МАТЕРІАЛОЗНАВСТВО Навчальний посібник (для студентів напрямку 1201 „Архітектура”)


НазваМАТЕРІАЛОЗНАВСТВО Навчальний посібник (для студентів напрямку 1201 „Архітектура”)
Сторінка5/19
Дата05.05.2013
Розмір2.31 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Географія > Документи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Способи антисептування деревини.

Спосіб антисептування залежить від характеру зволоження дерев'яних деталей, ступеня насичення вологою, умов роботи конструкцій, сортаменту лісового ма-теріалу й способів просочення. Розрізняють такі способи:

- вологе антисептування - застосовують для неглибокого захисного покриття поверхні водорозчинними антисептиками;


- обробка деревини у ваннах;

- просочення під тискомзастосовують у заводських умовах для антисептування залізничних шпал і стовпів.

- антисептування пастами.

Захист деревини від займання

Для захисту деревини від займання застосовують вогнезахисні просочувальні склади, фарби, пасти, які наносять на поверхню деревини, або якими штукатурять поверхні.

Вогнезахисні фарби підрозділяють на:

масляні (з додаванням антипіренів): перхлорвінілові; силікатні; казеїнові.

Силікатною фарбою називають суміш рідкого скла з наповнювачем (тонкомолотий кварцовий пісок, магнезит, крейда, важкий шпат), пігментом і пластифікатором.

Вогнезахисні обмазки сметаноподібної консистенції. Містять суперфосфат, сульфітний луг, глину й воду з пігментом.
Застосування деревини

Круглий ліс. Залежно від діаметра у верхньому торці круглий ліс підрозділяється на колоди, підтоварник і жердини.

Колода – очищена від сучків частина стовбура дерева, що має у верхньому торці діаметр від 14 см і більше й довжину колоди від 4 м і більше.

Підтоварник – круглий ліс діаметром 8 -14 см.

Жердина – круглий ліс з діаметром у верхньому торці від 3 до 8 см.
Пиломатеріали виготовляють шляхом поздовжнього розпилювання колод.

Пластина – колода, розпиляна по осі стовбура.

Четвертина – колода, розпиляна по осі по двох взаємноперпендикулярних напрямках.

Обапіл – крайні спили колод, одержувані як залишки при розпилі колод на дошки або бруси.

Дошки – пиломатеріали, що мають товщину 100 мм і менше, причому їхня ширина в 3 рази перевищує товщину.

Бруски – пиломатеріали товщиною 100 мм і менш, що мають відношення ширини до товщини менше двох.

Бруси – пиломатеріали шириною й товщиною більше 100 мм.
Погонажні деталі: поручні сходів, плінтуси й жолобники, лиштви для вікон і дверей, розкладки, підвіконні плити.
Столярні вироби: віконні й дверні блоки, перегородки, панелі.
Композиційні матеріали:

Фанеру одержують склеюванням деревного шпону в три й більше шари у взаємно перпендикулярному напрямку волокон.

ДСП й ДВП матеріали. Виготовляють на основі деревних стружок й обпилювань і полімерного в’яжучого.

Ксилоліт і фіброліт. Виготовляють на основі деревного волокна й магнезіального в’яжучого.
Оздоблювальні матеріали:

Паркет. Зовнішній вигляд паркетної підлоги залежить від розмірів паркетних планок і текстури деревини. Зі зменшенням розміру планок зменшується можливість жолоблення підлоги. Розрізняють штучний, щитовий і художній паркет.
Інтарсія – італійська техніка інкрустації поверхонь шпоном коштовних порід деревини. Відома з VIII-V ст. до н.е., розквіт приходиться на XVI-XVIII ст., коли в архітектурі переважав стиль бароко.
Маркетрі - французька техніка створення декоративних панно з шматочків цінної деревини різних відтінків, частіше червоного дерева. Відноситься до епохи ренесансу, XIV-XVI ст.



3.2 Гірські породи
Головним джерелом для одержання будівельних матеріалів є гірські породи. Їх використають як сировину для виготовлення кераміки, скла, металу, тепло - гідроізоляційних та інших матеріалів, а також для виробництва неорганічних в'яжучих речовин - цементів, вапна, будівельного гіпсу. Сотні мільйонів кубометрів піску, гравію і щебеню застосовують щорічно як заповнювачі для бетонів і будівельних розчинів.

Іншим сировинним джерелом для виробництва будівельних матеріалів є техногенні відходи промисловості. Поки їхнє використання для цих цілей явно недостатнє. Але в міру виснаження природних ресурсів, підвищення вимог до екологічної обстановки й розробки нових ефективних технологій техногенні відходи будуть застосовуватися значно ширше.

При розробці гірських порід важливим показником ефективності виробництва є відходи, їхня кількість характеризує витрати на кінцевий продукт. На Заході для виробництва одного кілограма продукту витрачається 4 кг вихідної природної сировини, у нас - значно більше.

Гірська порода – це природний мінеральний агрегат стабільного складу й будови, що є продуктом геологічних процесів й утворює у земній корі самостійні тіла.

Класифікують гірські породи за умовами утворення і генетичною ознакою на три групи:

- магматичні породи (або вивержені), що утворилися в процесі кристалізації складного природного силікатного розплаву – магми;

- осадові, виникли в поверхневих умовах з продуктів руйнування будь-яких інших порід;

- метаморфічні, що є продуктом перекристалізації і пристосування порід до фізико-хімічних умов, що змінилися в межах земної кори.

Мінерали – це природні фізично й хімічно однорідні тіла, що виникли в земній корі в результаті фізико-хімічних процесів. З цього погляду кожен мінерал відповідає певному стану й складу середовища, в якому він виникає. У більшості випадків мінерали - тверді тіла, іноді рідкі й газоподібні. Усього мінералів у природі більше 2000, але в утворенні гірських порід беруть участь лише близько 50.

Більша частина мінералів перебуває у твердому стані й має переважно кристалічну структуру. Багато мінералів анізотропні, тобто відрізняються тим, що деякі їх фізичні властивості (наприклад, теплопровідність, лінійне розширення при нагріванні, оптичні властивості) різні в різних напрямках (кристалографічних осях). На відміну від кристалічних тіл, аморфні тіла (наприклад, трепел, скло) ізотропні, тобто фізичні властивості їх однакові по всіх лініях.

Деякі мінерали мають спайність, тобто порівняно легко розділяються (розколюються) в одному або декільком напрямках; площини розколу бувають рівні, блискучі, їх називають площинами спайності. Мінерали розрізняються за хімічним складом й діляться на чотири групи: кварц та його різновиди, алюмосилікати, залізисто-магнезіальні, карбонати і сульфати.

Породоутворюючі мінерали

Основними породоутворюючими мінералами магматичних порід є: кварц (і його різновиди), польові шпати, залізисто-магнезіальні силікати. Всі ці мінерали відрізняються один від одного властивостями, тому перевага в породі тих чи інших мінералів змінює її будівельні властивості: міцність, стійкість, в'язкість і здатність до обробки (до полірування, шліфування і т.п.).
Група силікатів.
Кварц складається з кремнезему (діоксид кремнію SiО2), має кристалічнуструктуру, є одним із самих міцних і стійких мінералів. Кольори кварцу найчастіше молочно-білий і сірий. Завдяки високій міцності й хімічній стійкості кварц залишається майже незмінним при вивітрюванні магматичних порід, до складу яких він входить (наприклад, при руйнуванні гранітів). Тому є одним з найважливіших мінералів і в осадових породах (у піщаниках і кварцових пісках).

Польові шпати – найпоширеніші мінерали в магматичних породах (до 2/3 від загальної маси породи). Вони мають світлі кольори (білі, рожеві, червоні й т.п.), головними різновидами польових шпатів є ортоклаз і плагіоклази.

Порівняно з кварцом польові шпати мають значно меншу міцність (120-170 МПа при стиску) і стійкість, тому вони рідше зустрічаються в осадових породах (головним чином, у вигляді польовошпатових пісків). Руйнування польових шпатів відбувається під впливом води, що містить вуглекислоту. Результатом вивітрювання є мінерал каолініт (найважливіша частина найпоширенішої осадової породи - глини). Глинисті мінерали відіграють у складі осадових порід винятково важливу роль. Вони складають глини, а також можуть перебувати як домішки в піщаниках, алевролітах, вапняках і в багатьох інших породах, істотно змінюючи їхні фізико-хімічні властивості. Мінерали цієї групи відносяться до водних алюмосилікатів. Найбільш поширеними є каолініт, монтморілоніт і гідрослюди.

Залізисто-магнезіальні й магнезіальні силікати мають темний колір, тому їх називають темнофарбованими мінералами. Вони зустрічаються в магматичних породах, до них також відносяться деякі алюмосилікати. У групі залізисто-магнезіальних силікатів найпоширенішими є олівін, піроксени (наприклад, авгіт), амфіболи (рогова обманка). Серед магнезіальних силікатів зустрічаються вторинні мінерали, що найчастіше заміщають олівін - серпентин, хризотил - азбест.

У групі алюмосилікатів найбільш розповсюдженими є слюди: звичайні - мусковіт (майже безбарвний), флогопіт і біотит (темних кольорів); гідрослюди - гідромусковіт, гідробіотит. Твердість слюд 2-3. Всі перераховані вище мінерали, за винятком мусковіту й гідромусковіту, відрізняються від кварцу й польових шпатів темним фарбуванням (зеленого, темно-зеленого, іноді чорних кольорів).

Характерними властивостями кольорових мінералів (за винятком слюд) є висока міцність і в'язкість, а також підвищена щільність у порівнянні з іншими мінералами, які входять до складу магматичних порід. Збільшення вмісту кольорових мінералів (за винятком алюмосилікатів) надає породам високу міцність, в'язкість і стійкість проти вивітрювання.

Водні алюмосилікати (слюди) є небажаною складовою частиною порід. Вони знижують міцність порід, прискорюють їхнє вивітрювання, утрудняють шліфування і полірування, тому що в результаті наявності спайності слюди досить легко розділяються на дуже тонкі пластинки. Слюди зустрічаються і у пісках, де також вважаються шкідливою домішкою. Бетони й будівельні розчини на піску зі значним змістом слюди мають знижену морозостійкість. Для спеціальних оздоблювальних штукатурок у розчини іноді навмисно вводять слюду з метою досягнення певного художнього ефекту.
Група карбонатів.

Мінерали групи карбонатів мають розповсюдження в осадових породах. Головними з них є кальцит, доломіт, магнезит.
Група сульфатів.

Найпоширенішими мінералами цієї групи є гіпс і ангідрит. Гіпс являє собою скупчення білих і безбарвних кристалів, іноді пофарбованих механічними домішками в жовті, червоні або блакитні тони. Може гіпс зустрічатися й вигляді тонкозернистих і землистих агрегатів. Для гіпсу характерна волокниста будова й шовковистий блиск. Гіпс застосовують для виробництва гіпсових в'яжучих речовин, портландцементу та ін.

Ангідрит має більшу твердість, щільність і міцність, ніж гіпс. Іноді зустрічаються красиво пофарбовані види ангідриту, тоді його використають як оздоблювальний матеріал. В основному ж його застосовують також як гіпс.
Магматичні гірські породи (вивержені)

Утворення магматичних порід тісно пов'язано зі складними проблемами походження магми і будови Землі. Відповідно до сучасних уявлень Земля має концентрично-зональну будову і складається з ядра, проміжної оболонки (або мантії) і зовнішньої оболонки - кори. Остання, у свою чергу, має три шари: нижній - базальтовий, вище його - гранітний і верхній - тонкий чохол осадових порід.

Залежно від умов утворення виділяють дві основні групи магматичних порід - глибинні (інтрузивні) і що вилилися (ефузивні).

Глибинні – це породи, що утворилися при застиганні магми на різній глибині в земній корі. Породи, що вилилися, утворилися при вулканічній діяльності, виливі магми із глибин і затвердінні на поверхні. Уламкові породи утворилися при швидкому охолодженні лави.

Магматичні породи, що утворилися в різних геологічних умовах, відрізняються специфічними ознаками, до яких насамперед відноситься форма магматичних тіл і їх поєднання з іншими складовими породами. Особливості будови гірських порід, що залежать від умов утворення, виражаються в структурних і текстурних ознаках.
Структура визначається ступенем кристалічності й розмірами зерен, а також формою і співвідношенням складових частин породи. При повільному охолодженні магми в глибинних умовах виникають повнокристалічні структури. За розмірами зерен серед кристалічних порід виділяють: грубозернисті (середній розмір зерен більше 5 мм), середньозернисті (1-5 мм) і дрібнозернисті (0,5-1 мм), а також рівномірнозернисті й нерівномірнозернисті структури.
Текстура – сукупність ознак, обумовлених розташуванням і розподілом складових частин породи відносно один одного в займаному ними просторі. Переважна більшість магматичних порід характеризується масивною текстурою.

Наслідком повільного охолодження магми є ряд загальних властивостей для різних глибинних гірських порід: мала пористість й, отже, більша щільність і висока міцність. Крім того, у зв'язку з дуже малою пористістю ці породи мають низьке водопоглинення, морозостійкість й порівняно високотеплопровідні. Обробка таких порід через високу міцність важка. Але завдяки високій щільності вони добре поліруються і шліфуються.

Середні показники найважливіших будівельних властивостей таких порід: міцність при стиску – 100-300 МПа; щільність – 2600-3000 кг/м3; водопоглинення – менше 1 % об'єму; теплопровідність – близько 3 Вт/(м ∙°С).

Глибинні(інтрузивні) гірські породи

Граніти мають сприятливий для будівельного каменю мінеральний склад, що відрізняється високим вмістом кварцу (25-30 %), натрієво-калієвих шпатів (35-40 %) і плагіоклазу (20-25 %), невеликою кількістю слюди (5-10 %) і відсутністю сульфідів. Вони мають високу механічну міцність при стиску - 120-250 МПа (іноді до 300 МПа). Опір розтяганню, як у всіх кам'яних матеріалів, відносно невисокий і становить лише 1/30-1/40 від опору стиску.

Однією з найважливіших властивостей гранітів є їх мала пористість – не більше 1,5 %, що обумовлює низьке водопоглинання близько 0,5 % (за об'ємом). Тому морозостійкість їх висока. Вогнестійкість граніту недостатня, тому що він розтріскується при температурі вище 600 °С внаслідок поліморфних перетворень кварцу. Граніт, як і більшість інших щільних магматичних порід, має високий опір стиранню.

Граніти досить різноманітні за кольором, що залежить в основному від різнобарв’я польових шпатів, які можуть бути білими, сірими, жовтими, рожевими й червоними. Різні сполучення окремих компонентів і зміна структури спричиняють розмаїтість кольорів, відтінків і декоративного малюнка гранітів, тому граніти є прекрасним опоряджувальним декоративним матеріалом. У зв'язку з високою міцністю на стиск, морозостійкістю граніти застосовують для захисного облицювання набережних, підвалин мостів, цоколів будинків, а також як щебень для високоміцних і морозостійких бетонів. Крім того, завдяки значної кислотостійкості граніти застосовують як кислототривкі оздоблювальні матеріали.

Із всіх вивержених порід граніти найбільше використають у будівництві, тому що вони є найпоширенішими з глибинних магматичних порід. Інші глибинні породи (сієніти, діорити, габро та ін.) зустрічаються і застосовуються значно менше.

Гірські породи, що вилилися (ефузивні)

До ефузивних гірських порід відносяться магматичні породи, що утворилися при кристалізації магми на невеликих глибинах або в результаті виливу магми, її охолодження і загуснення на поверхні землі. Тому в більшості випадків вони складаються з окремих кристалів, вкраплених в основну дрібнокристалічну, схованокристалічну й навіть скловату масу. При кристалізації магми в приповерхніх умовах утворюються нерівномірнозернисті й неповнокристалічні структури. Такі породи в результаті нерівномірного розподілу мінеральних компонентів порівняно легко руйнуються при вивітрюванні й під впливом зовнішніх умов, а також виявляють анізотропність механічних властивостей.

Серед нерівномірнозернистих структур виділяють порфіровидні й порфірові структури. З магматичних порід у будівництві найбільше застосовують кварцові й безкварцові (полевошпатові) порфіри. Кварцові порфіри за мінеральним складом близькі до гранітів. Міцність, пористість, водопоглинання в порфірів загалом подібні до таких же властивостей гранітів. Але порфіри більш крихкі й менш стійкі внаслідок наявності великих вкраплень. Безкварцові (польовошпатові) порфіри за своїм складом близькі до сієнітів, але у зв'язку з іншим генезисом мають гірші фізико-механічні властивості.

Найбільш міцними є рівномірнозернисті породи, вони менше руйнуються при механічному впливі і при різких коливаннях температур.

Розрізняють ефузиви щільні й пористі. До щільних порід, що вилилися, відносять трахіти, ліпарити, андезити, базальти, діабази, а до пористих - вулканічний туф, вулканічну пемзу. Крім того мають місце пухкі породи у вигляді вулканічних пісків і попелу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів напряму “Транспортні технології” вищих навчальних...
ББК Ш 141. 14 9
...
ЗАГАЛЬНИЙ КУРС Рекомендовано Міністерством освіти і науки України...
Маляренко В. А. Енергетичні установки. Загальний курс: Навчальний посібник. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 287с з іл
ПРАКТИЧНИЙ КУРС АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ Навчальний посібник з практики усного...
Практичний курс англійської мови (англійською та українською мовами). Навчальний посібник з практики усного та письмового мовлення...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано...
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством...
Посібник містить питання до самоконтролю та список літератури, що сприятиме глибшому засвоєнню матеріалу
Демський Е. Ф. Адміністративне процесуальне право: Навчальний посібник...

Цукровий діабет, класифікація, етіологія, патогенез, клініка, діагностика
НАВЧАЛЬНИЙ МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ СТУДЕНТІВ 4 КУРСУ ЗА ПРОГРАМОЮ ВНУТРІШНЯ МЕДИЦИНА
№1: Сутність, роль та методологічні основи менеджменту 9
Навчальний посібник для студентів напрямів 100400 «Транспортні технології» і 050200 «Менеджмент організацій»
П. С. Дудик Комунікативно- стилістичні якості мовлення
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка