КУРС ЛЕКЦІЙ для студентів спеціальності «Економіка підприємства»
|
|
Скачати 2.3 Mb.
|
|
ЕОГП – це вимірювання продукції з врахуванням ступеня її готовності. Кількість ЕОГП визначають множенням кількості оброблених виробів на процент їх готовності. Калькулювання за процесами за такого підходу має наступні стадії :
Розрахунок кількості еквівалентних одиниць та калькулювання їхньої собівартості залежить від методу оцінки запасів, що використовуються на підприємстві. Виділяють два методи :
У свою чергу, затрати поточного періоду розподіляються між розпочатими і завершеними роботами. Затрати переносяться на собівартість в міру завершення робіт. Питания для самоконтролю
Лекція 9: Управління виробничими затратами в умовах використання зарубіжних систем обліку і калькулювання.
Калькулювання на основі діяльності – це система калькулювання, що передбачає спершу групування накладних витрат за основними видами діяльності (процесами або операціями), а потім їх розподіл між видами продукції виходячи з того, які види діяльності потрібні для виготовлення цієї продукції. Цей метод зорієнтований на скорочення тривалості процесу виробництва. На відміну від традиційної системи калькулювання, побудованої за принципом «продукція споживає ресурси», калькулювання на основі діяльності передбачає що продукція споживає виробничі процеси (операції), а процеси споживають певні ресурси. Такий підхід обумовлений тим, що технологічний час складає не більше 15 % процесу виробництва, а решту складають операції (транспортування, зберігання, контроль), які збільшують витрати, проте не збільшують вартості виробу . Всі операції поділяються на 4 групи:
Потім вивчається взаємозв’язок між першим видом витрат та їх фактором (табл. 1.1.) Таблиця 1.1. Приклади факторів витрат, пов’язаних з різними видами діяльності та їх взаємозв’язок
Накладні витрати, що мають спільний фактор витрт, об’єднуються в однорідні сукупності (пули). Пули витрат - це сукупність однорідних витрат пов’язаних з певною діяльністю. Накладні витрати розподіляються між виробами диференційовано, тобто для кожної сукупності витрат вибирають відповідну базу розподілу, а потім розраховують величину цих витрат на одиницю їх фактора. Ставка розподілу = очікувані накладні витрати включені до пулу : очікуване значення фактора витрат для даного пулу. Розподіл пулу накладних витрат за видами продукції здійснюють за формулою : Розподіл пулу = ставка розподілу накладних витрат ∙ фактичне значення фактора накладних витрат У загальному вигляді послідовність калькулювання на основі діяльності наступна:
При цьому накладні витрати, що традиційно вважалися постійними розглядаються як довготермінові змінні витрати, зміна яких пов’язана зі зміною відповідних факторів відмінних від обсягу виробництва.
Прикладом короткотермінових змінних витрат є енергія на технологічні цілі. Довготермінові змінні витрати не змінюються при змінні обсягу діяльності однак змінюються під впливом інших чинників (наприклад, витрати на зберігання матеріалів, планування виробничого процесу, переналагодження устаткування). Довготермінові постійні витрати не змінюються впродовж тривалого періоду часу, ані під впливом обсягу, ні під впливом інших чинників (заробітна плата керівника).
Калькулювання змінних витрат – це метод калькулювання, що передбачає включення у собівартість продукції лише змінних виробничих витрат. Принципова відмінність системи калькулювання змінних витрат від системи калькулювання повних витрат полягає у підході до постійних виробничих накладних витрат (рис. 2.1). Прямі матеріали і заробітна плата Змінні виробничі накладні витрати Витрати на збут і управління Постійні виробничі накладні витрати Калькулювання повних витрат Незавершене виробництво Калькулювання змінних витрат Собівартість готової продукції Витрати періоду Собівартість реалізованої продукції Запаси Актив балансу Звіт про прибуток Рис.2.1.Калькулювання повних та змінних витрат. У системі калькулювання повних витрат у собівартість продукції включаються всі виробничі витрати. Відповідно усі вони (як змінні, так і постійні) розподіляються між виробами і включаються у собівартість незавершеного виробництва та готової продукції. В умовах використання системи калькулювання змінних витрат не тільки операційні витрати (на управління , збут) , а й постійні виробничі витрати розглядаються як витрати періоду і списуються за рахунок прибутку. В результаті у собівартість незавершеного виробництва і готової продукції включаються тільки змінні виробничі витрати. Система калькулювання змінних витрат дозволяє визначити маржинальний дохід, який широко застосовується для аналізу прибутковості та прийняття управлінських рішень. Маржинальний дохід (МД) – це різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами підприємства. МД = продажі – змінні витрати Маржинальний дохід відображає внесок сегмента (продукту, підрозділу тощо) у покриття постійних витрат та формування прибутку. З урахуванням цього можна визначити цей показник так : МД = постійні витрати + прибуток Перевагами системи калькулювання змінних витрат є:
Недоліками системи калькулювання змінних витрат вважають:
Питания для самоконтролю
Лекція 10: Сумісне виробництво, готова та реалізована продукція.
У ряді галузей промисловості виробництво є комплексним, або, як ще його називають, сумісним Особливість комплексного виробництва в тому, що з однієї і тієї самої сировини та в результаті одного технологічного процесу одержують декілька продуктів. Щодо формування розподілу витрат важливою особливістю комплексних виробництв є співвідношення спільної для всіх продуктів частини технологічного процесу і диференційованої за їх видами. Ряд комплексних виробництв обмежуються одним спільним для всіх продуктів технологічним процесом (рис . 1.1) Продукти утворюються одночасно або з певним інтервалом внаслідок одного технологічного процесу. Готові продукти Технологічний процес А Сировина Б Рис. 1.1. Схема виробництва із спільним для всіх продуктів технологічним процесом Досить поширені комплексні виробництва, в яких частина технологічного процесу є спільною, а інша частина диференціюється за продуктами на наступних стадіях оброблення (рис.1.2). Напівфабрикати Готові продукти Технологічний процес Технологічний процес А1 А Технологічний процес Сировина Б1 Б Рис. 1.2. Схема виробництва із розгалуженим технологічним процесом. Співвідношення спільної та відокремленої за видами продукції частин технологічного процесу в комплексному виробництві суттєво впливає на методи і точність калькулювання. Для визначення собівартості виробів у комплексних виробництвах застосовують методи вилучення витрат, розподілу витрат і комбінований метод. Метод вилучення витрат застосовується тоді, коли результатом виробництва є один основний продукт і один або декілька супутніх. Вартість супутніх продуктів за цінами продажу віднімається від сукупних витрат і решта ділиться на кількість виготовленої продукції. Со =  , (1.1)де С0 — собівартість одиниці основного продукту; С — сукупні виробничі витрати за певний (звітний) період, віднесені на готову продукції; Вс — вартість (виручка від продажу) супутніх продуктів; Св — собівартість товарних відходів (відходи, які можуть бути використані за певною оцінкою); N — кількість виготовленого основного продукту. Метод досить простий, але його недолік в тому, що визначається собівартість лише основного продукту. Він є прийнятним у однопродуктових виробництвах, у яких частка супутньої продукції у загальному її обсязі невелика. Метод розподілу витрат застосовується у виробництвах, у яких із однієї і тієї самої сировини одночасно виготовляється декілька основних продуктів, а супутні продукти відсутні або становлять суттєву частку загального обсягу виробництва і калькулюються як основні. Сутність методу полягає в тому, що сукупні витрати розподіляються між продуктами за певними коефіцієнтами, які опосередковано характеризують витратомісткість виробів. Універсальним показником для обчислення таких коефіцієнтів є ціни на продукти, встановлені на ринку. Замість цін можна використовувати собівартість продуктів або їх аналогів в однопродуктових виробництвах (якщо такі існують). Коли за основу розподілу витрат беруть ціни на продукти, то обчислення спрощуються. В цьому випадку витрати розподіляються пропорційно вартості готової продукції. Порядок розрахунків такий: — обчислюється коефіцієнт витрат на 1 грн. випуску готової продукції кв =  , (1.2)— визначається собівартість окремих виробів СОі = Ці * кв (1.3) де С — сукупні спільні витрати у комплексному процесі за розрахунковий період; В — загальний обсяг виготовленої продукції за розрахунковий період у цінах продажу (товарна продукція); С0і, Ц, — відповідно собівартість і ціна і-го виробу. Комбінований метод визначення собівартості продуктів не є самостійним, а поєднує в собі два попередні методи. Він застосовується у тих випадках, коли із однієї сировини одержують декілька основних і супутніх продуктів. Під час калькулювання у таких виробництвах із загальної суми витрат вилучають вартість супутніх продуктів, а решту розподіляють між основними продуктами пропорційно встановленим коефіцієнтам.
У системі управління витратами важливими є такі показники, як собівартість готової та реалізованої продукції. Калькулювання і визначення цих показників тісно пов'язані, але вони мають самостійне значення. На їх основі обчислюється прибуток підприємства від операційної діяльності, визначається собівартість запасів продукції як важливої складової оборотних активів і деякі інші показники. Собівартість готової (товарної) продукції — це виробничі витрати на виготовлену в певному періоді продукцію, виконані роботи та надані послуги, що є об'єктами реалізації (продажу). Планова (прогнозна) собівартість готової продукції може обчислюватися різними методами залежно від планового горизонту, наявності нормативної бази, стадії планування та ін. Досить простим і поширеним є обчислення планової собівартості готової продукції на основі функції витрат з розподілом останніх на змінні і постійні. СГП=Сз * кр + СП , (2.1) де Сгп — собівартість готової продукції у плановому періоді; С3 — змінні фактичні витрати у собівартості готової продукції базового періоду; кр — коефіцієнт зміни обсягу виробництва продукції; СП — постійні витрати, віднесені на собівартість готової продукції. У вітчизняній практиці досить відомим є метод факторного обчислення планової собівартості продукції. Згідно з цим методом СГП = Ср –  , (2.2)де Ср — розрахункова собівартість планового (прогнозного) обсягу продукції за рівнем витрат базового періоду; т — кількість факторів впливу на собівартість продукції у плановому періоді;  — зміна собівартості у плановому періоді під впливом  -го фактора.До факторів впливу на собівартість продукції належить широке коло технічних і організаційних заходів, що передбачається впровадити на підприємстві, зміна економічних умов (цін, тарифів, обов'язкових платежів та ін.). За наявності калькуляцій на всі вироби собівартість готової продукції може бути обчислена прямим методом, а саме: СГП =  , (2.3)де п — кількість найменувань продукції;  — випуск продукції і-го найменування у натуральному вимірі;СОі — собівартість одиниці і-го виробу. У поточному плануванні та в системі бухгалтерського обліку застосовується більш деталізоване обчислення собівартості готової продукції з урахуванням виробничих витрат за певний період та зміни залишків незавершеного виробництва: СГП = СНЗВп + СВ - СНЗВк , (2.4) де Снзв — собівартість незавершеного виробництва на початок розрахункового (звітного) періоду; Св — витрати на виробництво у розрахунковому періоді; СНЗВк — собівартість незавершеного виробництва на кінець розрахункового періоду. Собівартість незавершеного виробництва на початок періоду береться за звітними даними. Також звітними є показники СВ і СНЗВк , якщо визначається фактична величина собівартості. В процесі планування виробничі витрати обчислюються на основі планового обсягу виробництва, встановлених норм, чинних цін та іншої інформації, що стосується витрат. Собівартість реалізованої продукції — це виробничі витрати які відносяться на продану в розрахунковому періоді продукцію. Основною складовою собівартості реалізованої продукції с собівартість виготовленої за певний період продукції. Згідно з чинною системою бухгалтерського обліку на підприємствах України на фактичну собівартість реалізованої продукції відносяться нерозподілені загальновиробничі постійні витрати, а також наднормативні витрати. Останні виникають тоді, коли на підприємствах застосовується облік та калькулювання за методом «стандарт – костинг » у різних його модифікаціях. У цьому випадку наднормативні витрати не включаються у собівартість запасів продукції, а відносяться на період її реалізації. Таким чином, у загальному вигляді собівартість реалізованої продукції обчислюються за формулою : СРП = СГПп + СГП - СГПк + СЗВН + СНН , (2.5) де СРП — собівартість реалізованої продукції; СГПп , СГПк — собівартість запасів готової продукції відповідно на початок і кінець розрахункового періоду; СЗВН— нерозподілені загальновиробничі постійні витрати; СНН— наднормативні витрати у звітному періоді. Питания для самоконтролю
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
|
Методичні рекомендації для самостійного вивчення тем з дисципліни... «Економіка підприємства», 03050901 «Бухгалтерський облік», 03050801 «Фінанси і кредит» |
Курс лекцій СУМИ 2003 МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ СУМСЬКИЙ... Курс лекцій спрямований на надання студентам допомоги по вивченню навчального курсу з „Торгового права” та розрахований на студентів... |
|
ПРОХОДЖЕННЯ ПЕРЕДДИПЛОМНОЇ ПРАКТИКИ ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ Методичні рекомендації до проходження переддипломної практики для студентів спеціальності 050107 „Економіка підприємства”. – Полтава:... |
Я Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки... Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509... |
|
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ Економіка підприємства ” для студентів... ВСТУП |
Курс лекцій Київ 2006 Київський Національний Університет культури і мистецтв Безклубенко Сергій Данилович. Основи філософських знань. Курс лекцій для слухачів Академії пепрукарського мистецтва та студентів... |
|
1. Сутність принципи і роль страхування Говорушко Т. А., Еш С. М., Дем’яненко І. В., Г.І. Лановська. Страхування. Курс лекцій для студентів спеціальності «Фінанси» денної... |
КУРС ЛЕКЦІЙ з дисципліни “ОПТИМІЗАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ ГАЛУЗІ”... Всі цитати, цифровий та фактичний матеріал, бібліографічні відомості перевірені. Написання одиниць відповідає стандартам |
|
ПРОГРАМ А Програма та методичні вказівки щодо проходження виробничої практики для студентів денного відділення спеціальності 050107 "Економіка... |
Курс лекцій: “Загальне мовознавство” для студентів IV курсу Для спеціальності 030507 “Переклад” Уклав: Дмитрієва Т. А. – доцент, кандидат філологічних наук, рецензент: Лазаренко Л. М. – доцент, кандидат педагогічних наук, Маріуполь... |
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання © 2013
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua
звернутися до адміністрації
bibl.com.ua