Методика навчання фізики як наука. Методологія педагогічних досліджень


НазваМетодика навчання фізики як наука. Методологія педагогічних досліджень
Сторінка1/6
Дата05.03.2016
Розмір0.84 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Фізика > Документи
  1   2   3   4   5   6
Тексти лекцій

з дисципліни «Методика навчання фізики»

Лекція 1 Вступ.

1. Методика навчання фізики як наука.

2.Методологія педагогічних досліджень.

3. Нормативно-правова база навчального процесу з фізики.

4. Актуальні проблеми методики навчання фізики Вступ. Методика навчання фізики як наука
Предмет методики фізики. Методи досліджень у МНФ..
Методика фізики
викладання навчання

Методика навчання фізики (МНФ): наука,

технологія,

мистецтво,

набір прийомів.

Наука – предметна область дослідження.

В 1894р. Шведов написав першу книгу по МНФ „Методика фізики”.

Предмет методики фізики (ПМФ):

Шведов: наукові основи змісту і структури шкільного курсу;

Знаменський: теорія і практика навчання основам фізики;

Юськович: 1) структура і зміст шкільного курсу;

2) закономірності навчання і виховання на уроках фізики;

сучасна позиція: теорія і практика навчання фізики, виховання і розвитку

учнів в процесі навчання фізики.

МНФ – прикладна наука, так як розглядає застосування законів дидактики, психології, соціології, філософії у навчанні фізики;

- гуманітарна наука, так як пов’язана з людиною.

Завдання МНФ:

  1. 1 Навіщо вчити? (мета навчання)

  2. 2 Чому вчити? (зміст навчання)

  3. 3 Як вчити? (методи, форми, засоби навчання).

4. Де навчати? (навчальне середовище).

Методична система

Мета навчання



ЗМІСТ НАВЧАННЯ


Зміст Технології навчання



Міжпредметні зв’язки МНФ з фізикою, психологією, дидактикою, соціологією, філософією.

Провідні психологічні теорії:

  • теорія алгоритмізації навчання (Ланда);

  • теорія поетапного формування розумових дій (Гельперін,Талузіна);

  • теорія узагальнень (Давидов);

  • теорія укрупнення дидактичних одиниць;

  • теорія розвивального навчання (Замков);

  • теорія особистісно-орієнтованого навчання;

  • теорія діяльнішого підходу до навчання (Вигоцький).

Навчання як діяльності має етапи:

  1. постановка цілі;

  2. мотивація;

  3. планування(зміст, засоби);

  4. реалізація плану;

  5. контроль, корекція, оцінювання.

Методологія – це вчення про структуру, логічну організацію засобів і методів досліджень.

Методологія педагогічного дослідження – визначає компоненти педагогічного дослідження: тема, проблема, мета, об’єкт, предмет, гіпотеза, завдання, новизна, практичне значимість.

Рівні методології: філософська, загальнонаукова, конкретно наукова, методологія конкретного дослідження – це сума методів, принципів, процедур, що застосовуються.

Документи, що регулюють навчальний процес в освітніх закладах: конституція; закон про освіту; проект стандарту фізичної освіти – визначає мінімум знань та вмінь які повинні здобути учні з фізики; навчальний план – визначає кількість навчальних годин на тиждень, містить інваріантну і варіантну частину; програма з фізики (містить пояснювальну записку, вимоги до знань, вмінь і навичок за рівнями, зміст тем і дій.

Проблеми:

перехід на 12-літню систему навчання;

перехід на профільне навчання: фізико-технічний, гуманітарний;

перехід на різні навчальні заклади (гімназії, ліцеї, коледжі);

реалізація основних напрямів доктрини розвитку національної освіти України, яка визначає стратегію розвитку освіти на 25 років.

Основні етапи розвитку МНФ.

  1. Дореволюційний до 1917року – Кашин;

  2. Радянський 1917-1991рр.:

1 період 1917-1931- пов’язан з фізики-техніками;

2 період 1931-1990рр – становлення ЗОШ.

ІІІ. Перебудова – реформування освіти в зв’язку :

  • із диференціацією ( рівнями, профілями);

  • із гуманізацією та гумонітарізацією;

  • із інтеграцією;

  • із фундаменталізацією.


Актуальні проблеми МНФ.

  1. Проблеми змісту освіти


Перехід з 11 Основна і Навчальні Концепція

на12 років профільна заклади неперервної

навчання. школа . різного фізичної

призначення. освіти.

2. Створення нових технологій навчання: комп’ютерних, інтерактивних, особистісно-орієнтованих, ігрових, розвивальних, гуманітарних та інші.
Лекція 2. Цілі навчання фізики в середніх загальноосвітніх закладах:

1.Формування знань і умінь учнів:

2.Розвиток когнітивної сфери учнів у навчанні фізики

2.1 Поняття про когнітивні процеси та їх характеристика.

В довіднику з сучасної психології до когнітивних процесів віднесено увагу, сприйняття, пам,ять і мислення (Современная психология: Справ.-М.,1999, - С.409). Зупинимось детальніше на висвітленні особливостей кожного з зазначених психічних процесів.

1.1.1 Сприйняття, його властивості і види
В психології під сприйняттям розуміють цілісне відбивання предметів і явищ об’єктивного світу під час їх безпосереднього впливу на органи чуття (...С.37).

Разом з відчуттями сприйняття забезпечує безпосередню чуттєву орієнтацію в оточуючому світі. Сприйняття – це результат дії системи аналізаторів; воно передбачає виділення з комплексу впливаючих ознак основних і найбільш суттєвих. Сприйняття родить можливим створення інтегральної картини дійсності на відміну від відчуттів, що відбивають окремі властивості і якості предметів.

Сприйняття суб,активне, бо одну й ту саму інформацію люди сприймають по-різному в залежності від інтересів, потреб, здібностей . Залежність сприйняття від минулого досвіду , від загального змісту психічної діяльності людини, від її індивідуальних особливостей називається апперцепцією.

До властивостей сприйняття відносять:

  • цілісність – внутрішній органічний взаємозв’язок частин і цілого в образі. Ця властивість проявляється в двох аспектах: а) об’єднання різних елементів в цілому; б) незалежність утвореного цілого від властивостей складових елементів;

  • предметність- об,єкт сприймається нами як виділене в просторі і часі фізичне тіло. Найбільш яскраво ця властивість проявляється у взаємо уособленні фігури і фону;

  • узагальненість- віднесення кожного образу до певного класу об’єктів;

  • константність – відносно сталість сприйняття образу. Наше сприйняття у певних межах зберігає параметри, розміри. Форму, колір образу незалежно від умов сприйняття;

  • Осмисленість- зв’язок з розумінням сутності предметів і явищ через процес мислення;

  • Вибірковість – переважне виділення одних об’єктів перед іншими;

Розрізняють наступні види сприйняття:

  • Сприйняття предметів і явищ навколишнього світу;

  • Сприйняття людини людиною;

  • Сприйняття часу;

  • Сприйняття руху;

  • сприйняття простору;

  • сприйняття виду діяльності.

Сприйняття руху і простору- це складні форми сприйняття, що мають численні характеристики: тривалий – короткочасний; великий – малий; високий – низький; далекий – близький; швидкий – повільний.

Сприйняття діяльності поділяється за видами: художнє, технічне, музикальне та інш.

Сприйняття бувають зовнішньо спрямованими (предмети і явища навколишнього світу ) і внутрішньо спрямованими (власні думки і почуття).

За часом виникнення сприйняття бувають актуальними і неактуальними.

Сприйняття може бути помилковим (ілюзорним). Ілюзії – це викривлене сприйняття реальності. Ілюзії мають місце з різними аналізаторами. Але найчастіше ми зустрічаємось з зоровими ілюзіями.

Сприйняття може бути не тільки помилковим а й неефективним. Дослідним шляхом можна переконатися в тому, що сприйняття тексту під час його читання вголос нижче за сприйняття під час читання про себе. Це пов,язано з тим, що пропускна здатність слуху менша за пропускну здатність зору.

Відчуття і сприйняття - процеси, гостроту яких можна розвивати, виконуючи серії спеціальних вправ. Наприклад, для того щоб підвищити швидкість читання і позбавитися від звички проговорювати те, що читаєте, можна виконувати вправу: на протязі декількох днів по три хвилини читати про себе художній текст, промовляючи вголос „один, два, три”.

Розвиток сприйняття має велике значення для навчальної діяльності, бо допомагає засвоювати більший обсяг інформації з меншими енергетичними витратами.
1.1.2 Увага. Види уваги
На людину постійно діє значна кількість подразників.Її свідомість не в змозі охопити одночасно всі об’єкти, що діють на органи чуття. Спрямованість і зосередженість свідомості на певних об,єктах або видах діяльності при відволіканні від всього іншого називають увагою.

З увагою пов,язують спрямованість і вибірковість пізнавальних процесів. Увагою визначаються:

  • точність і деталізація сприйняття;

  • міцність і вибірковість пам’яті;

  • спрямованість і продуктивність мислення.

В системі між особистісних стосунків увага сприяє кращому взаєморозумінню, адаптації людей один до одного, попередженню і своєчасному вирішенню між особистісних конфліктів.

Основними функціями уваги в сенсорних , мнемічних і розумових процесах а також в системі між особистісних стосунків є наступні:

  • відбір значущіх впливів і ігнорування інших, несуттєвих, побічних, конкуруючих;

  • утримання даної діяльності, збереження в свідомості образів певного змісту до моменту завершення діяльності, досягнення поставленої цілі;

  • регуляція і контроль за перебігом діяльності.

Існує декілька теорій уваги: моторна теорія Т.Рібо; теорія А.Ухтомського; теорія П.Гальперіна. З їх описом можна познайомитися в спеціальній психологічній літературі (... С.41).

Види уваги

В залежності від активності особистості виділяють недовільну, довільну і постдовільну увагу.

Недовільна увага виникає без спеціальних намірів людини, без поставленої мети, без вольових зусиль.

Довільна увага – активна, цілеспрямована зосередженість свідомості. Підтримка рівня якої пов,язана з певними вольовими зусиллями.

Характеристика пост довільної уваги пов,язана з самою назвою. Вона наступає після довільної уваги. Але суттєво від неї відрізняється. Коли під час розв,язування задачі з,являються перші позитивні результати, виникає інтерес, відбувається автоматизація діяльності. Іі виконання вже не потребує вольових зусиль.

За характером спрямованості виділяють зовнішньо спрямовану і внутрішню увагу. Перша орієнтована на зовнішні предмети і явища, друга – на власні думки, дії, почуття.

За походженням виділяють природну і соціально обумовлену увагу.

Природня увага- вроджена здатність людини вибірково реагувати на ті чи інші зовнішні або внутрішні стимули. Соціально обумовлена увага формується протягом життя людини в результаті навчання і виховання. Вона пов,язана з вибірковим ставленням до об’єктів, з вольовою регуляцією поведінки.

За механізмом регуляції виділяють безпосередню і опосередковану увагу. Безпосередня не керується нічим, крім об’єкта, на якій вона спрямована і який відповідає інтересам і потребам людини. Опосередкована увага регулюється за допомогою спеціальних засобів, наприклад, жестів і слів.

За спрямованістю на об’єкт розрізняють наступні форми уваги:

Сенсорну (спрямовану на сприйняття), інтелектуальну (спрямовану на мислення, роботу пам,яті), моторну (спрямовану на рухи).

Основними властивостями уваги є зосередженість, стійкість, об’єм, розподіл і здатність до переключання.

Стійкість уваги визначається різними причинами:

  • індивідуальними фізіологічними особливостями організму;

  • психічним станом (збудженістю, загальмованістю);

  • мотивацією (наявністю або відсутністю інтересу до предмету діяльності, його значущістю для особистості);

  • зовнішніми обставинами.

  • Загальна стійкість уваги в більшості випадків визначається поєднанням зазначених факторів.

Обсяг уваги визначається кількістю об’єктів, на які може бути одночасно спрямована увага в процесі сприйняття. Чисельний середній обсяг уваги людини – 5 – 7 одиниць інформації.

Розподіл уваги – можливість одночасного виконання індивідом двох або більше видів діяльності.

Зазначені властивості уваги в значній степені не залежні одна від одної.

Зосередженість і розвиток уваги

Увага відграє велику роль у багатьох видах професій., пов,язаних із значною кількістю інформації і з спілкуванням. Тому психологи вважають , що дуже важливо створити умови для появи, позвитку і збереження уваги. До таких умов можна віднести:

1. Забезпечення високої працездатності всіх органів і систем людини:;

  • Правильний режим дня, режим харчування, режим сну;

  • Своєчасна діагностика і лікування порушень зору, слуху, та захворювань внутрішніх органів;

  • Урахування ритму працездатності (пік нашої активності припадає на 5,11, 16, 20, 24 години);

  • Чергування розумових і фізичних занять.

2. Створення сприятливої робочої обстановки:

  • Відсутність сильних зовнішніх подразників, забезпечення тиші, переніс інших справ на інший час;

  • Забезпечення гігієнічних умов роботи;

  • Оптимальний фізичний фактор (поза, відсутність зайвих рухів);

  • Звичні умови роботи.

3. Організація діяльності:

  • Визначити пріоритети (визначити, що головне а що - другорядне);

  • Визначити конкретні завдання;

  • Визначити кінцеву ціль і розбити на етапи шляхи її досягнення.

4. Виховання критичного ставлення до себе в роботі

Увага – складна і багатогранна психічна функція, яка характеризує стан психічних процесів і є однією з сторін психічної діяльності.

1.1.3 Пам’ять. Загальна характеристика пам,яті

Процеси запам,ятовування, збереження і відтворення людиною її досвіду називають пам’яттю. Пам.ять лежить в основі будб-якого психічного явища. Вона забезпечує єдність і цілісність особистості людини. Нормальне функціонування людини і суспільства не можливе без пам’яті.

Існують десятки гіпотез, теорій і течій, за допомогою яких робляться спроби пояснити феномен пам’яті, але єдиної закінченої теорії пам’яті до сих пір не винайдено. Назвемо їх, не зосереджуючи увагу на змісті:

  • Фізична теорія пам’яті;

  • Хімічна теорія пам’яті;

  • Біохімічна теорія пам’яті;

  • Фізіологічна теорія пам’яті;

  • Інформаційно-кібернетична теорія пам’яті;

  • психологічні теорії пам’яті.

В останній групі теорій можна виділити декілька напрямів:асоціативний; гештальт –теорію; смислову теорію пам,яті; теорію діяльності.

Перш ніж приступити до характеристики пам’яті, зазначимо, що до процесів пам,яті відносять: запам’ятовування, збереженя і відтворення інформації, а також забування матеріалу.

Запам,ятовування можна охарактеризувати як процес пам’яті, в результаті якого відбувається закріплення нового шляхом зв,язування його з раніше надбаним. Запам,ятовування завжди вибіркове: в пам’яті зберігається далеко не все, що впливає на органи чуття. Повно і міцно запам’ятовується те, що має для нас значення, що викликає для нас інтерес. Процес запам’ятовування може відбуватися як миттєве фотографування – імпринтинг. Такий стан виникає в моменти високого емоційного напруження.

Зберігання не є пасивним процесом. В психології відкрита залежність збереження інформації від установок особистості, умов і організації заучування, впливу наступної інформації, розумової переробки матеріалу, переходів від збереження у свідомості до витіснення в несвідому область. Можна виділити наступні способи організації інформації в пам’яті:

  • просторову організацію;

  • асоціативну організацію;

  • ієрархічну організацію.

Відтворення – процес вилучення з пам’яті матеріалу, який збережено. Відтворення може протікати на рівні впізнавання, відтворення і згадування.

Забування – процес, необхідний для ефективної роботи пам’яті. За допомогою забування людина звільняється від непотрібної інформації. На забування впливають наступні фактори:

  • вік людини;

  • характер інформації і ступінь її використання;

  • інтерференція (накладання одного матеріалу на інший , в результаті погіршується запам’ятовування );

Характеризуючи якості пам’яті, психологи виділяють швидкість запам’ятовування і швидкість забування.

Види і особливості пам’яті

Пам’ять вважають однією з найскладніших психічних функцій людини. До основних видів пам’яті відносять генетичну і прижиттєву. Остання є сховищем інформації , отриманої людиною від народження до смерті. Прижиттєву пам’ять класифікують за різними ознаками:

  • за наявністю цільової установки і зусиллям, що витрачаються на запам’ятовування – довільна і недовільна. Остання – ц е автоматичне запам’ятовування певної інформації, без зусиль з боку людини. Довільне запам’ятовування – це запам’ятовування із спеціальною установкою на цей процес.

  • За ступенем осмисленості – механічна і смислова. Механічна базується на повторенні матеріалу без його осмислення. Під час такого запам’ятовування предмети, події, рухи запам’ятовуються в тій же послідовності, в якій вони сприймались. Смислова пам’ять передбачає осмислення матеріалу, що запам,ятовується, встановлення логічних зв,язків між ним і набутим знанням, а також між окремими його частинами.

  • За установкою на термін запам’ятовування – короткочасна, оперативна, довготривала пам,ять. Короткочасна пам,ять утримує інформацію до 20 секунд6. Оперативною називають пам’ять, розраховану на збереження інформації протягом певного відрізку часу. Цей вид пам’яті займає проміжкові положення між короткочасною і довготривалою памяттю.

  • За матеріалом, який зберігається – когнітивна, емоційна, особистісна. Когнітивна пам’ять – процес збереження знань. Емоційна пам’ять – це збереження в свідомості переживань і почуттів. Особистісна пам’ять забезпечує єдність самосвідомості на всіх етапах життєвого шляху людини.

  • За модальністю образів, що зберігаються, - словесно-логічна і образна пам,ять . Перша пов’язана зі словом, думкою, логікою. Образу пам’ять підрозділяють на зорову, слухову, рухову, вкусову та інш. Найбільшу роль в житті людини відіграють зорова, слухова і рухова пам’ять.

Закони пам’яті

Робота різних видів пам’яті підкоряється деяким закономірностям. Розглянемо найбільш важливі з них.

  • Закон осмислення : чим глибше осмислення матеріалу, що запам’ятовується, тим краще він зберігається в пам’яті.

  • Закон інтересу: цікаве легко запам’ятовується, тому ми не витрачаємо на це зусиль.

  • Закон установки Він може бути представлений у двох аспектах- установка на запам’ятовування у часі і установка на запам’ятовування змісту.

  • Закон підсилення першого враження : Чим яскравіше перше враження від матеріалу, що запам’ятовується, тим краще він запам’ятовується.

  • Закон контексту6 інформація легше запам’ятовується і відтворюється, якщо її співвіднести з іншими одночасними враженнями.

  • Закон обсягу знань: чим більше знань з певної теми, тим краще запам’ятовується нове.

  • Закон оптимальної довжини ряда, що запам’ятовується: чим більше за довжиною ряд інформації перевищує об’єм короткочасної пам’яті. Тим гірше він запам’ятовується.

  • Закон гальмування: всяке наступне запам’ятовування гальмує попереднє запам’ятовування.

  • Закон краю: краще запам’ятовується та інформація, що роміщена на початку і в кінці ряду (з країв), і гірше запам’ятовується інформація, що розміщена всередині ряду.

  • Закон повторення повторення сприяє кращому запам’ятовуванню.

Якщо треба краще запам’ятати, необхідно повторити інформацію мінімум чотири рази6 перший раз – відразу після запам’ятовування; другий – через 20-30 хвилин; третій – через день; четвертий через 2-3 тижні. При цьому повторення повинно бути активним.

Для кращого запам,ятовування широко використовують мнемотехнічні прийоми і ейдетичні прийоми.

Поняття про уяву

В загальному вигляді можна сказати, що фізіологічною основою уяви є складна аналітико-синтетична діяльність мозку, в процесі якої відбувається утворення нових систем тимчасових зв’язків на основі раніш сформованих.

Уява є основою наочно-образного та теоретичного видів мислення. Вона дозволяє мислено змінювати предмети та явища оточуючого світу, допомагає людині у випадках, коли практичні дії неможливі, ускладнені або небажані. Уява – важлива частина творчого процесу.

Уява буває чотирьох основних видів: активна (людина за власним бажанням викликає у себе відповідні образи); пасивна (образи виникають спонтанно, вони не залежать від волі та бажання людини); продуктивна (дійсність свідомо конструюється людиною); репродуктивна (ставиться задача відтворити реальність такою, яка вона є насправді).

Функції уяви


За Р.С. Нємовим (1995), в житті людини уява виконує ряд спеціальних функцій.

  1. Представляти дійсність в образах і мати можливість користуватися ними, розв’язуючи задачі. Ця функція уяви зв’язана з мисленням і органічно в нього включена.

  2. Регулювання емоційних станів. При допомозі уяви людина здатна хоча б частково задовольняти більшість потреб знімати стресові стани.

  3. Довільна регуляція пізнавальних процесів (сприйняття, увага, пам’ять, мова). За допомогою образів які викликає людина, можна звертати увагу на потрібні події, керувати сприйняттям, спогадами, висловлюваннями.

  4. Формування внутрішнього плану дій – здатність виконувати дії подумки, маніпулюючи образами.

  5. Планування і програмування діяльності. Складання програм, оцінка їх правильності, процесу реалізації.

За допомогою уяви людина здатна керувати багатьма психофізіологічними станами організму: змінювати ритм дихання, частоту пульсу, артеріальний тиск, температуру тіла. Це лежить в основі аутотренінгу і багатьох різновидів медитації та трансових станів.

В процесі уяви використовуються різноманітні прийоми:

  • аглютинація – “склеювання”, об’єднання різних якостей частин, що не можна поєднувати;

  • схематизація – окремі представлення, ознаки предметів і явищ зливаються, відмінності згладжуються, а риси подібності стають більш чіткими;

  • гіперболізація – збільшення чи зменшення предмету або окремих його частин;

  • типизація – виділення суттєвого, що повторюється в однорідних образах;

  • загострення – підкреслення яких-небудь окремих ознак.


1.1.4 Мислення та його характеристика
Мислення – активний процес відображення об’єктивного світу в поняттях, судженнях, теоріях і т.п., пов’язаних з розв’язанням тих чи інших задач з узагальненням і способами опосередкованого пізнання дійсності. Його називають ще вищим продуктом особливо організованої матерії – мозку. Без розвинутого мислення людина не може успішно проявляти розумові здібності .

Довгий час розум виступав синонімом знань. Однак кожний на своєму досвіді мабуть впевнився в тому, що знання самі по собі ще не говорять про розум людини. Можна мати багато знань, але не бути розумною і творчою людиною. Карел Чапек іронічно примітив: “Одна з найбільших бід цивілізації – вчений-дурень”.

Які ж основні якості утворюють людський розум? Це дуже важливо знати так як глибоке розуміння цінних якостей розуму і усвідомлення його недоліків вже можна сказати, півділа у самовиховані.

Одна з найважливіших якостей розуму – самокритичність, розуміння відносності своїх здібностей і знань, прагнення усвідомити недоліки своїх здібностей і знань, прагнення усвідомити недоліки своєї розумової діяльності. “На пам’ять свою скаржиться всякий, на розсудок ніхто”, - кмітливо підмітив Ларошфуко.

Практично дійове мислення застосовується, щоб практично розв’язати найважливіші інженерні задачі, знайти оптимальні форми кораблів і літаків, знайти найбільш економічно вигідні місця розташування різних енергогідролітичних споруд.

Наочно-образне мислення характеризується тим, що тут зміст мисленої задачі заснований на образному матеріалі. Міркуючи про свою творчу діяльність, відомий російський письменник І.М. Гончаров колись примітив: “Образи не дають спокою, пристають, позують в сценах, я чую їх розмови – і мені часто здавалося, пробач господи, що я це не вигадую, а що це все вітає в повітрі біля мене і мені тільки треба дивитися і вдумуватися” (Гончаров І.Я. Зб. тв. т.4 – М., 1968. – С.684 – 685). Англійському художнику Д.Рейнольдсу для створення портрета повинен був тільки один сеанс з оригіналу. В подальшому він працював по пам’яті. Значення наочно-образного мислення в тому, що воно дозволяє людині більш багатогранно і різноманітно відображати об’єктивну дійсність.

Особливістю мовленнєво-логічного мислення є те, що задача тут розв’язується в словесній (вербальній формі), за допомогою слова людина не тільки позначає, але й узагальнює різний образний матеріал, практичні дії. Однак слово ніколи не може вичерпати свого багатства образу, передати з всією повнотою практичні дії людини. Можна скласти дуже гарну розповідь про музикальний витвір, але це ніколи не забезпечить повну передачу всього того, що містить музикальний образ.

В практичній мислительній діяльності всі види мислення нерозривно взаємопов’язані.

Вивчення мислення відноситься до числа найскладніших проблем психології.

А.В. Брушлинський мислення визначає, “як нерозривно зв’язаний психологічний процес самостійного пошуку і відкриття суттєво нового, тобто опосередкованого і узагальненого відображення дійсності в ході її аналізу і синтезу, що виникають на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання, що далеко виходять за її межі.”

Мислення завжди має зміст. Змістовними компонентами мислення можуть бути образи, уявлення, теоретичні й емпіричні поняття, символи, схеми і т.д.

Образ являє собою цілісне відображення дійсності, в якій одночасно представлені основні перцептивні категорії (простір, рух, форма і.т.д.).

Уявлення є образ предмету чи явища, що виникає на основі минулого досвіду шляхом його сприйняття пам’яттю чи уявою.

Операційними компонентами мислення є система мислительних операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікації, систематизації. Кожна з цих операцій виконує певну функцію в процесі пізнання і знаходиться у складному взаємозв’язку з іншими операціями. Загальні операції можуть бути об’єднанні в більші одиниці – прийоми розумової діяльності. Прийом – це система операцій аналізу, синтезу, абстракції, узагальнення, що організована для розв’язання задач того чи іншого типу. Перед навчальною практикою ставиться задача навчання самим прийомам розумової діяльності (чи розумовим діям) оволодіння прийомами відбувається по-перше, через ознайомлення учнів з ними, по-друге, через вправи – застосування відповідних прийомів розумової діяльності на різному матеріалі, по-третє, через перенесення – використання прийомів при розв’язанні нових задач.

Таким чином, шлях формування прийомів розумової діяльності приблизно такий: засвоєння змісту прийому, самостійне його застосування, перенесення на нові ситуації.

В психології прийнято декілька класифікацій мислення:

За змістом мислення виділяють: конкретно-дійове мислення в практичній діяльності; наочно-образне мислення з опорою на образи сприйняття чи образи представлення; абстрактне мислення з опорою на абстрактні поняття та судження.

За характером задач, що розв’язуються виділяють: репродуктивне (шаблонне), відтворювальне мислення; творче (продуктивне) мислення, в якому розв’язується проблема, виробляється нова стратегія, виявляється дещо нове.

Виділяють два типи мислення, що використовують при розв’язанні проблеми. Конвергентне – зусилля концентруються на пошуку єдиного правильного рішення, дивергентне – пошук різноманітних елементів розв’язання задачі, проблеми.

Індивідуальні особливості мислення


Індивідуальні особливості мислення в різних людей проявляються насамперед в тому, що в них по різному складаються співвідношення видів і форм мислительної діяльності (практично-дійового, наочно-образного, мовленнєво-логічного мислення).

До індивідуальних особливостей мислення відносяться й якості пізнавальної діяльності (якості розуму): глибина, ширина, гнучкість, стійкість, усвідомленість, критичність, самостійність.

Глибина мислення визначається ступенем проникнення в сутність явища.

Ширина розуму – це здатність до залучення для розв’язання задачі знань з різних областей.

Гнучкість розуму (мислення) – полягає у вмінні змінювати намічений раніше план розв’язання задачі, якщо він не задовольняє її розв’язання і який не вдалося врахувати з самого початку.

Стійкість проявляється в орієнтації на сукупність виділених раніше значущих ознак на вже відомі закономірності.

Усвідомленість мислительної діяльності визначається можливістю виразити в слові як результат роботи (суттєві ознаки, поняття, закономірності і т.п.), так і ті способи, прийоми, за допомогою яких цей результат був найдений.

Критичність розуму характеризується здатністю людини правильно людини оцінювати об’єктивні умови і свою власну діяльність, зайняти певну позицію, об’єктивно оцінити висунуті гіпотези і результати їх перевірки і т.д. Основою для розвитку критичності мислення є глибокі знання і досвід людини.

Самостійність мислення (розуму) є одною з основних якостей розуму, яка проявляється у вмінні побачити і поставити нове питання, нову проблему і потім розв’язати їх своїми силами. Творчий характер мислення чітко виражається в самостійності.
Лекція 3.Цілі навчання фізики в середніх загальноосвітніх закладах:

  1. Розвиток пізнавального інтересу учнів до навчання;

  2. Екологічне виховання;

  3. Формування наукової картини світу;

  4. Політехнізм і профорієнтація.

Екологічне виховання учнів під час навчання природничих дисциплін

1.Вхідний контроль (актуалізація життєвого досвіду з теми) – робота по визначенню змісту базових понять теми

  • Які Вам відомі глобальні екологічні проблеми?

  • Які наслідки їх впливу на природу?

  • Основні показники якості води, повітря, ґрунту?

  • Особливості екологічної обстановки на Херсонщині.

  • Показники якості життєвого середовища людини

  • Екологічні фактори ( перерахувати та навести приклади)

  • Які з них пов’язані з фізикою (біологією, хімією, географією)?

  • Принципи екологічного виховання

  • Структура екологічного виховання учнів під час вивчення природничих дисциплін.

  • Форми навчальної діяльності учнів в процесі екологічного виховання

  • Критерії відбору матеріалу для екологічної освіти учнів на уроках

  • Планування роботи з екологічного виховання учнів під час вивчення природничих дисциплін

  • Методика екологічного виховання учнів на уроках фізики (хімії, біології, географії)

2. Рефлексія, постановка цілі кожним вчителем із засвоєння базових понять теми на даному занятті

3. Обговорення зазначених у вступній контрольній роботі питань із застосуванням методів мозкової атаки, групових форм роботи, презентацій власного педагогічного досвіду із конкретних форм роботи на уроках і в позакласній роботі з предмету

4. Визначення ключових понять, ідей, стратегій та їх фіксація у зошитах

5. Доповнення записаної інформації власними матеріалами - самостійна індивідуальна робота

6. Рефлексія

Література:

1. Шарко В.Д. Екологічне виховання учнів під час навчання фізики .- К.: Рад. Школа.-1990. 252 с

2. Екологія Херсонщини/ Матеріали обласної конференції.- Херсон 2002.- 67 с

Формування наукового світогляду учнів під час вивчення природничих дисциплін”

1. Вхідний контроль - перевірочна контрольна робота за тестовою методикою

Завдання: Дати відповіді на питання шляхом вибору правильних відповідей із запропонованого списку

  • Що розуміють під науковим світоглядом? ( систему знань, погляди людини на світ, переконання в правильності своїх поглядів на закони розвитку природи і суспільства, ідеали людини, установки, правила поведінки)

  • Чим відрізняються погляди від переконань людини ?

( оцінним ставленням до ідеї, багатократним застосуванням ідеї у житті, мотивуючою силою, тощо)

  • Що становить основу наукового світогляду? ( філософські принципи, наукова картина світу, наукові теорії, концепції розвитку)

  • Що являє собою наукова картина світу? Які наукові картини світу Вам відомі? ( Вибрати з наведених: математична, біологічна, фізичка, хімічна, географічна, соціальна , генетична)

  • Які структурні елементи фізичної ( хімічної або біологічної) картини світу Вам відомі? ( вихідні філософські ідеї та принципи, фізичні теорії, принципи, що пов”язують між собою теорії)

  • Які ідеї і принципи лежать в основі природничо-наукової картини світу? (ідеї спрямованості природних процесів, збереження, періодичності явищ і процесів у природі; принципи симетрії, відносності, причинності, відповідності )

  • Які фізичні картини світу Вам відомі? ( Вибрати з наведених: механічна, електростатична, електромагнітна, квантово-польова, ядерна)

  • Скільки вихідних філософських ідей лежать в основі фізичної (хімічної, біологічної) картини світу? (1,2,3,4,5,)

  • Перерахуйте їх

  • Які фізичні (хімічні, біологічні) теорії лежать в основі фізичної ( хімічної, біологічної) картини світу?

  • Які шляхи формування наукового світогляду Вам відомі? (Вибрати з наведених: аналітичний, синтетичний, індуктивний, дедуктивний)

  • Які етапи можна виділити у індуктивному підході до формування наукового світогляду? Дедуктивному підході?

  • Який шлях формування світогляду більш ефективний і чому ? ( індуктивний, дедуктивний)

Література:

1. Пастух І.В., Шарко В.Д. Формування наукового світогляду учнів у навчанні фізики.- Матеріали Міжнародної конференції, Уфа, 2000.- С. 235-241

2. Физика в таблицах / Справочное пособие / Автор.-состав. В.А.Орлов.-5-е издание.-М.: Дрофа,2002.- 64 с


    1. Лекція №4 Методи навчання Форми і засоби навчання фізики

:План лекції

    1. Теоретичні основи методів навчання.

    2. Класифікація методів навчання. Взаємозв’язок методів навчання і методів пізнання

    3. Самостійна робота з різними видами інформації.

    4. Засоби навчання фізики: Шкільний кабінет з фізики. Засоби нових інформаційних технологій під час навчання фізики.

    5. Форми організації навчального процесу з фізики Види організаційних форм навчання фізики. Сучасний урок фізики. Види уроків .Факультативні заняття з фізики в школі та позакласна робота: Значення факультативів, та методика їх проведення.

Метод – це спосіб організації діяльності учнів. Він передбачає взаємозв’язок діяльності вчителя і учнів. Метод можна розглядати як сукупність прийомів, реалізація яких дозволяє досягти поставленої цілі.

Існує багато підходів до класифікації методів навчання. В основу класифікації методів Бабанського покладено діяльнісний підхід. В психології до структури діяльності включають: ціль, мотив, засоби, планування, реалізація, перевірка, оцінка, корекція, рефлексія. За Бабанським в діяльності виділяється три компоненти:

  1. стимулююче-мотиваційний;

  2. організаційно-дієвий;

  3. контрольно-оцінювальний.

Бабанський виділяє 3 групи методів:

  1. стимуляції і мотивації;

  2. організації і здійснення навчальної діяльності;

  3. контроля і оцінювання результатів навчальної діяльності.

В розробці класифікації методів Бабанський визначав ще й функції методів:

  1. загальні (навчання, виховання, розвиток);

  2. специфічні;

  3. сумісні.

Наприклад, специфічними функціями 2-ї групи методів є : організація чуттєвого сприйняття, організація розумової діяльності із засвоєння матеріалу (розуміння, усвідомлення), практичне застосування знань (розв’язування задач, виконання лабораторних робіт, виготовлення приладів, виконання експериментів, досліджень, проведення нестандартних уроків : аукціон, прес-конференція, засідання вчених).

Функції методів взаємопов’язані. У 1-й групі методів Бабанський виділив 2-і підгрупи:

  1. методи стимуляції:

  2. методи мотивації.

В стимуляції він виділив ще 2-і підгрупи:

1.метод стимуляції пізнавального інтересу:

2.метод стимулювання обов’язку і відповідальності.

Стимулювати інтерес можна шляхом залучення до :

1. пізнавальних ігор;

2.навчальних дискусій;

3.створення ситуацій, наближених до життєвих;

4.створення ситуацій, що викликають почуття та емоції;

5.використання інформації, що містить елементи новизни, історизму, екології.

До методів стимулювання обов’язку відносять :

1.методи переконання в значимості навчання;

2.методи вимог;

3.методи спрямовані на виконань цих вимог;

4.методи стимуляції;

5.методи покарання.

Мотивами можуть бути :

1.потреби (навіщо це потрібно);

2.почуття (естетичні, інтелектуальні, романтичні);

3.установки;

4.ідеали.

У 2-ій групі Бабанський виділив 4-и підгрупи :

1.методи організації чуттєвого сприйняття (перцептивні методи) :

  1. словесні (розповідь, лекція, бесіда);

  2. діють на зір (таблиці, схеми, експерименти)

  3. практичні (виконання дослідів вправ).

2.логічні методи (це методи організації розумової діяльності):

  1. індуктивні;

  2. дедуктивні;

  3. аналітичні;

  4. синтетичні.

3.гностичні методи (пізнавальні):

  1. репродуктивне;

  2. частково пошуковий;

  3. пошуковий;

  4. дослідницький;

  5. моделювання;

  6. метод аналогій;

  7. метод розмірностей;

  8. метод графіки;

  9. метод мисленнєвого експерименту.

4.методи управління навчальною практичною діяльністю:

4.1.робота під керівництвом

4.2.самостійна робота :

  1. з книгою;

  2. лабораторний експеримент;

  3. різні види письмових робіт;.

  4. фізичний практикум;

  5. розробка проектів;

  6. літня навчальна практика.

4.3.методи усного контролю:

  1. індивідуальне опитування;

  2. фронтальне опитування;

  3. усні заліки і екзамени.

4.4.методи письмового контролю:

  1. письмові контрольні роботи;

  2. письмові заліки й екзамени;

  3. програмований контроль.

4.5.методи лабораторно-практичного контролю:

  1. контрольні лабораторні роботи;

  2. контрольні фрагменти з лабораторних робіт;

  3. контрольні експериментальні задачі;

  4. робота фізичного практикуму.

Кожен метод складається з прийомів. Наприклад:

Проблемно-пошукові методи включають прийоми :

1.створення проблемних ситуацій : демонстрація досліду; проблемне питання; проблемна задача.

2.формулювання навчальних гіпотез;

3.доведення або перевірка гіпотез;

4.формулювання висновків і узагальнень

Логічні методи включають прийоми :

1.виділення основного в тексті; 2.класифікація; 3.систематизація; 4.аналогії.

Метод бесіди включає прийоми :

1.постановка питань; 2.активізації учнів; 3.корекції; 4.формулювання висновків; 5.оцінювання діяльності учня.

Дидактичні принципи забезпечують відповідь на питання чому треба навчати дітей так, а не інакше: систематично індивідуально, у зв’язку з навчанням і життям...

Методи навчання забезпечують відповідь на питання як треба навчати дітей? у відповідності з принципами. Метод навчання – категорія історична, в якій виділяється два питання:

1.номенклатура методів (перелік, назви);

2.класифікації методів.

Так в історії наук виникали методи навчання, які поділялися за :

1.джерелом інформації та характером її сприйняття – словесні, наочні, практичні методи;

2.дидактичними задачами – методи отримання знань, формування вмінь, застосування знань, організації творчої діяльності, закріплення і перевірки;

3.характером пізнавальної діяльності – репродуктивні, проблемне виховання, частково пошукові, дослідницькі методи.

В зарубіжній дидактиці:- американець Кларк Керр виділяє 4-и революції у галузі методів навчання:

1. пов’язана з передачею функції навчання від батьків до вчителів:

2. пов’язана з заміною усного слова на писемне;

3. пов’язана з заміною писемного слова на друковане;

4. пов’язана з заміною друкованого слова на комплексні дидактичні засоби.

- німецький дидакт Клінберг поділяє методи на :

1.монологічні – розповідь, ілюстрація, демонстрація;

2.співробітництва – групові, фронтальні, колективні.

- польський дидакт Кулисевич в основу для класифікації вводить:

1.слово;

2.спостереження;

3.практична діяльність.

Лекція 5. Зміст і структура курсу фізики основної і профільної школи:

  1. Система фізичної освіти у загальноосвітніх навчальних закладах.

  2. Пропедевтика фізичних знань у курсі природознавства.

  3. Принципи відбору фізичних знань.

  4. Зміст курсу фізики основної і профільної школи.

Стандарт базової і повної ЗСО

Лекція 6.Контроль, корекція і оцінювання навчальних досягнень з фізики.

  1. Теоретичні основи перевірки досягнень учнів з фізики.

  2. Значення і функції контролю і оцінювання навчальних досягнень школярів.

  3. Методи і форми і форми і засоби контролю результатів навчання та їх оцінювання (5 семестр)

  4. Тестові завдання як вид контролю.
  1   2   3   4   5   6

Схожі:

Методичні рекомендації до семінарських занять, самостійної та індивідуальної...
Опанувати методи і прийоми наукового розв'язування задач, пов'язаних із впровадженням новітніх досягнень науки і техніки
Напівпровідників, а в 1998 р. – докторську дисертацію за спеціальністю...
Богдан Арсентійович Сусь, професор кафедри загальної і теоретичної фізики Національного технічного університету України "КПІ"
Роль елементів цікавої фізики в підвищенні ефективності навчально-виховного процесу
В умовах сучасного диференційного навчання методика використання цікавої навчальної інформації,розширює можливості засвоєння учнями...
МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ НАВЧАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ...
МЕТОДИКА ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ЗАСОБІВ НАВЧАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПРИ ВИКЛАДАННІ ФІЗИКИ
Конспект лекцій з дисципліни «МЕТОДОЛОГІЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ»
Усі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені, запис одиниць відповідає стандартам
Методика навчання пристроїв комп’ютера. Серед питань, які пов’язані...
Фізичні основи функціонування основних елементів комп.(повинно вивчатися на уроках фізики)
Урок подорож. Фізика як природнича наука. Фізичні тіла і фізичні...
Урок. Методи досліджень фізичних явищ. Спостереження та експеримент. Фізичні величини та їх одиниці вимірювання. Л. Р.№1«Фізичний...
Програмно-нормативні засади навчання фізики в загальноосвітніх навчальних закладів
Их навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів, які визначено в листах Міністерства освіти і науки від 05. 03. 10 №1/9-143...
Назва мовою оригіналу: Основи наукових досліджень: Підручник. Затверджено МОН
РОЗДІЛ Методика математичного планування багатофакторного експерименту й аналіз його результатів
Історія України як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела
Методологія історії України. Основоположні принципи історичного пізнання. Етнополітичний контекст української історії
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка