Мені завжди щастить на друзів


НазваМені завжди щастить на друзів
Сторінка1/5
Дата13.03.2013
Розмір0.69 Mb.
ТипДокументи
bibl.com.ua > Філософія > Документи
  1   2   3   4   5
Мої нові вірші
Душа поета
Душа поета, як той лан,

Що ні кінця, ні краю.

Душа поета океан,

Що скверну омиває.

Душа поета – то весна

У буйному цвітінні.

Теплом наповнена вона,

Любов’ю і терпінням.
Душа поета – то струна,

Що сонечко там грає.

Душа поета – таїна,

Яку Всевишній знає.

Мені завжди щастить на друзів
Мені завжди щастить на друзів

Я вдячна Господу за це,

Бо не схиляюся у тузі

Сія усмішкою лице.
Спасибі вам,за те прекрасне,

Що ви у душах несете.

Що зігріва, як сонце ясне,

Що заметіль не замете.
За доброту, тепло і ласку,

Живий до Слова інтерес.

Бо з вами віриться у казку,

Пегас здіймає до небес.
І знов так хочеться творити

Із слів сплітаючи вінки,

Дай Бог у злагоді нам жити

Нести цю дружбу крізь роки.

Не боюся темноти
Не боюся темноти,

Що вночі буває.

Лиш боюся підлоти,

Що підстерігає,

Коли ти її не ждеш

Б’є ножем у груди

І чекає, чи впадеш,

Чи стояти будеш.

Найстрашніша ж за усе

Байдужа людина,

Що з собою принесе

Усіх мрій руїни.

Уклін тобі, поете

До 70-річчя Василя Стуса
Уклін тобі, поете,

За правдоньки слова.

Повік їх не зітерти,

В них істина жива.
Любов до України,

До рідної землі.

Де пісня солов’їна,

Розрада і жалі.


В борні за її волю,

За щасне майбуття

Зазнав чимало болю,

Віддав своє життя.
Уклін тобі, поете,

За твій незламний дух.

Поезії відверті

І дум величних рух.

* * *.
Самобутніх поетів повірте, немає

Талантом Господь цих людей наділяє.

І сіють слова, як добірне зерно,

А сіять не кожній людині дано.

* * *
Слова на папері це дуже багато,

Не просто витрати паперу і все

Слова на папері – це будні і свята,

Усе що людина у серці несе.

День печаллю оповився

Світлій пам’яті Г. С. Бровченко
День печаллю оповився,

Час неначе зупинився

Земля й небо всі ридають

В путь останню проводжають

Незвичайну цю людину,

Що, як пісня солов’їна

До труда усіх будила.

Україну так любила,

Немов матінку рідненьку

І душею, і серденьком.

А тепер її немає…

Ми сльозинки утираєм

На побачення у спогад,

Лиш прийде і буде поряд.

Проросте з землі берізка

Пригорне рідню і близьких,

Ясніш сонечка всміхнеться

Оберегом обернеться.

Так сумно і гірко буває

Світлій пам’яті В. В. Наконешного
Так сумно і гірко буває,

Як друзі ідуть в небуття.

Печаль все єство огортає

І миттю здається життя.
Лиш мить і мине, озирнешся,

А друга вже поруч нема…

Від сліз ти у тиші утрешся,

У душу загляне зима.
Так сумно, що друзі відходять

З роками їх менше стає.

Лиш пам’ять жива у нагоді,

Як сонце з-за хмар устає.


Слова
Повітря вже пахне весною

Співають на гіллі пташки,

А серце сповите красою

Слова уплітає в рядки.
Слова, що душа народила

У муках, як мати дитя,

Що Муза принесла на крилах

У світле, як день майбуття.
Слова, що неначе перлини

Шукаю у мудрих книжках.

Тобі, їх дарую людино,

Як пісню напровесні птах.

Ти знову приходиш у сни
Ти знову приходиш у сни,

Як юності відголос ся.

Як цвіт чарівної весни,

Де стрітися нам довелося.
Ти знову приходиш у сни

Я ж з іншим тепер щаслива,

Лиш спогадів дощик рясний

Вкриває життя мого ниву.

Всі вночі лягають спати
Всі вночі лягають спати

Їжачки і ведмежата.

І сіреньке ведмежатко,

І мале в землі зернятко.

І хмарки,і сад і луг,

У барлозі Віні-пух.

Ясне сонечко сховалось,

Також спатоньки уклалось.

Лиш Вікулі, щось не спиться,

Немов дзиґа тавертиться.

Непосида, вереда

Все довкола розкида.

Утік спокій, за ним тиша,

Хто ж малечу заколише?

На смиренне піду кладовище
На смиренне піду кладовище,

Там де шуму нема й суєти,

А лиш вітер дерева колише

І стоять у зажурі хрести.
Я піду, де чорніють могили

І знайомих, і рідних моїх

Невимовна печаль їх укрила,

Відпочити тут смуток приліг.
Я піду помолюся у тиші

За усіх, що у вічність пішли.

Свої сльози гіркі там залишу,

Біль і сум, що на серце лягли.
У думках у дитинство полину,

Де дідусь пригортав до грудей.

Де бабуся всміхалась дитинно,

Шепотіла: «Все добре буде.»

Поминальна сьогодні субота

Помолімось, за ближніх своїх.

Залишім повсякденні турботи,

Забувати померлих це гріх.

Поети
В цім краю розквітають таланти,

Як квітки чарівні навесні.

Вони духу людського гіганти,

Обереги краси - це земні.

Премудрість даруйте мені
О, як непривітно мені

В зимовій оцій коловерті

Думки обсідають сумні

Мрії і мрії на клапті подерті.
Запалю вночі я свічу,

Не в силах тепер я заснути

Посиджу собі, помовчу

Чи зраду я зможу забути?
А може, пробачу її,

Доволі напившись скорботи

Думки запитали мене,

Чи зможу я зраду простити?
О, зорі, ясні, розсудіть,

Бо, маєте право судити.

Премудрість даруйте мені,

Образи людські всі простити.

Всміхнулась квіточка мені
Всміхнулась квіточка мені

І я безмежно цим щаслива.

Люблю дива усі земні,

І ясне сонечко, і зливу.
Хмарки – лебідки в небесах,

Густу травицю шовковисту.

Лани широкі у житах,

калину - дівчину в намисті.
Цей світ, що сповнений краси,

Зірки у тиші вечоровій.

Творець, натхнення принеси,

Все передати це у слові.
* * *
Йде війна на кухні нашій,

Бо, не їсть Софійка каші

І благаю, і прошу,

А вона: «Сестрі лишу».

Як народиться колись,

Залюбки усе це з’їсть.


* * *
Коли ти найгарніший у світі,

Але пари у тебе нема,

Промайнуть твої роки, як вітер

І огорне самотність – зима.

Йде вже серпень по землі
Співають пташки за віконцем,

Виграє промінням сонце

Йде вже серпень по землі

У барвистому брилі.

З перехожими вітається,

Всім привітно посміхається.

Пливуть, як човники хмарки,

Несуть життя мого роки.

* * *
Що в житті людині треба?

Ясне сонечко із неба.

І повага, і любов,

Розуміння знов і знов.

Лиш тоді вона щаслива,

Як в плодах родюча нива.
* * *
Ключ без колодки – всього залізяччя

Колодка без нього сумує і плаче,

Бо, поєднались у парі навік

Вона - то дружина,

А він – чоловік

Дослухайтесь до слова
Дослухайтесь до слова,

Що мовила душа

Народжена з любові,

Розквітла у віршах.
Несу його я людям,

Як дар Творця з небес.

Як серденько у грудях,

Як совість і, як честь.
Дослухайтесь до слова,

Знайдіть в глибинах суть.

У нім життя людського,

Всі барви виграють.


Хвилини натхнення
Хвилини натхнення найкращі у світі

Тримаю в руці я гарячій перо

І линуть вірші, як весняний той вітер

Задума лягає мені на чоло.

Я так люблю хвилини тиші
Я так люблю хвилини тиші,

Як приліта у дім Пегас.

Тоді вірші душею пишу,

Що до людей ідуть крізь час.

Стрічаються люди
Стрічаються люди,

Ой, різні на світі:

Один, як той трутень,

А інший - бджола.

Та всім нам однаково сонечко світить,

Усіх нас чекає єдиний фінал.

Вже рік, як Вас немає

Світлій пам’яті Г.С. Бровченко
Вже рік, як вас немає

Поетка дорога

І так не вистачає

Премудрих тих порад,

Які тоді давали

І з легкої руки

У зошит мій лягали,

Віршовані рядки.

Навчили не згинатись

Коли життя не мед.

Нехай ніхто не бачить,

Іди, собі вперед.

Творець добра і слова

Були ви у житті,

З великою любов’ю

Шляхи всі непрості,

Пройшли не озлобились

На цей химерний світ,

Як птаха білокрила

Здійнялись у політ.

Вже рік, як вас немає…

В молитвах поминаєм.

Посивіла оселя

Не чуть пісень веселих.

В тридцять сім, так рано

Світлій памяті Олександра Хитрука
Молода людина,

Зовсім молода

Тепер за межею,

Це – страшна біда.
Із очей скотилась,

Як горох сльоза

В тридцять сім, так рано,

Бог тебе забрав.
Чому? Не питайте,

Господу видніш.

Молитву воздайте,

До небес скоріш.
Хай душа ця легко,

По митарствах йде

І собі притулок

У раю знайде.

Декілька лиш слів
Я скажу тобі,

Декілька лиш слів.

Серденько моє,

Ти, зігріть зумів.

Ти здійснив мої,

Заповітні мрії.

І душа моя,

Сповнилась надії.
Знов я розцвіла,

Квіточка неначе

Згоріли дотла,

Всі мої невдачі.

Душа тоді застогне
Не кидайтесь з розгону,

Ви словом « інвалід»

Душа тоді застогне,

Немов приклали лід.
Поставлено діагноз

І він звичайно є,

А серденько щоразу

На прю із ним стає.

Творю, дишу і вірю

У диво, цим живу.

Ми ж люди, а не звірі,

Тож, еру вже нову,

Будуймо.

Добра і розуміння,\

Прийдешнім поколінням.

Ступає осінь тихо
Ступає осінь тихо

Вже листя губить сад,

Чомусь, він важко диха,

Позбавившись принад.
Йому ночами сняться

Жаркі, липневі дні.

І спів у гіллі птаства,

І квіти чарівні.
Весною сад розквітне,

А юність моя - ні.

Душа в зажурі схлипне,

Бо жаль пече її.

Вірші - писати не легко
Вірші – писати не легко,

Вірші – рождає душа.

Вірші – летять, як лелеки,

Вірші - цвітуть у думках.

Вірші – Творця подарунок

Є в них і цукор, і трунок,

Вірші - дорога життя,

Помислу злет в майбуття.

Усе, чим я живу
Дарунком доленьки моєї

Завжди поезія була.

І сумувала я із нею,

І як весняночка цвіла.
Вона душі несе розраду

У нелегкі життєві дні.

Вона думкам дає всім раду,

Коли несолодко мені.
У ній і радості й тривоги,

Стрімкі і рівні, всі дороги.

У ній усе, чим я живу,

У снах своїх і наяву.

Уклін, учителю, доземний
Уклін, учителю, доземний,

За доброту і теплоту.

За труд важкий твій повсякденний,

Чи то у холод, чи в сльоту.
За те, що часточку серденька

Ти, залишаєш у учнях,

Їх любиш трепетно, як ненька,

Як пташеняток своїх птах.
Уклін, учителю, доземний,

За знань глибоке джерело.

За все прекрасне й сокровенне,

Що в нас, як паросток зросло.


Роки летять, так непомітно

Світлані Наконешній
Роки летять, так непомітно,

А час тече немов ріка.

Нехай весна у серці квітне,

Живе в вас мудрість у думках.
Добра, здоров’я і натхнення

Я вам бажаю повсякчас.

Нехай здійсниться сокровенне,

Ну, а життя буде, як вальс.
Несіть же людям свої вірші

Любові сповнені й тепла,

Як спів душі, щонайгарніший,

Як чисту воду з джерела.

То ж зростай, щаслива
У блакитнім небі,

Там живе зірниця

Всіма кольорами,

Виграє, іскриться.
Загляда в віконце

До моєї доні,

Насипає щастя

У її долоні.
Місяченько ясний

Недалеко ходить,

Він біду і лихо

Старанно відводить.

То ж, зростай, щаслива,

Повсякчас здорова.

З серденьком по вінця

Сповненим любові.

О, як люблю
О, як люблю свою я неньку,

За її лагідне серденько.

За доброту, тепло і ласку,

За чарівну дитинства казку.
За щиру усмішку привітну,

Що, як весна щоденно квітне.

За все прекрасне, що ти дала,

Коли ростила і плекала.
За ті недоспані всі ночі

Доземно я вклонитись хочу

Живи, ще довго ти на світі,

Світи, як сонечко нам світить.

Із титулом найвищим - мати
Новим життям округлився живіт

І жінка цим безмеж щаслива,

Вона несе людину в світ

Розумну і красиву.
Вона несе цей дар небес,

Який ні з чим не порівняти.

Найчарівніша із принцес,

Із титулом найвищим - мати.

Я боюсь
Я боюсь порошиною впасти,

Бо її утолочать углиб

Я боюся безслідно пропасти,

Як мільйони у небі зірниць.
А найкраще – палати, як свічка

Віддаючи все ближнім тепло

Чи шуміти, як бистра ця річка

З живодайним її джерелом.
Щоб із нього всі кволі напились

Вгамувавши і спрагу і біль,

Щоб наснаги набрали і сили

І гріховна не їла їх сіль.

Життя людське
Життя людське - це дар Господній

Про це нам треба пам’ятать.

До вас, жінки, звернусь сьогодні,

Його гріховно обривать.
Колись прийде важка розплата

Самотність холодом війне…

Минеться молодість, як свято,

Біль втрат і старість огорне.

Знов ялинка зеленіє
Знов ялинка зеленіє,

Дітвора уся радіє

На порозі Новий рік,

Подаруночків потік.

Дід Мороз у гості Їде

Від печалі нема сліду,

А снігурка чарівниця

Добротою вся іскриться.

Новий рік – прекрасне свято,

Що сюрпризами багате.

У день зимовий цей прекрасний

С, Г. Т.
У день зимовий цей прекрасний

Скажу прості оці слова.

Нехай печаль в очах погасне,

Любов серденько зігріва.
Найзаповітніші всі мрії

Всевишній здійснює всякчас,

Душа досягненням радіє

Життя пливе, неначе вальс.
Прошу,не треба сумувати,

Що вже у косах сивина

Чарівна жінка ви, і мати,

Це – нагорода головна.
Давайте ж, вип’ємо сьогодні,

Щоб все намріяне збулось

Добра і щастя у долоні,

В душі, щоб літечко цвіло.

  1   2   3   4   5

Схожі:

У колі сім'ї та друзів
Засвоєння ними мовного етикету. Виховання в школярів почуття поваги до рідних і друзів, вироблення повсякденної ввічливості у спілкуванні,...
Я трохи помішана на відмінному навчанні. Тому у мене не багато друзів....
Люблю фантастику, та пригоди. Тільки цього ніхто не помічає. Мрію про більш цікаве життя
Боккаччо Декамерон Переклад Миколи Лукаша
У такій ото притузі дуже мені пособив один приятель веселими своїми розмовами та любою потіхою; я певен-певнісінький, що тільки се...
2. Поставте дієслово haben у потрібній формі
Він був влітку в Берліні В неділю був гарний день В Анни були канікули влітку В тебе був вчора день народження Скільки уроків у вас...
ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ
«…Завтра завжди настає. Воно завжди різне, і навіть найсильніша компанія опиниться в скрутному становищі, якщо до цього вона не працювала...
Безпека повсякденного життя. Електрика в побуті. Чи завжди безпечне наше житло?
Завжди слідкувати за тим, щоб крани на газовій плиті піс­ля закінчення приготування їжі були правильно закриті
До [назва суду] Позивач: [ім'я позивача]
ДТП), в якій я зазнав тілесних ушкоджень. Внаслідок цього мені довелось лікуватися і придбавати ліки на лікування, що завдало мені...
Скільки існує людина, стільки існують конфлікти. Християнство завжди...
Християнство завжди закликає людину до досконалості. Коли людина обирає даний шлях перед нею завжди стоять перешкоди. Конфлікт одна...
«Підставка для декоративних рослин» Автор проекту
Дуже радів, коли мені повідомили, що в районі я став переможцем. Правда перемога принесла безліч проблем. Для участі в обласному...
[06. 06. 2011 22: 29: 55] alenauman: Я поїхала в Умань Сьогодні наберу в 18 00
Найди мені фіктівного мужа. Я хочу переїхати в Германию. Тут нефиг делать. Я буду заробляти і платити йому гроші за то що він розпишиться...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Портал навчання


При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
Головна сторінка