1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії


Назва1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії
Сторінка1/18
Дата03.04.2013
Розмір1.98 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


Питання з модулю “ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ”


1. Формування та розвиток філософської думки Стародавньої Індії.

Перші ф-ські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку 6 ст. до н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції.

Староінд. Ф-фія розвивалась у школах, так званих “дашанах”. Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувалися на визнанні або запереченні Вед. “Веда” (знання) ­– це збірник текстів на честь богів. Дашани астиків визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх”я, йога, ньяя, шиманса, вайшешика. Дашани нестиків (неорто-доксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму. Один з найдавніших ідеалістичних вчень був брахманізм. Вони вважали, що світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу “брахмана”, що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Тіло – це зовнішня оболонка душі (атман). Душа вічна, безсмертна, але оскільки людина занадто прив”я-зана до свого тіла, до земного існування, то душа людини, хоч і є втіленням духу брахмана, все ж відрізняється від нього, а тому підкоряється закону необхідності (кармі): душа переселяється в інше тіло, якщо людина може звільнитися від повсякденних життєвих турбот, її душа перестає бути зв”язаною з цим тлінним світом, тоді і реалізується її тотожність з Брахманом. Буддизм виник у 6–5 ст. до н.е. Засновником був Сіддхартха із роду Гаутами. Він прозрів і пізнав вічні істини:

  1. Життя – це страждання.

  2. Страждання має свою причину.

  3. Корінь страждання – жадоба до життя.

  4. Шляхів виходу із страждання-8.

По будизму, світ – це єдиний потік матеріальних і духовних елементів – «дхарм». Висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. Ідеалом буддизму є досягнення нірвани – повного завершення процесу пе-рероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя (ідея про розвиток людини, її безперервне вдосконалення).

Ф-фський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання.

Вчення про буття. В основі лежить вчення про дхарми – «носії своєі ознаки – частинки, або елементи». Дхарми – це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вони проникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають у русі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Буддизм утверджував єдність матеріального і психічного світів.

Вчення про пізнання. В теорії пізнання у буддистів не існує різниці між чуттєвою та розумовою формами, пріоритет надається практиці. Практика споглядання, роздумів є основним засобом пізнання навколишнього середовища. Проблема людини. Буд. заперечує існування душі, тобто окремої духовної істоти всередині людини. Буддисти заперечують існування і окремого атмана поза п”ятьма групами елементів, які становлять людську особистість, її психічну і матеріальні якості: свідомість, уява, почуття, кармічні сили, матеріальна оболонка людської особистості. Окремішнє людське життя – це результат попередніх існувань.

Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розви-валось і стихійно-матеріалістичне вчення – чарвака.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу чотири елементи: земля, вода, вогонь, повітря. Особливість вчення – розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла – ілюзорні, створені людською уявою. Реальним є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Вони утверджують єдину мету людського буття – одержання насолоди. Виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

Вайшешика: Все складається з маленьких часток, що утв. предмет, утворюють різні комбінації і виникають різні комбінації і виникають різні за якістю речі.

Ньяя: вважали, що головним є визнання логічних категорій.

Ф-фія Ст. Ін. ставила питання “Хто породив світ”.

2. Ортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.

Староінд. Ф-фія розвивалась у школах, так званих “дашанах”. Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різко полярні ідеї, які групувалися на визнанні або запереченні Вед. “Веда” (знання) ­– це збірник текстів на честь богів. Дашани астиків визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх”я, йога, ньяя, міманса, вайшешика. Дашани нестиків (неорто-доксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму.

Йога – з’ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного, самовдосконалення душі тіла шляхом самопоглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Н’яя – вершина староіндійської логіки та теорії пізнання. Існує чотири види вірогідного пізнання:1) чуттєве сприйняття 2) логічний висновок 3) порівняння 4) словесне засвідчення авторитетів.

Міманса – суперечник буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Вони вважають світ вічним, незмінним, він не має ні початку ні кінця, але окремі речі здатні змінюватися, виникати і гинути. Вони розрізняють вічні, звукові субстанції. Субстанція це основа всіх якостей , що існує у дев’яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа, розум, час, простір.

Санкх’я – світогляд базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша -“Я”, дух, свідомість. Вони вважають що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші та пракріті.

3. Неортодоксальні філософські школи Стародавньої Індії.

Дашани нестиків (неорто-доксальні школи) входили вчення: чарваків, буддизму, джайнізму.

Чарвака-локаята не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога. Сенс людського існування - щастя.

Буддизм- виник на північному сході Індії, на території держав Магадга, Кошала і Вайшалі, де проповідував історичний будда Сіддгартха Ґаутама. Сіддгартха Ґаутама прозрів і пізнав вічні істини Життя – це страждання.Страждання має свою причину. Корінь страждання – жадоба до життя.Шляхів виходу із страждання-8.

По будизму, світ – це єдиний потік матеріальних і духовних елементів – «дхарм». Висунув догму про переродження живих істот, стверджуючи, що смерть живої істоти є не що інше, як вияв розпаду певної комбінації дхарм, після чого утворюється нова комбінація дхарм. Ідеалом буддизму є досягнення нірвани – повного завершення процесу пе-рероджень і позбавлення таким чином страждань, які становлять сенс життя (ідея про розвиток людини, її безперервне вдосконалення).

Ф-фський зміст буддизму включав два аспекти: вчення про природу речей та вчення про шляхи її пізнання

Джайнізм -релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. Засновником джайнізму вважається проповідник Вардгамана (VI ст. до н. е.), званий Джиною. Уважається, що Вардгамана переміг карму сам і вказав шлях до її подолання, а, відтак, до спасіння, іншим людям. Основою джайнізму як дгармічної релігії є віра в низку перероджень (дхармачакра), можливість звільнення від сансари (мокша), суворий аскетизм, незмінна цінність життя в будь-якому його прояві та, як наслідок, нечинення шкоди живим істотам — ахімса. Джайнізм відкинув авторитет Вед, відкрив доступ в свою громаду представникам усіх варн. Новим у джайнізмі є принцип власних зусиль, власного праведного життя, власної аскези — ці умови в брахманізмі не були вирішальними і наближують джайнізм до буддизму. Але на відміну від буддизму джайнізм стверджує, що не всяке життя є злом і стражданням — таким є лише погане життя. Звідси нірвана в джайнізмі — це досягнення душею вічного блаженства, в якому джайни бачать сенс людського існування. З метою досягнення нірвани прихильники джайнізму зобов'язані вірити у своїх пророків і суворо дотримуватися їхніх приписів.

4. Філософія конфуціанства у Стародавньому Китаї.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямком в Китаї, що виникає в 6 – 5 столітті до н.е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551 – 479 р.р. до н.е.), яке дістало назву Конфуціанства. Першим етапом установлення Конфуціанства була діяльність самого Конфуція. Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утво­рює своєрідне розуміння моральної природи людини, її вза­ємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчителем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільст­ва, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх націо­нальних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх від­повідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних об­ставин.

Передусім він зосереджується на двох давньокитайсь­ких культах — культі Неба і культі предків.Небо- частина природи, вища ду­ховнуа сила. Даром Неба є етичні якості людини,вона має підкорятись небу. Світ- упорядковане, гармонійне, віч­не начало. Завдання людини полягає в тому, щоб знай­ти своє місце у цій вічній гармонії.

5. Філософія даосизму у Стародавньому Китаї.

Першою філософією матеріалістичного напряму був Даосизм. Засновником Даосизму вважається Лао – цзи (6 – 5 століття до н.е.). Але, бажаючи звеличити престиж Даосизму в боротьбі з Конфуціанством, послідовники Даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697 – 598 р.р. до н.е.) Даосизм наголошує на діалетичній ідеї, загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне. невичерпне і безкінечне у русі; воно – основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було принято вважати в конфуцістві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ досягши певного ступеня розвитку перетворюється на свою протилежність.

6. Основні риси й етапи розвитку античної філософії.

Антична філософія (спершу грецька, а потім римська) охоплює більш ніж тисячолітній період із VI ст. до н. е. до VI ст. н. е., зародилася в стародавньогрецьких полісах (містах-державах) демократичної орієнтації і змістом, методами і метою відрізнялася від східних способів філософствування, міфологічного пояснення світу, притаманного ранній античній культурі. Формування філософського погляду на світ підготовлено стародавньогрецькою літературою, культурою (творами Гомера, Гесіода, гномічних поетів), де ставилися питання про місце і роль людини в універсумі, формувалися навички встановлення мотивів (причин) дій, а художні образи структурувалися відповідно до почуття гармонії, пропорцій та міри. Рання грецька філософія використовує фантастичні образи й метафоричну мову міфології. Але якщо для міфу образ світу й справжній світ віддільні, нічим не відрізнялись і, відповідно, порівняні, то філософія формулює як свою основну мету: прагнення до істини, чисте й безкорисливе бажання наблизитися до неї. Володіння повною і визначеною істиною, за античною традицією, вважалося можливим лише для богів. Людина ж не могла злитися із «софією», оскільки смертна, скінченна, обмежена в пізнанні. Тому людині доступне лише невпинне стремління до істини, ніколи не завершене повністю, активне, діяльне, пристрасне бажання істини, любов до мудрості, що випливає із самого поняття філософія. У розвитку античної філософії виділяється чотири основних етапи.

Перший етап - охоплює УІІ-У ст. до н. е. і називається досократівським. Філософи ж, які жили до Сократа, так і називаються -досократики. До них належать мудреці із Мілета (так звана Мілетська школа - Фалес, Анаксимандр, Анаксимен), Геракліт із Ефеса, Елейська школа (Парменід, Зенон), Піфагор і піфагорійці, атомісти (Левкіпп і Демокріт). У центрі ранньої - досократівської - грецької натурфілософії стояли проблеми фізики та Космосу.

Другий етап - приблизно із середини V ст. до н. е. - до кінця IV ст. до н. е. - класичний. Софісти й Сократ, які вперше спробували визначити суть людини, здійснили антропологічний поворот у філософії. Філософська спадщина Платона й Аристотеля, що характеризується відкриттям надчуттєвого і органічним формулюванням основних - класичних - проблем, найповніше узагальнює і відображає досягнення класичної епохи грецької античності.

Третій етап у розвитку античної філософії - кінець ІУ-ІІ ст. до н. е. -- звичайно називають елліністичним. На відміну від попереднього, пов'язаного з виникненням значних, глибоких за змістом і універсальних за тематикою філософських систем, формуються різноманітні еклектичні конкуруючі філософські школи: перипатетики, академічна філософія (Платонівська Академія), стоїчна й епікурейська школи, скептицизм. Усі школи об'єднує одна особливість: перехід від коментування вчень Платона й Аристотеля до формування проблем етики, моралізаторською відвертістю в епоху присмерку й занепаду елліністичної культури. Тоді популярна творчість Теофраста, Карнеада, Епікура, Піррона та ін.

Четвертий етап у розвитку античної філософії (І ст. до н. е. -У-УІ ст. н. е.) - період, коли вирішальну роль в античності став відігравати Рим, під вплив якого потрапляє Греція. Римська філософія формується під впливом грецької, особливо елліністичної. У римській філософії виділяються три напрямки: стоїцизм (Сенека, Епіктет, Марк Аврелій), скептицизм (Секст Емпірик), епікуреїзм (Тит Лукрецій Кар). У ІІІ-У ст. н. е. в римській філософії виникає і розвивається неоплатонізм, визначний представник якого є філософ Плотін. Неоплатонізм значно вплинув не тільки на ранню християнську філософію, але й на всю середньовічну релігійну філософію.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

1-Зародження філософської думки у Стародавній Індії. 2

1. Зародження філософської думки у Стародавній Індії
Перші філософські школи і течії виникли у найдавніших регіонах людської цивілізації на початку VІ ст до н е в Стародавній Індії,...
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ
Філософія стародавньої Індії. Ортодоксальні (санкхья, йога, вайшешика, ньяя, міманса, веданта) й неортодоксальні (локаята-чарвака,...
ФІЛОСОФІЯ КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ
Філософія стародавньої Індії. Ортодоксальні (санкхья, йога, вайшешика, ньяя, міманса, веданта) й неортодоксальні (локаята-чарвака,...
ДУХОВНО-ЦІННІСНИЙ АСПЕКТ
Філософська творчість Г. Сковороди як передумова становлення класичної філософської думки в Україні
“ДЕРЖАВА І ПРАВО СТАРОДАВНЬОЇ ІНДІЇ”
Деяка роль належить народним зборам які поступово трансформуються у збори знаті. Органи племенної організації перетворюються в державні...
Творчiсть видатного українського мислителя ХIХ ст. Памфiла Юркевича...
Філософія П. Юркевича багатогранна й не підпадає під якесь одне усталене визначення. У ній простежуються глибокі й оригінальні думки...
Своєрідність давньоіндійської філософії. Буддизм Філософська думка...
Всі вони в своєму становленні відштовхувалися від ведичної традиції індійської культури. Ведична література містила в собі стародавні...
Тема Вступ. Предмет і метод історії економіки та економічної думки...
Розвиток історії економіки та економічної думки як науки та навчальної дисципліни. Місце історії економіки та економічної думки в...
VІ Міжнародні філософсько-економічні читання
Координація досліджень провідних представників вітчизняної філософської думки та економічної науки у галузі проблем, що перебувають...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка