Охорона праці може відігравати подвійну роль в інтенсифікації виробництва: з одного боку при ігноруванні принципів охорони праці можуть виникнути різкі


Скачати 474.5 Kb.
НазваОхорона праці може відігравати подвійну роль в інтенсифікації виробництва: з одного боку при ігноруванні принципів охорони праці можуть виникнути різкі
Сторінка1/4
Дата12.03.2013
Розмір474.5 Kb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
  1   2   3   4
3.1.

Охорона праці може відігравати подвійну роль в інтенсифікації виробництва: з одного боку при ігноруванні принципів охорони праці можуть виникнути різкі порушення умов праці з наслідками негативної дії на здоров'я працівників, зниження продуктивності праці, а з іншого — охорона праці може стати важливим кроком успішної інтенсифікації виробництва. Принципи соціальної справедливості також вимагають забезпечення всіх працюючих рівними пільгами та компенсаціями в разі невідповідності умов праці. Для об‘єктивної оцінки умов праці на виробництві проводиться атестація робочих місць. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 1.09.1992 р. атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкід¬ливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у врегулю¬ва¬нні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці. Результати атестації викорис¬товуються для цілеспрямованої і планомірної роботи, спрямо¬ваної на покращення умов праці, а також для надання пільг і компен-сацій, передбачених чинним законодавством, таких, як скорочена тривалість робочого часу, додаткова оплачувана відпустку, пільгова пенсія, оплата праці у підвищеному розмірі.Для проведення атестації робочих місць та встановлення пріори¬тету в проведенні оздоровчих заходів використовується “Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу", затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001 р. № 528.

Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці діляться на 4 класи – оптимальні, допустимі, шкідливі та небезпечні (екстремальні) (рис. 4.1).

1 клас — ОПТИМАЛЬНІ умови праці — такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу.

2 клас — ДОПУСТИМІ умови праці — характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас — ШКІДЛИВІ умови праці — характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

4 клас НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) умови праці — характер-ри¬зуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середо¬ви¬ща і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Оцінка важкості трудового процесу здійснюється на підставі обліку фізичного динамічного навантаження, маси вантажу, що піднімається і переміщується, загального числа стереотипних робочих рухів, величини статичного навантаження, робочої пози, ступеню нахилу корпусу, переміщень в просторі.

Оцінка напруженості трудового процесу здійснюється на підставі обліку факторів, що характеризують напруженість праці, а саме, інтелек¬т¬уальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Згідно гігієнічної класифікації робота в умовах перевищення гігієнічних нормативів (3 та 4 клас умов праці) може бути дозволена тільки при застосуванні засобів колективного та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист часом).

___________________________________________________________________________

Важливим завданням ергономіки є підвищення ефективності праці працівників систем «людина — машина — середовище».При цьому, як свідчать наукові та практичні дослідження, ефек­тивність праці персоналу прямо пропорційно залежить від раціо­нальності організації робочих місць.

Під робочим місцем розуміють зону, оснащену необхідними технічними засобами, у якій відбувається трудова діяльність ви­конавця або групи виконавців, що спільно виконують ту чи іншу операцію чи роботу.

Організацією робочого місця називається система заходів щодо оснащення робочого місця засобами і предметами праці та їх роз­міщення в певній послідовності в просторі.

За рівнем механізації робочі місця поділяються на автомати­зовані, механізовані і робочі місця, де виконуються ручні роботи. Робочі місця поділяються також на індивідуальні та колективні. Залежно від спеціалізації робочі місця можуть бути універсаль­ними, спеціалізованими, спеціальними.

В ергономіці, як правило, розглядають робоче місце людини — оператора автоматизованої системи управління, тобто найпоши­ренішої системи «людина — машина — середовище». Під робо­чим місцем оператора розуміють місце в системі «людина — ма­шина — середовище», оснащене засобами відображення інфор­мації, органами управління та допоміжним устаткуванням, де від­бувається трудова діяльність даного спеціаліста.

Залежно від функцій, що виконує оператор у системі, робочі місця класифікують таким чином :

~ робоче місце оперативного керування (існує для виконання завдання управління, видачі команд, розпоряджень, ін.);

~ інформаційно-довідкове робоче місце (слугує для запиту й отримання довідок про стан системи в цілому або її окремих ланок, а також для формування, передачі та прийому символьної або гра­фічної інформації);

~ робоче місце ручного введення інформації (існує для опера­тивного введення символів чи графічної інформації);

~ робоче місце функціонально-технологічного контролю (за­безпечує оперативний функціональний контроль за станом техніч­них засобів і каналів зв'язку);

~ робоче місце програміста ПЕОМ (слугує для зв'язку з обчислю­вальними машинами, а також для налагодження машинних програм);

~ комбіноване робоче місце (являє собою робоче місце зміша­ного типу із суміщенням функцій, які перераховано вище).

Проектуючи робоче місце, необхідно обов'язково враховувати специфіку трудової діяльності оператора та психофізіологічні, антропометричні, біомеханічні характеристики людини.

Важливими моментами, які необхідно врахувати для організації робочого місця, є такі:

~ робоча поза;

~ конфігурація та спосіб розміщення панелей індикаторів та органів управління;

~ потреба в огляді робочого місця;

~ необхідність використання робочої поверхні для писання або інших робіт, установлення телефонних апаратів, іншої техні­ки, допоміжних засобів;

~ простір для ніг та стоп при роботі сидячи.

Проектування робочих місць також передбачає врахування ди­наміки рухів людини в процесі трудової діяльності, оскільки раціо­нальна їх організація є фактором зниження втоми працівників, а, отже, підвищення продуктивності роботи, збереження досить висо­кого рівня працездатності.

___________________________________________________________________________

Досвід засвідчує, що, проектуючи будь-яке робоче місце, особ­ливу увагу приділяють технологічному (розміщення і вибір необ­хідних пристроїв, інструментів, машин) та організаційному осна­щенню (робочі меблі, засоби сигналізації та зв'язку, засоби освіт­лення, підставки, пристрої для прибирання робочих зон тощо).

Оснащення робочого місця передбачає облаштування місця роботи працівника спеціальними технічними засобами, які входять до складу робочого місця.

Технологічне оснащення насамперед має відповідати характеру виконуваних завдань і забезпечувати постійну роботу (без простоїв) протягом зміни. Вимоги до технічного оснащення обумовлені за­вданнями сприяння:

досягненню заданої технологічним процесом продуктивно­сті праці та якості робіт;

можливості виконання за допомогою одного пристрою де­кількох технологічних операцій;

максимальній економії робочого часу у процесі виконання операцій;

легкості встановлення, закріплення та зняття предмета пра­ці, скороченню й за можливості виключенню монотонних рухів;

безпечності роботи за можливості без застосування індиві­дуальних засобів захисту.

Враховуючи вимоги стандартів, усі написи повинні розміщу­ватися горизонтально, щоб їх можна було легко читати зліва на­право. Вертикальні написи з читанням їх згори донизу можна ви­користовувати лише тоді, коли інформація є несуттєвою, не впливає на ефективність та безпечність роботи людини в системі, або коли простір (розмір панелі) дуже обмежений. Зрозуміло, що кожен напис не повинен закриватися іншим або перекриватися. Написи мають бути чіткими й контрастними, не закриватися ор­ганами управління чи індикаторами, розміщуватися в зоні нор­мальної лінії погляду.Усі написи мають бути короткими, змістовними та однознач­ними. Під час їх написання рекомендують використовувати загаль­ноприйняті скорочення чи такі, що є зрозумілими для операторів, обслуговуючого персоналу; не робити інтервалів між літерами, писати лише великими літерами.

Крім технічного оснащення, необхідно значну увагу приділя­ти й організаційному оснащенню робочого місця.

Організаційне оснащення передбачає максимальне викорис­тання уніфікованих елементів і бути максимально простим. Як правило, елементи організаційного оснащення є вмонтованими в корпусі обладнання.

Конструкція та габаритні розміри організаційного оснащення визначаються такими факторами:

характер та вид робіт, що їх виконує на робочому місці лю­дина;

особливості організації виробництва (методи робіт, спеціалі­зація робочих місць, змінність роботи та ін.);

склад і кількість пристроїв, інструментів, необхідних для роботи на даному робочому місці;

асортимент та характер матеріалів, деталей, які обробляють тощо.

Крім того, конструкція організаційного оснащення повинна передбачати: ~ обмеження типів та розмірів організаційного оснащення;

~ зручність зборки, ремонту, прибирання;

~ можливість секційного збирання;

~ окреме збереження документів, ріжучих, вимірювальних, до­поміжних інструментів, а також спеціальних пристроїв та предметів з догляду робочого місця;

~ перепланування й переміщення перегородок, ложементів у ящиках тумбочок, столів, верстаків тощо;

~ легкість і безшумне переміщення висувних та поворотних елементів організаційного оснащення, обладнання їх фіксуючими пристроями.

Основним принципом вибору та розміщення елементів органі­заційного оснащення є їх зручність і безпечність у використанні, забезпечення максимальної ефективності роботи операторів з ор­ганами управління, індикаторами, іншими головними пристроя­ми робочого місця. Кількість елементів організаційного осна­щення визначається умовами праці та обсягом виконуваних робіт працівником.

3.2.

ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРАЦІ ПІД ЧАС ЕКСПЛУАТАЦІЇ СИСТЕМ ВЕНТИЛЯЦІЇ, ОПАЛЕННЯ І КОНДИЦІЮВАННЯ ПОВІТРЯ

Методи керування якістю повітряного середовища можуть бути класифіковані за рівнем значимості:

глобальний — «безвідходні» і передові технології, нові види палива й енергії, нові типи двигунів , міжнародне квотування викидів різних інгредієнтів, міжнародні угоди в галузі екологічного аудиту й ін.;

регіональний — організаційно-планувальні (вибір території і розташування промислових об'єктів); організаційно- економічні (ліцензування діяльності, регіональне квотування викидів, установлення плати за викиди, штрафні санкції, страхування екологічних ризиків, пільги); нормативно-правові (установлення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у повітряному середовищі, установлення гранично допустимих викидів на джерелах викидів, нормування технологічних викидів, вимоги по інвентаризації викидів); вибір технологій, палива, застосування ефективних методів очищення й уловлювання забруднюючих речовин;

підприємства – зниження викидів у джерелі утворення (технологічні методи, вибір устаткування і рівень його обслуговування, автоматизація технологічних процесів, придушення шкідливих речовин у зоні утворення, герметизація устаткування, уловлювання забрудненого повітря й ефективне очищення його, вентиляція, контроль якості повітряного середовища, відбір персоналу і контроль стану його здоров'я);

на робочому місці – герметизація (локалізація) робочого місця і створення в ній нормальних параметрів повітряного середовища , застосування засобів індивідуального захисту, організаційні методи роботи.

Успіх функціонування системи керування параметрами повітряного середовища, що діє на людину, залежить від ефективності всіх її ієрархічних і функціональних рівнів. Однак, для сучасного підприємства найбільш розповсюдженим інженерним методом впливу на атмосферу є організація повітрообміну (вентиляція) у приміщеннях, а також локалізація джерел викидів з наступним видаленням забрудненого повітря і його очищенням (аспірація).

Вентиляція

Задачею вентиляції є забезпечення чистоти повітря і заданих метеорологічних умов у виробничих приміщеннях. Вентиляцією називають організований і регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на його місце свіжого. За способом переміщення повітря розрізняють системи природної і механічної вентиляції. Якщо система механічної вентиляції призначена для подачі повітря, то вона називається припливною (рис. 1, а), якщо ж вона призначена для видалення повітря – витяжною (рис. 1, б). Можлива організація повітрообміну з одночасною подачею і видаленням повітря – припливно-витяжна вентиляція

По місцю дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою. При загальнообмінній вентиляції необхідні параметри повітря підтримуються у всьому об’ємі приміщення. Таку систему доцільно застосовувати, коли шкідливі речовини виділяються рівномірно по всьому приміщенню. Витрати на повітрообмін значно скорочуються, якщо уловлювати шкідливі речовини в місцях їхнього виділення, не допускаючи поширення по приміщенню. З цієї метою поруч із зоною утворення шкідливості встановлюють пристрої забору повітря (витяжки, панелі, що всмоктують, всмоктувачі). Така вентиляція називається місцевою

У виробничих приміщеннях, у яких можливо раптове надходження великої кількості шкідливих речовин, передбачається влаштування аварійної вентиляції.

При проектуванні вентиляції необхідно дотримувати ряду вимог:

1. Обсяг припливу повітря Lп у приміщення повинний відповідати обсягу витяжки Lв. Різниця між цими обсягами не повинна перевищувати 10-15%. Можлива організація повітрообміну, коли обсяг припливного повітря більше обсягу повітря, що видаляється. При цьому в приміщенні створюється надлишковий тиск у порівнянні з атмосферним, що виключає інфільтрацію забруднюючих речовин у дане приміщення. Така організація вентиляції здійснюється у виробництвах, що пред'являють підвищені вимоги до чистоти повітряного середовища (наприклад, виробництво електронного устаткування). Для виключення витоків із приміщень з підвищеним рівнем забруднення обсяг повітря, що видаляється з них, повинен перевищувати обсяг повітря, що надходить. У такому приміщенні створюється незначне зниження тиску в порівнянні з тиском у зовнішньому середовищі.

2. При організації повітрообміну необхідно свіже повітря подавати в ті частини приміщення, де концентрація шкідливих речовин мінімальна, а видаляти повітря необхідно з найбільш забруднених зон. Якщо щільність шкідливих газів нижче щільності повітря, то видалення забрудненого повітря виконується з верхньої частини приміщення, при видаленні шкідливих речовин із щільністю більшою — з нижньої зони.

3. Система вентиляції не повинна створювати додаткових шкідливих і небезпечних факторів (переохолодження, перегрів, шум, вібрація, пожежовибухонебезпека).

4. Система вентиляції повинна бути надійною в експлуатації і економічною.

Визначення необхідного повітрообміну при загальнообмінній вентиляції. Відповідно до санітарних норм усі виробничі і допоміжні приміщення повинні вентилюватися. Необхідний повітрообмін (кількість повітря, що подається чи видаляється з приміщення) в одиницю часу (L, м3/год) може бути визначений різними методами в залежності від конкретних умов.

Установка вентиляційної системи (припливна, витяжна, припливно-витяжна) складається з повітрозабірних і пристроїв для викиду повітря (розташованих зовні будинку), пристроїв для очищення повітря від пилу і газів, калориферів для підігріву повітря в холодний період, повітроводів, вентилятора, пристроїв подачі і видалення повітря в приміщенні, дроселів і засувок. Розрахунок вентиляційної мережі полягає у визначенні втрат тиску при рухові повітря, що складаються з втрат на тертя повітря за рахунок шорсткості повітроводу) і в місцевих опорах (повороти, зміни площ, перетини, фільтри, калорифери й ін.). Повні втрати тиску (Па) визначають підсумовуванням втрат тиску на окремих розрахункових ділянках.

Кондиціонування повітря

Кондиціонування повітря – це створення автоматичного підтримування в приміщенні, незалежно від зовнішніх умов (постійних чи таких, що змінюються), по визначеній програмі температури, вологості, чистоти і швидкості руху повітря. У відповідності з вимогами для конкретних приміщень повітря нагрівають або охолоджують, зволожують або висушують, очищають від забруднюючих речовин або піддають дезінфекції, дезодорації, озонуванню. Системи кондиціонування повітря повинні забезпечувати нормовані метеорологічні параметри та чистоту повітря в приміщенні при розрахункових параметрах зовнішнього повітря для теплого і холодного періодів року згідно ДСН 3.3.6.042-99 (Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень) та ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ (Воздух рабочей зоны).

Кондиціонування повітря здійснюється комплексом технічних засобів – системою кондиціонування повітря (СКП). В склад СКП входять: прилади приготування, переміщення та розподілу повітря, засоби автоматики, дистанційного керування та контролю. Технічні засоби СКП повністю або частково агрегатуються в апараті – кондиціонері.

Установки для кондиціонування повітря можуть бути центральними (рис. 3), які обслуговують декілька приміщень або будинок, і місцевими, які обслуговують невеликі приміщення. Також існують розробки кондиціонерів, які розташовуються на окремих робочих місцях.

Центральні кондиціонери збираються з типових секцій в залежності від потреб в обробці повітря та продуктивності. Продуктивність центральних кондиціонерів досягає 250000 м3/год і більше. Конструкція центрального кондиціонера передбачає приготування і обробку зовнішнього повітря та частини рециркуляційного повітря в окремих приміщеннях та роздачу повітря по повітроводам в приміщення, що обслуговуються. Для охолодження повітря застосовується розпилена холодна вода та компресорні холодильні пристрої, а для підігріву — різноманітні калорифери.

Місцеві системи кондиціонування поділяються на автономні і неавтономні. Автономні кондиціонери можуть мати все устаткування для оброблення повітря і потребують тільки підключення до електромережі або також до водопостачання і каналізації. Неавтономні кондиціонери підключаються, окрім того, до систем подачі тепла та холоду. Останнім часом поширюється розповсюдження місцевих кондиціонерів типа

  1   2   3   4

Схожі:

Колективних договори. В розділі “Охорона праці” фахівцем з питань...
Програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці виробничого середовища на підприємствах, установах та організаціях міста Вознесенська...
УРОК з предмета " Охорона праці " Тема: " Основні законодавчі акти з охорони праці "
Розвиток усвідомленої активності студентів та глибоке розкриття вузлових питань з охорони праці
УРОК з предмета " Охорона праці " Тема: " Основні законодавчі акти з охорони праці "
Розвиток усвідомленої активності студентів та глибоке розкриття вузлових питань з охорони праці
Державний стандарт України ДСТУ 2293-99 “Охорона праці. Терміни та...
Охорона праці — система правових соціально-економіч­них, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лі­кувально-профілактичних...
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ГІРНИЧОГО НАГЛЯДУ ТА З ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
«Кращий слоган з охорони праці» для студентів професійно-технічних та вищих навчальних закладів з підбиттям підсумків на конференції...
Зеркалов Д. В. З-57 Охорона праці в галузі: Загальні вимоги. Навчальний посібник
Рецензенти: Лисюк М. О. – заступник директора з наукової роботи Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та...
ІНСТРУКЦІЯ З ОХОРОНИ ПРАЦІ при роботі на ЕОМ Державна політика в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення...
Задача охорони праці звести до мінімуму ймовірність ураження під...
Охорона праці (ОП) – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних...
Законодавство Євросоюзу з охорони праці
Поняття та предмет „Охорона праці в галузі”, як суспільний та економічний фактор
Курс лекцій «Охорона праці» Література
Жидецький В. Ц., Джигерей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. – Л.: Афіша, 2000
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка