного доручення). 3. Просим прислать информацию о наличии у Вас изделий новых марок (з листа). 4. Высылаем проектную документацию на строительство жилого дома (з листа). 5. Уважаемый Анатолий Вячеславович, прошу Вас дать информацию о прибытии студентов на преддипломную практику (з листа).
ІІІ. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтесь з поданою нижче інформацією. Аргументуйте свою точку зору щодо прочитаного.

***

Після перемоги під Полтавою цар Петро І з метою розбудови тота­літарної з єдиним мисленням і єдиною мовою імперії почав війну з українською мовною реальністю. Літературною мовою України тих часів була старослов'янська мова, читана і виголошувана з українсь­кою вимовою.

Яка це була вимова?

Характерною ознакою цієї вимови було озвучення слов'янської літери Ђ як українського звуку І:

вЂра вІра

дЂд дІд

дЂло дІло

мЂдь мІдь.

Другою досить виразною ознакою прочитання тодішніх текстів була вимова старослов'янської літери И як українського

звукуИ:


глаголати глаголати

Господи Господи

милостивий милостивий.

Молитва Отче нашь, иже еси на небесЂх, в устах українців звуча­ла тоді так: Отче наш, їже єси на небесіх.

Вираз во вЂки вЂков звучав во віки віков, а то й во віки віків, бо коли літеру О записувано з дашком: Ō, її належало вимовляти як І.

Молитва ВЂрую звучала Вірую.

Нема жодного сумніву, що старослов'янське Г в Україні вимовля­ли як наше сучасне Г.

Така вимова наводить на роздуми, чи не була основою для старослов'янської мови українська мова? В усякому разі ця вимова в Україні, будучи традиційною, базувалася на морфологічних рисах саме української мови: наш звук (літера) І та старослов'янський Ђ збігаються і в коренях слів: дЂло — діло, і в морфологічних закін­ченнях: на конЂ— на коні.

Для нас важливо, що така вимова — хай яке її походження — наближала старослов'янські тексти до розуміння широкого українсь­кого загалу. На той час це була українська літературна мова. Своєю вимовою ця українська старослов'янщина відрізнялася від вимови, яка пізніше закріпилася в Московській Русі. На ділі, ті самі тексти можна було прочитати "по-руськи" (в сучасній термінології — по-українськи) і по-московськи (в сучасній термінології — по-російськи).

Міркуючи логічно, треба думати, що українська вимова старо­слов'янських текстів поширилася в Україні від часів хрещення Руси, а можливо, була притаманна старослов'янщині і до цього. Важко собі уявити, щоб за часів, коли Володимир Великий охрестив Русь-Україну, старослов'янські тексти виголошувано із сучасним російським ак­центом. Таж тоді ще не існувало Московської Руси! Очевидно, що від часів Володимира і до 1709 р., коли видано перші укази Петра І проти української мови, в Україні не було жодних змін у вимові старо­слов'янських текстів. Ця вимова була характерна передусім для служ­би Божої по церквах. З цією вимовою велося викладання у школах в Україні, в тому числі у Києво-Могилянській Академії. Скасована Пет­ром І вимова збереглася у греко-католиків Галичини. Галицька вимо­ва нічим не відрізняється від вимови православних України до 1709 р. Вона збереглася в Галичині, бо Галичина не входила до Російської імперії.

Вимова друкованих та писаних старослов'янських текстів була головною різницею між українською та російською літературними мовами у XVIII ст. Саме тому Петро І, почавши боротьбу з українсь­кою культурною самобутністю, став поборювати українську вимову, "дабы не было различия" між цими мовами.

Він видав низку указів, спрямованих на ліквідацію української вимови у церквах, що тоді вже належали до московського патріархату. Патріархат цей за Петра І і пізніше слухняно виконував волю царів.

1709 р. був дуже плідним на антиукраїнські укази. Забороною української вимови у церквах Петро І не обмежився.

1709 р. — указ Петра І про запровадження "гражданського пись­ма", який мав і антиукраїнське спрямування тим, що підривав авто­ритет Києво-Могилянської Академії як наукового центру новоствореної Росії.

1720 р. — указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних.

1753 р. — указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1769 р. — заборона Російської православної Церкви на друкуван­ня й використання українського "Букваря".

1784 р. — переведення викладання в Києво-Могилянській Акаде­мії на російську мову.

1786 р. — наказ київського митрополита С. Миславського, щоб в усіх церквах дяки й священики читали молитви і правили службу Божу "голосомъ, свойственнымъ російскому нарЂчію". Те саме заве­дено й у школах України.

З цієї хронології видно, що українська мова й культура вже пере­живали один період "наближення і злиття мов".

Державні заходи Москви підтинали в корені самобутність українсь­кого культурного розвитку, вели до знецінення духовного життя Ук­раїни.

Залишки Петрових "реформ" і досі шкодять науковому вивченню історії нашої мови. Прищеплену ще Петром І вимову старослов'янських літер у пам'ятках давньої ук­раїнської літератури усе офіційне колоніяльне мовознавство визнало єдино правильною вимовою. Тобто давню літеру Ђ вимагали читати як Є, замість І. Цей шаблон не втратив свого значення і в незалежній Україні, бо деякі мовознавці й навчальні заклади і далі підходять до історії української мови через призму антиукраїнських царських указів XVIII ст. [С.Караванський, 2001, с.99-101].



ЗАВДАННЯ 2. Прочитайте наведені нижче матеріали. Обґрунтуйте своє відношення до наступних тверджень:

І.

1) Ну, що б, здавалося слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива.

Як їх почує...

2) Наслідки життя кожного покоління лишаються в мові спадщиною нащадкам.

3) Ніколи не вживайте іноземних мов.

  1. Історичне співжиття українського і російського народів не могло не позначитись на їхніх мовах.

  2. Українська мова продовж кількох століть зазнавала гоніння з боку тоталітарних імперських режимів.


ІІ. А. Іван Котляревський
Перші заходи імперської деукраїнізації припадають на XVIII ст. Отже, всі діячі українського відродження XIX ст. вже діставали осві­ту російською мовою. Цей факт не міг не відбитися на "малоросійсь­кій" мові, якою піонери культурного відродження України (кінець XVIII — початок XIX ст.) починали писати свої твори, діставши пе­ред тим російськомовну освіту. У творах засновника української лі­тератури І. Котляревського рясніють форми відверто запозичені з ро­сійської мови. Сучасного читача вражає така лексика в "Енеїді":

вкусний, надежда, ногті, обезьяна, разний.

Цей список можна б і продовжити. Але нас цікавить лише факт наявности русизмів у автора "Енеїди". Компонуючи свій твір, Котля­ревський користувався не лише живою українською мовою, але й тою мовою, яку він засвоїв у російських навчальних закладах. Часом він мимовільно вживав русизми, хоч знав правильні українські форми. Так, поруч із словом вкусний в "Енеїді" чи не частіше фігурує смачний. Часом вжити русизм вимагала рима або ритм віршового рядка. А ча­сом, можливо, що й автор "Енеїди" міг плутатися в окремих спеціяльних термінах: ніяких же українських — на базі живої мови — словни­ків не існувало, отже, не було жодних мовних норм, в тому числі термі­нологічних. Котляревський був пер­ший, хто орав цілину української мови й літератури/
Б. Після Котляревського.

Котляревський був батьком української літератури, і батьком не бездітним. Після появи "Енеїди" український літературний обрій за­ряснів іменами: Стороженко, Квітка, Гребінка, Боровиковський, Шев­ченко, Куліш. І кожен з цих письменників у своїй творчості так чи інакше вдавався до русизмів.

Не важко відшукати русизми у П. Куліша, знаходимо їх і в Т. Шев­ченка.

Кулішеві русизми здебільшого походять із старослов'янської мо­ви, що, як знаємо, була до XIX ст. літературною мовою України. Це такі слова, як оглашати, глаголати, соблюдати, уповати. Деякі з цих форм фіксує навіть словник Грінченка. Зустрічаємо їх і в деяких інших письменників XIX ст. Форми ці — старослов'янізми — харак­терні для періоду вироблення української мови. Ці форми не чужі і нашим сучасникам, коли вони вдаються до урочистого або гумори­стичного стилю.

Поруч із старослов'янізмами трапляються в Куліша і цілком не­виправдані русизми: іздатель, понапечатував, хоч вживає Куліш і форми друкувати, надруковано.

Т. Шевченко так само вдається до русизмів, але здебільшого для сарказму:

Та щось нишком розмовляли

Здалека не чути

О отечестві, здається,

Та нових петлицях...

Не звільнилися українські автори і після Шевченка від впливу російської мови. Практично усі вони в той чи інший спосіб викори­стовують лексику росіян, вивчаючи її в школах, послуговуючись на службі, а подеколи і в сім'ї.

Українська мова адаптує цю лексику в різних варіяціях.

І. Пряме запозичення російських форм: свинець.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є замість я маю.

III. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і

звучанням найближчої до російської: нагромаджувати (1), при­збирувати (2), накопичувати (3).

В УССР віддавали перевагу формі (3), найближчій до російського накапливать.

ІV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: плохий (боязкий) забуто, бо російське плохой = поганий.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: знаменитий (зна­чило пречудовий, тепер значить славнозвісний).

VI. Вживання граматичних форм, властивих російській мові: по всім усюдам замість по всіх усюдах.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування:
зраджувати кому замість зраджувати кого.

Запозичення правописних норм: да замість та.

Письменники можуть помилятися. Але це не дає нікому права на підставі помилок творити норму. А саме так діяло колоніяльне мо­вознавство і продовжує діяти сьогодні.

Узаконення помилкового вжитку веде до поступового відмирання самобутнього українського мовлення. Сьогодні щораз частіше у пресі можна зустріти форму зраджувати кому: зрадив мені, зраджу їм, зра­дило нам тощо.
В. Слово Галичині.

Культурний розвиток західних областей України — Галичини, Закарпаття, Буковини — відбувався в особливих умовах. Ці землі до 40-х років XX ст. були відірвані від Наддніпрянської України. У відмінних від Наддніпрянщини умовах галичани виробили галиць­кий варіянт української мови, дещо відмінний від наддніпрянського варіянту.

На галицький варіянт української мови впливали польська, німецька, старослов'янська і знову таки російська мова. Російська мо­ва, правопис якої у XIX ст. зберігав чимало рис старослов'янської мови, була найближчою для зрозуміння галицькій інтелігенції. Гра­мотність галичан базувалася на старослов'янській мові — мові Церк­ви. Укази Петра І не мали поширення на Галичину, і там нерусифікована старослов'янська мова і старослов'янський правопис стали базою, на якій розвивався галицький варіянт нашої мови.

Вироблення цього варіянту так само не проходило без боротьби. У розвитку мови галичан брало участь два мовотворчих напрямки: один — на базі народньої мови, і один — на базі вже "готової", тобто виробленої російської мови.

Близька до народних джерел мова, плекана галицькими на­родниками ("народовцями"), що рік, то більше нагадувала літератур­ну мову наддніпрянців, хоч мала свої характерні риси в лексиці та правописі. Завдяки старанням галицьких народників і виробився га­лицький варіянт української мови.

У галицькому варіянті, що зберігся сьогодні в українській західній діяспорі, цей вплив неважко помітити. Ціла низка перелічених категорій запозичень, наявних у мо­ві наддніпрянців, властиві й галицькому варіянту:

І. Пряме запозичення російських форм: правительство. Форма вживалася в Галичині навіть у першій чверті XX ст.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є (замість я маю) з російського у меня єсть. Трапляється у багатьох письменників Галичини.

ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням найближчої до російської: колишній (1) і бувший (2).Переважає форма (2), спільна з російським бывший.

IV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: не спостережено; навпаки, забуті на Сході форми в Галичині — живі.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: спостережено у трохи іншій формі: російські лексеми набувають іншого, відмінного від російського значення:
опрокидувати має значення спростовувати, а не перекидати.

VI.Вживання граматичних форм, властивих російській мові: словосполуку по словам та деякі подібні вживає навіть І. Франко.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування: не спостережено.

VIII. Запозичення правописних норм: практично не спостережено.

Попри всю самобутність розвитку галицького варіянту нашої мо­ви, розвиток цей мав багато спільних рис з процесом вироблення наддніпрянського варіянту.

Ці два варіянти протягом свого розвитку (в XIX — XX ст.) пере­бували у постійному взаємоконтакті, який сприяв виробленню сучас­ної літературної мови. На галицький варіянт мала великий вплив творчість наддніпрянських письменників, починаючи від Т. Шевчен­ка. Письменники Галичини постійно орієнтувалися на мову Наддніп­рянщини. Наслідком цього став той факт, що морфологія західнього варіянту майже цілком збігається з морфологією наддніпрянського варіянту.[С.Караванський, 2001, с.115-117].

ЗАВДАННЯ 3. Прочитайте текст: а) Запишіть визначення поняття «правопис»; б) Зафіксуйте, які періоди виділяють у його розвитку; в) Прокоментуйте слова Б.Грінченка про необхідність уваги до правопису.
Правопис і його значення

Правопис (орфографія) являє собою систему загальноприйнятих правил, якими визначаються способи відтворення мови на письмі. Без загальнонаціонального правопису не може обійтися жодна літературна мова, оскільки єдиний правопис сприяє усталенню мовних норм, а отже, й піднесенню мовної та взагалі національної культури.

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяємо чотири періоди.

Перший період (XI - XVI ст.) пов'язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орфографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила й Методія.

Другий період (XVI XVII ст.) віддзеркалює вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов'янської орфографії.

Третій період ( XVII - початок XIX ст.) започатковано виданою 1619 р. "Граматикою" українського мовознавця, письменника, церковного діяча й просвітника Мелетія Смотрицького. Ортографічні норми М. Смотрицького здобули загальноукраїнське визнання.

Четвертий період починається з першої чверті XIX ст., коли відбувалося формування нової української літературної мови на народній основі. Український народ був розкиданий по чужих державах, які по-різному ставилися до нашої мови. Це спричинило появу багатьох українських правописів. Найгірше було в Московській імперії, де українську мову вважали за діялект російської, забороняли українську абетку і наказували писати російською азбукою (напр.: лис, лыс, любыты, сино, сыла, сын, хид, ходыты замість ліс, лис, любити, сіно, сила, син, хід, ходити).

Діячі української культури Наддніпрянщини, Галичини, Буковини та інших частин України намагалися зближувати свої правописи, керуючись настановою нашого видатного письменника, етнографа, фольклориста, публіциста, педагога й словникаря Бориса Грінченка: "Ми повинні в такому напрямку впорядковувати свою мову й свій правопис, щоб він найбільше відповідав східноукраїнській мові, і то її центрові, - тільки тоді мова може стати спільною для всього українського народу". [Німчук В.В. Проблеми українського правопису XX - початку XXIст. - К., 2002].
ЗАВДАННЯ 4. Ознайомтесь із матеріалами тексту «Новий український правопис». Обґрунтуйте свою позицію щодо пропозицій вчених.
Новий український правопис

Правопис 1946 року з невеликими змінами й доповненнями було перевидано в 1960 році мільйонним тиражем. Проте сьогодні це вже бібліографічна рідкість. Та й мова за ці понад ЗО років не стояла на місці: з'являлися нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова, термінологія, свої вимоги до орфографії висувала перекладацька практика. Постало закономірне питання про чергове видання «Українського правопису». З цією метою Президія Академії наук України утворила представницьку Орфографічну комісію у складі: академіків АН України, представників Інституту мовознавства і Інституту літератури, від Міністерства вищої освіти України, постійними членами комісії були члени Спілки письменників України та Всеукраїнського товариства Просвіта ім. Т.Г.Шевченка: О.Т.Гончар, І.М.Дзюба, І.Ф.Драч, М.М.Мовчан, К.М.Мушкетик, Д.В. Павличко, В. О. Шевчук.

Щоб розкрити всю суть мовної реформи наведемо декілька висловів учасника правописної комісії О. Пономарьова - він мовознавець, член правописної комісії, 40 років вивчає особливості українського правопису. – „Ми хочемо спростити мову, адже у нас є дуже багато правил із винятками. Нові підручники видадуть за новим правописом, а ті, які були, ніхто не буде забороняти.

От, наприклад, що ми хочемо спростити слова з "пів". Ми пишемо "пів-Києва" - через дефіс, "пів'яблука" - з апострофом і "півгодини" - разом. Тепер ми пропонуємо все писати разом. Мені, здається, що це спрощення.

Інший приклад: у нас є правило дев'ятки, за яким після дев'яти літер у іншомовних словах пишемо "и", а після решти <і>. Але це правило стосувалось лише загальних назв, а у власних було багато винятків. Ми писали "Америка", "Африка", "Рига", "Рим", "Париж", але "Мадрід". Писали "Палестина", але "Аргентит", "Сірія". Частково це правило було трохи врегульовано в 90-ті роки. Ми вирішили зараз це правило дев'ятки поширити на власні і на загальні назви, щоб у нас не було такого, як ми пишемо "дизель -мотор", а прізвище - "Дізель".. Це, по-моєму, тільки полегшить вивчення мови.

Ми ж не відмінюємо іншомовні слова, коли в нас немає зразка. От, скажімо, "пенсне", "кашне" ми не можемо відмінювати, бо в нас немає своїх іменників середнього роду, які закінчуються на наголошений <е>, тому <кашне> в нас не буде відмінюватися. А чому ми відмінюємо <інженер>? Бо воно закінчується на <р> як, наприклад, українське слово <явір>. Тоді чому ж ми не відмінюємо <кіно>, коли воно, за аналогією, як "вікно", "метро" як "відро". Але і чехи, і поляки, і словаки відмінюють ці слова. . Так от відмінюватимуться тільки ті слова, де перед цим "о" стоїть приголосний -"кіно", "пальто", "метро". А де два голосних – ні, наприклад: "радіо", "Онтаріо".

От, наприклад, багато кого, чомусь, дуже обурює те, що ми по-новому хочемо писати "матеріальний". Але ви мені скажіть, хто в Україні каже "матеріальний"? Хто там вимовляє "а"? Ніхто не вимовляє. Всі кажуть "матер'яльний". Так ці незадовільні відгуки надіслали зросійщені українці, які ніколи не чули, як воно звучить. У цьому випадку ми якраз сліпо копіюємо російський правопис, ми ж пишемо "матерія", хоч у латинські мові "матеріа". Але ми пишемо з літерою "я". Отже, матерія - і від нього походить "матеріяльний". І, до речі у нас так і було до 33 року. Або "месія", але "месіанство". Ну чому "месія", але передавали через "ія".

Українська мова найдовше чинила опір букві „ф": у росіян - "картофель", у поляків - "картофля", а у нас - "картопля". Але потім цей звук прийшов в нашу мову, і ми кажемо "фізика", "фонетика", "Франція". Тобто, якщо він є в мові оригіналу, то там він і буде. А є звук "ф" як міжзубний "т". Він у нас у 90 відсотках передається через "т": "математика", "лабіринт", "Тесей", "Тетчер", "патетика" і так далі. Там, де росіяни передають цей звук через "ф", нам теж наказали в 1933 році його передавати. От ми пишемо "патетика", але "пафос", хоча це однокореневі слова. Тому ми хочемо внести зміни в тих нечисленних випадках - два-три десятки слів у порівнянні з сотнями там. де "т". Спочатку ми пропонуємо запровадити подвійне написання в цих словах. Тобто, писати "марафон" і "маратон", "Афіни" і "Атени". До речі, столицю Греції ніхто, крім росіян, не називає "Афінами". І ми її називали "Атенами", коли російська мова не мала ніякого впливу на українську. Ще наші класики писали. "Пливе етер, струмує вітер, джерела б'ють", - писав Павло Тичина. – Ми хочемо, щоб усі українці світу писали одним правописом. Але не можна всього повернути. "Л" перед "-а, -о, -у" ми не пом'якшуємо. Як і раніше, буде "клуб", "план". Бо ця норма якраз і не є задніпрянською. І тоді, у 1928 році, була нав'язана".
ЗАВДАННЯ 5. Прочитайте текст. Складіть питальний план до нього. Охарактеризуйте варіанти розв’язання мовного питання у різних державах.
Мовне питання у різних державах

Мовне питання у різних країнах розв’язувалося майже однаково – на державному рівні. Розглянемо, як це відбувалося у Франції, Італії, Індонезії, Ізраїлі, Індії, Японії.

У Франції наприкінці 18 ст. шість мільйонів французів із 25 не знали французької мови, приблизно стільки не могли вести зв’язної розмови, тобто половина населення не володіла мовою своєї країни. Проте завдяки послідовній мовній політиці держави, яка залучила такі чинники, як військова повинність, освіта, видання книг, газет та журналів французькою мовою, державні чиновники, які мусили вживати мову держави, стан було поліпшено. Французька мова протягом 19ст. утвердилася як єдина на всій території держави й у всіх сферах суспільного життя. Наслідком такої політики стали консолідація суспільства, духовне та економічне зростання, високі досягнення в науці, культурі. І тепер французька держава не байдужа до мовних проблем: 4 серпня 1994 р. Сенат Франції і Національні збори прийняли закон про вживання французької мови, який встановлює суворі санкції за ігнорування мови на території держави.

Коли Італія 1861 р. здобула незалежність, італійською мовою володіли 600 тис. з понад 25 млн. населення Італії. Переважна більшість людей, які володіли мовою, була зосереджена в Тоскані і тільки 70 тис. проживали у столиці країни – Римі. За дорученням італійського уряду відомий письменник Алессандро Мандзоні розробляє програму утвердження італійської мови: Італію створено, італійців треба створити. Втілення в життя цієї програми дало змогу консолідувати населення Італії в єдине динамічне італійське суспільство.

В Індонезії, де налічується понад 200 млн. населення, є більше 300 мов та близько 1000 діалектів. Понад 300 років ця країна перебувала під владою Голландії, яка доклала всіх зусиль, аби запровадити тут голландську мову. Скидаючи колніальне ярмо, індонезійці відкинули і нав’язану їм чужу мову. У наш час у ВНЗ викладання ведеться державною індонезійською мовою, лише іноді лекції можуть читатися англійською, а вживання голландської мови заборонено. Державною мовою виконується видання літератури, викладання у початковій і середній школі.

Жителі Ізраїлю відродження втраченої майже 2000 тис. років тому власної держави тісно пов’язали з відродженням своєї давньої мови - івриту. Для її вивчення створили мережу денних і вечірніх курсів, видання літератури, спеціальних газет. Молоді люди, які не володіли мовою, вивчали її під час військової служби.

Більшість нових держав Азії та Африки, національний склад яких дуже не однорідний, конституційно закріпили державною якусь одну мову. Наприклад, Танзанія, де 12 млн. населення і понад 100 мов, єдиною національною мовою країни проголосила мову суахілі. Вона вживається у всіх державних установах, нею проводиться навчання в середній школі.

Якщо багатонаціональна Індія з необхідності і визнала англійську мову як офіційну поряд із мовою хінді, то її використанню у такому статусі встановлено певний термін.

Цікаве розв’язання мовного питання можна побачити у Японії. Тут для забезпечення функціонування і розвитку японської мови створено низку державних установ: Державний інститут японської мови, Інститут культури радіо- і телепередач. Питання мовної політики посідають вагоме місце в японських засобах масової інформації, великими тиражами виходять лінгвістичні журнали, термінологічні словники.
ЗАВДАННЯ 6. Ознайомтесь з інформацією тексту, який подано нижче. Підготуйте відповідь на питання:

  1. Які ви знаєте українські законодавчі акти, що стосуються мови?

  2. Чи виконуються вони?


Українське законодавство про мову

Піклування влади про мову бере початок від березня 1918 р., коли було прийнято Закон Центральної Ради про державну мову. У ньому зазначалося, що всі документи повинні писатися державною українською мовою, але з втратою незалежності цей закон втратив силу.

1 серпня 1923 року ВУЦВК і Раднарком УРСР прийняв Декрет про заходи сприяння розвиткові української мови: відкриття шкіл з українською мовою навчання, видання різної літератури – підручників, газет, журналів, вивчення української мови державними службовцями. Але вже 22 листопада 1923 р. ЦК КП(б)У ухвалив установу про припинення такої підтримки мови і почався процес звуження функцій української мови і витіснення її російською.

На вимогу патріотичних сил 1989 р. було конституційно закріплено державний статус української мови в Україні і прийнято Закон про мови в Українській РСР (28 жовтня 1989р.).

16 липня 1990 р. прийнято Декларацію про державний суверенітет України, у якій зазначається, що Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. 12 лютого 1991 р. Рада Міністрів ухвалила Програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 р., яку так і не виконано повністю.

У ст. 10 Конституції України, яку прийнято 28 червня 1996 р. записано, що державною мовою в Україні є українська і що держава забезпечує її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Стосовно ж національних меншин зазначимо, що всі міжнародні правові документи вимагають, щоб національні меншини, досконало оволодіваючи своєю мовою, у повному обсязі володіли і мовою країни свого проживання.

Зокрема, у преамбулі до Європейської хартії про регіональні мови і мови меншин від 5 листопада 1992р. зазначено: «Захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні проводитися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх».


Розділ ІІ

ПОНЯТТЯ ПРО ТЕКСТ.

ВИДИ ЗГОРТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ (різні типи планів; конспект; резюме). СКЛАДАННЯ АНОТАЦІЇ.

АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДЕНИХ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ
І.ТЕМА 1. ПОНЯТТЯ ПРО ТЕКСТ
ЗАВДАННЯ1. Прочитайте даний нижче текст. Запишіть основні положення даного тексту.
Що таке текст?

Походження слова «текст» автори різних видань пов’язують з латинськими словами textum, що перекладається як зв’язок, з’єднання, або textus - тканина, сплетіння, з’єднання. У мовознавстві вважають, що текст – це об’єднана змістовним зв’язком послідовність знакових одиниць, основними властивостями якої є зв’язність і цілісність. Звичайно, що не будь-яка послідовність є текстом, а тільки так звана правильна. Правильним є текст, для якого характерні такі риси: зовнішня зв’язність, внутрішня осмисленість, можливість своєчасного сприйняття, здійснення необхідних умов комунікації та ін. Правильність сприйняття тексту забезпечується завдяки використанню різних чинників, серед яких мовні одиниці, їх об’єднання, граматичний зв’язок між ними, спільний фонд знань, загальний комунікативний фон.

Особливе місце у теорії тексту посідає питання про довжину тексту та його обсяг. Певна послідовність речень є текстом, якщо ці речення об’єднані тематично.Тема та основна думка - це важливі риси тексту. Текст обов’язково має змістову закінченість, певну завершеність.

Кожний текст, висвітлюючи визначену тему, містить конкретну інформацію і спрямований на виконання конкретного комунікативного завдання.

Така основна призначеність тексту визначає стиль, до якого належить текст: художній, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, розмовний. До того ж кожний текст крім основної тематично обумовленої інформації містить ще й концептуальну інформацію – віддзеркалення авторської позиції, авторської ідеї.

Отже, текст являє собою зразок мовного витвору, який складається із заголовка і речень, абзаців, об’єднаних тематично, граматично, за змістом. У суцільному тексті кожне наступне речення повинно доповнювати, уточнювати, розвивати, заперечувати думку, висловлену в попередньому або в реченнях віддалених фрагментів текстів. Особливо це характерно для текстів наукового та ділового стилів.

Структура та значення, які передають наукові тексти, залежать від теми тексту, що фіксує його назва, та способу викладу інформації.

Структура наукового твору визначається також логікою висловленої думки. Саме логіка визначає основні структурні елементи кожного наукового твору, його композицію. Композиція - це побудова, співвідношення та взаємне розташування частин твору. Композиційно будь-який науковий твір залежно від жанру може складатися з двох частин (наприклад, анотація) або з трьох (реферат). Найбільш вживаною є трикомпонентна структура: вступ, основна частина, закінчення. Вступна частина готує читача до сприйняття наступної інформації, основної, в якій і викладається суть проблеми, і закінчення. У деяких текстах у ролі закінчення виступають висновки.
ЗАВДАННЯ 2. Дайте відповідь на запитання:

  1. Як у мовознавстві визначають поняття текст?

  2. Які головні ознаки тексту?

  3. Чому не будь-яка послідовність речень може вважатися текстом?

  4. Яка структура наукового тексту?


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Схожі:

Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 )

2015 УДК ББК

Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141)
Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей
ЗАКОН УКРАЇНИ
Внести зміни до Конституції України (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., №30, ст. 141; 2005 р., №2, ст. 44), виклавши її в...
ОСНОВНІ НАУКОВІ ТА НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ПРАЦІ ВИКЛАДАЧІВ КАФЕДРИ МЕТОДИКИ...
Садлівська О.І. Текст: тональність і композиція. – Дрогобич, 2012. – с. 141 – 8,8 др ар
ББК 81. 432. 1-7 К68
Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. Вінниця. «Нова Книга», 2001 -448 с
ББК 67. 9(4УКР)ЗООя73 Ф89
Затверджено Міністерством науки і освіти України (лист від 3 червня 2002 р за №14/18. 2-1154)
Тема: Адміністративно-правовий статус громадських об'єднань
Конституція України: Закон України вiд 28. 06. 1996 // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141
Публікації Єжунінова В. В
Державне управління та місцеве самоврядування: Зб наук пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2009. – Вип. 1 (1). – С. 166 – 172. (316 с.) ББК 67....
ББК 67. 301. 163 УДК351. 74
Схвалено Вченою радою Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. Протокол №8 від 3 квітня 2002 р
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка